Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка13/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. Що таке артрит ? 2. Причини ушибів та ран суглобів. 3. Що таке артроз ? 4. Лікування тварин з хворобами суглобів.



Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Розглянути особливості клінічного перебігу і лікування окремих суглобів.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 28

«Хвороби кісток»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами кісток. Вивчити методи діагностики і лікування цих хвороб. Сформувати лікарське мислення в студентів.

План заняття:

1. Запалення окістя : причини , ознаки , лікування.

2. Запалення кісткової речовини.

3. Запалення кісткового мозку.

4. Переломи кісток : Причини , класифікація, ознаки, лікування.

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Запалення окістя : причини , ознаки , лікування.

Періостит (periostitis) — запалення окістя. Виникає під дією різних чинників, насамперед механічних ушкоджень (удари кісток, розтягнення і розриви зв'язок, а також сухожилків у місцях їх прикріплень, тріщини, переломи кісток, вивихи). Сильна болючість і значна проліферативна здатність окістя зумовлюють характер прояву періоститу.

Лікування. Тварині дають спокій. За асептичного гострого пері­оститу застосовують спиртовий компрес, спирт-димексид-новокаїно-ві примочки, втирання йод-вазогену, протизапальних мазей, теплі ванни з укутуванням, парафінотерапію, ін'єкції гідрокортизону та його аналогів з новокаїном; при фіброзному періоститі ін'єкують новокаїновий розчин з лідазою (5- 15 мл 0,5 % новокаїну з добвлян-ням 20 мл лідази). За хронічного перебігу осифікувального періоститу втирають подразнювальні мазі, що стимулюють розсмокту­вання (червона двойодиста ртутна, йодистокалієва та ін.), наклада­ють захисну пов'язку. Виражені осифікати припікають ігніпунктурами з проникненням їх у товщу кісткових горбів (після анестезії!). Остеофіти і екзостози можуть бути видалені хірургічним шляхом.

У разі гнійного періоститу застосовують антисептики (антибіоти­ки, сульфаніламіди, похідні хінолонової кислоти, нітрофурани — місцево, перорально, внутрішньотканинно). Якщо виникає осередок нагноєння, виконують ранній розріз із розтином інфільтрованого окістя (запобігає широкому відшаруванню). Показана коротка новокаїн-антибіотикова блокада




  1. Запалення кісткової речовини.

Гнійне запалення кістки, або гнійний остит (ostitis puru-lenta), часто є наслідком септичного періоститу, а також відкритих переломів. Інфекція проникає в судинні канали (фолькманівські й гаверсові), що пронизують кістку, де й виникає запальний процес (інфільтрація нейтрофілами). Виділення значної кількості ферментів і подразнення мононуклеарів (кісткових макрофагів — остеокластів) зумовлює остеорезорбтивний процес (рарефікувальний, або розріджувальний, остит), добре помітний на рентгенограмі. При стиханні запальних явищ розріджувальний остит змінюється конденсувальним, що є початком лікування. Розрощення сполучної тканини та її осифікація (ущільнення) обмежують поширення запалення навколо осередку ушкодження. При цьому у тварин спостерігаються помітне пригнічення загального стану і функціональні порушення. Якщо перебіг гнійного оститу тривалий або тяжкий, настає сенсибілізація кісткових макрофагів, в основному до зміненого кісткового колагену, формуються багатоядерні клітинні симпласти (остеокласти), що активно руйнують кісткову речовину (карієс кістки). На периферії ділянок ушкодження спостерігається грануляція, змертвіла кістка відривається у формі секвестру. Наявність останнього супроводжується постійним гноєвідділенням з кістковим піском із каналу нориці. Більші фрагменти кістки можуть застрявати в каналі фістули.

Лікування. Вже на стадії гнійної інфільтрації кістки показане оперативне втручання з метою видалення осередку ураження. При ураженні ребра здійснюють резекцію його порушеної ділянки; якщо в процес втягнуті хвостові хребці або пальці — їх ампутують. У випадку розвитку гнійного оститу в ділянці кісткових горбів (зовнішнього горба клубової кістки, сідничного горба тощо) після розтину м'яких тканин роблять ретельний кюретаж кісткової некротизованої речовини, що за зовнішнім виглядом різко відрізняється від здорової кістки.


  1. Запалення кісткового мозку.

Гнійний остеомієліт розвивається внаслідок відкритих переломів, рідше — метастатично (занесення інфекції з окремих ділянок). Розмноженню мікробів у кістковому мозку сприяє наявність кісткових уламків, у процесі резорбції яких виникає сенсибілізація кісткових макрофагів і багатоядерних остеокластів до некробіотично зміненого кісткового колагену; мікробний чинник також може бути сенсибілізатором. На окремих ділянках відбувається виражена інфільтрація кісткового мозку нейтрофільними лейкоцитами, мононуклеарами і лімфоцитами, що утворюють складний кооперативно-клітинний комплекс утилізації ушкоджених тканин. У поєднанні з вірулентною мікрофлорою цей процес має тривалий і тяжкий перебіг. Кісткова речовина розкладається на великій ділянці, утворюються кісткові секвестри, фістульні канали, через які виділяються назовні змертвілі й відірвані фрагменти кістки. З боку здорової кістки й окістя розростається відмежовувальний грануляційний шар; окістя потовщується за рахунок проліферації остеобластичних елементів. Великі змертвілі ділянки виявляються розміщеними в секвестральній коробці.

Лікування. На початку захворювання застосовують поєднану антибіотико- і сульфаніламідотерапію (перевагу віддають цефало-споринам, хінолонам і бісептолу), а також використовують похідні хінолонової кислоти. В норицеві канали вводять 10 % йодоформ в ефірі. За наявності секвестрів застосовують секвестроектомію.


  1. Переломи кісток : Причини , класифікація, ознаки, лікування.

Перелом — це порушення цілісності кісткової тканини. Зазвичай переломи кісток (fractura ossis) мають травматичну, рідше — патологічну етіологію. За способом прикладання сили переломи поділяють на безпосередні (прямі) і непрямі.

Симптоми. Під час клінічного дослідження встановлюють вірогідні (правдоподібні) і достовірні (ті, що цілком заслуговують на довіру) ознаки, які свідчать про наявність переломів.

До вірогідних симптомів відносять біль, припухлість, деформацію і порушення функції, до достовірних — патологічну рухливість кінцівки та крепітацію уламків.



Лікування закритих переломів складається з репозиції (в разі потреби) та іммобілізації уламків. Це досягається застосуванням знеболювання, вправленням і накладанням шинної, гіпсової, декстринової або парафінової пов'язки. Іммобілізуєальні пов'язки тримають 21 — 30 діб. Після зняття пов'язки проводять функціональну терапію. Під час лікування відкритих переломів проводять оперативне втручання — остеосинтез. Важливі умови лікування перелому — належна репозиція уламків і надійна їх фіксація, що дає змогу провадити певне функціональне навантаження на кінцівку до завершення процесу остаточної консолідації уламків. Функціонально стабільна репозиція зафіксованих уламків забезпечує профілактику найближчих і віддалених посттравматичних змін у м'яких тканинах, відновленні кровообігу й трофіки ушкодженого сегмента і всієї кінцівки. Тимчасова локальна іммобілізація переломів передбачає виключення рухів у травмованому сегменті.

Поширеним традиційним методом іммобілізації є гіпсова та дек­стринова пов'язки з використанням пластмасових і металевих шин.

Для оптимізації регенеративних процесів у разі перелому діафіза кістки обов'язковою умовою є іммобілізація суміжних суглобів. Довжина гіпсової чи декстринової пов'язки визначається характером пе­релому. Декстринові пов'язки знижують мобільність травмованих кінцівок меншою мірою. їх доцільно застосовувати для собак дрібних порід і котів. Використання довгих гіпсових пов'язок, що виключають рух у прилеглих суглобах, має на меті забезпечити максимальний спокій у зоні перелому. Ці умови є обов'язковими — будь-яка рухливість уламків негативно впливає на зрощення
Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

1. що таке періостит , причини виникнення ?

2. що таке остит, причини виникнення ?

3. Лікування періоститів і оститів ?

4. Переломи , їх класифікація?

5. Лікування переломів.


Узагальнення матеріалу: формування висновків.
Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», записати особливості переломів окремих кісток.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 29

«Хірургічні хвороби тварин у промислових комплексах»



Мета заняття: Ознайомитися з хворобами тварин у промислових комплексах. Вивчити методи їх діагностики та лікування. Сформувати лікарське мислення в студентів.

План заняття:

1. Закриті і відкриті ушкодження, ушкодження сухожилків.

2. Артрити і бурсити.

3. Хвороби копитець, ушкодження хвоста.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Закриті і відкриті ушкодження, ушкодження сухожилків.

На фоні остеодистрофічних порушень (відсутність інсоляції, недостатнє надходження з кормом мінеральних речовин, посилена витрата їх з молоком та під час вагітності) спостерігається ураження кістково-сухожилкового та кістково-зв'язкового з'єднань, які мають значне функціональне навантаження. Демінералізація супроводжується ослабленням прикріплення до кісток волокон сухожилків та зв'язок, внаслідок чого тут виникає запалення та проліферативна фібробластична реакція (дистрофічний остеотендиніт та остеодесмоїдит), яка призводить до подовження сухожилків і зв'язок. Змінюються кути суглобів (найчастіше вони прогинаються) і порушується постава кінцівок. Внаслідок цього зменшується навантаження на копитцеві стінки, збільшується тиск на м'якуші, розвивається пододерматит, копитця деформуються, виникають виразка

Уражуються переважно тазові кінцівки, що зумовлено їхніми локомоторними особливостями. Для тазових кінцівок, на відміну від грудних, які підтримують тулуб, характерна функція штовхання тулуба вперед. Це сприяє розміщенню ланок кінцівок під вираженими кутами одна до одної і посилює (порівняно з грудними кінцівками) натягнення сухожилків та зв'язок.

Найчастіше спостерігається ослаблення фіксації до п'яткової кістки й подовження п'яткового сухожилка (п'ятковий остеотендиніт). Кут заплеснового суглоба зменшується до 102 — 120° (у нормі 140 - 157°). Плесно розміщується надто похило (40 - 45°). Підвішуючий апарат пальців перенапружується, виявляється болючість. Внаслідок п'яткового остеотендиніту іноді розвивається контрактура п'яткового сухожилка, що призводить до крутої (надмірно розігнутої) в заплесновому суглобі постави.

На відгодівельних комплексах поширений п'ятковий остеотендиніт. У період інтенсивного росту організм тварини особливо чутливий до остеодистрофічних порушень. Звапнення органічного матриксу кістки відстає від його побудови. Це призводить до ви­кривлення кісток, потовщення їх на місці з'єднання з хрящами, за­хворювань суглобів, у тому числі до своєрідного ушкодження в ді­лянці п'яткового бугра. Внаслідок постійного прикладання тут значних зусиль натягнення, що пов'язано з морфофункціональними особливостями заплеснового суглоба, на фоні дистрофічного процесу виникає асептичне запалення п'яткової кістки (остит). Від кістки спочатку відриваються окремі сухожилкові волокна, ушкоджуються судини і настає запалення п'яткового сухожилка (тендиніт). Міц­ність кістково-сухожилкового з'єднання порушується, і при намаганні зробити садку або просто здійнятися п'ятковий сухожилок відривається від п'яткової кістки.

До остеодистрофічних порушень значно чутливіші бички, ніж телиці. Це зумовлено більшими розмірами кістяка та м'язової тканини, які потребують більше кальцію та інших мінеральних речовин.

Лікування застосовують на початковій стадії захворювання. Показані інсоляція, ультрафіолетове випромінювання. Дуже ефективно діє введення в раціон відеїну або вітаміну D3. Доза відеїну — 10 - 15 тис. 10 на 100 кг живої маси на добу, обов'язково додають знефторений фосфат або кальцію фосфат



  1. Артрити і бурсити.

Травми, яких зазнають тварини, особливо телята під час гри, швидких переміщень хто станку (бички другого періоду відгодівлі), при намаганні зробити садку тощо, є однією з причин захворювання суглобів і бурс.

Ураження тарзального суглоба пов'язане переважно зі статевою активністю; артрит п'ясткового суглоба виникає внаслідок ударів, розтягнень під час падіння; захворювання копитцевого суглоба —; внаслідок ударів під час стрибків, особливо при незадовільному ста­ні підлоги. Гнійний подартрит ускладнює рани в ділянці копитець, а також розвивається при переході нагноєння у зв'язку із септичним пододерматитом, подотрохлеарним бурситом тощо.

Тверда нерівна підлога при спиранні тварини на зап'ясток (при намаганні встати) спричинює прекарпальний бурсит, іноді артрит.

Перебіг артритів у великої рогатої худоби нерідко пов'язаний з сенсибілізацією, що слід враховувати при лікуванні. Спочатку тварині вводять 5-10 мл 2,5 % дипразину або 2 % супрастину, які діють седативно та антигістамінно, що запобігає алергічним реакціям або послаблює їх. У разі відсутності цих препаратів застосовують таку саму кількість 2,5 % аміназину (внутрішньовенно). Роблять артропункцію і промивають порожнину суглоба 0,5 % розчином но­вокаїну, додаючи на кожні 100 мл 500 тис. ОД стрептоміцину чи бензилпеніциліну, після чого вводять 3 — 5 мл 0,5 % розчину новокаїну, що містить 10 - 20 мг хімотрипсину (діє фібринолітично та про­тизапально) та 1,0 неоміцину сульфату або стрептоміцину. Ліку­вання повторюють наступного дня і за потреби через 2-3 доби (не більше!) після останньої ін'єкції. При гнійних артритах додатково вводять внутрішньом'язово антибіотики пролонгованої дії (біцилін-З, біцилін-5).

У свиней можуть виникати стафілострептококові артрити. Збудники проникають у суглоби найчастіше гематогенним чи лімфогенним шляхом (попередньо бактерії долають бар'єрні пристосування тваринного організму). При лікуванні артритів у свиней застосовують антибіотико- та сульфаніламідотерапію, препарати вводять ін-траартикулярно.

Травматично-інфекційні ушкодження шкіри кінцівок, особливо гнійно-некротичні ураження пальців, у свиней можуть ускладнюватися абсцесами в ділянці хребта, що нерідко призводить до параплегії тазових кінцівок. Розвитку парезів та паралічів сприяють захворювання м'язів, у тому числі ревматичного походження



  1. Хвороби копитець, ушкодження хвоста.

В умовах комплексів серед хірургічної патології перше місце по­сідають хвороби копитець. Виявляються рани м'якуша, підошви, міжпальцевого склепіння, ламініти, виразки, запалення копитцевого суглоба, човникової сумки та ін.

Хвороби копитець найчастіше спричинюють незадовільний стан підлоги, а також набуті зміни постави кінцівок (остеотендиніт). При надто широких щілинах і вузьких перекладинах створюється надмірний тиск на підошовну поверхню копитця, іноді копитця защем-люються в щілинах, від чого ушкоджуються суглоби пальців, копит-цевий ріг або навіть зривається роговий башмак (ексунгуляція).

При використанні для підлоги крупнозернистого піску, гравію та цементу низької якості або в разі порушення співвідношення складових частин бетону утворюється «наждачна» підлога, яка спричинює надмірне стирання копитцевого рогу. Внаслідок цього виникають масові пододерматити, іноді оголюється основа шкіри.

Дуже негативно діє на копитця скупчення сечі та фекалій. Ко-питцевий ріг стає надмірно пологим, крихким, втрачає еластичність і міцність, копитця легко травмуються; нерідко ріг копитець відшаровується, може гнити. Травми копитець ускладнюються гнійно-некротичним процесом. Особливо часто це буває при використанні глибокої підстилки, яка сприяє розвитку деяких патогенних мік­роорганізмів. Утримання корів на глибокій підстилці супроводжу­ється недостатнім стиранням копитцевого рогу, видовженням та викривленням копитцевих стінок.

Неповноцінна годівля, особливо нестача вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів, згодовування неякісного корму негативно впливають не тільки на резистентність тваринного організму, погіршуючи перебіг патологічного процесу, а й нерідко можуть стати безпосередньою причиною виникнення хвороб кінцівок і копитець. Згодовування значної кількості концентратів, які містять надлишок гістаміну, призводить до виникнення ламініту, остеомаляція супроводжується переломами кісток пальців тощо.

Причини хвороб копитець у свиней у комплексах в основному такі самі, як і у великої рогатої худоби: невдала конструкція чи технологічні огріхи при зведенні приміщень, особливо підлоги, її незадовільний стан, висока бактеріальна забрудненість, несприятливий

Ушкодження хвоста. В умовах безприв'язного утримання відгодівельних бичків на бетонній підлозі, особливо щілинній, виникає травмування хвостів (на хвіст тварини, що лежить, наступають ко­питцями) .

Спочатку спостерігається болючий набряк ушкодженої частини хвоста, випадання волосся, випотівання ексудату. Розвивається гангрена хвоста, що закінчується параплегією тазових кінцівок у зв'язку з висхідним ураженням нервів. Тварини не можуть здійматися, залежуються, втрачають апетит, худнуть; їх вимушено вибра­ковують.

Якщо процес відбувається за типом сухої гангрени, тварини видужують. У разі незначних травм та сухої гангрени хвоста його уражену поверхню періодично змащують спиртовими розчинами брильянтового зеленого, піоктаніну, йоду. Якщо хвороба ускладнюється параплегією тазових кінцівок, тварин вибраковують. З метою профілактики хвіст ампутують.

Підведення підсумків : вирішення проблемних ситуаційних задач, усне фронтальне, опитування.

1. Які закриті відкриті ушкодження трапляються у тварин промислових комплексів ? 2. Причини виникнення цих хвороб ? 3. Умови запобіганню виникненню хірургічних хвороб тварин.



Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія», записати основи профілактики хірургічних захворювань в промислових комплексах.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 30

«Короткі відомості про будову і функцію копит»

Мета заняття: Ознайомитися з анатомо – топографічними даними копита. Розглянути будову копита на муляжі. Сформувати лікарське мислення в студентів.

План заняття

1. Характеристика нормальних копит у коней, копитець врх, овець, кіз, свиней.

2. Ріст і фізичні властивості копитного рогу.

3. Механізм копит у коней, копитець у ВРХ, овець, кіз, свиней.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Характеристика нормальних копит у коней, копитець врх, овець, кіз, свиней.

У великої рогатої худоби, овець і свиней на кожній кінцівці є два основних — третій і четвертий та два рудиментарних — другий і п'ятий пальці. Боки третього (медіального) та четвертого (латерального) пальців, звернених один до одного, називають аксіальними (від лат. axis — вісь), а протилежні їм — абаксіальними.

Копитце — складова частина пальця. Воно покриває копитцеву, частково вінцеву, а також човникову кістки, які утворюють копитцевий суглоб. Під кінцевою частиною сухожилка глибокого пальцевого згинача розміщена човникова сумка

На копитці розрізняють верхній (вінцевий) і нижній (підошовний) краї. Стінку умовно поділяють на передню (дорсальну), аксіальну (міжпальцеву) і абаксіальну (протилежну міжпальцевій). Різкий перегин дорсальної стінки при переході її в аксіальну називають ребром, або канатом, копитця, нижній край якого входить до складу зачіпної частини.

Більшу частину підошовної поверхні копитця займає м'якуш, який складається з підошовної, центральної та стінної ділянок. Підошва у вигляді малопомітної вузької смужки прилягає до підошовного краю стінки. Біла лінія (місце з'єднання стінки й підошви) не виражена. Поблизу аксіальної стінки і м'якуша розрізняють аксіальний жолобок. У цій ділянці роговий покрив найтонший, що сприяє деякому зміщенню різних частин копитця під час опори і відіграє істотну роль у механізмі копитця та його амортизації.

Кут передньої стінки з підошовною поверхнею (кут зачепу) у корів становить 45 -58°. Копитця грудних кінцівок мають більший кут зачепу, ніж копитця тазових кін­цівок. Підошовна поверхня їх ширша і коротша, ніж копитець тазових кінцівок.

Копитця складаються з шарів і сегментів. Розрізняють підшкірну основу (підшкір­ний шар), основу шкіри та епідерміс. Сегменти представлені облямівкою, вінчиком, стінкою, підошвою та м'якушем. Кожний з цих п'яти сегментів, за ви­нятком стінки й підошви, включає всі три зазначені вище шари.

Підшкірна основа облямівки пальмарно розширюється і переходить у підшкірну основу м'якуша. В сегменті вінчика підшкірна основа формує слабкоопуклий, але досить широкий валик. Розвинена підшкірна основа м'якуша має фіброзно-адипозну будову і добре виражені амортизаційні властивості.

У сегменті стінки основа шкіри безпосередньо з'єднується з окістям копитцевої кістки.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка