Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка8/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Виразки

Виразкою (ulcus) називають дефект шкіри або слизової оболонки, а часто і глибше розміщених тканин, що виник унаслідок їх змертвіння.

Етіологія. Причинами утворення виразки можуть бути: механічні ушкодження (тертя, тиск, розтяг тощо); наявність у рані сторонніх тіл і мертвих тканин; розлад крово- і лімфообігу тканин у ділянці ушкодження (емболія, тромбоз, здавлювання судин набряком); розвиток гнійної або специфічної інфекції; поверхневий розпад пухлин; трофічні розлади внаслідок порушень функції нервової системи.

Утворенню виразок сприяє також зниження опірності захисних сил організму внаслідок виснаження, незадовільних умов годівлі та утримання, значної втрати крові, гіповітамінозу, порушення обміну речовин, ендокринних розладів, інфекційних захворювань тощо.

Дегенеративні процеси, прогресуючи, можуть сповільнити загоєння дефекту, а в разі переважання їх над регенеративними процесами призводять до збільшення дефекту.

Процес загоєння вилазок залежить від дії причинного фактора і загального стану організму, від їх розміру, локалізації та інших чинників.



Класифікація виразок. За походженням виразки поділяють на первинні (ідіопатичні), що виникають унаслідок дії зовнішніх причин (опік, відмороження, удар, тривалий тиск або тертя), і вторинні (симптоматичні) виразки, які розвиваються внаслідок основного інфекційного захворювання (сап, ящур, туберкульоз та ін.) або різних пухлин.

За співвідношенням регенеративних і дегенеративних процесів виразки поділяють на прості, атонічні та прогресуючі; за клінічним перебігом, формою, розміром — на круглі, овальні, неправильної форми, поверхневі, глибокі, синуозні (з підритими краями), з гла­денькими й змозоленими краями та ін. Крім того, виразки за причиною виникнення поділяють на опікові, пухлинні, декубітальні, трофічні, некробактеріозні та ін.



Клінічні ознаки. Кожному виду виразок властиві ті чи інші клінічні ознаки, які характеризують стан зовнішнього покриття виразок, їх розмір, характер ексудату, зміни у прилеглих тканинах.

Периферійні ділянки виразок бувають рівними й нерівними, м'якими, твердими або змозолілими. Вони можуть поступово переходити у дно виразки або бути підритими. Дно виразки буває поглибленим, кратероподібним, рівним або опуклим. Виразки мають різну форму: круглу, овальну, неправильну, їхні розміри коливаються від дуже малих до великих. З виразок виділяється ексудат: серозний, гнійний, іхорозний. Тканини, які оточують виразку, можуть бути в стані набряку, запальної припухлості або склерозу.



  1. Нориці ( фістули )

Нориця (fistula) — це патологічний канал у тканинах, який вкритий епітелієм чи грануляціями і виходить із глибини на поверхню або сполучає порожнини чи органи тіла між собою.

Етіологія і симптожи. Нориці можуть бути природженими (вади розвитку) або набутими (патологічні), екскреторними (калова, сечова), секреторними (молочна, слинна) та гнійними, до яких належать лігатурні нориці, пов'язані з інфікуванням глибо­ких заглибних швів, нориці сторонніх тіл (метал, дерево, пластмаса тощо). За будовою виокремлюють епітелізовані (трубчасті) но­риці, стінки яких вкриті епітелієм; губоподібні, коли епітелій сли­зових оболонок порожнистого органа виходить безпосередньо на шкірний покрив; гранулюючі нориці — їхні ходи в тканинах вкриті грануляціями.

Нориці бувають переважно поодинокими, рідше — множинними.

При остеомієліті, карієсі нориці, як правило, довготривалі. Зов­нішній отвір нориці нерідко набуває лійкоподібної форми.

Лікування. Залежно від походження й характеру нориць при лікуванні намагаються застосовувати три основних методи: місцеве лікування (санація гнійних нориць); загальне (за наявності нориці грудної чи черевної порожнин, сечового міхура тощо — дотримання принципу лікування інфікованих ран); оперативний метод — хірургічне видалення нориці.

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування, тестові завдання.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Замалювати схему будови нориці.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 16

«Новоутворення.»

Мета заняття: Ознайомити з поняттям пухлини. Вивчити їх класифікацію, принципи діагностики, лікування. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття


  1. Загальна характеристика новоутворень. Причини і класифікація.

  2. Клінічні ознаки та діагностика.

  3. Окремі види пухлин.

  4. Загальні принципи лікування.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.




  1. Загальна характеристика новоутворень. Причини і класифікація

Новоутвореннями (tumor, neoplasma, blastoma), або пухлинами, бластомами, називають таке патологічне розростання тканин організму, за якого воно отримує стимул для розвитку своїх власних клітин. В основі пухлинного росту лежить безмежне розмноження клітин, часто з порушенням їх диференціації.

Новоутворення можуть виникати з будь-яких тканин організму і н будь-якому органі. Найчастіше новоутворення виявляють у собак, коней, великої рогатої худоби, свиней, котів, курей.

Процес новоутворення нерідко має дві фази: у першій фазі під наливом канцерогенних факторів нормальні клітини перетворюються на латентні пухлинні клітини, в другій — під дією подраз­ників латентні пухлинні клітини починають бурхливо розмножува­тись, що призводить до видимого розвитку новоутворення.

Етіологія і патогенез. Згідно з фізико-хімічною теорією (теорією подразників), до виникнення новоутворень призводять дія йонізуючої радіації, в тому числі рентгенівське випромінювання, надмірна сонячна радіація тощо; серед хімічних речовин, які сприяють утворенню пухлин (канцерогени), особливо небезпечні продукти переробки нафти, кам'яного вугілля тощо.

Дизонтогенетична теорія пояснює утворення пухлин порушенням ембріогенезу; при цьому допускається, що деякі клітини залишаються в організмі досить тривалий час у незрілому стані й за певних умов починають виявляти ознаки пухлинного росту Вірусна та вірусно-генетична теорії пояснюють утворення пух­лин дією онкогенних вірусів. Останні перетворюють нормальну клі­тину на пухлинну, змінюючи її спадкові властивості, і не відіграють помітної ролі в подальшому безмежному розмноженні клітин ново­утворення.

Згідно з поліетіологічною теорією, єдиної причини утворення пухлин не існує. Усі наведені вище фактори здатні діяти на гене­тичний апарат клітини, зумовлюючи мутації, наслідком яких є пе­ретворення нормальних клітинних елементів на пухлинні.

У розвитку пухлин величезне значення має стан нейроендокрин­ної функції організму. Порушення гормональної рівноваги в процесі старіння організму сприяє виникненню новоутворень.

Розвиток пухлин залежить не тільки від віку, а й від породи, статі і навіть масті тварини. Найчастіше пухлини утворюються у дорослих або старих тварин, наприклад, у собак і котів — у 6 — 10-річно-му віці, у великої рогатої худоби й коней — у віці від 5 до 13 років, у курей — у 2 роки.

Однак деякі пухлини (вірусної етіології) виникають у молодих тварин: папіломи — у великої рогатої худоби, коней, собак не стар­ших 2 — 4-річного віку; лімфосаркома — у собак віком 1 — 2 роки; остеосаркома — у собак 1 - 4-річного віку.

Серед собак пухлини найчастіше реєструються у боксерів і тер'єрів; у великої рогатої худоби породи герефорд нерідко спостерігається плоскоклітинний рак повік очей; меланоми трапляються переважно у коней сірої масті.

Ракові захворювання частіше вражають самок, ніж самців. У самок (сук, кішок) особливо часто пухлини виявляються в таких органах, як матка, піхва, молочна залоза


  1. Клінічні ознаки та діагностика

За клінічним перебігом новоутворення поділяють на доброякісні і злоякісні.



Доброякісні пухлини утворені клітинними елементами значного ступеня зрілості; такі пухлини характеризуються порівняно повільним експансивним ростом, вони не проростають у тканини і органи, а тільки розсовують їх; нерідко доброякісні новоутворення оточені капсулою.

Доброякісні пухлини не дають метастазів і не спричинюють клінічно виражених змін загального стану тварини. Такі пухлини порівняно легко відокремлюються від прилеглих тканин, у зв'язку з чим можливе їх радикальне видалення з наступним повним видужанням тварини. До доброякісних пухлин відносять фіброму, ліпому, папілому, аденому, міому тощо.

Злоякісні пухлини характеризуються проростанням прилеглих тканин (інфільтративним ростом) у різних напрямах. Важливою особливістю злоякісного росту є метастазування -- перенесення пухлинних клітин кров'ю або лімфою в інші ділянки тіла тварини, де вони дають початок росту нових пухлин. Імплантаційні метастази виникають під час тертя роз'їденої поверхні злоякісної пухлини з сусідніми ділянками, шкіра яких зазнає мацерації. У такий спосіб, наприклад, виникають пухлини промежини при первинних новоутвореннях хвоста.

При злоякісних пухлинах розвивається прогресуюче схуднення — кахексія. Після видалення злоякісних пухлин у зв'язку з інфільтративним ростом та метастазуванням часто виникають рецидиви.

Серед злоякісних пухлин поширені рак, або карцинома (пухлина епітеліального походження), та саркома (пухлина, яка складається з недиференційованих незрілих сполучнотканинних клітин)


  1. Окремі види пухлин

У морфологічному відношенні пухлини класифікують відповідно до тканин, з яких вони розвиваються: епітеліального походження — папілома, аденома, рак; сполучнотканинного — фіброма, ліпома, міксома, хондрома, остеома, саркома: м'язового — лейоміома, рабдоміома; судинного — гемангіома, лімфангіома; з нервової ткани­ни — невринома, гангліома тощо. Пухлини, які складаються з одного виду тканин, називають простими (аденома, фіброма тощо); пухлини, до складу яких входять різні види тканин, називають мішаними (наприклад, фіброхондроостеома). Новоутворення, до складу яких входить кілька генетично різнорідних тканин (сполучна, епі­теліальна, нервова, м'язова), називають тератомами. В основі розвитку тератом лежать порушення ембріогенезу (заміщення ембріональних тканин, збереження їхніх залишків). Тератоми можуть складатися зі зрілих тканин, а можуть перетворюватись на злоякісні пухлини — тератобластоми.



  1. Загальні принципи лікування

При доброякісних пухлинах, доступних для радикального видаленні хірургічним ШЛЯХОМ) прогноз сприятливий; локалізація таких пухлин у Внутрішніх органах, особливо у важкодоступних для хірургічного втручання місцях, робить прогноз несприятливим.

При ЗЛОЯКІСНИХ пухлинах сприятливий прогноз можливий лише на початку захворювання (рання діагностика!); у разі наявності метастазів і значної інфільтрації прилеглих тканин прогноз несприятливий.

Основним методом лікування пухлин с їх видалення хірургічним шляхом. Пухлину відокремлюють у межах неушкоджених тканин (принцип абластики) з таким розрахунком, щоб не занести в рану пухлинних клітин. Шкіру навколо пухлини розтинають скальпелем; глибші шари рекомендується роз'єднувати тупим способом, який можна поєднувати з підшиванням (накладанням лігатур з наступними розрізами), особливо в небезпечних щодо кровотечі місцях. Ефективним є хірургічне втручання, коли пухлину вилущують разом із капсулою, що її оточує. Операцію закінчують накладанням швів.



Хіміотерапевтичне лікування пухлин полягає у використанні лікарських засобів, що вибірково діють на пухлинні клітини (ембіхіну, сарколізину, допану тощо).

Позитивні результати отримують, використовуючи препарати ци-тостатичної дії (метотрексат, меркаптопурин, циклофосфан та ін.).

При лікуванні папілом і фібром непогані результати дає застосу­вання патогенетичної й тканинної терапії. Внутрішньовенне введення великій рогатій худобі 0,5 — 1 % розчину новокаїну в дозі 40 — 80 мл з повторенням через 5 — 6 діб зумовлює зникнення папілом у 50 - 70 % випадків вже через 2 — 3 тижні. Застосовують також тканинні препарати з селезінки, печінки тощо (3 — 5 ін'єкцій).

Підведення підсумків: письмове тестове опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Записати основні гіпотези виникнення пухлин.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)


ЛЕКЦІЯ № 17

«Хвороби шкіри»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами шкіри. Вивчити причини, ознаки, прогноз, лікування та профілактику при екземах, дерматитах. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття:

  1. Загальні ознаки хвороб шкіри.

  2. Екзема ( причини ,клінічні ознаки, лікування).

  3. Дерматити ( причини ,клінічні ознаки, лікування).

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.




  1. Загальні ознаки хвороб шкіри

Хвороби шкіри у тварин виявляються висипами, утворами, що складаються з різних морфологічних елементів. Клінічно вони ви­являються у вигляді таких форм.

Пляма (macula) — зміна кольору шкіри на обмеженій ділянці, яка не виступає над рівнем нормальної шкіри.

Еритема (erythema) — почервоніння, результат запалення, активної гіперемії внаслідок розширення дрібних артеріол сосочкового (верхнього) шару дерми. При натисканні пальцем зникає. Розміри й форма еритем різні.

Крововиливи (геморагії) в шкірі з'являються в результаті виходу крові за межі судин шляхом діапедезу або розриву їхньої стінки. При натисканні не зникають.

Папула (papula — прищ, вузлик) — невелике щільне підвищення на шкірі, яке не має порожнини, розміром від макової зернини до горошини. Папули можуть розсмоктатися або з них утворюються везикули, пустули.

Везикула (vesicula — пухирець) — кругле або конічної форми підвищення на шкірі з рідким, не гнійним, каламутнуватим вміс­том (частіше серозним).

Пустула (pustula) — пухирець, наповнений гнійним ексудатом

  1. Екзема ( причини ,клінічні ознаки, лікування)

Екземою (ekzema) називається запалення поверхневих шарів шкіри (епідермісу й сосочкового шару дерми), що виникає під дією зовнішніх чи внутрішніх чинників.

Етіологія. Розрізняють екзогенні (зовнішні) й ендогенні (внутрішні) причини екзем. До екзогенних причин належать такі фактори: 1) механічні — екземи виникають у разі тріщин, розчухувань, укусів шкіри комахами тощо; 2) хімічні — унаслідок втирання подразнювальних мазей і лініментів, тривалого застосування компресів, утримання тварин на вогкій брудній підстилці тощо; 3) фізичні — внаслідок дії сонячної радіації, ультрафіолетового випромінювання тощо; 4) біологічні — внаслідок дії патогенних мікробів, грибів.

До ендогенних причин відносять функціональні порушення щитоподібної залози, яєчників, авітамінози, захворювання печінки, жовчного міхура та жовчних ходів, нирок, травного каналу (гастрити, проноси або запори), кормопі отруєння. Клінічні ознаки. Екземи мають такі стадії розвитку: еритема-тозну, папульозну, везикулярну, пустульозну; потім може перейти в мокнучу або струпоподібну, кіркову та лускату форму.



Еритематозна стадія, або стадія почервоніння, супроводжується запальною гіперемією, ексудацією серозної рідини і незначною міграцією лейкоцитів у поверхневі шари шкіри. Перебіг цієї стадії у свійських тварин має легку форму або іноді зовсім непомітний (приховує волосяний покрив). При значних ураженнях спостерігаються сильний свербіж, розчухування, неспокій тварини, незначна набряклість шкіри і склеювання волосся серозним ексудатом.

Папульозна стадія. Сосочки шкіри просочуються ексудатом, епідерміс утворює потовщення і випинається у вигляді вузликів, папул. Уражена ділянка шкіри гіперемійована і набрякла. Спостерігають сильний свербіж і розчухування.

При везикулярній, або п у х и р ц є в ій, стадії на місці папул утворюються пухирці, наповнені серозним ексудатом. Кілька пухирців, зливаючись, утворюють так звану «бульозну екзему».



Пустульозна стадія характеризується появою дрібних гнояків (пустул), що утворилися внаслідок заглиблення гноєтворних мікробів у пухирці. Гнояки під впливом зовнішніх дій і протео­літичних ферментів гною прориваються, утворюючи мокнучі ділян­ки (стадія мокнення), а після відпадання рогового шару епідермісу з'являються ерозії.

Ексудат, що виділяється з ерозій на поверхню шкіри, утворює кірки. З часом кірки відпадають, ерозії вкриваються епідермісом, пухирці підсихають, рогові клітини епідермісу поступово відриваються у вигляді лусочок {луската стадія).



Прогноз при гострих екземах — сприятливий або обережний, а при хронічній — обережний, оскільки ці екземи виліковуються дуже важко і нерідко дають рецидиви.

Лікування екзем має бути етіопатогенетичним і проводитися з урахуванням стадії розвитку процесу.

Передусім слід усунути причину захворювання. При гострих екземах у стадіях утворення пухирців, пустул застосовують в'яжучі антисептичні засоби, які ущільнюють шкіру й обмежують випіт ексудату: 3 - 5 % розчин піоктаніну, 1 - 2 % спиртовий розчин брильянтового зеленого, метиленового синього, таніну, 2 % розчин нітрату срібла, 3 - 5 % розчин пікринової кислоти. Позитивний ефект дає 5 % спиртовий розчин АСД у вигляді марлевої аплікації впродовж 6-12 год з наступною заміною її пов'язкою, просоченою рафінова­ною соняшниковою олією або вазеліновим маслом.

При хронічних екземах та після ослаблення запальних і ексудативних процесів призначають місцево мазі, що захищають рецепто­ри шкіри від зовнішніх подразнень, розм'якшують шкіру, сприяють відділенню кірочок, виявляють антимікробну дію. Це мазі Вишнев-ського, цинкова, цинково-саліцилова (цинкової мазі — 100 г, салі­цилової кислоти — 4 г), йодоформна (йодоформу — 10 г, вазеліну — 90 г).

При екземах застосовують загальне лікування: внутрішньовенні вливання 0,25 % розчину новокаїну на фізіологічному розчині з розрахунку 1 мл на 1 кг маси тварини, 10% розчину калію броміду (80 - 100 мл на одне вливання великій рогатій худобі й коням), 10 % розчину кальцію хлориду (100 - 150 мл на одне вливання великій рогатій худобі й коням).



  1. Дерматити ( причини , клінічні ознаки, лікування)

Дерматитом (derma — шкіра та ittis — запалення) називають запалення шкіри, зумовлене дією на неї патогенного фактора (фізичного, хімічного, біологічного тощо). Патологічний процес локалізується у власне шкірі — дермі.

Розрізняють дерматити прості й алергічні. Перші виникають під впливом первинних подразників, другі — внаслідок повторної дії на шкіру алергенів.

За етіологічними та клінічними ознаками розрізняють дерматити: травматичний, медикаментозний, бардяний, верукозний (бородавчастий), гангренозний, алергічний та ін.

Травматичний дерматит це запалення шкіри, що розвивається у зв'язку З ДІЄЮ механічних подразників.



Етіологія. Механічні травми, потертості упряжжю, розчухування, тривале лежання на твердій підлозі тощо.

Клінічні ознаки. На початку захворювання спостерігається часткове або повне стирання волосяного покриву, а іноді епідермісу, супроводжується болючістю й підчищенням місцевої температури мери шкіри. У задавнених випадках шкіра в ділянці ураження гіпертрофується, стає товстою і малоеластичною. Частіше травматичні дерматити локалізуються в ділянках спини, колінних, плечових, путових і зап'ясткових суглобів.

Прогноз за неускладненого перебігу захворювання — сприятливий, при хронічних дерматитах — обережний (лікування довготривале).

Лікування. Усувають причину захворювання. Уражені місця змазують 2 — 3 % спиртовим розчином піоктаніну або застосовують пов'язки з різними антисептичними лініментами й мазями: пеніциліновою, цинковою, ксероформною, Вишневського, новокаїн-біоміциновою, емульсією синтоміцину або стрептоциду.

Проводять новокаїнові блокади або внутрішньовенно вводять 0,25 - 0,5 % розчин новокаїну на фізіологічному розчині, а за потреби застосовують і загальну протимікробну терапію (внутрішньо-м'язове введення антибіотиків).



Медикаментозний дерматит виникає внаслідок тривалого або невмілого застосування сильних подразнювальних і припікальних хімічних засобів на шкіру з лікувальною метою

Бардяний дерматит — запалення шкіри, основною ознакою якого є кормові висипи. Цей дерматит діагностується у великої рогатої худоби, оскільки барду часто використовують при відгодівлі.

Верукозний, або бородавчастий, дерматит — хронічне запа­лення шкіри, що характеризується гіперплазією сосочкового шару основи шкіри й утворенням бородавчастих розрощень. Спостеріга­ється переважно у коней в ділянці пута.

Гангренозний дерматит — запалення шкіри, яке частіше ви­никає у овець, великої рогатої худоби і локалізується в ділянці пута, вінчика, м'якуша та міжкопитцевої щілини.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка