Лекція №1 Завдання, методи, принципи організації патологоанатомічної служби І її значення в системі здоровоохорони



Скачати 265.71 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір265.71 Kb.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра патологічної анатомії

КУРС КЛІНІЧНОЇ ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ

Клюфінський Ігор Дмитрович

ЛЕКЦІЯ №1
“Завдання, методи, принципи організації патологоанатомічної служби і її значення в системі здоровоохорони.

Завдання секційного курсу. Аутопсія.

Положення про патологоанатомічне дослідження і про порядок розтину померлих у лікувально-профілактичних закладах.

Документація патологоанатомічного розтину. Значення аутопсії для медичної науки і практичної здоровоохорони”.

Лекція для студентів

з біопсійно-секційного курсу

(медичний та стоматологічний факультети)

Івано-Франківськ

2001р.

План:
1.Завдання, методи, принципи, організації патологоанатомічної служби і її значення в системі здоровоохорони.

2.Завдання секційного курсу.

3.Аутопсія. Порядок її проведення.
3.1 Положення про порядок розтину трупів у лікувально-профілактичних закладах.
3.2 Положення про патологоанатомічне дослідження померлих.

3.2.1 Порядок оформлення медичної документації на померлих в лікувально-профілактичному закладі.

3.2.2 Порядок патологоанатомічного дослідження померлого.

3.2.3 Документація патологоанатомічних досліджень померлих.
3.3 Значення аутопсії для медичної науки і практичної здоровоохорони.

ВСТУП
Живучи, ми не задумуємося про смерть.

Стикаючись із покійниками та всіма атрибутами смерті, відчуваємо потойбічний жах. Проте ще ніхто не жив вічно. І є місце в закладах 03 , працівники якого вміють побачити інформацію, яку хворий ховав за життя…



"Місце, де мертві допомагають живим" (Hic locus est, ubi mors qaudet succurrere vitae) — ці слова давнього медика викарбовано над входом у Паризький анатомічний театр.
1.Завдання, методи, принципи організації патологоанатомічної служби і її значення в системі здоровоохорони.

Патологоанатомічна служба є невід'ємною частиною здоровоохорони. Вона являє собою систему заходів, направлених на дальше покращення якості лікувально-діагностичної роботи в лікувальних установах.

Наша держава приділяла велике значення становленню і вдосконаленню патологоанатомічної служби в країні, що знайшло, відображення в ряді документів міністерства здоровоохорони.
Перед патологоанатомічною службою стоять слідуючі завдання :

1.Проведення разом з лікуючими лікарями клініко-анатомічного аналізу результатів розтинів і здійснення цим шляхом наукового контролю над лікувально-діагностичною роботою з метою усунення дефектів лікування і діагностики.

2.Допомога клініцистам в уточненні прижиттєвої діагностики захворювань, особливо злоякісних пухлин, шляхом гістологічного дослідження біопсій і операційного матеріалу.

3.Підвищення кваліфікації лікарів шляхом сумісного обговорення результатів розтинів і гістологічних досліджень.

4.Своєчасне виявлення гострозаразних захворювань.

5.Наукова розробка проблем патології людини.

6.Спеціалізація і вдосконалення кадрів лікарів-патологоанатомів і лаборантів-гістологів.
Структура патологоанатомічної служби.
Очолює патологоанатомічну службу в державі головний патологоанатом України.

На рівні області йому підпорядковується обласне патологоанатомічне бюро або централізоване патологоанатомічне відділення при обласній лікарні, кафедри патологічної анатомії медичних ВУЗів та інститутів вдосконалення лікарів, патологоанатомічні відділення науково-дослідних інститутів.

В підпорядкуванні обласної паталогоанатомічної служби знаходяться патологоанатомічні відділення при районних і міських лікарнях.

Базою патологоанатомічної служби є патологоанатомічні відділення (ПАВ) лікувальних установ, кафедри патологічної анатомії медичних інститутів,інститутів вдосконалення лікарів і ПАВ науково-дослідних інститутів. Це місце, де мертві допомагають живим.

Перші патолого-анатомічні відділення (прозектури) були створені в 1935р. згідно наказу комісаріату здоровоохорони СРСР при лікарнях на 100 ліжок і більше. В даний час має місце тенденція до укрупненя прозектур, які обслуговують лікувальні установи із загальним числом лікарняних ліжок 2000-3000.

Основним завданням ПАВ (прозекторських) лікувально-профілактичних відділень є покращення лікувальної справи і прижиттєвої діагностики захворювань шляхом:

1) прижиттєвого визначення характеру патологічного процесу на операційному чи біопсійному матеріалі;

2) виявлення на секційному, операційному і біопсійному матеріалі гострозаразних захворювань;

3) встановлення діагнозу за даними розтину померлого;

4) встановлення причини і механізму смерті хворого з виявленням природи і походження захворювання;

5) підвищення кваліфікації лікарів шляхом сумісного обговорення результатів розтинів і гістологічних досліджень;

6) аналіз якості діагностичної і лікувальної роботи сумісно з клініцистами через співставлення клінічних і патологоанатомічних діагнозів.


Для вирішення вказаних завдань персонал ПАВ користується слідуючими основними методами дослідження :

а) розтином з послідуючим гістологічним вивченням органів і тканин;

б) гістологічним дослідженням біопсійного і операційного матеріалів;

в) цитологічним дослідженням;

г) бактеорологічне і хімічне дослідження при необхідності.
Ставлячи перед собою завдання дати чітку уяву про матеріальну суть і прояви хвороби, клінічна анатомія основується на дослідженні біопсій і матеріалів розтину на системному, органному, тканинному, клітинному, субклітинному і молекулярному рівнях .

Таким чином, патологоанатом є "клінічним патологом", тому що він не тільки проводить розтин померлих, але й досліджує прижиттєво видалені чи висічені кусочки органів і тканин (операційний і біопсійний матеріали). Він є клініцистом, який користується анатомічними, гістологічними, гістохімічними і іншими методами дослідження.

Патологоанатом допомагає клініцистам розпізнати хвороби і їх правильно лікувати — сприяє покращенню діагностики і лікування.



Прозектор, який вміє інтерпретувати анатомічні, гістохімічні, гістологічні та інші факти, сприяє підвищенню теоретичного рівня лікуючих лікарів.

Контакт патанатома з лікуючими лікарями здійснюється під час розтину,на клініко-анатомічних конференціях, засіданнях лікувально-контрольних комісій (ЛКК).

2. Завдання секційного курсу:




  1. ознайомлення з технікою патологоанатомічного розтину трупа;

  1. ознайомлення з методикою забору на розтині матеріалів для гістологічного, бактеріологічного, вірусологічного і серологічного досліджень;

  2. ознайомлення з найбільш поширеними способами фіксації матеріалів розтину для гістологічного і цитологічного досліджень;

  3. оволодіння технікою вирізання кусочків із видалених під час операції органів і тканин;

  4. оволодіння вмінням складати клінічний і патологоанатомічний діагнози і клініко-анатомічний епікриз;

  5. оволодіння вмінням синтезувати виявлені на розтині патологоанатомічні зміни і співставляти їх з клінічними спостереженнями і симптомами, оцінювати ефективність

  6. лікування;

  7. оволодіння вмінням виявляти помилки клініко-анатомічної діагностики і дефекти лікування;

  8. ознайомлення з принципами дослідження біоптатів;

  9. оволодіння вмінням заповнювати лікарське свідоцтво про смерть;

  10. ознайомлення з основними положеннями проведення клініко-анатомічних конференцій;

Отже, основне призначення курсу - оволодіння студентами клініко-анатомічним аналізом біопсійного, операційного та секційного матеріалу, а також принципами формулювання діагнозу.

3.Аутопсія. Порядок її проведення.
Розтин (секція, аутопсія, обдукція) — дослідження тіла померлого з метою виявлення характеру структурних змін в ньому і встановлення причини смерті.

Звичайних людей насамперед цікавить те, що відбувається із тілами померлих.

Навколо патологоанатомічного відділення ходить безліч дивовижних чуток.

Що відбувається насправді ? На розтин потрапляють хворі, які померли в лікарні від різних хвороб. Людей, що загинули від насильної смерті (від насильницьких дій : нещасні випадки, вбивство, самогубство, травма, отруєння), раптово померли на вулиці або вдома, скеровують у судово-медичний заклад.

Смерть являє собою незворотнє припинення життєдіяльності організму, неминучу кінцеву стадію індивідуального існування будь-якої окремої живої системи /мал.1/.

Смерть від хвороби розглядається як патологічна (предчасна), поряд з цим можлива смерть насильна (вбивство, самогубство, травма і т.д.). Крім цього, виділяють природну (фізіологічну) смерть, яка реально не зустрічається.


Смерть від хвороби зумовлена несумісністю життя з тими змінами, які були викликані нею в організмі. Звичайно вона наступає відносно повільно, проходячи ряд етапів /мал.2/.

Поряд з цим можливе раптове, протягом хвилини або навіть секунд, настання смерті, але все ж при достатньо виражених клініко-морфологічних проявах хвороби. У цьо му випадку використовується термін нагла (скоропостижна) смерть. Можливе також раптове настання смерті на фоні видимого клінічного благополуччя при мінімальних морфологічних проявах хвороби або навіть практично без них. Такий стан називається синдромом раптової смерті, який має найбільше значення у дітей грудного віку.



Динаміку клінічних, біохімічних, морфологічних змін під час процесу вмирання називають танатогенезом.

Умовно прийнято вважати, що смерть — це стан, викликаний припиненням діяльності життєво важливих органів — центральної нервової системи, серця, легень і нирок.

Практично її настання визначається по припиненню кровообігу і дихання. У дійсності ж припинення роботи цих органів свідчить не про смерть, а лише про те, що вона настає , і макроорганізм в цілому знаходиться на стадії вмирання.

(Витяг із "Додатку №6 до наказу Міністерства 03 України від 12.05.92р.№81)


3.1. ПОЛОЖЕННЯ

про порядок розтину трупів у

лікувально-профілактичних закладах
Всі трупи померлих хворих у лікувально-профілактичних закладах, як правило підлягають розтину. Головному лікарю, начальнику патологоанатомічного бюро належить право відміни розтину тільки в надзвичайних випадках. Про відміну розтину головний лікар, начальник патологоанатомічного бюро дає письмову вказівку в карті стаціонарного хворого з обгрунтуванням причин відміни розтину. Спірні питання, щодо розтину трупів вирішуються головним патологоанатомом області (міста). Терміновий розтин трупів дозволяється проводити одразу ж після встановлення лікарями лікуваль- ного закладу біологічної смерті; розтин у плановому порядку (впорядкований розтин) проводиться після представлення карти стаціонарного хворого або медичної карти амбулаторного хворого з візою головного лікаря чи його заступника по медичній частині про направлення на патологоанатомічний розтин. Медична документація на померлих з різних лікарень доставляється в патологоанатомічне бюро (відділення) разом з трупом померлого. Медичні карти стаціонарних хворих, померлих у другій половині попередньої доби, передаються в патологоанатомічне бюро, патологоанатомічне відділення лікарні не пізніше 9 години ранку. Медична карта стаціонарного хворого з внесеним в неї патологоанатомічним діагнозом не пізніше 5-7 діб після розтину передається в медичний архів лікарні. Карта може бути затримана на триваліший термін тільки за спеціальним дозволом керівництва лікарні.

Відміна розтину не дозволяється :

а) у випадках смерті хворих, які пробули в лікувально-профілактичному закладі менше доби;

б) у випадках, які потребують судово-медичного дослідження;

в) при інфекційних хворобах та підозрі на них;

г) в усіх випадках неясного прижиттєвого діагнозу (незалежно від строку перебування хворого в лікувальному закладі);

д) смерть породіль;

е) у випадках смерті в лікувально-профілактичному закладі після діагностичних інструментальних досліджень, проведення лікувальних заходів під час або після операції, переливання крові, неврахування індивідуальної непереносимості лікувальних препаратів тощо. Трупи померлих, особа яких не встановлена, за розпорядженням головного

лікаря передаються для судово-медичного розтину.

Отже, в лікувальних закладах судово-медичній експертизі підлягають всі випадки смерті при:



  1. невстановленому діагнозі;

  2. при підозрі на насильну смерть;

  3. смерті хворого по дорозі в лікарню;

  4. розслідуванні скарг родичів на неправильне лікування;

  5. скоропостижна смерть поза лікувальним закладом, серед "повного здоров'я" ;

неправильно виконані медичні маніпуляції (переливання іногрупної крові, охолодженої або гемолізованої крові, передозування сильнодіючих лікарств чи наркозу, грубі помилки при операціях і.т.д.)

  1. трупи померлих, особа яких не встановлена.

Патанатомічному розтину підлягають трупи померлих в випадках, коли насильницька причина смерті виникли в зв'язку з боротьбою за спасіння життя хворого, а не навмисно.

Якщо смерть настала від механічних ушкоджень, отруєння, механічної асфіксії дії крайніх температур, електрики, після штучного аборту, проведеного поза лікувальним закладом, насильницьких дій за умов , коли є свідчення про можливість одної з цих причин смерті, головний лікар лікарні в установленому порядку проводить направ-

лення трупа на судово-медичний розтин незалежно від часу перебування хворого в лікувальному закладі.

Про кожний подібний випадок у лікарні головний (черговий) лікар лікарні зобов'язаний повідомити органам прокуратури чи міліції.

Якщо свідчення про одну з причин, перерахованих вище, виявляються при патологоанатомічному розтині, то розтин припиняється. Лікар, що проводить розтин, вживає заходи збереження трупа, всіх його тканин для подальшого судово-медичного дос-

лідження. На виконану частину патологоанатомічного дослідження складається протокол, в кінці якого обгрунтовується причина для виконання судово-медичного розтину.

Про кожний випадок припиненого патологоанатомічного розтину лікар відразу ж зобов'язаний інформувати головного лікаря, який негайно повідомляє про це в прокуратуру чи районне відділення міліції і чекає розпорядження прокурора або органів міліції. Судово-медичний розтин трупів осіб, що померли в лікувальних закладах, може

проводитися в приміщенні патологоанатомічного відділення даного лікувального закладу штатними судово-медичними експертами або лікарем, призначеним для цього органами прокуратури.

У випадку первинного виявлення під час розтину гострого інфекційного захворювання чи при підозрі на нього патологоанатомом зобов'язаний інформувати про це головного лікаря лікувального закладу та послати термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, загально-професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (ф. № 058 у) в СЕС за місцем проживання хворого.

З метою досконалого контролю за якістю діагностики та лікування хворих амбулаторної мережі можуть проводитись патологоанатомічні розтини померлих вдома у таких випадках :



померлих хворих віком до 50 років, що раптово померли вдома з неясним генезом смерті (при обов'язковому виключенні насильницької смерті), знаходились на обліку територіальних поліклінік з підозрою на гостру ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну хворобу, новоутворення, гостре захворювання органів дихання.

Доставку померлих амбулаторних хворих в патологоанатомічні бюро (відділення) проводиться автотранспортом лікувально-профілактичного закладу.

Разом з тілом померлого повинна направлятись амбулаторна карта з поглибленим епікризом, із заключенням основного клінічного діагнозу, ускладнень, супутньої патології та основної причини смерті. На лицьовій стороні амбулаторної карти повинен бути запис головного лікаря (заступника) територіальної поліклініки - "На розтин" та підпис.

Це є замовленням для підрозділів патологоанатомічної служби на виконання розтину.



Положення про порядок розтину викиднів масою тіла від 500,0 і більше в строках від 22 тижнів вагітності незалежно від живо-або мертвонародженості, мертвонароджених та новонароджених померлих в перинатальному періоді (Додаток 7).

Розтину та реєстрації в протоколі патологоанатомічного дослідження підлягають всі померлі в лікувальних закладах новонароджені, незалежно від маси тіла та довжини, від того, скільки часу після народження спостерігались в них прояви життя, а також мертвонароджені масою 1000г та більше і довжиною тіла понад 30см, викидні масою ті-ла від 500г і більше в строках від 22 тижнів вагітності і незалежно від живо- або мертвонародженості. У випадку розтину викидні вони реєструються в протоколі патологоанатомічного дослідження, свідоцтво про перинатальну смерть на них не оформляється.

Послід направляється разом з викиднем і реєструється як біопсійний матеріал.

Головний лікар пологового будинку забезпечує 100% розтин трупів мертвонароджених та померлих новонароджених, доставку їх у патологоанатомічне бюро не пізніше 12 годин після родів мертвонародженого чи смерті новонародженого.

На патологоанатомічне дослідження направляються також посліди від новонароджених, якщо в них є симптоми внутрішньоутробного захворювання, особливо, якщо є підозра на внутрішньоутробну інфекцію.

У випадках раптової смерті дітей, які не були на диспансерному обліку, поза лікувальним закладом їх трупи підлягають судово-медичному розтинові.


(Витяг із "Додатку №13 до наказу МОЗ України від 12.05.92р.№81)

3.2. ПОЛОЖЕННЯ

про патологоанатомічне дослідження померлих

3.2.1. Порядок оформлення медичної документації на померлих в лікувально-профілактичному закладі.


Встанавлення факту настання біологічної смерті хворого проводиться в лікувальному закладі черговим або лікуючим лікарем, про що в історії хвороби робиться відповідний запис з вказівкою часу смерті в годинах та хвилинах.

До тіла померлого прикріплюється бірка з вказівкою про лікувальний заклад — відділення, прізвища, імені та по батькові померлого, року народження та дати смерті, основний клінічний діагноз. Труп без затримки доставляється в морг чи прохолодне примі-

щення, виділене для зберігання трупів, з температурою 0- +4 С. Пов'язки, дренажі, інтубаційна та трахеостомічна трубка, катетери залишаються на місці.

Зразу ж після настання смерті хворого лікуючий лікар складає посмертний клінічний діагноз, епікриз.

У посмертному клінічному епікризі підлягають відображенню такі питання:

дата початку захворювання та скарги хворого;

дата первинного звернення по медичну допомогу з вказівкою куди та до кого звернувся хворий, яку отримав допомогу;

дата та місце первинної госпіталізації, назва всіх лікувальних закладів, де в подальшому обстежувався чи отримував лікування хворий, зміст діагностичних та лікувальних заходів;

узагальнена характеристика перебігу захворювання за час перебування в кожному лікувальному закладі;

дата госпіталізації в даний лікувальний заклад, діагноз при направленні, попередній діагноз, заключний діагноз, дати їх встановлення, зміст проведених лікувальних заходів

(при проведенні операцій -- назва операції, тривалість, вид наркозу);

дата появи, характер симптомів ускладнень, дата їх розпізнання, вжиті заходи;

клінічна характеристика термінального стану, зміст реанімаційних заходів;

час встановлення біологічної смерті в годинах та хвилинах.

Заключний клінічний діагноз є медичним висновком про характер захворювання що було у хворого, безпосередню причину та механізм настання смерті. Він має бути патогенетично зумовлений, відповідати клінічним фактам.

Оформлена історія хвороби померлого підписується лікуючим лікарем, завідуючим лікувального відділення.
3.2.2. Порядок патологоанатомічного дослідження померлого.

Після констатації смерті покійник лежить у відділенні ще дві години.



Терміновий розтин трупа дозволяється одразу ж після встановлення біологічної смерті хворого. Впорядкований патологоанатомічний розтин померлих проводиться в години, означені розпорядком роботи патологоанатомічного бюро (відділення) . Історія хвороби подається в патологоанатомічне бюро (відділення) в найближчий час після смерті хворого (при настанні смерті після 12-00 вона має бути доставлена не пізніше 9-ї години наступного дня).

Прийом та реєстрація тіл померлих проводиться санітаром патологоанатомічного бюро (відділення), який перевіряє наявність бірки на трупі, ознаки його гниття, зубних протезів з кольорового металу та цінних речей, про що робить відмітку в книзі реєстрації прийому та видачі тіл померлих і доповідає завідуючому відділенням.

Патологоанатом приступає до впорядкованого патологоанатомічного дослідження трупа тільки після вивчення історії хвороби та іншої медичної документації померлого.

Без історії хвороби розтин проводити не можна. Бо саме там лікар, що лікував хворого, записував усе про пацієнта. На розтині патологоанатом детально та уважно вивчає морфологічні зміни у всіх органах і тканинах. Адже на розтині можна виявити те, що

не було розпізнано за життя і, що суттєво змінить діагноз.

На патологоанатомічному розтині зобов'язані бути присутніми завідуючий лікувального відділення та лікуючий лікар. Дозволяється присутність інших лікарів лікувального закладу. Це не цікавість, це - обов'язок.

Перед початком патологоанатомічного розтину проводиться огляд трупа з оцінкою стану шкірного покриву, видимих слизових оболонок, визначення маси тіла та його довжини. Патологоанатомічний розтин має бути повний, з дослідженням всіх порожнин тіла та внурішніх органів, а при необхідності хребтового каналу, кісткового мозку труб-

частих кісток, периферичних судин та нервів, вегетативних нервових вузлів. Як основний метод патологоанатомічного розтину необхідно застосовувати спосіб повної евісцерації (по Шору).

Після завершення патологоанатомічного розтину патологоанатом оформляє лікарське свідоцтво про смерть по формі № 106/У - 84.

Гістологічне дослідження органів та тканин трупа проводиться в усіх випадках. Для цього під час розтину забираються шматочки органів та тканин і поміщаються у фіксуючий розчин.

При необхідності гістологічне дослідження може проводитися під час розтину шляхом виготовлення препаратів на заморожуючому мікротомі чи кріостаті.

З матеріалу, взятого для гістологічного дослідження, вирізаються шматочки, які після реєстрації в книзі обліку роботи лаборанта з секційним матеріалом піддаються подальшій обробці. Решта матеріалу зберігається в 10% розчині нейтрального формаліну до закінчення всіх досліджень, після чого за розпорядженням лікаря знищується у

встановленому порядку.

Гістологічне дослідження органів трупа має бути закінчене не пізніше 5 діб після розтину.

Для уточнення характеру захворювання, його етіології та патогенезу, механізмів настання смерті слід ширше використовувати бактеріологічні, вірусологічні, серологічні, цитологічні, імуноферментні та інші методи дослідження. Взяття матеріалу проводиться у відповідності з інструкцією по забору матеріалу з трупа для бактеріологічного, біохімічного, біофізичного, вірусологічного дослідження.

Патологоанатомічне дослідження померлих дозволяється проводити безпосередньо за встановленням факту біологічної смерті, але не пізніше однієї доби з моменту смерті.

Розтин трупів осіб, що померли від гострих інфекційних захворювань чи при підозрі на них, проводиться по можливості в перші години після настання смерті, бажано в присутності спеціаліста протиепідемічного закладу, який забирає матеріал для бактеріологічного та вірусологічного досліджень. Найбільш надійні результати забезпечують бактеріологічні та вірусологічні дослідження, проведені в перші 6-8 годин після настання смерті, як виняток — 24 години.

Рідини, що виливаються при розтині трупів осіб, що померли від гострих інфекційних захворювань, та стічні води збираються в посуд з дезинфікуючими розчинами (наприклад, хлорного вапна), витримуються в ньому не менше 2-х годин, після чого зливаються в каналізаційну мережу.

Після закінчення розтину трупів осіб, що вмерли від гострих інфекційних захворювань, перед зашиванням виконаних на трупові розрізів органи та порожнини його обробляються дезинфікуючим розчином (наприклад, розчином карболової кислоти чи хлораміну). В порожнини трупа закладається ганчір'я, змочене дезинфікуючим розчином. Труп обмивається 1% розчином хлораміну. Секційний стіл старанно обмивається дезинфікуючим розчином, інструменти стерилізуються, білизна, що використовувалася при розтині (халати, простирадла), дезинфікується.
3.2.3. Документація патологоанатомічних досліджень померлих.
У кожному випадку патологоанатомічного дослідження в обов'язковому порядку складається протокол патологоанатомічного дослідження, який включає в себе такі розділи :

паспортна частина з кодувальним стовпчиком та переліком питань для статистичної розробки на ЕОМ;

клінічний епікриз;

клінічний діагноз;

текст протоколу розтину;

дані гістологічного дослідження;

патологоанатомічний діагноз;

патологоанатомічний епікриз.

Паспортна частина протоколу патологоанатомічного дослідження заповнюється на підставі історії хвороби померлого. В ній вказуються — прізвище, ім'я та по батькові померлого, його вік, лікувальний заклад, в якому він помер, назва відділення.

Для використання електронно-обчислювальної техніки для аналізу даних патолого-анатомічних досліджень в правій частині титульного листка протоколу патологоанатомічного дослідження розміщений кодувальний стовпчик, який треба заповнювати.

Клінічний епікриз протоколу патологоанатомічного дослідження складається патологоанатомом в лаконічній формі. Особлива увага приділяється відображенню даних про своєчасність розпізнання хвороби та первинної госпіталізації хворого.

У випадку смерті від гострих хірургічних захворювань (кишкова непрохідність, апендицит, перфоративна виразка шлунка та ін.), гострих інфекційних та інших захворювань, при яких необхідна негайна госпіталізація хворого та невідкладна операція, крім дати вказуються години початку захворювання, звернення до лікаря, госпіталізації та оперативного втручання.

В клінічному епікризі вказуються результати спеціальних досліджень, що характеризують перебіг основного захворювання (лабораторні та біохімічні дослідження крові, сечі, кісткового мозку, рентгенологічні дослідження; серологічні реакції, показники кров'яного тиску) в обсязі, необхідному для підтвердження (чи виключення) даної нозологічної форми захворювання. В кінці клінічного епікризу вказуються сумарні дози антибіотиків, що вживалися, гормонів, кількість перелитої крові та кровозамінників.

У випадку настання смерті в ранньому післяопераційному періоді в клінічному епікризі протоколу патологоанатомічного дослідження наводяться докладні дані, що стосуються проведеної операції та ведення хворого в післяопераційному періоді. При цьому на окремому листку графічно (по годинах та хвилинах) відмічаються показники

гемодинаміки та дихання, зміст та обсяг інфузійної терапії.

В текстовій частині протоколу патологоанатомічного дослідження докладно, послідовно та об'єктивно викладаються всі зміни, що були виявленні при розтині трупа. Спершу описується склад тіла, колір шкірного покриву та видимих слизових оболонок, вказується зріст та маса тіла. При наявності операційних рубців вказується їхня довжи-

на, напрямок у відповідності з анатомічними ділянками, зовнішній вигляд, а також наявність в них катетерів та випускників та ін. При описуванні порожнин трупа відмічається розміщення внутрішніх органів, наявність в порожнинах вмісту та його вигляд, стан серозних оболонок. Описування внутрішніх органів в тексті протоколу слід прово-дити по системах в такій послідовності: головний мозок та спинний мозок, органи дихання, органи кровообігу, органи кровоутворення, кістково-м'язова система.

Патологічні зміни внутрішніх органів та тканин описуються об'єктивно, без нав'язування особистої думки патологоанатома, користуючись загальноприйнятими одиницями та різновидностями кольорів, уникаючи порівнянь з розміром та кольором тих чи інших предметів. При цьому не слід застосовувати діагностичну термінологію (пневмонія, нефрит тощо) та скорочення слів. Описувати зміни необхідно, не допускаючи можливість трактувань, що суперечать одне одному.

При описуванні незмінених внутрішніх органів вказуються лише їхні розміри, маса та відмічається відсутність видимих патологічних змін. Якщо які-небудь органи не досліджуються, вказують причину.

У випадках смерті хворих після операцій, що супроводжувались видаленням тих чи інших органів або тканин, в протоколі розтину дається детальний опис операційного матеріалу та ділянки оперативного втручання, анатомічного взаємозв'язку органів та

тканин, який виник після операції, стан анастомозів, культі порожнистих органів та ін.

Текстова частина протоколу патологоанатомічного дослідження завершується перерахуванням матеріалів, взятих з трупа для проведення гістологічного, бактеріологічного, бактеріоскопічного та інших досліджень.

В кінці протоколу вказується посада, прізвище та ініціали всіх посадових осіб лікувального закладу, що були присутні на розтині.

Патологоанатомічне дослідження завершується формулюванням патологоанатомічного діагнозу та складанням патологоанатомічного епікризу з виділенням безпосередньої причини та механізмів смерті, порівнянням клінічного та патологоанатомічного діагнозів, встановленням характеру та причин недоліків в наданні медичної допомоги.

3.3 Значення аутопсії для медичної науки і практичної здоровоохорони.
1. Розтин має велике пізнавальне значення, так як сприяє нагромадженню знань про патологію людини на органному, системному, тканинному, клітинному і субклітинному рівнях.

2. Він дозволяє проводити співставлення клінічного і патологоанатомічного діагнозів, що сприяє покращенню лікувально-діагностичних заходів в лікувальних закладах, і здійснювати контроль над діяльністю відділень лікарень.

3. Проведення аутопсій дозволяє виявити дефекти в обстеженні хворого, аналізувати методи консервативного, оперативного лікування, виявляти помилки лікаря (діагностичні, лікувально-технічні і ін.).

4. Ретроспективний аналіз летального завершення сприяє здійсненню наукового контролю за лікувальною діяльністю лікарів.

5. Аутопсії відводиться також велика роль в медичній освіті і в підвищенні кваліфікації лікарів.

6. Розтин сприяє нагромадженню матеріалів, які відображають структуру захворюваності і смертності, що дозволяє планувати роботу органів здоровоохорони.

7. Аутопсія також має велике санітарно-епідеміологічне значення, так як сприяє виявленню інфекційних захворювань, попереджуючи тим самим розповсюдження інфекцій.

8. Завдяки розтинам можливе вивчення морфогенезу і патогенезу захворювань, тобто виявлення динаміки структурних змін в процесі розвитку хвороби від початкових до незворотніх.

9. Аутопсія сприяє вивченню маловідомих і захворювань, що рідко зустрічаються, виявленю нових нозологічних форм, природного і лікувального патоморфозу, виявленню сутності патоморфозу.

10. Розтин трупів померлих має важливе значення для розвитку медичної науки, так як фундаментальні дослідження в області медицини неможливі без морфологічного обгрунтування.

11. Розтин є головною базою для розробки проблем танатології і танатогенезу, тобто вчення про причини та механізми смерті.

Недивлячись на значні успіхи в удосконаленні методів сучасної морфології, розтин і сьогодні залишається основним методом, за допомогою якого патологоанатом отримує уяву про матеріальний субстрат, хворобу з врахуванням прижиттєвих спосте- режень про причину і механізм смерті.



Результати аутопсії і сьогодні залишаються найбільш достовірними фактами при аналізі лікувально-діагностичних заходів і організації лікувальної справи в лікарнях.

Література:



  1. Хазанов А.Т., Чалисов И.А. Руководство по секционному курсу. — М., Медицина, 1984. — 176 с.

  2. Секционный курс (методические рекомендации). — Ташкент., 1985. — 118 с.

  3. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1995. — 643 с.

  4. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1993. — 674 с.

  5. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1985. — 656 с.

  6. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1979. — 527 с.

  7. Общая патология человека. Руководство /под ред. академика А.И. Струкова/. — М., Медицина, 1992. — в 2 томах.

  8. Лекции по общей патологической анатомии, общий курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 280 с.

  9. Лекции по патологической анатомиии болезней: частный курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 336 с.

  10. Саркисов Д.С., Пальцов М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека: Учебник. — М., Медицина, 1995. — 272 с.

  11. Патологическая анатомия болезней человека /под ред. А.Н. Чистовича/. — Л., 1963. — 496 с.

  12. Давыдовский И.В. Общая патология человека. — М., Медицина, 1969.-- 610 с.

  13. Патологическая анатомия болезней плода и ребенка /под ред. Т.Е. Ивановской и Л.В. Леоновой. — М., Медицина, 1989. — в 2 томах.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка