Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка10/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

Пульпіт (pulpitis) — це запалення зубної м'якоті — пульпи.

Етіологія. Основною причиною є оголення пульпи при пе­редчасному стиранні коронки, вкороченні довгого зуба, карієсі та переломі зуба.

Патогенез. Оголена м'якоть зуба травмується сторонніми пред­метами (кормом) і швидко інфікується. В м'якоті, що міститься в твердому каналі зуба, розвивається запалення.

Клінічні ознаки. Го с тр ий асептичний пульпіт су­проводжується почервонінням і набряклістю оголеної пульпи. При гнійному пульпіті у тварини болить зуб, через що вона не при­ймає корм або обережно пережовує його на одному боці щелеп. Постуку­вання по хворому зубові викликає захисну реакцію тварини на біль.

При гангренозному пульпіті пульпа некротизується і в порожнині зуба міститься іхорозний ексудат. Сам зуб набирає характерного синювато-сірого забарвлення. Тварина відмовляється від корму, воду п'є дуже повільно.

При хронічній гранулема то з ній формі через отвір у зубі розростаються малоболючі кровоточиві поліпозні грануляції.

Лікування. При асептичному пульпіті ясна навколо ураженого зуба змазують 5 % спиртовим розчином йоду або 2 - 4 % спиртовим розчином піоктаніну, всередину дають ацетилсаліцилову кислоту або натрію саліцилат.

При гнійному, гангренозному і гранулематозному пульпітах хворий зуб видаляють (екстрагують).



Альвеолярний періодонтит (periodontitis alveolaris) — запалення м'яких тканин, що містяться між коренем зуба і стінкою альвеоли. Воно буває асептичним або гнійним, з гострим або хронічним перебігом.

Етіологія. Удари щелеп у ділянці зубної альвеоли, перелом зуба при видаленні його, зубний камінь, рани ясен, пульпіт, карієс, удари в зубну коронку, застрявання кормових часточок між зубами та яснами, які травмують останні, інфекційні хвороби (ящур, виразковий стоматит). Гнійний процес поширюється на пульпу, корінь зуба і кісткову тканину, спричинюючи гнійний пульпіт і остеомієліт. Одонтогенний остеомієліт поширюється на нижньощелепну кістку.

Клінічні ознаки. Корм тварина приймає охоче, але пережовує його одним боком щелепи — здоровим. Постукування по зубу, що міститься в хворій альвеолі, для тварин болюче, особливо при гнійному періодонтиті. Крім того, при гнійному періодонтиті спостері­гають болюче запалення ясен, скупчення кормових часточок між зубами й неприємний іхорозний запах з ротової порожнини. У собак частіше, ніж у інших тварин, спостерігають під'яснові абсцеси і фістули з виділенням іхорозного гною. У великої рогатої худоби можливі переломи щелепних кісток.

Лікування. При асептичній формі видаляють сторонні тіла, що застряли в яснах, ротову порожнину промивають антисептичними розчинами, ясна навколо ураженого зуба змазують йод-гліцерином (1 : 3), при гнійній формі періодонтиту видаляють зуб

  1. Запалення лобної і верньощелепової пазух

Запалення лобної пазухи (frontitis) спостерігається у всіх свійських тварин, частіше у великої рогатої худоби і коней, собак.

Етіологія. Механічні травми, переохолодження, розпад злоякісних новоутворень ділянки черепа можуть бути причиною фронтиту в будь-яких тварин.

Клінічні ознаки. Однобічне витікання з носової порожнини серозно-слизового або рідкого сморідного ексудату, що посилюється при похилому положенні голови або кашлі. Виділень може і не бути, якщо отвір з пазухи закривається запаленими тканинами або новоутворенням. При перкусії лобної пазухи виявляють притуплений звук, а при пальпації — болючість, коливання, якщо на цей час кістка стоншилась. Іноді розвивається кон'юнктивіт і набрякають верхні повіки.

Прогноз обережний, оскільки можливі ускладнення — менінгіт, абсцес мозку, карієс кісток черепа.

Лікування. Після інфільтраційної та провідникової анестезії (блокують лобний і підблоковий нерви) здійснюють трепанацію лобної пазухи, видаляють вміст її іригацією теплим антисептич­ним розчином. Новоутворення і фунгозну грануляційну тканину видаляють скальпелем, кюреткою з наступним припіканням. У разі скупчення гнійного ексудату у верхньощелепній пазусі її та­кож трепанують. (У великої рогатої худоби лобна і верхньощелепна пазухи не сполучаються.) Подальше лікування полягає у пері­одичній іригації порожнин теплим антисептичним розчином до видужання.

Запалення верхньощелепної (гайморової) пазухи (highmo-ritis) аналогічне запаленню лобної пазухи. Хворіють переважно старі коні та велика рогата худоба внаслідок карієсу зуба або перелому верхньощелепної, інших кісток, а також при таких хворобах, як актиномікоз, новоутворення.

Патогенез аналогічний фронтиту.

Клінічні ознаки. Від зазначених при запаленні лобної пазухи відрізняються тільки розміщенням осередку ураження і утрудненим пережовуванням корму. Крім цього, при накопиченні гнійного ексудату пазуха розширюється, деформується, стінки її стоншуються і випинаються назовні.

Прогноз на початку захворювання — сприятливий. У запущених випадках і в разі переходу процесу в хронічну форму (мож­ливі розвиток карієсу кісток і прогресуюче схуднення тварини) прогноз обережний.

Лікування. Роблять трепанацію верхньощелепної пазухи. У коней потрібно трепанувати обидві камери пазухи (аборальну і оральну). Після трепанації й евакуації ексудату лікування таке саме, як при фронтиті.

Підведення підсумків : усне фронтальне опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Замалювати схему зовнішнього вигляду пилкоподібних, ножецеподібних, гострих, східцеподібних зубів.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 21

«Ушкодження рогового відростка у жуйних тварин»

Мета заняття: Ознайомитися із видами ушкодження рогового відростку. Вивчити причини, клінічні ознаки, лікування та профілактику. Сформувати лікарське мислення.

План заняття:

  1. Причини та види ушкодження рогового відростка.

  2. Ознаки, прогноз, лікування та профілактика.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.


1. Механічні ушкодження рогів (contusio cornus) у жуйних тварин можуть бути у вигляді відокремлення рогового чохла від ро­гового відростка, зривання рогового чохла і переломів.

Етіологія. Травми рогів частіше виникають унаслідок защем­лення рога між дошками, колодами або металевими предметами, необережного звільнення защемленого рога за допомогою ломика або кола, перетирання рога ланцюгом під час утримання тварини на прив'язі за роги, рідше — від удару рогом при падінні тварини, невмілого повалення тварин.

Клінічні ознаки. При відокремленні рогового чохла від рогово­го відростка тварина опускає голову, нахиляючи її у бік травмова­ного рога. При пальпації ріг стає болючим і гарячим на дотик. Біля основи рога незабаром (2-3 дні) з'являється гнійний ексудат, рого­вий чохол стає рухомим і вільно знімається.

Зривання рогового чохла з рогового відростка зумовлює крово­течу; м'які тканини рога місцями бувають зірваними до кістки.

При тріщинах рогового відростка роговий чохол зберігається, але тварина виявляє неспокій під час тримання її за роги та перкусії ушкодженого рога.

Перелом рогового відростка встановлюють за рухомістю рога. Похи­тування і перкусія ушкодженого рога викликають болючість. Перелом рогового відростка часто супроводжується ушкодженням слизової обо­лонки синуса рога і кровотечею в лобну пазуху, а через неї — в носову порожнину, зумовлюючи при цьому однобічну кровотечу з носа.

У разі повного перелому біля основи рогового відростка ріг зви­сає, тримаючись на тканинах вінчика рога, або повністю відокрем­люється. У цих випадках можлива значна кровотеча як з носа, так і з оголеного місця перелому.

Прогноз. При переломах біля основи рога, коли можливий роз­виток фронтиту, менінгіту та інших ускладнень, прогноз обе­режний, в інших випадках ушкодження рога — сприятливий.

Лікування. При відокремленні рогового чохла його видаляють. На оголений роговий відросток накладають вісімко- або валикоподібну пов'язку з рідкою маззю Вишневського, емульсією стрептоциду, маззю з антибіотиків або дьогтем. Зверху пов'язку бажано обро­бити одним із антисептичних аерозольних засобів, перев'язку роблять через 5-6 днів. При закритих переломах рогового відростка в ділянці верхівки або середини його фіксують дерев'яними чи мета­левими шинами. Якщо роговий відросток переломився біля основи, ріг ампутують, а в разі розвитку гнійного запалення лобної пазухи роблять її трепанацію

Профілактика. При защемленнях не слід насильно звільняти роги (краще розібрати перешкоду), прив'язувати корів за роги потрібно тонким ланцюгом або мотузкою.

При безприв'язному утриманні доцільно виконувати коровам декорнуацію і запобігати ростові рогів у телят термічними чи хіміч­ними методами


Підведення підсумків: усне фронтальне опитування.
Узагальнення матеріалу: формування висновків
Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич « Хірургія , офтальмологія, ортопедія». Скласти структурно - логічну схему хвороб в ділянці голови.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)



ЛЕКЦІЯ № 22

«Хвороби вуха»

Мета заняття: Ознайомитися з причинами виникнення даних хвороб. Вивчити клінічні ознаки, прогноз, лікування. Сформувати лікарське мислення.

План заняття:

1.Гематома вушної раковини.

2.Отити.

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



Гематома вушної раковини і запалення вуха.

Етіологія. Гематома вушної раковини (отематома) розвивається внаслідок різних механічних ушкоджень (защемлення, стискання, удари, смоктання у телят, укуси у собак, канібалізм у свиней та ін.).

Запалення зовнішнього вуха виникає в разі скупчення й розкладання вушної сірки, екземи вуха, потрапляння у вухо інфікованих предметів і паразитів.

Запалення середнього і внутрішнього вуха виникає як усклад­нення при запаленні зовнішнього вуха, а також унаслідок тяжких травм у ділянці скроневої кістки.

Гнійне запалення середнього вуха у свиней виникає як ускладнення при гнійних ринітах і фарингітах, причиною яких є різке охолодження тварин, вогкість у приміщеннях та насичення повітря аміаком.



Клінічні ознаки. При у ш к о дж є нні артерій вуха на зовнішній або внутрішній (частіше) поверхні вушної раковини з'являється болюча флуктуюча припухлість. Тварина опускає голову донизу і схиляє у бік хворого вуха.

Запалення зовнішнього вуха супроводжується гіперемією видо­зміненої шкіри, що вистилає слуховий хід, і барабанної перетинки, слуховий хід заповнюється ексудатом.

Наявність паразитів спричинює подразнення стінок слухового ходу, внаслідок чого тварина трясе головою, розчухує вухо, робить манежні (по колу) рухи, нахиляючи голову в бік хворого вуха.

При гнійному запаленні зовнішнього вуха слуховий хід заповнюється липким гнійним ексудатом з неприємним запахом, який, виділяючись назовні, склеює волосся на внутрішній поверхні вушної раковини. Характерною ознакою запалення зовнішнього слухового ходу є плеск ексудату, що прослуховується при пальпаторному дослідженні.

Запалення середнього і внутрішнього вуха може бути катаральним і гнійним

При кат ар альному запаленні середнього і внут­рішнього вуха виникає сильний біль при пальпації. Тварина нахиляє голову в бік хворого вуха, втрачає апетит.

При гнійному запаленні середнього і внутрішнього вуха загальний стан тварини пригнічений, температура тіла підвищена, дихання утруднене внаслідок риніту і фарингіту, з'являються ознаки паралічу лицевого нерва; тварина втрачає рівновагу, під час руху хитається, падає або прямує вперед, іноді робить манежні рухи. При ураженні обох вух тварина під час руху хитає головою. Часто хворі лежать на одному боці, при повертанні їх на другий бік вони знову набувають попереднього положення.

У поросят гнійні маси заповнюють усю барабанну порожнину, спричинюють карієс стінки кісткового міхура з руйнуванням його і виходом гнійних мас у ділянку шийних м'язів. При руйнуванні барабанної перетинки із зовнішнього слухового ходу витікає гнійний ексудат.



Прогноз. При гематомах вушної раковини і запаленні середнього і внутрішнього вуха — обережний або несприятливий, особливо у поросят, оскільки вони внаслідок цих захворювань худнуть, відстають у рості. Якщо отит ускладнюється менінгітом, сепсисом, тварини можуть загинути.

Лікування. При гематомах вуха не раніше як через 4-5 днів після появи припухлості роблять розріз. Вміст порожнини видаляють, а відшаровану шкіру наскрізним вузловим швом з валиками скріплюють з хрящем вушної раковини, що запобігає появі повторної гематоми. Накладають пов'язку, собакам — комірець.

При запаленні зовнішнього вуха ретельно очищають і обробляють слуховий хід 3 % розчином пероксиду водню або питної соди, калію перманганатом (1 : 1000), етакридину лактатом (1 : 5000) тощо. Потім у слуховий хід вводять краплі антибіотиків (пеніциліну, стрептоміцину та ін.), йод-гліцерину, камфорної олії та інших анти­септичних засобів.

Зменшує біль застосування у слуховий хід 3 % розчину новокаїну на гліцерині або 1 % розчину дикаїну.

Клінічні ознаки. Наявність сторонніх предметів спричинює сильне подразнення, яке призводить до запалення зовнішнього вуха — тварини трясуть головою, вухами, розчухують вухо. Рух комах і паразитів у слуховому ході зумовлює сильний неспокій, який у великої рогатої худоби і собак нагадує неспокій, що спостерігається при сказі. Іноді тварини роблять манежні рухи. Під час огляду зов­нішнього слуховою ходу (отоскопія) виявляють сторонній предмет.

Прогноз в усіх випадках — сприятливий.

Лікування. Сторонні предмети вимивають теплою водою, краще з антисептичною речовиною (через шприц Жане, зі спринцівки), або захоплюють їх пінцетом. Проти паразитів застосовують 2 % розчин креоліну, 5 % розчин гексахлорану на риб'ячому жирі; використо­вують інші акарицидні препарати.

Для видалення сірчаних пробок їх спочатку розм'якшують камфорною чи вазеліновою олією, а потім (через 1-2 дні) вухо промивають теплим 2 % розчином питної соди.

Вологу з вуха видаляють сухим тампоном (обов'язково!)
Підведення підсумків: усне фронтальне опитування. Які хвороби в ділянці голови характеризуються ураженням вуха? Лікування отематоми, отитів.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів: Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Замалювати схему будови слухового апарату.
Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 23

«Хвороби в ділянці черева і прямої кишки»

Мета заняття: Ознайомитися з причинами, клінічними ознаками гриж та хвороб прямої кишки. Вивчити методи оперативної допомоги. Сформувати лікарське мислення.

План заняття:


  1. Класифікація гриж.

  2. Пупкові грижі : причини, клінічні ознаки, лікування.

  3. Хвороби прямої кишки

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.



  1. Класифікація гриж.

Загальні відомості. В ділянці черева досить часто виявляють грижі. За анатомічною локалізацією розрізняють такі види черевних гриж: пупкові, пахвинно-мошонкові, грижі білої лінії, бічної й вентральної стінки, промежини, стегнові та діафрагмальні. За етіологією грижі бувають природжені та набуті, травматичні, післяопераційні. За клінічними ознаками — вправні, невправні та защемлені.

Вправна грижа характеризується вільним і неболючим переміщенням вмісту грижового мішка через грижовий отвір у природну порожнину. Припухлість грижі м'яка, еластична, а при вправленні пальпується грижовий отвір.

Невправна грижа характеризується зрощенням вмісту з грижовим мішком, що буває наслідком вторинних ударів і запальних процесів.

Защемлена грижа, як різновид невправної, має особливість — стискування органа, що випав, у грижовому отворі. Як правило, це буває при малих грижових отворах

  1. Пупкові грижі : причини, клінічні ознаки, лікування.

Пупкова гримка (hernia umbilicalis) — зміщення внутрішніх органів черевної порожнини разом із очеревиною через пупковий отвір. При пуцкових грижах за межі черевної порожнини зазвичай випинаються петлі кишок або частини сальника через розширене пупкове кільце. Така грижа найчастіше виявляється у поросят, собак, а також у котів, телят.

Етіологія. При природжених грижах пупковий отвір залишається незарослим; більше того, часто він поступово розширюється.

На б у ті грижі найчастіше виникають унаслідок травмування, надмірного напруження черевних м'язів зі збільшенням внутрішньочеревного тиску.

Патогенез. В утворенні природженої грижі має значення уповільнена редукція пупкової вени та пупкової артерії з урахусом. З їхніх залишків формуються пупково-печінкова та пупково-міхурна зв'язки, які здатні розтягувати пупкове кільце, діючи в протилеж­них напрямках. Пупкове кільце може розтягуватись у зв'язку з підвищенням внутрішньочеревного тиску. Натягнення короткої пуповини у плодів багатоплідних тварин під час родів призводить до розіпирення пупкового кільця ще до виходу з родових шляхів.

У новонароджених поросят пупкове кільце розширюється як у момент боротьби між собою під час ссання, так і під час проповзання через низькі лази. При форсованому відривванні пуповини без належного затискання культі у новонароджених також виникає роз­ширення пупкового кільця. Коли поросят починають підгодовувати (2 — 3-й тиждень життя), у них можливий пронос або запор з тенез-мами та підвищенням внутрішньочеревного тиску. Механічне трав­мування також сприяє розходженню країв грижового кільця, випинанню очеревини і нутрощів.



Клінічні ознаки. В ділянці пупка виявляється випинання шкіри і прилеглих тканин. Якщо грижовим вмістом є петлі кишки, то прослуховується перистальтика.

Унаслідок постійного травмування, особливо у поросят, грижовий мішок склерозується, потовщується, зростається зі шкірою. Під шкірою можуть утворюватись абсцеси.

При вправній грижі, відтискуючи її вміст у черевну порожнину, можна відчути краї грижового кільця. При невправній грижі її вміст не вправляється в черевну порожнину; часто цьому перешкоджають спайки між грижовим мішком і грижовим вмістом або утворення тісних грижових воріт відносно грижового вмісту. Тяжким захворюванням є защемлена грижа. Защемлення зумовлене стисненням грижового вмісту на рівні грижових воріт; воно може бути еластичним, каловим або змішаним. Еластичне защемлення зумовлене скороченням тканин грижового отвору; калове — значним наповненням кишкової петлі вмістом з притиснен­ням її стінки й брижі до грижових воріт; при змішаному защемленні діють обидва зазначені вище фактори. Порушення відтоку крові та лімфи супроводжується набряком, підвищенням проникності кишкової стінки для мікробів, її змертвінням та запаленням очеревини (перитоніт).

Прогноз. При вправних і в більшості випадків невправних гриж прогноз сприятливий, за наявності дуже широких грижових воріт — обережний (найчастіше у зв'язку з прориванням швів і рецидивом). І Іри защемлених грижах прогноз обережний або несприятливий.

Лікування оперативне (герніотомія). Консервативні методи (використання лейкопластиру, бандажу, тиснучих пов'язок, втирання в шкіру грижі подразнювальних мазей, підшкірні ін'єкції 95е спирту, люголівського розчину тощо) малоефективні


  1. Хвороби прямої кишки

Відсутність заднього проходу у новонароджених — природжена атрезія (відсутність) відхідника (анального отвору) і прямої кишки. Аномалії розвитку відхідника і прямої кишки здебільшого діагностуються у підсисних поросят, телят, цуценят і кошенят у перші доби життя. Найчастіше трапляється атрезія відхідника і прямої кишки, рідше — лише прямої кишки або відхідника. У свинок при атрезії відхідника та прямої кишки іноді формується прямокишково-піхвова нориця.

Клінічні ознаки. Залежно під відстані від сліпого кінця кишки до сфінктера розрізняють глибоку та поверхневу атрезію прямої кишки. Оперативні втручання доцільні при наявності сфінктера анального отвору.

Лікування. Тварину фіксують у боковому положенні, застосовують наркоз, сакральну або інфільтраційну анестезію.

При поверхневій атрезії прямої кишки у центрі сфінктера розрізають шкіру і, розшаровуючи гемостатичним пінцетом тканини промежини, досягають місцезнаходження сліпого її кінця. За потреби розрізають сфінктер в горизонтальному напрямку на 1 — 2 см для збільшення оперативного простору й після закінчення операції закривають кількома швами. Затискачем Пеана захоплюють верхівку сліпого кінця кишки, відпрепаровують його від параректальної пухкої клітковини і без надмірного натягу виводять на місце відхідника. Серозно-м'язовий шар кишки підшивають вузловим швом із кетгуту або шовку до м'язів сфінктера. Потім циркулярно обрізають сліпий кінець кишки і фіксують його до шкірної рани вузловими швами, проколюючи голкою всі шари кишки та шкіри.

У разі глибокої атрезії прямої кишки оперативний доступ додатково створюють в очеревинно-промежинній ділянці у самок по білій лінії, у самців — через прямий м'яз живота, у каудальній його ділянці. Після знаходження прямої кишки в ній створюють невеликій отвір, куди вводять жолобкуватий зонд.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка