Лекція №1 Тема: Вступ до курсу "Історія української культури" План Поняття і сутність культури. Функції культури



Сторінка1/5
Дата конвертації21.02.2017
Розмір1.19 Mb.
  1   2   3   4   5
Лекція №1

Тема: Вступ до курсу “Історія української культури”


План

  1. Поняття і сутність культури.

  2. Функції культури.

  3. Культура і цивілізація

1. Приступаючи до вивчення предмету культурологія ми повинні чітко з’ясувати суть поняття культура, національна культура, світова культура, функції культури.

Поняття “культура” складне і багатогранне. Чимало філософів і дослідників давніх і новітніх часів намагалися дати вичерпне визначення цього терміну. Але той факт, що і на сьогоднішній день не існує єдиного уніфікованого поняття, а в світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень свідчить про неоднозначність і обширність поняття “культура”.

Саме слово “культура” латинського походження і означає “обробіток”, “догляд”. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, філософ Цицерон (у 45 р. до н.е ), який назвав філософію “культурою душі”. Саме в культурі мислення він вбачив шлях до розширення духовного світу людини. У такому розумінні як синонім освіченості, вихованості людини, термін “культу- ра” ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української. У середні віка поняття “культура” асоціює з міським вкладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. І тільки в ХVІІ ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ ХVІІ ст. Й. Герде відстоював ідею історичного прогресу людства, пов’язуючи його з розвитком культури.

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності

людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Авторитетний культуролог України Д. Антонович слушно наголошує на те, що під словом культура в різних випадках криється різний зміст. В широкому розумінні цього слова, наголошує дослідник, - культурою вважають все, що має людина чи громада людей не від природи, а вже від власного розуму і власної творчості, як царині матеріальній, так і духовній, у громадського життя, звичаїв та побуту.

Серед сучасних визначень культури є :



  1. Культура – є все те, що результатом людської

історії.

  1. Культура – як міра людяності.

  2. Культура – все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

І як приклад, Д. Антонович наводить той факт, що коли людина не їсть сире м'ясо, а раніше його зварить, то така людина стоїть щодо своєї культурності на кілька щаблів вище від людини що не відчуває потреби кулінарної обробки м’яса перед його споживанням.

Варто чітко усвідомити, що культуру в широкому розумінні цього слова мають усі люди – від найпримітивніших канібалів (людоїдів) до найбільш культурно розвинених народів; тільки рівень культури в них різний: одні мають культуру примітивнішу, інші – високорозвинену.

Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це зумовлено тим, що людство нагромадило далечезні матеріальні й духові цінності, створенні в різні епохи різними народами.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури.

Традиційно розрізняють два основні напрямки – матеріальний і духовий, відповідно до двох основних сфер людської діяльності – матеріальної і духової. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, помешкання, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв’язку, пам’ятники і мопулянти тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей.

Матеріальна і духовна культура перебувають у тісному взаємозв’язку.

Так, приклад, образотворче мистецтво: картина є зразком духовної культури, але її творення неможливе без предметів матеріальної культури: полотна, фарб, пензлів. І навпаки, без освіти, спеціальних знань, які є елементом духовної культури особистості неможливе виготовлення матеріальних речей.

Але якщо уважно проаналізувати результати діяльності людини то ми побачимо що не все що людина зробила має культурну цінність. Тому необхідно чітко розмежувати поняття культурна цінність і елемент культури.

Культурна цінність це найкращі, найдосконаліші зразки людської діяльності які мають суспільне визначення (або принаймі діяльності суспільства). Історичне значення, із часом не втрачають своєї актуальності (твори Шевченка, Франка тощо) а навпаки набувають все більше ваги. Наприклад зразки давнього мистецтва: Леопарда Давінчі , Мікеланджело.

Критерієм культурної цінності є час.

Дуже важко об’єктивно оцінити культурну цінність сучасного вору . Історія знає чимало випадків коли генії не були оцінені за життя, але були визнані через певний час.

Багато художників, письменників продавали свої твори за безцінь, живучи в злиднях. Проте після їх смерті вони були належно оцінені . (Рембрандт)

Елемент культури – це більш ширше поняття. Елемент культури є все що створила людина своєю працею. (повсякденний одяг, меблі тощо)

В сучасній науці прийнято розподіляти культуру відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділяти світову національну культуру.

Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стало загальнолюдським надбанням.

Національна культура – є синтезом культурних цінностей надбань, створених різними соціальними групами людей і групами суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній

(традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури – українську, німецьку, російську. Проте, ви повинні для себе чітко усвідомити відмінність понять “українська культура” та “культура України”.

Кожний народ створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, і в деякій мірі навпаки національна культура зазнає впливу світової. Отож національна і світова культура перебуває у тісному взаємозв’язку.

Упродовж розвитку людства виникли певні культурні епохи : антична культура, культура середньовіччя, культура доби Відродження, культура нового часу.

2. Функції культури.

Складна і багатогранна сутність культури визначає різноманітність її функції в житті суспільства й окремої людини. Серед них виділяються: пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна.

1) Основного функцію культури, на думку багатьох вчених є людино творча або гуманістична. Всі інші функції так чи інше пов’язані з нею і навіть випливають з неї.

2)Інформація є однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Саме тому культуру не випадково вважають соціальною пам’яттю людства, а розрив культурних зв’язків між поколіннями призводить до її втрати з усіма негативними послідками.

3)Пізнавальна ця функція тісно пов’язана з першою і випливає з неї.

Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки вона використовує багаті знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств різняться між собою саме за цією ознакою.

Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще “винаходять велосипед”, залишаючись на досидь низькому щаблі розвитку.

4)Результативна функція культури полягає в узгодженні співіснування й взаємодії людей. У праці, побуті, особистому житті культура так чи інакше впливає на поведінку людей та їх вчинки. Регулятивна функція спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. (юридичні правила)

5)Аксіологічна (ціннісна, оціночна).

Ця функція відображає важливий якісним стан культури. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтирів і потреби. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять інтелігентності особи. (Хто іде до музею, церкви інші в кафе-бар). Для когось основне що людина знає, який її духовний світ, а для інших як людина одягнута.

6)Особливе місце належить виховній функції культури за допомогою якого підростаюче покоління засвоює досвід співіснування в суспільстві, правила поведінки, виступає універс фактором саморозвитку.

3. Культура і цивілізація.

У культурології поняття “цивілізація” дуже зблизилися з поняттям культура, іноді ці терміни вживаються як синоніми.

Термін “цивілізація” вживається як для позначення етапу розвитку людського суспільства, так і для характеристики будь-якого суспільства. У першому випадку мається на увазі суспільство, розвиток продуктивних сил якого дає можливість отримувати додатковий продукт, і саме виробництво останнього, а не просто задоволення наявних потреб людей, стає його метою. У цьому розумінні виділяють три основні ступені розвитку людства: дикість, варварство та цивілізація. Поняття “цивілізація” характеризує етап в культурній еволюції людства, що починається з 3500 р. д. н. е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958р. в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста.

В іншому розумінні, згідно з певною філософською традицією, цивілізацію протиставляють культурі як “технологія” цивілізації її сенсовим ціннісним засадам. Цивілізація може служити культурі, а може відриватися від неї, панувати своїми засобами над вищими цінностями. У сучасному світі ця тенденція виражена досить чітко. Людина може бути цивілізованою (освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто сенс її діяльності не зумовлений світовою і вітчизняною культурою.



Лекція 2

ТЕМА: Світова культура в історичному контексті

ПЛАН

1. Культура Давнього Сходу.

2. Антична культура

2.Характерні особливості культури Середньовіччя.

3.Гуманізм культури епохи Відродження та Нового часу.
1. Культура Стародавнього Сходу – історико-культурне поняття, яке співвідноситься із сукупністю цивілізацій, що розвинулися в Азії та існували приблизно від 4 тис.до н.е.до 5 ст. н. е. За звичай називають такі найвідоміші та наймогутніші цивілізації Стародавнього Сходу: Шумер (5,5 тис. р до н. е.), Єгипет (4 тис. до н.е.), Індія (3 тис.до н. е ), Китай (середина 2 тис.до н.е.)

Еволюція культури цих та менш відомих цивілізацій Стародавнього Сходу мали низку спільних рис:

- синкретизм (від грецького – з”єднання, поєднання)- 1) це єдність що характеризує нерозвинутий стан якого-небудь явища ( наприклад, мистецтва на первісних стадіях людської культури, коли музика, спів, поезія, танець не були віддалені один від одного); 2) змішування неорганічне злиття різнорідних елементів, наприклад різноманітних культів і релігійних систем у пізній античності; 3) у мистецтвознавстві, естетиці, культурології цим терміном позначається органічне поєднання елементів різних видів мистецтв.

- характерною рисою для культури стародавніх цивілізацій став її традиціоналізм. Вірність традиції, колективній мудрості, накопиченій віками, відданість вивіреному зразку чи художньому канону позначилися на культурних пам”ятках цього періоду.

- Створення нових знарядь праці, накопичення знань сприяло появі великих міст і держав. Саме в цей період вперше з”являється місто – принципово нове явище в культурі. Воно стає центром влади, управління та релігійного культу. У ньому концентруються розвинені ремесла, які обслуговують потреби міського населення і правителів. Поява перших міст, виготовлення знарядь праці, зброї та предметів побуту із металів ( міді та бронзи ) стало справжньою революцією у розвитку світової культури та цивілізації.

- Важливою особливістю стародавньої культури була її сакралізація ( від. лат. Сакрі – священний термін, що позначає все, що відноситься до релігії, віри, релігійні культури), що забезпечувало особливе положення правителя. Він вважався не тільки носієм усієї повноти влади: законодавчої, виконавчої та судової – але разом з тим, визнавався надлюдиною, ставлеником Бога ( чи богів ), його нащадком чи одним із богів на землі. Царська влада асоціювалася із силою, що забезпечувала порядок та розквіт держави. Таке її сприйняття знайшло відображення у мистецтві, яке створювало образи царів, наділених величезним зростом, незвичайною фізичною силою, виразними рисами обличчя. Усі ці зовнішні риси мали підтверджувати могутність царів.

- Даний період світової культури є одним із найважливіших в історії, оскільки з нього починається людська цивілізація, зароджується глибока диференціація суспільства, спеціалізація праці, виникає державність, з”являються такі специфічні форми людської духовності, як філософія, релігія, право, мораль, мистецтво.

Однією із найстаріших і унікальних культур Сходу є культура Стародавнього Єгипту, яка бере свій початок десь в 3-4 тис. до н.е. Ця країна розвивалася в унікальних природних умовах: величезний контраст між позбавленою життям пустелею і квітучим оазисом, яким країна зобов”язана Нілу. В долині біля цієї річки були дуже родючі грунти, де збирали врожай два рази на рік. Проте такий достаток був приблизно на 4 % земель, а решта 96% - це безлюдна не родюча пустеля. Природні умови ( пустелі та середземне море) певною мірою сприяли ізоляції країни. Ця ізольованість сприяла появі доспомену етноцентпизму. У дальноєгипецькій мові люди означає тільки єгиптяни. Стародавній Єгипет-типова східна деспотія з тотальною владою держави, яка утоожнювалася в суспільній свідомості з фараоном.

В історії стародавнього Єгипту виділяють кілька періодів, які пов’язані з правлінням: До династичний (від 4 тис. рр. до н.е.), Стародавнє царство (3200-2400 рр. до н.е.), Середнє царство (2100-1900 рр. до н.е.). Нове царство (1600-1200 рр. до н.е.). та пізній період (1100-332 рр. до н.е.).

Цікаво, що навіть літочислення єгиптяни здійснювали за правлячими династіями. З приходом нової династії відлік років починався заново. Староєгипетська культура характеризується глибокою символічністю, яка присутня і в міфології, і в релігії, і в художньому житті. Особливо яскраво ця риса виявлялася в образотворчому мистецтві. Другою характерною особливістю культури стародавнього Єгипту є провідне значення заупокійного культу. Смерть та існування після неї вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що існувало спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, померлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь у судовій справі, лікуванні хворого. Щоб забезпечити вічне існування, треба було дотримуватися безлічі обрядів. Єгиптяни вірили, що людина має декілька душ. Душа на ім’я Ба, у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися до тіла. Звідси пішов звичай муміфікації. Ще одна душа-Ка-примарний двійник людини, який мешкав у гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю клали скульптурні зображення померлого. Взагалі для подальшого щасливого існування у померлого повинно бути все, що він мав за життя. У гробницю клали численні зображення родичів, слуг рабів. Заупокійний культ пронизував і світогляд, і побут і мистецтво єгиптян. Складні уявлення про смерть набули особливого звучання в поєднанні з обожнюванням, вшануванням царської влади фараона. Правлячий фараон вважався живим богом. Його влада була необмежена. Люди вірили, що він може управляти навіть силами природи. Тому особливу увагу приділяли оформленню могили фараона, бо вважалося, що "вічне" існування його забезпечить благодать для всього суспільства. Крім того фараон таким чином прагнув утвердити свою владу не тільки за життя, але й по смерті.

Зважаючи на це стає зрозумілою монументальність форм, яка характерна для Єгипетської культури, зокрема гігантські розміри архітектурних пам’яток, призначених вшановувати культ померлих фараонів. Серед архітектурних пам’яток (архітектура в Єгипті є основним видом мовознавства) своєю монументальністю вражають піраміди-гігантські гробниці фараонів. Однією з перших споруд, де виявилося ця тенденція є піраміда фараона Джосера (18 ст. до н.е. вік 4700 років). Вона має висоту 60 м. і складається з кількох прямокутників зведених один на одному, від найбільшого до найменшого. Тобто має ступінчасту форму. Побудована вона з невеликих кам’яних блоків, що нагадують цеглу. Ще більші розміри мають піраміди біля Гізи. Три піраміди збудували фараони Хуфу-(Хеопс), Хафрена і Менкаура. Найбільше вражає піраміда Хеопса, яка сягає висоти 146 м. а ширина основи-230 м. На її спорудження використано 23000000 кам’яних блоків, маса кожног з них 2,5 тон, а деякі важили і 30 тон. Ці блоки були дуже точно підігнані один до одного. Спорудження піраміди здійснювалося 20 років. Кожного року над її будівництвом працювали 100 тисяч людей. 10 років до цього будували дорогу для підвозу каміння.

Кам’яний саркофаг з мумією фараона був розміщений в невеликій камері по відношенню до маси піраміди. В ці камери ведуть вузькі коридори. Колись піраміди не були відірвані від берега річки як тепер. Кожна піраміда мала біля свого підніжжя заупокійний храм, а біля річки був ще один храм. Від цього храму до піраміди вів довгий критий коридор.

У храмах розміщені скульптурні портрети, у яких також відображено вірування у загробне життя. У статуї є душа померлого. Статуям властива симетричність фігур, спокій, зосередженість. Основна думка яку прагнули довести скульптори-зобразити фараона як втілення бога.

Скульптори відзначалися відтворенням пропорцій натури і прекрасним моделюванням форми. У поховальному храмі фараона Хефрена стояли 23 статуї фараона, 16 гранітних колон, два його входи охороняли 4 лежачі сфінкси. Сфінкс- це кам”яна статуя лежачого лева з людською головою – втілення влади фараона. Найбільш гігантський сфінкс ( біля 60м довжини) стоїть біля піраміди Хеопса. Його кіеог

Заупокійний культ був характерний також і для кам’яних рельєфів і розписів, якими оздоблювалися гробниці і заупокійні храми знатних людей. Тут зображені власники гробниць за бенкетними столами, сцени полювання, процесії слуг з продуктами харчування – найбільш бажаними дарами для “вічного життя”. Для їх зображення існував відповідний канон. Своєрідним є принцип побудови людської фігури: голова і ноги – у профіль, плечі і груди у фас. Постать царя і вельмож за розмірами набагато більша від інших постатей. На рельєфах виконували також зображення тварин. У Єгипті існував культ тварин: лева, дикого кабана, крокодила, кішки. Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, дружини фараона. Він має три тираси. Його оздоблюють 200 статуй.

Найзначніші літературні пам”ятки Стародавнього Єгипту - це “ Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, “Книга мертвих” написані древньоєгипетською мовою, яка стала мертвою на початку нашої ери.

Єгиптяни винайшли папірус ( це своєрідний із дерева трав‘янистої рослини ). Завдяки їм до нас дійшли дуже цінні відомості з різних галузей медицини, літератури, фармацевтичні рецепти, а також ветеринарні довідники. Давньоєгипетські лікарі добре знали внутрішню будову людського тіла. У Стародавньому Єгипті вперше в світі виникла практична медицина. Винайдення ієрогліфічної писемності сприяло розвитку таких жанрів словесності, як міфи, казки, байки, молитви, гімни, епітафії, філософські діалоги та політичні тракти з теорії державної влади. Згодом виникає релігійна драма, з’являється й світський театр

Фараони та вищі сановники оточували себе не лише мислителями, мудрецями-порадниками, але й митцями-архітекторами, скульпторами, співаками, танцюристами, музикантами.

Єгиптяни залишали людству винайдений ними папірус, монументальну кам’яну архітектуру піраміди ( одне з не багатьох чудес світу, що збереглося до наших днів). Єгипетське прислів’я:’’ Все у світі боїться часу, а час боїться пірамід”.

Стародавній Єгипет залишив по собі унікальні свідчення високо розвинутої цивілізації, позначившись певною мірою на початках формування античної культури.

На Схід івд Єгипту В межиріччі Тігру І Єфрату виник ряд держав:Шумер, Вавілон, Асірія.

ШУМЕР. Багато джерел свідчать про неабиякі астрономічні й математичні досягнення шумерів. За уявленням шумерів в основі світобудови є “Земна кістка”, тобто дерево життя, з якого постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд, вважалася “земною плоттю”. На відміну від Єгипту основним будівельним матеріалом була висушена на сонці цегла. Храми зводилися на високій штучній платформі, стіни ділилися вертикальними лініями, вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялося довкола внутрішнього відкритого двору.

У Шумерів виник зікурат – вид багатоярусної (3-7 ярусів) культової споруди із святилищем основного бога на верхньому ярусі. Зікурат набув в архітектурі передньої Азії такої самої популярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту.

Скульптура тісно пов’ язана з релігією і військовою тематикою.

Значні успіхи досягнуті в галузі художнього ремесла(виготовлення виробів із золота, срібла, кольорових каменів),( статуя із інкрустованими очима).Вважається, що шумери винайшли колесо та гопгарний круг, створили першу професійну армію та перші правові кодекси, навчилися виправляти бронзу та виготовляти кольорове скло.

Дещо пізніше на цій території виростає Вавілонське царство ( з поч. 2 тис. до н. е.). Вавілон перше місто світового значення в історії людства. Велике піднесення Вавілона припадає на 7-6 ст. до н. е. За царя Павуходоносора у столиці здійснюється велике будівництво. До найвідоміших пам’ятників цього періоду належать зікурат висотою 90м, який пізніше одержав назву Вавілонської башти, і один з трьох царських палаців, де знаходилися знамениті “висячі сади Семіраміди” – зелені насадження на штучних терасах зроблені за наказом царя у подарунок улюбленій дружині. Відома також кам’яна драма Іштар, прикрашена багатокольоровою глазур’ю із багатьма рельєфними зображеннями диких звірів і фантастичних істот.

Відомою пам’яткою давньовавілонської культури є двометровий кам’яний стовп,на якому записані закони царя ХАММУРАПІ. Верхню частину стовпа прикрашає рельєф.Тут зображений бородатий бог сонця ШАМАШ, який передає символи влади – берло та магічну обручку – цареві ХАММУРАПІ.

КИТАЙ. Китайська культура витоками сягає 2 тис до н. е.

Для Китайської культури характерне етико-ритуальні норми, яким поступається міфологія і релігія. Цей процес знайшов відображення у вченні Конфуція (551-479р.до н.е.), яке у 2 тис до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології Китаю. Вічними цінностями Китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством, повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та інші. У Китаї було здійснено багато відкриттів і винаходів. Тут винайдено компас (№ ст.. до н. е.), спідометр(3ст. до н. е.), сейсмограф (2ст. до н. е.), порох (10ст.до н.е.),книгодрукування (6-8 ст. ),фарфор 3-5 ст.). У галузі астрономії китайці знали, як вирахувати дату затемнення сонця, склали один з перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на сонці.

Досить великого розвитку набула торгівля. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії. Великим шовковим шляхом з Японією, арабськими країнами – морським шовковим шляхом.

Давні китайці засвоїли культуру розведення шовкопряда. Китайський шовк цінувався у всьому стародавньому світі.

Китайці винайшли папір.

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам’ятками. Протягом двох тисяч років, починаючи з 6 ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у 13 ст. з’єднав Пекін з Ханчжоу. Друга видатна споруда – Велика китайська стіна (; - 3 ст. до н.е.) довжиною 4 тис. км. для захисту кордонів.

2. Антична культура – це культура Стародавньої Греції і Риму (9 ст. до н.е. – 5 ст.н.е.), яка заклала підвалини Європейської культури. “Античний” ( від лат. Antiguus) означає “давній”.

Якщо хар. Особливості культур Сходу був геоцентризм, обожнювання людської влади, безумовна влада авторитету, підкореність державі, монументальність, символічність, декоративність. Антична культура, особливо еллінська звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто – держава, що об’єднувало місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною, економною, культурною, політичною одиницею об’єднання вільних громадян.

З 6 ст. до н.е. в більшості полісів встановилась демократична форма правління. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутністю полісного життя була єдність незалежних громадян в ім’я спільного існування, безпеки та свободи. Це сприяло вихованню в елліпів та римлян власної гідності, волелюбності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.

Таким чином характерною особливістю античної культури є антропоцентризм. Гуманістичний ідеал був притаманний усім видам античного мистецтва. Зокрема в Античній архітектурі розміри споруд та їх частин були домірні людині. Тому вони не пригнічували людей, а викликали в них упевненість у власних силах та життєрадісність. У скульптурі цього періоду основне місце посідає зображення людини. Грецькі художники намагалися правильно відтворити обриси тіла людини, навчитися передавати рух.

Серед філософських проблем у Античній філософії на перший план висувається проблема з’ясування сутності та місця людини в світі. Давньогрецькі філософи вчили, що “людина є мірою всіх речей”. Найпоширенішим образом давньогрецького мовознавства була духовно і фізично досконала людина.

Звернення до людини позначалось і на міфології, для якої характерний антропоморфізм, - перенесення властивих людині властивостей на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у вигляді людей – безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність духовної і фізичної краси, знаходилися в центрі Античної філософії, мовознавства, міфології.

Стародавня Греція або Еллада:

Гомерівська (11-8 ст. до н.е.);

Архаїчна Греція( 7-6 cт. До н.е.);

Класична (5-4 ст. до н.е.);

Еллінізм (кінець 4- до 1 ст. н.е.).

Одними із найбільших здобутків культури архаїчного періоду є твори легендарного поета Гомера “ Іліада” та “Одіссея”, в яких розповідається про події Троянської війни. В цей час поширені міфи про богів, героїв, наприклад про подвиги Геракла. Важливим фактором культурного розвитку Греції є музичні спортивні ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були олімпійські ігри - спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися один раз у чотири роки; Тіфійські - спортивні і музичні на честь Аполлона ( бога поезії); Істмійські на честь Посейдона (бога морів).

Періодом розквіту Давньогрецької культури є класичний період. У цей час розвивається філософська думка( Сократ, Демокріт ). У літературі основними жанрами стають трагедія і комедія. Розвивається театр.

У цей час розвивається реалістична скульптура. Видатними скульпторами були:Фідій (“ Зевс” для храму в Олімпії), Полі кмет( статуя Гери, виконана з золота і слонової кості), Пракситель, Ліссіп, Мирон(“Дискодол”).

У скульптурі інтерес до людини її емоцій. Для неї характерна динамічна виразність: “Венера Мілоська”, “Ніка Самофракійська”,”Колос Родоський”(вис. 35м) – Одне із чудес світу, яке не дійшло до нас.

Основними пам’ятками живопису цього періоду є розписи на вазах. Існували різні стилі – геометричний, “килимовий”, чорно і червоно фігурний. В цей час створюються і визначні архітектурні споруди. Особливе місце займає комплекс споруд Афінського акрополя( храм Ніки Аптерос, головний храм Афін – Парфенон).

Освіта формування елліністичної культури сприяло значною мірою поширенню системи освіти. Учні на першому етапі вчилися читати, писати, займалися гімнастикою і музикою

Значного розвитку в Стародавній Греції набула медицина. В поемах Гомера “Іліада” й “Одісея” (8-7 ст.до н.е.) описані приклади подання медичної допомоги поранення під час Троянської війни. Лікарі також були в містах. Існували школи, які готували лікарів. Існували лікарні при храмах, приватні лікарні. Мало місце безкоштовне лікування бідних людей, проводилися заходи, які запобігали поширенню епідемій. Професійною емблемою лікарів стало зображення змії( цей символ дійшов до нас).

Для Давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни. Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппократ (460-377 р. до н.е.).З часів Гіппократа до нас дійшла книга “Гіппократів збірник”- близько 70 творів, які написані самим Гіппократом та його учнями, послідовниками.

У знаменитій ”Клятві Гіппократа” визначилися принципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппократа, скоріше це збірник професійних зобов’язань, які зустрічалися раніше, проте значення його велике, і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується інині.

Спадкоємницею грецької культури є культура Римської імперії. В 2 ст. до н.е. Греція потрапила під владу Римської держави, яка існувала з 8 ст. до н.е. – до 5 ст. н.е. В історії римської культури виділяють такі основні періоди:


  1. царський (8-6 ст.до н.е.) – коли правили 7 царів струсків( назгоду, що згодом повністю зник);

  2. Республіки – який настав після повалення влади царів ( 6-1 ст.до н.е.)Час завойовницьких походів і громадянських воєн.

  3. Імператорський – що починається з Гая Юлія Цезаря, а закінчується Рому лом Августулом- останнім римським імператором, війська якого були розгромлені кіннотою готів.

Отже культура Римської імперії розвивалася під великим впливом культури Греції. Виникла ситуація, як влучно сказав поет Горацій, що “полонене Греція перемогла некультурного переможця”.

Проте наслідування грецькій культурі не відбувалося повністю. Могутня Римська імперія, яка на відміну від грецьких полісів мала виразно військовий характер, потребувала укріплення та звеличення централізованої влади, розвитку інфраструктури держави. Тому на відміну від грецької культури, де важливу роль відіграє міфологія, у основі римської лежить реальна дійсність, практицизм( хоча міфологія також існувала).

На відміну від грецької культури, де серцевиною є філософ, митець, індивідуальність – у римській відповідно держава, воїн, юрист. Сила, а не витонченість, могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не грація, факт, а не уява домінують у реальному мистецтві.

Художні та культурні досягнення культури Стародавньої Греції Римська культура використовує для нових ідей.

Архітектура. Римські архітектори засвоїли технічні та художні методи кам’яного будівництва греків. На їх основі створили грандіозні монументальні ансамблі.

1) У центрі Рима збудовано Римський форум – торгова і громадська площа. Пізніше були ще створені форуми Цезаря, Августа та інші.( Форум – площа з храмом периптером). Будуються громадсько-адміністративні споруди, житлові будинки, храми, мости, акведуки, тріумфальні арки.

Мовознавство служило укріпленню авторитета імператорської влади, прославляло його силу і щедрість. Архітектура визначалась простотою композиційних рішень.

2)У 75-80 рр.н.е. в Римі був збудований знаменитий Колізей. Це величезний амфітеатр( вис.48,5м), для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ, тощо.

3)У 2 ст. до н.е. збудовано – Пантеон, або як його називали “Храм усім богам”. Це величезна циліндрична будова, перекрита та напівсферним куполом, із входом у вигляді портика.

4) Тріумфальна арка Тита – збудована в пам’ять придушення іудейського повстання. На ній зображено воїнів Тита і самого Тита в оточенні соратників і богів.

Римські боги ототожнювалися з грецькими:Юпітер з Зевсом, Лідер із Вакхом та Діоніном, Венера з Афродітою.

Скульптура, живопис.

У грецькому мовознавстві переважають образи богів, міфологічних героїв, атлетів. Портрет тільки зароджується.

У Римі навпаки портрет є панівним жанром мовознавства.

Атлетична краса людського тіла розвинута в Греції, тут добре підходила для втіленя нових ідей. Виконуються чисельні портрети імператорів та інших знатних людей. Портрет імператора “Августина”.. В епоху імперії робляться спроби створити культуру гідну величі Риму. Навколо імператора Августа та римського бога Мецената формується гурток талановитих римлян: поет Вергілій, історик Тіт Лівій. З’являється знаменита “Енеїда”. У галузі філософії славу Риму приносять Сенека і Цицерон. Набувають популярності життєписи Плутарха, сатири Ювенала, Петропія. Необхідно відзначити, що зображення імператорської величі справляли відчутний вплив на духовність суспільства, часто позбавляли мовознавство тієї геніальної краси, людської невимушеності, яка характерна для грецького мовознавства.

3. Термін „середні віки” з'явився в Європі в XV ст.Він охоплював своїм змістом період від античності до Новітніх часів.На думку мислителів-гуманістів 16ст.цей період мав негативну оцінку розвитку світової культури.Його розуміли як темні часи,перерва в поступальному розвитку „цивілізації”.Термін „Середньовіччя”став синонімом відсталості і безкультур'я.

Проте з позиції сьгоднішнього чосу зрозуміло що ця доба зробила свій внесок у розвиток світової культури.

Харакрерною особливістю культури періоду „Середньовіччя”є теоцентризм (від грец.бог+центризм).

Християнська релігія в цей час набула статусу державної.Велику вагу в Європі займає католицька церква.Папа Римський був вищою судовою інстанцією як у духовних справах,так і в справах світської влади.Багато правителів держав підкорялися папі.В боротьбі з непокірними папи використовували заборону відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави,відлучення монархів від церкви,звільнення підданих від прсяги королю.

Католицька церква намагалась підкорити релігійному (католицькому)світогляду всі сфери людського життя,що мало вирішальний вплив на формування культури Середньовіччя.



1.Антропоцентрична антична філософія була звмінена на католицьке богослов'я.У цей час формується схоластика,як провідна течія філософської думки.Видатний схоласт Фома Аквінський намагається підкорити науку богослов'ю.Віра розуміється вищою за розум.На його думку є істини досяжні для розума а є істини недосяжні розуму підвладники лише вірі.Теоретичні пояснення Ф.Аквінського стали на декілька століть основою католицизму.

2.Католицька церква вплинула на розвиток освіти того часу.Було відкрито єпископські та монастирські школи но базі яких було відкрито університети.У цей час засновано Паризький,Оксфордський,Кембріджський (Англія) університети.Навчання у цих закладах велося під значним впливом богослов'я.(Проте дещо розвивались й геометрія,граматика тощо).

Університете були центрами середньовічної медицини.Лікарі-які викладали в них часто були монахами.Догматичними в медисині вважались твори лікарів античності Гіппократа та Галена.В університетах Європи розвивалася схоластична медицина,істиною в науці загалом було те,що написане,а не досліджене.Через це поряд із засобами здобутими практикою,використовувалися і такі,застосування яких випливало із вказівок алхімії чи астрології.

Розтин трупів,який міг сприяти розширенню медичних знань,суворо заборонявся.Лише час від часу окремим університетам дозволялося робити такі розтини (1 раз на рік або 1 раз на 5 років)

В часи Середньовіччя виникає багато епідемій (чума,тиф,віспа тощо).Для боротьби з епідеміями вводяться посади міських лікарів,які виконували наглядацькі,протиепідемічні роботи.У 6-7 ст. Здебільшого при монастирях виникають стаціонарні лікувальні заклади.Монахи лікували в основному травами і молитвами.

3. Період Середньовіччя час численних воєн між феодалами із завойовниками христових походів і новірцями-мусульманами.Все це спричинило виникнення в літературі героїчного епосу та лицарської культури.В героїчному епосі засуджується літературна зрада,натомість звеличується патріотична вірність,героїзм („Пісня про Роланда”).Рбраз Рицаря поділявся високими моральними чеснотами.Він повинен молитися,уникати гріха,пихатості та негідних вчинків,захищати вдів та сиріт,воювати лише за справедливу справу.В той же час Рицар повинен бути навчений світським манерам,танцям,співу,грі на музичних інструментах,вмінно складати вірші,поводитися з дамами.

Провідна роль у створенні звеличеного образу рицаря належала рицарській літературі:поезії і рицарському роману.У Франції поетів-співців називали трубадурами.Творчість співців відображала прагнення до земних радощів,матеріальної краси і водночас до благородних почуттів.Провідною темою рицарської поезії є кохання,яке надихає людину на прекрасні та піднесені вчинки.

Важливою частиною Середньовічної Західно-Європейської кудьтури є образотворче мистецтво.В цей час найбільшого розвитку набуває архітектура та скульптура.У 10-ст. У Західній Європі утверджується „романський стиль” : монастирські церкви,нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами,преземленими колонами,масивними вежами.Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, розташованого на узвишші.Все,разом,узяте повинно демонструвати церковну могутність,велич духовенства і породжувати в людині усвідомлення власного безсилля і нікчемності.У різних частинах Європи виникло багато різновидів таких храмів.У с.Крилос біля Галича зберігся храм св.Пантелеймона виконаниц під впливом західноєвропейського романського стилю.

У II пол. XII ст. у Франції народжується інший архітектурний стиль-готичний.Для готики характернеустремління вгору за рахунок гострих стрілчастих шпилів,у стінах-величезні вікна з кольровим,мальованого розписання склом (вітражами).Численні гостро-конусні арки,багатство скульптур,пишні оздоби-усе це надавало соборам динамічності,пробуджувало релігійно-містичні почуття.Рух неба та великі вікна створювали відчуття матеріальності та духовності.

Однією з найкращих споруд готичного типу є собор Паризької Богоматері (Порт-Дам де Парі) (1163-1208).

Однією з найбільш визначних епох в історії розвитку світової культури є-Відродження або Ренесанс який існував в межах XIV-XVI ст.

Термін Відродження розумів під собою відродження традицій культури Античності.Повернення до антропоцентризму в якому людина основною цінністю філософії,літератури,мистецтва та науки.Проте на відміну від культури античності у період Відродження не людський еталон досконалої фізично і духовно людини,а звичайна земна людина із її слабкостями і проблемами.(Якщо у давній Греції знищували немовлят із фізичними вадами,а дорослі з психофізичними відхиленнями прирівнювали до рабів переслідувались і безжально знищувались,то в перід Відродження всі люди урівнювались в правах).З цього стає зрозумілим поняття „гуманізму” основної риси культури Відродження.В цей час відбувається звільнення культури від догматів,церкванабуває світського характеру.Важливе місце в культурі Відродження посідає література.В цей час з'являються твори таких авторів як Данте Аліг'єрі,Франческо Петрарки,Джованні Бокаччо,Мігеля де Сервантеса,Вільяма Шекспіра ті ін.

Італійський поет Данте Аліг'єрі (1265-1321) у знаменитій „Божествинній комедії” змалював своє уявне блукання в потойбічному світі,відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами-від занепаду враженої корупцією до трагізму людської особистості з її поганеми звичками.

Франческо Петрарка (1304-1374)-італ.поет здобув всесвітню славу завдяки любовній поезії.Його лірика позначена образною витонченістю,підкресленням душевних переживань.

Мігель де Сервантес (1547-1616)-великий іспанський письменник,увійшов у світову літературу,головним чином.як автор роману-пародії „Дон Кіхот”.

Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків-лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса-вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню бездуховності,у зв'язку постійно потрапляють у комічні ситуації.

Вільям Шекспір(1564-1616)-великий англ. Драматург і поет твори якого стали світовою класикою.Це драматичні твори: „Ромео і Джульєтта” „Гамлет” „Отелло” „Король Лір” та ін.Особливістю драматурлії Шекспіра є концентрція багатьх суперечностей життя в людських стосунках.Зображення людини у всій її багатогранності,складності та динаміці.

Великого розвитку в період Відродження набуло образотворче мистецтво.В цей період воно найдільше розвинулось в Італії.Тут творили такі митці як Леонардо да Вінчі,Рафвель,Тіціан,Мікеланджело.

-Леонардо да Вінчі (1452-1519) видатний художник того часу.Визначним його твором є фреска „Таємна вечеря”. За трапезним столом сидить Ісус Христос і дванадцять його апостолів.Христос тільки що сказав:”Один з вас зрадить мене”.Вражені апостоли реагують по різному-мімікою,рухами,жестами.Лише Іуда психологічно ізольваний однією деталлю:він відкинувся назад,тоді як усі інші спрямовані до свого вчителя.темний профіль Іуди,рухи рук також виводять нечисті задуми.

Інший твір Леонардо „Мона Ліза” („Джаконда”) у портреті жінки передано таємничий,проникливий погляд.

Іншим видатним митцем Ренесансу є Рафаель (1483-1520).В його живописному творі „Секстинська мадонна” зображено Богоматір з дитиною на руках.В погляді дитини проглядає щось недитяче і глибоке,а в образі матері-дитяча чистота і віра.

Мікеланджело Буонарротті (1475-1564) як і Леонардо да Вінчі,був різностороньою творчою особистістю-скульптором,архітектором,живописцем,поетом.Як архітектор брав участь у будівництві собору Св.Петра в Римі.Найбільш відомі його твори: статуї „Давида”,статуї вмираючого та повсталого рабів,гробниці Медічі.розпис скелі Секстинської капели.Характерною рисою художньої творчості Мікеланджело є обожнення людської краси.На його думку краса-останній витвір природи,за якою настає виснаження і загибель самої природи.

-Доба Відродження велике піднесення мистецтва не тільки в Італії,але і в ряді інших країн.

-У мистецтві Нідерландів XV ст. розвинувся талант художника світового значення Ян ван Ейка.Він був закоханий у красу навколишньої природи та звичайних речей,що оточують людину,глибоко цікавився внутрішнім світом своїх сучасників.

-Оспівував життя простих людей інший Нідерланський художник XVI ст. Пітер Брейгель.Твори „Збирання врожаю”, „Мисливці на снігу”.

-У Німеччині в XV-поч.XVIст. в умовах реформації та селянської війни мистецтво набуло особливо напруженого й драматичного характеру.

В цей час працює Альбрехт Дюрер (1471-1528) який відзначився уважним вивченням натури.

-Розвиток науки.В цей час посилюється інтерес до науки.Першим завданням науки на цей період стає боротьба з схоластикою та утвердження нового світогляду.Для культури і науки епохи Відродження характерна пильна увага до людського тіла,а отже до анатомії.Основним методом для розвитку цієї наукової галузі стає дослід.В лабораторіях лікарями виконується спостереження за всім що відбувається в людині-здоровій,хворій,мертвій.Пишуть наукові праці з анатомії.(Андреас Везалій „Про будову людського тіла”).

Поряд з анатомією цікавились художники,скульптури тієї доби.Так,Леонардо да Вінчі брав участь у розтині трупів і залишив після себе 13 томів анатомічних рисунків.

Отже підсумовуючи розвиток культури Віродження можна ствердити що вона набула високого розвитку у всіх сферах діяльності:науці,мистецтві,літературі.Сформувалися нові суспільні відносини,головним об'єктом яких виступає людина як особистість з усіма її сильними і слабкими сторонами.

4. Культура Нового часу.

Тенденції культурного розвитку,започатковані епохою Відроджееня,знайшли своє продовження і в культурі Нового часу.17-18 ст.Проте в цей час і з'являється багато нового:нове розуміння світу і людини,нову систему культурних цінностей.

Визначальним чинником формування культури Нового часу став активний розвиток науки,особливо природничих наук та філософії.

Першим кроком наукової революції було математичне обгрунтування Коперніком (1473-1543) геліоцентричності Всесвіту.Згідно з яким Земля обертається навколо своєї осі і разом з іншими планетами-навколо Сонця,(понад 400р.його праці були заборонені католицькою церквою.

Особливе значення для

Формування нового світогляду мали астрономічні спостереження Галілея.Спрямувавши на зоряне небо 1610р. Сконструйований ним телескоп,Галілей відкрив новий і безмежний Всесвіт.Галілей довершив започатковану Коперником руйнацію старої (арістотелівсько-птолемеївської) традиції в розумінні світобудови,яка базувалась на ідеї замкнутості та конечності Всесвіту.

Хоч ці без сумніву великі відкриття ще немали завершеного пояснення,наприклад чому небесні тіла рухаються в певній послідовності,вже нова картина світу виглядала відносно завершеною та однозначною.Вона звільнилась від релігійних доль і формувалась лише на експерементальних даних та математичних методах її обробки.З цього часу ні Святе письмо,ні який інший авторитет більше не беруться до уваги-а тільки розум признається основою пізнання і поведінки людини.У центрі уваги стають проблеми устрою і функціонування світобудови.У новій системі світогляду людина постала маленькою частинкою великого механізму природи,безмежного Всесвіту,цій системі місця для Бога практично не залишилось.Людина мала покладатись тільки на саму себе.Суспільство яке оточувало людину протистояло їй як щось нездоланне і вороже.Так виникла тріщина між особистістю і світом,між окремою людиною і суспільством.

Заспокійливій і врівноваженій картині буття,створеній культурою Відродження,протистала картина бурхливого,збентеженого і драматичного світу,який постав у суперечливій динаміці,та „відкритості” для всяких змін.В цій ситуації Людина втрачає спокій,рівновагу,незалежність свого існування.

Яскравим виразником цієї нової ситуації в культурі є мистецтво Барокко (16-серед. 18ст).Одже мистецтво барокко характеризується драматизмом світосприйняття,динамізмом композиції,прагнення поєднати реальність і ілюзію.

- Це знайшло відображення у творах художників Пітера Пауля Рубенса,Дієго Веласкеса,М.Караваджо.

- Визначним скульптором цієї доби був Л.Берніні.

- Динамізм є також характерним для пам'яток архітектури.В цей час створювали складні композиції з багатьох різних архітектурних елементів:гірлянди,карнизи таю.Досягнення культуви барокко архітектори намагались використати для прославлення папи,церкви та монархів,яким було важливо продевонструвати своє соціальне становище.

- Л.Берніні автор архітектурної Площі св. Петра в Римі.

Класицизм.

Поряд з періодом барокко в 17-поч.19ст. у Європі розвивається інший культурний напрям-класицизм.

Цей стиль виник у Франції-звідки поширився на інші країни.Його винекнення пов'язано із становленням абсолютської монархії,котра після релігійних війн XVIст.до феодальних чвар XVΙΙст. Сприймалась як чинник стабільності,миру і спокою.В класицизмі виховувалось ідсальне уявлення про розумну і справедливу владу освідченого монарха.Служіння державі сприймалось як виховання в людині почуття суспільного обов'язку,котрий стоїть вище особистих інтересів.В творах переважали громадські,героїчні та патріотичні мотиви.Класицизм був орієнтований на зразки античного мистецтва й притаманні їм велич,спокій,урочистість.

В архітектурі ці принципи внесли раціональність,гармонійну пропорційність деталей,ясність і чіткість форм , скромність в декоративному оздобленні.Класичним зрозком архітектурного класицизму є ансамбль Версальського палацу збудованого (1668-1689) за наказом Людовіка XΙV.

В означений період 17-18ст. в Зах.Європі характерні ідеї Просвітництва що й дали назву цій епосі.В цей час існувала безмежна віра в перетворюючі можливості освіти.Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед інших верств населення,відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства,в напямі добра і справедливості.



Лекція № 3
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка