Лекція №1 Охорона праці в хімічних лабораторіях і на дослідних установках



Сторінка1/6
Дата конвертації16.12.2016
Розмір1.17 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Лекція №1

Охорона праці в хімічних лабораторіях і на дослідних установках
6.1 Будова і санітарно-технічне обладнання хімічних лабораторій

Робота в хімічних лабораторіях ніколи не відносилась до категорії безпечних. Історія науки з часів середньовічних алхіміків і до наших днів багата прикладами тяжких нещасних випадків, часто з людськими жертвами, у результаті вибухів і пожеж у лабораторіях. Ризик був і є постійним супутником хіміка.

Необхідний рівень безпеки і нешкідливості праці в сфері науки і виробництва закликана забезпечити система охорони праці, основні аспекти якої приведені у короткому вигляді у даному розділі.

Приміщення хімічних лабораторій з їх улаштування, обладнанням і плануванням повинні відповідати вимогам будівельних норм і правил, санітарних норм, вказівок по будівельному проектуванню підприємств, будівель і споруд хімічної промисловості.

Категорії приміщень лабораторій відносяться за пожежною, вибухо-пожежною та вибуховою небезпечністю до категорії В, а відповідно до ПУЕ - до вибухонебезпечних класу 02. Будівлі лабораторій повинні бути не нижче другого ступеня вогнестійкості.

До вибухо-пожежнонебезпечних приміщень категорії А відносяться:



  • приміщення для складування ЛЗР;

  • стендові (пілотні) установки з використанням пожежо-вибухових речовин;

  • кімнати для автоклавів і апаратів високого тиску;

  • карбюраторна;

  • сірчано-водневі кімнати;

  • кімнати для зберігання проб в лабораторіях цехів категорії А.

Кімнати, в яких ведуть роботи з вибухонебезпечними речовинами, як правило, влаштовують у ізольованих приміщеннях верхнього поверху будівель, в торцевій частині будівлі лабораторії або в прибудові до неї. Розміщення над ними інших приміщень не допустиме.

Автоклавні і лабораторії високого тиску розміщують у прибудові. Допускається розміщення їх на верхніх поверхах торцевої частини будівлі при умові відокремлення їх від сусідніх приміщень стінами зі ступенем вогнестійкості не менше 2,5 год. Із цих приміщень повинні бути окремі виходи назовні.

Стіни, стелі, конструкції поверхонь приміщень, в яких працюють з отруйними, агресивними (наприклад, зі ртуттю, свинцем, марганцем, миш'яком, бензолом, елементоорганічними з'єднаннями, кислотами, сірчанистим газом та ін.) повинні бути облицьованими матеріалами (вкриті склом), попереджуючими сорбцію парів і речовин та повинні дозволяти легку їх очистку, дегазацію і миття.

Матеріали підлоги повинні відповідати гігієнічним і експлуатаційним вимогам даного виробництва, бути стійкими до дії хімічних речовин, не сорбціювати їх, а у вибухонебезпечних приміщеннях не створювати іскор при ударі.

Водопостачання і каналізація повинні відповідати вимогам будівельних норм і правил. Санітарні прилади, а також приймачі виробничих і стічних вод оснащують гідрозатворами, розміщеними під приймачами або приладами.

У лабораторіях влаштовують загальну припливну і витяжну механічну вентиляцію, або місцеві системи. Кратність повітрообміну залежить від класу шкідливості речовин і сягає від 4 - 6 год-1до 15 год-1 для сильнодіючих отруйних речовин.

Для роботи зі шкідливими і легколетучими речовинами в лабораторіях встановлюють витяжні шафи з верхнім і нижнім відсмоктуванням. Для освітлення витяжних шаф використовують вибухозахищені або пиловологонепроникні ліхтарі, вимикачі яких встановлюють зовні шаф. Норми освітлення робочих поверхонь згідно СНиП ІІ-4-79 для загальних систем освітлення повинні становити 300 лк.

Швидкість повітря у робочих отворах витяжних шаф повинна відповідати класу небезпечності речовин у таких пропорціях:



Клас небезпечності

Швидкість повітря, м/с

1. Надзвичайно небезпечні

1-2

2. Високо небезпечні

0,75-1,0

3. Помірно небезпечні

0,5-0,75

4. Мало небезпечні

0,35-0,5

Витяжні шафи обладнуються комунікаціями для підведення води, стисненого повітря, побутового газу, електроенергії; для стоку води влаштовують раковини. Газові і водяні крани розміщують так, щоб виключити можливість випадкового відкривання крану.

Поверхні робочих столів і витяжних шаф вкривають негорючими або антикорозійними матеріалами, забезпечують бортиками.

Біля робочих столів і раковин обов'язково встановлюють глиняні банки ємністю 10 -15 л для зливання відпрацьованих розчинів, використаних реактивів і інших непотрібних рідин, а також корзини для битого скла, паперу і сухого сміття.

Лабораторії для роботи з радіоактивними речовинами обладнують відповідно до спеціальних інструкцій.

Раковини і мийки обладнують відкидними чохлами з прозорого пластика із вмонтованими у них рукавичками, що дає можливість уникнути опіків при митті посуду хромовою сумішшю та іншими сильнодіючими речовинами.

На випадок хімічних опіків кислотами і лугами, поблизу робочих місць встановлюють раковини-гідранти для обливання місць ураження, фонтанчики для промивання очей. Час обмивання: 15 хв., після чого - нейтралізація місця опіку розчином лугу або кислоти.

У кожній лабораторії необхідно медичну аптечку з набором ліків (заповнюється медпрацівником), а також респіратори і фільтруючі протигази для захисту в аварійних ситуаціях та небезпечних роботах.

Для гасіння можливих загорянь і пожеж в лабораторіях встановлюють засоби їх виявлення і ефективного гасіння, пожежну сигналізацію і зв'язок.
6.2 Загальні правила безпечної організації роботи в хімлабораторіях

Усі роботи, зв'язані з виділенням шкідливих газів і пари, проводять у витяжних шафах при діючій вентиляції.

Кожен співпрацівник лабораторії повинен знати, які речовини, матеріали, обладнання знаходяться в можливій зоні джерела загоряння і які засоби пожежогасіння можна використовувати. Після закінчення робочої зміни працівник лабораторії повинен перевірити і привести до порядку робоче місце, прилади і апарати, а останній, що виходить із лабораторії, повинен перевірити, чи закриті крани газових пальників, чи вимкнуті усі електронагрівальні прилади; закрити загальні газові і водяні крани; вимкнути вентиляцію, закрити всі кватирки і вікна; перевірити, чи немає тліючих предметів і чи не залишилося не прибраного промащеного ганчір'я; вимкнути освітлення, групові автомати на електрощиті; віддати ключі від лабораторії вахтовому.

Усі реактиви в лабораторії необхідно зберігати в тарі з надписом, що вказує її вміст, концентрацію. Забороняється зберігання реактивів без найменування (етикеток).

Необхідно забезпечення вільних проходів в приміщеннях і коридорах і доступу до засобів пожежогасіння. Недопустимо прибирати пролиті випадково вогненебезпечні рідини при запалених пальниках і увімкнених електронагрівальних приладах; зберігати і споживати харчі і молоко.

При роботі у вечірній і нічний час, а також при виконанні особливо небезпечних робіт у лабораторії повинні знаходитися не менше двох людей, один із них старший.

При виконанні робіт підвищеної небезпеки (наприклад, використання або одержання вибухових чи отруйних речовин) усі операції повинні вестися з чистими реактивами.

Співробітники, приступаючи до нових видів вогненебезпечної або вибухонебезпечної роботи, зобов'язані попередньо одержати вказівки з безпеки її ведення від свого керівника. Всі роботи у хімічній лабораторії повинні виконуватися при справних електрообладнанні, апаратурі, електропроводці і заземленні (зануленні). До самостійної роботи в хімічних лабораторіях допускаються особи віком від 18 років, що пройшли медогляд, ввідний та первинний інструктаж на робочому місці з охорони праці, професійно підготовлені.


6.3 Безпека зберігання хімічних речовин

Безпека зберігання хімічних речовин обумовлюється їх фізико-хімічними властивостями, що вимагає певних, притаманних тільки кожній з них або класу з'єднань, умов зберігання. Так, жовтий фосфор можна зберігати тільки під шаром води, оскільки на повітрі він запалюється; металічні натрій та калій займаються і вибухають при контакті з водою чи навіть з вологою повітря, тому їх зберігають під шаром зневодненого керосину; органічні перекиси і гідро перекиси зберігають у посудинах зі скла або поліетилену, оскільки важкі метали (навіть їх сліди) є активними каталізаторами їх розкладу, що супроводжується вибухом; деякі речовини чутливі до світла, удару, поштовхів, струсу.

Вибухонебезпечні речовини можуть створюватися при довготривалому зберіганні розчинів деяких комплексних солей (аміачно-срібні) і при зберіганні ефірів, ацетатів та ін. при доступі повітря. Тому ці речовини не дозволяється зберігати тривалий час.

Поруч з аміаком забороняється зберігати галоїди, оскільки при їх взаємодії створюються вибухонебезпечні речовини. Хлористі, бромисті, йодисті солі небезпечно зберігати поруч з легкоокислюючими речовинами (спиртом та ін.), взаємодіючи з якими, вони створюють вибухонебезпечні суміші.

Велику небезпеку представляє зберігання горючих речовин з окисниками (хлоратами, нітратами, азотною кислотою, бромом, перманганатами, перекисом водню та ін.) або біля нагрівальних приладів.

Легкозаймисті і горючі рідини (за виключенням речовин з низькою температурою кипіння) повинні зберігатися у лабораторному приміщенні у товстостінних банках (склянках) з притертими пробками. Банки ставлять у спеціальний ящик зі щільно закритою кришкою, стіни і дно якого викладені азбестом. Ящик ставлять на підлозі на відстані від нагрівальних приладів і проходів. На внутрішньому боці кришки роблять чіткий напис із переліком назв і загальної допустимої норми зберігання горючих і легкозаймистих рідин для даного приміщення.

Загальний запас вогненебезпечних рідин, що одночасно зберігаються у кожному приміщенні, не повинен перевищувати одноденну потребу. Основний запас цих рідин зберігають на спец складах.

Недопустимо зберігати горючі рідини у поліетиленовому, а також у тонкостінному скляному посуді ємністю більше 200 мл.

Низько киплячі речовини: бутадієн, ізопрен, діетиловий ефір, ацетон та ін. зберігати у лабораторіях забороняється; після роботи їх потрібно виносити у спеціальні сховища.

Вибухонебезпечні речовини зберігають в окремих приміщеннях, забезпечуючи при цьому усі заходи перестороги, передбачені спецінструкціями. Ці речовини поміщають у товстостінні скляні банки, які закривають корковими або гумовими пробками. Банки зі скляними пробками для цього непридатні, оскільки при закриванні та відкриванні банки у результаті тертя можливий вибух.

Сильнодіючі отруйні речовини - СДОР (миш'як, синильна кислота, сулема, фосфорорганічні речовини та ін.), які використовують у лабораторії, зберігають у спеціально відведеному місці у шафі або стальному ящику під замком і пломбою.

Посуд з отруйними речовинами повинен мати чіткі і яскраві етикетки з надписом „Отрута” і назвою речовини. Відповідальність за зберігання, облік і витрати СДОР накладається на особу, призначену наказом по підприємству.

Концентровані азотну, сірчану, соляну кислоти зберігають у приміщенні лабораторії у товстостінному скляному посуді ємністю не більше 2 л, у витяжній шафі, на скляних або фарфорових піддонах. Склянки з димлячою азотною кислотою зберігають у ящиках з нержавіючої сталі.

Зберігання вогне- і вибухонебезпечних СДОР і радіоактивних речовин в робочих столах не допускається; не допускається також зберігання в лабораторії верхнього одягу і побутового посуду, продуктів харчування.


6.4 Безпека роботи з їдкими, вогневибухонебезпечними і сильнодіючими

отруйними речовинами.

Безпека роботи з їдкими, вогневибухонебезпечними і сильнодіючими отруйними речовинами в основному зводиться до наступного. Роботи з концентрованими кислотами і лугами проводяться в захисних окулярах і рукавичках, а при роботі з великою їх кількістю додатково використовуються захисні фартухи. Розливають кислоти, луги і інші їдкі рідини за допомогою скляних сифонів з гумовою грушею або інших нагнітаючих приладів Розбавлення концентрованої сірчаної кислоти і розчинення їдких лугів проводять у фарфоровому посуді (склянках, чашках), оскільки ці процеси супроводжуються виділенням великої кількості тепла. Сірчану кислоту поволі виливають у воду, весь час перемішуючи, а не навпаки, бо буде місце бурхливого кипіння і розприскування гарячої кислоти, що небезпечно для людей (хімічні і теплові опіки).

Розливати концентровані азотну, сірчану та соляну кислоти дозволяється тільки у витяжній шафі з увімкненою вентиляцією.

При розколюванні великих кусків їдких лугів необхідно обгорнути куски тканиною або папером, вдіти захисні окуляри, а голову пов'язати косинкою. При перенесенні кислот і лугів необхідно дотримуватися таких правил:

  • переноска кислот однією людиною дозволяється у відповідному скляному посуді ємністю не більше 5 л у спецкорзинах; сулії ємністю 5 л з кислотами і розчинами лугів повинні розміщуватися у корзинах із соломою або стружками; корзини повинні переноситися двома працівниками.

  • якщо кислота випадково розлита, то її спочатку засипають піском, щоб він увібрав кислоту, потім пісок забирають і місце, де була пролита кислота, засипають содою або вапном, потім змивають водою і витирають насухо. Пролиті концентровані розчини лугів також засипають піском або тирсою; місце проливу після прибирання піску чи тирси нейтралізують слабким розчином оцтової кислоти.

Відпрацьовані кислоти і луги збирають окремо у спецпосуд і після нейтралізації виливають у каналізацію або в інше відведене місце. Зливання в каналізацію кислот і лугів без попередньої їх нейтралізації забороняється.

Особливі вимоги пред'являють до роботи з вогне- і вибухонебезпечними речовинами. Усі роботи з легкозаймистими і горючими рідини виконують у витяжній шафі при увімкнутій вентиляції. При роботі з вибухонебезпечними речовинами обов'язково використовують захисні екрани, інші захисні пристрої відповідно до інструкції.

Перегонку і нагрівання низькокиплячих рідин (ацетону, бензолу, спиртів, ефірів та ін.) ведуть у круглодонних колбах з тугоплавкого скла, на банях, заповнених відповідними теплоносіями (водою, олією, силіконовою рідиною, піском) в залежності від температури кипіння даної речовини. При нагріванні ЛЗР в кількості більше 0,5 л необхідно під прилад ставити кювету достатньої ємності для попередження розливу рідини у випадку аварії. Відганяти ефір та інші ЛЗР на пальнику або плитці з відкритим нагрівальним елементом, а також поблизу можливих джерел горючої пари заборонено.

Відпрацьовані горючі рідини збирають у спеціальну герметичну тару, яку в кінці робочого дня видаляють із лабораторії для регенерації або знешкодження цих рідин. Виливати їх у каналізацію заборонено.

При перегонці простих ефірів, діоксану, тетрагідрофурану та інших речовин, можуть утворитися перекисні з'єднання, які спроможні розкладатися з вибухом при струсі, легкому терті, незначному нагріванні. Тому переганяти подібні речовини з домішками перекисів заборонено. Для уникнення вибуху перегонка рідин, в яких можуть утворитися перекисні сполуки, проводять не до кінця. У перегінній колбі повинно залишатися до 10% первинного об'єму взятої рідини. Попередити створення перекисів і гідро-перекисів можливо, коли розчинники, схильні до утворення цих домішок, ізолювати від повітря, тобто працювати в інертному середовищі і за відсутності світла.

У деяких випадках для запобігання створення перекисних сполук рекомендується використовувати стабілізатори (інгібітори окислення).
Лекція №2

Аварії на хімічних підприємствах.

Хімічно небезпечні об'єкти (ХОО) – об'єкти народного господарства, на яких виробляються, зберігаються або використовуються аварійно-хімічні небезпечні речовини (АХОВ).

В даний час в народному господарстві широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з яких представляють небезпека для людини. З 10 млн хімічних сполук, вживаних в промисловості, сільському господарстві і побуті, більше 500 високотоксичних і небезпечні для людини.

До хімічно небезпечних об'єктів відносять:


  • Підприємства хімічної, нафтопереробної промисловості

  • Підприємства харчової, м'ясомолочної промисловості, хладокомбинаты, продовольчі бази, що мають холодильні установки, в яких як хладогена використовується аміак

  • Водоочисні і інші споруди, що використовують хлор

  • Склади із запасом сильнодіючих хімічних речовин (СДЯВ)

Причинами аварій на виробництві, що використовує хімічні речовини, найчастіше буває:

  • порушення правил транспортування і зберігання отруйних речовин

  • недотримання правил техніки безпеки

  • вихід з буд агрегатів, механізмів, трубопроводів

  • несправність засобів транспортування

  • розгерметизація ємкостей зберігання

  • перевищення нормативних запасів

Кожну добу в світі реєструється близько 20 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

1961р. 22 липня в Дзержінське із-за розриву хлоропровода була заражена територія химзавода. 44 людини отримали отруєння різного тягаря.

1965р. 18 червня в Ново-липецькому металургійному комбінаті стався витік аміаку. 1 людина загинуло, 35 отримали отруєння, постраждали багато жителів міста, що знаходилися в будівлях, автобусах, трамваях.

1983р. 15 листопада на Кемеровському ПО «Прогрес» пошкоджена цистерна з 60 тоннами хлору. Хмара заповнила територію об'єднання (5 тис. м?). 26 працівників загинули, десятки отримали отруєння різної міри тягаря.

В результаті аварій або катастроф на хімічних підприємствах виникає вогнище хімічного зараження (ОХЗ). У осередку хімічного ураження або зоні хімічного зараження (ЗХЗ) може виявитися само підприємство і прилегла до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 міри небезпеки хімічних підприємств:


  1. У зону можливого зараження потрапляють більше 75000 чоловік

  2. У зону можливого зараження потрапляють 40000 – 75000 чоловік

  3. У зону можливого зараження потрапляють менше 40000 чоловік

  4. Зона можливого хімічного зараження не виходить за межі підприємства.

Наслідки аварій на хімічних підприємствах визначаються мірою небезпеки хімічних речовин і їх токсичністю.

За показниками токсичності і небезпеки хімічні речовини ділять на 4 класи:

  1. надзвичайно небезпечні (LC50 менше 0,5 г/м3) 1

  2. високо небезпечні (LC50 до 5 г/м3) 1

  3. помірно небезпечні (LC50 до 50 г/м3) 1

  4. мало небезпечні (LC50 більше 50 г/м3) 1

LC50 - концентрація, що викликає загибель 50% тварин, підданих дії.

По характеру дії на організм людини аварійно-хімічні небезпечні речовини або сильнодіючі хімічні речовини діляться на наступні групи:

1. речовини задушливої дії

А) з вираженим припікаючим ефектом (хлор)

Б) із слабо припікаючим ефектом (фосген)

2. речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаниди, чадний газ)

3. речовини задушливої і загальноотруйної дії

А) з вираженим припікаючим ефектом (азотна кислота, з'єднання фтору)

Б) із слабо припікаючим ефектом (сірководень, оксиди азоту)

4. нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець)

5. нейротропної і задушливої дії (аміак, гідразин)

6. метаболічні отрути (дихлоретан, оксид етилену)

7. речовини, що перекручують обмін речовин (діоксин, бензофурали)

Крім того, всі АОХВ діляться на швидкодіючих і повільно діючих. При поразці першими картина отруєння розвивається швидко, а в другому випадку до прояву картини отруєння проходить декілька годин, так званий латентний період (прихований).

Можливість більш менш тривалого зараження місцевості залежить від стійкості хімічної речовини. Стійкість же, у свою чергу, залежить від температури кипіння речовини. До нестійких відносяться АОХВ з температурою кипіння до 130°C, а до стійких – вище 130°C. Нестійкі заражають місцевість за хвилини або десятки хвилин, стійкі, – від декількох годинників до декількох місяців.

З позиції тривалості приголомшуючої дії і часу настання приголомшуючого ефекту АОХВ діляться на 4 групи:


  1. нестійкі з швидко наступаючою дією – синильна кислота, аміак, оксид вуглецю.

  2. нестійкі сповільненої дії – фосген, азотна кислота.

  3. стійкі з швидко наступаючою дією – фосфорганические з'єднання, анілін.

  4. стійкі сповільненої дії – сірчана кислота, тетраетилсвинець.

Територія, що піддалася зараженню АОХВ, на якій можуть виникнути масові поразки людей, називається осередком хімічного ураження (ОХП).

На зараженій території речовини можуть знаходитися в краплинно-рідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані. При викиді в атмосферу пароподібних і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, яка залежно від щільності газу, пара в тій або іншій мірі розсіюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (більше 1) слатимуться по землі, а з щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у вищих шарах атмосфери.

Кінець кінцем, зона хімічного зараження АОХВ включає 2 території: підвладна безпосередній дії і та, над якою поширилася заражена хмара.

Вказані і багато інших чинників, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при планеруванні робіт по ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятівних робіт на хімічно небезпечних підприємствах встановлює Державний стандарт РФ ГОСТ Р 22.8-05-99.

Відповідно до стандарту встановлюється:


  • аварійно-рятівні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення про проведення невідкладних робіт; повинні проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, відповідних хімічній обстановці; повинні проводитися безперервно вдень і вночі в будь-яку погоду з дотриманням відповідного обстановці режиму діяльності рятувальників до повного завершення робіт.

  • Заздалегідь проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і кордонів зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкту, визначення типа надзвичайної ситуації.

  • Аварійно-рятівні роботи

  • Здійснення надання медичній допомозі ураженим, їх евакуація.

  • Локалізація, придушення, зниження до мінімально можливого рівня дії приголомшуючих чинників.

Головні завдання хімічної розвідки:

        • Уточнення наявності і концентрації отруйливих речовин на об'єкті робіт, кордонів і динаміки зміни хімічного зараження.

        • Здобуття необхідних даних для організації аварійно-рятівних робіт і заходів безпеки населення.

        • Постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні надзвичайної ситуації, попередження про зміну обстановки.

Хімічна розвідка ведеться шляхом огляду, за допомогою спеціальних приладів.

Одночасно в зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук проводиться шляхом візуального обстеження територій, будівель, споруд, цехів і так далі, а також опиту очевидців і за допомогою спеціальних приладів в разі руйнувань і завалів.

Рятувальні роботи проводяться з обов'язковим вживанням засобів індивідуального захисту.

При порятунку потерпілих на хімічному підприємстві враховується характер, тягар поразки, місцезнаходження потерпілого.

При цьому здійснюються наступні заходи:


  1. деблокування потерпілого, що знаходиться під завалами, а також в блокованих приміщеннях

  2. екстрене припинення дії небезпечних хімічних речовин на організм шляхом вживання засобів індивідуального захисту.

  3. надання першій медичній допомозі.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка