Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка9/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування, тестові завдання.

Що таке екзема? Як проводити лікування екзем? Що таке дерматит? Як проводити лікування дерматиту?



Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», замалювати схему короткої новокаїнової блокади при лікуванні дерматиту, екземи.


Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 18

«Хвороби кровоносних і лімфатичних судин»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами кровоносних і лімфатичних судин. Вивчити методи лікування. Сформувати лікарське мислення.

План заняття:


  1. Флебіт, причини, клінічні ознаки, лікування, профілактика.

  2. Тромбофлебіт.

  3. Лімфангоїт.

  4. Лімфонодуліт

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.




  1. Флебіт, причини, клінічні ознаки, лікування, профілактика

  2. Тромбофлебіт.

Запальний процес судин може виявлятись як у артеріях (артеріїт), так і у венах (флебіт). У клінічній практиці артеріїти реєструються рідко. Практичне значення мають флебіти. Часто запалення вен супроводжується утворенням тромбу (тромбофлебіт).

Етіологія. Причиною флебіту, тромбофлебіту (phlebitis et thrombophlebitis) є помилки під час узяття крові, кровопускання та внутрішньовенних ін'єкцій, зокрема недотримання правил асептики й антисептики, багаторазові проколи в одному й тому самому місці, користування тупими голками, потрапляння в навколовенну клітковину по­дразнювальних розчинів (хлоралгідрату, кальцію хлориду тощо).

Запалення вени виникає також при переході септичного процесу з прилеглих тканин, у зв'язку з метастатичним сепсисом, у разі занесення гнійних емболів та при деяких інфекційних захворюваннях (наприклад, миті).

Найчастіше уражуються великі вени (яремна, шпорна, підшкірна гомілки, сім'яного канатика).

Клінічні ознаки. Асептичний тромбофлебіт супроводжується помірною запальною реакцією та болючістю, а також набряком по ходу вени. Асептичний перифлебіт, особливо в разі не­правильного введення хлоралгідрату, кальцію хлориду, трипанової синьки та інших подразнювальних речовин, супроводжується знач­ним набряком та запальною реакцією в тканинах навколо вени.

Прохідність вени для крові при асептичному тромбофлебіті та перифлебіті зберігається: при здавлюванні вени периферичний кінець її наповнюється кров'ю.

Часто у вені виявляється суцільний тяж; периферична ділянка вени розширена внаслідок переповнення кров'ю. Якщо при здавлюванні центральної ділянки вени периферична частина її наповнюється кров'ю повільно, то це свідчить про неповну обтурацію вени або про виникнення каналів у тромбі.

При гнійному тромбофлебіті вена в ділянці ураження потовщена, ущільнена й болюча. Периферичний кінець її за межами тромбу переповнений кров'ю. Тканини навколо вени набряк­лі, особливо при гнійному тромбофлебіті яремної вени. Місцева і загальна температура підвищується, тварина пригнічена.

На місці проколу вени виявляється нориця (фістула), з якої краплями витікає кров з домішками гною.

Тромбофлебіти глибоких в є н діагностують на підставі порушення функції відповідної частини тіла, переповнення пери­феричної ділянки ушкодженої вени, підвищення місцевої та зага­льної температури, набряків на периферії від місця ураження.

Прогноз сприятливий за асептичного перебігу захворювання і обережний — при гнійних і флегмонозних тромбофлебітах.

Лікування. Хворій тварині надають спокій. При асептичному запаленні впродовж першої доби застосовують холод (наприклад, свинцеві примочки). На другу добу використовують спирт-іхтіолові та спирт-камфорні компреси, парафінові й озокеритові аплікації, лампу солюкс тощо. Для запобігання тромбофлебіту в уражену вену через тонку голку вводять 4 % розчин цитрату натрію (великій рогатій худобі та коням — 40-50 мл) або гепарин (дикумарин). Гепарин ін'єкують 2-3 рази на добу: коням і великій рогатій худобі близько 100 тис. ОД (100 мг), дрібним тваринам — 5-10 тис. ОД (5—10 мг). Позитивний результат отримують при використанні фібринолізину.

До ураженої вени можна прикладати п'явки (10 — 12), які виділяють гірудин, що перешкоджає згортанню крові.

При гнійному тромбофлебіті виконують резекцію ураженої ділянки вени: після застосування нейролептиків (15 — 20 мл 2,5 % розчину аміназину, 1,5 - 2,0 мл ромпуну) та інфільтраційної анестезії шкіру над ураженою веною розтинають у двох місцях (поблизу її непошкоджених ділянок). Через ці розрізи лігують центральний і периферичний краї вени (по дві лігатури), між якими перерізують вену; тромбовану ділянку відпрепаровують і видаляють (застосовують часткові шви та дренажі ран).


  1. Лімфангоїт

Лімфангоїт, або лімфангіт (limphangoitis) — запалення лімфатичних судин.

Етіологія. Лімфангоїт найчастіше виникає вторинно, у зв'язку з наявністю септичних осередків (абсцес, флегмона тощо). Лімфангоїт може бути поверхневим або глибоким, частіше гнійним, рідше серозним. У коней спостерігають ензоотичний лімфангоїт.

Клінічні ознаки. При сітчастому лімфангоїті на шкірі рельєфно виступає сітка переповнених лімфатичних судин, твердих на дотик і болючих. Можуть з'являтися дрібні фокуси абс-цедування.

При стовбуровому лімфангоїті спостерігається запалення великої лімфатичної судини, що промацується у вигляді тяжа, вздовж якого (при гнійному запаленні) виникають абсцеси. При тромбуванні лімфатичної судини тканини набрякають.



Гнійні форми запалення зумовлюють прискорення пульсу і дихання, пригнічення тварини, гарячку.

Прогноз. При ліквідації первинного осередку запалення та енергійному лікуванні прогноз сприятливий.

Лікування. Обов'язково ліквідують осередок гнійного запалення, яке спричинило лімфангоїт. Абсцеси й флегмони розтинають, застосовують антисептики; у разі гнійних артритів виконують артроцентез та артротомію.

Протипоказані масаж і тривалі активні рухи. В зоні ураження застосовують коротку новокаїнову блокаду з антибіотиками; на шкіру накладають пов'язки з маззю Вишневського. Абсцеси лім­фатичних судин розтинають, видаляють їхній вміст. При ензоотичному лімфангоїті у коней проводять екстирпацію абсцесів і вузлів разом з ушкодженими лімфатичними судинами




  1. Лімфонодуліт

Лімфанодуліт, або лімфаденіт (limphonodulitis) — запа­лення лімфатичних вузлів.

Етіологія. Найчастіше захворювання виникає при переході місцевих запальних процесів на лімфатичний вузол. Стрептококи, стафілококи та інші мікроорганізми потрапляють у лімфовузли при ушкодженнях шкіри, слизових оболонок або можуть бути занесені метастазами та деяких інфекційних захворюваннях (миті, туберку­льозі, актиномікозі тощо)

Клінічні ознаки. При серозному запаленні лімфатичний вузол помітно збільшений, набряклий, болючий, але зберігає властиву йому в нормі рухливість і горбкувату поверхню.

При гнійному запаленні виникає розлита, дуже болюча припухлість, місцева температура підвищена, гарячка; утворюється абсцес.

При аденофлегмоні в зоні розміщення ураженого лімфовуз­ла спостерігаються значна розлита припухлість і гнійний тромбофлебіт. Спостерігаються виражене пригнічення тварини, тяжка гнійно-резорбтивна гарячка.

При хронічному лімф) аноду літі лімфатичний вузол збільшений, ущільнений, здебільшого неболючий, зростається з прилеглими тканинами й тому малорухомий.

При лімфанодулітах у зв'язку з утрудненням відтікання лімфи з'являються регіонарні набряки.

Прогноз. За наявності серозного і гнійного лімфанодуліту за умови ліквідації причини, що зумовила запалення лімфатичного вузла, прогноз сприятливий, в інших випадках — обережний або несприятливий.

Лікування. Хворій тварині надають спокій. При серозних лім­фанодулітах місцево застосовують тепло, коротку новокаїн-анти-біотикову блокаду, пов'язки з маззю Вишневського тощо; при гнійному лімфанодуліті — антибіотико- та сульфаніламідотерапію; при формуванні осередків нагноєння абсцеси розтинають. При аденоф-легмонах роблять широкі розтини уражених тканин, застосовують комбіновану протисептичпу терапію (місцеву і загальну), а також дають високопоживні корми й вітаміни з метою підвищення опірності тваринного організму
Підведення підсумків: усне фронтальне опитування. Що таке тромбофлебіт . причини виникнення ?


  1. Лікування допомога при запаленні вен.

  2. Що таке лімфангоїт та лімфонадуліт.

  3. Лікування запалення лімфосудин та лімфовузлів.

Узагальнення матеріалу: формування висновків

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія» ст.151-154. Розробити структурно-логічну схему хвороб крово- та лімфосудин.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 19

«Хвороби переферичних нервів»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами переферичних нервів. Вивчити клінічні ознаки паралічу окремих нервів . Сформувати лікарське мислення.

План заняття:

  1. Загальні відомості про парези і паралічі.

  2. Паралічі окремих нервів

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Загальні відомості про парези і паралічі.

Хвороби центральної нервової системи детально вивчають у на­вчальній дисципліні «Внутрішні хвороби тварин». У курсі «Хірургія ветеринарної медицини» вивчають хвороби периферичних нервів. Із них досить часто реєструються парези та паралічі.



Парез (paresis — ослаблення) — часткова втрата м'язами здатності до активних рухів.

Параліч (paralysis) — повна втрата рухової функції внаслідок переривання зв'язку між центрами руху і окремим м'язом чи групою м'язів.

Залежно від місця ураження рухових нейронів парези й паралічі бувають центрального та периферичного походження.

Між паралічем і парезом часто не існує чітких клінічних меж, парез може переходити в параліч.

Етіологія. Паралічі спостерігаються при відкритих і закритих механічних ушкодженнях, при стисканнях нерва рубцевою тканиною, пухлинами, екзостозами, сторонніми предметами тощо. Парези виникають при ударах, струсах, здавлюванні, повному чи частково­му розриві нерва.

Крім того, причиною паралічів і парезів нервів можуть бути захворювання головного й спинного мозку (крововилив, абсцеси, пухлини), деякі інфекційні захворювання (сказ, чума собак, мит коней та ін.), отруєння мінеральними отрутами (свинець, ртуть, арсен та ін.) та отруйними рослинами (гірчаком, маточними ріжками жита та ін.), а також авітамінози та порушення обміну речовин.



Центральні паралічі виникають при ушкодженнях різних ділянок центральної нервової системи (кори головного мозку, під­кіркових вузлів, мозочка, спинного мозку).

Периферичні паралічі виникають при ураженнях периферичних нервів або передніх рогів спинного мозку, в яких розміщені клітини периферичного рухового нейрона.

За характером поширення паралітичного процесу розрізняють: 1) параплегії — двобічні паралічі, за яких уражуються обидві грудні або тазові кінцівки; 2) геміплегії — параліч однієї поло­вини тіла, при цьому уражуються передня і задня кінцівки одного боку; 3) монопле г ії — паралічі або парези однієї кінцівки чи окремих груп м'язів.

У разі двобічного ураження головного або верхніх шийних сегментів спинного мозку виникає тетраплегія (ураження чотирьох кінцівок).

Периферичні паралічі виникають у разі ушкодження рухових відділів спинного мозку в ділянці вентральних рогів сірої речовини або периферичних нервів. Унаслідок цього знижується тонус іннернованих м'язів, втрачаються шкірні і сухожильні рефлекси, м'язи стають гіпотонічними, а за затяжного перебігу — атрофуються.



Клінічні ознаки і діагноз. Під час установлення діагнозу на парези і паралічі слід насамперед диференціювати ці захворювання.

При парезах нерва порушується тільки рухова функція іннервованого ним органа (клінічно це виявляється значним її ослабленням), рефлекси знижені, але зовсім не зникають. Надавлювання на нерв нижче від місця ушкодження викликає больову реакцію. Атрофія м'язів виражена слабко.

Клінічні ознаки при паралічах більш виразні. Рухова функція м'яза випадає повністю, іннервовані м'язи в'ялі, швидко атрофуються (нейропатична атрофія). При паралічі мішаних нервів, що мають рухові й чутливі волокна, крім рухових розладів нижче від місця переривання нерва спостерігається повна або часткова втрата його чутливості до подразників — уколів, тепла, холоду тощо


  1. Паралічі окремих нервів

При паралічах окремих нервів спостерігаються характерні клінічні ознаки.

При паралічі лицевого нерва порушується функція іннерво-ваних ним м'язів вуха, повік, носа, губ і щік. При однобічному (периферичному) паралічі — однобічне відвисання вуха, неповне опускання верхньої повіки, звуження носової щілини, перекошене зви­сання нижньої губи. Тварина не може приймати корм, пережовувати його й пити воду, внаслідок чого настає прогресуюче виснаження. При двобічному повному паралічі, який найчастіше буває центрального походження, вуха опущені, очі напівзаплющені носові отвори звужені, дихання утруднене, нижня губа відвисла. Приймання корму й води утруднене. Відмічають інспіраторну задишку.

При паралічі трійчастого нерва найчастіше уражується його моторна нижньощелепна гілка, яка іннервує жувальні м'язи. При однобічному паралічі спостерігають відвисання нижньої ще­лепи, зміщення різців у паралізований бік, пасивний опір тварини при відкри­ванні їй рота, порушення пережовуван­ня корму; при двобічному — відвисання нижньої щелепи, через що рот тварини відкритий і вона не може приймати корм і воду.

При паралічі надлопаткового нерва, який іннервує передостний, заостний і дельтоподібний м'язи, під час руху в мо­мент спирання на хвору кінцівку спосте­рігається відходження плечового суглоба від тулуба, іноді таке значне, що між ними утворюється западина завширшки з долоню. Розвивається атрофія м'язів плеча.

При паралічі променевого нерва порушується функція іннервованих ним м'язів — триголового плеча, напружувана фасції передпліччя, променевого й ліктьового розгиначів зап'ястка, загального й бічного розгиначів і довгого абдуктора великого пальця, тобто

м'язів, які виконують функції розгинача ліктьового, зап'ясткового і фалангових суглобів. При паралічі цього нерва уражена кінцівка, якщо тварина перебуває в стані спокою, зігнута в усіх суглобах нижче від ліктьового (останній опущений). У момент спирання відбу­вається одночасне згинання всіх суглобів («підломлювання»). Триголовий м'яз плеча розслаблений, швидко розвивається його атрофія.

При паралічі сідничного нерва порушується функція іннервованих ним усіх м'язів кінцівки, крім чотириголового м'яза стегна. При паралічі периферичного походження втрачається чутливість шкіри в ділянці зовнішньої поверхні стегна і гомілки, випадає фун­кція згиначів і розгиначів. У спокійному стані тварина майже торкається землі передньою поверхнею пута.

При паралічах центрального походження порушується функція однієї або частіше обох тазових кінцівок, хвора тварина при цьому не може пересуватись.

При паралічі стегнового нерва випадає функція чотириголового м'яза стегна. Під час руху тварини паралізована кінцівка повільно виноситься вперед й описує дугу назовні, а в момент спирання кінцівка підкошується. Пізніше спостерігається атрофія чотириго­лового м'яза стегна.

Лікування. При парезах і паралічах застосовують патоге­нетичну (новокаїнові блокади), неспецифічну стимулювальну (тканинна терапія — алое, ФІБС, плазмол), медикаментозну терапію, оперативні втручання. Часто доводиться поєднувати лікувальні методи залежно від характеру й стадії патологічного процесу. Так, у разі розриву нерва проводять хірургічну обробку рани і накладають шов на уражений нерв, а для профілактики хірургічної інфекції застосовують антибіотики.
Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. Що таке парез ?

2. Що таке параліч ?

3. Клінічні ознаки при паралічі лицевого, трійчатого, променевого, стегнового нервів



Узагальнення матеріалу: формування висновків

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія , офтальмологія, ортопедія» ст.155-159. Записати клінічні ознаки при паралічі перед лопаткового та стегнового нервів

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 20

«Хвороби в ділянці голови та шиї»

Мета заняття: Ознайомитися з причинами виникнення даних хвороб. Вивчити клінічні ознаки , лікування. Сформувати лікарське мислення.

План заняття:

  1. Хвороби зубів : вади росту і розвитку зубів, карієс, кульпіт, альвеолярний періодонтит.

  2. Запалення лобної і верньощелепової пазух.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Хвороби зубів : вади росту і розвитку зубів, карієс, кульпіт, альвсолярний періодонтит.

Зуби складаються з дентину, вкритого емаллю і цементом. Вони мають зубну порожнину, що містить пульпу, в якій проходять судини і нерви. Зуби містяться в зубних альвеолах верхніх і нижніх щелеп. Усього зубів у дорослих коней 36 (у кобил) і 40 (у жеребців), з них 12 різців, 4 ікла, 12 змінних кутніх зубів — премолярів і 12 по­стійних — молярів. У великої рогатої худоби 32 зуби, з них 8 різців(тільки на нижній щелепі) і 24 кутніх зуби. У собак 40 зубів (буває 42), з них 12 різців, 4 ікла і 24 кутніх зуби.

Неправильний розвиток зубів полягає: 1) у відсутності одного або кількох зубів (олігодонтія); 2) у наявності одного або кількох зайвих зубів, що ростуть із зовнішньої або внутрішньої поверхні нормальних зубів (поліодонтія); 3) у ненормальному прорізуванні зубів, коли молочний не встигає випасти до постійного зуба, внаслі­док чого останній змушений відійти вбік; 4) у ненормальному розміщенні різців, коли виступають різці нижньої щелепи — щучий прикус (прогенія), спостерігається у разі природного вкорочення верхньої щелепи; прогнатія — короповий прикус — природжене вкорочення нижньої щелепи.

Лікування. При ненормальному розвитку зубів лікування рекомендується починати тільки тоді, коли зуби ушкоджують м'які тканини рота або перешкоджають пережовуванню корму. Зводиться воно до видалення, сколювання або спилювання зубів.

Ненормальне стирання зубів. Гострі зуби спостерігаються у тварин при відносно вузькій нижній щелепі, через що відбувається нерівномірне стирання жувальних поверхонь кутніх зубів. Внаслідок цього зовнішній край зубів верхньої і внутрішній край зубів нижньої щелепи стають довгими й гострими. Гострі краї зубів верхньої щелепи ранять щічну поверхню ротової порожнини, а нижньої щелепи — язик. У місцях ушкодження утворюються виразки.

Тварини з гострими зубами погано пережовують корм, що спричинює розлади травного каналу. Крім того, непережований корм затримується між щокою та зубами і розкладається.



Ножицеподібні зуби спостерігаються при вузькій нижній щелепі; при цьому зуби стикаються не жувальними поверхнями, а бічними. Такі зуби нагадують бранші ножиць, тому корм ними не розтира­ється, а мнеться.

Східцеподібні, або драбиноподібні, зуби — це наслідок нерівномірного стирання окремих зубів верхніх і нижніх щелеп або від­сутності кількох зубів. Такі зуби бувають у старих коней, у великої рогатої худоби. Жувальна поверхня зубів має виступи й заглибини, або так званий східчастий вигляд.

Пилкоподібні зуби багато в чому нагадують драбиноподібні. При цій формі зубів конусоподібній вершині довгого зуба відповідає заглибина на зубній поверхні протилежної щелепи.

Довгий зуб утворюється тоді, коли він не стирається, що буває в разі відсутності або карієсного розпаду протилежного зуба. Довгий зуб заважає пережовуванню корму, а іноді й травмує м'які тканини.

Усі різновиди ненормального стирання зубів, поряд з механічними ушкодженнями м'яких тканин ротової порожнини, спричи


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка