Лекція 10. Транспортна травма



Скачати 254.88 Kb.
Дата конвертації21.02.2017
Розмір254.88 Kb.
Лекція 10. ТРАНСПОРТНА ТРАВМА

Кількість автомобільного транспорту в Україні невпинно зростає, за кермо сідає все більше недосвідчених водіїв, що при­зводить до збільшення числа дорожньо-транспортних пригод (ДТП). У період з 1991 по 2001 рр. в країні зареєстровано понад 437 тис. ДТП, у яких загинуло майже 75 тис. громадян і одержали травми 475 тис. (співвідношення 1:6). У західних регіонах смертність внаслідок транспортних пригод становить 20,6%, а в східних – 14,8%, що свідчить про недостатню якість наданої потерпілим медичної допомоги.

Ситуація на дорогах країни перебуває в напруженому стані: в середньому кожні 15 хв. відбувається ДТП, при цьому кожні 1,5-2 год. гине людина. А щодоби внаслідок автомобільних травм гине 16 і отримує каліцтво 104 особи. Якщо в США на кожних 100 потерпілих в автомобільних пригодах припадає 1,3 загиблих, в Англії – 1,7, в Німеччині – 2,2, в Чехії – 4,5, то в Україні – 18, або в 4-11 разів більше, ніж у згаданих вище країнах.

Основні причини автомобільної травми: перевищення швид­кості, виїзд на смугу зустрічного руху, алкогольне сп’яніння водія (у кожному 3-4 випадках транспортної пригоди), погані дороги, порушення правил проїзду перехресть, нехтування погодними умовами тощо.

Найбільш безпечним є залізничний транспорт, але й від нього гинуть люди. Наприклад, у 1988 році на залізницях країн СНД потрапили під поїзди 6537 чол., з них 3669 загинули. Співвід­ношення загиблих до травмованих при залізничній травмі – 1:2, тобто за своїми наслідками залізнична травма значно тяжча, ніж автомобільна. В нетверезому стані знахо­дилось 25 % усіх постраждалих. Поїзд, який рухається зі швид­кістю 90 км/год, за 1 с проходить 25 м. Гальмівний шлях вантаж­ного (товарного) ешелону досягає одного кілометра, пасажирського – 600-800 м. Ось чому навіть екстренне гальмування не допомагає.

Половина аварій поїздів трапляється внаслідок зламу рейок під потягом, інколи – з вини залізничників: сон на локомотиві, відволікання від спостереження за сигналами, неправильне керу­вання гальмами, помилкове сприйняття сигналів чи команд, порушення безпеки руху на залізничних переїздах тощо.

Транспортна (автомобільна, мотоциклетна, залізнична, гужова та інша) травма – це не тільки нещасні випадки чи порушення правил дорожнього руху. В практиці рідко, але трапляються випадки самогубства і навіть убивства за допомогою транспортного засобу.

Наприклад. У 1988 р. водій “швидкої допомоги” Сквирської ЦРЛ, що у Київській області, Вериженко А.М., знаходячись у стані алкогольно­го сп’яніння, “уазиком” здійснив убивство тещі та жінки, які йшли тротуаром у безлюдному провулку. Теща померла від багатоосколкового перелому кісток черепа, дружину з переломаним стегном відкинуло до дерев. Тоді Вериженко зупинився, щоб перевірити, чи все зроблено пра­вильно. Знайшовши жінку ще живою, він повернувся до машини, взяв молоток і добив її кількома ударами по голові. З місця події він утік і був знайдений міліцією у заростях очерету за околицею м. Сквири. Причина злочину – систематичне пияцтво Вериженка А.М., бійки, скандали в сім’ї, знущання над дітьми, внаслідок чого дружина подала заяву про розлучення. Сама переселилась з двома дітьми (14 та 9 років) до сусідів. Суд засудив Вериженка А.М. до смертної кари.

Будь-яка транспортна пригода підлягає розслідуванню, особ­ли­во у випадках, коли при цьому гинуть чи калічаться люди. Стаття 286 КК України передбачає покарання за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: при спричиненні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень – штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 міс., або обмеження волі на строк до 3 років; при спричиненні тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілого – позбав­лен­ня волі від 3-х до 8 років; при загибелі кількох осіб – позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. У всіх випадках – з позбавленням права керувати тран­спортними засобами на строк до 3 років або без такого.

Розслідування транспортних пригод з людськими жертвами нерідко складне і важке, що пояснюють їх раптовим початком і скороминучістю. Внаслідок цього увага свідків (якщо вони є) фіксується головним чином на результатах події, а не на тому, хто, що і як здійснив. Часто транспортна пригода відбувається без свідків. Ось чому в останні роки коло питань, які ставляться для вирішення судово-медичною експертизою при розслідуванні транспортних пригод, значно розширилось, а вимоги до неї з кожним роком підвищуються.

На підставі наукової оцінки слідів і пошкоджень, виявлених при розтині трупа чи огляді потерпілого, судово-медична експер­тиза може встановити певні факти, які стосуються як механізму транспортної травми в цілому, так і окремих її етапів, що має виключно важливе значення для слідчих органів. А відповідно до ст. 76 КПК України встановлення причини смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень завжди вимагає спеціальних медичних знань і не може бути вирішене іншим шляхом.

Судово-медична експертиза може науково обгрунтувати факт транспортної травми, встановити її вид, положення тіла людини в момент травми, прижиттєвість ушкоджень, їх давність тощо. Фахівець у галузі судової медицини може встановити сп’яніння у загиблого, стан його здоров’я в момент пригоди, визначити дав­ність настання смерті, іноді – вирішити інші питання ме­дичного спрямування, що виникають під час розслідування транс­портної пригоди. Звідси випливає виняткове значення судово-медичної експертизи у випадках різних видів транспортної травми.

Для грамотного виконання функцій експерта і подання правиль­них судово-медичних висновків при розслідуванні транспортних пригод лікарю чи фахівцю треба мати певні уявлення про травму різними транспортними засобами, вид травми, механізм її утворен­ня, що треба розуміти під певними видами транспортної травми тощо.

Транспортна травма – це сукупність механічної дії на тіло людини частин транспортного засобу, що рухається, і утворених ним ушкоджень, які викликали розлад здоров’я чи смерть. Це визначення універсальне, оскільки, замінивши в ньому термін “транспортний засіб” на автомобіль, мотоцикл, поїзд, трактор, гужовий транспорт тощо (за виключенням літака), отримаємо визначення, відповідно, автомобільної, мотоциклетної, заліз­ничної, тракторної, гужової травми.

Вид травми – це сукупність механічного впливу на тіло лю­дини і утворених у неї ушкоджень внаслідок певної дії транспортного засобу, що рухається.

Видами автомобільної травми бувають: від дії зовнішніх частин автомашини – наїзд (удар виступаючими частинами), переїзд, волочіння, поєднання двох чи трьох цих видів; від дії внутрішніх частин – травма осіб, які знаходяться на передньому сидінні легкового автомобіля чи в кабіні вантажки; травма осіб, що їдуть на задньому сидінні легкової автомашини; травма осіб, що перебу­вають у кузові вантажного автомобіля.

Види мотоциклетної травми: зіткнення мототранспорту з іншими видами транспортних засобів, падіння з мотоцикла, що рухається, наїзд мототранспортом на нерухому перешкоду, наїзд мотоцикла на пішохода, комбіновані та атипові види.

Види залізничної травми: наїзд – удар частинами поїзда, переїзд, волочіння, стиснення тіла частинами механізму, що з’єднує вагони, поєднання наїзду з переїздом, переїзду з во­лочінням – при травмі від зовнішніх частин потягу; пошкодження всередині локомотива чи вагона – при травмі всередині поїзда.



Механізм травми – це певна послідовність механічної дії транспортного засобу на тіло людини, способів його переміщення під впливом такої дії і виникаючих у тілі явищ, що призводять до утворення пошкоджень. Наприклад, механізм травми при наїзді автомобілем, як правило, складається з удару по тілу зовнішніми частинами автомашини, що рухається, удару тілом об частини автомобіля при падінні людини на нього, удару тілом об дорогу чи якісь предмети на ній в момент падіння після відкидання авто­мобілем, тертя об поверхню дороги при подальшому ковзанні тіла по ній.

Треба зауважити, що механізм утворення ушкоджень при окремих видах автомобільної травми різний. Автомобільній травмі властиві основні чотири механізми утворення пошкоджень:

1. Пошкодження внаслідок удару частинами автомобіля, об частини автомобіля, об грунт чи покриття дороги, про що вже згадувалось.

2. Пошкодження внаслідок загального струсу тіла, вик­ликаного одним з ударів, перерахованих в п.1.

3. Пошкодження від здавлення тіла між колесом автомобіля і покриттям дороги, між частинами автомобіля і іншими неру­хомими предметами, або між частинами автомобіля та іншими транс­портними засобами.

4. Пошкодження внаслідок тертя тіла об автомобіль, об покрит­тя дороги при його волочінні частинами автомобіля або при ковзанні тіла по грунту.



Наїзд – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок удару зовнішніми частинами транспор­тного засобу, що рухається.

Переїзд – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок перекочування колеса чи гусениці транспортного засобу через тіло.

Волочіння – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок протягування людини транспортним засобом, що рухається.

Падіння з кузова вантажки чи з поїзда, а також випадіння з легкового автомобіля не розглядаються як один з видів транспор­тної травми, оскільки не підлягають під її визначення і являють собою вид дорожньотранспортної пригоди. При цьому пошко­дження утворюються від падіння з висоти при своєрідних (незви­чайних) обставинах.

Ушкодження тіла людини транспортними засобами характе­ризуються звичайно всіма ознаками, властивими дії тупих предме­тів. Разом з тим, ці ушкодження мають певні особливості, сукуп­ність яких дає змогу визначити їх транспортне походження. Транс­портна травма супроводжується численністю і великою різно­манітністю ушкоджень: крім незначних саден чи синяків, утворю­ються шматкоподібні рани, значні відкриті переломи кісток, розміжчення м’яких тканин, розриви внутрішніх органів, частини тіла деформуються, можуть відриватися тощо.

Залежно від особливостей транспортного засобу, травма від його дії поділяється на травму наземним транспортом (шинним, рейковим, гусеничним, гужовим), водним і повітряним транс­портом. В свою чергу в травмі шинним транспортом розрізняють автомобільну, мотоциклетну, тролейбусну, тракторну травму. Рейкова травма поділяється на залізничну, трамвайну, а в умовах певного виробництва – ще й на вагонеткову. Найчастіше трапляються автомобільна, мотоциклетна та залізнична травми.



Автомобільна травма класифікується по-різному. Для практичних цілей найбільш корисний поділ її на 2 групи (А.І. Му­ханов, 1974): пошкодження зовнішніми частинами (поза авто­мобілем) і внутрішніми частинами автомобіля (всередині машини) Їх види перераховані вище.

Походження травми від дії автомашини, що рухається, як і її види, діагностують на підставі специфічних і характерних ознак.



Специфічні (або цілком певні, прямі, безперечні, безумовно достатні) ознаки – це контактні сліди, які виникають від безпосе­редньої дії конкретної частини транспортного засобу і характери­зуються певною формою, величиною чи рельєфом, що пов­торюють діючу частину, яка в момент травми стикалась з одягом чи тілом людини. Ці ушкодження дають змогу зіставити їх з предметом, яким вони нанесені, для встановлення їх схожості. Спе­цифічність пошкоджень полягає в тому, що вони виникають і зустрічаються тільки при даному, певному виді автомобільної трав­ми і не спосте­рігаються при інших як автомобільних, так і не автомо­більних травмах. Вони формуються не часто – в 5-10 % випадків.

Специфічні ознаки автомобільної травми: відбиток фари, над- чи підфарника, решітки (облицювання) радіатора, гака, головки болта, протектора колеса, частини керма, заскочки поворотного скла, деталі приладової панелі тощо. Вони можуть бути у вигляді забру­днень своєрідної форми чи у вигляді ушкоджень (саден, синяків).



Характерні (умовно або сукупно достатні) ознаки – це такі ознаки, які зустрічають найчастіше при певних видах ав­томобільної травми, але можуть виникати і при дії інших засобів чи при інших обставинах.

Характерні ознаки самі по собі ще не свідчать про дію автомо­біля чи його частин на потерпілого, не вказують на вид транс­порт­ної травми, проте у своїй сукупності, а також при оче­видності обставин пригоди, стають достатніми для обгрунтування експер­тних висновків. До характерних ушкодження може бути віднесене тільки в тому випадку, коли факт автомобільної пригоди з очевид­ністю випливає з обставин справи, коли механізм його утворення відповідає механізму даного виду автомобільної травми.

До характерних ознак автомобільної травми належать:

• численність, обширність і різновидність ушкоджень;

• деформація частин тіла (голови, грудей, ділянки таза, кін­цівок);

• відбитки на шкірі рельєфу чи складок одягу;

• тріщини, надриви чи розриви шкіри від її надмірного розтяг­нення;

• розповсюдженість пошкоджень на дві і більше ділянки тіла;

• наявність забруднень і пошкоджень на двох протилежних поверхнях тіла (одягу);

• невідповідність по локалізації пошкоджень шкіри, кісток і внут­ріш­ніх органів;

• розшарування пошкоджених м’яких тканин;

• сліди тертя (протягування) тупих предметів об одяг чи тіло або одягу чи тіла об тупі предмети;

• забруднення одягу або тіла мастилом;

• нашарування або заглиблення в пошкодження частинок фарби чи скла автомашини тощо.

Характерні ознаки набувають особливої цінності при поєд­нанні їх між собою (3-4 не менше) та з специфічними ознаками.

Нехарактерні чи симулюючі автотравму ознаки – вся решта ушкоджень, які не підлягають під ознаки, описані вище. Вони не мають самостійного діагностичного значення, оскільки встановити факт автомобільної травми чи її вид по них неможливо.



Наїзд – це фактично удар людини виступаючими частинами автомо­біля, що рухається. У більшості випадків він наноситься частинами передньої поверхні автомашини – бампером, облицю­ванням радіатора, фарою, капотом, крилом (близько 60 % випад­ків), значно рідше – боковою поверхнею машини: боковою сторо­ною крила, підножкою, кузовом (близько 30 % випадків) і рідше – задньою поверхнею: заднім бампером, кузовом, бризковиком тощо (10 %).

Механізм травми при ударі (наїзді) автомобілем може склада­тися з трьох або чотирьох фаз: перша фаза характеризується уда­ром пішохіда якоюсь частиною автомобіля, що рухається, друга – падінням пішохода на автомобіль, третя – відкиданням його на землю і четверта – ковзанням тіла по поверхні дороги. В кожній з цих фаз можуть виникати певні ушкодження.

При фронтальному (лобовому) ударі передньою поверхнею автомобіля пішоход отримує травму найбільш виступаючою час­ти­ною автомашини – бампером, фарою тощо. В момент удару від­бу­вається передача автомобілем кінетичної енергії потер­пілому. У людини виникають контактні ушкодження від удару на рівні тих частин машини, якими вони нанесені (в ділянці нижніх кінцівок при ударі легковим автомобілем і в ділянці нижніх кінцівок, таза чи грудей при ударі вантажною автомашиною). Одночасно з цим з’являються ушкодження від загального струсу тіла, викликаного цим ударом. На автомашині утворюються вм’ятини і сліди тертя.

Дуже специфічними для удару частинами автомобіля є ушкод­ження, заподіяні фарою і її обідком. Вони розташовуються в ділянці стегон, нижньої частини тулуба і проявляються у вигляді саден, синяків, значних за розмірами, цілком чи частково повторю­ючи форму цієї частини машини. Вони можуть бути круглої або дуго­подібної форми.

До специфічних при наїзді автомобілем відносяться також ушкодження від удару облицюванням радіатора, гаком, голівкою болта та іншими частинами, що мають своєрідну форму.

При фронтальному наїзді пошкодження найчастіше нано­сяться бампером. Зовнішньо ці ушкодження проявляються у вигляді саден, синяків і рідше ран. Вони локалізуються у верхній третині гомілки або на різних рівнях стегна однієї чи обох кінцівок і не завжди відповідають за розмірами ширині бампера. Удар бампером (буфером) автомашини часто утворює так званий “бампер-пере­лом” кісток нижніх кінцівок у названих вище місцях. Морфологічні особливості бампер-переломів залежать від швидкості автомобіля, форми і ширини бампера, від товщини м’яких тканин у місці удару. Найчастіше перелом виникає внаслідок деформації згину труб­частої кістки з усіма харак­тер­ними для цього механізму пере­лому особливостями. Вони дають можливість установити місце прикла­дання сили.

Від удару капотом або крилом автомобіля виникають великі синяки без характерної форми, з локалізацією в ділянці верхньої третини стегон, таза чи сідниць.

При ударі кутом вантажного автомобіля, автобуса, тролейбуса на тілі, крім великих синяків, іноді виникають контактні ушко­дження у вигляді саден і забійних ран, спричинених болтами, гачками, що з’єднують борти кузова, та іншими частинами, які мають характерну форму. Всі ці ушкодження є специфічними. Вони розташовуються на голові, на верхній половині тулуба або в ділянці плечей. Їх форма та розміри, як правило, відповідають формі та величині частин автомобіля, якими вони залишені.

У другій, третій і четвертій фазах від наїзду автомобіля на пішохода специфічних ушкоджень м’яких тканин не утворюється. Характерними пошкодженнями для кінцевої фази даної травми є садна шкіри від волочіння, які виникають при ковзанні тіла по поверхні грунту. Останні являють собою паралельні подряпини жолобоподібної форми, червонуватого кольору, зі злущеним епідер­мі­сом, більш глибокі й широкі в місці свого початку і поверхневі та вужчі біля свого закінчення. Вони мають різну форму, довжину, ширину і локалізацію.

Решта ушкоджень, які виникають при цьому виді травми, можуть бути або характерними, або нехарактерними. Ушко­дження внутрішніх органів, що часто формуються при ударі ті­ла автомо­білем, який рухається, частіше є результатом за­галь­ного струсу тіла і рідше прямого удару частинами ав­томашини.

Отже, наїзд автомобіля на людину діагностують на підставі специфічних (відбитки на одязі чи тілі обідка фари, над- чи підфар­ника, облицювання радіатора, гака, голівки болта, гайки або іншої частини певної форми) та характерних ознак (бампер-ушкодження нижніх кінцівок, ознаки загального струсу тіла, переважна односто­ронність ушкоджень, їх локальність, сліди ков­зання на підошвах взуття, ознаки падіння на площині тощо).

Це все ознаки наїзду з переважанням удару автомобілем. Ще виділяють наїзд зі здавленням (А.І. Муханов, 1974), для якого характерні ознаки здавлення грудей і (чи) живота (“екхімотична маска”, карміновий набряк легень), відбитки на шкірі складок чи контурів одягу, симетричні переломи ребер, кісток таза, різнома­нітні пошкодження внутрішніх органів, відсутність слідів ковзання на взутті, одязі та шкірі.

На переїзд тіла людини колесом (-ами) автомашини вказують його специфічна ознака та ряд характерних ознак. До специ­фічних слідів і ушкоджень одягу чи шкіри відносяться відбитки рельєфу протектора колеса. Вони можуть бути позитивними, що відобра­жають малюнок виступаючих частин протектора, і негативними, що відображають малюнок його заглибин. Позитивні відбитки на шкірі можуть бути у вигляді нашарування різних речовин (пилу, бруду, фарби) або у вигляді ушкоджень (саден чи синяків). Вони за розмірами відповідають величині елементів малюнка протектора, які їх залишили.

Характерні ознаки травми, що вказують на переїзд:

• деформація (сплощення) частин тіла;

• відбитки рельєфу чи складок одягу на тілі;

• розриви одягу, тріщини, надриви або розриви шкіри від їх надмірного розтягнення;

• смугасті садна або синяки – смуги тиснення від коліс;

• просторі карманоподібні відшарування шкіри, заповнені кров’ю;

• множинні двосторонні симетричні переломи ребер, лопаток, кісток таза (типу Мальгеня);

• численні переломи остистих відростків хребців;

• невідповідність зовнішніх ушкоджень внутрішнім;

• відриви, розміжчення внутрішніх органів, розриви діафрагми, переміщення органів грудей, живота, головного мозку з однієї порожнини в іншу, або витискування їх із порожнин;

• ознаки здавлення грудей та (чи) живота, інші.



Волочіння тіла діагностують на підставі виявлення численних саден переважно довгастої форми. Вони однаково орієнтовані з множинними заглибленнями на їх фоні у вигляді подряпин або борозенок, утворених від ковзання тіла по поверхні дороги. Тривале волочіння інколи супроводжується стиранням матерії одягу, гґудзиків, верху взуття, шкіри та кісток (ділянки “спи­лювання”), суцільним забрудненням одягу гряззю, зміщенням і вивертанням одягу тощо.

Специфічними ознаками травми всередині машини є відбит­ки маточини (рос- ступицы) або частини рульового колеса у вигляді дуго­подібних саден чи синяків на передній поверхні грудей, відбитки деталі панелі приладів, заскочки поворотного скла чи іншої деталі салона певної форми та відповідних розмірів. Для травми всередині автомобіля характерні:

• локалізація ушкоджень переважно на передній поверхні тіла;

• переломи груднини та передніх відділів ІІ-VІ ребер в поєднанні з ушкодженнями серця, легень, печінки;

• хлистоподібні переломи шийного відділу хребта;

• розриви зв’язок грудинно-ключичних суглобів;

• численні дрібні садна і рани обличчя та тильних поверхней кистей, в глибині яких осколки скла;

• довгасті, поперечно розташовані садна чи рани передніх поверхней колінних суглобів або верхньої третини гомілки, інколи з переломами надколінка, виростків великогомілкової кістки;

• загнані переломи шийки стегна або проникнення його голівки в порожнину таза через зламану вертлюжну западину;

• вдавлені чи дірчасті переломи лобних або тім’яних кісток;

• переломи кісток лицьового скелета, зубів, відкриті переломи нижньої щелепи;

• переломи кісток нижніх кінцівок та інші.

Всередині автомобіля ушкодження найчастіше отримують пасажири переднього сидіння або кабіни, рідше – водії та пасажири заднього сидіння легкового автомобіля. Питання про те, хто сидів за кермом в момент травми, вирішується на підставі детального аналізу пошкоджень, їх властивостей та локалізації у кожного з потерпілих.

Мотоциклетна травма – це самостійна і окрема група транспортної травми. Вона найчастіше виникає внаслідок зітк­нення мотоцикла з іншим транспортним засобом (43-49 %), в результаті падіння з мотоцикла (23-37 %) і наїзду мото­транспортом на пішо­хода (12-13 %). Значно рідше трапляються зіткнення (наїзд) мото­цикла з нерухомою перешкодою (8-10 %), переїзд колесами через потерпілого та атипові випадки.

При мототравмі трапляються специфічні ушкодження, влас­тиві тільки їй: конкретні сліди, які відтворюють деталі мотоцикла: сліди відбитків, сліди забруднення, сліди металізації, які повторюють форму, розміри чи малюнок певної частини транс­порту.

Для мотоциклетної травми характерні поєднання тяжкої черепно-мозкової травми з пошкодженнями (переломами) кінцівок, пошкодження від загального струсу тіла та інші. Наїзд мотоциклом на пішохода часто супроводжується пошкодженнями нижніх кін­цівок (переломи однієї чи обох кісток гомілки), а також травмою голо­ви внаслідок вторинного удару при падінні пішохода, інколи – односторонніми переломами ребер.

При зіткненні мотоцикла з іншим транспортним засобом смер­тель­ні ушкодження найчастіше отримують мотоводії, травма у котрих комбінована. Характерно поєднання черепно-мозкової трав­ми з пошкодженням кінцівок, грудей та органів черевної порожни­ни. Ізольована черепно-мозкова травма трапляється рідше. Остання найбільш характерна для падіння з мотоцикла: численні садна і синяки лиця, рани з відшаруванням країв від кісток, вдавлені пере­ломи кісток передньої поверхні черепа з розповсюдженням тріщин на основу черепа, крововиливи під оболонки, в шлуночки та речовину мозку. Має місце також поєднана травма грудей і живота.

Проводячи судово-медичну експертизу у випадках мотоцик­летної травми, треба мати на увазі ще й такі характерні дані. При мотоциклетній травмі часто гине сам водій, при ній спостерігають велику кількість легких ушкоджень, травма від первинного удару частіше локалізується в нижній і середній третині гомілок, вона ніколи не буває розташована вище тазової ділянки, не викликає відшарування шкіри, пошкодження голови і скелета завжди односторонні, не зустрічаються ознаки здавлення тіла.

Залізнична травма характеризується численними значними пошкоджаннями, які локалізуються одночасно в кількох, а деколи у всіх частинах тіла. Крім наведеної вище класифікації, у заліз­ничній травмі розрізняють (С.С. Мунтян, 1977): удар залізничним транспортом, що рухається; переїзд колесами; падіння з потягу; здавлення тіла частинами транспорту; травма всередині вагонів при залізничній катастрофі; комбіновані види.

Судово-медична діагностика залізничної травми та її видів грунтується на виявленні специфічних і характерних ознак. Виділяють наступні специфічні ознаки залізничної травми:

• відокремлення частини тіла або поділ його на частини;

• смуги осаднення від тиснення поверхнею колеса, що котиться або стрічки осаднення по краю відчленованої частини тіла;

• своєрідне садно певної форми від первинного “щипка” колесом;

• кутоподібні шматки шкіри (у вигляді великих зубців пилки) по краю розчленування;

• клиноподібний дефект тканин в зоні переїзду;

• “складчасте загладження” матеріалу одягу з металевим блиском;

• ділянки обтирання та смуги бокового ковзання;

• відбитки певних частин потяга, в тому числі буферних тарілок чи механізму, що з’єднує вагони;

• відшарування шкіри на значних ділянках і неодноразове перекручення шматків шкіри;

• шліфи в кістках та деякі інші.

Для залізничної травми характерні:

• численність, обширність і різноманітність ушкоджень;

• деформація частин тіла;

• тріщини, надриви та розриви шкіри від її надмірного розтягнення;

• численні сліди волочіння тіла і ковзання його по поверхні шляху;

• баластна запиленість одягу та тіла;

• пошкодження гомілок мітильником локомотива, що нагадує бампер-пошкодження при автотравмі;

лампасоподібні розриви одягу, які локалізуються на штани­нах або рукавах.

Пошкодження від наїзду потягом формуються від двоякої дії: удару частинами транспорту, що рухається, і удару тілом при подальшому падінні. Відрізнити їх при залізничній травмі не зовсім легко. В такому випадку результати огляду місця події мають виключне значення і допомагають правильно відтворити ситуацію. Домінуючим пошкодженням від удару потягом є рани, які мають значно осаднені краї, більш чітко виражені порівняно з тими, що утворилися в момент вторинного удару тілом. Бік тіла, який зазнав первинного удару, переломи кісток і пошко­дження внутрішніх органів більш виражені, значно масивніші від пошкоджень на протилежному боці, легені розриваються відламками ребер, крововиливи в м’які тканини інтенсивніші. Інколи удар залишає відбитки якоїсь виступаючої частини транспорта. Поверхня тіла чи одягу, якою упала потерпіла лю­дина, завжди забруднена части­нами баласту та мастилом.

Отже, на наїзд потягу указують такі ознаки: специфічні відбитки певної виступаючої частини залізничного транспорту у вигляді садна, синяка, рани чи забруднення характерного малюнка, що за формою, величиною або рельєфом відповідають травмуючій частині поїзда; характерні – відносна локальність ушкоджень; переважна односторонність їх або більша вира­женість пошкоджень на боці первинного удару; добре виражені ознаки загального струсу тіла; пошкодження гомілок мітильником локомотива (так звані “скидач-пошкодження”); деформація частини тіла, що піддалась удару; баластна забрудненість одягу чи тіла на поверхні, якою впала людина на залізничну колію; тріщини, розриви шкіри від різкого перерозгинання тіла від удару, який був спрямований на передню поверхню тіла.



Переїзд колесами потягу діагностують за специфічними озна­ками: поділ тіла на частини або відокремлення частини тіла; смуги осаднення чи тиснення або стрічки осаднення на відокрем­леній частині тіла; садно від первинного “щипка” колесом харак­тер­ної довгастості, Т-подібної форми чи у формі знаку оклику; кутопо­діб­ні великі шматки шкіри по краю розчленування; кли­ноподібний дефект тканин у зоні дії колеса; “складчасте загладження” одягу і його забруднення чорною речовиною з металевим блиском; ділянки обтирання та смуги бокового ковзання; шліфи в кістках від тривалого тертя їх боковою поверхнею колеса чи об рейку при значному переміщенні тіла; добре виражені сліди протягнення тіла по залізниці та інші.

Смуга осаднення або тиснення, тобто відбиток на шкірі по­верхні колеса, виникає внаслідок осаднення епідермісу шкіри, яка має велику міцність до тиснення порівняно з підлягаючими м’якими тканинами, органами чи кістками, котрі виявляються розім’яті чи роздроблені під нею. Зразу після травми смуга (чи стрічка тиснення по краю відділеної частини тіла) м’яка, блідо-рожевого чи блідо-червоного кольору. Згодом вона підсихає і до кінця першої доби набуває темно-червоного або червоно-ко­ричневого кольору і пергаментної щільності. Ширина смуги тиснення в середньому становить 10-15 см, ширина стрічки – 3-5 см. Більш чіткий край смуги тиснення відповідає місцю дії гребеня (реборди) колеса, а менш чіткий – зовнішньому краю поверхні катання. Стрічка тиснення по краю розділення тіла значно ширша від поверхні катання колеса, ніж від його гребеня (реборди).

Садно від первинного “щипка” колесом розташоване перед початком смуги осаднення і вказує на місце первинного стикання колеса поїзда з тілом потерпілого і на його положення на рейках у момент переїзду.

Кутоподібні шматки шкіри виникають тільки на місці дії на тіло коліс потяга. Вони розташовуються по краю розчленування і нагадують великі зубці пилки. Висота і ширина їх біля основи коливаються від 2 до 7 см. Проте довжина сторін цих шматочків буває різною. Ті сторони, які повернуті у напрямку руху поїзда – коротші. В зв’язку з цим верхівки кутоподібних шматків завжди повернуті у напрямку руху. Кутоподібні шматки шкіри вказують також на те, яка частина тіла в момент переїзду знаходилась між рейками, а яка поза ними: на частині тіла, що розташувалась між рейками, виникають менші за розмірами кутоподібні шматки від дії гребеня (реборди), на протилежній частині тіла – більші від дії поверхні катання обода колеса.

Клиноподібний дефект тканин виникає у всіх випадках переїзду коліс поїзда через тіло потерпілого. Морфологічно він являє собою повне руйнування м’яких тканин і кісток на місці переїзду. В зв’язку з більш інтенсивним травмуванням тіла колесом цей дефект у профіль має форму клина, який широкою стороною завжди повернутий до коліс. Клиноподібний дефект виникає як на кінців­ках, так і на тулубі. Він діагностується зіставленням розчленова­них частин тіла. При цьому ранові поверхні частин тіла, які знахо­ди­лись в момент розчленування на рейці, зіставляються, а поверну­ті до колеса знаходяться одна від одної на відстані 5-10 см і більше.

Ділянки обтирання або смуги бокового ковзання формуються поряд зі смугами чи стрічками тиснення внаслідок здирання шкіри боковими поверхнями колес. На відміну від смуг чи стрічок тиснення ділянки обтирання мають нерівні краї і неоднакову ширину, яка коливається від 2-3 см до 12-15 см. В момент переїзду колеса здавлена ним ділянка тіла являє собою неначе жолоб, стінки якого труться об бокові поверхні колеса. У випадках, коли частина тіла, через яку здійснюється переїзд, покрита щільним товстим одягом, смуги бокового ковзання на шкірі відсутні, їх можна знайти лише на одежі.

Шліфи в кістках утворюються рідко і у тих випадках, коли тіло при переїзді колесами залізничного транспорту розчлено­вується на кілька частин. Якась частина розчленованого тіла може бути захоплена деталями поїзда, притиснута до бокової поверхні колеса, що крутиться, або до голівки рейки і в такому стані довго волоктися. При тривалому терті м’які тканини цілком стираються, а в кістках виникають поліровані площадки з поздовжніми трасами. На їх поверхні часто залишаються частини чорного мастила. Поліровані (відшліфовані) ділянки від тертя боковою поверхнею колеса розташовуються, як правило, по дузі. Шліфи в кістках – специфічна ознака залізничної травми.

Сприяють установленню факту переїзду колесами поїзда ряд характерних ознак, а саме: масивність і різноманітність ушко­джень; деформація частин тіла; тріщини та розриви шкіри від надмірного її розтягнення; розриви зсередини підшкірної основи, апоневрозів, фасцій, м’язів; розриви діафрагми, шкіри шиї, промежини та інших ділянок і видавлювання через них пошко­джених внутрішніх органів; баластна запиленість одягу та пошкоджень частинками піску, гравію, жорстви, шлаку, жу­желиці, антисептика тощо.

Баластна запиленість одягу, тіла, ранових поверхонь – це значне забруднення їх баластом, тобто частинками щебеню, гравію, жорстви, піску, яким засипають залізничне полотно і на який вкладають шпали. При залізничній травмі в зв’язку з великою швидкістю поїзда чи переміщенням тіла по баластному шару полотна частини баласту потрапляють на одяг, в його складки, кишені, між шарами одягу, в природні заглибини і отвори тіла, а також у пошкодження. Наявність частин баласту на тілі, одязі та в ушкодженнях – важлива і майже постійна ознака залізничної травми, в тому числі переїзду.

Цінне експертне значення мають властивості переломів довгих кісток кінцівок при перекочуванні через них коліс потяга. О.Х. Пор­к­шеян (1965) установив, що кістки безпосередньо під смугою тиснення виявляються роздробленими на безліч від­ламків. Кінець переламаної кістки, який знаходився назовні від колії, виявляється прямим, відносно рівним, поперечний до довгої осі кістки. На тій частині кінцівки, де відсутня смуга тиснення і яка була повернута всередину колії, виявляється косий перелом. Такі властивості перелому залежать від конструктивних особливостей залізничного колеса, зокрема від розташування на ньому реборди (гребеня) з внутрішньої сторони рейки. Виявлені особливості переломів довгих кісток кінцівок допо­магають вирішити питання про позу, в якій знаходився загиблий чи потерпілий в момент переїзду колесами поїзда.

Переїзд залізничним транспортом часто супроводжується волочінням жертви по полотну дороги. При цьому від ударів об шпали, рейки та тертя об баласт утворюються великі садна, чис­лен­ні подряпини, рани, переломи деяких кісток, які за­бруднені знач­ною кількістю мастила і частинками баластного шару шляху. Може відбуватися велике відшарування м’яких тка­нин і їх стирання аж до кісток. Тривале волочіння може супроводжуватися зміщенням, вивертанням і навіть повним зриванням одягу з тіла.

При здавленні тіла між вагонами на шкірі грудей і спини звично формуються відбитки контурів буферних тарілок або замикаючих частин автозчепа у вигляді саден або синяків. Виникають пошко­дження, характерні для сильного здавлення тіла. Інші види заліз­нич­ної травми, як правило, не мають характерних особливостей.

Травма гужовим, водним, гусеничним і повітряним транс­пор­том зустрічається рідше, її властивості та можливості судово-медичної діагностики містяться в спеціальних посібниках, монографіях чи наукових статтях.

Приступаючи до розтину трупа людини, яка напевно загинула від транспортної (автомобільної, мотоциклетної, залізничної чи іншої) травми, треба в першу чергу оглянути одяг і взуття з метою пошуку на них специфічних і характерних слідів дії частин транс­пор­ту, а також дорожного покриття, в тому числі за допомо­гою лупи чи стереомікроскопа (операційного мікроскопа).

При дослідженні зовнішніх пошкоджень їх описання слід робити цілеспрямовано для визначення механізму їх утворення, якими частинами транспорту чи предметами вони спричинені, напрямку діючої сили (за зміщенням епідермісу, відшаруванням, за наявністю сторонніх включень тощо). Описуючи пошко­дження, необхідно точно визначити їх локалізацію, напрямок по відношенню до осі тіла, форму, величину, колір, властивості країв, стінок, кінців і дна, стан оточуючих тканин, взаємо­роз­ташування пошко­джень, а також забруднення в них, наявність сторонніх включень і частинок (останні вилучають для передачі слідчому). Важливо виміряти відстань від пошкоджень до підошовних поверхонь стоп з похибкою на товщину підошви та під­бора взуття, оскільки ці дані допоможуть уточнити взаємо­розташування потерпілого і транспортного засобу в момент пригоди.

Обов’язковому фотографуванню за правилами наукової фотогра­фії підлягають специфічні і характерні пошкодження чи забруд­нення шкіри, внутрішніх органів і кісток. Якщо цього зробити не мож­на, треба скопіювати їх на поліетиленову плівку кульковою ручкою.

Важливо виявити скриті пошкодження, наприклад, кровови­ливи у глибокі м’язи спини, кінцівок тощо. Для цього доцільно застосувати циркулярний розріз спереду на рівні ключиць, ззаду – в надлопатковій ділянці з наступним розрізом шкіри по середній лінії спереду і ззаду, продовживши розрізи на верхні та нижні кінцівки.

При внутрішньому дослідженні треба ретельно оглянути органи і тканини на місці до їх вилучення з метою порівняння топографії зовнішніх і внутрішніх пошкоджень, виявлення ознак загального струсу тіла та зміщення пошкоджених органів. При цьому обов’яз­ково досліджують всі внутрішні органи, ребра, лопатки, хребет, кістки таза, трубчасті кістки кінцівок, суглоби і кістки лицьового скелета. Після огляду і дослідження пошко­дже­них кісток в трупі їх бажано вилучити цілком або їх фраг­менти для лабора­торного дослідження з метою визначення механізму переломів і уточнення механізму транспортної травми. Переломи зображують на контур­них схемах, фотографують.



Щоб висловитись про стан здоров’я людини, при розтині трупа треба обов’язково виключати, а при наявності – оцінювати хронічні захворювання, які могли бути причиною транспортної пригоди (хвороби серцево-судинної системи, органів зору, слуху тощо). Обов’язковим є визначення наявності та кількісного вміс­ту алко­голю в організмі померлого. Для цього для судово-хіміч­ного дослі­дження беруть з трупа і направляють в лабораторію по 20 мл крові (з крупних вен або синусів твердої мозкової оболонки) і сечі в посудині, наповненій під корок.

Направленню в судово-медичну лабораторію обов’язково підлягає також кров (не менше 10 мл) для визначення антигенної її належності у випадках наявності зовнішніх пошкоджень або кровотечі, волосся з 5 ділянок голови для порівняльного дослі­дження, про що роблять відповідний запис в кінці протокольної частини акта (висновків експерта). Інші види лабораторних дослі­джень передбачають залежно від завдань конкретної експертизи. Застосовують гістологічний метод – для визначення при­жит­тєвості та давності пошкоджень, а також уточнення патологічних змін в органах чи для виключення їх; стереомікроскопію – для виявлення деталей пошкоджень, ознак деструкції тканин, дрібних сторонніх предметів; рентгенографію – для пошуку сторонніх предметів, переломів кісток тощо.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка