Лекція №1 Роль методології в науковому пізнанні Зміст Сутність поняття «методологія». Методологічні принципи



Сторінка1/4
Дата конвертації06.04.2017
Розмір0.76 Mb.
  1   2   3   4
Лекція №1

Роль методології в науковому пізнанні

Зміст

1. Сутність поняття «методологія».

2. Методологічні принципи.

3. Історичний огляд методологічних ідей.

4. Методологія та філософія.

Ключові слова: методологія, пізнання, логіка, принцип, філософія.

1. Сутність поняття «методологія».

Сучасне бурхливе зростання методолоriчних досліджень зумовлене революційними змінами в суспільній практиці, науці, техніці та інших сферах життя. Особливий вплив на розвиток методології справляютьактуальні процеси диференціації та інтеграції наукового знання поява йрозвиток його нових галузей, перетворення науки у безпосередню продуктивнусилу суспільства. Необхідно відзначити появу проблем так званоїглобалістики (глобальні проблеми екології, демографії, урбанізації, оволодіннякосмосом, Світовим океаном тощо), що вимагає опрацювання великомасштабних міждисциплінарних програм і проектів, дієвої взаємодії всіхгалузей су,часного наукового знання. При цьому виникає необхідність нетільки пов'язати воєдино зусилля фахівців різного профілю, а й поєднати різні уявлення та рішення за умов принципової неповноти й невизначеності інформації щодо найскладнішого об'єкта пізнання. У даному зв'язку теперопрацьовуються такі методи і засоби, які певною мірою здатні забезпечитиефективну взаємодію й синтез методів різних наук на єдиній концептуальнійоснові (приміром, системний підхід тощо). У сучасному тлумаченні методологія являє собою засібдосягнення, дійовий механізм побудови наукового знання.

Сьогодні у філософській літературі поширені різні визначенняметодології,що, зрештою, не суперечать одне одному.Так, методологію розуміють як сукупність загальних принципів і методів, що використовуються в науковому дослідженні; систему філософських, пізнавальних і загальнотеоретичних принципів, кoтpi визначають програму і способи дослідження, пояснень і дoвeдeнь; вчення про структуру, логічну організацію, методи й засоби діяльності тощо. При цьому як основна функція методологічного знання неодмінно визнається внутрішня організація і регулювання процессу пізнання чи практичного оволодіння і перетворення того чи іншого об'єкта реальності.

Як підкреслює молдавський учений О. Д. Урсул, методологія науки - це вчення не тільки про методи наукового. пізнання, а й про методи експериментального і взагалі практичного осягнення істини, а також про прийоми організації наукової діяльності та відповідних соціальних інституцій. Більше того, методологіянауки включає вчення про використання знання, тобто прорух знання від науки до виробництва та до інших сферсоціальної практики.

Болгарський учений А. Полікаров (1981) розглядає методологіюяк пізнавальну ціннісно-нормативну систему науковоїдіяльності. На його думку, методологія визначаєсутнісні компоненти дослідження (наукова мова, методидослідження, процедури, принципи оцінки), наукові взаємодii, встановлює пізнавальні функції, структурує пізнанняі пізнавальні процеси.

На думку відомого філософа і методолога М. В. Мостепаненка,методологія - це вчення про методи і принципи пізнання.

Оскільки метод пов'язаний з попередніми знаннями,методологія, природно, розчленовується на дві частини:вчення про вихідні основи (принципи) пізнання і вченняпро способи і прийоми дослідження, що спирається на ціоснови. У вченні про вихідні основи пізнання аналізуються й оцінюються ті філософські уявлення та погляди, на які дослідникспирається в пізнавальному процесі. Відтак ця частинаметодології безпосередньо пов' язана з філософією, зісвітоглядом і за своєю суттю є загальнофілософською. Увченні про способи і прийоми досліджень (конкретнонауковаметодологія) розглядаються загальні сторони конкретнихметодів пізнання, котрі лежать в основі досліджень певноїнауки.

Існує ряд класифікацій методологічного знання. Середних найбільшою популярністю користується класифікація,яка поділяє методологію на змістовну і формальну. Першавключає в себе такі проблеми: структура наукового знаннявзагалі й наукової теорії зокрема; виникнення, функціонуванняі зміни наукових теорій; понятійно-категоріальнийкаркас науки та ії окремих дисциплін; оцінка схем пояснення, прийнятих у науці, умови і критерії науковості. Формальніаспекти методології пов'язані з аналізом мови науки,формальною структурою наукового пояснення, описом і аналізомформальних і формалізованих методів дослідження,зокрема методів побудови наукових теорій та умов їх логічноїдостовірності.

Розрізняють методологію у широкому і вузькому розумінні.Методологія у широкому розумінні означає сукупність загальних настанов і філософських принципів, котрі регулюють вихідні пізнавальні орієнтири і загальний напрям конкретного наукового дослідження. Методологія у вузькому розумінні - спеціальна дисципліна, в завдання якої входить теоретичне дослідження, аналіз і встановлення правомірності методів конкретної наукової діяльності. При цьому під методом розуміють сукупність норм, правил і критеріїв, що регулюють самий спосіб цієї діяльності. Таким чином,методолопя у вузькому розумінні займається переважно методами,тобто правилами, нормами і критеріями побудовизнань теоретичного рівня. Тому методологію не треба змішувати з методикою й "технікою" конкретнонаукового дослщження, різні аспекти яких визначаються кожною конкретноюнауковою дисципліною поза рамками компетенціїметодології.

Головне завдання методології наукового пізнання - всебічне дослідження апарату здобуття нового знання врізних галузях науки, вивчення засобів і методів підвищення ефективності розвитку науки, удосконалення формзв'язку загальнонаукової (філософської) методології таконкретного теоретико-методологічного знання. Накопиченийдосвід показує, що цілеспрямоване опрацювання проблемметодології сприяє інтенсифікації наукового дослідження, реалізації актуальних процесів інтеграції усередині науки і науки з виробництвом, соціальноюпрактикою й культурою в цілому.

Специфіка методологічного аналізу науки полягає в тому,що тут, на відміну від інших наукознавчих дисциплін,наука розглядається як виконуюча свою основну функцію- здобуття адекватного знання про об'єктивний світ. Характерноюрисою такого методологічного аналізу є його багатоплановість, розмаїття рівнів і типів аналізу, способів і підходів. Методологічні дослідження істотно розрізняютьсяза теоретичним рівнем, мірою спільності та диференціаціївласне методологічної проблематики тощо.

Залежно від засобів, що використовуються, методологічнийаналіз окремих теорій, понять і проблем може здійснюватися на емпіричному і теоретичному рівнях, набуватиспеціально-наукового чи філософського характеру. Емпіричність чи теоретичність методологічного аналізу залежить відтого, на якому підмурку проводиться дослідження, чи використовуютьсяметодологічні інструменти, котрі досягли теоретичногорівня. Так, у галузі математики і математичноїлогіки існують особливі методологічні дисципліни - метаматематикаі металогіка, що мають спеціальний теоретико-методологічнийапарат. У більшості інших наук таких метадисциплін із відповідним теоретичним апаратом немає, томув них методологічні дос,лідження, як правило, проводятьсяпоки що на емпіричному рівні.

Безпосередньою базою, на якій історично виникає і розвиваєтьсяметодологія як спосіб наукової діяльності, є рефлексія,самосвідомість науки. Рефлексія розглядається якспецифічна форма пізнавальної діяльності, спрямована навиявлення і свідомий контроль підґрунтя, умов і засобів формуванняі розвитку наукового знання. Міра рефлексивностінаукового мислення пропорційна мірі усвідомленості прийоміві способів, за допомогою яких воно здійснюється, мірітворчого контролю над ними і оволодіння ними; Саме науковарефлексія виступає як своєрідна критика і аналіз теоретичногознання, які провадяться на основі застосуванняі розуміння тих методів і прийомів, котрі властиві данійгалузі наукового дослідження. Ядром теоретичної самосвідомостінауки при цьому є методологія, котра предметно реалізуєрефлексивність наукового знання . Тут методологіявиявляє себе як радикальний спосіб і засіб усвідомленняулаштування науки, ії евристичного інструментарію,визначаючи,зрештою, можливостіпошуку нових методів і принципівдослідження й подолання часто-густо "тупикових"ситуацій, які виникають. Не випадково, що в історії створеннябільшості галузей сучасного природознавства зафіксованочимало випадків, коли вчені ставали "методологами",покидаючи на деякий час царину своєї суто професійноїдіяльності, опановану площину наукової творчості.

Необхідно зазначити, що характер зв'язку між різнимиспособами здобуття нових знань, а також форми здійсненнянаукового процесу, вивчаються не тільки методологією, а йлогікою науки -основними розділами є формальна ідіалектичналогіка. Формальна логіка вивчає прийнятні способиміркування, що ведуть до істини, логічно необхідні зв'язкив міркуваннях, переконливість яких випливає із самої їхньої форми безвідносно до змісту думки. Математизована частинаформальної логіки, в якій ряд положень записаний мовоюсимволів, називається математичною логікою. Предметомдосліджень діалектичної логіки є також творчо пізнавальнемислення: принципи і закономірності формування, зміни ірозвитку знання, засоби і методи Їх здобуття. Водночас діалектикаяк логіка має за мету не тільки побудову існуючогознання за деякою ідеальною моделлю, а й розуміння законівпереходу від однієї теоретичної схеми до іншої, розкриттязакономірностей генезису наукових теорій, шляхів та розвитку.

Діалектична логіка розглядає систему категорій, щопродуктивно працюють у процесі руху мислення до новихрезультатів. Саме діалектична логіка займає провідне положенняв пізнавальному процесі, бо, по-перше, вона дає можливістьправильно представити сутність і обширний хідконкретного пізнання, по-друге, лише з позицій діалектичноїлогіки можна оцінити роль і значення усієї системи логічнихзасобів, які використовуються в науці як з метоюорганізації та прирощення знання, так і для коректного аналізуздобутих результатів.

Формальна і діалектична логіка тісно взаємопов'язані,доповнюють одна одну. Закони і правила формальної логіки(закон тотожності, закон суперечності суперечностей, законвиключеності третього, закон достатнього підґрунтя тощо)обов'язкові для всіх наук, у тому числі й для діалектичноїлогіки. Остання вчить: у природі є суперечності, але у тлумаченні їх не повинні мати місце суперечності. Якщо формальнулогіку цікавить, як виражена думка, то діалектичналогіка ставить собі запитання: про що ця думка, як вонавиникла і яка її роль у загальному процесі пізнання дійсності.

У цілому логіка науки розглядається як структура науковогознання і сукупність законів його розвитку, що дає змогуїї включати як важливий компонент у методологію. Але проблемилогіки і методологіі науки не адекватні. Якщо логіканауки на перший план висуває конкретні взаємозв'язки міжокремими положеннями конкретної теорії, то методологічнідослідження припускають розгляд більш загальних і універсальнихпринципів наукового знання. Методологія науковогодослідження аналізує: механізми здобуття нового знання,проблеми його історичної зумовленості; роль, можливості тамежі застосування засобів, прийомів і методів на емпіричнійта теоретичній стадіях пізнавального процесу.

Також необхідне чітке розмежування предметно-пізнавальноїобласті методології як самостійної галузі сучасногонаукового знання. Так, від теорії пізнання, яка досліджуєпроцес пізнавальної діяльності в цілому, і передусім йогозмістовні засади, методологію відрізняє акцент на методах і шляхах досягнення істинного і практично корисного знання.

Від наукознавства методологія відмінна своєю спрямованістюна внутрішні механізми, логіку руху та організаціїзнання.Вивчаючи конкретні способи здійснення експериментів, спостережень і вимірювань або методи, що застосовуються, й підходи обгрунтування теорій, методологія виділяє істотні ознаки, властиві емпіричним і теоретичним побудовам. Категоріальний базис методології кожної конкретної науки (епістемології в працях англомовних авторів) складають такі поняття, як "факт", "гіпотеза", "закон", "теорія", "наукова проблема", "методи і засоби пізнання", "методи емпіричної перевірки знань", "методи логічного обґрунтування наукових знань" тощо. У будь-якому науковому дослідженні необхідно знати механізм утворення наукових понять, умови достовірності знань, шляхи і можливості побудови і перевірки понять, гіпотез, теорій, законів. Головною метою методології наукиє вивчення тих засобів, методів і предметів вивчення, задопомогою яких набувається нове знання в науці. Якщоосновним завданням логіки науки є аналіз структури знання,то методологія наукового дослідження аналізує засоби, прийомиі методи пізнання, які використовуються як на емпіричному,так і на теоретичному рівнях дослідження. Вивчаючиконкретні способи здійснення експериментів, спостереженьі вимірювань чи обґрунтування теорій, методологіявиділяє істотні ознаки, властиві будь-яким експериментам,вимірюванням і спостереженням чи теоретичним положенням.

Методологія як особлива наука виникає для узагальненняі розвитку методів і засобів дослідження, розроблених дляконкретних наук. Вона становить частину загальної методології пізнання, ії не можна звести до простої сукупностіокремих чи загальних методів пізнання. Методологія вивчаєнасамперед можливості і межі застосування цих методів, їхроль і місце в пізнанні.

1. Законспектуйте навчальний матеріал і наведіть визначення поняття «методологія» за різними авторами.

2. Поясніть сутність методології в широкому та вузькому розумінні.

3. Обґрунтуйте зв'язок методології з формальною та діалектичною логікою.

4. Окресліть предметно-пізнавальну область методології.



2. Методологічні принципи.

Вихідним пунктом для методології наукового пізнання євирішення питання сутності. Це потребує виходу за межіданої конкретної науки і зіткнення з суто філософськоюпроблематикою, бо загальні атрибути сутності виражаютьсясаме філософськими категоріями.Поняття сутності має історичний характер, бо воно віддзеркалює реальну багатоликість дійсності й конкретно-історичний характер ії пізнання. Спосіб розкриття сутностівизначається основними типами законів, властивих для даногоетапу розвитку науки. У свою чергу, ці типи законіввизначають способи пояснення і становлять генеральну цільпізнання на конкретному історичному проміжку розвиткунаукового знання. Кожний з таких способів пояснення ґрунтуєтьсяна певному підході, даючи теоретичне зображенняоб'єкта, що досліджується під тим чи іншим кутом зорувідповідно до усталеної системи настанов і цінностей. Сукупністьтакого роду способів і становитиме систему основнихметодологічних принципів даної галузі науки.

Але такі принципи, відбиваючи основні типи законів даноїконкретної науки, для свого обґрунтування потребуютьвиходу за межі цієї науки в область світоглядних проблем,а тому неодмінно пов'язані з філософією своєї епохи, ії передумовами,категоріями, законами.

Таким чином, система головних методологічних принципів- це досить чітко окреслена область ідей, що історичнозмінюється, специфічна для кожної галузі науки, займаєдеяке середнє положення між філософією і даною конкретноюнаукою. Функціонування цих принципів забезпечуєвзаємозв'язок і субординацію емпіричних даних, концептуальногоапарату, законів і категорій, ідей, гіпотез, теорій.

Крім того, у розвитку конкретно-наукового знання особливароль належить реалізації функцій методологічних принципів,передусім регулятивних і нормативних.

У сучасній літературі досить неоднозначно дефінується ітлумачиться поняття "принцип", а тому дещо треба уточнити.По-перше, принцип, виступаючи логічним початком побудови теоретичного знання, часто-густо виявляється занадто загальним, абстрактним і незавжди чітко відрізняється від ідеї, котра народжується як результат розміщення колізії між фактами і теорією, між досягнутими результатами і попитом практики. Тим часом, виникаючи з ідеї, принцип відбиває собою один з й боків, як правило, найважливіший та найістотніший. Саме принцип з'являєтьсяв певні зламні моменти розвитку знзння, підсумовуючиі синтезуючи в собі його надбання в перспективнійформі. В оцінці значущості принципу треба виокремлюватияк найважливішу його регулятивну функцію, що має проявлятисяв двох аспектах: 1) організація наукового знанняв річищі теоретичних побудов; 2) перетворення такого знанняу вимогу методу.

Виділяють досить багато принципів методологічного статусу,але передовсім мова має йти про такі їхні групи, як:1) філософсько-світоглядні принципи - найбільш загальні,вихідні; це, зокрема, принципи всезагального зв'язкуі розвитку, до яких належать принципи одноманітності читотожності природних сил, безперервності та тривалості історичногочасу тощо;2) теоретичні принципи, що становлять концептуальнийпідмурок відповідної галузі знання; в науках про Землю дотаких, зокрема, належать принципи актуалізму, розвитку йісторизму, системності (ізоморфізму, ієрархії, пересічення,абстрагування, ідеалізації, емерджентності та інші принципи);3) емпіричні принципи, які формуються в межах кожноїданої предметної області на ґрунті узагальнень і систематизаціїматеріалу спостережень, здобутих фактів і регулярностейі які через це мають переважно онтологічну спрямованість.

Методологія є, передовсім, сукупністюреально функціонуючих у даній науковій галузіпринципів дослідження об'єкта.

Методологія конкретних наук являє собою синтез теоретичногозмісту філософії та основних законів і принципівданої галузі науки, а за своєю структурою розуміється яксистема ідей, що включає: 1) головні методологічні принципиданої конкретної науки; 2) закони взаємозв'язку і принципивикористання методів дослідження; 3) логічний аналізосновних понять і законів даної галузі науки.

Методологія органічно включається у тканину науки та у її пізнавальнийпроцес, ґрунтуючись на теорії об'єкта, що вивчається. Однак ні ця теорія,ні алгоритм пізнавальної діяльності ще не є методологією. Необхідні опрацюванняприписів і правил діяльності в даній галузі наукового дослідження,створення своєрідного механізму методологічного функціонування знань.

У межах методології конкретної науки всебічно вивчаютьсяй оцінюються не тільки методи і прийоми досліджень,а й система доказів, зразків, якими користуютьсявчені в реалізації пізнавального процесу. Зрештою, самекоректне розуміння і вирішення актуальних методологічнихпроблем безпосередньо коригує з формуванням професійногостатусу і престижу дослідника, зумовлює міру правомірностівибору ціннісних і нормативних орієнтирів його діяльності.

Одне слово, методологія науки поглиблено вивчає нормативнуструктуру наукової діяльності і насамперед такі характеристики,як історично мінливі стандарти обґрунтованостізнання, зразки і "парадигми", на які орієнтуються вчені.При цьому методологія науки аж ніяк не видає рецепти для бажаючих робити відкриття, так само як вона не обмежує себе аналізом і обґрунтуванням методів процедур, що застосовуються в науковому дослідженні.

1. Законспектуйте матеріал і поясніть сутність поняття «принцип».

2. Висвітліть суть філософсько-світоглядних принципів пізнання, наведіть приклади.

3. Схарактеризуйте теоретичні принципи пізнання, назвіть приклади.

4. Окресліть суть емпіричних принципів пізнання, зазначте приклади.



3. Історичний огляд методологічних ідей.

У науковій діяльності як регулятиви неодмінно реалізуються методологічні норми, що історично усталюються. Саме вони наче організовують рух пізнавального мислення, послуговуючись свого роду компасом орієнтування в океані незвіданого. При цьому методологічні норми виступають якзразки, перевірені попередньою науковою практикою, щодовели свою коректність і ефективність. Йдеться про загальніпринципи, закони пізнавальної діяльності, характерні, приміром,для реалізації експериментів, наукових висновків тощо Водночас методологічні норми упорядковують у цілях взаємодії дослідників, регулюють процес науковихкомунікацій. Знання методології, дотримання методологічнихнорм, зрештою, безпосередньо сприяють формуванню і прояву професійної компетенції вченого, етикийого діяльності та їі ціннісних орієнтирів.

Початок формування основних ідей методології наукисягає часів епохи Відродження й пов'язаний із розвиткомвиробництва, дослідним вивченням природи, виникненнямекспериментального природознавства. Становлення новоготипу наукового дослідження вимагало опрацювання адекватноїлогіки, методів і засобів науки. Це завдання розв'язувалосячи на шляхах створення індуктивної логіки і розробкиекспериментальних методів дослідження (Ф. Бекон, Ґ. Ґалілей),чи шляхом аналізу й опрацювання прийомів і способівпізнання в абстрактних, теоретичних науках із використаннямдедуктивного методу математики як універсальногометоду пізнання (Р. Декарт, Ґ. Ляйбніц). Спробистворення якоїсь логіки відкриття або універсального методуздобуття нових істин, про які мріяли мислителі Нового часу,вже тоді зазнали серйозної критики з боку філософів.

Однією з найбільш актуальних проблем в методології науковогопізнання є проблема закономірностей розвитку науки. На початку ХХ ст. сформувалася так звана культурно-історичнаконцепція, сутність якої полягає в абстрагуванніфеномена науки від суспільної практики. Взагалі ж в історіїнауки розмежовуються дві основні концепції - екстерналістськай інтерналістська. Перша з них, що виникла під впливом точки зору визначальної ролі в розвитку науки соціально-економічних умов, суспільної практики, наголошyє пріоритет зовнішніх факторів розвитку науки. Інтерналістська концепція пояснює розвиток науки виключно внутрішніми закономірностями руху наукового знання.

У зв'язку із становленням наукознавства виникли двісвоєрідні моделі розвитку науки: лінійної кумулятивної еволюціїта циклічного розвитку з найбільш обґрунтованим варіантомконцепції наукових революцій. Кумулятивістськаконцепція, зокрема, дає можливість поставити й окреслитиряд актуальних завдань (прогнозування темпів зростаннягалузей природознавства, моделювання розвитку міжнароднихнаукових комунікацій тощо). Але уявлення про механічнеприрощення знань, про необмежене експоненціальнезростання параметрів науки часто-густо збочує прогнозуваннянауково-технічного прогнозу. Відтак вимальовується обмеженістьзастосування кумулятивістської моделі розвиткунауки.

Отже, проблема визначення закономірностей розвиткунауки є однією з найактуальніших у методології науковогопізнання. Справа у тому, що історія кожної науки відбиваєрозвиток її предметного змісту, еволюцію наукових ідей,теорій тощо. Вона розкриває не тільки те, що було у науцітого чи іншого конкретно-історичного періоду, а й як цевідбувалося, завдяки чому. Тому в орбіту інтересів історіїнауки входить також дослідження характеристик історичних форм організації науки, її структури, розвитку методів пізнання,особливостей формування наукових шкіл і напрямів,форм і методів підготовки наукових кадрів тощо. Дійсно, безурахування і аналізу історичного досвіду неправомірний подальшийпрогрес, новий прорив у незнане. Як писав славнозвіснийФеофан Прокопович, "мета історії - приноситикористь, але користь таку, очевидно, щоб ми з чужих прикладів,так само, як з власного досвіду, знали, що cлiдробити, а чого уникати". У річищі історико-методологічногоаналізу передусім треба спрямовуватися на глибиннерозуміння сутності "історичного", що, за твердженнямМ.О.Бердяєва, не є адекватним абстрактному "історизму",а являє собою деякий специфікум реальності особливого роду.Саме визнання історичної традиції та спадковості маєпринципове значення для розпізнання специфіки "історичного",формування історичного мислення.

1. Законспектуйте матеріал і окресліть внесок мислителів доби Відродження - Ф. Бекона, Р. Декарта, Ґ. Ґалілея, Ґ. Ляйбніца - у розвиток методологічних ідей.

2. Поясніть, у чому суть екстерналістської та інтерналістської концепцій розвитку науки.



4. Методологія та філософія.

Ускладнення сучасної науки, якісні стрибки і революційні зміни, що вона тепер зазнає, не можуть не зачіпати вcixкомпонентів наукової культури. Це зумовлює необхідність зміщення наголосів на методологічну культуру вченого.Йдеться про організуючі механізми самосвідомості науки інаукової діяльності, що неодмінно включають ціннісні (аксіологічні)характеристики й орієнтири.Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу висуває актуальне завдання стосовно узагальнення, логіко-методологічної та філософсько-світоглядної інтерпретації новітніх досягнень науки і техніки. Справа в тому, що великівідкриття в цих сферах безпосередньо корелюють з подальшимрозвитком філософської думки, висувають нові теоретико-методологічні проблеми. До останніх, зокрема, належитьпроблема методологічних настанов ученого, функціонування, яких багато у чому зумовлено як актуальнимихарактеристиками наукового пізнання, так і соціокультурнимифакторами, інтегративними елементами духовної, інтелектуальноїта методологічної культури конкретноїісторичної епохи .

Варто зауважити, що методологічні настанови науковоїтеорії, яка розвивається, являють собою систему, котраскладається з настанов різних рівнів і формується під діянням деяких інших теорій у річищі певного світогляду, картинисвіту і стилю наукового мислення. На кожному етапі становленнятеорії вони виступають як культурно-історична цінністьконкретної епохи і є одним із механізмів безперервності й наступності наукового пізнання. Багато у чому завдякиметодологічним настановам у структуру теорії "вписується"культура певного етапу розвитку суспільства.

Методологічні настанови є основним кільцем пересікання теоретичного,соціально-історичного і культурного, у своіх вищих формах вони являютьсобою синтез методології та світогляду . Ці настанови формуються в процесіпідготовки до наукової діялuності та їі безпосереднього здійснення під впливом внутрішньонаукових і конкретно-історичних факторів і умов. Байдужеставлення окремих дослідників до питань методології, зокрема в галузі наукпро Землю, тихнауковців, котрі у своїх дослідженнях спираються на досягненняточних наук, багато у чому пояснюється тим , що вони у більшостівипадків обмежуються застосуванням готових методологічних настанов ісистем знання до розв'язання конкретних завдань (В . П . Воронцов,О. Т. Москаленко, 1986).

Методологія науки як цілісне вчення про методи пізнанняі перетворення дійсності має багато рівнів. Вищий рівеньутворює філософська методологія - загальні принципипізнання і категоріальний устрій науки в цілому, світогляднаінтерпретація результатів. Цей рівень функціонує як системаорієнтирів пізнавальної діяльності, включаючи змістовні(наукова картина світу) і формальні, загальні форми і методинаукового мислення.

Другий рівень методології сучасної науки відповідає загальнонауковимпринципам, підходам і формам пізнання.Йдеться про розроблені протягом останніх десятиліть методи теоретичної кібернетики, системний підхід, методи ідеалізації, формалізації, алгоритмізації, моделювання тощо. Однакці методи і підходи не можуть і не повинні бути абсолютизованіта фетишизовані. Тим часом загальнонаукові підходи(методи), принципи і форми наукового пізнання являютьсобою, передовсім, додатковий канал зв'язку філософської думкиі конкретних наук, дають змоrу більш глибоко розкриватиінтегративні тенденції у розвитку сучасного наукового знання,а також підсилюють взаємозв'язки і взаємодії різнохарактернихгалузей науки, сприяють реалізації актуальнихпроцесів математизації та алгоритмізації наукового пізнання.Саме на загальнонауковому рівні методологічного аналізу науки за умов прогресуючої диференціації знань і спеціалізації наукових мов відкривається можливість пошуку загальних методів і засобів вирішення загальнонаукових і міждисциплінарних проблем, до яких, зокрема, належить актуальна екологічна проблематика як головна складова сучасної глобалістики.

Як загальна методологічна настанова сучасної науки, приймаєтьсясистемний підхід до вивчення об ' єктів дійсності.

Цей підхід зростає і як результат внутрішньонаукового розвитку,і як вимога суспільства, оскільки мова йде про самустратегію розвитку науки.

Третій рівень методологічного знання являє собою конкретно-наукову методологію - сукупність методів, принципіві процедур дослідження. Цей рівень методологічногоаналізу багато у чому грунтується на засадах філософськоїметодології, науково-філософському підмурку світогляду.

Кожний з означених рівнів методологічного знання виконуєсвої, тільки йому властиві функції у науковому пізнанніза неодмінної Їх єдності та взаємозв'язку. Тим часом усі рівні методології науки так чи інакше визначаються філософією,яка є найбільш загальною методологічною системою.Причому філософія впливає на методологічні функції конкретних наукових теорій незалежно від того, усвідомлюється це вченими, чи ні.

Будівля науки, так би мовити, триповерхова. Першийповерх - наукове пізнання природи. Другий - це вивченняпроцесу пізнання, усього, що становить так звану метанауку,

До складу якої входять і методологія науки. Фахівці уконкрепній науці - фізик, біолог, геолог, географ - змушенічасто-густо обов' язково піднятися на цей другий поверх,коли перший поверх виявляється настільки"затопленим" каламутними потоками емпіричного матеріалу("повзучим емпіризмом"), що, зрештою, виникають величезнітруднощі щодо організації та подальшої реалізації, розвиткусамого пізнавального процесу.

Одне слово, досліднику доводиться опановувати творчуплощину методології як такої. Тут він має можливість всебічновиважити і оцінити застосовані ним методи і засобидосліджень, осмислити їхні результати й, зрештою, створититеорію досліджуваного природного об'єкта. Але це є найскладнішимі найвідповідальнішим у пізнавальній діяльності,бо будь-яка теорія має два обличчя, іпостасі свого роду двовалентна:з одного боку, вона повернута до того предмета,який знайшов віддзеркалення у створених пояснювальнихконструкціях; з іншого боку - наукова теорія виступає яксамий метод розкриття нового, невідомого, що і являє собоюметодологічний лик знання, його теоретичну надбудову.

Закони існування і розвитку останньої визначають передовсімоб'єкт методології. Дослідження в цій галузі неодмінномають власні завдання, структуру, проблемні ситуаціїтощо, окреслюються певним теоретичним простором у межахтієї чи іншої філософської концепції, філософськогознання в цілому. Цариною філософії як загальної теорії пізнання,і є третій поверх наукової будівлі. Оволодіння цимповерхом забезпечує міру коректності теоретичних побудові концепцій, відповідність їх актуальній науковій картинісвіту, принципам єдності наукового знання. Варто наголосити,що наслідки філософсько-методологічних дослідженьбезпосередньо спрямовуються у світ людської культури загалом,тільки через постійне звернення до цього світу можна удосконалювати свою думку і діяльність, раціонально їх оцінюватиі змінювати.

Теоретичне мислення має передумовою оперування загальнимиметодологічними принципами, поняттями, категоріями,і якщо воно не поставлене міцно на рейки сутонаукової методології, то переймає відповідні уявлення з буденноїсвідомості, чи з якоїсь системи спекулятивних ідей.

У самій науці нечіткість методологічних позицій здатназбуджувати спокусу відродження давно вже позабутих, свогочасу аргументовано відкинутих у відкритій полеміці помилковихчи хибних думок, або фетишизацію деяких частковихнаукових моделей, які видаються за загальний зразок. Томуреалізація процесу сучасного наукового дослідження вимагаєчіткої орієнтації у загальнометодологічних питаннях науки,в проблемах самої методології наукового пошуку. Необхіднимє не тільки пріоритетний арсенал методів, а й всебічноосмислений синтез теорій і наукових підходів, котрий опрацьовуєтьсяв річищі філософської думки.Філософія за умов прогресуючих процесів диференціації та спеціалізації наукових знань виконує важливу інтегративну функцію, стає світоглядно-методологічним підмурком, який необхідним чином відповідає запитам наукового пошуку, а нерідко є необхідним підґрунтям формування нових наукових ідей. Це передовсім проявляється у пізнавальнійситуації, коли конкретна наука, вичерпуючи можливостісвого екстенсивного розвитку, вступає на інтенсивнийшлях, пов'язаний із необхідністю створення нових пояснювальнихконструктів. Відсутність коректних можливостей упопередній теорії, як і відсутність достатнього емпіричногоматеріалу для розв'язання нових завдань, змушує дану науку,як це було зазначено вище, виходити за ії предметноі методологічно окреслені межі й спробувати інтерпретуватинові проблеми під кутом зору ідей інших, суміжних наукчи під кутом зору загальних ідей філософського характеру.

Відтак проблема підіймається на рівень філософії, у її вирішенніпочинає переважати філософське осмислення, розгортаєтьсяфілософська полеміка, на повну силу спрацьовуютьфільтри і селекція світоглядного змісту. Виникаєоригінальна гіпотеза певного філософського характеру, котра,у випадку виявлення належних емпіричних фактів,трансформується в новаторську теорію вже природознавчогозмісту.

Іншими словами, філософська методологія є свого родуалгеброю наукової діяльності за умов сучасного науково-технічногопрогресу. Свідоме використання цієї методологіївизначає стратегію наукового пошуку, створює передумовидля управління розвнтком пізнання, удосконалює пізнавальнізасоби і сприяє, зрештою, підвищенню ефективності науковоїдіяльності, творчої активності дослідників.

Філософські ідеї та ідеали, поняття і категорії, світогляднінастанови завжди виступають як регулятив розвитку природознавства,плодотворні етапи теоретизацїі якого неодміннотакож пов'язуються із зверненням до теорії пізнання, філософськоїметодології. В. І. Вернадський в цьому зв'язку писав:"Ніколи не спостерігали ми дотепер в історії людстванауки без філософії і, вивчаючи історію наукового мислення,ми бачимо, що філософські концепції та філософськіідеї входять як необхідний, пронизуючий всю науку, елементу всі часи ії існування".

При всьому цьому зв'язок методологічного аналізу наукиз філософією досить своєрідний. Теорія наукового знаннятрадиційно виступала фактично як частина загальнофілософськоїтеорії пізнання.В останні роки у зв'язку із розвитком спеціальнонаукових методологічних досліджень зі своїм категоріальним апаратом відбувається процес своєрідної емансипації методологічного аналізу науки від філософського впливу. Простежується тенденція до зміни традиційногофілософського дослідження наукового пізнання точним, чіткиманалізом. Ця тенденція, незважаючи на уявну новизнуі радикальність, бере початок у позитивістській концепціїспіввідношення філософії та науки.Саме з позитивізмом пов'язана спроба заперечення філософіїяк форми теоретичного знання і намагання вирішититеоретичні, пізнавальні проблеми засобами "позитивного"спеціально-наукового мислення. Однак запропоновані позитивізмом(і неопозитивізмом) моделі науки виявилися далеконе автономними стосовно філософії. При їх створенні такчи інакше постали проблеми встановлення істинності, відношеннямови до дійсності тощо, які, безумовно, становлятьпредмет філософського дослідження. Відтак, незважаючи напретензії "звільнення від філософії', позитивізм виступає якфілософська доктрина, котра також намагається дати якусьтеоретичну оцінку можливості вирішення "граничних" філософськихпроблем.

Розвиток різних конкретно-наукових методологічнихдисциплін аж ніяк не може відхилити завдання філософськогодослідження наукового пізнання. На певній стадії свогорозвитку методологічний аналіз науки неодмінно переходитьна рівень філософського аналізу.

Специфіка філософського аналізу науки полягає у намаганнівідрізнити науку як форму суспільної свідомостівід мистецтва, релігії, моралі, ідеології і визначити, осмислитиспосіб орієнтації людини у світі, який опрацьовує наука.

Філософський аналіз природи теоретичної свідомостіздійснюється у' сфері світогляду, шляхом з'ясування їїможливостей і місця в системі взаємовідношення людини ісвіту.

Від інших форм світогляду філософія відрізняється тим,що свою світоглядну функцію вона виконує на теоретичномурівні, а від конкретно-наукового мислення - спробами висуванняграничних засад теоретичного відношення до світу.

Перетворенню їі в упереджену логічну модель перешкоджаєте, що питання методології пізнання можуть розглядатисялише в контексті історичності розвитку науки.

Методологія науки найтісніше пов'язана із світоглядом.Одноранговим, по суті, є уявлення про світоглядне значенняметодології та уявлення про методологічне значення світогляду.Бо ж коли мова йде про світогляд, то мається на увазіне тільки знання про світ, а й застосування цього знання якметоду пізнання і освоєння реального світу. Але при цьомуметодологія і світогляд аж ніяк не тотожні.Світогляд виступає як загальний методологічний підмурок розвитку науки. Водночас методологія являє собою світогляд у дії. Тому в літературі небезпідставно зауважується, що філософсько-світоглядні настанови беруть активну участь у визначенні цілей і завдань дослідження. Впливаючина розуміння вченими сутності науки, методології пізнання,вони визначають загальну пізнавальну позицію, активновключаються в структуру науково-дослідницької діяльності,формують логічну культуру мислення. Більше того, філософсько-світоглядні настанови й орієнтири пронизують всіетапи наукового дослідження: відіграють істотну роль у формуваннірівня науки, впливають на зміст теоретичних понять,визначають критерії раціональності, науковості тощо.

Функції зв'язку філософії, світогляду з науками про природу, інтеграції різних елементів культури здійснює так звана система цінностей. Остання являє собою сукупністьідей, котрі, з одного боку, регулюють суспільні зв'язки, а зіншого - спрямовують за певними векторами життя конкретноїлюдини, формуючи її ідеали і соціально важливінормативи життєдіяльності. Залежно від історичної епохи,типу культури індивідуальна система цінностей набуваєсвоєї конкретної структури.Поряд з такого роду системою цінностей безпосереднійвплив на конкретно-наукове пізнання здійснюється черезрозвиток таких фундаментальних основ наукового знання,як наукова картина світу і стиль наукового мислення.

1. Законспектуйте матеріал і окресліть співвідношення понять «методологія» і «філософія».

2.Наведіть рівні методологічного знання.

3. Поясніть, у чому акад. В.І. Вернадський убачав зв'язки між філософією та наукою. Яке місце в цих зв'язках посідає методологія?


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка