Лекція №1 Тема: Вступ Мета: показати взаємозв'язок між філософією і людиною, особливості



Сторінка1/7
Дата конвертації24.03.2017
Розмір1.14 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Лекція №1

Тема: Вступ

Мета: показати взаємозв'язок між філософією і людиною, особливості

історичного виникнення філософії; співвідношення філософії, науки.

релігії та мистецтва; ознайомити студентів зі структурою курсу,

літературою.


Методи: словесний
План

1 Зміст дисципліни.

2 Структура курсу, рекомендована література.

3 Специфіка філософського знання.

4 Філософія та її роль у суспільстві.
Матеріально - технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

Аблєєв С.Р. Філософія в схемах і таблицях. - М., Вища школа, 2004.

Вислови філософів, схеми: «Сфери духовної діяльності, які виділилися із міфу», «Міфологічний світогляд і філософія»,навчальний посібник.
Література:
1 Андрущенко В. Історія соціальної філософії.- К., Тандем, 2000.

2 Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,2003.

3 Бичко А. Історія філософії.Підручник. – Либідь, 2001.

4 Бойченко І.В.Філософія історії.- К., 2000.

5 Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.- К., 1999.

6 Горлач М.І. Філософія: підручник.- Харків, 2000.

7 Горський В.С.Історія української філософії. Навч. посіб. – К., 2001.

8 Надольний І.Ф. Філософія: посібник.- К., 2003.

9 Причепій Є.М. Філософія: посібник.- К., 2003.

10 Петрушенко В.П. Основи філософських знань. Посібник.- Новий світ, 2003.

11 Тарасенко Н.Ф., Русин М.Ю. Історія філософії України: підручник. – К., 1994.

12 Федів Ю., Мозкова Н.Історія української філософії.- Україна, 2000.



13 Ярошовець В.І. Історія філософії. Підручник. – ПАРАПАН, 2002.
Філософське знання  має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним , однозначним і тому загальноприйнятним для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним .Це означає, що на одні і тіж самі питання в різних філософських школах даються різні відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення.Інакше кажучи, в філософії не існує однозначних і загальнопрйнятих положень.Саме тому філософія є особливим видом знання; це “софійне” знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія- від грецьких слів  філео-любов і софія-мудрість (“любов до мудрості”). Такий переклад , звичайно ж , не висвітлює сучасного змісту цього слова, але є в ньому і зерно істини .Людину, яка добре знає свою справу, ми називаємо “обізнаний фахівець”. Епітет “мудрий” не пасує до цього прикладу.Він вживається тоді , коли треба охарактеризувати ставлення людини до життя взагалі.Це ставлення виявляється у вчинках , а обгрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі , її світоглядом.Філософію пов’язують саме із світоглядом, часто називають його основою. Щоб така характеристика філософії стала зрозумілою, потрібно розібратися в тому , яке місце у системі людських знань та поглядів  на життя посідає світогляд, а яке-філософія. Сукупність знань, необхідних для розумового керівництва діяльністю суспільства і людини , можна уявити у вигляді піраміди , яку поділено на кілька рівнів таким чином , що кожен вищий її рівень обгрунтовує успішне використання знань нижчого рівня. Знання технологічного рівня дають змогу безпосередньо керувати діяльністю, відповідаючи на запитання “як?”: як різати метал , як провести  урок , як лікувати хворого? Для того щоб виробити “рецепти” технологічного рівня , треба знати , що являє собою той предмет , та царина реальності , з якою ми маємо справу .Це рівень емпіричного   опису явищ дійсності. Технологічні рекомендації та емпіричні описи завжди мають обмежену ділянку використання .Зрозуміло , що  виникає прагнення з’ясувати  чому , відповідно до закономірностей і яким саме чином влаштовані певні явища , як щодо них треба діяти ? Тут знання переходять на теоретичний рівень. Уявімо тепер суспільство або людину , які достатньою мірою володіють технологічними , емпіричними  і теоретичним  знаннями , тобто всіма засобами , необхідними для здійснення сучасного науково-технічного прогресу та особистої участі в ньому. Такі  знання зрештою не гарантують розумного життя .Сучасна наука і техніка можуть сприяти розквіту життя , а можуть занапастити його в нуклеарній або екологічній катастрофі. Все залежить від того , задля чого використовуються ці могутні засоби ? Яким є наш ідеал ? Що надає сенсу нашій діяльності, як ми уявляємо собі покликання та призначення людини і місце її в цьому  світі? Відповідь на ці запитання дає методологічний рівень знань. Кожен рівень знання має три ступені : думку, науку і осяяння .Засобом і знаряддям думки є розсудок , наука  - логіка, осяяння –інтуїція. Інтуїції підпорядковується розум. Це абсолютне знання засноване на тотожності розуму  який пізнає із об’єктом пізнання. Отже те, що ми насправді знаємо- це не світ сам по собі , а те що ми з ним робимо ;ми перетворюємо в практику , так би мовити , наш образ світу , модель , охайно зібрану з цеглинок , здобутих у процесі навчання і освоєння мови. Знання є сигналом і символом оточуючого нас світу є його образ , що складається в систему наукових уявлень , функціонує на рівні повсякденності, міститься в інших духовних формах .Воно виробляє в собі певні категоріальні форми осягнення дійсності , прцедури власного розвитку, понятійний аппарат , мовні вирази тощо. Розум людини здатен продукувати знання як духовне забезпечення  активної взаємодії людини з об’єктивним світом , як ствердженням себе в ньому. Разом з тим духовне самоствердження людини в світі не зводиться виключно до пізнавального відношення. В філософії науково – об’єктивний підхід поєднується з оціночим, оцінюючим. Специфіка філософського знання в значній мірі визначається такими проблемами , які досліджуються в філософії .До найважливіших проблем філософії відносяться такі: --хто така людина і яке місце займає вона в світі ? --яка природа Світу , Космосу? В чому полягає причина і основа його формування ? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту , чи він є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил ? --в чому полягає сенс людськогожиття в цілому ? І чи існує сенс взагалі? --в чому суть людського щастя ?  І як , якими шляхами і законами людина може стати щасливою? --як слід розуміти добро і зло ? Яка їх роль у житті індивіда і людських спільнот? --людина і доля чи вільна істота людини, чи над нею панує фатум, доля ? Чи визначено її життєвий шлях заздалегіть , чи ні ? На ці та інші питання  неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді , і тому кожне нове покоління  людей  пробує відшукати своє власне тлумачення цих життевоважливих проблем людського існування . Філософія вивчає , отже, такі питання , котрі включаються у світогляд людини .Саме тому філософія тісно і безпосередньо пов’язана з світоглядом.  

Лекція №2

Тема: Світогляд як духовно - практичний феномен

Мета: перевірити ступінь засвоєння попереднього матеріалу; охарактери-

зувати світогляд як духовно-практичний феномен, розкрити роль

світогляду в житті людини.

Методи: словесний
План

1 Поняття та типологія світогляду.

2 Світогляд і філософія.

3 Роль світогляду в житті людини.


Матеріально - технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

Аблєєв С.Р. Філософія в схемах і таблицях. - М., Вища школа, 2004.

Вислови філософів, схеми «Типи світогляду», «Функції філософії», навчальний посібник.
Література:
1 Андрущенко В. Історія соціальної філософії.- К., Тандем, 2000.

2 Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,2003.

3 Бичко А. Історія філософії.Підручник. – Либідь, 2001.

4 Бойченко І.В.Філософія історії.- К., 2000.

5 Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.- К., 1999.

6 Горлач М.І. Філософія: Підручник.- Харків, 2000.

7 Горський В.С.Історія української філософії. Навч. посіб. – К., 2001.

8 Надольний І.Ф. Філософія: посібник.- К., 2003.

9 Причепій Є.М. Філософія: посібник.- К., 2003.

10 Петрушенко В.П. Основи філософських знань. Посібник.- Новий світ, 2003.


Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також життєві позиції, програми поведінки, дії людей. У світогляді в найзагальнішому вигляді репрезентована пізнавально-ціннісна система поведінки, тобтозавдяки світогляду людина маєцілісне уявлення про світ власного буття, формує свій особистий імідж, набір соціальних ролей, прагне знайти себе, порозумітися з близькими, досягти гармонії зі світом.

Світовідчуття– емоційно-психологічна сторона світогляду на рівні настроїв і почуттів.

Світосприйняття – це досвід формування пізнавальних образів з використанням наочних уявлень.

Світорозуміння– пізнавально-інтелектуальна сторона світогляду.

Основне питання філософії має дві сторони:


  1. Що первинне: матерія чи свідомість?

  2. Чи пізнаванний світ?

В залежності від вирішення першої сторони питання філософія розділилася на два головних і протилежних напрямки: матеріалізмтаідеалізм.

Матеріалізм– вважає матерію первинною, а свідомість – вторинною, продуктом розвитку матерії, її власністю.

Ідеалізм– визнав первинним духовне (свідомість), а вторинним – матеріальне.

Можливий також третій напрямок у філософії – дуалізм,визнання двох незалежних самостійних начал: духовного і матеріального.

У вирішенні другої сторони основного питання погляди філософів також розділилися. Одні (матеріалісти, об’єктивні ідеалісти) вважають, що світпізнаваний. Інші (суб’єктивні ідеалісти) заперечують принципову можливість пізнання світу, сутності речей. Ця течія філософії називається агностицизмом.

Основна функція світогляду– духовне проектування життя, визначення головних орієнтирів і сенсу людського існування, самоутвердження, самореалізацію.Світогляду духовній культурі людства чітконе окреслений, у залежності від конкретної історичної ситуації він може виявляти себе мовою мистецтва, моралі, філософії, релігії, транслюючи«вічні» проблемилюдського існування, тобто взаємозв’язок людини і світу, а саме:



  • Хто така людина і яке її становище та призначення у світі?

  • Що є причиною існування, сутністю та першоосновою світу?

  • У чому полягає сенс людського життя?

  • Що таке смерть і чи може людина її подолати?

  • Яка природа добра і зла, істини, краси, справедливості?

  • Що таке щастя і які можуть бути шляхи його досягнення?

  • Чи можлива свобода і в чому вона?

Однозначної, остаточної, закінченої відповіді нема. Кожна людина, кожне покоління ставить і вирішує ці питання наново, виходячи з конкретної історичної ситуації, життєвого досвіду, а в основі реальний, практичний життєвий інтерес.У структурі світогляду можна виділити:

  1. Основні компонентисвітогляду (пізнавальний, ціннісний, мотиваційно-діяльний).

  2. Основні рівнісвітогляду (практичний, теоретичний).

  3. Типи світогляду (міфологія, релігія, філософський світогляд).

Всі форми світогляду мають єдиний зміст – коло вічних проблем (життя, смерть, безсмертя, віра, любов, свобода...), а відмінність між ними полягає самеу способі розв’язанняцих проблем.

Наприклад, у міфологічному світогляді основою світосприйняття єхудожньо-образне,символічне відображення, уява, почуття єдності людини і природи, індивіда і людського роду. Релігійнийсвітогляд спирається на віру. Художній світогляд є усвідомленням людини і світу у художніх образах, символах метафорах.Філософіяшукає відповідітеоретичним способом пізнання, спираючись на логічне мислення.

У сучасному світі всі форми світогляду співіснують у духовному житті суспільства і особистості, але в історії вони формувались послідовно і відігравали, у певний історичний період, домінуючу роль,– це дає підстави визначити історичні типи світогляду.

Риси міфології: колективно-родовий характер, емоційне сприйняття світу,синкретизм (нерозумнована єдність реального і ілюзорного, об’єктивного і суб’єктивного, природнього і неприроднього),анторопосоціоморфізм(формування уяви про світ за аналогією з людським існуванням),одухотворення всього сущого.Розподілуна світ видимий (природний) і невидимий (надприродний)нема.

Релігія – (пер.з лат. «святість»)(мета релігії– подолання смерті). Світ у релігійному уявленні розпався на справжній (духовний, божественний, священний, вічний) і Земний, уражений смертю.Бог– надприродня сила,людинапосинає розглядатися не як цілком природня, космічна, тілесна істота, а як особистість, духовно-моральна істота, що має неповторний внутрішцій світ. Звідси бере свій початок ще однаідея релігійної свідомості– ідея індивідуального безсмертя, самоцінність людської душі.У міфологіїне існувалогостроти проблеми смертівнаслідок пануванняциклічного уявленняпро час (уявлення про вічний кругообіг, де все здійснююється іповторюється неодноразово), ау релігійному світогляді час набуваєлінійного характеруі стаєнезворотним, тобто ідея одноразовості і неповторності подій. Ці риси релігійного світогляду можна вважати універсальними, щодо релігійних систем, винятком є буддизм з його ідеєю багаторазового повернення та перевтілення душ.

Лекція №3

Тема: Філософія Стародавнього Сходу.

Мета: охарактеризувати джерела, провідні ідеї та напрямки філософії

Стародавньої Індії; канонічні джерела, провідні ідеї філософії

Стародавнього Китаю; виявити особливості філософії Стародавнього

Сходу.
Методи: словесний


План
1 Проблема «Схід - Захід» в сучасній філософії.

2 Філософія Стародавньої Індії.

3 Філософія Стародавнього Китаю.
Матеріально - технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН:

Аблєєв С.Р. Філософія в схемах і таблицях. - М., Вища школа, 2004.

Вислови філософів, схема «Основні відмінності між східними та західними типами цивілізацій», презентації, філософський словник,навчальний посібник.
Література:
1 Андрущенко В. Історія соціальної філософії.- К., Тандем, 2000.

2 Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. – К.,2003.

3 Бичко А. Історія філософії.Підручник. – Либідь, 2001.

4 Бойченко І.В.Філософія історії.- К., 2000.

5 Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.- К., 1999.

6 Горлач М.І. Філософія: Підручник.- Харків, 2000.

7 Горський В.С.Історія української філософії. Навч. посіб. – К., 2001.

8 Надольний І.Ф. Філософія: посібник.- К., 2003.

9 Причепій Є.М. Філософія: посібник.- К., 2003.

10 Петрушенко В.П. Основи філософських знань. Посібник.- Новий світ, 2003.

11 Чанишев А.Н. Курс лекцій зі стародавньої філософії. - М., 1981.

Сьогодні особливо гостро стоїть питання про діалог двох культур, про його взаємозв’язок та взаємо доповнення.

Перший аспект, за яким розрізняються східний і західний тип культури, –це ставлення до природи. Захід у своєму розвитку йшов шляхом активного перетворення природи і підкорення її людині. Розвиток техніки і технології, науки – характерні ознаки західного типу. Східному типу культури була завжди чужою ідея панування над природою, тут завжди культивувалось релігійне ставлення до природи і розвиток самої людини – на морально-духовне вдосконалення особистості, на розвиток її фізичних і психічних можливостей, на гармонійність і цілісність її внутрішнього світу.

Друга відмінністькультур полягає в особливостях суспільного життя, в системі пасивних соціальних цінностей. Історичний процес, цінності демократії, правової держави, свобода і суверенність особистості – все це є досягненнями західного типу культури. Суспільства східного типу прагнуть до збереження себе і своєї культури у традиційному стані, а саме консерватизм у соціальних стосунках з обмеженням індивідуальної свободи в ім’я інтересів суспільства.

Третій аспект– це духовно-психологічні риси людини певної культури. Людині західного типу притаманні більшою мірою раціонально-логічний стиль мислення, мислення Сходу інтуїтивне, містичне, релігійне.

Філософія є відображенням певної культури, тому західна філософія орієнтована переважно на ідеал раціонального знання , наукове пізнання, а філософська традиція східного типу виявляє себе у таких формах духовної культури, як релігія, мистецтво, мораль.

Філософська думка Стародавньої Індії представлена великою кількістю філософських систем і шкіл, які відштовхувались від ведичної традиції. Ведична література містила в собі стародавні міфологічні уявлення індійського народу та складалась з гімнів, молитв, заклять, жертовних формул. Пізніше з тлумаченням Вед з’являються тексти релігійно філософських коментарів ведичної літератури, так звані Упанішади.

Частина філософських систем Індії визнавала авторитет Вед, вони називались ортодоксальними (тобто такими, що дотримуються традиції, правовірними) до них відносяться філософські школисанкх’я, н’яя, вайшнешики, йога, міманса, веданта.Неортодоксальні філософськи системи, які відмовляються від духовного зв’язку з Ведами, -джайнізм, буддизм і чарвака.

Загальносвітоглядні уявлення індійської культури:


  • Сприйняття предметно-чуттєвого світу як повної ілюзії, справжньої реальністю є безособиста, споконвічна сила, божественний Абсолют;

  • Вчення про сансару, тобто про переселення і перетворення душі, про вічний кругообіг життя;

  • Ідея карми – закону обумовленості життя людей та їх перероджень сукупністю добрих і поганих вчинків у попередньому існуванні.

  • Ідеї кастового поділу суспільства, тобто уявлення про належність кожної людини від народження до однієї з чотирьох прошарків населення.

Спадкоємцем і критиком-реформатором цих традицій став легендарний царевич Гаутама, перший Будда( тобто «просвітлений»). Після шести років сумнівів та пошуків йому раптово відкривається істина життя, і він створює своє релігійно-філософське вчення, яке належить до числа трьох найпоширеніших світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Основним літературним джерелом буддизму є збірка «Тіпітака» («Три корзини»), а вчення Будда виклав у вигляді чотирьох тез, тобто «благородних істин».

Перша істинаполягає у тому, щожиття з усіма його проявами (народження і смерть, хвороба і старість, любов і ненависть, зустріч і розлучення)сповнене стражданням.

Другаістина розкриваєпричину страждань. Невгамовнажага життя,надмірні пристрасті, прагнення щастя, до задоволень і насолоди, нескінченність бажань, – все це приводить до стану вічного незадоволення і тому страждання.

Третяістина вказує на шлях спасіння – позбавитись страждань можна тільки перервавши ланцюг перероджень (оскільки нове життя веде до нових страждань), через зречення від пристрастей, ненависті, гордині, заздрості, жадоби, влади – все це досягнення кінцевої мети –нірвани.

Нірвана – злиття з божественним абсолютом, стан абсолютного спокою, перехід людини у надбуття. Якщо для європейців велику цінність має збереження і збагачення себе як особистості, то для буддистів ідеалом і метою стає зречення від власної індивідуальності.

Четверта істина буддизму – існування «восьмирічного шляху» досягнення нірвани.

Світ у буддизмі розуміється як абсолютна тотожність протилежностей, всі відмінності у ньому відносні. Все є втіленням і проявом безособистого духовного Абсолюту. «Все в одному, і одне – у всьому» - такий основоположний принцип буддизму. «Я» і «Ти», ворог і друг, добро і зло, життя і смерть – лише ілюзія протилежностей, бо все повернеться до вічного Єдиного. Східна культура сприймає світ як споконвічну гармонію, довершеність і досконалість, людині потрібно лише наслідувати природу. Історичне значення буддизму полягає у тому, що він проголосив духовну рівність всіх людей, рівність у стражданнях, рівність у можливостях спасіння шляхом морального самовдосконалення.Ідеалом буддистської етикиє любов до всього живого, утримання від запобігання йому зла.

Давньокитайська філософія, як і індійська, була тісно пов’язана з міфологічними уявленнями минулого, що збереглися у класичних стародавніх книгах. Так, у «Книзі перемін» дається тлумачення понять, які є вихідними для всієї китайської культури – «Інь», «Ян», «Дао». Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил, які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного. Ян – символ неба, енергії, світла, це є активний, чоловічий початок світу. Інь – символ землі, матерії, це темна сторона світу, жіночий початок, якому належить пасивна роль. Інь і Ян пронизують все суще – небо, землю і людину. Від гармонії і рівноваги між ними залежить порядок. Взаємозалежність та взаємопроникнення цих двох сил називається Дао (буквально «шлях») –єдиний світовий закон, божественна основа всіх речей.

У давньокитайській філософії існувало шість основних шкіл:даосизм, школа «Інь-Ян» (натурфілософська школа), конфуціанство, моїзм, легізм та школа імен.Найвпливовішими з усіх вчень стали конфуціанство і даосизм. Даосизм і конфуціанство є двома протилежними полюсами світобачення, в різні часи китайська культура тяжіла до однієї чи іншої філософської традиції.

Конфуціанство виникає у VIстолітті до н.е. його засновником став Конфуцій. Основним літературним джерелом конфуціанства є книга «Лунь-юй» («Бесіда та висловлювання»). Конфуціанство - етико-політичне вчення, основна увага в ньому приділяється мистецтву управління та виховання людини в дусі поваги до предків, до держави, до інших людей. Етика Конфуціанства заснована на розрізненні двох соціальних типів людей, двох стилів поведінки у суспільстві – «шляхетної людини» і «низької людини». «Шляхетна людина» - це людина вимоглива до себе, прагне до самовдосконалення, вміє володіти собою, поміркована у словах і вчинках, гуманна. Гуманність, за Конфуцієм, – це повага до старших, справедливість, шанобливість, правдивість; а вища моральна заповідь: «Не чини іншим те, чого не бажаєш собі».

В основі конфуціанського ідеалу управління лежить принцип морального зразку, а не примусу на основіпідкорення особистісних інтересів людини інтересам держави. Під контролем конфуціанства, як державної ідеології був весь образ життя китайців – від стилю поведінки і мови, смаків і звичок до одягу і зачіски,акцент на субординацію(кожен має знати своє місце, і не претендувати на чуже). Саме тому у конфуціанстві малиформальні правила спілкування – церемонії, ритуали, етикет.

Серед послідовників і критиків конфуціанства виділяються школа моїстіві школазаконників (легістів).Моїсти внесли демократичні елементи у соціальне вчення, ідею пріоритета інтересів народу над інтересами держави, зробили першу спробу постанови проблеми соціальної рівності людей.Легісти,або законники, на відміну від конфуціанців і моїстів,відмовилися від гуманістичних цінностей, висунувши ідею панування закону, а не моралі. Але ці закони легісти розуміли як закони покарання, так як на їх думку гуманність лише послаблює державу, а доброта є «матір’ю злочинів». Держава повинна ґрунтуватися на примусі і насиллі, на жорстокості, на стратах і війні, на взаємних наглядах і доносах у суспільстві.

Даосизмвиникає приблизно у той же час, що і конфуціанство, відрізняється від попередніх вчень своєю проблематикою. У центрі уваги даосистів не соціально-етичні і політичні проблеми, а натурфілософія, проблеми взаємозв’язку людини з природою, космічним цілим. Основні положення викладені у книзі «Даодецзин» (буквально «Книга про Дао і Де»).

Дао– центральний термін даосизму, за допомогою якого можна дати відповідь на питання про походження світу і спосіб його існування. Дао –першопричина, першооснова і єдиний закон світу, якому підкорюється природа, суспільство, людина. Сутність Дао є небуття, тому Дао неможливо осягнути розумом, неможливо дати йому визначення. Усе в світі є мінливим і плинним, нестійким і невічним, все з часом іде в небуття, повертається до своєї основи і знаходить спокій. Вічним є тільки Дао, тільки небуття. Подібно до буддизму, даосисти наполягають на ілюзорності всіх протилежностей, все у цьому світі перебуває в єдності, і ця єдність є Дао.Основним принципомжиття людини в даосизмі є принципнедіяння, а у звільненні від бажань і пристрастей полягає природний вияв людини. Дозволити всьому йти своїм власним, природним шляхом, бути споглядачем у житті, спокійно ставитись до вимог світу і до власних бажань – осьмудрість даосизму. Мудра людина повинна досягти у своєму житті три основних мети: здобути довголіття, пережити стан просвітлення (єднання з Дао), стати безсмертною.



Лекція №4

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка