Лекція 17. Організація допоміжних виробництв підприємства тема 17 Основи організації та загальна характеристика допоміжного виробництва



Скачати 134.08 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір134.08 Kb.
Лекція 17. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ ВИРОБНИЦТВ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 17.1. Основи організації та загальна характеристика допоміжного виробництва.

В залежності від характеру та призначення виконуваних процесів, виробництво у відповідності до Державного стандарту України ДСТУ 2960 – 94, поділяється на основне, допоміжне, підсобне та побічне (рис. 17.1).



Рис. 17.1. Схема організації виробництва на підприємстві

Роботи по технічному обслуговуванню основного виробництва підприємства виконуються спеціальними господарствами: інструментальним, енергетичним, ремонтним, транспортним, складським та капітального будівництва.

ДСТУ 2960 - 94 відносить до допоміжного виробництва ремонтне господарство, інструментальне господарство та енергетичне господарство.

Організація допоміжного виробництва визначається його роллю у виробничому процесі. Роль допоміжного виробництва суттєво посилюється у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу основного виробництва. Виникають додаткові вимоги внаслідок вдосконалення основних виробничих фондів підприємства, технічного та конструктивного ускладнення продукції, безперервності виробничих процесів, впровадженню наукової організації праці.

Для підвищення ефективності допоміжного виробництва повинні виконуватися наступні заходи з:


  • концентрації виробництва спеціального інструменту, обладнання та технологічного спорядження на базі крупних інструментальних цехів;

  • організації об’єднаних енергетичних господарств по промисловим регіонам.

Засоби технологічного спорядження – це сукупність знарядь виробництва, необхідних для виконання технологічного процесу, або засоби технологічного спорядження, які доповнюють технологічне устаткування під час виконання певної частини технологічного процесу. Наприклад, технологічним оснащенням є різальний, контрольно-вимірювальний інструмент, штампи, пристрої, прес-форми, ливарні форми тощо (ДСТУ 2391).
Тема 17.2. Організація ремонтного господарства промислового підприємства.

Сучасне підприємство споряджене дорогим і різноманітним устаткуванням, автоматизованими системами керування, потоковими лініями, роботами, тощо.

Для ефективного використання основних фондів підприємства, в першу чергу устаткування, запобігання зносу, аварій, збереження техніко-економічних показників на підприємстві необхідно організувати та здійснювати комплекс заходів щодо догляду та моніторингу за його станом. Для забезпечення надійної роботи вимагається систематичне технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів технічної діагностики устаткування. В цих умовах виникають підвищені вимоги до систематичного, кваліфікованого ремонтного обслуговування виробничого процесу підприємства.

Для виконання вказаних робіт на підприємстві повинно бути організовано ремонтне господарство.



Ремонтне господарство - сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що здійснюють комплекс заходів з технічного догляду за устаткуванням, нагляду за його станом та з ремонту

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.



Задачами ремонтного господарства підприємства є:

  1. Підтримання устаткування в стані високої експлуатаційної готовності.

  2. Скорочення тривалості простоїв устаткування у ремонті.

  3. Зниження витрат на ремонт устаткування при забезпеченні його якості.

  4. Планування строків виведення устаткування в ремонт та суворе їх дотримання.

  5. Запобігання зносу устаткування та повне виключення аварійних ремонтів.

Стан технологічного устаткування, організація його ремонту та експлуатації суттєвим чином впливають на ефективність виробництва. Слід зауважити, що, наприклад, до 15 % обладнання машинобудівної галузі, що знаходиться у експлуатації, щорічно піддаються капітальному; 20-25 % - середньому та 90-100 % - малому ремонту.

Загальні витрати на проведення ремонтів устаткування можуть складати до 12-18 % від загальної суми цехових витрат або 6-8 % від собівартості продукції.



Ремонт устаткування - комплекс операцій для відновлення справності або працездатності устаткування шляхом заміни чи відновлення зношених і пошкоджених деталей та вузлів.
Тема 17.3. Методи і види ремонтного обслуговування основних фондів на підприємстві.

За своїм характером ремонти бувають:



  • планово-запобіжні ремонти (ПЗР) або планово-профілактичні;

  • аварійні (позапланові);

  • відновлювальні.

На рис. 17.2 наведено класифікацію ремонтного обслуговування обладнання, а на рис. 17.3 - роль ремонтів у відтворенні основних засобів, які використовуються при організації ремонтного господарства підприємства.

Найбільш досконалою системою організації ремонтів підприємства є така, яка забезпечує поєднання двох принципів:



  • профілактики, яка запобігає аваріям або виходу з ладу устаткування;

  • планомірності, яка встановлює строки, об’єми та зміст ремонтних робіт.

Система ремонтного обслуговування (РО) представляє собою комплекс заходів, який виконуються періодично, в плановому порядку по нагляду, догляду та частковому відновленню технологічного та іншого устаткування з метою запобігання аварій, зносу та підтримки якісної експлуатації устаткування.

Рис. 17.2. Класифікація ремонтів основних засобів на підприємстві


Рис. 17.3 Види, форми, типи, шляхи та засоби відтворення основних фондів підприємства та роль капітального ремонту

Система РО здійснюється трьома основними методами:


  1. Післяоглядових ремонтів, які виконуються після періодичних оглядів та перевірок (діагностики) стану, як правило на устаткуванні, яке ще недостатньо вивчено за ступенем зношуваності деталей та агрегатів.

  2. Періодичних ремонтів, сутність яких полягає у проведенні ремонту у строки та об’ємах по заздалегідь складеному графіку, при цьому слід зауважити, що заміна деталей виконується за фактичним станом, а не у примусовому порядку.

  3. Стандартних ремонтів, при котрих періоди між ремонтами, об’єм та характер ремонтів плануються заздалегідь і є однаковими для кожної групи однакового устаткування, яке добре вивчено, має достатню ремонтну статистику деталей та агрегатів і при цьому заміна деталей провадиться у примусовому порядку в незалежності від їх фактичного стану.

Вибір методу РО залежить від характеру устаткування, умов його експлуатації, наявності дублюючого устаткування, стану зношеності деталей, вузлів, кваліфікації виробничого персоналу. Наприклад, для невеликих токарних та фрезерних верстатів частіше використовують метод періодичних ремонтів; для карусельних, пресових верстатів метод післяоглядових ремонтів; для енергетичного устаткування – метод стандартних ремонтів.

Всі ремонтні роботи за своїм характером поділяються на:



  • міжремонтний догляд та обслуговування, нагляд та перевірку стану (О);

  • поточний, малий ремонт (М);

  • середній ремонт (С);

  • капітальний ремонт (К).

Визначимо сутність основних видів ремонтів системи РО устаткування за їх змістом.

Міжремонтне (поточне) обслуговування здійснюється у самому процесі виробництва та складається з щоденного догляду та нагляду за працюючим устаткуванням. Проводиться спостереження за станом устаткування, додержанням робітниками правил експлуатації устаткування, за виконанням щоденних змащування та чищення верстатів, за своєчасним регулюванням механізмів та усуненням незначних несправностей. Усі вищенаведені роботи виконуються основним виробничим персоналом та черговими ремонтної служби підприємства. Ці роботи виконуються під час перерв: перерви між змінами або під час налагоджування обладнання. У деяких випадках вказані ремонтні роботи доповнюються профілактичними ремонтними операціями, які виконуються за календарним графіком та включають такі види робіт:

  • промивання обладнання та заміна мастила;

  • перевірка обладнання на точність;

  • огляди обладнання що виконуються для виявлення дефектів, які повинні бути усунені під час проведення планових ремонтів;

  • профілактичні випробування обладнання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.

Середній ремонт відрізняється від поточного більшим об’ємом робіт. Звичайно середній ремонт передбачає часткову розборку, заміну зношених деталей, подальшу зборку, регулювання та випробування устаткування.

Змінні частини – це деталі з невизначеним строком їх використання, які потребують заміни у випадку їх зносу.

Капітальний ремонтце найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Капітальний ремонт обладнання передбачає:

  • повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових);

  • заміну тих, що не підлягають ремонту;

  • регулювання й випробування під навантаженням.

Як правило, капітальний ремонт виконується із зняттям обладнання з фундаменту та переносом його на ремонтну дільницю.

В період проведення капітального ремонту часто здійснюється модернізація устаткування.

Витрати на всі види ремонтів відносяться до експлуатаційних витрат підприємства та включаються до складу цехових витрат виробництва (або витрат по утриманню і експлуатації устаткування), а на модернізацію устаткування – за рахунок амортизаційних відрахувань або інвестиційних коштів.
Тема 17.4. Організація інструментального господарства.

Провідне місце в системі технічного обслуговування виробництва займає інструментальне господарство [45, С. 415].



Інструментальне господарство - сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, зайнятих виготовленням, відновленням і ремонтом інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, зберіганням та розподілом між цехами та робочими місцями.

Під інструментом розуміють усі види технологічної оснастки: різальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи, моделі та інші пристрої.

Великі виробничі об'єднання (підприємства) використовують сотні тисяч різних найменувань інструментів та іншого технологічного оснащення. Від ступеня їх досконалості, своєчасності забезпечення ними робочих місць і розмірів витрат на інструменти безпосередньо залежать найважливіші показники роботи підприємства: продуктивність праці, якість і собівартість продукції, відпускна ціна продукції, ритмічність виробництва.

Дослідження, які проводилися, показали, що витрати на інструменти та інше оснащення в масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному – 10-15%, у дрібносерійному та одиничному – до 5% вартості устаткування, а їхня питома вага в собівартості продукції, що випускається, складає відповідно 8-15%, 6-8 і 1,5-4%.

Особливого значення набуває інструментальне господарство в умовах високих темпів технічного прогресу, впровадження нових інноваційних технологій у виробництво. Витрати на проектування і виготовлення спеціальних видів оснащення досягають 60% загальної суми витрат на підготовку виробництва нових видів виробів в умовах інноваційного шляху розвитку виробництва. Кількість робітників, що зайняті на виготовленні інструменту та оснастки на виробничих підприємствах досягає, 20-25 % від загальної кількості виробничого персоналу.

З огляду на велике значення, а також специфіку і складність організації виробництва і придбання інструмента, на всіх великих підприємствах створюються служби інструментального господарства, на які покладаються наступні завдання:



  1. визначення потреби і планування забезпечення підприємств оснащенням;

  2. нормування використання оснащення і підтримка на необхідному рівні розмірів його запасів;

  3. забезпечення підприємства придбаним оснащенням та організація власного виробництва високопродуктивним й ефективним оснащенням;

  4. забезпечення робочих місць оснащенням, організація його раціональної експлуатації і відновлення;

  5. облік і аналіз ефективності використання технологічного оснащення.

Для виконання цих завдань на підприємстві утворюються служби та виробничі підрозділи, а також встановлюються виробничі взаємні зв’язки та зв’язки з виробничими цехами підприємства.

У перспективі, з розвитком інструментальної промисловості, виробництво інструментів і відповідальність за їх технічний рівень мають перейти до спеціалізованих підприємств цієї галузі, а інструментальні господарства великих підприємств здійснюватимуть в основному функцію організації раціональної експлуатації інструментів, тобто функції планування потреби, придбання, збереження, забезпечення робочих місць, заточення, ремонту, контролю.

Показниками економічної ефективності інструментального господарства підприємства слугують:


  • збільшення стійкості інструменту до зношування;

  • збільшення випуску інструменту на один верстат у інструментальному цеху;

  • збільшення випуску інструменту на одного робітника інструментального цеху, або збільшення продуктивності праці;

  • зменшення простоїв обладнання та робітників у основних виробничих цехах внаслідок несвоєчасної поставки оснастки та інструменту;

  • зменшення частки витрат на інструмент у загальних витратах виробництва;

  • зменшення відсотків дострокових виходів інструменту та оснастки з експлуатації;

  • зменшення номенклатури інструменту, що використається у виробництві, за рахунок його нормалізації та уніфікації.


Тема 17.5. Організація енергетичного господарства.

Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'язана із споживанням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.



Основна задача організації енергообслуговування підприємства – надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі витрат. Обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з постачальними енергетичними компаніями.

Задачами енергетичного господарства підприємства є:



  1. надійне постачання підприємства усіма видами енергії за визначеними у державі тарифами (цінами).

  2. Найбільш економічне використання енергії на підприємстві.

  3. Впровадження нової енергозберігаючої енергетичної техніки і технології на підприємстві.

  4. Підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції енергетичного господарства.

  5. Забезпечення виконання правил та норм експлуатації та ремонтів енергетичного обладнання підприємства.

Вирішення завдань по енергозабезпеченню промислового підприємства покладено на енергетичне господарство .

Енергетичне господарство - комплекс технічних засобів та спеціалізованих підрозділів, що забезпечують підприємство всіма необхідними видами енергії та енергоносіїв відповідних параметрів.

До складу енергетичного господарства входять такі його підрозділи:



електросиловийзнижувальні підстанції напругою 110/35/10 кВ, 35/10/0,4 кВ, або 10/0,4 кВ, електричні мережі відповідної напруги, генератори, трансформатори, електроустановки, електричні мережі, акумуляторне господарство, електричні прилади;

теплосиловийкотельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газовийгазогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічний нагрівальні й термічні печі;

слабкострумовийвласна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

енергоремонтнийтехнічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання [46].

В енергетичному господарстві підприємства треба виділяти дві частини:



  • загальнозаводськугенеруюче та перетворювальне устаткування, мережі загальнозаводського призначення;

  • цехову – перетворювальне устаткування та розподільчі мережі, безпосередньо розташовані в цехах підприємства.

Система енергогосподарства підприємства може бути організована як централізована, децентралізована або змішана. Персонал з обслуговування енергетичного господарства підприємства має подвійну підпорядкованість – начальнику цеху та головному енергетику підприємства.

При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максимально допустимих витрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні відображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає передовій технології й організації виробництва. Норми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, робочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.
Тема 17.6. Структура енергетичної галузі України

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України є одним із найбільших і найпо­тужніших комплексів національної економіки, який надає паливно-енергетичні ресурси для кожного підприємства. ПЕК включає єдину сис­тему енергозабезпечення країни, охоплює сукупність процесів виро­бництва, перетворення, транспорту і розподілу паливно-енергетичних ресурсів. Основним завданням ПЕК є ефективне і надійне забезпечення всіх потреб народного господарства, в тому числі всіх промислових підприємств, енергією необхідної кількості і якості. Структура паливно-енергетичного комплексу України надана на рис. 17.4.



Паливно-енергетичнний комплекс України

Енергетика


Електро-постачання





Паливопостачання


Енергетичне господарство інших галузей

Видобуток палива


Тепло-постачання












Магістральні та розподільчі мережі

Теплові мережі


Паливно-транспортні комунікації

Рис. 17.4. Структурна схема паливно-енергетичного комплексу України

ПЕК – це складна сукупність великих виробничих систем, які безперервно розвиваються і які створені для виробітку, розподілу та використання в народному господарстві природних енергетичних ресурсів і енергії всіх видів.

Особливості ПЕК наступні:



  1. Взаємозамінність різних видів палива та енергії при вирішенні різноманітних виробничих задач. З цього випливає багатоваріантність цих задач.

  2. Суміщення в часі процесів виробництва, розподілу та використання енергії, а також обмежені можливості їх акумулювання, що обумовлює розв'язання складної техніко-економічної проблеми резервування енергетичних потужностей.

  3. Використання разом із звичайними видами транспорту (залізничний, водний, автомобільний), спеціальних видів транспорту: ЛЕП, розподільчі мережі, теплові мережі, газо- і нафтопроводи.

  4. Органічний зв'язок енергетики та технології виробничих, побутових та інших енергоспоживаючих процесів, тому при розв'язанні технічних задач необхідно враховувати вплив енергоносія на технологію споживачів енергії.

Централізоване електропостачання всіх галузей економіки на базі електрифікації, теплофікації та газифікації країни. Тому енергетика є природним монополістом, що ускладнює її роздержавлення та приватизацію.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка