Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка4/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

2. Роз’єднання м’яких і кісткової тканини.

Найчастіше тканини з'єднують за допомогою швів, рідше — скобами, спеціальним біологічним клеєм тощо. Рани, з'єднані швами, мало інфікуються, в них припиняється невелика кровотеча. При септичному запаленні або некрозі тканин накладний швів протипоказане. Шви. З'єднувальні шви усувають зяяння рани, зближувальні шви лише зменшують його.



Первинні шви накладають на свіжі рани, вторинні — на гранулюючі.

Тимчасовий (провізорний) шов накладають на короткий час для утримання в рані тампонів, дренажів тощо.

На неглибокі рани накладають одноповерховий шов; краї глибоких ран та ран порожнистих органів з'єднують багатоповерховими швами, в яких розрізняють поверхневий і заглибні шви.



Переривчасті шви (вузловий, шов з валиками) накладають окремими нитками; безперервний шов (кушнірський, матрацний то­що) — однією ниткою.

Накладання переривчастих швів потребує більше часу й шовного матеріалу, проте при порушенні одного чи двох стібків рана пов­ністю не розкривається. Безперервний шов заощаджує час і нитки, забезпечує кращу герметичність рани, але при розриві нитки зяяння рани поновлюється; крім того, виникають певні труднощі при видаленні таких швів.

При з'єднанні довгих ран або ран складної конфігурації застосовують ситуаційний шов — перший стібок накладають у найширшому місці або в місці найбільшого вигину, а далі кожну частину рани зашивають, поділяючи її стібками на однакові частини.

Розрізняють шкірні, м'язові, фасціальні, сухожилкові, кишкові, судинні, нервові та інші шви залежно від виду з'єднуваних тканин. Для з'єднання тканин використовують клей — ціакрин.



3.Інструменти для роз’єднання тканин.

Інструменти. Для з'єднання тканин швами застосовують хірургічні голки й голкотримачі; крім того, під час роботи хірурги допомагають собі пінцетом.



Хірургічні голки бувають тригранні (різальні) й круглі (колючі), зігнуті й прямі. Тупий кінець голки обладнаний автоматичним вушком для нитки.

При проколюванні тканин голкою її фіксують голкотримачем, який автоматично замикається.



Підведення підсумків : письмове тестове опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія, офтальмологія, ортопедія», замалювати види швів.
Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 7

«Ін'єкції, вливання і пункції»

Мета заняття: Визначити поняття: ін'єкції, вливання і пункції. Ознайомитися з інструментами й апаратами для ін'єкцій, вливань, пункцій та кровопускання. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.
План заняття :

1.Загальне поняття про ін'єкції, вливання і пункції.

2.Інструменти й апарати для ін'єкцій, вливань і пункцій.

3. Кровопускання


ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.


1.Загальне поняття про ін'єкції, вливання і пункції.
Ефективна дія багатьох лікарських речовин і біологічних препаратів (вакцин, сироваток та ін.) забезпечується їх парентеральним уведенням — підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньошкірно; використовують також внутрішньоартеріальне і внутрішньоаортальне введення, введення в порожнини (черевну, плевральну), суглоби, кістки.

Ін'єкції — поширений спосіб уведення порівняно невеликих кількостей рідких лікарських речовин у тканини, порожнини та судинне русло організму. При цьому препарати не зазнають дії ферментів травного каналу, його вибіркового всмоктування, інактивації в печінці тощо; дія препаратів настає досить швидко.

Розрізняють діагностичні, лікувальні та профілактичні ін'єкції; ін'єкціями користуються також при різних способах знеболювання. Ін'єкцію порівняно великої кількості рідини під невеликим тиском називають вливанням (інфузією).



Пункція — це проколювання тканини, стінок анатомічних порожнин, кровоносних судин, суглобів тощо, яке виконують з діагностичною й лікувальною метою, а також для отримання біологічного матеріалу.

Ін'єкції, вливання і пункції — найпоширеніші оперативні втручання. Під час їх виконання слід неухильно дотримуватися правил асептики (користуватися стерильним інструментом, відповідно обробляти місце операції та руки). Ін'єкційні розчини мають бути стерильними, без сторонніх домішок і підігрітими до температури тіла (39°С).



2.Інструменти й апарати для ін'єкцій, вливань і пункцій.

Для ін'єкцій застосовують шприци різного об'єму (рис. 23) та ін'єкційні голки, різні за діаметром і довжиною. Для інфу-лій користуються спеціальними апаратами — Боброва, Конькова, шприцом Жане. Інфузійний апарат за допомогою гумової трубки й відповідних канюль з'єднують з ін'єкційною голкою. Тиск в інфузійному апараті має бути вищим, ніж у судині чи порожнині. Для цього апарат піднімають на певну висоту (використовують гумову трубку відповідної довжини) або нагнітають у нього повітря, яке тисне на рідину Для пункцій використовують ін'єкційні голки (часто з мандре-иами), спеціальні троакари та ін



3. Кровопускання

Цей прийом використовують з діагностичною метою, для проведення серологічних реакцій, отримання від гіпер-іімунізованих тварин лікувальних сироваток (на біофабриках), а та­кож з лікувальною метою (при переливанні крові, інтоксикаціях, гострій гіперемії мозку, набряку легень, ламініті тощо). Залежно від розміру тварини та кількості крові, яку потрібно відібрати, застосовують різної товщини кровопускальні голки. При масовому взятті крові у тварин з діагностичною метою користуються спеціальними приладами. Повторно голку можна використовувати тільки після її стерилізації кип'ятінням.

У коней, великої й дрібної рогатої худоби для кровопускання використовують яремну вену; невелику кількість крові для діагностичних досліджень беруть з вен вуха (розрізуванням або проколюванням).

У свиней велику кількість крові беруть із судин хвоста: ножицями або гострим скальпелем ампутують його кінчик завдовжки 1 - 2 см. Попередньо хвіст миють, вистригають на ньому щетину, дезінфікують. Кров збирають у спеціальну посудину. Крім того, для взяття крові у свиней можна використовувати пункцію передньої порожнистої вени. Після кровопускання рану обробляють 5 % спиртовим розчином йоду, а на кінчик хвоста надягають гумове кільце діаметром до 1 см. Через 2-3 доби його обов'язково знімають.

Одноразово у великих тварин можна взяти 2 - 6 л крові, у дріб­ної рогатої худоби — 200 - 400 мл, у свиней — 200 - 600 мл, у со­бак — 50 - 200 мл.

Підведення підсумків : тестове опитування.

Узагальнення матеріалу. формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія» замалювати схему ін’єкцій.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 8

« Запобігання рогоутворенню у телят і обезрожування дорослої великої рогатої худоби»

Мета заняття: Вивчити методів запобігання рогоутворення у телят і обезрожування врх. Ознайомитися із інструментами та приладами для декорнуації. Сформувати лікарське мислення та любові до обраної професії.

План заняття :


  1. Анатомо – топографічні дані рогу.

  2. Показання до запобігання росту рогів у телят і обезрожування дорослої врх.

  3. Способи запобігання рогоутворення у телят і обезрожування дорослої врх.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.





  1. Анатомо – топографічні дані рогу.

Роговий відросток лобової кістки вкритий основою шкіри рога, яка зростається з його окістям. Зовнішній шар основи шкіри рога формує сосочки, вкриті шаром епідермісу; останній продукує щільний роговий шар, який формує роговий чохол рога, напрямок та форма якого залежать від породи й віку тварини.

На лобовій кістці на місці майбутнього формування рогового від­ростка під окістям виникає екзостоз, а в товщі шкіри, що його покриває, закладається роговий зачаток. Все це утворює роговий горіх не. Спочатку екзостоз і роговий зачаток відділені один від одного окістям, а потім зростаються. Одночасно в роговому горбку виникає невелика порожнина, яка сполучається з лобовою пазухою. В проце­сі росту рога його порожнина збільшується.

Розрізняють корінь (основу), тіло та верхівку рога. Роговий шар кореня тонкий, м'який і пронизаний рідким волоссям. Тіло рога є продовженням кореня, поблизу якого на зовнішній поверхні добре помітні кільцеподібні перехвати, що у корови пов'язані з періодами тільності.

Ріст рогів залежить від основи шкіри та росткового шару епідер­місу. Якщо здійснити трансплантацію шматочка шкіри, що містить роговий зачаток, то на новому місці спостерігатиметься посилене рогоутворення з наявністю кісткових клітин у товщі цієї ділянки шкіри (з'явиться подоба рога).

На тому ж місці, звідки було взято трансплантат, ріст рога не шдбувається, пересаджена ділянка шкіри з іншої частини тіла на місце оголеного рогового зачатка також не дає посиленого росту ротного шару епідермісу.

Кровопостачання рога забезпечує однойменна артерія (a. cornus), іи.о походить від виличної поверхневої артерії. Вона йде вздовж зов­нішнього лобового гребеня в супроводі однойменного нерва і розгалужується в основі рога на латеральну та медіальну гілки.

Іннервація. Основний нерв — одна з гілок очного нерва — є нерв рога


  1. Показання до запобігання росту рогів у телят і обезрожування дорослої врх.

Запобігання травматизму при безприв’язному утриманні та лікування ушкоджень рогу.

  1. Способи запобігання рогоутворення у телят і обезрожування дорослої врх.

Запобігання розвитку рогів ґрунтується на руйнуванні епідермісу й основи шкіри рога в ділянці рогових горбків у телят 1-3-тижневого віку. Для цього існує кілька способів.

Хімічний спосіб запобігання рогоутворенню є більш поширеним. На рогові горбки телят наносять сильнодіючі хімічні речовини: їдкі натр або калі, азотну чи трихлороцтову кислоту тощо.

При користуванні їдким натром або калі вживають спеціальні штифти із цих речовин, які загортають у папір або вміщують у дерев'яну чи гумову трубку. Спочатку в ділянці рогового горбка видаляють шерсть, злегка змочують шкіру водою і втирають штифтом доти, доки не з'являться краплі крові. Навколо основи рогового горбка шкіру змащують вазеліном, щоб луг не ушкоджував її. Застосовують також трафарет, що являє собою фанерну або гумову пластинку з отвором у центрі (діаметром 2 — 3 см); отвір прикладають проти рогового горбка, який обробляють штифтом.

При користуванні порошком їдкого лугу його змішують навпіл з конторським клеєм і цю суміш грубою щіточкою втирають у ділянку рогового горбка до появи крапель крові.

Кислоти вживають дуже обережно: скляною паличкою змазують шкіру, повторюючи цю процедуру кілька разів.

Упродовж 2 год після обробки телята зазвичай виявляють деяке занепокоєння. Приблизно на 6 — 8-й день на місці обробленої ділянки утворюється сухий струп, що відпадає через 2 — 3 тижні.

С.Н. Мартьянов для запобігання росту рогів у телят 7 - 8-денного віку рекомендує в ділянці всієї товщі рогового горбка інфільтрувати 8-10 мл спирт-новокаїнового розчину (2,0 г новокаїну, 20 мл дистильованої води, 80 мл винного спирту).

З цією ж метою Когер (1976) ін'єкував телятам з 3- до 15-денного віку під шкіру навколо основи рогового горбка 5 - 10%-й розчин кальцію хлориду.

При втиранні хімічних речовин спостерігають випадки, коли телята облизують один в одного рогові горбки й дістають опіки язика. Це виникає переважно в тих телят, у раціонах яких бракує мінеральних речовин.



Термічний спосіб є одним із найпоширеніших. Його застосовують у телят віком до 3 тижнів. Користуються залізними або електричними припікачами.

Техніка припікання. Для руйнування рогоутворювальних тканин цілком достатньо дуже легкого натиску й обертання припікача на роговому зачатку впродовж 1 с; припалена ділянка набуває яскраво-коричневого кольору, і після припікання в утвореному заглибленні з'являється тканинний випіт. З огляду на остигання припікача, на другому зачатку додають більше зусилля при натисненні й обертанні, збільшивши експозицію до 2 с. Струп, що утворюється при цьому, відпадає через 2-3 тижні. При використанні електричних припікачів слід стежити за електроізоляцією для запобігання короткому замиканню.

Кривавий спосіб. У телят віком від 1 до 3 тижнів рогові зачатки видаляють за допомогою трепана. Зазвичай використовують трепан із зовнішнім діаметром 2,5 см, у якого розведення зубців зменшують сточуванням. Замість трепана можна використати сталеву трубку відповідного діаметра, завдовжки 10 см, один кінець якої загострюють сточуванням країв зовні, або так званий перфоративний ніж М.В. Плахотіна й С.Т. Шитова.

Техніка виконання. У ділянці рогів вистригають шерсть і змазують шкіру розчином йоду. Помічник фіксує теля за вуха. Оператор підставляє трепан до рогового горбка й швидкими обертовими ру­хами прорізає шкіру навколо нього. Потім поворотом трепана на 90° зрізує роговий зачаток разом з періостом лобової кістки. Кровотеча не потребує спеціального втручання. Рани припудрюють антисептичним порошком, що має й інсектицидну дію (йодоформ-борна кислота, ксероформ-нафталін та ін.).

Видалення рогів проводять безкровним і кривавим способами.

Безкровний спосіб застосовують у тварин віком 2-2,5 року і навіть старших. Суть його полягає в тому, що на шкірну облямівку ос­нови рога надягають гумове кільце, що, здавлюючи судини й ткани­ни, сприяє мимовільному відпаданню рога. Кільце має бути виготовлене з вакуумної гуми, із зовнішнім діаметром 15 - 20 мм, внутрішнім — 9 — 10 мм, завширшки 5 мм. Кільце надягають на основу рога спеціальними щипцями, а якщо їх немає, то гачками або тасьмами, якими його пересувають до основи рога. Кільце поступово заглиблюється в тканини й тим самим порушує живлення, що призводить до безкровного спонтанного відторгнення рога разом з кільцем упродовж 3 — 6 тижнів (залежно від віку тварини й діаметра основи рога). Такий спосіб спричинює у тварин деяку болючість і занепокоєння; у корів у перші дні після накладання гумових кілець можуть знизитися надої. Тому операцію варто проводити в сухостійний період.

Кривавий спосіб застосовують у дорослої худоби найчастіше за наведеними вище клінічними показаннями.

Фіксація й знеболювання. Операцію виконують на тварині в стоячому положенні у станку із застосуванням носових щипців і блокади нерва рога.

Техніка блокади нерва рога (n. cornus). Визначають середину відстані між основою рога й заднім краєм орбіти. У цій точці вколюють голку, проводячи її кінчик безпосередньо по краю зовнішнього гребеня лобової кістки. Втративши відчуття кістки, вістря голки злегка спрямовують безпосередньо під гребінь. Глибина вколювання — 1,5 см. Ін'єкують 10 мл 3%-го розчину новокаїну. Незважаючи на те що ріг, як зазначено вище, іннервується й іншими нервами, блокада тільки нерва рога забезпечує практично достатнє знеболювання.

Підведення підсумків : письмове опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія , офтальмологія, ортопедія» замалювати схему видалення рогу у ВРХ.


Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 9

«Пов’язки »

Мета заняття: Ознайомитися з поняттям про пов’язки. Вивчити їх видів та способів накладання. Сформувати у студентів лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття :


  1. Поняття про пов’язки .

  2. Перев’язний матеріал, форми його застосування.

  3. Види пов’язок.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Поняття про пов’язки

Пов'язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла.

Пов'язки застосовують для: 1) спинення кровотечі з ран (стискальна ); 2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов'язка); 3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов'язка); 4) лікування при закритих ушкодженнях і різних запальних процесах м'яких тканин (лікувальна пов'язка, пов'язка-компрес); 5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідливих впливів (ранова пов'язка); 6) укріплення ділянки тіла при переломах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов'язка).

Більшість пов'язок складаються з трьох частин: 1) перев'язного матеріалу, що накладається безпосередньо на рану або шкіру тва­рини в ділянці ушкодження (нерідко його називають перев'язкою); 2) гігроскопічного (вбирного) або утеплювального матеріалу; 3) тканини, яка фіксує в певному положенні перев'язний матеріал (нерідко його називають власне пов'язкою). У практиці під перев'язкою прийнято розуміти лікувальні заходи, що включають зняття старої пов'язки, обробку рани і накладання нової пов'язки.


  1. Перев’язний матеріал, форми його застосування.

Види перев’язного матеріалу: вата, марля, целофан, лігнін. Форми перев’язного матеріалу: бинт, лонгет, праща, косинка, компрес, дренаж, тампони і т.д.

  1. Види пов’язок.

Пов'язку потрібно накладати так, щоб вона добре утримувалась на тілі тварини й водночас не перешкоджала крово- та лімфообігу, рівномірно прилягала в усіх точках і не зміщувалася під час рухів. Пов'язка добре утримується, якщо враховано анатомічні особливості ділянки тіла, на яку її накладено.

Залежно від форми застосування і способів накладання перев'язного матеріалу розрізняють пов'язки косинкові, пращоподібні, бинтові, спеціальні на різні частини тіла тварини, каркасні, лігатурні, клейові та іммобілізувальні (шинні й гіпсові).



Косинкові пов'язки виготовляють з полотна, бязі або зшитої вдвоє марлі трикутної форми. Для великих тварин косинка має основу завдовжки 180 см і висоту 65 см, а для дрібних — відповідно 50 і 20 см. Косинкові пов'язки застосовують майже на всіх ділянках тіла тварини. У розгорнутому вигляді їх накладають навелику ділянку тіла тварини: шию, груди, холку, спину, круп. Ці пов'язки застосовують згорнутими — для перев'язування невеликих ділянок і скрученими — як джгут при тимчасовому спиненні кровотечі. Часто до кінців косинки пришивають додаткові тасьмочки.

Пращоподібні пов'язки. Пращі виготовляють з товстого й еластичного матеріалу (коленкору, бязі, полотна).

Бинтові пов'язки застосовують на нижній половині кінцівок, до зап'ясткового і скакального суглобів включно, на хвості, рогах і частково на голові; у дрібних тварин, крім того, — в ділянці грудей і живота.

За формою накладання розрізняють такі види бинтових пов'язок: циркулярну, спіральну, повзучу, вісімкоподібну і на окремі органи тварини — копито, ріг, хвіст та ін.



Спеціальні, або типові, пов'язки застосовують на тих ділянках тіла, де погано тримаються бинтові пов'язки. Укріплюють типові пов'язки за допомогою тасьмочок. Найчастіше їх накладають на ділянки спини, крупа, попереку, живота і вимені.

Каркасні пов'язки мають у своїй основі опорне пристосування (частіше з дроту) і є засобом фіксування перев'язного матеріалу. На кінцівці застосовують каркас із м'якого дроту, на який надягають гумову трубку, в ділянці холки — каркас у вигляді дуги, обтягнутої марлею.

Для фіксації бинтової пов'язки, накладеної на скакальний суг­лоб, застосовують гумові кільця, укріплюючи їх чотирма тасьмочка­ми з бинта на передній або задній поверхні суглоба. Цю пов'язку можна скріплювати короткими гумовими трубками з гачками на кінцях.



Лігатурні пов'язки. Ці види пов'язок застосовують для захисту ран, що закриті глухим швом.

Лігатурну пов'язку за Медведєвим застосовують на рани, зашиті швами з валиками. Після укріплення валиків на одному боці кінціїх лігатур залишають вільними, а на валики протилежного боку лігатури прив'язують додатково. На рану (між валиками) кладуть марлеву серветку, складену в 4 — 6 шарів, і фік­сують її лігатурами. Лігатурну пов'язку за Гірголавою накладають на рани, зашиті вузловим швом. Після зав'язування швів частину ниток обрізують, а тими, що за­лишилися (кількість їх залежить від довжини рани), закріплюють на рані марлевий валик.



Клейові пов'язки широко застосовують для закриття ран у тих місцях тіла тварини, де бинтові та інші описані вище пов'язки погано тримаються або накладати їх складно (ділянки тулуба, стегна, голови тощо).

Іммобілізувальні пов'язки забезпечують спокій і нерухомість ушкодженого органа, їх застосовують при вивихах суглобів, розривах і розтягах зв'язок, сухожилків і суглобових капсул, а також при переломах кісток. Іммобілізувальні пов'язки бувають шинні (тимчасові) й гіпсові (постійні).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка