Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка6/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Гнійна інфекція ( фурункул, карбункул, абсцес , флегмона, сепсис).

Більшість збудників гнійної інфекції належать до аеробів. Вони постійно живуть на шкірі, слизових оболонках, предметах догляду, збруї, у навколишньому середовищі і, проникаючи в організм через ушкоджені покриви (шкіру, слизові оболонки), спричинюють запальний процес, який супроводжується нагноюванням. Гнійний процес може розвиватися в усіх тканинах і органах тваринного організму. Клінічно гнійна інфекція виявляється у вигляді фурункула, карбункула, абсцесу, флегмони, сепсису. Найпоширенішими збудниками гнійної інфекції у тварин є такі гноєтворні мікроорганізми: стафілококи (білий, жовтий, золотистий та ін.), стрептококи (корот­кий, довгий, гемолітичний та ін.), пневмококи, синьогнійна палич­ка, коринебактерії та кишкова паличка.

Фурункул, або чиряк (furunculus) — гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, сальної залози і при­леглих до них тканин. Поодинокі фурункули у тварин трапляються рідко. Частіше вони розвиваються одночасно в кількох місцях, спричинюючи фурункульоз. Захворювання часто набуває затяжного ха­рактеру й нерідко характеризується рецидивами.

Етіологія і патогенез. Найпоширенішим збудником фурункула є золотистий, рідше — білий стафілокок. Сприятливими факторами розвитку фурункульозу є аліментарне виснаження, забруднення шкіри, натирання в цих місцях збруєю, розчухування, садна, мацерація шкіри, гіповітамінози, порушення обміну речовин, переохолодження, перегрівання, сенсибілізація тощо.

Клінічні ознаки. Прояв клінічних ознак залежить від стадій­ності запального процесу. Початкова стадія фурункула у тварин у зв'язку з густою шерстю не виявляється. Лише при уважному дослідженні можна встановити обмежену припухлість завбільшки з лісовий горіх, ущільнення тканин, болючість, у центрі маленький пухирець, наповнений гнійним ексудатом. На 4 — 7-му добу припухлість набуває конусоподібної форми й через кілька днів прориває. Пізні­ше відділяється стрижень. На місці фурункула залишається невелика виразка, вкрита грануляційною тканиною й кірочками гною. Загоєння закінчується утворенням рубцевої тканини.

Лікування. В стадії інфільтрації місцеве лікування слід почина­ти з ретельного вистригання шерсті навколо фурункула, але не виб­ривання. Шкіру навколо осередку запалення обробляють 70 % етило­вим спиртом, 2 % саліциловим спиртом, потім змащують 1 — 3 % спиртовим розчином метиленового синього або брильянтового зеле­ного, а пустулу припікають 5 % розчином йоду. Застосовують сухе теп­ло (грілки, лампи Мініна, содюкс), а також УВЧ-терапію, лазероте-рапію, короткі новокаїн-антибіотикові блокади навколо фурункула.

Карбункул (carbunculus) — гостре розлите гнійно-некротичне запалення кількох розміщених поруч волосяних мішечків і сальних залоз, супроводжується утворенням загального інфільтрату й пере­ходом запального процесу на підшкірну клітковину.

Етіологія і патогенез. Збудником карбункулу є золотистий стафілокок, рідше — стрептокок. Сприятливими факторами для роз­витку хвороби є ослаблення загальної резистентності, порушення об­міну речовин, аліментарне виснаження, гіпо- і авітамінози.

Клінічні прояви і діагноз. Можливе регіональне запалення лімфатичних і венозних судин; спостерігаються пригнічення твари­ни, гарячка, лейкоцитоз, лівобічне зрушення ядра в лейкограмі та інші симптоми тяжкої гнійної інфекції із загрозою розвитку флег­мони. На відміну від фурункула спочатку виникає запальний, дуже болючий, розлитий інфільтрат. Кількість його швидко збільшується, і уражена ділянка набуває півкулястої форми твердої консистенції. Гнійна інфільтрація і розпад тканин виявляються одночасно на значній площі шкіри. Через кілька днів епідерміс стоншується і прориває в кількох місцях, з яких виділяється гнійно-некротична маса. Отвори в шкірі через незначний проміжок часу об'єднуються, утворюючи тканинний дефект — виразку, що досягає 2 — 3 см у діаметрі. Через отвір у глибині видно велику порожнину з багатьма нішами, заповненими гноєм та некротизованими тканинами.

Лікування. При карбункулі на початковій стадії можливе призначення консервативної терапії. Застосовують антибіотики, сульфаніламідні препарати пролонгованої дії, УВЧ, знеболювальні препарати. На поверхню карбункула накладають суху асептичну пов'язку або пов'язку з мазями. На центр карбункула можна засто­совувати аплікацію кристалів саліцилової кислоти.

Основним методом лікування хворих на карбункул тварин є хірургічне втручання



Абсцес, або гнояк (abscessus) — відмежоване піогенною кап­сулою гнійне запалення, що може виникати в будь-яких тканинах і органах унаслідок осередкового гнійного розплавлення тканин з утворенням порожнин різних розмірів і форми.

Етіологія і патогенез. Причиною виникнення такого запалення в підшкірній клітковині зазвичай є стафілококи — монокультура або в асоціації з кишковою паличкою, протеєм, стрептококом. Як правило, збудник проникає в підшкірну клітковину екзогенним шляхом — через рани, садна, однак абсцес може бути й ускладненням фурункула, карбункула, кінцевим результатом флегмони.

Клінічний перебіг абсцесу може бути гострим або хронічним. Гострий абсцес починається запальною інфільтрацією і швидким розвитком ознак запалення (почервоніння, болісна припухлість, місцеве підвищення температури, порушення функції та ін.). При виникненні великих абсцесів, як правило, спостерігаються гарячка, прискорення пульсу, лейкоцитоз зі зміною лейкоцитарної формули, підвищення ШОЕ, тварина пригнічена. При поверхневому розмі­щенні інфільтрат поширюється по периферії, виступає над шкірою у вигляді припухлості. Шкіра на місці розм'якшення стоншена, і зазвичай виявляється позитивний симптом флуктуації, можливе са­мовільне розкриття абсцесу в зв'язку з ферментативним розщеп­ленням тканин.

Лікування. При абсцесах підшкірної клітковини лікування тільки оперативне. При поверхневому гнійнику можна обмежитися розрізом, виконаним під місцевим знеболюванням. Розріз має забезпечувати відтік гнійного ексудату. Після розкриття гнійника порожнину осушують тампонами, видаляють фіброзні відкладення й некротизовані тканини, промивають пероксидом гідрогену (водню), вводять у неї протеолітичні ферменти й тампони з антисептичними розчинами, які потім замінюють мазевими тампонами.

Флегмона (phlegmone) — гостре гнійне розлите запалення пухкої сполучної клітковини. Залежно від локалізації розрізняють: поверхневу (підшкірну, підслизову) і глибоку (підфасціальну, міжм'язову, заочеревинну та ін.) флегмони.

Етіологія і патогенез. Збудником хвороби є різні гнійні, гнильні, анаеробні мікроорганізми, найчастіше — стафілококи, стрептококи, ентеробактерії, протей, кишкова паличка.

Клінічна картина флегмони залежить від її локалізації й стадійності. При поверхневій (підшкірній) флегмоні швидко з'являються сильні болі, припухлість, щільна дифузна інфільтрація, потім розли­та гіперемія шкіри, а пізніше — ділянка розм'якшення і флуктуації.

Для серозної стадії характерна розлита, порівняно м'яка, без чітких меж припухлість. Спостерігається певне пригнічення тварини, температура тіла, частота пульсу і дихання нерідко перебувають у межах норми.

Стадія клітинної інфільтрації супроводжується помітним ущільненням припухлості і значною її болючістю. Тварина пригнічена, температура тіла, частота пульсу і дихання — за верхніми межами норми.

На стадії розплавлювання тканин у зв'язку з формуванням гнійної порожнини настає інтоксикація організму тварини продуктами життєдіяльності мікробів і розпаду тканин, що виявляється значним пригніченням, гарячкою, збільшенням частоти пульсу й дихання, лейкоцитозом тощо. За сприятливого перебігу флегмонозного процесу на цій стадії навколо гнійної порожнини утворюється спочатку лейкоцитарний вал круглоклітинних елементів (лейкоцити, моноцити, макрофаги та ін.), а потім стабільний захисний сполучнотканинний бар'єр, так само як при абсцесі, однак менш виражений.



Лікування. На початкових стадіях флегмони за наявності тільки серозного просочування клітковини показане енергійне консер­вативне лікування, а саме: спокій для ураженої кінцівки, спиртові компреси з димексидом (1 : 1) і одночасно загальна антибіотикотерапія або сульфаніламідотерапія, обколювання тканин навколо флегмони розчином пеніциліну на новокаїні, болезаспокійливі засоби, сухе тепло, УВЧ.

При формуванні гнійника показане оперативне лікування — розкриття флегмони й дренажування гнійної порожнини. Розкриття глибоких флегмон проводять в умовах хірургічного стаціонару із загальним знеболюванням, що дає змогу провести радикальну са­націю гнійного осередку і здійснити його адекватне дренажування в післяопераційному періоді. У разі потреби роблять кілька розрізів осередку інфільтрації й розплавлення тканин, у гнійну порожнину вводять дренаж із марлі чи бинта, просочений антисептичними розчинами або імпрегнований відповідними порошками, мазями, застосовують симптоматичне лікування.

При глибокій флегмоні, коли важко визначити локалізацію основного осередку ураження і намітити раціональний доступ до нього, впродовж кількох діб вимушеного очікування абсцедування проводять загальну антисептичну терапію. З появою фокусів флуктуації визначають місце розрізу.

Сепсис (sepsis) — загальне інфекційно-токсичне захворювання, що є своєрідною реакцією організму на постійне або періодичне надходження в кров з будь-якого місцевого септичного осередку мікробів, їхніх токсинів та продуктів розпаду тканин.

Етіологія. Збудниками сепсису можуть бути різні мікроорганізми — стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, пневмококи, гнильні та анаеробні мікроби. Розвиткові сепсису сприяють сенсибілізація, виснаження, перевтома тварин, гіпо- та авітамінози.


  1. Анаеробна інфекція.

Під анаеробною інфекцією розуміють тяжке ускладнення ран, що відбувається під впливом специфічних збудників, які належать до групи чотирьох: Clostridium perfringens, CI. oedematiens, CI. Septi-сит, СІ. histolyticum та ін.

В асоціації з цими збудниками при анаеробній інфекції часто трапляються представники гнильної групи, гноєтворні мікроби та ін.

Патогенні анаероби постійно живуть у кишках тварин і людини, їх багато в землі, особливо поблизу тваринницьких приміщень, на покривах тіла тварин.

Етіологія. Анаеробна інфекція розвивається в ранах, де для них є сприятливі умови: 1) відсутність вільного доступу повітря в глибину рани; 2) ушкодження великих кровоносних судин; 3) наявність у рані сторонніх предметів, розтрощених м'язів, уламків кісток, жмутків шерсті.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період анаеробної інфекції три­ває від 2 до 5 діб. У деяких випадках перші ознаки інфекції можуть виявитися через добу або кілька тижнів чи місяців.

Спочатку виникає сильний біль, який надалі зменшується, і набряк, що швидко поширюється на м'які тканини. Температура тканин у ділянці ураження підвищена тільки на початку анаеробного процесу, а потім знижується внаслідок тромбозу кровоносних судин.

У тканинах скупчуються гази, які легко виявляються при перкусії або голінні шерсті («симптом бритви»). Лікування. Оперативне втручання термінове й невідкладне до різких клінічних проявів захворювання. Хворих тварин ізолюють, перев'язний матеріал, забруднений ексудатом, спалюють. Перед початком операції, яка полягає в широкому розрізі осередку інфек­ції й видаленні мертвих тканин, проводять новокаїн-антибіотикову інфільтрацію по периферії зони набряку.

Після операції в рану закладають пухкий марлевий дренаж, просочений скипидаром з олією у співвідношенні 1 : 1, лікарські речовини на жировій основі, гіпертонічні розчини, 1 - 2% розчин калію перманганату та ін.



Застосовують загальну протисептичну терапію

  1. Гнильна інфекція .

Гнильна інфекція це полімікробне захворювання, яке хара­ктеризується розпадом тканин з утворенням ексудату з неприємним іхоричним запахом.

Етіологія. Збудниками гнильної інфекції є факультативні анаероби Вас. proteus vulgaris, Вас. sporogenes, Вас. putrificus, Вас. coli commune та ін. Вони розмножуються в тканинах, що втратили здатність до життя. Це буває при розтрощенні або защемленні тканин, наявності «кишень», звивистих каналів. У кнурів ця інфекція нерідко розвивається як ускладнення після кастрації. Часто вона трапляється у великої рогатої худоби, якщо збудник потрапляє у свіжу рану.

Клінічні ознаки. Якщо гнильна інфекція виникає у свіжій рані вперше, то ознаки ускладнення виявляються на 4 - 5-ту добу виділенням дуже сморідного рідкого ексудату буруватого відтінку. В такій рані грануляційна тканина покривається брудно-зеленуватими або коричневими нашаруваннями, стає кровоточивою. В закритих осередках накопичується бурий сморідний ексудат з часточками загиблих тканин, іноді з газами.

Лікування. Осередок інфекції розкривають широким розрізом, зробивши доступ у «кишені», видаляють змертвілі тканини. Рану пухко дренують (як і при анаеробній інфекції) смугами марлі, просочивши її антисептичними речовинами. Ефективним є застосуван­ня 10 % йодоформ-ефіру.

  1. Специфічна інфекція ( актиномікоз, ботріомікоз, правець).

Актиномікоз (actinomycosis) — хронічне інфекційне захворювання, що супроводжується розвитком запальної специфічної гранульоми (актиномікоми). Частіше на актиномікоз хворіють велика рогата худоба та свині. Іноді захворювання охоплює значну частину поголів'я, завдаючи великих економічних збитків тваринницьким господарствам.

Етіологія. Збудником актиномікозу є аеробні та анаеробні гриби з класу Actinomyces, які досить поширені в природі: на стеблах і колосках злакових рослин, у ґрунті, ротовій порожнині. Гриби проникають в організм через ушкоджені покриви.

Лікування. Актиномікоми, доступні для оперативного видалення, найкраще вирізувати в межах здорових тканин. За добу до операції і перед самою операцією тканини навколо актиномікоми добре просочують 0,5 - 0,25 % розчином новокаїну з антибіотиками. Вида лення актиномікоми виконують так, щоб не забруднити операційну рану актиноміцетами.

Ботріомікоз (Botriomycosis) — специфічне інфекційне захво­рювання, що супроводжується розвитком специфічної гранульоми (ботріомікоми).

Етіологія. Збудником ботріомікозу є патогенний гриб Micrococcus botriomyces equi.

Лікування. Радикальний спосіб — оперативне видалення грану­льоми в межах здорових тканин. Уражену куксу сім'яного канатика ампутують після екстирпації ботріомікоми від мошонки. До операції та в післяопераційний період хворим тваринам призначають йодисті й тканинні препарати, антибіотики з новокаїном, гемотерапію.

Правець (tetanus) — гостре інфекційне захворювання, що спри­чинюється специфічним анаеробним збудником Вас. tetani. Це ти­пова ранова інфекція: збудник проникає в організм тварини тільки через рани. Сприйнятливі до правця коні, велика рогата худоба, барани, свині, собаки, коти, птиця.

Клінічні ознаки. Хвороба виявляється через 1 — 3 тижні після потрапляння бацил правця в рану. Перші ознаки — утруднене при­ймання та пережовування корму, що пояснюється судомами жуйних м'язів. Якщо доторкнутись до тварини, судоми посилюються.

Прогноз — сумнівний.

Лікування. Хірургічна обробка рани, що стала воротами інфек­ції, видалення змертвілих тканин і сторонніх тіл з наступною оброб­кою рани 10% розчином йодоформ-ефіру, 1-2% розчином калію перманганату.

Якомога раніше застосовують протиправцеву сироватку згідно з, чинною інструкцією. Призначають також симптоматичне лікування — протисудомні й наркотичні засоби



Підведення підсумків : письмове опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», замалювати схему будови абсцесу.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 13

«Ушкодження ( травми )»

Мета заняття: Ознайомитися і вивчити поняття травми і травматизму, їх класифікацію. Розглянути особливості перебігу різних видів травм. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття


  1. Поняття про травму і травматизм.

  2. Класифікація травм.

  3. Виду травматизму та їх характеристика.

  4. Закриті ушкоджені м’яких тканин ( удар, гематома, лімфоекстравазат).

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Поняття про травму і травматизм.

  2. Класифікація травм.

Наука про травми називається травматологією (від грец. trauma — ушкодження і logos — наука).

Травми, як і більшість хірургічних хвороб, виникають під впли­вом чинників зовнішнього середовища: фізичних, хімічних, біологічних.

До фізичних належать механічні чинники — дія на тіло тварини різних предметів, вибухової хвилі, вплив прискорення, переванта­ження, вібрації та невагомості (А.Й. Мазуркевич).

Ушкоджувальна дія термічних чинників відбувається впливом на тканини високої чи низької температур; променевої енергії. Ушкоджувальний вплив на організм найчастіше виявляють випромінювання видимої частини спектра, а також інфрачервоне, ультрафіолетове, рентгенівське, радіоактивне та лазерне випромінювання.

До групи фізичних ушкоджувальних чинників належить також вплив електричної енергії — природної (енергія блискавки) чи штучної (електричний струм). Дія на організм хімічних речовин спричинює хімічну травму. За походженням хімічні речовини поділяють на органічні (синтетичні сполуки — ефір, хлороформ тощо), речовини рослинного (алкалоїди, глікозиди) або тваринного (отрути, що їх виділяють отруйні змії, комахи) походження. До неорганічних речовин належать кислоти, луги та їхні солі. Сила і характер дії хімічних речовин на організм тварини залежать від складу сполуки, її концентрації, тривалості впливу на організм.

Біологічні травми зумовлені дією вірусів, бактерій, гельмінтів тощо. Ці травми докладно розглядаються при вивченні спеціальних дисциплін (вірусології, мікробіології, епізоотології, паразитології та ін.).

Серед різноманітних травм найчастіше реєструються механічні ушкодження, які завдають великих збитків господарствам, власникам тварин. Травмованих тварин (биків, кнурів, коней) у багатьох випадках не можна експлуатувати. У корів знижується молочна продуктивність і вгодованість, а в свиноматок — плодючість. У деяких випадках травми призводять до загибелі тварин.



  1. Види травматизму та їх характеристика.

Травжатизм — це сукупність різноманітних ушкоджень (меха­нічних, фізичних, хімічних та ін.) серед певного виду тварин, частота і характер яких залежать від конкретних умов їх утримання, годівлі та експлуатації.

Для визначення травматизму вивчають частоту ушкоджень, причини травм, умови та обставини, за яких виникають травми. Це дає змогу вжити відповідних профілактичних заходів.

Всі ушкодження за механізмом виникнення поділяють на прямі й непрямі залежно від співвідношення ділянки ушкодження й місця прикладеної сили. їх класифікують залежно від ступеня травмування — легкий, середній, тяжкий і несумісний з життям. Залежно від виду ушкоджувального агента, як уже зазначалося, розрізняють фізичну, в тому числі механічну, термічну, хімічну, нервово-стресову травму; розглядати біологічну травму в хірургії, на нашу думку, не слід, вона становить предмет інфекційної та інвазійної патології.


  1. Закриті ушкоджені м’яких тканин ( удар, гематома, лімфоекстравазат).

До закритих механічних ушкоджень м'яких тканин відносять удар (забій), розтяг, розрив, струс, синдром тривалого здавлювання, вивих, гематому та лімфоекстравазат.

Такі ушкодження характеризуються відсутністю зяяння у зв'язку зі збереженням цілісності зовнішніх покривів (шкіри, слизових обо­лонок).

Удар (contusio) — це закрите механічне пошкодження м'яких тканин і органів без видимих порушень їх анатомічних структур. Найчастіше удару зазнають поверхневі м'які тканини — шкіра Етіологія. Удари у тварин виникають унаслідок ударів палицею, копитом, рогом, транспортним засобом або від падіння на твер­дий ґрунт чи виступаючі предмети. Удар може виникнути також унаслідок сильного здавлювання тканин збруєю або утримання тварин на ґратчастій залізобетонній підлозі, несвоєчасного обрізування копит і копитець, неправильного підковування. Частіше ушкоджуються різні ділянки тулуба, кінцівок, підошва копит і м'я­кушів.

Клінічні ознаки. Основними ознаками удару є біль, припухлість, підвищення місцевої температури, різні крововиливи, порушення функції травмованого органа.

Залежно від сили ушкодження тканин удари поділяють на чотири ступені.



Перший ступінь удару характеризується порушенням цілості дрібних судин, що супроводжується незначними крововиливами в товщу тканин (типу петехії, екхімози). Припухлість має щільно-еластичну консистенцію, незначну болючість і підвищену місцеву температуру.

Другий ступінь — порушення більших судин з утворенням у товщі тканин порожнини, наповненої кров'ю, — гематоми. При цьому також розшаровуються тканини, виявляються дифузні крововиливи.

Третій ступінь — тканини під впливом механічної травми не тільки розшаровуються, а й розчавлюються. Відмічається значна припухлість, сильна болючість.

Четвертий ступінь характеризується розчавленням м'яких тканин з перетворенням їх на безструктурну масу. Травмуються, не­рідко ламаються кістки

Лікування. Загальними принципами лікування ударів (як і ін­ших закритих ушкоджень) є: 1) надання хворому організму спокою; 2) профілактика ускладнень хірургічною інфекцією; 3) запобігання й обмеження набряку в тканинах, крово- та лімфовиливів.

З метою запобігання септичним ускладненням шкіру в межах ушкодження обробляють спиртовими розчинами йоду, фурациліну тощо, 5 % водним розчином калію перманганату, аерозольними анти­септиками (ауреоміцин, берліцетин, дермоспрей, септонекс, хроніцин).

У перші години після удару для усунення болю й зупинення крово- і лімфотечі застосовують упродовж доби стискальну пов'язку і холод, препарати гідрокортизону. З 2 - 3-го дня після удару, коли уражені судини затрамбувались, призначають тепло (опромінювання лампою Мініна або солюкс, лазеротерапію, парафінотерапію, спиртові компреси), масаж, резорбційні мазі, пасивні й активні рухи.

У випадках утворення великих гематом, лімфоекстравазатів провадять оперативне лікування (пункції, розрізи).


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка