Лекція №11. Тема. Насінництво ріпаку



Скачати 275.68 Kb.
Дата конвертації22.04.2017
Розмір275.68 Kb.
Лекція № 11.
Тема. Насінництво ріпаку.
Мета. Вивчити сучасну удосконалену систему насінництва, що забезпечує високі кондиції з якісними врожайними і біохімічними властивостями.
Вступ.

Озимий ріпак - найбільш поширена олійна культура з родини капустяних. Насіння містить 38-50% олії, 16-29% білка, 6-7% клітковини, 24-26% безазотистих екстрактивних речовин. Олія - основна ціль вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і для різних галузей промисловості.

З кожним роком у світі зростає використання ріпакової олії на харчові потреби. Основна частина олії з середини 80-х років використовується для харчової промисловості, тоді як до 1974 року вона йшла переважно на технічні цілі. Вона споживається у натуральному вигляді до салатів і в кулінарії, є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майонезів, приправ, кондитерських жирів. Олія з ріпаку надзвичайно корисна для здоров'я. Вона зменшує вміст холестерину в крові людини і цим запобігає серцево-судинним захворюванням. Наявність в насінні ріпаку шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати) ускладнювали можливість його використання на харчові і кормові цілі. Олія з насіння старих сортів мала високий вміст (інколи до 50%) ерукової кислоти і глюкозинолатів (5-7%). Така олія негативно впливала на живий організм.

У 1974 році у Німеччині було виведено перший сорт з низьким вмістом ерукової кислоти. З 1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпаку, що містять не більше 5% ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості європейських країн цей показник знижений навіть до 2%. Сорти з мінімальним вмістом ерукової кислоти отримали позначення одно-нульових "0". Олія цих сортів віднесена до кращих харчових рослинних жирів за жирнокислотним складом.

Для промислової переробки (пальне, пластмаси, лаки, фарби) ціннішими є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. В останні роки розробляються ефективні технології виробництва з ріпаку пального для двигунів. Біодизель є екологічно чистим паливом: він згоряє повністю без утворення шкідливих сполук. Лише у Німеччині потужності з переробки ріпаку на біодизель зросли з 533 тис. тонн у 2001 р. до 923 тис. тонн у 2003 p., що пояснюється збільшенням попиту на біодизель.

У Європейському союзі до 2020 року використання біодизельного палива планується довести до 5,75% від загального об'єму палива. При виробництві біодизелю з ріпакової олії утворюється також цінний побічний продукт-гліцерин. Жирні кислоти ріпакової олії застосовують у виробництві мила, гуми, свічок, лаків, пластмас, що легко розкладаються у природному середовищі. Виробники синтетичних миючих засобів також переорієнтовуються на застосування ріпакової олії, зокрема в пральних порошках, розчинниках.



План.

1. Історія і поширення культури.

2. Біологічні особливості.

2.1. Вимоги до температури.

2.2. Вимоги до вологи.

2.3. Вимоги до грунту.

3. Насінництво ріпаку.

3.1. Агротехніка на насінницьких посівах.

4. Зберігання насіння.

4.1. Підготовка насіння до посіву, сорти.

4.2. Сортові особливості ріпаку.
Зміст лекції.
1. Історія і поширення культури.

Ріпак є однією з найдавніших культур. Ця  рослина відома ще за 4 тис. років до н.е. Дослідники не дійшли згоди щодо батьківщини ріпака: одні вважають нею південно-західне узбережжя Європи,  інші - Середземномор'я. В XVII-XIX століттях ріпак був дуже поширеною культурою. Площа під ним тільки в Німеччині в ті часи сягала 300 тис. га.

З Німеччини через Польщу ріпак потрапив до Західної України, де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набула значного поширення по всій Україні. На кінець 30-х років в районах Західної України посівні площі ріпаку становили 120-130 тис. га. Проте в 50-х роках XX століття виробництво ріпаку в Україні було згорнуто через розширення посівних площ соняшнику. В 1970-1973 pp. в Україні засівалось лише 2,5-3,0 тис. га.

Відродження ріпаку як промислової культури в Україні майже заново почалося 20 років тому. Найбільше висівали ріпак в 1986-1990 pp. Планувалося в 2000 році сіяти його на площі 0,5 млн. га. Очікуваного росту посівних площ у 1990-2000 рр. не відбулося в основному через відсутність переробних підприємств і зниження попиту на насіння. На сьогодні площі під ріпаком в Україні складають 700-800 тис. га щорічно при врожайності біля 25 ц/га.

Посівна площа під ріпаком в світі становить 22-24 млн. га, середня врожайність 13,5-15,0 ц/га. За питомою вагою в загальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов на третє місце після сої й пальми, випередивши навіть соняшник.

Дві третини світового виробництва ріпаку сконцентровано в Індії, Китаї й Канаді - де засівається по 5,4-6,4 млн. га. У Європі посівна площа досягає 2,6-3,5 млн. га, середня врожайність 24-28 ц/га. Найбільше сіють у Німеччині - 1 млн. га, збираючи середній урожай насіння 26-33 ц/га. На значних площах вирощують ріпак у Великобританії (0,5 млн. га), Польщі (0,47 млн. га), Франції (1,15 млн. га), а також Данії, Швеції, Чехії, Фінляндії (70-190 тис. га).

Урожайність насіння ріпаку в світі за період з 1979 по 1998 рік підвищилася з 9,7 ц/га до 13,4 ц/га або на 38,1%. Якщо в 1979-1981 pp. у світі було вироблено 11,3 млн. тонн, в 1985 р. - 19,2 млн. тонн, в 1990 р. - 24,4 млн. тонн, то в 1998 році уже 33,6 млн. тонн.

Найбільшими виробниками ріпаку в 2002 оці були Китай (11,30 млн. тонн), Європейський Союз (8,91 млн. тонн), Канада (5,06 млн. тонн), Індія (4,8 млн. тонн), Австралія (1,6 млн. тонн).



2. Біологічні особливості.
2.1 Вимоги до температури.

Ріпак - олійна культура невибаглива до тепла. Насіння ріпаку починає проростати при температурі 1°С, проте для одержання сходів на 3-4 день потрібна температура 14-17°С. Рослини вегетують при 5-6°С і продовжують осінню вегетацію при настанні нічних заморозків. Для осінньої вегетації достатня сума активних (вище 5°С) температур 750-800°С. Найкраще перезимовують рослини з розвинутою розеткою 6-8 справжніх листків, що досягається оптимальним строком сівби і рекомендованою густотою рослин.

Сходи озимого ріпаку при пізніх строках сівби не проходять загартування і гинуть при морозі 6-8°С. При доброму загартуванні ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12-14°С. При сніговому покриві в 5-6 см озимий ріпак витримує морози 23-25°С і навіть до мінус 30°С. Найкраще перезимовує при висоті рослини 10-15 см. Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій температурі 1-3°С.

Ріпак негативно реагує на сильні коливання температури навесні. Найкраща температура для росту вегетативної маси 18-20°С. Оптимальна температура в період достигання і цвітіння 22-23°С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60-80 см і придатна для використання на корм худобі.



2.2. Вимоги до вологи.

Озимий ріпак вимогливий до вологи. При річній сумі опадів 600-700 мм він формує високу продуктивність, при 500-600 мм - задовільну, а при меншій 500 мм - врожаї помітно знижуються. Транспіраційний коефіцієнт 500-700. Ріпак менш вимогливий до вологи восени і рано навесні.

Від появи сходів до закриття ґрунту листками достатньо незначних опадів. При відновленні вегетації навесні рослини добре вико­ристовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впливає нестача води в період інтенсивного росту стебла і вегетативної маси. Такі посіви передчасно зацвітають. Посуха у фазі цвітіння може викликати опадання квіток, скорочувати тривалість цвітіння.

При формуванні стручків і достиганні ріпак теж потребує достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливу і достигання вологи недостатньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0-4,5 г до 2,5-3,0 г, достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.

Вегетаційний період озимого ріпака на 10-15 днів триваліший, ніж суріпиці озимої, а врожайність на 15-20% вища. Озимий ріпак - рослина довгого дня. Ясна погода під час загартування сприяє підвищенню морозостійкості ріпаку. Під час весняно-літньої вегетації краще росте при високій вологості повітря при помірних невисоких температурах. Такі умови складаються при похмурій погоді.

2.3 Вимоги до грунту.

Озимий ріпак вимогливий до родючості грунту.

Формування 1 ц насіння ріпаку потребує значно більше поживних речовин, ніж зернові культури. Добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах, дерново-підзолистих та ін. з нейтральною або слабокислою реакцією грунтового розчину (рН 6,6-7,2). Може рости і при рН вище 7,2 і нижче 6,6.

Непридатні - важкі глинисті, заболочені з водонепроникним орним шаром, бо в них недостатньо розвивається коренева система. Вирощування ріпаку на піщаних фунтах Полісся значною мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою. Ріпак добре росте у Степу, за винятком засолених фунтів. Найсприятливіші для вирощування цієї культури грунти Лісостепу.


3. Насінництво ріпаку.

Перспективи розвитку ріпаківництва в Україні визначальною мірою залежать від того, як буде організоване розмноження кращих сортів, забезпечення господарств посівним матеріалом, який гарантує високу врожайність і якість продукції.

Сучасні сорти в основному стійко зберігають цінні генетично-спадкові ознаки і властивості в наступних поколіннях. Однак у процесі господарського використання будь-який сорт може втрачати свої особливості й погіршуватися. Кожен сорт потребує безперервного поліпшення, оскільки має певні вади.

Внаслідок біологічного і механічного змішування, перезапилення, спонтанних мутацій, пошкоджень шкідниками і хворобами, порушень агрогехнології вирощування та впливу інших факторів погіршуються біохімічні показники якості насіння. Зокрема, в процесі репродукування різко збільшується масова частка ерукової кислоти в олії, зростає відсоток глюкозинолатів, знижується врожайність та олійність насіння.

Тому збереження і підтримання генетично-спадкових ознак та властивостей сорту, особливо безерукових і низько глюкозинолатних сортів, набуває нині неабиякого значення.

Відділ насінництва Інституту хрестоцвітих культур УААН розробив і впровадив у виробництво оригінальну методику відтворення сортових і врожайних властивостей насіння еліти олійних хрестоцвітих культур. Її новизна і перевага полягає у тому, що відтворення насіння еліти за схемою підтримувального насінництва здійснюється за трирічною схемою замість п'ятирічного циклу. Це забезпечує:



  • краще підтримання цінних господарсько-біологічних особливостей та ознак сорту, які були основою занесення його до Реєстру сортів рослин України;

  • збереження високої сортової чистоти;

  • вирощування фізіологічно повноцінного насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями;

  • ефективне оздоровлення посівного матеріалу від грибкових та інших захворювань;

  • можливість швидкого нарощування обсягу реалізації насіння еліти, створення страхових фондів, у сприятливі роки формування врожайних і посівних якостей насіння.

Як правило, страхові фонди насіння в науково-дослідних установах, сільськогосподарських вузах і технікумах створюються в таких розмірах:

100% - для оригінального насіння,

50% - для елітного і

25-30% - для репродукційного насіння.

Крім того, методика забезпечує прискорене впровадження перспективних сортів упродовж 2-3 років, знижує затрати енергоресурсів у 2,5-3,0 рази.

Створення безерукових і низько глюкозинолатних сортів ріпаку, запровадження чіткого контролю за біологічними якостями насіння дають реальну змогу впровадити в Україні двоступеневу систему насінництва озимого ріпаку за такою схемою:



  • науково-дослідні установи, елітно-насінницькі господарства вирощують насіння еліти;

  • спеціалізовані насінницькі господарства (1-3 в районі) вирощують посівний матеріал першої репродукції;

  • всі інші господарства культивують ріпак в товарних посівах, їхня продукція йде на переробку, при потребі - для сівби на зелений корм чи сидерати.

Перехід на таку схему ведення насінництва ріпаку забезпечує щорічне сортопоновлення насінням першої репродукції в господарствах і гарантуватиме високу якість товарної продукції.

Дослідження Інституту, виробнича практика довели, що ерукова кислота і глюкозинолати - це генетично спадкові ознаки, які посилюються в процесі репродукування насіння аж до перевищення допустимих норм, внаслідок чого олія стане непридатною для харчування, а доза макухи і шроту у раціоні годівлі тварин значно зменшиться. В господарствах, які не проводили сорто-поновлення, за декілька років вміст ерукової кислоти в насінні зростав до 10-25%.

Дослідне господарство Інституту рік у рік нарощує обсяги виробництва й реалізації насіння еліти. Якщо п'ять років тому для реалізації надходило по 50-60 тонн еліти на рік, то завдяки впровадженню нової методики виробництво елітного насіння зросло до 95-120 тонн. Реальною стала перспектива забезпечення всіх ріпакосіючих господарств України першорепродукційним, високоякісним посівним матеріалом після об'єднання насінницьких господарств в Асоціацію «Науково-виробнича система «Ріпак». Спільними зусиллями тут нарощують потужності очистки і протруювання насіння, створюють умови для повнішого освоєння як внутрішнього, так і зовнішнього ринків збуту насіння.

3.1. Особливоcті агротехніки на насінницьких посівах.

Сучасна система насінництва повинна забезпечити одержання насіння не тільки високих посівних кондицій, але й із високими врожайними і біохімічними властивостями, які залежать від багатьох факторів та умов вирощування. Виходячи з цього, агротехніка на насінницьких посівах має певні особливості.

Як правило, насінницькі посіви розміщують по кращих попередниках,і на чистих від бур'янів площах. Чергування культур у сівозміні базується на потребах неухильного підвищення родючості грунту, знищення бур'янів, шкідників, падалиці й інших хрестоцвітих культур, зокрема озимої суріпиці. Насінницька агротехніка повинна не тільки забезпечувати високі врожаї новоутвореного насіння, але й оберігати сорти від механічного й біологічного засмічення. Науковими даними доведено, що безерукові сорти озимого ріпаку слід сіяти через 10 років на тих площах, де вирощувався ріпак. Просторова ізоляція безерукових сортів від високоерукових сортів має бути в межах 500 м та 250 м з природними перешкодами.

Серед усіх агротехнічних факторів, що істотно впливають на посівні, врожайні й біологічні властивості насіння, визначальне місце належить вмінню правильно застосовувати мінеральні добрива. Нестача азоту веде до недобору врожаю, зниження вмісту білка, а надлишок порушує ріст і розвиток рослин, знижує зимостійкість, спричиняє вилягання і нерівномірне достигання і навіть отруєння зародка. Фосфорні й калійні добрива визначають якість урожаю, позитивно впливають на всі процеси життєдіяльності насіння.

Значною мірою якість насіння залежить від забезпечення мікродобривами, особливо сіркою, бором, кальцієм. Загальний принцип - це внесення повного збалансованого добрива, а азотного - за 2-3 прийоми.

Оптимальний строк сівби на насінних ділянках повинен бути непорушним правилом у насінництві. Засівати насінницькі ділянки треба в кращі агротехнічні строки, визначені для товарного насіння, враховуючи біологічні особливості кожного сорту. Зміна термінів сівби призводить до зміни біологічних властивостей насіння, особливо в період бутонізації - дозрівання, який співпадає з іншими погодними умовами. Як правило, для різних ґрунтово-кліматичних умов строки сівби настають за 10—14 днів до оптимальних строків сівби озимої пшениці. Сіяти бажано з півночі на південь чи навпаки. Таке розміщення рядків краще забезпечує температурний і світловий режим.

Важливо витримати задану норму висівання насіння. Загущені посіви несумісні з інтенсивними технологіями вирощування озимого ріпаку на насіння. В таких посівах рослини витягуються ще з осені, утворюють високо розміщену точку росту, що є основною причиною їх пошкодження морозами і може призвести до їх повної загибелі. Оптимальна норма висівання становить 5-6 кг/га. Враховуючи великий коефіцієнт розмноження насіння (1:100 і більше), при розмноженні дефіцитних і перспективних сортів нерідко застосовують розріджені й широкорядні посіви ріпаку на насінницьких ділянках. При широкорядних посівах з міжряддям 45 см норма висіву становить 2,5-3,0 кг/га. Однак широкорядні посіви мають і вади: треба проводити міжрядні обробітки, насіння достигає нерівномірно, збирають його, як правило, тільки роздільним способом. Насіннєві ділянки засівають перевіреним насінням високих посівних властивостей. Основні вимоги до насіння озимого та ярого ріпаку.
Таблиця 1- Основні вимоги до насіння озимого та ярого ріпаку


Посіви

Категорія насіння

Сортова чистота або типовість, %, мінімум

Вміст насіння

Схо-жість, %

мін.


Вологість, %, макс.

Основної культури, %. мінімум

інших видів, шт./кг, максимум

культурних

бур'янів

Озимі

ОН

ЕН


РН-1-3

99.8

99.6


97.2

99

98


96

40

80


120

80

120


280

90

85


80

12

12

12



Ярі

ОН

99.8

98

120

80

90

10

ЕН

99.6

97

160

120

85

10




РН-1-3

97.2

96

240

320

75

10





Т

Насіннєві ділянки вимагають постійної уваги і систематичного контролю. Обов'язково обстежують посіви, проводять апробацію.

Згідно з інструкцією з апробації сортових посівів, затвердженою НТР Мінсільгосппроду України №11 від 14 березня 1994 року, апробацію хрестоцвітих культур проводять у фазі бутонізації - на початку цвітіння методом візуального огляду рослин, без відбору снопа. Для огляду береться по 10 рослин в 25 пунктах поля. Сортову чистоту, засміченість й інші показники визначають у відсотках, як і для інших культур.

Урожай з насіннєвих ділянок збирають роздільним способом. Скошувати у валки починають, коли нижні листки опадуть, 50% стручків набудуть лимонно-жовтого, а насіння - коричневого або бурого забарвлення.



При розтиранні на долоні насіння не розпадається, його вологість у межах 25-30%. Надто раннє збирання недостиглого насіння знижує схожість, а перестій призводить до значних втрат — 25-30% і більше. Скошують рослини на покоси вранці по росі або вночі.

Висота зрізання 15-25 см. На планці мотовила встановлюють прогумований ремінь завширшки 30-80 мм, мотовило піднімають угору і відсувають трохи назад, а жатку видовжують на 40 см (різаль­ний апарат). Через 4-5 днів валки підбирають, як правило, вранці та ввечері.

Комбайни добре ущільнюють. Щоб не травмувати насіння, небажано використовувати машин, робочі органи яких (барабан і підбарабання) не відшліфовані. Частота обертання молотильного бара­бана - 500-600 об./хв. Зазори на вході молотильного апарата - 35 мм, на виході - 10-12 мм.
4. Зберігання насіння.

4.1. Підготовка насіння до посіву, сорти.

На якість насіння у процесі його зберігання впливають вологість, температура, засміченість, стан зерносховища, а також техніка зберігання. При стандартній вологості 8% і температурі 10°С насіння може зберігатися 260 тижнів, а при пологості від 12 до 17% і температурі 15-20°С цей термін скорочується до 1-2 днів.

Довговічність насіння зумовлюється властивостями сорту й умовами зберігання. При правильному зберіганні в перші тижні схожість його не тільки не знижується, а й підвищуються врожайні властивості. До насіння має бути належний доступ повітря, що сприяє надходженню кисню і відведенню тепла та вологи, що виділяються при диханні.

У засіках насіння розміщують так, щоб поряд не було культур чи сортів, які важко відокремлюються. Засіки недовантажують на 15-20 см до кінця перегородок. При штабелюванні кількість мішків не повинна перевищувати 6-8 шт., а висота насипу в засіках - 1,5 м.

Кожну партію насіння слід зважити, пронумерувати, оформити етикетку на штабель або засік. Ще до початку жнив планують розміщення, насіння в насіннєсховищах, знезаражують складські приміщення - білять свіжогашеним вапном або вапняно-гасовою емульсією. Також застосовують препарати:

Магтоксин - 1-3 круглі таблетки/ м';

Фоктоксин - 1-3 круглі таблетки/ м3.

Залежно від температури навколишнього середовища фумігацію проводять, дотримуючись такої експозиції при температурі:

5-10°С - 10 діб;

11-25°С - 7 діб;

16-20°С - 6 діб;

21-25° С - 5 діб;

26°С і вище - 4 доби.

Перебування людей та завантаження складських приміщень допускаються лише після повного провітрювання.

Партії насіння розміщують згідно з документами на сортові та посівні якості. Біля входу до сховища вивішують схему розміщення партій. За зберіганням насіння встановлюється внутрішньогосподарський і державний контроль.

Температуру насипу заввишки до 1,5 м вимірюють на трьох глибинах. Періодичність контролю за свіжозібраним насінням для олійних культур становить 2 рази на тиждень, якщо насіння зберігається в мішках, перекладати мішки треба так, щоб нижні ряди перемістити вгору, а верхні - вниз.

Здійснюють систематичний органолептичний контроль за зовнішнім виглядом, запахом насіння, а також аналітичний контроль за його посівними якостями, зараженістю шкідливими комахами і кліщами, Спостереження ведуться за кожною партією і контрольною одиницею. Кожна партія насіння повинна пройти контроль у державній насіннєвій інспекції на повний аналіз, перевіряють насіння на вміст ерукової кислоти, глюкозинолатів й олійність. Для обліку посівного матеріалу заводять «Шнурову книгу обліку насіння», в якій записи повинні відповідати даним бухгалтерського обліку, сортовим і посівним документам.

На сортове насіння, що відповідає нормам посівного стандарту, видають при реалізації відповідні документи встановленого зразка: на оригінальне й елітне насіння — «Атестат на насіння»; на репродукційне - «Свідоцтво на насіння». В атестатах і свідоцтвах обов'язково записують д^ні про біохімічні показники якості насіння — ерукова кислота, глюкозинолати й олійність. Масова частка ерукової кислоти в оригінальному насінні безерукових сортів не повинна перевищувати 1%, глюкозинолатів - 25 мкмоль/г.

За неправильні записи в сортових документах керівники і спеціалісти несуть відповідальність згідно з Законом України «Про насіння».

Щоб забезпечити належний технологічний контроль за якістю насіння на всіх етапах його очищення, сушіння і зберігання, в насінницьких господарствах повинні бути обладнані насіннєві лабораторії, підготовлені для цього працівники.

Агроном-насіннэвод разом із лаборантами здійснюють внутрішньогосподарський контроль за якістю виробництва сортового насіння, перевіряють якість насіння за основними методами визначення посівних і врожайних якостей насіння, забезпечують подання зразків насіння для державного контролю. Усе призначене для сівби насіння перевіряють у лабораторії, і воно повинно мати документ про посівні якості. Ці правила обов'язкові для всіх господарств, які вирощують і реалізують насіння, незалежно від форми власності.

Ефективна система насінництва ріпаку, яка забезпечує підтримання якості олії і шроту сортів на високому рівні чи навіть їх покращення, повинна базуватись на знанні генетики головних господарсько-цінних ознак, особливостей біології розвитку рослин, характеру запилення. Основними вимогами до сучасних сортів ріпаку є безеруковість олії та низький вміст глюкозинолатів у шроті.

При запиленні безерукового ріпаку високоеруковим вже в перший рік кількість ерукової кислоти в олії значно підвищується, а за рахунок перезапилення низько глюкозинолатних сортів високо глюкозинолатними відбувається погіршення якості шроту. Тому для збереження чистосортності повинні бути встановлені оптимальні норми просторової ізоляції насінєвих посівів, які б гарантували збереження якості насіння. Озимий і ярий ріпак — факультативний самозапильник тому необхідна просторова ізоляція їх з іншими хрестоцвітними культурами — 500 м. При вирощуванні лише безерукових і низько глюкозинолатних сортів ріпаку просторова ізоляція між ними повинна становити 50-100 м.

Апробацію посівів ріпаку проводять візуально без відбору снопа після ознайомлення з сортовими документами на висіяне насіння, у фазі повної бутонізації на початку цвітіння. Апробатор, проходячи по діагоналі площу посіву, через рівні проміжки у 25 пунктах оглядає по 10 рослин, враховуючи такі основні ознаки сорту, як типовість, висота рослин, облистяність, форма листків, наявність воскового нальоту на стеблі й листках та антоціанового забарвлення, ступень розгалуження бокових пагонів, ступінь готовності бутонів до цвітіння. Сортова частота насінницьких посівів має бути не менше 99,8% для посівів оригінального, 99,6% — для елітного і 97,2% — для репродукційного насіння.

Якщо засміченість насінницьких посівів ріпаку бур'янами, насіння яких важко відокремлюється, становить більше 3%, їх вибраковують із числа насінницьких.

У системі промислового виробництва насіння ріпаку первинне насінництво є визначаючим для підтримки якісних показників сорту. Первинне насінництво до етапу вирощування супереліти повинне здійснюватися оригінатором сорту. В первинному насінництві безерукових, низько глюкозинолатних сортів можна використовувати схеми як масового, так й індивідуального доборів. Рекомендується три схеми первинного насінництва:

І. Для нових гетерогенних сортів з певним рівнем перехресного запилення - індивідуальним добором. Така схема включає наступні ланки:


  1. й рік— розсадник відбору: 300-500 елітних рослин (оцінка за ознаками, які визначають якість олії та шроту);

  2. й рік — розсадник випробувань потомств 1 року. Формування 100-150 родин (оцінка якості);

  3. й рік — розсадник випробувань потомств 2 року (оцінка якості);

  4. й рік — розсадник розмноження 1 року (оцінка якості олії та шроту)

    1. Для сортів з незначним рівнем перехресного запилення — масовим добором:

      1. й рік — розсадник відбору елітних рослин (1,0 тис. шт.; біохімічний контроль якості олії та шроту). Об'єднання рослин у групи з однаковими біохімічними показниками якості насіння;

      2. й рік — розсадник випробувань потомств груп рослин (біохімічний контроль якості олії та шроту);

      3. й рік — розсадник розмноження 1 року (біохімічний контроль якості олії та шроту).

    2. Для гомогенних сортів — масовим добором за скороченою схемою:

1-й рік — розсадник відбору елітних рослин (2,0 тис. рослин; біохімічний контроль якості олії та шроту).

2-й рік — розсадник розмноження 1 року (біохімічний контроль якості олії та шроту).

Враховуючи характер запилення ріпаку, для сортів типу "00" пропонується система щорічного сортопоновлення, при якій виробничі посіви на товарне зерно засіваються насінням першої репродукції.

Для сівби відбирають очищене, відкаліброване якісне насіння з високою схожістю. Щоб захистити від ураження хворобами і пошкодження шкідниками на початкових фазах росту, насіння обов'язково протруюють.


До реєстру сортів України занесено понад 30 сортів озимого ріпаку. Це в переважній більшості двонульові "00" безерукові та низько глюкозинолатні сорти, олія яких придатна на харчові цілі, а макуха без обмежень згодовується різним видам худоби і птиці. Переважають сорти німецької фірми "Лембке": Аскарі, Буфалло, Вотан, Казимир, Кронос, Фалькон, Церес та Інституту хрестоцвітих культур УААН - Галицький, Дангал, Іванна, Свєта, Тисменицький.

4.1. Сортові особливості ріпаку.

Ріпак за напрямом використання відноситься до технічних і кормових культур. Він є сировиною для отримання олії і ряду супутніх продуктів. Харчова олія використовується в натуральному вигляді і продуктах переробки: маргарин, майонез, бутербродні масла тощо.

Супутні продукти переробки:


  • фосфатиди використовуються для виробництва харчових і кормових концентратів;

  • соапстоки - для миловаріння і виробництва жирних кислот;

  • адсорбенти - миючих паст і як мастило для метизних виробництв;

  • відходи дезодорації - для годівлі хутрових звірів та миловаріння.

В останні роки інтенсивно проводяться роботи по виготовленню з ріпакової олії біодизелю. Ріпак є медоносною культурою, з тривалістю цвітіння понад 30 днів та середнім збором меду до 90 кг/га.

Вірний вибір сортів і гібридів ріпаку озимого має вирішальне значення для успішного їх вирощування. Сорти ріпаку ділять на групи за наступними параметрами: біологією розвитку і строками сівби (озимий і ярий), призначенням (харчове, кормове, технічне), з високим вмістом ерукової кислоти та глюкозинолатів, сидератні сорти (++) та невисоким їх вмістом (0+) і (00) сорти - для одержання високоякісної олії.

Вітчизняні сорти відповідають європейським стандартам і характеризуються високою потенційністю врожайності 3,0-4,5 тонн/га, та олійністю 40-47%, Із нових сортів і гібридів ріпака озимого найпродуктивнішими є: в зоні Полісся - Еліот, Вектра, Таурус; Лісостепу - ПР46В31, Вектра, Нельсон; Степу - Еліот.

Селекція сортів ріпаку ведеться для вирощування у різних природних зонах України (табл. 3).



Таблиця 2. Оцінка сортів ріпаку, рекомендованих для різних зон вирощування, балів

Зони вирощування

Кількість

Продуктивність

Стійкість до:

Сума

зимівлі

посухи

полягання

осипапння

хвороб

Полісся

6

6,33

7,00

7,20

7,25

6,67

6,80

41,25

Лісостеп

14

7,21

7,57

8,42

8,31

7,07

8,43

47,02

Степ

1

7

7

8

9

7

9

47,00

Полісся+ Лісостеп

14

6,89

7,28

7,98

7,69

7,16

7,57

44,57

Лісостеп+ Степ

5

6,40

7,50

7,20

8,38

7,00

7,20

43,68

Полісся + Лісостеп+ Степ

14

6,85

8,25

8,06

8,21

7,88

7,56

46,81

Із даних таблиці 2 бачимо, що найбільша кількість, 14 сортів, рекомендована для Лісостепу, шість - Полісся і один для Степу. Майже така кількість сортів створена для парних зон: Лісостепу і Полісся та Лісостепу і Степу. 14 сортів рекомендовано для вирощування в усіх трьох зонах. Найвищі сумарні показники при сортовипробуванні одержано у сортів, що рекомендовані для Лісостепу та всіх трьох зон вирощування. Найнижчі показники мали сорти рекомендовані для Полісся.

Як і за більшістю культур інтенсивніше селекційні установи стали репродукувати сорти протягом останніх років. Якщо щорічно до 2000 року реєструвалося менше одного сорту, у 2001-2005рр. більше трьох, 2006 - 2007рр. більше п'яти, то у 2008 р. - 18 нових сортів. Сумарна оцінка сортів за вказані чотири періоди становила 34.7; 43,1; 47,3 та 49,1 балів відповідно. Правда, виключенням щодо продуктивності були 11 сортів реєстру 2006-2007рр., продуктивність яких знизилася на 1,3 бала у порівнянні зі сортами попередніх років реєстрації.

Створюють сорти ріпаку 18 селекційних установ. З них найбільш продуктивні сорти Норддойче Пфланценцухт Ганс - Георг Лембке КГ і Національного аграрного університету (НУБІП), шість сортів є селекції Івано- Франківського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук, по чотири - Вінницької державної сільськогосподарської станції Української академії аграрних наук, Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук. Цілий ряд селекційних установ мають на по одному чи декілька сортів. Особливо добре зарекомендували себе гібриди компанії Монсанто.

Рекомендовані до вирощування високопродуктивні “00” сорти переважають за господарсько-цінними ознаками “0” та технічні.
Висновки.

Ріпак - надзвичайно цінна олійна, кормова та технічна культура. При його переробці з 100 кг насіння, крім 38-41 кг олії, одержують 55-57 кг макухи, що містить 32-34% добре збалансованого за амінокислотним складом білка та 10-18% жиру, або шроту (34-38%) білка і лише 2-5% жиру. До складу білка входять незамінні і життєво необхідні для тварин амінокислоти - лізин, метіонін, циотін, трептофан, треопін. У 100 кг макухи міститься 90 к.о. Тонна шроту або макухи дозволяє збалансувати за білком 8-10 тонн зернофуражу, підвищуючи при цьому вміст перетравного протеїну в 1 к.о. з 80 до 110 г.

З 1 га посівів ріпаку одержують до 10 ц олії, 5-6 ц білкового корму і 1 ц меду. Для порівняння, з 1 га посівів такої цінної культури як соя, одержують лише 2 ц олії і 7 ц білкового корму.

Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвеєра. Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Урожай зеленої маси в озимих проміжних посівах сягає 340-360 ц/га. Навесні після скошування зеленої маси встигають вчасно посіяти основні культури - кукурудзу, просо, гречку та ін. Поукісні та пожнивні посіви забезпечують худобу зеленим кормом восени.


З соломи ріпаку (від 2 до 6 тонн/га) можна виготовляти папір, целюлозу, картон тощо. З 1 га ріпакового поля можна виготовити до 2 тонн паперу. Такі технології успішно застосовуються у Великобританії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із не деревної сировини у світі виробляють вже близько 10% целюлози.

Ріпак є цінним попередником, особливо для зернових культур. Його вегетація триває 10 місяців і впродовж цього часу рослини ріпаку захищають ґрунт від негативної дії сильних дощів і перегріву сонячними променями, а також від непродуктивного випаровування води з ґрунту. На відміну від соняшнику, він мало висушує ґрунт, покращує його агрофізичні властивості і фітосанітарний стан, рано звільняє поле.

Заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 тонн/га органічних добрив і може збільшувати урожайність зернових на 5-10 ц/га. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в ґрунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важких тракторів. Коренева система спроможна засвоювати елементи живлення з глибших шарів ґрунту, звідки вони для більшості рослин є недоступними. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в ґрунт. Після її мінералізації в ґрунт надходить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га фосфору і 55-60 кг/га калію. Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220-240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 тонн/га гною.

Література.
1.      Ріпак / За ред. В.Д. Гайдаша. - Івано-Франківськ: Сіверсія ЛТД, 1998. - 224

2.      Гаврилова Т. Н., Образцова А. И. Медоносная ценность рапса // Пчеловодство. - 1989. - №11. - С. 17-18.

3.      Каталог сортів рослин, придатних до поширення в Україні у 2009році. - К.: Алефа,2009. - 398с.

4.      Гужов Ю., Фукс А., Валічек П., Селекция и семеноводство культурных растений. - 1991.

5. Веб ресурс http://www.coolreferat.com .

6. Веб ресурс rapsoil.ua.

7. Веб ресурс presence.com.ua.

8. Веб ресурс agro-zaporozhye.com.ua.


Запитання для самоперевірки.

  1. Розміщення насінницьких посівів в сівозміні.

  2. Оптимальні строки сівби на насінницьких ділянках.

  3. Догляд за насінницькими посівами.

  4. Апробація насінницьких посівів.

  5. Строки та способи збирання насіння ріпаку.

  6. Способи та машини для очищення насіння ріпаку.

  7. Способи та умови короткотермінового та довготривалого зберігання насіння ріпаку.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка