Лекція №1 Охорона праці в хімічних лабораторіях і на дослідних установках



Сторінка2/6
Дата конвертації16.12.2016
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4   5   6

Перша медична допомога:

  1. швидке припинення дії небезпечних хімічних речовин на організм шляхом видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизових оболонок.

  2. Відновлення функціонування важливих систем органів шляхом наступних заходів: штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця, прочищення дихальних доріг.

  3. Накласти пов'язки на рани і іммобілізувати пошкоджені кінцівки.

  4. Евакуювати в медичний пункт.

Локалізація вогнища:

  1. припинення викидів ОХВ

  2. постановка рідинних завіс (водяних або нейтралізуючих розчинів) у напрямі руху хмари ОХВ

  3. створення висхідних теплових потоків у напрямі руху хмари ОХВ

  4. розсіювання і зсув хмари ОХВ газоповітряним потоком

  5. обмеження площі протоки і інтенсивності випару ОХВ

  6. збір (відкачування) ОХВ в резервні ємності

  7. охолоджування протоки ОХВ твердою вуглекислотою або нейтралізуючими речовинами

  8. засипка протоки сипкими речовинами

  9. загущення протоки спеціальними складами з подальшою нейтралізацією і вивозом

  10. випалювання протоки.


Лекція №3
Нормування шкідливих чинників виробничого процесу. Контроль умов праці та шкідливих чинників, заходи, спрямовані на нормалізацію умов праці

3.1 Нормування шкідливих речовин

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).

— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).

— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас).

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в повітрі робочої зони та їх характеристики наведені в таблицях 2.3 та 2.4.

Необхідно зазначити, що в списку ГДК; поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

О — гостронаправленої дії;

А — алергічної дії;

К — канцерогенної дії;

Ф — фіброгенної дії.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони не повинно перевищувати встановлених у ГОСТ 12.1.005-88 гранично допустимих концентрацій (ГДК).

При одночасному вмісті у повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин односпрямованої дії (близьких за хімічним складом і характером біологічного впливу) сума відношень фактичних концентрацій кожної з них (С1, С2, ... Сn) у повітрі приміщень до їх ГДК (ГДК1, ГДК2, ... ГДКn), не повинна перевищувати одиниці, тобто

С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + … + Сn/ГДКn ≤ 1

ГДК поширюється на повітря робочої зони всіх робочих місць незалежно від їх розташування.
3.2 Апаратура та методи контролю за станом повітряного середовища.

Наявність та концентрацію шкідливих речовин у повітрі звичайно визначають шляхом відбору проб у зоні дихання за характерних виробничих умов з урахуванням основних технологічних процесів, джерел виділення шкідливих речовин і функціонування технологічного обладнання. Впродовж зміни та (або) на окремих етапах технологічного процесу у кожній точці (робочому місці) має бути відібрано стільки проб (але не менше п`яти), щоб було достатньо для достовірної гігієнічної характеристики стану повітряного середовища. З відібраними пробами повітря роблять лабораторні аналізи. Зараз все більшого поширення набувають хроматографічні та спектрофотометричні методи аналізу за допомогою хроматографів ХТ-2М, “Цвет”, ЛХМ-7М, Газохром 3101, стрічкових газоаналізаторів ФЛ-4501, ФЛ-4502 тощо. Оцінку концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони безпосередньо на робочих місцях здійснюють експрес-методом за допомогою газоаналізаторів УГ-2 або ГХ-4, визначення наявності у повітрі найнебезпечніших речовин (парів ртуті, свинцю, ціанистих сполук тощо) – індикаційним методом; запиленість повітря робочої зони – ваговим, рахунковим, експресним та іншими методами.


3.3 Заходи, що забезпечують нормалізацію стану повітряного середовища.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:



  • вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т.п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові, метиловий спирт - іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання – миючими розчинами на основі води та ін.;

  • удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

  • автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих зі шкідливими речовинами;

  • герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

  • нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

  • попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

  • контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

  • використання засобів індивідуального захисту.

3.4 Засоби індивідуального захисту органів дихання.

Засоби захисту органів дихання  різні респіратори та протигази. Ці прилади забезпечують захист органів дихання за умов обмеженого вмісту шкідливих речовин та при вмісті кисню у повітрі не менше 18 %. Найширше застосування мають респіратори. Їх поділяють на протипилові, протигазові та універсальні. Вони складаються з маски (напівмаски) і фільтра. Протипилові респіратори захищають органи дихання від аерозолів. Промисловість випускає респіратори ШБ-1 “Лепесток”, “Астра-2”, Ф-62Ш тощо.

Респіратор “Астра-2” призначений для захисту від високо-дисперсних аерозолів. Протигазові та універсальні респіратори призначені для захисту органів дихання від пари та газів, що є у повітрі у кількості, яка не перевищує 10  15 значень ГДК. Широко застосовуються протигазовий РПГ-67 та універсальний РУ-60М респіратори. Вибір фільтруючого патрона залежить від складу шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Так, для проведення фарбувальних робіт застосовують респіратори РПГ-67 або РУ-60М з патронами марки А.

Ізолюючі прилади (шлангового та автономного типів) забезпечують захист органів дихання за умов недостатнього вмісту у повітрі кисню та при завищених концентраціях шкідливих речовин. Їх застосовують при важких умовах роботи, наприклад при фарбуванні замкнених об`ємів (респіратор РМП-62), а також при ліквідації аварій.

3.5 Захист від шкідливої дії речовин на виробництві

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

- вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими;


  • удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих технологічних циклів тощо);

  • автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

  • герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням;

  • медичні огляди робітників, профілактичне харчування;

  • використання засобів індивідуального захисту;

  • засоби вентиляції.


3.6 Вентиляція виробничих приміщень

3.6.1 Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:


  • за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) та суміщена;

  • за напрямком потоку повітря – припливна, витяжна, припливно-витяжна;

  • за місцем дії – загальнообмінна, місцева, комбінована;

  • за часом дії – робоча та аварійна.


3.6.2 Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового і вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розріджений.



Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції об`єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, є не регламентованими, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію – просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стіні будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.


3.6.3 Штучна вентиляція

Штучна (механічна) вентиляція дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні.



Загальнообмінна штучна вентиляція. Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об`ємі робочої зони приміщення.

Припливна вентиляція. Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищення повітря 2; повітронагрівач (калорифер) 3; вентилятор 5; мережу повітроводів 4 та припливні патрубки з насадками 6. Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал 7.

Витяжна вентиляція. Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою 1, вентилятора 2, центрального 3 та відсмоктуючих повітроводів 4.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.


3.6.4 Місцева вентиляція

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.



Місцева припливна вентиляція, виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс. Забезпечує створення потрібних параметрів повітряного середовища в обмеженому просторі.

Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт.

Місцева витяжна вентиляція забезпечує локалізацію та видалення шкідливих речовин безпосередньо від джерела їх утворення, що запобігає поширенню шкідливих речовин по приміщенню і робить процес їх видалення більш ефективним і економічним. Вона здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів і пристроїв, що встановлюються безпосередньо на технологічному або допоміжному обладнанні.

Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.
3.6.5 Основні вимоги до систем вентиляції

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:



  • створювати в робочій зоні приміщень нормовані параметри повітряного середовища;

  • не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

  • не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

  • бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації;

  • не створювати під час експлуатації додаткових незручностей, бути економічними, вибухопожежобезпечними, не заважати використовувати технологічні операції, не створювати перешкоди внутрицеховому транспорту, не впливати на якість продукції.

Лекція 4
Безпека технологічних процесів
Висока надійність та безпека хімічних виробництв досягається правильним проектним рішенням, розробленим на основі всебічного глибокого наукового дослідження умов безпечного ведення нового технологічного процесу.

При цьому необхідно враховувати побічні реакції та інші процеси, що можуть привести до виникнення аварійних ситуацій; дотримання технологічного регламенту; висока якість виготовлення та монтажу устаткування і технічного рівня експлуатації, а також виконання інших заходів, що витікають із особливостей виробництва.


9.1. Потенційно небезпечні технологічні процеси

Серед великої кількості різноманітних по характеру процесів хімічної технології можна виділити групу процесів які при певних умовах, виникаючих внаслідок порушення вимог регламенту, виходять в аварійні режими з наслідками різної ступені тяжкості. Такі процеси називаються потенційно небезпечними.

Потенційно небезпечні процеси хімічної технології можна розділити на чотири групи: переробка та отримання токсичних речовин; переробка та отримання вибухонебезпечних речовин та сумішей; процеси, що протікають з великою швидкістю; змішані процеси.

Велика частина потенційно небезпечних процесів хімічної технології – це змішані процеси, тобто такі, які можна віднести одночасно до двох або трьох вказаних груп. В них містяться всі або частина видів небезпеки: отруєння, вибух, механічне руйнування обладнання та апаратури, викид реакційної маси, технологічний брак.

Причини, що приводять до відхилення від нормального режиму роботи і викликають аварійну ситуацію дуже різноманітні. Основні причини виникнення аварійної ситуації можна звести до наступних:


  1. Зміна співвідношення компонентів які подаються (неперервний процес) або швидкості зливу одного із компонентів (напівбезперервний процес). І в тому, і в іншому випадках швидкість хімічного перетворення речовин росте, що приводить до збільшення кількості тепла, що виділяється, росту температури, прискоренню побічних реакцій, інтенсивному газовиділенню та ін. Обидва відхилення виникають при відмові засобів автоматизації, обладнання, регламентуючого подачу або в результаті помилок обслуговуючого персоналу (при ручному управлінні).

  2. Зниження (або відсутність) холодоагента, що подається для охолодження. Це приводить до зниження тепловідбору, збільшенню температури і.т.д. і виникає при відмові засобів автоматизації і технологічного обладнання або в результаті помилок обслуговуючого персоналу.

  3. Відсутність перемішування. В цьому випадку можливе накопичення непрореагованих компонентів які при наступних включеннях мішалки веде до інтенсивного росту швидкості реакції і як наслідок до порушення температурного режиму. Виникає в результаті відмови технологічного обладнання (зупинка або обрив лопастей мішалки)

  4. Потрапляння посторонніх продуктів в апарат. Приводить до прискорення побічних реакцій, порушення температурного режиму і.т.д. Виникає при відмові технологічного обладнання і в результаті помилок обслуговуючого персоналу.

  5. Порушення складу вихідних компонентів що подаються у вигляді суміші або розчину. Приводить до зміни співвідношення реагуючих речовин, наслідком чого є можливе збільшення швидкості хімічного перетворення речовин і.т.д. Причини цього порушення – відмова засобів автоматизації та помилки обслуговуючого персоналу.

Надійний засіб інтенсифікації та захисту потенційно небезпечних процесів - створення автоматичних систем захисту. В практиці хімічних виробництв використовуються і технологічні методи зниження небезпеки.

Найбільш розповсюджений метод зниження небезпеки – встановлення так званого безпечного регламенту, настільки безпечного, що навіть при різких обуреннях процесу його небезпечні параметри не можуть приблизитись до границі стійкості. Зрозуміло, що при цьому процес ведеться екстенсивно і приховані в ньому потенційні можливості підвищення ефективності виробництва не використовуються. Зниження швидкості протікання процесу можна досягти зменшенням швидкості подачі вихідних компонентів; варіюванням температурного режиму; використання спеціальних розчинників.

Другий технологічний метод зниження небезпеки – заміна періодичного або напівбезперервного технологічного процесу неперервним. Зниження небезпеки при переході на неперервне виробництво досягається зазвичай наступними обставинами:


  1. Об’єм реактора неперервної дії, як правило, не декілька порядків менший об’єму ректора періодичної дії при тому ж виробництві продукту. Внаслідок цього при переході на неперервний процес різко знижується загальний об’єм реакційної маси, що знаходиться у виробничому приміщенні (цеху, на ділянці). Таким чином зменшуються можливі наслідки аварії, однак проблематичність самої аварії не усувається.

  2. Параметри, що характеризують проходження процесу (тиск, температура і.т.д.) в неперервному варіанті повинні підтримуватись постійними і це істотно полегшить автоматизацію технологічного процесу.

В автоматизованому технологічному процесі, оснащеним надійною автоматичною системою захисту, аварійні ситуації можуть виникнути лише в результаті відмови технологічного обладнання чи системи регулювання.

Всі технологічні методи забезпечують зниження небезпеки, але не усувають її; повна гарантія безпеки ведення потенційно небезпечного технологічного процесу забезпечується лише використанням високонадійної системи захисту.



9.2. Вимоги безпеки, що пред’являються до технологічних процесів

Безпека виробничих процесів забезпечується: вибором технологічного процесу, а також прийомів, режимів роботи і порядку обслуговування виробничого обладнання; вибором виробничих приміщень та площадок; вибором вихідних матеріалів, заготовок чи напівфабрикатів, а також способів їх зберігання та транспортування (в тому числі готової продукції і відходів виробництва); вибором виробничого обладнання і його розміщення; розподілення функцій між людиною та обладнанням в цілях обмеження важкості праці.

Велике значення для забезпечення безпеки має професіональний відбір та навчання працюючих безпечним прийомам праці, правильне використання ними засобів захисту.

Виробничі процеси не повинні представляти безпеки для навколишнього середовища, повинні бути пожежо- і вибухобезпечними .

Всі ці вимоги до виробничого процесу закладаються при їх проектуванні і реалізуються при організації та проведені технологічних процесів. При цьому вони повинні передбачати наступне:

усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, що надають шкідливу дію:

заміну технологічних процесів та операцій, що пов’язані із виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями при яких вказані фактори відсутні чи мають меншу інтенсивність;

заміна шкідливих та пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні;

комплексну механізацію, автоматизацію, використання дистанційного управління технологічними процесами та операціями при наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

герметизацію обладнання;

використання систем контролю та управління технологічним процесом , що забезпечує захист працюючих та аварійне відключення виробничого обладнання;

своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, що являються джерелом небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

використання засобів колективного захисту працюючих;

раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинаміки, а також обмеження важкості праці.

Вимоги безпеки до технологічного процесу включають в нормативно-технічну і технологічну документацію.

Розглянемо основні вимоги безпеки до технологічних процесів.

Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами. В хімічній промисловості більшість технологічних процесів виключають безпосередній контакт працюючих з перероблюючими матеріалами. Забезпечення цієї вимоги безпеки досягається веденням технологічних процесів в герметично закритій апаратурі, відділенням працівників від шкідливих речовин, капсуляцією обладнання, що виділяє в повітря робочої зони шкідливі речовини.

Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами при ведені технологічних процесів досягається також при дистанційному управлінні процесами, використання засобів механізації на стадіях загрузки, вигризки та транспортування вихідним матеріалів, проміжних продуктів та готової продукції.


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка