Лекція №1 Тема: Вступ до курсу "Історія української культури" План Поняття і сутність культури. Функції культури



Сторінка1/5
Дата конвертації18.11.2016
Розмір1 Mb.
  1   2   3   4   5
Лекція №1

Тема: Вступ до курсу “Історія української культури”


План

  1. Поняття і сутність культури.

  2. Функції культури.

  3. Культура і цивілізація

1. Приступаючи до вивчення предмету Історія української культури ми повинні чітко з’ясувати суть поняття культура, національна культура, світова культура, функції культури.

Поняття “культура” складне і багатогранне. Чимало філософів і дослідників давніх і новітніх часів намагалися дати вичерпне визначення цього терміну. Але той факт, що і на сьогоднішній день не існує єдиного уніфікованого поняття, а в світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень свідчить про неоднозначність і обширність поняття “культура”.

Саме слово “культура” латинського походження і означає “обробіток”, “догляд”. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, філософ Цицерон (у 45 р. до н.е ), який назвав філософію “культурою душі”. Саме в культурі мислення він вбачив шлях до розширення духовного світу людини. У такому розумінні як синонім освіченості, вихованості людини, термін “культу- ра” ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української. У середні віка поняття “культура” асоціює з міським вкладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. І тільки в ХVІІ ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ ХVІІ ст. Й. Герде відстоював ідею історичного прогресу людства, пов’язуючи його з розвитком культури.

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності

людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Авторитетний культуролог України Д. Антонович слушно наголошує на те, що під словом культура в різних випадках криється різний зміст. В широкому розумінні цього слова, наголошує дослідник, - культурою вважають все, що має людина чи громада людей не від природи, а вже від власного розуму і власної творчості, як царині матеріальній, так і духовній, у громадського життя, звичаїв та побуту.

Серед сучасних визначень культури є :



  1. Культура – є все те, що результатом людської

історії.

  1. Культура – як міра людяності.

  2. Культура – все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

І як приклад, Д. Антонович наводить той факт, що коли людина не їсть сире м'ясо, а раніше його зварить, то така людина стоїть щодо своєї культурності на кілька щаблів вище від людини що не відчуває потреби кулінарної обробки м’яса перед його споживанням.

Варто чітко усвідомити, що культуру в широкому розумінні цього слова мають усі люди – від найпримітивніших канібалів (людоїдів) до найбільш культурно розвинених народів; тільки рівень культури в них різний: одні мають культуру примітивнішу, інші – високорозвинену.

Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це зумовлено тим, що людство нагромадило далечезні матеріальні й духові цінності, створенні в різні епохи різними народами.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури.

Традиційно розрізняють два основні напрямки – матеріальний і духовий, відповідно до двох основних сфер людської діяльності – матеріальної і духової. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, помешкання, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв’язку, пам’ятники і мопулянти тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей.

Матеріальна і духовна культура перебувають у тісному взаємозв’язку.

Так, приклад, образотворче мистецтво: картина є зразком духовної культури, але її творення неможливе без предметів матеріальної культури: полотна, фарб, пензлів. І навпаки, без освіти, спеціальних знань, які є елементом духовної культури особистості неможливе виготовлення матеріальних речей.

Але якщо уважно проаналізувати результати діяльності людини то ми побачимо що не все що людина зробила має культурну цінність. Тому необхідно чітко розмежувати поняття культурна цінність і елемент культури.

Культурна цінність це найкращі, найдосконаліші зразки людської діяльності які мають суспільне визначення (або принаймі діяльності суспільства). Історичне значення, із часом не втрачають своєї актуальності (твори Шевченка, Франка тощо) а навпаки набувають все більше ваги. Наприклад зразки давнього мистецтва: Леопарда Давінчі , Мікеланджело.

Критерієм культурної цінності є час.

Дуже важко об’єктивно оцінити культурну цінність сучасного вору . Історія знає чимало випадків коли генії не були оцінені за життя, але були визнані через певний час.

Багато художників, письменників продавали свої твори за безцінь, живучи в злиднях. Проте після їх смерті вони були належно оцінені . (Рембрандт)

Елемент культури – це більш ширше поняття. Елемент культури є все що створила людина своєю працею. (повсякденний одяг, меблі тощо)

В сучасній науці прийнято розподіляти культуру відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділяти світову національну культуру.

Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стало загальнолюдським надбанням.

Національна культура – є синтезом культурних цінностей надбань, створених різними соціальними групами людей і групами суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній

(традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, німецьку, російську. Проте, ви повинні для себе чітко усвідомити відмінність понять “українська культура” та “культура України”.

Кожний народ створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, і в деякій мірі навпаки національна культура зазнає впливу світової. Отож національна і світова культура перебуває у тісному взаємозв’язку.

Упродовж розвитку людства виникли певні культурні епохи : антична культура, культура середньовіччя, культура доби Відродження, культура нового часу.

2. Функції культури.

Складна і багатогранна сутність культури визначає різноманітність її функції в житті суспільства й окремої людини. Серед них виділяються: пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна.

1) Основного функцію культури, на думку багатьох вчених є людино творча або гуманістична. Всі інші функції так чи інше пов’язані з нею і навіть випливають з неї.

2)Інформація є однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Саме тому культуру не випадково вважають соціальною пам’яттю людства, а розрив культурних зв’язків між поколіннями призводить до її втрати з усіма негативними послідками.

3)Пізнавальна ця функція тісно пов’язана з першою і випливає з неї.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки вона використовує багаті знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств різняться між собою саме за цією ознакою.

Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще “винаходять велосипед”, залишаючись на досидь низькому щаблі розвитку.

4)Результативна функція культури полягає в узгодженні співіснування й взаємодії людей. У праці, побуті, особистому житті культура так чи інакше впливає на поведінку людей та їх вчинки. Регулятивна функція спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. (юридичні правила)

5)Аксіологічна (ціннісна, оціночна).

Ця функція відображає важливий якісним стан культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтирів і потреби. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять інтелігентності особи. (Хто іде до музею, церкви інші в кафе-бар). Для когось основне що людина знає, який її духовний світ, а для інших як людина одягнута.

6)Особливе місце належить виховній функції культури за допомогою якого підростаюче покоління засвоює досвід співіснування в суспільстві, правила поведінки, виступає універс фактором саморозвитку.

3. Культура і цивілізація.

У культурології поняття “цивілізація” дуже зблизилися з поняттям культура, іноді ці терміни вживаються як синоніми.

Термін “цивілізація” вживається як для позначення етапу розвитку людського суспільства, так і для характеристики будь-якого суспільства. У першому випадку мається на увазі суспільство, розвиток продуктивних сил якого дає можливість отримувати додатковий продукт, і саме виробництво останнього, а не просто задоволення наявних потреб людей, стає його метою. У цьому розумінні виділяють три основні ступені розвитку людства: дикість, варварство та цивілізація. Поняття “цивілізація” характеризує етап в культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. д. н. е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958р. в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста.

В іншому розумінні, згідно з певною філософською традицією, цивілізацію протиставляють культурі як “технологія” цивілізації її сенсовим ціннісним засадам. Цивілізація може служити культурі, а може відриватися від неї, панувати своїми засобами над вищими цінностями. У сучасному світі ця тенденція виражена досить чітко. Людина може бути цивілізованою (освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто сенс її діяльності не зумовлений світовою і вітчизняною культурою.



Лекція № 2
Тема: Культура найдавнішого населення на території України

План

  1. Культура доби палеоліту.

  2. Трипільська культура.

  3. Скіфо-сарматська культура.

  4. Антична культура грецьких міст-полісів Північного причорномор’я.

  5. Культура східних слов’ян.

1. Від найдавніших часів Україна була заселена різними племенами і народами. Людина на землях України з’явилася приблизно 1 мільйона років тому в добу палеоліту (кам’яну добу). Наявність лісів, рік та родючих земель сприяли активному освоєнню людьми цієї території. Первісні люди навчилися виготовляти знаряддя праці, користуватися вогнем, будувати перші житла, мали первісні релігійні вірування. Багато археологічних знахідок підтверджують те, що з давніх-давен на українських землях відбувався розвиток світової цивілізації.



Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.). Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с. Королево на Закарпатті. Тут у багатометровій товщі суглинкових відкладів простежено вісім культурних горизонтів. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття, переважно у Південних і Південно-Східних Карпатах, уздовж течії Тиси та її притоків. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м.Амвросієвка), на Дністрі в с.Лука-Врублівецька, на Житомирщині. Археологи виявили тут ручні рубила та велику кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.

Наступний етап історичного розвитку репрезентує так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. pp. до н.е. В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово І, V (на Дністрі), Кормань IV. На основі знахідок із цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу.

Заключний етап епохи палеоліту датується періодом від 35 до 10 тис. pp. до н.е. Він характерний різким похолоданням, пов'язаним з останнім великим зледенінням (Валдайським). Змінилися рослинність, тваринний світ. Поряд з формами помірних широт (дикими кіньми, сайгаками, ослами) холодні степи України населяли мамонти, шерстисті носороги, північні олені, вівцебики, песці.
Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя кроманьйонців. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних в Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріч на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. Деякі з цих розмальованих кісток С.Бібіков інтерпретував як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодово V знайдено музичний інструмент на зразок флейти.

В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень.
У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осо-корівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих стоянок, що виникли внаслідок розпаду общин на невеликі мисливські колективи.
У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. Це в свою чергу спричинилося до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім — свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Як засвідчують наявні археологічні дані, в мезоліті відбулася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворюювального.

Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили відповідну перебудову і соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Таким осередком залишалася община, яку називають кланом, або ранньородо-вою общиною. Деякі дослідники (наприклад, М.Бутинов) вважають за можливе говорити про початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI до III тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування — якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап "неолітичною революцією".

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу — початок виготовлення керамічого посуду. Наприкінці неолітичної епохи визначилася певна територіально-господарська спеціалізація. На думку фахівців, Балкано-Дунайський басейн, Кавказ, Передня Азія — це ті регіони, звідки древнє населення України могло запозичити окультурені види зернових, одомашнену велику й дрібну рогату худобу.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга — лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).
В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворювального господарства — і на певну територію, тобто землю. В цей період різко зросла і роль сім'ї — генеологічної основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної економіки.

2. Трипільська культура, яка проіснувала протягом двох тисячоліть (IУ-III тис. до н. е.) і досягла високого, як на той час рівня розвитку. Основним заняттям трипільців було землеробство. Також вони займалися садівництвом та виноградарством. У трипільських племен було розвинуте містобудівництво, ремесла (гончарство, обробка шкіри, ткацтво). Трипільців вважають прадавніми українцями.

В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільської культури. Вони згруповані на територіях поблизу Дністра, Прута, Буча менше над Дніпром. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел. Населення на всій території трипільської культури становило близько 1 млн. осіб. Трипільські селища розташовувались на високих рівнинах, поблизу рік і потоків. Вони мали чітке планування – всі будови були розташовані концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояло святилище. Житло трипільської культури дуже нагадує українську хату XIX ст.. Будинки з випаленої глини мали видовжену прямокутну в плані форму, всередині розділені перегородками. Приміщення опалювалося глиняними печами. Уявлення про типи житла дають глиняні моделі, які часто знаходять у трипільських поселеннях.

Привертають увагу такі деталі, як напівкругле вікно, дво або чотирьохсхилий дах, на стінах виявлено сліди розписів.

Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів. Це перш за все вироби побутового призначення – столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, які прикрашалися своєрідним багатокольоровим (чорний, білий, червоний та брунатний) орнаментом. Спіраль, заокруглені лінії та смуги, що символізували воду, сонце, рослини є найпоширенішими мотивами трипільського орнаменту. Серед орнаменту композиції на посуді розміщували стилізовані зображення людей і світських тварин, які впліталися у загальний візерунок.

Серед археологічних знахідок – численні статуетки, переважно ЖІНОК, що доводить існування культу жінки у трипільському мистецтві. Про те свідчить, зокрема і те, що в глину часто змішували зерна пшениці.

В українському гончарстві, килимах, різьбленні, розписах збереглося чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва. Деякі вчені висувають ідею “відчуття Трипілля” як споконвічної хліборобської властивості української душі, як інстинкту землероба годувальника. За часів СРСР офіційна історична думка не визнавала трипільців предками українців, проте існує вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України.

3. В 7-2 ст. до н.е. в степовій частині України розвинулася культура СКІФІВ. Скіфи один із найвідоміших народів Стародавнього світу. Цей кочовий народ прийшов із Прикаспійських степів і об’єднав численні місцеві племена землеробів. Для скіфів був притаманний патріархат, культ сонця з його символом – колесом. Скіфи були войовничим народом. Тому у скіфській культурі культ зброї посідав особливе місце.

Від скіфів залишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом із небіжчиком клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. На вершинах курганів – статуї, що зображали воїнів з легенд. У цих курганах, які мають назву Чортом лик, Куль – Оба, Солоха, Мелітопольський курган, Товста могила, віднайдено багато виробів декоративних мистецтв.

Скіфи мали високо розвинуте декоративне – ужиткування, мистецтво, зокрема ювелірні вироби. Характерною особливістю мистецтва скіфів є так званий “звіриний стиль”. В оздобленні виробів з заліза, кісток, дерева (зброя, кінська збруя) використовували сюжети із зображеннями тварин. Особливість скіфського звіриного стилю було і те, що художники майстерно відтворювали характерні риси тварин, показуючи їх у дії, стрімкому русі – стрибку, польоті. Художники зображали не тільки цілі фігурки, але й окремі частини тварин такі як голова, око, пазурі та інше, що мали символічне значення, ніби надаючи їх власникові спритності, сили, пильності.

До шедеврів світового мистецтва належить золота нагрудна прикраса – Скіфська ПЕКТОРАЛЬ (4 ст. до н. е.) яку у 1951 р. віднайшов археолог Б. Мозолевський (золото 958 проби, вага 1150грам). На ній зображено на двох ярусах сцени з побуту скіфів та міфології (доїння овець, фантастичних істот до нападу коней).

На одній з посудин зображено як скіф удаляє зуб іншому скіфу (Кн.. Овс.). Що свідчить про розвиток медицини.

Від скіфів українці наслідували чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, сагайдак.

Прямими продовжувачами традицій скіфського мистецтва були сарматські племена. Вони також використовували “звіриний стиль” але в композиціях міфологічного змісту. Крім того характерною рисою їх мистецтва є прикрашення виробів інкрустацією з коштовного каміння, різноколірного скла.

4. Значний вплив на культуру України, передусім скіфів мала АНТИЧНА КУЛЬТУРА грецьких міст – полісів.

З кінця 7-6 ст. до н. е. вздовж узбережжя Чорного моря, грецькі переселенці засновують численні міста і поселення: Ольвія (на березі Бузького лиману, Пантікапей – столиця Боспорського царства, на місці сучасного Керча), Херсонес на території Севастополя.

Ці міста були містками для зв’язків грецької культури із культурою степового населення України, з яким здійснювався інтенсивний товарообіг зокрема продуктами хліборобства, тваринництва.

Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва.

Вважається, що слов’янська молодь мала оселятися в містах – полісах і здобувати тут навички, виготовлення ювелірних виробів, зброї, кераміки тощо.

Що собою представили міста – поліси?

Тут на високому рівні стояло містобудування. Вулиці у містах в основному перетин під прямим кутом. На підвищенні у кожному місті споруджено акрополь, оточений кам’яними стінами, на якому стояли храми, театри.

Цікавою пам’яткою архітектурного періоду були кам’яні склепи, які всередині мали поховальну камеру, до якої вів вузький коридор (дромос).

У цих склепах виявлено розписи стін (фрески). Пам’яткою світового значення є монументальне живлення гробниці Деметри (I ст.. до н. е.) відкритий у Керчі. Тут зображені квіти, гірлянди, сцени пресвятого міфу про викрадення дочки Деметри, богом підземного царства Плутоном.

Провідне значення в мистецтві античних міст мала скульптура на вулицях і площах встановлювання статуї богів, погруддя визначних громадян міста. Скульптурними рельєфами оздоблювали храми. Рельєфи міфологічного змісту.

Своєрідний і неповторний синтез давньої язичницької та античної культури став підґрунтям, на якому розвинулася українська культура. Література. Мистецтво, філософія з їх гуманізмом, цілісністю, зверненістю до людини, її розуму, загостреною увагою до етичних проблем, осмисленням світу через естетичне його сприйняття. Саме тому традиційний український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного відзначається й на рівні духовної культури. Греки полюбляли музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати одяг, хатню обстановку тощо. Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став однією з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити. Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга «Призначення України») та Євген Маланюк. «Степовою Елладою» ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах. Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбства, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права, (йита Іех, хееі Іех – закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка