Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка3/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Наркоз і його види .

Наркоз може бути поверхневим (незначне гальмування загаль­ної чутливості), його називають коротким (неповним), або оглушенням, та глибоким, за якого спостерігається значне зниження чутливості та гальмування рефлекторної діяльності (він досить небезпечний, якщо зумовлюється якимсь одним препаратом).

Способи застосування наркозу. Введення наркотичних препаратів у вигляді пари через дихальні шляхи називають інгаля­ційним наркозом (використовують ефір, хлороформ, оксид нітро­гену (І) (закис азоту) та ін.); за всіх інших шляхів уведення наркотичних речовин говорять про неінгаляційний наркоз.

Неінгаляційний наркоз може бути внутрішньовенним (вве­дення в яремну вену коневі розчину хлоралгідрату), інтраректаль-ним (застосування хлоралгідрату у вигляді клізми), пероральним (вливання великій рогатій худобі спирту через рот), інтраперито-неальним (ін'єкція в черевну порожнину 2 % розчину тіопенталу), внутрішньом'язовим (внутрішньом'язова ін'єкція розчину гексеналу) тощо.

Премедикація і потенційований наркоз. Дію наркотиків посилює попереднє введення (премедикація) нейроплегічних речовин, які доцільно застосовувати разом з гангліоблокаторами (наприклад, димедролом), ваголітиками (наприклад, атропіном) у вигляді так званих літичних сумішей.

Для свиней, коней і собак рекомендовано таку суміш, г/кг: аміназин — 0,003, димедрол — 0,001, промедол — 0,001. Нерідко ви­користовують аміназин з димедролом або тільки аміназин. Препарати набирають з ампул у шприц і вводять внутрішньовенно або внут-рішньом'язово (разом з 0,25 % розчином новокаїну, оскільки аміназин діє як подразник). Через 10 - ЗО хв вводять основну наркотичну речо­вину в кількості 2/3 -1/2 звичайної дози. В разі потреби введення наркотику повторюють. При застосуванні відносно невеликих доз наркотичних препаратів досягається виразне поглиблення та довша тривалість наркозу. Такий наркоз безпечніший, ніж звичайний.

Для великої рогатої худоби та овець застосовують аміназин (0,004), димедрол (0,001), атропін (0,001) або його синтетичний аналог — метацин. Промедол, як й інші препарати морфіну, для великої рогатої худоби протипоказаний. Атропін сприяє кращому перебігу наркозу завдяки гальмуванню секреції залоз та відригування.


  1. Наркоз коней, ВРХ, свиней, собак, котів.

Наркоз коней. Найбільшого поширення набув внутрішньовен­ний хлоралгідратний наркоз, який з успіхом застосовують, зокрема, при кастрації. Готують 10 % розчин хлоралгідрату. Перед наркозом коня краще витримати на голодній дієті впродовж 12-18 год. Сплутують грудні кінцівки, надягають повал; розчин хлоралгідрату л розрахунку 1 мл/кг маси вводять у яремну вену за допомогою шприца Жане. При похитуванні коня (самодозування) ін'єкцію припиняють і здійснюють його повалення та фіксацію в лежачому положенні. Наркоз триває ЗО - 60 хв. Для посилення наркотичної дії хлоралгідрат вводять разом з аміназином (200 - 300 мл 10 % хлорал­гідрату та 10 мл 2,5 % розчину аміназину). Досить ефективний спирт-хлоралгідратний наркоз (розчин хлоралгідрату готують на 25 % спирті). Для короткого оглушливого наркозу коня внутрішньовенно вводять" 50 - 60 мл 10 % розчину хлоралгідрату на 100 кг маси.

Якщо внутрішньовенне введення з будь-яких причин неможли­ве, застосовують інтраректальний наркоз, попередньо звільнивши від вмісту пряму кишку (вводять теплий 4 % розчин хлоралгідрату в дозі 10 - 15 г на 100 кг маси тварини). Щоб запобігти подразненню слизової оболонки, розчин хлоралгідрату готують на відварі лляного насіння, кореня алтею або крохмалю.



Наркоз великої рогатої худоби. Обов'язковим є витримування на голодній дієті впродовж 12-24 год. Підшкірно ін'єкують атропін (метацин), а також інтраперитонеально, внутрішньом'язово чи внут рішньовенно вводять аміназин. Через 10-15 хв внутрішньовенно вливають 30° ректифікований спирт на ізотонічному розчині натрію хлориду. Сон настає швидко і триває 1 — 1,5 год. Замість спирту не­рідко використовують 10 % розчин хлоралгідрату в дозі 0,8 - 1,0 мл на 1 кг маси, який вводять дуже повільно (40 — 50 мл/хв). Для оглу­шення корів і невеликих бичків їм через рот з гумової пляшки вли­вають 40° спирт у дозі 2-3 мл на 1 кг маси.

Наркоз кіз і овець. Найчастіше застосовують алкогольний нар­коз. Доцільна попередня голодна дієта. Добре діє тіопенталовий нар­коз: в яремну вену вливають 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15 - 20 мкг/кг маси. Наркоз триває 20 - ЗО хв. Значно довше діє по­тенційований тіопенталовий наркоз: ін'єкують літичну суміш, а че­рез 10 - ЗО хв розчин тіопенталу в дозі 10 - 15 мкг/кг маси. Трива­лість наркозу — 45 - 70 хв.

Наркоз свиней. У черевну порожнину вводять 2 % розчин гексе­налу чи тіопентал-натрію в дозі 0,05 г/кг. Проколювання черевної стінки здійснюють на середині відстані від останнього ребра до мак-лака. Нерідко 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15-20 мкг/кг маси ін'єкують у велику вушну вену. Першу половину розчину вводять швидко, другу — повільно; як тільки свиня впаде, вливання припи­няють. Наркоз настає без збудження, миттєво і триває 15 — ЗО хв. Щоб наркотична дія була тривалішою, застосовують потенційований нар­коз (після введення літичної суміші ін'єкують 2/3 дози тіопенталу).

Наркоз собак, котів. Котів садять під скляний ковпак, куди кладуть жмут вати, просоченої ефіром. Доза — 1-3 мл ефіру на 1 л міст­кості ковпака. Як тільки тварина засне, на її ніс надягають маску і продовжують інгаляцію ефіру.

Котам показаний також барбітуратний наркоз, який можна потенціювати — 2 - 2,5 % розчин тіопентал-натрію ін'єкують довгою і'олкою у вуздечку язика (рот розкривають за допомогою двох відріз­ків бинта). Така ін'єкція прирівнюється до внутрішньовенної. На фоні дії тіопенталу можна застосовувати інгаляцію ефіру.



Наркоз кролів. Тварин фіксують на спині; на ніс накладають картонну маску, куди вмішують вату, просочену ефіром.

Наркоз птиці. 6 % розчин гексеналу (0,1 - 0,15 г/кг) або тіопен­тал-натрію (0,1 г/кг) вводять через анальний отвір, який затискують тампоном. Наркоз настає через 5 - 6 хв і триває 1 - 1,5 год.

  1. Місце знеболення та його види

Види місцевого знеболювання. Поверхневу анестезію заст. для знеболення слизових, серозних та синовіальних оболонок, які мають значну проникність. На їхню поверхню наносять ( шприцом, піпеткою) 5-10% розчин новокаїну, 0,25-0,3% -- дикаїну. Анестезія настає через 3 — 5 хв і триває при застосуванні новокаїну, 60 - 160 хв.

Інфільтраційна анестезія полягає н просочуванні тканин розчином за допомогою шприца та ін'єкційної голки.



Прима інфільтраційна полягає у просочуванні тканин на потрібну глибину з Наступним їх розрізанням, Застосовують 0,26 - 0,5 % розчин новокаїну.

Тугий повзучий інфільтрат (за Вишневським) полягає в просочуванні тканин 0,25% розчину новокаїну. Спочатку інфільтрують шкіру (утворюється'«лимонна кірка») і підшкірну клітковину. Голку спрямовують у різні боки вздовж осі розрізу. Після розтину шкіри розчин анестетика під тиском вводять під фасції, апоневрози, периваскулярні та периневральні простори. Розчин поширюється по всій оперованій ділянці, а також за її межами (повзучий інфільтрат).

Циркулярна інфільтраційна анестезія. Розчин анестетика слабкої концентрації вводять навколо певної ділянки з двох або чотирьох точок з розрахунком її повного оточення. Циркулярну анестезію з успіхом застосовують на кінцівках та хвості.

Провідникова (регіонарна) анестезія полягає в знеболюванні нервових провідників, які іннервують ділянку оперативного втручання. Для цього концентровані розчини анестетиків ін'єкують ендонев-рально чи периневрально (частіше) у відповідному місці. Анестезія настає через 10 - 15 хв і триває 1-2 год.

Спинномозкова анестезія полягає у введенні 1 - 2 % розчину новокаїну (0,5-1 % тримекаїну) в спинномозковий канал через міждужкові отвори. Залежно від рівня введення розрізняють епідуральну (розчин ін'єкують в епідуральний простір) та субарахноїдальну (розчин ін'єкують у субарахноїдальний простір) спинномозкову анестезію. При шийній субарахноїдальній анестезії знеболювальний розчин ін'єкують через потилично-атлантний отвір; при попе­рековій епідуральній анестезії — через міждужковий отвір між першим і другим поперековими хребцями або через попереково-крижовий отвір.

Внутрішньосудинна анестезія. Анестезувальний розчин вводять у вену або артерію кінцівки. Накладають джгут, нижче від якого проколюють судину й ін'єкують 1 % розчин новокаїну чи тримекаї­ну. Анестезія триває до зняття джгута.

Внутрішньокісткова анестезія полягає у введенні анестезува-льного розчину (0,5 % новокаїн, 0,5 % тримекаїн тощо) в епіфізарну спонгіозну кісткову речовину, де багато венозних судин. На кінцівку накладають джгут і вкороченою голкою Біра з мандреном проколю­ють м'які тканини та кортикальний шар кістки.

Підведення підсумків : Усне , фронтальне опитування.

  1. Що таке наркоз, його класифікація?

  2. Що таке місцеве знеболення, класифікація ?


Узагальнення матеріалу: формування висновків.
Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія» Індивідуальне завдання Замалювати схему класифікації наркозу. Замалювати місця введення наркотичних речовин у свиней при інтраперетоніальному наркозі.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 5

«Елементи хірургічних операцій»

Мета заняття: Ознайомитися із поняттям, змістом і класифікацією хірургічних операцій. Вивчити види роз’єднанням і з’єднанням тканин та інструменти для цього. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття


  1. Поняття хірургічної операції, класифікація.

  2. Роз’єднання м’яких і кісткової тканини.

  3. Інструменти для роз’єднання тканин.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.




  1. Поняття хірургічної операції, класифікація.

Хірургічна операція — це механічна (іноді фізична або хімічнії) цій на тканини й органи організму тварини, найчастіше з лікувальною або діагностичною метою. Більшість сучасних операцій виконують за допомогою спеціальних інструментів. Окремі операції проводять на здорових тваринах (кастрації, пластичні, косметичні операції та ін.). Операція має на меті зберегти або підвищити про­дуктивність тварин та їхню господарську цінність.

Назви операцій складаються з латинської назви органа, на яко­му проводять операцію, і назви оперативного прийому: руменотомія (від лат. rumen — рубець і грец. tome — розріз) — розтин рубця; колоностомія (від грец. colon — ободова кишка і stoma — отвір) — утворення штучного отвору ободової кишки для видалення калових мас у разі природженої відсутності прямої кишки в поросят; гістерек-томія (від грец. hustera — матка і ectome — вирізування) — вирізу­вання матки. Крім того, для назв операцій використовують терміни, що складаються тільки з назв оперативних прийомів: резекція (лат. resectio — часткове відсікання), екстирпація (лат. extirpatio — вилущування), ампутація (лат. amputo — вирізую) — видалення периферичної ділянки органа тощо.

Протипоказаннями до операції є виснаження тварини, неопера-бельність унаслідок значних уражень, останній період вагітності. Операції не можна виконувати до зняття карантину (у цього виду тварин), за винятком невідкладних випадків, які потребують екстреного втручання (при цьому дотримуються заходів, що запобігають поширенню захворювання). Масові операції не можна проводити за відсутності умов для належного післяопераційного утримання; не слід оперувати тварин перед перегоном або в період масових щеплень (заборонений період становить два тижні до і два тижні після проведення щеплень).

Класифікація операцій та їх зміст

Класифікація хірургічних операцій. Операції можуть бути криваві або безкровні (вправляння вивихів, катетеризація, накла­дання пов'язок тощо). Залежно від призначення розрізняють ліку­вальні, діагностичні, економічні та експериментальні операції.

Лікувальні операції можуть бути екстреними (невідкладними); це має місце при ураженнях, що загрожують життю тварини (ядуха, випадання нутрощів, кровотеча тощо). Термінові операції мають бути виконані в короткий строк, щоб запобігти швидкому розвиткові хвороби (наприклад, операції при злоякісних новоутвореннях — можливість метастазів). Нетермінові операції (наприклад, кастрація) можуть бути виконані в різний час залежно від умов (погодних, господарських тощо).

За своїм характером операції можуть бути радикальними, тобто такими, що повністю усувають причину захворювання, і палеативними, які полегшують перебіг хвороби, не усуваючи її причину (трахеотомія, невректомія, прокол черева у зв'язку з асцитом тощо) Асептичні операції роблять на неінфікованих органах і ткани­ни ч, її усіх інших випадках виконують гнійні операції.


  1. Роз’єднання м’яких і кісткової тканини.

Роз'єднання м'яких тканин. Більшість операцій пов'язані з роз’єднанням тканин, найчастіше розрізуванням. Головним при цьому є подальше загоєння. Особливо слід уникати ушкодження великих судин і нервів. При виконанні розрізу враховують напрям шкірних складок. М'язи доцільно роз'єднувати вздовж м'язових волокон, що запобігає надмірному зяянню рани; однак при анаеробні Інфекції, злоякісних пухлинах допускається розтин м'язів у поперечному напрямі. На дорсальній і вентральній поверхнях шиї роблять поздовжні розрізи, на бічних поверхнях шиї, тулуба, кінцівках — вертикальні або навскісні. Раціональний розріз забезпечує вільне проведення оперативного прийому за мінімальним ушкодженням тканин і органів, не утруднює накладання швів, а за потреби забезпечує вільне витікання ексудату.

За формою розрізи бувають прямолінійні, кутові (клаптеві), півмісяцем, циркулярні, Т- і Н-подібні та ін.

Для запобігання ушкодженню судин і нервів, надмірному зяянню рани з метою роз'єднання м'язових тканин та сполучнотканних прошарків нерідко застосовують розсування. Ним користуються при видаленні новоутворень, кастрації закритим способом тощо.

Для відокремлення деяких органів і тканин (при кастрації, видаленні пухлин тощо) використовують відтискання. З цією метою застосовують емаскулятори, екразери, лещата.

Роз'єднання кісткової тканини виконують для створення доступу при ураженні кісток (остеомієліт, некроз то-мімі пі при проведенні ампутації. Остеотомія — повне роз'єднання кістки; резекція — вирізування частини кістки; трепанація — утворення в кістці отвору.


  1. Інструменти для роз’єднання тканин.

Інструменти для роз'єднання тканин. У ветеринарній практиці почали використовувати високочастотну електрохірургію — безболісний і безкровний метод роз'єднання тканин з отриманням мікророзрізу та мінімальної зони ураження прилеглих тканин. Широкого застосування набув електрохірургічний апарат «Мавр» вітчизняного виробництва фірми МЦ «ЕНДОМЕД». Електроніж одночасно розрізає тканини і коагулює мікросудинне русло, а окремим коагуляційним електропінцетом здійснюють припікання судин діаметром 2 — 3 мм.



Скальпель складається з ручки і клинка; останній має кінчик, лезо та спинку. Виготовляють черевастий, гостро- і тупокінцевий (ґудзикуватий) та серпоподібний скальпелі. Ножиці бувають прямі (гостро-, тупокінцеві та ґудзикуваті), зігнуті по площині або ребру, а також спеціальні (наприклад, кишкові)

Пінцет використовують з метою надійного утриманії я тканин, голок, швів, лігатур тощо. Хірургічний пінцет на кінцях праншів має зубчики, анатомічний — насічки. Для розтягнення та фіксації країв рани застосовують ранові гачки — пластинчасті, гострі, тупі, автоматичні та ін. При дослідженні ранового каналу, фіксації фасції та очеревини, а також при їх роз'єднанні використовують зонди (ґудзикуватий, жолобковий та ін.).

Кістки роз'єднують за допомогою пилок (дугові, листові, дротяні), трепанів і трефінів (використовують з метою утворення її кістках отворів), доліт (прямих, жолобкуватих, кутових); крім того, застосовують ложки й кюретки, якими вискрібають уражені ділянки кісток; распатори (долотоподібні, вигнуті та ін.) — для відокремлення окістя від кістки; елеватори — для підіймання кістки, копитового рогу тощо



Підведення підсумків : письмове опитування.
Узагальнення матеріалу: формування висновків.
Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», замалювати види розрізів.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 6

«Кровотеча і способи її спинення»

Мета заняття: Ознайомитись із поняттям «кровотеча», їх класифікацією. Вивчити види тимчасової та остаточної зупинки кровотеч. Розглянути з’єднання тканин та інструменти для цього. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.
План заняття

1.Поняття про кровотечу, класифікація.

2.Роз’єднання м’яких і кісткової тканини.

3.Інструменти для роз’єднання тканин.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.


1.Поняття про кровотечу, класифікація.

Кровотеча (виливання крові з судин назовні чи в порожнини) може бути зовнішньою або внутрішньою. За походженням розрізняють кровотечі травматичні — виникають унаслідок ушкоджен­ня судинних стінок; ерозійні — як результат розпаду тканин; нейротрофічні — внаслідок ушкодження нервів; кровотечу, що виникає після зняття джгута, називають паралітичною.

Залежно від часу утворення кровотечі можуть бути первинними (починаються відразу після ушкодження судин) і вторинними (виникають через певний час після поранення внаслідок зісковзування нігатури, видалення тромбу, розпаду тканин тощо).

З урахуванням виду ушкодженої судини кровотечі бувають аргоріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні (з органів).



Артеріальна кровотеча характеризується витіканням пульсую­чого струменя яскраво-червоного кольору; при пораненні великих артерій швидко настає смерть від знекровлення. При венозній кровотечіі струмінь має темно-червоний колір; при ушкодженні дуже Великих вен також можлива смерть тварини; при пораненні невеликих вен кровотеча спиняється самостійно. При капілярній кровотечі кров витікає краплями, які, об'єднавшись, можуть утворювати Струмені. Така кровотеча не становить небезпеки. При паренхіматозній кровотечі кров витікає з великої кількості дрібних артерій і вен ушкодженого органа; така кровотеча сильна й тривала.

Мимовільне спинення кровотечі — одна із захисних реакцій, яка полягає у здатності крові згортатися. Внаслідок ферментативної реакції при ушкодженні тромбоцитів та судинних стінок фібриноген плазми крові перетворюється на нерозчинний фібрин (за наявності солей кальцію та вітаміну К), який випадає у вигляді гляді волоконець і утворює тромб. Фіксації тромбу в місці ушкоджен­ня сприяють спазм судин і загортання інтими всередину судини (кон­тракція); при повному перерізуванні судина втягується вглиб тканини (ретракція), що також сприяє фіксації тромбу.

Тимчасова зупинка кровотечі запобігає значним втратам крові при проведенні оперативних втручань. її виконують пальцевим притисканням, накладанням джгута і стискальною пов'язкою.

Пальцеве притискання. В момент виникнення кровотечі хірург чи його асистент, не гаючи часу, пальцями стискує поранену судину або безпосередньо в рані, або на віддалі від неї; кінцівку, хвіст тощо обхоплюють кистями обох рук, стискуючи всі тканини разом із судинами. Таке притискання можна здійснювати упродовж не більш як 20 - ЗО хв, оскільки воно стомливе.

Накладання джгута. Застосовують спеціальні гумові джгути (трубчастий або у вигляді тасьми з ланцюжками та гачками на кінцях), гумову трубку, мотузку, пасок, рушник тощо. Джгут накладають на кінцівки, хвіст, статевий член. На кінцівках джгут накладають там, де судини й нерви захищені м'язами (ділянки передпліччя та гомілки), щоб уникнути парезу нервів унаслідок притискання їх до кісток. На ділянці п'ястка або плесна, де м'язових тканин майже немає, під джгут підкладають шар вати або рушник. Якщо судина залягає в глибокому жолобі між сухожилками та кістками, під джгут підкладають ватно-марлевий валик. При артеріальній крово­течі джгут накладають вище від місця поранення, при венозній — нижче.

Влітку і в теплих приміщеннях узимку джгут накладають на 1,5 - 2 год, а на холоді — на 45 - 60 хв. Щоб запобігти змертвінню тканин унаслідок припинення кровопо­стачання при тривалому стисканні, джгут рекомендується розслаблювати через кожну годину влітку або через кожні ЗО хв узимку.



Накладання стискальної пов'язки. Щоб спинити кровотечу в ділянці копита та в інших ділянках кінцівки, застосовують стискальну пов'язку. Така пов'язка, посилюючи внутрішньо-тканинний тиск, стискає ушкоджені судини, що сприяє тромбозу.

У ділянці м'яких тканин стискальну пов'язку тримають улітку близько 2 год, взимку — 1 год. На підошовній поверхні копита її можна не знімати впродовж 1—2 тижнів. Після тимчасової розпочинають остаточну зупинку кровотечі.

Остаточна зупинка кровотечі. Механічні способи, фізичні, хімічні і біологічні.

У разі значної втрати крові (20 — 35 %) розвивається гостре недокрів'я та кисневе голодування. Слизові оболонки стають блідими, знач­но прискорюються пульс і дихання, спостерігається загальне знеси­лення, похолодання шкіри тощо. При втраті 50 % крові і більше орга­нізм гине (припинення серцевої діяльності, параліч центру дихання).

При кровотечі роблять усе необхідне для швидкої її зупинки: переливають кров у разі значної її втрати, дають підсолену воду, внут­рішньовенно вливають солевмісні рідини (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера — Локка та ін.), застосовують препарати для підтримання серцевої діяльності.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка