Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка15/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Профілактика захворювань копитець у свиней та копит у коней.

Профілактика захворювань копитець у свиней. У кнурів і племінних свиноматок при обмеженні рухливості ріст копитцевого рогу нерідко перевищує його стирання. Це особливо характерно для свиней, яких утримують на комплексах. Недостатнє стирання твер­дого рогу стінок призводить до утворення видовжених та викривле­них копитець або копитець кігтеподібної форми, у зв'язку з чим по­силюється навантаження на м'якуш і виникає травмування їх. При відламуванні видовженої рогової стінки нерідко оголюється основа шкіри з наступним запаленням.

Розчищення копитець — важливий засіб профілактики захво­рювання їх у свиней. Тварин надійно фіксують (фіксацію кінцівок у стоячих тварин, сплутування і повалення на землю застосовують лише в окремих випадках). При масовому догляді за копитцями до­цільно користуватися спеціальним фіксувальним пристроєм, який складається зі стояка та ящикоподібної частини, що кріпиться до стояка на осі рухомо. З торцевих боків вона повинна мати дверцята для впускання й випускання тварин та днище, що відкривається. Для закріплення тварин усередині ящикоподібного пристрою розміщують ремені з пряжками, які накладають на шию, груди й живіт тварини, притискуючи її до бічної стінки. Після цього ящик пере­вертають навколо осі й відкривають днище, що на цей час стає бічною стінкою. Кінцівки тварини прив'язують до спеціальних скоб або отворів і починають розчищати копитця. Такий фіксувальний при­стрій може бути переносним або стаціонарним. Його обслуговують два робітники.

  1. Деформації та дефекти копитцевого рогу у врх.

Деформація копитець — складний патологічний процес, в основі якого лежать дистрофічні та запальні явища. Передусім ушкоджується основа шкіри, яка дуже чутлива до механічних, метаболічних і токсико-алергічних впливів.

Гострокутні копитця мають кут зачепу менший за 45°. Вісь пальця вінцевого суглоба виразно спрямована вперед; навантаження на м'якуші підвищене. Такі копитця формуються внаслідок неправильної постави кінцівок (винесена вперед постава грудних кінцівок та шаблеподібна постава тазових кінцівок), часто у зв'язку з остеодистрофією.



Тупокутні та торцеві копитця . Кут зачепу — 60 — 80°, м'якуші високі.

Плоскі та повні копитця. У першому випадку ріг підошовної поверхні знаходиться на одному рівні з підошовними краями копитцевих стінок, у другому — опускається нижче від них.

Стиснуті (криві) копитця мають викривлені (стиснуті згори вниз) стінки.

Гіпоплазовані та гіперплазовані копитця. Перші помітно менші, а другі — помітно більші від нормальних копитець.

Копитця з надмірно відрослим рогом характеризуються надмірним підростанням рогових стінок або нашаруванням рогу центральної ділянки м'якуша на ріг його підошовного відділу.

Копитця з крихким і ламким рогом утворюються внаслідок неповноцінної годівлі, зокрема при нестачі сірковмісних амінокислот, вітамінів, мінеральних речовин, у тому числі мікроелементів.

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. Завдання які стоять перед ветеринарними спеціалістами при профілактиці хвороб копит. 2. Які види деформації копитець у ВРХ трапляються найчастіше.



Узагальнення матеріалу: формування висновків .

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», записати профілактику захворювання копит і копитець в умовах промислових комплексів

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 33

«Підковування коней»

Мета заняття: Ознайомитися з методами підковування коней. Вивчити та розглянути інструменти для підготування. Сформувати любов до обраної професії.

План заняття

1. Будова та обладнання кузні.

2. Матеріалів для виготовлення підків та опис підкови.

3. Етапи підковування.

ЛІТЕРАТУРА: Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Будова та обладнання кузні.

Коней використовують на різних роботах у господарствах різних форм власності в усіх регіонах України. Під час роботи залежно від виду ґрунту копитовий ріг підростає, або стирається, що призводить до різних ускладнені,. Використання непідкованих коней на твердому покритті спричинює швидке стирання рогу. Підковування коней обов'язкове в зимовий період, що запобігає сковзанню й падінню. За потреби використовують спеціальні підкови з метою виправити деформовані копита чи підвищити роботоздатність тварин у разі неправильної постановки кінцівок. Основною метою є підковування — захист копит від заломлювання, надмірного стирання рогової підошви. Досягти цього можна лише за допомогою правильного розчищення копит та прикріплення до них підкови. Неправильне розчищення чи підковування копит може призвести до різних уражень і ускладнень.

Основні приміщення кузні — горнове відділення і манеж для підковування.

У горновому відділенні розміщені горно, ковадло, верстат з лещатами, свердлильний верстат, точила, прилади для роздмухування вогню та ковальські інструменти. Манеж для підковування — просторе світле приміщення з конов'яззю вздовж стіни.


  1. Матеріалів для виготовлення підків та опис підкови.

Будова підкови. Підкова являє собою металеву пластинку, зігнуту за формою підошовного краю рогової стінки копита. Нижня її поверхня з боку зовнішнього краю вздовж білої лінії має відповідне заглиблення — так звану цвяхову доріжку, яка в задній ділянці закінчується на відстані 2 - 3 см від кінця гілки. Вона захищає головку підковного цвяха від стирання, зменшує масу підкови за збереженого її розміру, а також посилює зв'язок коня, підкованого без шипа, із землею.

У доріжці розміщені цвяхові отвори — по 3 — 4 на кожній гілці. їхні форма і розміри повинні відповідати формі головки підковного цвяха-ухналя, а напрям кожного отвору — напряму тієї ділянки стінки, на рівні якої він розміщений. Для цього потрібно, щоб зачіпні отвори спрямовувалися більш похило, знизу вгору по білій лінії, наступні мали менший нахил, а останні розміщувалися перпендикулярно.

Зачіпна частина підкови має так званий відворот — напівкруглу тонку пластинку (1,5-2 см), відтягнуту від зовнішнього її краю. Він запобігає зміщенню підкови назад під час руху тварини і деякою мірою захищає передню поверхню стінки від пошкодження.

Підкова кріпиться до підошви за допомогою підковних цвяхів — ухналів, на загостреному кінці яких є скіс чи наклепка. За її допомогою ухналю надають відповідний напрямок під час забивання в рогову стінку (відповідно до нахилу останньої).

Підкови виготовляють кустарним і заводським методами за певним стандартом. Вони мають нарізні отвори для закручування шипів. У підків для верхових коней їх два — на кінцях гілок, для робочих — додатково ще один або два в зачіпній частині.

Стандартні підкови виготовляють 13 розмірів: у міру збільшення номера відповідно збільшуються їхні маса і розміри, кількість отворів для ухналів.



  1. Етапи підковування.

Перш ніж підковувати коня, глід оцінити постановку його кінцівок і форму копит, що дасть мож-ливість правильно підібрати підкову (як описано раніше).

Для розчищення копит і підковування коней кінцівки фіксують, як показано вище.

Підковування коня починається зі зняття старої підкови. Для цього на зафіксованій кінцівці спочатку постукують молотком по головках цвяхів, щоб порушити зв'язок підкови з рогом. Потім за допомогою обсічки відгинають чи відсікають усі наклепки ухналів і кліщами відтягують то одну, то іншу гілки підкови. Разом з нею дещо відтягуються й ухналі. Тому після осаджування підкови на старе місце головки ухналів виходять із цвяхової доріжки, залиша­ються над підковою і легко видаляються кліщами, а уламки їх, що Залишилися в роговій стінці, — гострим кінцем обсікача.

Зняту підкову ретельно оглядають, звертаючи особливу увагу на відшліфовані поверхні в задній ділянці гілок. За правильної постави кінцівок нижня поверхня обох гілок підкови стирається приблизно рівномірно.

Підготовку й підковування копит у коней виконують у такій послідовності: знімають і оцінюють стару підкову, розчищають копита, підбирають, підганяють і закріплюють підкову та оцінюють якість підковування.

Після зняття підкови здійснюють розчищення копит, як описано раніше, але бажано під час розчищення періодично опускати кінцівку па землю і контролювати правильність обрізування копитової стінки. У правильно розчищеного копита вісь пальцевих кісток проходить через їх середину паралельно зачіпній поверхні копитової стінки.

Після розчищення копита з нього знімають мірку для виготовленим чи підбору заводської підкови, визначаючи довжину копита між середини зачепа до одного із заворотних кутів та ширину — у найширшому місці та між п'ятковими кутами.

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. Яка мета підковування коней ?2. Які інструменти використовують для підковування коней? 3. Етапи підковування коней.



Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Розглянути і записати види підків в залежності від призначення.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 34

«Способи дослідження очей у тварин»

Мета заняття: Ознайомитися з способами дослідження очей, вивчити і розглянути інструменти для дослідження очей. Сформувати лікарське мислення у студентів.

План заняття:

1. Короткі анатомо – топографічні дані ока.

2. Загальне дослідження.

3. Огляд , пальпація, кератоскопія органу зору.

4. Дослідження боковим фокусним освітленням.

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Короткі анатомо – топографічні дані ока.

Орган зору складається з очного яблука, захисного і допоміжного апаратів та рухового апарату.

Очне яблуко (bulbus oculi). Фіброзна оболонка — це зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на склеру і рогівку.

Склера (sclera) — щільна непрозора оболонка волокнистої сполучної тканини, вкри­ває приблизно 5/6 поверхні очного яблука. Спереду вона переходить у рогівку; місце переходу називається лімбом. Рогівка (cornea) — прозора оболонка передньої частини очного яблука з гладенькою й блискучою поверхнею.

Судинна оболонка, або судинний тракт (tractus uveus), розміщена під склерою. До її складу входять: райдужка, війкове (ціліарне) тіло, власне судинна оболонка.

Райдужна (iris) — передня частина судинного тракту; вона від­діляє передню камеру (простір між рогівкою та райдужкою) від зад­ньої камери (простір між райдужкою та кришталиком).

Зіниця (pupilla) — отвір у центрі райдужки. У травоїдних тварин і коней зіниця має поперечноовальну форму, у свиней і собак — ок­руглу, у котів — вигляд поперечної щілини. Райдужка містить піг­мент, що зумовлює її колір. М'язи райдужки: сфінктер зіниці — звужує зіницю, дилататор зіниці — розширює зіницю.

Війкове, або ціліарне, тіло (corpus ciliare) розташоване позаду райдужки у вигляді пояса завширшки до 10 мм, від нього відходять 70 - 100 відростків. До них за допомогою ціннової зв'язки кріпиться ісришталик.

Власне судинна оболонка (chorioidea)задня частина судинного тракту, містить значну кількість меланіну, що надає їй темно-бурого кольору. Пігмент захищає око від потрапляння променів світла з боку склери. На задній частині очного яблука судинна оболонка містить відбивну перетинку (tapetum), яка поділяється на світлу (tapetum lucidum) і забарвлену (tapetum nigrum) частини.

Сітчаста оболонка, або сітківка (retina), вистилає зсередини весь судинний тракт. У ній розрізняють задній, або оптичний, відділ (від соска зорового нерва до війкового тіла) і передній, або сліпий, відділ (вкриває ціліарне тіло та задню поверхню райдужки).

Сітківка сприймає промені світла, що надходять в очне яблуко, її зоровими рецепторами є шар паличок і шар колбочок: палички сприймають і передають відчуття світла, а колбочки — кольору. Зо­ровий пігмент паличок розкладається під дією світла, в темряві зоровий пігмент поновлюється. Для постійного його поновлення необ-х ідний вітамін А.

Нервовий сигнал від світлового подразнення по зорових шляхах (зоровий нерв; перехрестя, або хіазма; зоровий тракт) надходить у зоровий горбок і далі в кору головного мозку.

Світлозаломлювальні середовища. Водяниста волога продукується війковим тілом і містить речовини (мінерали, вітаміни тощо), які відіграють важливу роль у живленні ока; вона також забезпечує на потрібному рівні внутрішньо-очний тиск.

Кришталик (lens crystallina) — прозора двоопукла лінза, яка кріпиться цінновою зв'язкою до війкового тіла.

Склисте тіло (corpus vilreu.m) являє собою прозору драглеподібну масу і міститься позаду кришталика.


  1. Загальне дослідження.

За допомогою анамнезу та уважного спостереження з'ясовують поведінку тварини. У разі зниження зорової здатності тварини стають лякливими, особливо коні; при наближенні до певних предметі н (кущів, куп соломи тощо) вони кидаються вбік. У разі сліпоти на одне або обидва ока поведінка тварини змінюється — під час руху вона стає дуже обережною, високо піднімає кінцівки, неохоче рухається, натикається на предмети.

З метою перевірки зорової здатності тварину ведуть на довгому поводі до будь-якої перешкоди (рейка на підставках, лавка тощо). Сліпі тварини наштовхуються на перешкоду, а за збереження зору — обходять її. Поперемінно зав'язуючи очі перед такою перевір­кою, встановлюють зорову здатність кожного ока.



  1. Огляд , пальпація, кератоскопія органу зору.

Під час огляду органа зору обов'язково порівнюють одне око з другим. Звертають увагу на стан тканин орбіти (припухання, наявність ран та ін.). Оглядаючи повіки, визначають стан їхнього шкірного покриву — наявність набряків, ран, екзем, гнійного запалення тощо. Виявляють положення країв повік — заворот або виворот країв повік. У разі неправильного росту вій — трихіазису — вони можуть подразнювати рогівку, спричинювати її запалення. Визначають та­кож ширину очної щілини. Звуження її зумовлюється запаленням кон'юнктиви, рогівки, райдужки тощо і супроводжується світлобоязню. Опускання верхньої повіки (ріозиз) може бути наслідком паралічу окорухового нерва або гілки лицевого нерва, які іннервують її зовнішній підіймач. Розширення очної щілини буває при паралічі лицевого нерва, запаленні та новоутвореннях у ретробульбарному просторі.

Для огляду кон'юнктиви нижньої повіки шкіру верхньої повіки вказівним пальцем відсувають угору, а великим пальцем відтягують униз нижню повіку, дещо відхиляючи її від очного яблука. Для огляду кон'юнктиви верхньої повіки великим і вказівним пальцями її відтягують, після чого вивертають навколо вказівного пальця іншої руки. У дрібних тварин повіки вивертають на скляну паличку. Під час оперативних втручань на кон'юнктиві й очному яблуці та в разі сильного спазму повік застосовують повікотримачі. Огляд третьої повіки здійснюють, розкриваючи очну щілину і натискуючи вказівним пальцем на очне яблуко; для огляду її внутрішньої поверхні повіку вивертають анатомічним пінцетом.

Гіперемія (почервоніння) та набряк кон'юнктиви свідчать про її запалення або про запалення райдужки, ціліарного тіла та ін. Збліднення кон'юнктиви спостерігають при анемії, жовтяничність — при захворюванні печінки, гемоспоридіозах, отруєннях, крововиливи — при гострих кон'юнктивітах, отруєннях та деяких інфекціях.

Склеру оглядають при повороті голови тварини, визначаючи її колір та стан кровоносних судин. Ін'єкція (розширення) кровонос­них судин може бути кон'юнктивальною, або поверхневою (зміщуються разом з кон'юнктивою); перикорнеальною, або глибокою (черноно-фіолетове забарвлення навколо рогівки), та мішаною. Кон'юнктивальна ін'єкція спостерігається при кон'юнктивітах, перикорнеальна — при кератитах, іритах, циклохоріоїдитах, мішана іп'скція буває при поєднанні кон'юнктивіту із запальними процесами в рогівці та судинному тракті.

Під час огляду рогівки можна виявити помутніння її (результат запалення): при асептичному кератиті вона синювата або біла, при гнійному — жовта або сірувато-жовта.

Оглядом досліджують також стан зіниць. Зіниці мають темний колір, у альбіносів вони червоні. Сірувато-білого кольору зіниці набувають при помутнінні кришталика (катаракта) та при захворюванні склистого тіла.

Пальпацією визначають болючість очного яблука, повік, орбіти, крепітацію (переломи кісток), наявність гематом, новоутворень та ін.

Стан поверхні рогівки досліджують кератоскопом. Прилад приставляють до власного ока і спрямовують відбите світло па рогівку (досліджуване око має бути повернуте в темний бік). У нормі на рогівці утворюються зображення правильних кіл. При кератитах, ранах, виразках, порушенні рівномірної сферичності рогів


  1. Дослідження боковим фокусним освітленням.

Цим способом визначають розміри передньої камери, стан водянистої вологи, наявність тут сторонніх тіл. При запаленні судинного тракту, вивихах кришталика наперед, передній синехії глибина передньої камери зменшується; при водянці ока, вивиху кришталика в бік склистого тіла, задній синехії глибина передньої камери збільшується.

Наявність білуватих пластівців, які вільно плавають у рідині передньої камери або лежать на її дні, свідчить про випотівання фібринозного ексудату; при гнійній ексудації вміст передньої камери зеленувато-жовтий; при крововиливах у ній виявляють червонуваті згустки.

Бокове (фокусне) освітлення райдужної оболонки дає змогу виявити її запалення: при гострих іритах вона набрякає і втрачає характерну рельєфність (радіальні й колові борозенки); при хронічних іритах набуває світлішого забарвлення, рельєфність її посилюється (нагадує засохлий листок). При зрощенні з рогівкою (передня синехія) райдужка відхиляється наперед, при зрощенні з кришталиком (задня синехія) — назад.

Боковим (фокусним) освітленням визначають також положення помутнінь кришталика, які, на відміну від помутнінь склистого тіла, нерухомі.



Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. Будова ока у с-г тварин. 2. Методи дослідження органу зору. 3. Інструменти для дослідження.

Узагальнення матеріалу: формування висновків .

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Розглянути і записати Пуркін’є – Сансонівське зображення та дослідження офтальмоскопом.
Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 35

«Хвороби очей»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами очей. Вивчити методику діагностики та лікування. Сформувати лікарське мислення у студентів

План заняття:

1. Запалення повік , причини , ознаки, лікування.

2. Кон’юнктивіт: причини, ознаки, лікування.

3. Рани рогівки.

4. Запалення райдужної оболонки.

5. Запалення сітківки.

6. Гнійний панофтальміт.

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Запалення повік, або блефарит (blepharitis). Етіологія.Дія на повіки механічних, термічних та хімічних чинників; іноді блефарит виникає при інфекційних і паразитарних хворобах.

Клінічні ознаки. Спостерігається гіперемія та потовщення країв повік, очна щілина звужується.

При лускатому блефариті на краю повік утворюються лусочки, виявляється свербіж, випадають вії.

При виразковому блефариті біля основи вій утворюються невеликі виразки. Нерідко вії випадають. Після загоєння виразок залишаються рубці, в зв'язку з чим потовщується край повік і виникає виворот їх.

При глибокому блефариті спостерігається значне опухання повік, які стають болючими і гарячими на дотик. Спостерігається гіперемія кон'юнктиви, наявність гнійного ексудату, може утворюватися абсцес.



Ячмінь — обмежена форма гнійного блефариту, при якому відбувається гнійне запалення мейбомових залоз і волосяних мішечків.

Лікування. При поверхневому блефариті шкіру повік обробляють 3 % розчином борної кислоти і змазують двічі або тричі на добу антисептичними мазями та емульсіями (дибіоміциновою, тет-рацикліновою, синтоміциновою та ін.).

При виразковому блефариті шкіру повік обробляють 3 % роз­чином борної кислоти, уражені місця змазують антисептичними мазями (тричі на добу). Після розм'якшення кірок їх знімають, а виразки припікають 4 % розчином ляпісу або 5 % спиртовим розчином йоду. Для посилення опірності організму застосовують вітаміно-, аутогемотерапію, тканинну терапію та ін.

При глибокому блефариті на початку захворювання для приско­рення абсцедування застосовують зігрівальний компрес з 3 % розчину борної кислоти або обережно втирають іхтіолову мазь. У товщу повік біля їх основи вводять антибіотико-новокаїновий розчин. Виконують також пункцію абсцесу з наступним промиванням порожнини антисептичним розчином. Застосовують антибіотикові мазі.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка