Лекція №1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст, І зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»



Сторінка1/16
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.32 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
ЛЕКЦІЯ № 1

«Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст , і зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»

Мета заняття: Ознайомитися з дисципліною. Визначити завдання. Виховання любові студентів до обраної професії.
План заняття

  1. Визначення хірургії як науки і зв’язок її з іншими ветеринарними дисциплінами.

  2. Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії.

  3. Загальні поняття про хірургічні захворювання.

  4. Економічні збитки від хірургічних захворювань.

ЛІТЕРАТУРА:



Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006
Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.


1. Визначення хірургії як науки і зв’язок її з іншими ветеринарними дисциплінами.

Поняття про ветеринарну хірургію. Слово хірургія грецького походження (від cheir — рука і ergon — робота). В минулому під цим поняттям розуміли різні ручні прийоми, які виконувалися пере­важно з лікувальною метою. Було виділено й певні, так звані хірургічні, захворювання, що характеризувались в основному механіч­ними порушеннями. Основним хірургічним засобом впливу на ор­ганізм була і залишається операція (від лат. operatio — дія).

Сучасна ветеринарна хірургія — це наука про профілактику та лікування хірургічних захворювань тварин. До її складу входять оперативна хірургія (з топографічною анатомією), загальна та спе­ціальна хірургія (з ортопедією та офтальмологією).

Зв'язок з іншими ветеринарними дисциплінами. Оперативна хірургія вивчає правила та способи виконання хірургічних операцій і нерозривно пов'язана з використанням даних анатомії. Топографічна анатомія вивчає взаємне розміщення органів і тка­нин різних ділянок тіла тварин, а також проекцію внутрішніх орга­нів на шкіру. Знання топографічної анатомії дає змогу осмислити операцію анатомічно, упевнено та правильно орієнтуватись у ході операції, чітко розрізняти органи й тканини.

Про важливість знання топографічної анатомії для оперативної хірургії зазначав видатний російський хірург М.І. Пирогов.

В організмі тварини в процесі росту відбуваються певні зміни в розміщенні та розвитку деяких тканин і органів (наприклад, ут­ворення рогів). Ці дані враховує вікова анатомія. Взаємне розмі­щення органів і тканин може змінюватися й при різних патоло­гічних відхиленнях в організмі тварини (наприклад, крипторхізм); їх вивчає патологічна анатомія.

Загальна хірургія розглядає закономірності виникнення та роз­витку хірургічної патології, її найхарактерніші ознаки, основні прин­ципи лікування та запобігання їй без урахування конкретних особливостей, зумовлених її локалізацією, тощо. Наприклад, вивих ще­лепового та вивих кульшового суглобів мають багато спільного: причини, механізм виникнення, найважливіші морфофункціональні зміни, принципи лікування, що й становить зміст загальної хірургії.

Загальна хірургія ознайомлює з особливостями перебігу тканин­них реакцій, які виникають унаслідок хірургічного втручання, та з реакцією на них організму тварини. Вона дає змогу виділити най-типовіші вади, що має велике значення в установленні певного діаг­нозу, а також обґрунтовує лікувальні маніпуляції та застосування фармакологічних препаратів і фізіотерапевтичних процедур тощо. Разом з тим виділення узагальнених хірургічних хвороб з урахуван­ням причин їх виникнення є основою раціональної профілактики.



Спеціальна хірургія вивчає хірургічні захворювання окремих ділянок та органів тіла тварини. Завдання її полягає в з'ясуванні конкретних ознак і перебігу захворювання. Так, при вивиху щеле­пового суглоба утруднюється жування і тварина відмовляється від корму, а вивих кульшового суглоба зумовлює кульгавість, що утруднює або робить неможливим пересування тварини.

Особлива увага приділяється вивченню місцевих умов виник­нення та розвитку захворювання, диференціальній діагностиці, конкретним особливостям профілактики й лікування.

До складу спеціальної хірургії входять два самостійних курси — ортопедія та офтальмологія. Ветеринарна ортопедія вивчає будову, функцію копит і копитець, профілактику та лікування їх захворювань. Ветеринарна офтальмологія вивчає анатомію, фізіологію, методи дослідження і хвороби очей.

Користуючись досягненнями інших наук, ветеринарна медична хірургія, в свою чергу, розробляє властиві лише їй діагностичні й лікувальні прийоми та методи (підготовка рук і операційного поля, стерилізація інструментів, лікарських розчинів, техніка ін'єкцій, пункцій, новокаїнових блокад, тканинної терапії тощо), які широко використо­вуються в клінічній діагностиці, терапії, епізоотології, акушерстві.


2.Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії.
Хірургічні маніпуляції з тваринами відомі з часу приручення та одомашнення їх. У кам'яному віці вже вміли зрошувати переломи кісток, лікували травми, робили кастрацію тощо. Спочатку цим займалися жерці, а пізніше — конюхи, ковалі та ін.

Історичний шлях хірургії, як і інших наук, був складним. У далекому історичному минулому хірургія успішніше розвивалася в тих країнах, де на високому рівні були культура, наука, філософія: в Єгипті, Індії, Китаї й особливо в Греції та Римі. Багатьом відомі імена Гіппократа (бл. 460 - бл. 370 pp. до н.е.), Цельса (І ст. до н.е). Галена (бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.), Авіценни (бл. 980 - 1037 рр.)> які зробили неоціненний внесок у скарбницю хірургічної науки.

У працях Гіппократа викладено раціональні для того часу спосо­би лікування ран, описано методи лікування вивихів суглобів, переломів кісток, сепсису тощо.

Римський лікар Цельс досконало вивчив і описав ознаки запа­лення, запропонував перев'язування судин (лігатуру), виконання низки пластичних операцій.

Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна) написав п'ятитомну працю з основ теоретичної й практичної медицини «Канон лікарської науки», яка до XIII ст. була єдиним капітальним посібником з медицини. Знаменитий лікар Авіценна виконував різні операції, успішно лікував пухлини, застосовуючи наркотичні речовини — опій, блекоту та ін.

Історичний шлях розвитку хірургії охоплює тисячоліття. Його умовно поділяють на три періоди:

I — період стихійних та емпіричних знань. У доісторичну епоху людства стихійно зароджувались елементи хірургії (знахарство, забобони, заговори тощо);

II — анатомічний період — XVI ст. У цей період вивчали будову людського тіла на трупах людей і тварин. У 1543 р. А. Везалій написав книгу «Про будову людського тіла». В. Гарвей (1578 — 1657) вивчив кровообіг; А. Левенгук (1632 - 1723) сконструював мікроскоп, що дало можливість проводити мікродослідження;

III — експериментальний період, який, у свою чергу, поділяють на два періоди:


  • доантисептичний, коли лікарі не мали уявлення про мікроорганізми як збудники хвороб та причини ускладнень. Хірургічне втручання часто ускладнювалося нагноєнням, сепсисом, смертю, тому хірурги нерідко відмовлялися від оперативного лікування;

  • антисептичний період, що розпочався після успішних дослі­джень у бактеріології Л. Пастера (1822 - 1895) та Дж. Лістера (1827-1912).

На початку 40-х років XIX ст. М.І. Пирогов (1810- 1881), гадаю­чи, що «зараза» передається через руки, перев'язний матеріал, білизну, матраци, провів низку організаційних заходів у госпіталях, чим домігся знищення післяопераційних ускладнень, однак суть цих заходів він пояснити не зміг.

Дж. Лістер теоретично обґрунтував і узагальнив спостереження Л. Пастера, М.І. Пирогова та інших учених і в 1867 р. виклав принципи вчення про ранову інфекцію, запропонувавши протигниль­ний, або антисептичний, метод боротьби з нею.

М.І. Пирогов і Дж. Лістер використовували як засіб знезараження ран розчини фенолу. Позитивні результати, отримані завдяки застосуванню фенолу, сприяли швидкому поширенню антисептичного методу в усіх країнах

В Україні ветеринарна наука, в тім числі хірургічна, до 80-х ро­ків XX ст. розвивалася в чотирьох інститутах — Харківському, Київ­ському, Львівському, Білоцерківському. Нині в Україні налічується 12 факультетів ветеринарної медицини у вищих навчальних закла­дах III - IV рівнів акредитації. Молодших спеціалістів (ветфельдшерів) ветеринарної медицини готують у 29 закладах України.

Харківську школу ветеринарних хірургів достойно представляли професори І.О. Калашник (тканинна терапія), 1.1. Магда (оперативна хірургія) та ін.

Знану не тільки в Україні, а й у країнах близького й далекого зарубіжжя Київську школу ветеринарних хірургів започаткував професор І.О. Поваженко — спеціаліст із різних питань загальної та спеціальної хірургії. Він підготував 25 кандидатів наук і був науко­вим консультантом при виконанні докторських робіт, в тому числі В.К. Чубаря (спеціаліста з оперативної хірургії), А.Ф. Бурденюка

Білоцерківська школа хірургів підготувала плеяду науковців з різних питань хірургічної патології. Доктор ветеринарних наук, професор В.И. Іздепський вивчає хвороби суглобів, нині завідує кафедрою хірур­гії і акушерства Полтавської державної аграрної академії. Доктор ве­теринарних наук В.М. Рубленко вивчає патогенетичні особливості за­пальної реакції при хірургічних хворобах та методи їх лікування. М.Г. Ільницький присвятив докторську дисертацію вивченню ранової патології, удосконалив методи лікування ран у тварин.

Значних успіхів у вивченні ветеринарної травматології досяг П.П. Герцен, доктор ветеринарних наук, професор, який завідував кафедрами хірургії в Одеському, потім Кримському, Полтавському інститутах.

Нині наукові пошуки вітчизняних хірургів — учених і практиків поглиблюються, вдосконалюються, налагоджуються їх тісні зв'язки зколегами різних країн.
3. Загальні поняття про хірургічні захворювання.

Загальна характеристика хірургічних хвороб та завдання хірургії ветеринарної медицини у світлі вимог закону України «Про ветеринарну медицину» (від 15.11.2001) та Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (від 03.12.1999). Хірургічні хвороби тварин досить поширені й становлять 25 - ЗО% усієї незаразної патології. У господарствах при стійловому утриманні тварин нерідко відсутні регулярний активний моціон, періодичне розчищання копитець, належні умови годівлі й утримання тварин, що призводить до масових хірургічних захворювань.

Великої шкоди завдають тваринництву травми. Механічні ушкодження найчастіше виникають унаслідок дії фізичних, хімічних та інших чинників. Нерідко трапляються відкриті травматичні ушкодження — рани. Слід зауважити, що вчення про рану посідає

центральне місце у ветеринарній хірургії, оскільки більшість хірургічних операцій пов'язані із нанесенням ран.

В умовах стійлового утримання тварин досить поширеними є ураження опорно-рухового апарату — ушкодження кісток, суглобів, сухожилків тощо. В скотарстві й свинарстві ще частіше трапляються хірургічні хвороби органів травлення та черевної стінки, особливо перед­шлунків, кишок; часто реєструються грижі, які потребують хірургічного втручання. Нерідко виникають масові захворювання копитець, особливо в овець, ураження очей у великої рогатої худоби та собак.

Хірургічні хвороби призводять до зниження продуктивності тварин, а нерідко й до їх смерті.

Спеціалісти ветеринарної медицини в своїй практичній діяльності повинні здійснювати постійний плановий профілактичний огляд тварин, організовувати розчищання копитець, підковування коней, своєчасно виявляти й лікувати тварин з хірургічними захворюван­нями, добиватися неухильного виконання зоогігієнічних умов утримання та годівлі тварин. Основними причинами хірургічних захворювань є механічні ушкодження (закриті чи відкриті), порушення обміну речовин, унаслідок чого розвиваються артрози, остеохондрози, переломи кісток тощо, порушення кровообігу та живлення, що є причиною некрозу, гангрени, мікробне інфікування. Нерідко хірургічна патологія є природженою, передається спадково.

Успішно проведені хірургічні операції дають змогу вирішити низку важливих завдань: поновити в короткий термін втрачену чи знижену продуктивність тварин, поліпшити й поновити робочі якості тварин; відтворити стадо; кількісно та якісно підвипщти продуктивність.


4. Економічні збитки від хірургічних захворювань

Включають:



  1. Загибель, або вибракування тварин;

  2. Витрати на лікування та покращення умов годівлі та утримання;

  3. Зниження продуктивності;

  4. Зниження якості продукції;

  5. Втрата племінної цінності.


Підведення підсумків: Закріплення матеріалу по таких питаннях:

  1. Що таке хірургія ?

  2. З яких розділів складається хірургія ?

  3. Які економічні збитки приносять хірургічні захворювання тваринництву.

  4. Чим характеризуються хірургічні захворювання?

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє завдання: В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія» ст. 3-9.

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової

комісії ветеринарних дисциплін

Протокол № від 20 р

Голова циклової комісії

____________________(К. О. Дем’яненко)

ЛЕКЦІЯ № 2

«Фіксація тварин»
Мета заняття: Ознайомитися з методами фіксації с-г тварин в стоячому і лежачому положенні. Вивчити інструменти та засоби фіксації. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття


  1. Поняття про фіксацію та її мета.

  2. Фіксація тварин у стоячому та лежачому положеннях.

  3. Операційні столи для великих та дрібних и тварин.

  4. Ускладнення при фіксації тварин і запобігання їм.

  5. Інструкція з охорони праці в лабораторії "Хірургія ветеринарної медицини" під час проведення теоретичних і практичних занять.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич В.Б., Tepeс M.O., Салістий В.Т. Хірургія, офтальмологія і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.




  1. Поняття про фіксацію та її мета.

Фіксація — це засіб, який змушує тварину на короткий або трива­лий час перебувати в певному положенні, зручному для проведення хірургом діагностичних, лікувально-профілактичних та операційних втручань. Вона досягається людиною з використанням певних засобів і прийомів. Фіксацію виконують за допомогою рук, деяких допоміж­них пристосувань і різних пристроїв. Для полегшення проведення фіксації, особливо тварин збудливих і зі слабким типом нервової системи, їм попередньо вводять заспокійливі речовини — препарати се­дативної дії, нейролептаналгетики, міорелаксанти.

Є багато способів фіксації різних видів тварин. Вибір того чи ін­шого з них залежить у кожному окремому випадку від характеру операції, методу знеболювання, віку, сили, темпераменту і норову тварини.

У практиці застосовують два способи фіксації — у стоячому та лежачому положеннях. Під час клінічного дослідження, несклад­них операцій тварин найчастіше фіксують у стоячому положенні.

Більшість нескладних операцій можна виконувати на тварині у стоячому положенні під місцевим знеболенням або поєднаним з нейролептаналгезією чи поверхневим наркозом. Дрібних тварин майже завжди оперують у лежачому положенні.

У стоячому положенні тварин фіксують за допомогою мотузок біля стовпа, конов'язі, у спеціальному станку. У лежачому положенні фіксують при складних операціях, у разі потреби оперувати неспо­кійну тварину чи необхідності надати їй певного положення.

Існує два способи фіксації в лежачому положенні — повалення і фіксація на операційному столі. Оскільки для фіксації тварини в лежачому положенні застосовують силу, то при поваленні великих тварин це пов'язано з ризиком завдання їм різних ушкоджень, таких як переломи кісток, розриви внутрішніх органів, потертості шкіри, садна, рани тощо. Особливу небезпеку при цьому становлять травми або загибель людей. Тому для запобігання травматизму не­обхідно валити тварин на рівну земляну поверхню без сторонніх предметів, вкриту невисокою травою. За 10 — 16 год до повалення великих тварин не годують, обмежують або зовсім відміняють напування. Для фіксації застосовують міцні, м'які довгі мотузки. Коней перед фіксацією розковують.



  1. Фіксація тварин у стоячому та лежачому положеннях.

Фіксація в стоячому положенні. Перед дослідженням коня потрібно з'ясувати, який він має норов та звички (кусається, б'є передньою чи задньою кінцівкою, стає на диби тощо). Ніколи не слід підходити до коня ззаду, оскільки він б'є задньою кінцівкою назад і прямо спереду. Слід остерігатися ударів грудною кінцівкою, а також укусів. Окликаючи тварину, завжди підходять зліва, дещо збоку, в напрямку лопатки й плеча. При дослідженні коня в деннику його кли­чуть, наказують посторонитися і лише після цього заходять; краще, коли першим це ро­бить конюх, який обслуговує тварину. Слід бути обережним і постійно готовим швидко відступити від коня, не показуючи свого страху. З лякливими тваринами поводяться лагідно, терпляче, а зі злими й непокірними — навпаки, суворо й рішуче. Досліджують тварину, як правило, не в деннику, фіксує її господар або конюх, використовуючи закрутку .

Не можна раптово, несподівано для коня доторкатися до його задніх частин тіла, центральної стінки черева. Якщо це необхідно зробити, то в одну руку беруть недоуздок (гриву, холку), а другою гладять шию і поступово переміщують руку в напрямку місця дослідження. Для різних видів тварин існують певні способи фіксації.



Дрібну рогату худобу фіксують за роги, вуха, голову. Свиней фіксують за вуха, а також петлею за верхню щелепу Собакам зав'язують морду, вико­ристовують намордник, утримують голову руками.

Фіксація в лежачому положенні. Такий метод фіксації застосовують переважно для дрібних тварин, для великих тварин його використовують порівняно рідко, щоб запобігти ушкодженням під час повалення (ударам, переломам, вивихам, розтягненням зв'язок, сухожилків і суглобів, розривам внутрішніх органів тощо). Тому для фіксації тварин у лежачому положенні слід застосовувати найбільш раціональні прийоми повалення, а також вводити тваринам препарати седативної дії. У лежачому положенні тварин фіксують при складних оперативних втручаннях і операціях, які проводять під наркозом. Великих тварин валять на землю або на операційний стіл і фіксують на боці чи на спині. Дрібних тварин з допомогою їхніх господарів або обслуговуючого персоналу кладуть на операційний стіл і прив'язують. Така фіксація забезпечує оптимальні умови для проведення оперативного втручання: вільний, безпечний доступ до операційного поля, максимальне обмеження рухів тварини, які заважають оперувати тощо.

Фіксація в лежачому положенні не повинна ускладнювати роботу органів дихання та кровообігу, має бути безболісною, усувати можливість травмування тварини і людей.

Якщо оперують тварину, яка лежить, в умовах клінік часто застосовують операційні столи різних конструкцій.


  1. Операційні столи для великих та дрібних и тварин.

Існують операційні столи для великих і дрібних тварин.

Операційні столи для великих тварин. Операційний стіл Лїемайтіса і Юревічуса складається з металевої основи з електродвигуном і рухомої кришки, якій можна надавати горизонтального чи вертикального положення. Замість електродвигуна ця конструкція може мати гідравлічний пристрій. Закріплена на шарнірах задня секція кришки дає змогу фіксувати тварину на столі у спинному положенні

Перед роботою кришку стола ставлять вертикально, підводять до неї тварину і фіксують ременями, які кріпляться до стола. Після цього за допомогою електромотора чи гідроприводу кришку стола разом із твариною переводять у горизонтальне положення і тварину закріплюють на операційному столі.

Основою операційного стола Сапожникова є подвійна рама і кришка, що обертається на двох шарнірах. З тильного боку знаходяться три дерев'яні стояки; на середньому стояку розміщується блок, до якого підтягуються кінцівки тварини при фіксації її в спинному положенні.

Тварину впритул підводять до вертикально поставленої кришки й фіксують під груди і живіт за допомогою ременів, ттгіикріплених до стола. Зусиллям чотирьох осіб кришці стола разом з твариною надають горизонтального положення. Один із помічників повинен надійно тримати голову тварини. Кінцівки прив'язують до брусків, які розміщені на передньому краї кришки.

При знятті тварини зі стола звільняють кінцівки, відв'язують і за скоби піднімають кришку стола

У практиці часто застосовують імпровізовані операційні столи. Для виготовлення однієї з «моделей» такого стола беруть 12 - 15 тю­ків соломи і щільно укладають їх у три ряди у формі прямокутника. Солом'яні тюки затягують мотузкою і покривають брезентом. Такий імпровізований стіл зручний у роботі

Операційні столи для дрібних тварин. На таких столах фіксують у лежачому положенні свиней, овець, собак та інших невеликих тварин. Найпоширенішою моделлю є стіл Никифо­рова, який використовують для кастрації свинок; у разі його відсутності застосовують коротку драбину чи невеликі дошки, з'єднані поперечними планками. Собак часто фіксують на дерев'яних столах з отворами для тасьми, якою прив'язують лапи тварини.

На кафедрі хірургії НАУ (проф. О.Ф. Петренко і співавт.) сконструювали зручний стіл для фіксації й проведення операцій дрібним тваринам . Крім простої, зручної, швидкої фіксації тварин на столі передбачено додаткове освітлення пацієнта, прилаштовано штангу для закріплення системи для внутрішньовенних уведень лікарських засобів та відеоспостереження і одночасного запису ходу оперативного втручання.




  1. Ускладнення при фіксації тварин і запобігання їм.

Основні ускладнення виникають під час повалення тварин. Різке падіння на тверду основу може призвести до виникнення переломів кісток, зокрема ребер, маклака, до розриву внутрішніх органів (аорти, сечового міхура) тощо. Значне напруження м'язів у непокірливих тварин може супроводжуватись вивихами суглобів, переломами кісток кінцівок, розтягненнями сухожилків і зв'язок. Уна­слідок м'язового перенапруження виникають міозити. Тривале лежання на твердому може спричинити стискання нервів кінцівок з наступним розвитком парезів і паралічів.

Для профілактики цих ускладнень потрібно:


1) методично правильно проводити повалення тварини;

2) валити її на м'яку основу (лужок, вкриту повстю кришку операційного стола тощо);

3) при по­валенні непіддатливих і лякливих тварин застосовувати наркоз, препарати седативної дії, міорелаксанти тощо;

4) перед поваленням тварину впродовж 12 год тримати на голодній дієті, звільнити від вмісту сечовий міхур, пряму кишку;

5) коней перед поваленням розковувати;

6) не допускати до повалення тварин із захворюван­нями серцево-судинної системи й органів дихання;

7) стежити, щоб ремені й мотузки були м'якими, еластичними, достатньої ширини, товщини та міцності.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка