Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка11/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Непрохідність прямої кишки. Розрізняють такі форми кишкової непрохідності: динамічна (рефлекторна) паралітичної чи спазматичної етіології, механічна — закупорювання просвіту кишки, стискування та перегинання її, а також як наслідок порушення кровопостачання прямої кишки.

Випадання прямої кишки — це випинання з анального отвору більшої чи меншої частини прямої кишки з вивертанням її слизової оболонки назовні. Трапляється в усіх свійських тварин, але найчастіше у поросят. Буває випадання тільки слизової оболонки задньої частини прямої кишки й випинання назовні інтраперитонеального її відділу.

Етіологія. Випадання прямої кишки може виникати внаслідок посиленого тиску на неї з боку органів черевної порожнини, при захворюваннях травного каналу, що супроводжуються проносами, запорами, тимпанією, послабленням зв'язкового апарату та зниженням тонусу сфінктера анального отвору; при родах із тривалими та сильними потугами; під час операції без знеболювання тощо.

Клінічні ознаки. При неповному випаданні тільки слизової оболонки прямої кишки акт дефекації утруднюється. Слизова обо­лонка, що випадає з відхідника, гіперемійована, синюшного кольору, набрякла. При повному випаданні видно грушоподібне випи­нання зі сфінктера прямої кишки.

Лікування. У коней операцію проводять під наркозом із додат­ковим застосуванням місцевої анестезії та блокади промежинних нервів, у свиней — соромітних нервів, у собак — парасакральної анестезії. Залежно від стану слизової оболонки застосовують різні методи лікування. Так, слизову оболонку відхідника, що випала, при задовільному її стані піддають механічній обробці, обмивають холодним розчином етакридину лактату 1 : 500, змащують антисеп­тичною маззю і обережно вправляють. Тварину фіксують так, щоб таз був вище тулуба. З метою профілактики рецидивів на відстані 10 мм навколо відхідника накладають кисетний шов. Нитку проводять через товщу м'язів сфінктера, не травмуючи слизову оболонку, контролюючи хід голки вказівним пальцем, уведеним у просвіт кишки. Після вправляння слизової оболонки здійснюють неповне затягування шва в кілька етапів залежно від стану набряку слизової оболонки: отвір має забезпечувати вихід калових мас та введення розчинів антисептиків і мазей.

При рецидивах неповного випадання слизової оболонки її відділяють від сфінктера на протязі 10 — 20 мм і висікають, а краї під­шивають вузловими швами до шкіри сфінктера. Відстань між стіб-ками — 4 — 6 мм



Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

Що таке грижа, класифікація гриж? Методи оперативного лікування гриж? Причини виникнення хвороб прямої кишки. Оперативна допомога при відсутності анального отвору, непрохідності та випадінні прямої кишки.



Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія , офтальмологія, ортопедія» Замалювати схему накладання швів на пупкове кільце при оперативному лікуванні пупкових гриж

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 24

«Хвороби сечостатевих органів. Загальні відомості про хвороби кінцівок та економічні збитки, яких вони завдають»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами сечо - статевих органів . Вивчити лікувальну допомогу. Ознайомитися із хворобами кінцівок, методами діагностики хвороб кінцівок. Сформувати лікарське мислення.

План заняття

  1. Запалення сім’яників

  2. Запалення препуція

  3. Фімоз та парафімоз

  4. Післякастраційні ускладнення

  5. Загальні відомості про хвороби кінцівок та економічні збитки від них

  6. Дослідження тварин при захворюванні кінцівок

  7. Види і ступені кульгавості

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Запалення сім’яників

Гострий асептичний орхіт (orchitis). Етіологія. Захворювання виникає внаслідок ударів, а гнійне — при ранах сім'яника. Спостерігається в усіх видів тварин. Хронічний орхіт виникає при бруцельозі, туберкульозі, миті та інших інфекційних захворюваннях.

Клінічні ознаки. Захворювання спостерігається в асептичній і а гнійній формах. При асептичних орхітах сім'яник збільшується, нерідко потовщується сім'яний канатик. При пальпації виявляють чолючість сім'яника, підвищення місцевої температури. При одно-нічному орхіті тварина відводить убік відповідну тазову кінцівку, а під час руху — кульгає.

При хронічному асептичному орхіті сім'яник ущільнений, на початку захворювання буває дещо збільшений, а потім поступово атрофується.



Гнійний орхіт має інтенсивніший клінічний перебіг, ніж асепшчний. Уражений сім'яник болючий і напружений, з'являються флуктуючі осередки, після розтину яких виділяється гній. Тварина пригнічена і погано приймає корм. Температура тіла підвищена, препуціальний мішок набряклий, сечовиділення стає болючим.

Лікування. Хворим тваринам надають спокій. При гострому пептичному орхіті у перші 1-2 дні призначають холод на хворе місце, надалі — тепло з втиранням іхтіолової або камфорної мазі. Водночас застосовують антибіотики й новокаїнову терапію (внутрішньовенну, надплевральну або поперекову блокаду).

Мри гнійних орхітах уражені тестикули видаляють кастрацією.



  1. Запалення препуція

Етіологія. Потрапляння в порожнину препуція хвороботворних мікробів, грибів, личинок стронгілят, пилу, піску, звуження препуціального отвору внаслідок запалення стінки препуція, затриманняон смегми і розкладання їх, удари й рани в ділянці препуція

Клінічні ознаки. У хворих тварин на початку захворювання— набряклість і болючість препуція, місцева температура підвищена. При дослідженні виявляють звуження отвору препуціального мішка, а в порожнині — розкладену смегму, сечу та ексудат. Виділення сечі утруднене й болюче.

Прогноз здебільшого сприятливий, а при флегмонах з некрозом тканин препуціального мішка і розвитком сепсису — від обережного до несприятливого.

Лікування. В усіх випадках запалення препуція препуціальний мішок промивають 2 % розчином натрію гідрокарбонату (соди), теплою мильною водою або 3 % пероксидом водню, вимиваючи продукти розкладання сечі й смегми, після чого порожнину зрошують антисептич­ними і в'яжучими засобами (калію перманганатом — 1 : 500, флавак-ридином 1 : 500, цинку сульфатом — 1 % розчином, розчинами антибіотиків). Виразки на шкірі та слизовій оболонці змазують 1 % спирто­вим розчином піоктаніну або брильянтового зеленого, 1 % розчином ляпісу, присипають калію перманганатом у суміші з борною кислотою у співвідношенні 1 : 3, йодоформом, антибіотиками або сульфаніламідними препаратами, змащують йодоформною, іхтіоловою або пеніцилін-новокаїновою чи преднізолоновою маззю.

У разі значно звуженого препуціального отвору застосовують лінійне розсікання його або вирізують трикутний клапоть.



  1. Фімоз та парафімоз

Під фімозом (phimosis) розуміють ненормальне звуження зовнішнього препуціального отвору.

Етіологія. Фімоз може бути природженим і набутим унаслідок запалення препуція, рубців і травм навколо препуціального отвору.

Клінічні ознаки. Тварина не виводить статевий член назовні навіть під час сечовипускання. Штучне виведення головки статевого члена утруднене або неможливе. У препуціальному мішку спостерігають скупчення смегми. Внаслідок затримки й розкладання сечі в препуціальному мішку може розвинутись запальна припухлість і запалення головки статевого члена. Сечовипускання утруднене.

Лікування. У разі природженого фімозу стінку препуція розрізують скальпелем і жолобкуватим зондом або відрізують кінець препуція навколо отвору. Перед цим на край препуція накладають спеціальний затискач (артеріальний або кишковий), а після відрізування листки препуція зшивають між собою. Для запобігання запаленню систематично промивають порожнину препуція, як при паланопоститі

Парафімоз (paraphimosis) — це неможливість втягнення статевого члена в препуцій.

Етіологія. Травми пеніса, новоутворення, відмороження, набряк препуція після кастрації, іноді від притискального гумового кільця, що непомітно зісковзує зі штучної вагіни й залишається на пенісі, парези статевого члена. Аналогічна картина виникає в бугаїв через перешнуровування органа в стані ерекції довгим волоссям препуція

Клінічні ознаки. При парафімозі статевий член пасивно відвисає. Припухлість унаслідок розладу кровообігу поширюється на всю частину статевого члена, що випала, або буває обмеженою v вигляді манжетки, циркулярно розміщеної поблизу головки статевого члена. У кільцеподібному потовщенні розвивається фіброзна тканина — щільна, неболюча; вправити член у препуціальний мішок стає неможливо. При тривалому відвисанні статевого члена итрачається тонус м'язів, що утруднює штучне вправляння його в препуціальний мішок.

Лікування. Передусім усувають основну причину (перешнуровування волоссям, гумове кільце, новоутворення, набряк). Орган ретельно вимивають з милом, насухо витирають і вправляють у препу-цій. Якщо він після вправлення не тримається в препуціальному мішку, на стінки препуціального мішка на добу накладають один-два провізорних шви з тасьми. Якщо вправлення через опухання виявиться неможливим, статевий член підтягують пов'язкою до стінки живота з таким розрахунком, щоб його головка була вільна і сечовиділення не утруднювалось. Бинтування повторюють 3 — 4 рази з про­міжками у 2 - 3 доби. За цей час припухлість зникає, і статевий член вільно вправляється у препуціалний мішок. Для прискорення розсисання ексудату застосовують внутрішньовенне введення 0,25 % розчину новокаїну на ізотонічному розчині натрію хлориду з розрахунку 1 мл розчину на 1 кг маси тварини з проміжками 1-2 дні. Курс лікування — у середньому чотири вливання.

  1. Післякастраційні ускладнення

Запальний набряк мошонки частіше спостерігається у коней після кастрації (набрякають також препуцій і черевна стінка).

Етіологія. Блокада відтікання лімфи в судинах і пахових лімфовузлах у зв'язку зі скупченням крові, що згорнулася, в порожнині загальної піхвової оболонки при інфікуванні та запаленні кастра-ційних ран.

Клінічні ознаки. Запальний набряк виявляється в перші дні після кастрації. Він болючий і гарячий. У тварин підвищується температура тіла на 2 — З °С, частішає пульс, апетит відсутній.

Запалення загальної піхвової оболонки (vaginalitis).

Етіологія. Вагіналіт може виникнути на 5 - 6-ту добу після кастрації. сновною причиною цього ускладнення є порушення правил асептики й антисептики під час операції, забруднення рани в післяопераційний період.

Запалення і некроз культі сім'яного канатика (funiculitis). Етіологія. Інфікування кастраційної рани стафілококами, стреп­тококами, актиномікозним або ботріомікозним грибом, спірохетоз і туберкульоз. Захворюванню сприяють низьке видалення канатика, малі розрізи загальної піхвової оболонки, недотримання правил асептики й антисептики під час операції, антисанітарне утримання кастрованих тварин


  1. Загальні відомості про хвороби кінцівок та економічні збитки від них

Захворювання кінцівок у свійських тварин спостерігаються часті, нерідко мають масове поширення, що завдає значних економічних збитків.

Патологія кінцівок у сільськогосподарських тварин становить до 50% загальної захворюваності на незаразні хвороби.

У самок при хворобах кінцівок знижуються продуктивність, плодючість, народжуються кволі й нежиттєздатні плоди. Бугаїв-плідників і кнурів з хворобами кінцівок не можна повноцінно використовувати для парування.

Серед хвороб кінцівок спостерігаються хвороби шкіри (екзема, дерматит), м'язів (розриви, міозити, міопатози, атрофії), сухожилків і тендиніти контрактури), сухожилкових піхв (тендовагініти), синовіальних сумок (бурсити), нервів (парези, паралічі), кісток: (переломи, періостити, остити, остеомієліти), суглобів (артрити, вивихи), копит та копитець (пододерматити, тріщини, деформації).



  1. Дослідження тварин при захворюванні кінцівок

Для з'ясування цих питань використовують такі методи: дані анамнезу; загальне дослідження хворої тварини; огляд її в спокійному стані, огляд під час руху (крок по прямій, по колу, з вантажем, рись по твердому і м'якому ґрунтах); пальпація; дослідження копит за допомогою пробних щипців, пасивними рухами, методами перкусії, аускультації, провідникової анестезії, рентгеноскопії й рентгенографії; лабораторні дані (особливо необхідні при хворобах інфекційного походження).

  1. Види і ступені кульгавості

Кульгавість — це не хвороба, а розлад функції апарату руху. Залежно від характеру і сили ушкодження тканин, органів, загального стану виникають різні види кульгавості.

Розрізняють три основних види кульгавості: висячої кінцівки, кінцівки, що спирається, і мішану кульгавість. Для правильного розуміння окремих видів кульгавості велике значення мас таке поняття, як крок. Крок складається з двох відрізків: першого, або заднього, і другого — переднього.

У здорової кінцівки обидва відрізки кроку однакові за своєю довжиною, а в хворої — неоднакові.

Кульгавість висячої кінцівки характеризується неповним винесенням хворої кінцівки вперед і незначним підніманням її у період виносу. Спирання хворою кінцівкою відбувається нормально. Цей вид кульгавості виникає в разі порушення функції чи захворювання м'язів. У період спирання кінцівки діє статичний апарат (кістки, сухожилки, зв'язки).

При цій кульгавості кінцівки внаслідок неповного винесення її вперед спостерігається вкорочення переднього відрізка кроку.



Кульгавість кінцівки, що спирається, виявляється у фазі обпирання, а хвора кінцівка виноситься вперед нормально.

Мішана кульгавість виникає при локалізації патологічного процесу в статичному і локомоторному апараті і супроводжується по­рушенням функції кінцівки як у фазі її обпирання, так і у фазі ви-і-іння. Цей вид кульгавості може виникати також при захворюваннях проксимальних суглобів, деяких підсухожилкових сумок, плечового, кульшового й заплеснового суглобів.

Переміжна кульгавість характеризується періодичним порушенням функції кінцівки у тварини тільки в момент її руху. Вона трапляється внаслідок раптового виникнення патологічного стану в організмі — при тромбозах великих судин, рецидивних вивихах і цільних фібринозних тільцях у суглобах («суглобові миші») й може минути без лікарського втручання.

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

  1. Що таке орхіт, причини виникнення?

  2. Що таке баланопостит ?

  3. Лікування орхіту та баланопоститу ?

  4. Причини фімозу та парафімозу.

  5. Причини після кастраційних запальних ускладнень та шляхи їх усунення. Загальні відомості про хвороби кінцівок та економічні збитки від них.

  6. Дослідження тварин при захворюванні кінцівок.

  7. Види і ступені кульгавості


Узагальнення матеріалу: формування висновків.
Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія , офтальмологія, ортопедія» Замалювати схему будови сечостатевої системи бугая.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 25

«Хвороби м'язів. Хвороби сухожилків і сухожилкових піхв»

Мета заняття: Ознайомитися з хворобами м’язів, сухожилків та сухожилкових піхв. Вивчити методику їх лікування. Сформувати лікарське мислення в студентів.

План заняття:

  1. Запалення м’язів : причини, клінічні ознаки, лікування.

  2. Міопатози : причини , клінічні ознаки , лікування.

  3. Атрофія м’язів : причини, ознаки, лікування.

  4. Розриви м’язів : причини , ознаки, лікування.

5. Розтяг і розрив сухожилків .

6. Тендиніти і тендовагініти.

7. Загальні дані і особливості хвороб окремих сухожилків.

8. Дистрофічний остеотендиніт

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Запалення м’язів : причини, клінічні ознаки, лікування

Міозити (myositis) діагностуються переважно у коней і собак. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу — асептичними і гнійними, за етіологією — травматичними, ревматичними та інфекційними. Виділяють також фіброзні, осифікуючі міозити, що розвиваються при повторних механічних ушкодженнях.

Найчастіше реєструються травматичні міозити.



Травматичний міозит (myositis traumatica) — асептичне запалення м'язів, може бути гострим і хронічним.

Етіологія. Травматичний міозит спричинюють значні перенапруження м'язової тканини під час важкої роботи, тривалих перегонів тварин, стрибків, ударів тощо.

Клінічні ознаки. В усіх випадках після ушкодження спостерігається порушення функції, напруження і болючість при пальпації, з'являються запальні набряки в ділянці ушкодження.

При ураженні м'язів кінцівок спостерігають кульгавість висячої кінцівки (утруднене винесення кінцівки вперед).

У міру затухання запального процесу вказані вище ознаки поступово зникають. При значних ураженнях м'язів на місці кровови­ливів виникають горбкуваті затвердіння. Вони є ознакою фіброзного або навіть осифікувального міозиту.

Прогноз залежить від характеру первинної травми і ступеня рубцевого стягнення м'язів. На початковій стадії сприятливий, за хронічного перебігу — обережний або сумнівний.

Лікування. При гострих асептичних міозитах спочатку користуються протизапальними, а пізніше — засобами, що сприяють роз­смоктуванню ексудату і запобігають утворенню проліфератів. Внут­рішньовенно вводять 0,25 % розчин новокаїну. Місцево застосовують тепло. Через 3-4 дні призначають тепло, масаж, втирають легкоподразнювальні мазі й лініменти (камфорне масло, камфорний спирт, скипидарну мазь, йод-вазоген та ін.).

При значних проліфератах (фіброзний, осифікувальний міозит) застосовують фібролізин, тканинні препарати, також точкове припікання зі змащуванням сірко-ртутною або червоною ртутною мазію, ультразвукові процедури з наступним дозуванням рухів.



Ревматичний міозит (myositis rheumatica) — це загальне інфекційно-алергічне захворювання організму, що супроводжується дистрофічними процесами в сполучній тканині.

Етіологія. Більшість дослідників вважають причиною ви­никнення хвороби алергію та дію ревматичного стрептокока. За від­повідних умов формується місцевий імунопатологічний процес з ушкодженням судинної системи м'язів. Захворюванню на ревма­тизм сприяють застуда і перевтома.

Клінічні ознаки. Розрізняють гостру і хронічну форми м'язо­вого ревматизму.

Характерною ознакою гострого м'язового ревматизму & раптовість захворювання, підвищення загальної температури тіла до 40 °С і вище. Уражені м'язи болючі, напружені й тверді на дотик (ригідні), Для м'язового ревматизму характерна леткість болю: він може зникнути в м'язах спини і виникнути в м'язах плеча. При ураженні м'язів кінцівок спостерігається напружена хода або кульгавість (при ураженні однієї кінцівки), яка зменшується або зовсім зникає у процесі тривалих рухів. У корів знижується секреція моло­ка. Тварини здебільшого лежать, стогнуть, підіймаються через силу.



Лікування. Передусім поліпшують умови утримання та годівлі хворих тварин: їх переводять у сухе і тепле приміщення, з раціону виключають кислі корми й концентрати, замінюючи їх доброякіс­ним сіном і коренеплодами з включенням вітамінно-мінеральних добавок. З метою етіотропної терапії застосовують антибіотики, десенсибілізувальні засоби.

Як жарознижувальні, аналгезуючі та протизапальні засоби з успіхом застосовують всередину анальгін, бутадіон, пірамідон або пенталгін, ібупрофен, ортофен у відповідних дозах до отримання клінічного ефекту.



Гнійний міозит (myositis purulenta) — запалення м'язів, яке і пшикає при проникненні в тканину гноєтворних мікробів.

Етіологія. Гнійний міозит частіше спричинюють стафіло- і стреп­тококи, кишкова паличка, які заглиблюються в м'язову тканину при відкритих і закритих ушкодженнях або в разі внутрішньом'язових 11 і'єкцій з порушенням правил асептики. Він може розвинутися також унаслідок переходу інфекційного процесу з прилеглих тканин на м'язи і іри флегмоні, остеомієліті та метастатичним шляхом при сепсисі.

  1. Міопатози : причини , клінічні ознаки , лікування

Міопатоз (myopathosis) — захворювання м'язів незапального характеру з порушенням координації їх скорочень.

Етіологія. Перевтома, невмілі запрягання і розчищання копит, одноманітна робота, швидкі алюри по колу в один бік на тренінгах та іподромах, робота на поганих шляхах, що зумовлює тривале перевантаження м'язів. У великої рогатої худоби, овець і свиней міопатози нерідко виникають після великих перегонів. Вони можуть з'явитися внаслідок перевтоми м'язів тазових кінцівок при утриманні тварин у стійлах з великим кутом нахилу підлоги, при тривалому транспортуванні. Найчастіше ураження м'язів спостерігається у плечовому й тазовому поясах.

Клінічні ознаки. Виникає швидка втома без причин, кульгавість тварини, розвиток аритмічних неприродних рухів, слабкість сухожилково-м'язового тонусу, накопичення серозного ексудату в суглобах та сухожилкових піхвах. Розрізняють три форми міопато-зів: простий координаторний, фасцикулярний координаторний і міофасцикуліт.

Лікування. Усувають причину захворювання. Тваринам надають спокій. Ефективне введення в 4 - 5 точок уражених м'язів 0,25 % розчину новокаїну (1 мл/кг маси тіла). Ін'єкції повторюють через 1 — 2 дні. Використовують також масаж, втирання саліцилового лініменту; позитивний ефект дають фізіотерапевтичні процедури: діатермія, йонофорез, парафіно-озокеритотерапія. Вводять АТФ, застосовують димексид — новокаїнові примочки. Перші 2-4 дні внутрішньовенно вливають розчини кальцієвих солей, що обмежують випотівання в синовіальні порожнини й набрякові явища. Застосовують кофеїн, глюкозу, аскорбінову кислоту, вітаміни Ві, Вг, Вб. Симптоми фасци-кулярного міопатозу зникають повільно — впродовж 1,5 — 2 тижнів, хода тварини поступово стає ритмічною і впевненою.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка