Лекція №1 Тема: Вступ Мета: показати взаємозв'язок між філософією і людиною, особливості



Сторінка6/7
Дата конвертації24.03.2017
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема: Філософська концепція людини.

Мета: розкрити концепції походження людини; з'ясувати різницю між

поняттями «індивід»,«індивідуальність»,«особистість»; засвоїти ос-

новні аспекти, в яких розкривається співвідношення смерті та

людського безсмертя; визначити сенс життя людини; підвести

студентів до думки. що найголовнішим для людини є її життя.

Методи: словесний
План
1Концепції походження людини.

2 Проблема людини у філософії.

3 Філософський зміст понять «індивід»,«індивідуальність»,«особистість».

4 Сенс життя людини.

5 Проблема смерті і безсмертя людини у філософсько - світоглядному окресленні.
Матеріально - технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

Навчальний посібник, філософський словник, презентації, вислови філософів.


Література:
1 Андрущенко В. Історія соціальної філософії.- К., Тандем, 2000.

2 Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,2003.

3 Бичко А. Історія філософії.Підручник. – Либідь, 2001.

4 Бойченко І.В.Філософія історії.- К., 2000.

5 Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.- К., 1999.

6 Горлач М.І. Філософія: підручник.- Харків, 2000.

7 Надольний І.Ф. Філософія: посібник.- К., 2003.

8 Причепій Є.М. Філософія: посібник.- К., 2003.

9 Петрушенко В.П. Основи філософських знань. Посібник.- Новий світ, 2003.

10 Ярошовець В.І. Історія філософії. Підручник. – ПАРАПАН, 2002.

КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ:

-Натуралістичні (біологізаторські) - домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками / соціобіології, соціал-дарвінізму, євгеніки, теорія Мальтуса та неомальту-зіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо.

- Концепція космічного походження людини (А-Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі.

Природне в людині містить в собі і нескінченість космосу. Людина постає як природно-космічна істота.

- Трудова теорія походження людини(марксистська) аналізує механізм трансформації біологічного в соціальне на основі такого способу життєдіяльності як соціальна практика.

Наукова картина поетапного становлення людини:



1. Стадія австралопітеків - мавполюдей, здатних до діяльності за допомогою знарядь (5-2,5 млн. до н. е.).

2. Стадія хабілісів, здатних до трудової діяльності на умовнорефлектовній основі (2,5-1,5 млн. років до н.е.).

3. Стадія полікантропів і санатронів, здатних до використання мови як регулятора зачаткових виробничих відносин (1,5млн.-200 тис. років до н.е.).

4. Стадія австралопітеків. Їм властивий розвиток мови як засобу обміну інформацією, формування логіко-понятійної форми відображення дійсності (від 200 тис. до 40 тис. років до н.е.).

5.Початок стадії людини сучасного виду, пов’язаної з розвитком предметної свідомості, родової спільності, привласнюю чого господарства

На кожному етапі розвитку людської історії проблема походження людини набуває нових форм і міри глибини, що свідчить про рух пізнання розгляду феномену людини і її сутності.

Сутність людини

- по-перше, людина є живою істотою, проте їй прита­манний особливий тип тілесної організації (тобто природна сутність людини — сутність першого порядку);

- по-друге, людина є там, де є її діяльність (це сутність другого порядку;

- по-третє, людська діяльність здійснюється у системі суспільних відносин — це сутність третього порядку,тоб­то йдеться про суспільність людини;

- по-четверте, людська діяльність (праця) є усвідом­леним процесом перетворення природи, суспільства і самої людини (сутність четвертого порядку);

- по-п'яте, людина є істотою духовною, їй притаманна душа. Отже, це сутність найглибшого порядку.

- по-шосте, людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема.

Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому, як і для чого (чи для кого) жити.

Риси, що характеризують сутність, особливості людини та специфіку людського буття:

- здатність до створення й застосування знарядь праці, колективної трудової діяльності; - наявність свідомості й розумного мислення, пізнання світу й самого себе; спілкування за допомогою розбірливої мови; t вольова активність, самовизначення, самоконтроль; - формування й розвиток людських (надбіологічних) потреб і способів їх задоволення; - прояв усього розмаїття людських почуттів; - свідома й цілеспрямована діяльність, здатність до творчої праці як у матеріальній, так і в духовній сферах; - забезпечення виключно людського способу життєдіяльності, створення й підтримання соціальних форм співжиття і взаємного спілкування.



ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПОНЯТЬ «ІНДИВІД», «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ», «ОСОБИСТІСТЬ»

ЛЮДИНА:  - це біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати; - це соціальна істота.

ІНДИВІД: - окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості;

ОСОБА:  - це суб’єкт і об’єкт соціальних стосунків;  - це індивід, що пройшов процес соціалізації - засвоєння зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в суспільстві.

Кожна особа займає в соціальній системі певні статуси.

 Соціальний статус

- Приписаний - нав’язаний суспільством поза зусиллями і заслугами особистості (етнічне походження, місце народження, сім’я тощо);

- Набутий або досягнутий - визначається зусиллями самої людини (письменник, художник, відомий актор тощо);

- Природний - передбачає суттєві і відносно стійкі характеристики людини (чоловік, жінка, дитинство, юність, зрілість, старість тощо);

- Професійно-посадовий - базисний статус особи (банкір, директор тощо)

ОСОБИСТІСТЬ - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

На особистість впливають такі фактори: → економічні; → політичні; → культурні; → національні тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин.

Особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю (наприклад, Манглі, Тарзан).

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ - неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна.

На активність життєвої позиції людини впливають: v політичні відносини - наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя; v культурні відносини - переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації.

На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

Сенс людського життя має історичний характер. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від грец. «насолода», «задоволення») позиція - «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті.

Зі зміною історичних уявлень про сутність людини відпо­відно змінюються і уявлення про сенс її життя.

Питання про сенс життя є питан­ням про призначення людини.

Для людини, як суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності.

Головні підходи до даної проблеми: n сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку (даному підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя,згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою, і ми своїм життям повинні виявляти його подобу; n сенс життя за межами життя (підходу є наполовину релігійна ідеях людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справед­ливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогресом. Про­грес передбачає мету, а мета надає сенсу людському життю. Тобто майбутнє тут обожнюється за рахунок сучасного і ми­нулого. Прогрес, отже, перетворює кожне людське поколін­ня, кожну людину, кожну епоху на засіб і знаряддя кінцевої мети — досконалості, могутності та блаженства майбутньо­го людства); n сенс життя створюється самою людиною (ми самі свідомо чи стихійно, на­вмисне чи мимоволі самим способом нашого буття надаємо йому сенсу і тим самим обираємо і створюємо свою людську сутність).

 

Слід відмітити:



 

vзавжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Це залежить від розуміння життя людиною, вона сама визначає сенс свого життя;

v сенс життя усві­домлюється і формується на певних світоглядних (міфо­логічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах;

vсенс життя залежить значною мірою і від наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання.

Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя.

 

Визначення сенсу життя пов'язане з розумінням:



²мети життяяк уявного чи очікуваного ре­зультату нашої діяльності;

²вибором життєвого шляху(легкого чи важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом "як всі"...);

²життєвої позиції, щовиявляється у практичних діях — оцін­ках, прагненнях тощо.

 

Харак­теристикою життєвої позиції людини є:



à рівень активності.

à спосіб життя,

Однак людина сама визначає спосіб свого життя. І це рішення не завжди залежить тільки від того, в якому су­спільстві вона живе. Отже, вислів: "Людина — творець своєї долі" — очевидно, має право на існування.

 

Отже, спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе.

Важливими ціннісними вимірами людського життя є по­чуття й усвідомлення смерті та безсмертя.

"Життя є опір смерті"... У цьому вислові міститься глибо­кий зміст: життя намагається подолати смерть уже на долюдському рівні, життя породжує нове життя, організм живе у своїх нащадках.

Очевидно, що в цьому якраз і криється сенс життя.

 

Уявлення посмертя у різних світоглядних си­стемах:



 

Атеїзм- по смерті нас че­кає ніщо, яке надзвичайно важко описати, адже це відсут­ність свідомості, почуттів, відчуттів. Вогник життя згасає, а з ним назавжди згасає наше "Я". Тобто нас не­має. Ніде.

Християнство- після смерті нас чекає Божий суд і вічне блаженство або вічні муки нашої безсмертної душі разом із воскреслим вічним тілом.

Буддизм - обіцяє нові багаторазові народження з усіма зем­ними муками та проблемами, що супроводжують життя (ми отри­муємо лише кармічний тягар і змушені знову й знову плати­ти фактично за чужими рахунками). Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі).

 

Безсмертя- це мрія, ідеал людини. Безсмер­тя, з цієї точки зору, є вищим благом.



Усі людські поривання, при­страсті пов'язані з проблемами, породженими смертністю. Саме вона робить життя трагічним, важким, проте осмисле­ним, в якому є задля чого страждати, боротися, ризикувати.

 

Сучасна наука стоїть на порозі грандіозних відкриттів, пов'язаних з таємницями життя і смерті. Можливо, в майбутньому наші уявлення про життя і смерть докорінно зміняться, адже сенс нашого життя незбагненно для нас пов'язаний зі спільною долею людства: зі зміною численних поколінь, їхньою долею.



Лекція №11
Тема: Цінності в житті людини.

Мета: розкрити поняття цінностей у житті людини; показати співвідно-

шення поняття цінності і культури; виховувати студентів у дусі

гуманізму.
Методи: словесний
План
1 Цінності як визначальні характеристики людського буття. Людина в системі цінностей.

2 Структура цінностей.

3 Глобальні проблеми людства і людина.
Матеріально - технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

Навчальний посібник, філософський словник, презентації.


Література:
1 Андрущенко В. Історія соціальної філософії.- К., Тандем, 2000.

2 Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,2003.

3 Бичко А. Історія філософії.Підручник. – Либідь, 2001.

4 Бойченко І.В.Філософія історії.- К., 2000.

5 Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.- К., 1999.

6 Горлач М.І. Філософія: підручник.- Харків, 2000.

7 Надольний І.Ф. Філософія: посібник.- К., 2003.

8 Причепій Є.М. Філософія: посібник.- К., 2003.

9 Петрушенко В.П. Основи філософських знань. Посібник.- Новий світ, 2003.

10 Ярошовець В.І. Історія філософії. Підручник. – ПАРАПАН, 2002.



АКСІОЛОГІЯ - (грец. axios-цінність, logos - вчення) - філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

ЦІННОСТІ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Види цінностей

Цінності

Антиподи цінностей

Природні

Чисте повітря, вода, ліси корисні копалини, родючі грунти, багаті на рибу ріки і моря

Брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі, торнадо тощо

Біологічні

Здоровий стан організму

Хвороба

Психологічні

Відчуття комфорту, піднесення, закоханості, радості, щастя і т.п.

Переживання, смуток, нещастя, горе

Соціальні

Злагода в суспільстві, мир, порядок, демократія, зайнятість населення

Соціальні катаклізми, антагонізми, безробіття, війни.

Духовні

Добро, свобода, прекрасне, справедливість, святість, мистецтво, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії

Зло, потворне, несправедливість, гріховність тощо

ЦІННОСТІ -

- це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об`єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей

- феномен, який об’єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Система цінностей визначає сутність як людини так і певної спільноти, направленість їх дій і вчинків.



Концепції цінностей

-Об’єктивістські концепції - джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). (Об’єктивний ідеалізм, неотомізм, концепція природних прав людини, історизму).

- Суб’єктивістські концепції - в основі є суб’єкта, свідомість (психологізму, трансцендентальної свідомості, концепція цінностей неокантіанців, феноменологічна)

 

Класифікація цінностей

Види цінностей

Прояви цінностей

матеріальні

цінності, які існують у формі речей (одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина)

духовні

моральні, релігійні, художні, політичні та ін

психічні

переживання радості, щастя, душевного комфорту

соціальні

соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, партія тощо.

Відповідно до ролі цінностей:

цінності - цілі - найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування і мають значення самі по собі і які людина сприймає на віру, так як вони є очевидними для неї (життя, щастя, кохання, істина, добро, прекрасне);

- цінності-засоби - втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобом досягнення інших, значиміших цілей (кохання, кар’єра, слава, багатство тощо)

 

Функції цінностей

конституювання сенсу життя Þ цінності в єдності із свободою констатують сенс життя людини;

орієнтаційна Þ в житті людини і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності;

нормативна Þ передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей;

НОРМИ це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу цінностей.

Цінності:

- гносеологічні(наприклад, істина); - реальні (норми, принципи); - естетичні(краса) та ін.

 ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ— найважливіші елементи внутрішньої струк­тури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією су­купністю її переживань (політичні, світоглядні, моральні переко­нання, глибокі та постійні уподобання, моральні прин­ципи поведінки).

Типи ціннісних орієнтацій:

- виділення пріоритетних цінностей;

- розгляд їхнього змісту;

- характеристика способу їх обґрунтування.

У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина. Людина, народжуючись, отримує безцінний дар — жит­тя,яке для неї є самоцінністю, для суспільства — най­вищою цінністю.

Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. Цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.


Світ цінностей — це світ саме практичної діяльності.

Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності.

Ціннісний світ людини складається з ціннісних елементів. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу водіння.
Цінність — явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. 
Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс:

цінність

 це характеристика оцінюваного

оцінка

 процес встановлення наявності чи відсутності цінності.

Типи ціннісних орієнтацій:

Етизм (етико-релігійний)— це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст і будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей.

Естетизм (образно-естетична) - орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Естетизм може бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства.

Ціннісній орієнтації утилітаризму характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до її вартості.

 Базові загальнолюдські цінності цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.

 

Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей складають фундамент індивідуального світогляду. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо.



 

Вищі цінності — це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини (цінності суспільного устрою, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності).

Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей.
Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індиві-дуального існування.

 

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА(від лат. «гло­бус» - земля, земна куля) - позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому.



П Р О Б Л Е М И :

- збереження миру;

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль­турного розвитку між розвинутими індустріальними країна­ми Заходу і країнами, що розвиваються;

- охорона навколишнього середовища і подолання екологічної кризи;

- забезпечення населення продовольством;

- енергетично-сировинна;

-стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по­ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

- боротьба з масовими хворобами (СНІД);

- перспективи розвитку людського суспільства та ін.

ПРИЧИНИ ЗАГОСТРЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Різке зростання народонаселення (у період неоліту населення Землі становило усього близько 25 млн. осіб, на початку нашої ери - біля 250 млн., на початку XIX сторіччя - 1 млрд., на початку ХХ ст. - 1 млрд. 348 млн., в 2000 р. - 6 млрд., а зараз - біля 7 млрд. осіб), що вимагає нарощувати виробництво промислової і сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяг видобування корисних копалин тощо Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується середня температура на Землі, забруднюється навколишне середовище та інші.

ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

- раціональне використання невідновлювальних видів енергії - нафти, газу, вугілля;

- швидкий розвиток альтернативних джерел енергії. Використання сонячної енергії, енергії вітру, річок, океанічних припливів і відливів тощо;

- проведення природоохоронних заходів, дотримання встановлених екологічних стандартів;

- ефективне використання земельних ресурсів підвищення врожайності сільськогосподарських культур шляхом застосування передової агротехніки, елітних культур, добрив та засобів захисту рослин тощо;

- запровадження жорсткого державного контролю за використанням поливних і сировинних ресурсів;

- застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій при виробництві продукції, особливо у постсоціалістичних країнах та країнах "третього світу";

- формування у громадян екологічного світогляду, обговорення і вирішення природоохоронних проблем на різних рівнях ( як в межах кожної країни, так і на міжнародному рівні);

- масове роз’яснення значення та масштабів глобальних проблем;

- міжнародна співпраця у справі розв’язання глобальних проблем на різних рівнях;

- міжнародне запровадження економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв’язання глобальних проблем; 

ВИСНОВКИ

-Цінності відіграють важливу роль в житті людини і суспільства.-²Цінності є невід’ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільство духовно.

-Суттєві ознаки цінностей дають можливість розуміти їх як накопичення зразків людських історичних самовиявлень, а тому цінності, створені людиною постають своєрідною умовою збереження людськості в ході історичного процесу.

-Розвиток сучасної цивілізації спричинив виявлення цілої низки глобальних проблем, тобто таких проблем, що стосуються усе людство.

-Глобальні проблеми вимагають взаємодії різних держав та народів і, зокрема, змушують вважати збереження культурних досягнень людства, цінностей однією із таких глобальних проблем.

Сьогодні , коли інтереси людства потребують планетарного підходу до розв’язання світових проблем, філософія має інтегрувати основні досягнення й цінності людської культури. Це може здійснюватися лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.



Лекція №12
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка