Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процес



Сторінка1/43
Дата конвертації26.11.2016
Розмір4.09 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

ЗМІСТ


ЗМІСТ 1

ЛЕКЦІЯ №1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. 3

2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ 6

4. НАУКА і НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 9

5. СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА ТА ЮРИДИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ 10

6. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ 13

ЛЕКЦІЯ №2. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 15

2. ЗМІСТ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 16

ЛЕКЦІЯ №3. СУБ'ЄКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 32

1. ПОНЯТТЯ СУБ'ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 32

2. ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 33

З. ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ТА ВІДСТОЮЮТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СВОЇ ІНТЕРЕСИ 41

4.УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ, ЯКІ ВІДСТОЮЮТЬ ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ 51

5. ОСОБИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУ І ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ 57

ЛЕКЦІЯ № 5 ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ 65

2.ВИДИ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ 66

3.ПОРЯДОК ОБРАННЯ, ЗМІНИ І СКАСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ 71

4.ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ 74

ЛЕКЦІЯ №6 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ 77

2. ПРИВОДИ І ПІДСТАВИ ДЛЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ. 77

3. ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО ПОРУШИТИ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ 79

4. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ. 80

5.ПОРЯДОК ПОРУШЕННЯ АБО ВІДМОВИ В ПОРУШЕННІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ 81

ЛЕКЦІЯ №7 ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ, ФОРМИ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 84

2. ДІЗНАННЯ: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ, ПОРЯДОК ПРОВАДЖЕННЯ, СТРОКИ. 84

3.ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО: ПІДСЛІДНІСТЬ, СТРОКИ, ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 86

4.ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО 87

ЛЕКЦІЯ №8 СЛІДЧІ ДІЇ 91

2. ВИДИ СЛІДЧИХ ДІЙ 93

ЛЕКЦІЯ № 9. ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО 95

2. ПОСТАНОВА ПРО ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО: СТРУКТУРА, ЗМІСТ, ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА. 96

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА РОЗ'ЯСНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОМУ ЙОГО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ 98

4.ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО 101

5.ЗМІНА ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА ВІДСТОРОНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО ВІД ПОСАДИ 103

ЛЕКЦІЯ № 10. ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА 104

1. Поняття зупинення досудового слідства 104

2. Підстави і порядок зупинення досудового слідства. 105

3. Розшук обвинуваченого. 107

4.Відновлення слідства і закриття справи, в якій слідство зупинено  108

ЛЕКЦІЯ №11 ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА 110

2. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею 110

3. Винесення постанови про закриття кримінальної справи 112

4. Винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру 119

ЛЕКЦІЯ №12 ПІДСУДНІСТЬ. ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДДЕЮ. 120

2. Види підсудності 120

3. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею 122

ЛЕКЦІЯ № 13. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ 126

2. Підготовча частина судового засідання 129

3. Судове слідство 130

4. Судові дебати та останнє слово подсудного 135

5. Постановлення вироку 136

6. Участь присяжних у здійсненні правосуддя в апеляційному суді при розгляді кримінальних справ у першій інстанції 142

ЛЕКЦІЯ № 14 ПРОВАДЖЕННЯ СПРАВ В АПЕЛЯЦІЙНІЙ ІНСТАНЦІЇ 146

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні 147

3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами 153

4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК 158

5. Порядок постановлення ухвали, вироку, постанови апеляційного суду 158

6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду 160

ЛЕКЦІЯ №15 КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 162

2. Особливості розгляду касаційних скарг і подань на судові рішення,які набрали законної сили 165

3. Обов'язковість звернення до виконання рішень, які приймає суд касаційної інстанції 166

ЛЕКЦІЯ №16 ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 171

2. Перегляд судових рішень із підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення 175

ЛЕКЦІЯ №17 ВИКОНАННЯ ВИРОКУ 180

ЛЕКЦІЯ №18. ПРОВАДЖЕНЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ 190

3. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх 192


ЛЕКЦІЯ №1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.


 

1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.


2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ
3. СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
4. НАУКА і НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
5. СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА ТА ЮРИДИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ
6. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ

1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.
Норми Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та пра-возастосовною практикою.
Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:
1)діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;
2)галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;
3)правова наука, яка вивчає цю діяльність;
4)наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.
Розрізняють три історичні форми кримінального процесу (в усіх його аспектах):
1) обвинувальний (змагальний);
2) інквізиційний (пошуковий);
3) змішаний (континентальний).
Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.
З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.
У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.
Кримінальний процес — специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.
Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.
Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).
Працюючи в цьому напрямі, правоохоронні органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.
Держава, визнаючи і встановлюючи правову боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.
Забезпечити розкриття і розслідування злочинних дій, застосування справедливого покарання до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з: 1) вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи; 3) розгляду і вирішення кримінальної справи по суті; 4) виконання прийнятих процесуальних рішень. Вона відрізняється від інших видів діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.
Ці конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.
У навчальній і монографічній літературі на сьогодні немає спільної думки щодо визначення кримінального процесу. Низка визначень, що існують, не збігаються ні за змістом, ні за редакційним викладенням. Наприклад, С. В. Бородін зазначає, що «кримінальний процес — це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками».
М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко дають таке визначення кримінального процесу: «це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності».
Це визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.
У деяких визначеннях, наприклад, немає згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А. С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом.
Аналогічними є судження Д. А. Постового про наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності передбачених процесуальним законом відносин — процесуальних відносин.
На наш погляд, визнання того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального процесу.
Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття «вирішення справи» навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.
Враховуючи всі ці міркування, на нашу думку, найбільш вдалим по суті є визначення кримінального процесу, яке дав О. О. Чувильов: «Кримінальний процес — це регульована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя».
Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів з розкриття і розслідування злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.
Отже, на нашу думку, — це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.
Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.
Слід також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному. X. С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: «Викрити злочин — означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?» Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Приблизно таку саму позицію має А. К. Гаврилов, зазначаючи, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.
Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Наприклад, В. І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування.
Слід зазначити, що згідно з наказом МВС України «Про затвердження положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ злочинів загальнокриміналь-ної спрямованості» від ЗО квітня 2004 р. № 458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних(слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.
Однак, на наш погляд, ці положення, пропоновані різними авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття злочинів не відповідають основним принципам і завданням кримінального процесу та Основного Закону України.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обґрунтований вирок, який набрав законної сили.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка