Лекція 10 потреби І мотивація



Скачати 478.54 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.11.2016
Розмір478.54 Kb.
  1   2   3
Лекція 10
ПОТРЕБИ І МОТИВАЦІЯ
План

1.Біологічна мотивація.

2. Загальні властивості різних видів мотивації.

3. Мотивація як домінанта.

4. Нейроанатомія мотивації.

5. Нейрохімія мотивації.

Будь-які, навіть незначні відхилення у внутрішньому середовищі організму негайно сприймаються численними рецепторами. Це баро-, механо-, термо-, осмо-, глюкорецептори і інші, тобто рецептори, що реагують на зміну тиску, на механічні, температурні дії, зміну осмотичного тиску крові, вміст глюкози в крові. Такі рецептори знаходяться у внутрішніх органах (шлунку, печінці, серці), в стінках судин і різних структурах мозку (у гіпоталамусі, ретикулярній формації середнього мозку, довгастому мозку). Так, в передній преоптичній зоні гіпоталамуса знаходяться терморецептори. Глюкорецептори, реагуючі на зміст і доступність глюкози для кліток, присутні в проміжному мозку, печінці, шлунку і тонкому кишечнику.

Часто зрушення у внутрішньому середовищі надають комплексну дію на різні типи рецепторів. Так, зміна в організмі водно-сольового балансу порушує численні осморецептори, розташовані в передньому гіпоталамусі. Вони активуються підвищенням внутріклітинної концентраціями солей при втраті клітинами води. Імпульсацію центральних осморецепторів можна викликати ін'єкцією малої кількості гіпертонічного розчину хлористого натрію (менше 0,2 мл) в передній гіпоталамус тварини. Через 30-60 с це викликає посилене (до 2-8 л) і тривале (2-5 м) споживання води. При електричній стимуляції цих же нервових структур тварина п'є воду протягом тривалого періоду часу. Але організм реагує не тільки на внутріклітинний дефіцит води, але і втрату води з позаклітинного простору. Припускають, що до цього причетні рецептори розтягування в стінках крупних вен поблизу серця. Крім того, втрата води в організмі викликає зменшення слиновиділення. Це також порушує спеціальні водні рецептори в слизистій рота і глотки і відчувається як сухість в роті. Рецептори внутрішнього середовища (інтероцептори) забезпечують безперервне спостереження за станом внутрішнього середовища організму. Їх збудження включає гомеостатичний механізм, автоматично компенсуючий виникле у внутрішньому середовищі зрушення.

Так, при перегріві активується вегетативна нервова система, в результаті посилюється потовиділення, виділення слини, розширяються периферичні судини. Одночасно з допомогою адреналіну і глюкогену з резервів організму в кров виділяється цукор і т.п. Робота цих механізмів направлена на зігрівання організму за рахунок наявних ресурсів і зміни режиму функціонування різних його систем.

Якщо ж відхилення у внутрішньому середовищі досягають таких величин, які не можуть компенсуватися гомеостатичною саморегуляцією, то включається другий механізм у вигляді спеціалізованої поведінки. Зрушення у внутрішньому середовищі, ініціюючі поведінку, відображають появу потреби. А сама поведінка, направлена на її задоволення, називають мотивованою поведінкою. Його відрізняє висока доцільність. Вона направлена на усунення небажаних зрушень у внутрішньому середовищі через взаємодію з певними об'єктами зовнішнього світу.

Слід сказати, що поки немає згоди між різними авторами відносно вмісту самого терміну «мотивація». Мотивація буквально означає «те, що викликає рух». На цій підставі найчастіше цей термін використовують для позначення деякої тенденції, яка прагне виявити себе в поведінці. Коли ж намагаються уточнити це поняття, то виділяють різні аспекти його механізму. Згідно однієї точки зору, мотивація - це стан, який розвивається в структурах ЦНС під час поведінки. Об'єктивна воно виражається в зміні електричної активності мозку, біохімії мозку і, мабуть, в змінах на молекулярному рівні. У суб'єктивному плані мотивації відповідає поява певних переживань. Так виникає відчуття спраги, або відчуття голоду, коли давно не пили та не їли. За К.В.Судаковим, мотивація розглядається як особливий комплекс збуджень, який фатальним чином штовхає тварину і людину до пошуку специфічних подразників зовнішнього середовища, задовольняючих цю потребу. Схоже визначення мотивації пропонує Б.І.Котляр. Це «емоційно забарвлений стан, що виникає на основі певної потреби і формує поведінку, направлену на задоволення цієї потреби».

Інший підхід зв'язаний з розумінням мотивації як деякого початкового поштовху (спонуки), який завжди переходить в поведінку, що характеризується наявністю мети. І мотивація в цьому випадку стає синонімом цілеспрямованої поведінки. Мета - головна ланка в мотивації. Тому П.В.Симонов визначає мотивацію через механізм формування мети. «Мотивація - це фізіологічний механізм активації слідів (енграм) тих зовнішніх об'єктів, які здатні задовольнити потребу, що є у організму, і тих дій, які здатні привести до її задоволення, що зберігаються в пам'яті». Згідно А.Н.Леонтьеву, мотивація - опредмечена потреба. Головне в такому визначенні: мотивація - сама цілеспрямована поведінка.

Прагнення виділити в мотивації дві сторони, два аспекти характерні і для буденної мови. Часто використовують термін «мотивація», вкладаючи в нього подвійне значення. Так, кажучи про голод, мають на увазі або відчуття голоду як виділення деякого стану або намір діяти, щоб задовольнити голод, підкреслюючи тим самим операційний або поведінковий аспект мотивації.

Таким чином, коли говорять про мотивацію, виділяють дві фази:

1) фазу детекції специфічного стану, що виражає появу певного дефіциту у внутрішньому середовищі, тобто виникнення потреби, і

2) фазу запуску і реалізації спеціалізованої цілеспрямованої поведінки відносно тих зовнішніх об'єктів, які здатні задовольнити дану потребу. Перша фаза ініціює другу.



Розглянемо мотивацію як стан. Довгий час залишалося невирішеним питання про специфічність мотиваційних станів. Було неясно, чи існує стільки ж мотиваційних станів, скільки і потреб. Або ж існує єдиний мотиваційний стан як загальна неспецифічна функція для всіх видів поведінки.

Фізіологічні особливості мотиваційних станів вперше були вивчені П.К.Анохіним, яким і було сформульоване положення про специфічність неспецифічної активності. Всупереч сталій точки зору про те, що неспецифічна активація кори великих півкуль з боку ретикулярної формації розрізняється лише інтенсивністю і локалізацією, він припустив існування у ній біологічних модальностей.

Перші дані про відмінність висхідних збуджень, що йдуть до кори були одержані на кішці з уретановим наркозом. Виявилося, що уретан вибірково блокував ЕЕГ-реакції пробудження і виникнення орієнтовних реакцій. В той же час він не впливав на кіркову активність на больове подразнення. Був зроблений висновок, що є, принаймні два типи висхідних активації, які розрізняються нейрохимічно. Подальші експерименти підтвердили, що кора мозку одержує зовсім не моторні збудження. Вона може бути активована за рахунок різних висхідних збуджень. Ці збудження, формуючись на рівні підкіркових апаратів, вже там набувають біологічної специфіки, яка радикальним чином визначає всю долю активуючих збуджень на кірковому рівні.

Для оборонної мотивації активної тварини, так само як для орієнтовного рефлексу, характерна певна картина електричної активності мозку. У кролика в задніх областях кори і у ряді підкіркових утворень (ростральній частині ретикулярної формації, гіпокампі, медіальному таламусі) виникає своєрідний ритм з частотою 5-7 кол/с, який відрізняється своєю винятковою впорядкованістю і регулярністю. Цей ритм одержав назву тета-ритму або ритму напруги (стрес ритму).

Під час харчової мотивації замість тета-ритму виникають пачкоподібні напади прискорених і високоамплітудних коливань. Вони посилюються під час підкріплення голодної тварини їжею. У відповідь на умовний стимул харчового рефлексу (дзвінок) тварина спочатку реагує загальною реакцією насторожування - посиленням тета-ритму. Але з подачею їжі вона зміняється характерною для харчового збудження ЕЕГ-активністю - частими високоамлітудними коливаннями. У ретикулярній формації цей вид активності виникає і до подачі їжі.

Гетерогенність висхідних збуджень, що йдуть до кори була виявлена і фармакологічно. Активація мозку при різній мотивації мала різну хімічну природу. Тета-ритм, що викликається больовим подразненням, повністю блокується ін'єкцією аміназину. Умовний сигнал больового подразнення - в звичних умовах викликає виражений ритм настороження, а в сенсорній корі - ЕЕГ-десинхронізацію. Проте той же умовний подразник після ін'єкції аміназину ані тета-ритму, ані ЕЕГ- десинхронізацію не викликає. Замість тета-ритму реєструються повільні хвилі. При цьому больове подразнення також не здатне викликати стрес-ритм. Одночасно зникають і поведінкові оборонні реакції (умовні і безумовні). Разом з тим тварина залишається бадьорою і адекватно реагує на умовні харчові і безумовні подразники. Зберігаються також і орієнтовні реакції. Таким чином, аміназин вибірково пригнічує лише оборонне мотиваційне збудження, не зачіпаючи харчового і орієнтовного.

У той же час уретановий наркоз вибірково пригнічує ЕЕГ- активацію, що виникає при орієнтовному рефлексі.

У ЕЕГ уретанової кішки збудження, викликане больовимподразненням, виражається не у появі тета-ритму, а у ЕЕГ-денсинхронізації, локалізованої в задніх відділах кори. А збудження, викликане голодом, - появою десинхронізації, але тільки в передніх відділах кори. Ін'єкція аміназину усуває больову десинхронізацію і не впливає на голодну ЕЕГ-десинхронізацію уретанової кішки. Останню можна було усунути, лише нагодувавши голодну тварину, ввівши в порожнину рота або в шлунок молоко, або зробивши ін'єкцію глюкози. Такий же ефект можна викликати коагуляцією латерального гіпоталамуса (центру голоду) або гальмівною дією на нього через анод. Відключення латерального гіпоталамуса через анодізацію усуває ЕЕГ-десинхронізацію тільки в передніх відділах кори і не впливає на десинхронізацію оборонної природи, яка в результаті тривалого голодування звичайно розвивається в тім'яних і потиличних відділах кори.

Виділені типи ЕЕГ-активації відображають особливості, специфіку мотиваційних станів, вони одержані в дослідах, в яких тварини були сильно обмежені в рухах і не могли здійснювати цілеспрямовану поведінку. В умовах же вільного пересування при реалізації харчодобувної поведінки або уникнення покарання ЕЕГ-картина істотно змінюється, оскільки в ній починає відображатися переважно пошукова поведінка. Лише в умовах вільного пересування мотиваційний стан (1 фаза) може перейти в цілеспрямовану поведінку (2 фаза). З переходом від 1 до 2 фази мотивації картина електричної активності мозку істотно змінюється.

К.В.Шулейкина досліджувала у котеняти електроенцефалографічні кореляти харчової поведінки. Встановлено, що ЕЕГ виразом харчової потреби є поява в ЕЕГ високочастотних коливань з частотою 30-60 за 1 с, в час же пошуку їжі в ЕЕГ домінують високоамплітудні повільні веретена з частотою 3 - 6, 6 - 8 за 1с. У момент хапання соска ці веретена стають особливо регулярними. А з початком смоктання спостерігається зменшення їх амплітуди.

Інтенсивна і різноманітна рухова активність під час пошукової фази у самих різних тварин супроводжується посиленням тета-активності. За даними ряду дослідників, окремі смуги тета-ритму пов'язані з різними фрагментами рухової поведінки. Дж.Грей виділяв три частотні зони в тета-ритмі. Ритм з частотою 8 - 10 за 1с він спостерігав під час руху щура до мети, а среднєчастотний тета-ритм (від 6 до 7,5 за 1с) - при завмиранні тварини в ситуації вимушеного очікування перед рухом до мети. Низькочастотний тета-ритм (5 - 6 в 1с), за його даними, виникає під час завершальних консуматорних рухів (поглинання їжі і т.д.). К.Вандервольф, Г.Г.Гасанов, Е.М.Мельников говорять про дві частотні смуги гіпокампального тета-ритму, пов'язуючи високочастотний тета-ритм із здійсненням довільних рухів, з формуванням високорефлекторних актів, направлених у бік пускових і обстановочних стимулів. Низькочастотний тета-ритм розглядається як готовність до задоволення біологічної потреби.

Таким чином, мотиваційний стан і цілеспрямована поведінка як дві фази мотивації представлені різними типами електричної активності мозку.

Обидві фази мотивації добре вписуються в структуру поведінкового акту П.К.Анохіна. Вони пов'язані з різними його стадіями: стадією аферентного синтезу, де провідна роль належить мотиваційному збудженню, і стадією формування акцептора результатів дії.

Слід зазначити, що для західних дослідників характерно декілька інше вживання таких понять, як потреба і мотивація. По суті, термін «потреба» використовується для позначення біологічних потреб, тобто голоду, спраги, статевої поведінки і т.п., які виникають з певним інтервалом і за сприятливих умов можуть задовольнятися на різних стадіях, до того як вони досягнуть загрозливих розмірів. Для пояснення складніших видів поведінки, які виникають швидше спонтанно, ніж регулярно, і залежать від випадкових зовнішніх чинників, звичайно використовується термін «мотивація». Дослідники розрізняють соціальні і вищі людські потреби, зокрема ідеальні: пізнання, творчості, і визнають, що кожна мотивація має в своїй основі актуалізацію певної потреби.



Загальні властивості різних видів мотивації

Не дивлячись на те, що види мотивації розрізняються своєю спрямованістю і способами задоволення потреби, всім їм властиві деякі загальні риси.

1. Під час будь-якої мотивації спостерігається активація моторної системи, хоча різні форми мотивації реалізуються в різних патернах рухового збудження. Збільшується середній рівень рухової активності. Зростає рухова активність на сенсорні стимули. Індиферентні подразники набувають здатності стимулювати тварину до руху. Зростання моторної активності властива голоду, люті і страху, цікавості. Єдиним виключенням, мабуть, є страх, коли тварина завмирає на місці.

2. Підвищення тонусу симпатичної системи, що виражається у вегетативних реакціях: зростанні частоти серцебиття, артеріального тиску, виникнення судинних реакцій, зміна провідності шкіри. Активація симпатичної системи розширює судини в скелетних м'язах, що забезпечує збільшення притоку кисню до працюючих м'язів. Підвищення симпатичного тонусу здійснюється через низхідні шляхи, що йдуть від лімбічної системи, гіпоталамуса.

3. Зростання активності аферентних систем, що дозволяють тварині з більшою легкістю виявляти біологічно значущі і сигнальні подразники в навколишньому середовищі. Це виражається в зниженні сенсорних порогів, в посиленні орієнтовних реакцій. У ЕЕГ з'являється десинхронізація як віддзеркалення посилення активуючих впливів, висхідних до кори від активуючої ретикулярної системи.

4. Зростання пошукової активності (2 фаза мотивації), яка носить цілеспрямований характер.

5. Актуалізація пам'яті є необхідною ланкою для реалізації цілеспрямованої пошукової поведінки, перш за все образів мети і можливих способів їх досягнення.

6. Зміни в ЕЕГ, в яких відображається специфіка мотиваційного стану.

7. Неодмінним проявом мотивації є виникнення суб'єктивних емоційних переживань. Не дивлячись на те, що суб'єктивні переживання страху, голоду і інших станів розрізняються, їх об'єднує те, що всі вони відносяться до переживання з негативним емоційним знаком. Негативний емоційний тон - найтиповіша форма суб'єктивного віддзеркалення мотивації. Разом з тим існує і інший клас суб'єктивних переживань з позитивним знаком, який характеризує особливу групу мотивацій: поведінка допитливості, прагнення до творчої активності.
Лекція 11

ЕМОЦІЇ. Мислення та мова

Описуючи емоції, можна розташувати їх по певних координатних осях відповідно до їх властивостей. Наприклад, залежно від їх позитивного або негативного забарвлення емоції можна групувати попарно: любов і ненависть, симпатія і огида, відчуття безпеки і страх, підйом і безнадійність і т.д. Перші, як відзначає Хебб, бажані для суб'єкта, він до них прагне, тоді як других він прагне уникати. Цей підрозділ відразу указує на мотиваційну роль, яку відіграє кожне з наших відчуттів.

Проте все це тільки слова, а слова дуже бідні, щоб виразити те, що реально випробовує суб'єкт. Хіба можна стверджувати, що людина, яка говорить "я люблю яблука", "я люблю маму", "я люблю цю людину" або "я люблю це місто" виражає однакові почуття?

Перші труднощі при описі емоцій полягають у тому, що емоція виявляється одночасно і у внутрішніх переживаннях, і в поведінці, причому те та інше пов'язане ще і з фізіологічною активацією.

Внутрішні переживання суб'єктивні, і єдиний спосіб ознайомитися з ними - це запитати у суб'єкта, що він випробовує. Проте ми тільки що бачили, як важко передати словами те, що дійсно відчуваєш.

Поведінка на перший погляд могла б сприйматися як об'єктивний факт. Але і цей показник не особливо надійний. Коли у людини на очах сльози, нам буває важко зрозуміти, якщо ми не знаємо їх причину - від радості вони, від засмучення або від обурення.

До того ж вираз даної емоції дуже часто буває пов'язаний з культурою, до якої належить людина: наприклад, насуплені брови або усмішка не обов'язково сприймаються однозначно на Сході і на Заході.

Що стосується фізіологічної активації, то тільки завдяки ній і тим різким змінам, які вона викликає в нервових процесах і у всьому організмі, людина здатна відчувати емоцію. Цю активацію можна вимірювати об'єктивно за допомогою поліграфа. Проте наші прилади ще дуже недосконалі, щоб виявляти значення тонких змін в різних проявах активації, таких, наприклад, як потовиділення або прискорений ритм серця.

Одні і ті ж прояви активації часто бувають симптомами абсолютно різних відчуттів. Тому вони мало придатні для розпізнавання якоїсь однієї певної емоції. Саме в цьому полягає одна з причин, по яких "детектор брехні" може використовуватися лише з великою обережністю.

Чинники, що визначають емоції

Характер емоції і її інтенсивність визначаються розшифровкою сигналів, що надходять із зовнішнього середовища, і рівнем активації організму. Розшифровка сигналів залежить від розумового розвитку людини і від його здатності інтегрувати різні елементи інформації, що надходить.



Емоція та інформація.

Емоції тісно пов'язані з інформацією, яку ми одержуємо з навколишнього світу. Звичайно емоція виникає через несподівану подію, до якої ми не встигли підготуватися - не могли зібрати всю інформацію, необхідну для адекватної реакції. Пішохід, що несподівано вискочив прямо перед нашою машиною, несподіваний різкий звук, непередбачена зустріч з близькою серцю людиною... Все це випадки, здатні викликати активацію організму і мобілізувати всі здібності для швидкого прийому подальших сигналів, що дозволить реагувати найкращим чином.

Отже, емоція не виникає, якщо ми зустрічаємо дану ситуацію з достатнім запасом потрібних відомостей. Коли повторюється вже знайомий нам різкий звук, коли ми наперед помічаємо пішохода або коли зустріч з коханим стала звичною справою, організму вже не треба приходити в стан активації.

Залежність виникнення або не виникнення емоції від кількості інформації, яку розташовує суб'єкт, можна було б виразити таким чином:



ЕМОЦІЯ = НЕОБХІДНА ІНФОРМАЦІЯ - НАЯВНА ІНФОРМАЦІЯ.

Ця формула дозволяє зрозуміти, що негативні емоції виникають, коли суб'єкт має в своєму розпорядженні недостатню кількість інформації, а позитивні - коли інформація опиняється в надлишку.

Це стає особливо очевидним у разі емоцій, пов'язаних із задоволенням якої-небудь потреби. Якщо голод штовхає людину до буфета, де він може знайти шматок пирога, який він сам туди поклав, то зрозуміло, що від цієї "знахідки", очевидно, не виникає ніяких емоцій. Все буде зовсім інакше, якщо раптом, всупереч сподіванням, виявиться, що пиріг зник, або ж навпроти, в буфеті виявиться цілий пиріг, кимось туди покладений замість одного шматочка. Так само можна пояснити огиду до якогось блюда, смак якого виявився гірше, ніж очікувалося.

Такий процес можна спостерігати у разі гніву дитини, якої не дали необхідну цукерку. Вірогідність такої емоції тим більше, чим менш переконливим буде пояснення причини, по якій цукерка не була дана.

Боязнь щурів у студентів-біологів, яким належить вперше зіткнутися з цими тваринами при проведенні експерименту, теж можна пояснити за допомогою цієї схеми. Боязнь існуватиме до тих пір, поки число раціональних сигналів (упевненість у відсутності небезпеки, обережності особи, відповідальної за віварій, і т.д.) не досягне і не перевершить кількість необхідних сигналів після перших дослідів, проведених самими студентами. Так само нешкідлива змія, переповзаючи через дорогу, у наївного перехожого викликає страх, а у зоолога, що вивчає рептилій, вона викличе радість.

Отже, негативні емоції виникають найчастіше через неприємну інформацію і особливо при недостатній інформації; що стосується позитивних емоцій, то вони виникають при отриманні достатньої інформації, особливо тоді, коли вона виявилася краще очікуваною.


МИСЛЕННЯ І МОВА
Мислення і мова - одна з складних проблем не тільки психології мови, але і психічного розвитку в цілому, і перш за все - свідомості і мислення в процесі онтогенезу і філогенезу. І тому величезне значення набувають не тільки повне вивчення і підвищена увага до спадщини її пізнання, але і активніші і рішучіші пошуки нового, конструювання нових позицій.

Величезну роль в розвитку вітчизняної психології мови зіграв Л.С. Виготській. Вже більш півстоліття пройшло з часу першого видання його фундаментальною праці «Мислення і мова», проте в розробці позначеної в назві книги проблеми сучасна російська наука продовжує рухатися в основному напрямі, заданому видатним ученим.

Сам Виготській вважав свою роботу лише першим кроком, попереднім узагальненням десятилітньої роботи - своєї і своїх однодумців - в дослідженні питань мовного мислення. «Ми, - писав він в передмові, - відмінно усвідомлюємо всю неминучу недосконалість того першого кроку в новому напрямі, який ми намагалися зробити в справжній роботі, але бачимо виправдання його у тому, що він, на наше переконання, просуває нас вперед в дослідженні мислення і мови в порівнянні з тим станом цієї проблеми, який склався в психології до моменту початку роботи». Скромність не дозволила досліднику оцінити свої праці. А він зробив головне - була створена наукова модель формування і розуміння мовного вислову.

«Мовне мислення - складне динамічне ціле, в якому відношення між думкою і словом виявилося як рух через цілий ряд внутрішніх планів, як перехід від одного плану до іншого. Ми ведемо наш аналіз від самого зовнішнього до самого внутрішнього. У живій драмі мовного мислення рух йде зворотним шляхом - від мотиву, що породжує якусь думку, до опосередковування її у внутрішньому слові, потім - у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, в слова». У приведеній цитаті Виготським стисло сформульована концепція, яка протягом декількох десятиліть активно розроблялася і знаходила віддзеркалення в численних статтях, монографіях і підручниках, написаних його учнями і послідовниками. Ця концепція лягла в основу теорії мовної діяльності – молодої науки, що інтенсивно розвивається нині в галузі знань. У психолінгвістиці виникла «школа Виготського», яка в перші два десятиліття свого існування майже повністю визначала сенс і напрям становлення цієї науки. Але наука не стоїть на місці. Йде накопичення фактів і знань.

Відома незвичайна інтенсивність наукової творчості Л.С. Виготського. За десять років роботи він зумів створити фундаментальні концепції практично всіх основних розділів психології. Учений поспішав оформити стрімко виникаючі в його свідомості ідеї в слова. Більшість з них він виразив у чітких дефініціях, деякі - виражав в метафоричній образній формі. Але незначну кількість думок він встиг лише намітити, припускаючи розвинути їх в майбутніх своїх працях. Смерть застигнула дослідника у польоті. Не встиг він багато що і в проблемі «мислення і мова», про що говорив сам. І не дивлячись на те, що багато з цитат і положень його стали знаменитим, праці переходили з роботи в роботу його послідовників і учнів, ставши хрестоматійним явищем, розвиток знань у сфері психології виявляв неточності і деякі суперечності, що часто не помічаються під тиском авторитету. І закладена як особлива в психології проблема - «мислення і мови» - продовжувала не тільки залишатися в числі найактуальніших, але і вимагала подальших розробок, уточнень в її рішеннях, зняття суперечностей, виходу в нові простори.

Бурхливий розвиток теорії мовної діяльності привів до появи в просторі вітчизняної школи психолінгвістики іншого талановитого нашого психолога - Миколи Івановича Жинкіна. «Школа Жинкіна» розвивалася не в опозиції до напряму, заданого «школою Виготського». Проте праці учених, що ввійшли в неї (і перш за все роботи самого Жинкіна), відкрили наукові простори, до яких не встиг добратися «Моцарт психології».

Результати досліджень «школи Жинкіна» - І.Н. Горелова, І.А. Зимової, А.І. Новікової, Е.І. Ісеніної, Б.В. Якушиної і ін. - не просто доповнили наші уявлення про процеси породження і розуміння мови, але і істотно видозмінили модель, створену Л.С. Виготським. На фоні нових даних, введених в сучасну теорію мовної діяльності, деякі цитати з книги «Мислення і мова», що стали звичним аксесуаром робіт психологів і лінгвістів, виглядають неточними і суперечливими. Тим часом сам Виготській в цьому аніскільки не винний. Як ми спробуємо показати в ході подальших міркувань, саме в його роботах містяться зерна майбутньої концепції Жінкина.

Перш за все, звернемося до формулювання, чотири рази повтореного на сторінках «Мислення і мови» і школи Виготського, що повторюється в численних роботах дослідників: «Думка не виражається в слові, але здійснюється в слові». Приведений вислів за своїм змістом суперечить іншим положенням книги. І справді, якщо «зовнішня мова є перетворення думки в слова», то чому в мовній діяльності «думка здійснюється в слові»? Ще очевидніше ця суперечність проступає в працях учнів Виготського. Так, А. Р. Лурія, привівши цитату, що цікавить нас, абзацом нижче пише: «Те, що людина хоче сформулювати в своєму вислові, їй самій вже відомо. Питання полягає тільки в тому, як сформулювати цей вислів, як перетворити первинне суб'єктивне значення на розгорнену і зрозумілу для всіх систему мовних значень». Ще раніше інший видний вітчизняний психолог С.Л. Рубінштейн намагався зняти вказану суперечність обережним уточненням: «(...) у мові ми формулюємо думку, але, формулюючи її, ми суцільно і рядом неї формуємо».

Так формуємо або формулюємо? Це, як мовиться, дві різні речі. Не знята до сьогоднішнього часу суперечність просочується на сторінки сучасних авторитетних монографій. Наприклад, Е.С. Кубрякова, даючи обширний огляд точок зору по проблемах породження мови, заявляє:

«Готової» думки до її вербалізації не існує». Іншими словами, думки готової не існує до початку вербалізації, і той, що говорить не знає, про що він говоритиме до тих пір, поки не заговорить. Здоровий глузд протестує проти такого твердження.

Уважне читання книги Л.С. Виготського дозволяє побачити в ній думку, що суперечить приведеному вище твердженню. «Думка, - пише учений, - має свою особливу будову і течію, перехід від якого до будови і перебігу мови представляє великі труднощі». А декілька раніше читаємо: «Одиниці думки і одиниці мови не співпадають» .

Виготській вважав, що думка має свою граматику, відмінну від граматики слів. Рух у внутрішній мові від думки до слова представлявся йому як «перетворення граматики думки в граматику слів». У книзі є образне і глибоко змістовне зображення процесу переходу думки в слова: «Думку можна було б порівняти з навислою хмарою, яка проливається дощем слів» . Продовжимо міркування ученого. Так, дійсно, думка присутня в свідомості людини, що говорить, до того, як почнеться процес вербалізації. І утілюється вона в особливому знаковому матеріалі, відмінному від словесної мови. Що ж це за особливу мову думки?

Відповідь на це питання Л.С. Виготській дати не встиг. Його дав Н.І. Жинкін що висунув гіпотезу про невербальну мову інтелекту - універсально-наочного коду (УНК). «Мислення, - писав дослідник, - не на якійсь національній мові, а на особливій мові, що виробляється кожною мислячою людиною» .

УНК - це якраз та форма існування думки, про яку писав Виготській. Це та хмара, яка проливається дощем слів. Це особлива мова, яка, за словами Жинкіна, «може бути охарактеризований деякими загальними рисами. По-перше, це код невимовний, в ньому відсутні матеріальні ознаки слів натуральної мови. Тут немає послідовності знаків, а є зображення, які можуть утворити ланцюг або якесь угрупування. Цей код відрізняється від всіх інших тим, що позначається інших мов в цьому новому коді є разом з тим і знайомий. (...) Такий наочний код є універсальною мовою, з якого можливі переклади на всі інші мови».

Моделювання процесу породження і розуміння мови не може обійтися без уявлення про універсально-наочний код. Саме в УНК відбувається первинний запис значення майбутнього вислову. Подальше формування дискурсу у внутрішній мові, по Жинкіну, протікає у вигляді перекодування вмісту з мови наочно-схемного на мову вербальну. І ось тут-то і відбувається те, про що так нарочито неточно і так образно писав Л.С. Виготський: думка здійснюється, утілюється в слові. Але в слові відбувається друге народження думки, одного разу вже народженої в іншому знаковому втіленні - в знаках УНК. У слові думка перевтілюється.

Отже, здійснившись в індивідуальному образному коді, думка ще не знайшла прав громадянства: вона існує лише для того, що говорить у вигляді «особового значення» (А.Н. Леонтьєв). Щоб стати фактом комунікації, їй належить абстрагуватися від господаря і об'єктивуватися, стати чужим значенням, тобто значенням. І це перетворення, перекодування з однієї мови на іншій, Л.С. Виготський» як завжди, образно описав в своїй книзі: «(...) думка і слово виявляються із самого початку зовсім не створеними по одному зразку. У відомому значенні можна сказати, що між ними існує швидше суперечність, ніж узгодженість. Мова по своїй будові не є простим віддзеркаленням будови думки. Тому вона не може надягати на думку як готове плаття. (...) Думка, перетворюючись на мову, перебудовується і видозмінюється».

У приведеній цитаті є передчуття відкриттів вітчизняної психолінгвістики, і перш за все - концепції найвиднішого представника школи Жинкіна - І.Н. Горелова. На основі серії оригінальних експериментів (опис яких читач може знайти в численних книгах і статтях ученого ). Горелов довів факт існування в свідомості мовної особи особливого невербального базису мови. Цей базис співвідносимо з тим, що Н.І. Жинкін назвав універсально-наочним кодом. Відмінність полягає у тому, що, на думку Горелова, мова інтелекту має не стільки образний, скільки жестово-образотворчий характер. Знаковий матеріал цього коду є не що інше, як нейрофізіологічні сліди репрезентативно-рухових комунікативних способів передачі інформації (жестового, мімічного, інтонаційно-звукового і т.д.). У процесі ж формування вислову «вербальна частина повідомлення накладається на заздалегідь виражену невербальну систему комунікації» .

Концепція Жинкіна-Горелова дозволяє переосмислити і уявлення, що склалися в школі Виготського, про формування внутрішньої мови в онтогенезі. Йдеться про той, хрестоматійні вчення про інтеріорізацію егоцентричності мови дошкільника. Як відомо, основні положення про характер розвитку внутрішньої мови у людини учений висловив в ході критичного аналізу концепції Ж. Піаже. Суть теорії Виготського полягає у тому, що егоцентрична мова маленької дитини не зникає, а перетворюється на мову внутрішню. Схема становлення внутрішньої мови виглядає так: «соціальна мова - егоцентрична мова - внутрішня мова». Початковий етап появи внутрішньої мови слід віднести до 6-7-річного віку, завершення її формування - до підліткового. Саме механізм внутрішньої мови повинен, на думку Л.С. Виготського, стати передумовою породження і розуміння зовнішньої мови, «перетворення думки в слова» і «випаровування мови в думку».

Але якщо це так, то виникає питання: як можна пояснити загальновідомий факт того, що пасивна мова дітей випереджає по своєму розвитку їх активну мову, тобто дошкільники раніше починають розуміти мову, ніж самі її продукувати? Як відбувається процес розуміння, якщо внутрішня мова у дітей ще не тільки не сформована, але відсутня навіть мова егоцентрична?

Суперечність зникає якщо поглянути на проблему з погляду теоретичних положень концепції Жинкіна-Горелова. Річ у тому, що невербальний базис, про який вже йшла мова, це первинна форма існування думки з'являється в мовній свідомості дитини задовго до оволодіння нею мовою як лексико-граматичною системою. Її виникнення також пов'язане з інтеріорізацією, проте інтеріорізацію не словесної, а паралінгвістічної системи комунікативних засобів, за допомогою яких дитина перші два роки головним чином пояснюється з оточуючими його людьми.

Хороша ілюстрація навееденого твердження - дані по розвиток мовної особи сліпоглухонімої дитини. «Надзвичайно важливі в навчанні сліпоглухонімої дитини, - писав в своїй праці, узагальнюючи багаторічний досвід роботи, А.І.Мещеряков, - є оволодіння ним засобами спілкування. Першими спеціальними засобами спілкування для маляти є жести. Жестами дитина позначає предмети, їх функції, створює дії, елементи поведінки. (...) Наступний (за жестами) етап засвоєння засобів спілкування - формування у дитини словесної мови. Словесна» мова є надбудовою над жестовою мовою, виникає усередині неї як її варіант, а в подальше розвивається в самостійну і домінуючу форму мови».

Дані, повністю підтверджують справедливість теорії Жинкіна-Горелова, містяться в роботах відомого фахівця з дитячої мови О.І. Ісеніної. Обширний матеріал спостережень за першими комунікаціями немовлят дозволив досліднику створити типологію перших невербальних знакових проявів людини - протознаків. Система протознаків утворює протоязик, яким дитина користується в своєму спілкуванні з дорослими перші два роки життя. З появою словесної мови протоязик не зникає, а інтеріорізуєься, створюючи основу для формування функціонального базису мови, особливої мови інтелекту - універсально-наочного коду.

Відкриття, зроблені ученими школи Жинкіна у області мовного онтогенезу, знову-таки перегукуються з думками, які Л.С. Виготського (30-ті роки). По-перше, «мислення і мова мають різне генетичне коріння», по-друге, «відносно складний і багатий соціальний контакт дитини приводить до надзвичайно раннього розвитку «засобів зв'язку». Сміх, лепет, показ, жести в перші місяці життя дитини виступають в ролі засобів соціального контакту по-третє, «в розвитку мови дитини ми з безсумнівністю можемо констатувати «доінтеллектуальну стадію», так само як і в розвитку мислення - «стадію, що передує мові».

Коротка лекція не може не ставити задач розгляду всіх аспектів проблеми «мова і мислення» у світлі досягнень різних шкіл психофізіології мови. Матеріал, викладений в лекції повнен заохотити студентів до прагнення вникнути в цю проблему, розібратися в неї з точки зору механізмів мови. Це заклик до активнішого і творчого освоєння накопиченого у вітчизняній психофізіології матеріалу, до формування власного погляду на основні позиції у світлі нових досягнень. І один з шляхів подолання певного застою, що виник зараз у вітчизняній психофізіології, - це звернення до першоджерел, до робіт класиків - Л.С. Виготського, А.Р. Лурія, А.Н. Леонтьева, Н.І. Жинкіна і багатьох інших, - до прочитання їх свіжим, поглядом, позбавленим шор, в контексті нових задачі можливостей.


Лекція 12


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка