Лекція : «Нейро-ендокринні синдроми в гінекології»



Скачати 235.31 Kb.
Дата конвертації30.03.2017
Розмір235.31 Kb.
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА АКУШЕРСТВА І ГІНЕКОЛОГІЇ №2

Лекція:


«Нейро-ендокринні синдроми

в гінекології»







Затверджено на методичній нараді кафедри

«_29»_серпня_2016 р., протокол № _1_ .
Завідувач кафедри з.д.н.т. України д.мед.н., професор
_________________________ Зелінський О.О.



2016

Лекція: Нейро-ендокринні синдроми в гінекології“-2 год.
1.Актуальність теми. Обґрунтування теми.

Нейроендокринні синдроми є одніми з найбільш складних для розуміння і засвоєння тем з гінекології, а самі захворювання найбільш тяжкі для діагностики та лікування, бо вимагають від лікаря розуміння і знання дуже складних механізмів регуляції менструальної функції, складних принципів та надзвичайно відповідального відношення до проведення гормональної терапії. З цим видом патології тісно пов’язана така соціальна проблема, як проблема народжуваності (порушення менструального циклу приводить до безпліддя і тривалої втрати працездатності). Правильна діагностика і своєчасне лікування поверне багатьом жінкам повноцінність життя і радість материнства.


2.Цілі лекції

Навчальні



  1. Засвоїти регуляцію менструальної функції ( =ІІ ).

  2. Знати періоди життя жінки ( =ІІ ) .

3.Засвоїти етіологію, патогенез, методи діагностики, лікування та профілактики нейроендокринних гінекологічних синдромів ( =11).
Виховні

- ознайомитися з деонтологічними принципами ведення хворих з нейроендокринними синдромами на підставі і з врахування соціальних аспектів проблеми. Розвинути почуття відповідальності за адекватно проведену і раціонально надану допомогу хворим, що має особливо важливе значення в критичних ситуаціях.


3.План та організаційна структура лекції



п.п.


Основні етапи лекції та ії зміст

Цілі

у рівнях


абстракції

Тип лекції,

оснащення

лекції


Розподіл

часу


(хв.)

1

2

3

4

5


1.
2.


3.

4.
5.


6.

Підготовчий етап

Визначення навчальних цілей

Забезпечення позитивної мотивації
Основний етап

Викладання лекційного матеріалу.

План.

1.Регуляція менструальної функції



2.Етіологія, патогенез, методи діагностики, лікування та профілактики нейроендокринних гінекологічних синдромів

Заключний етап

Резюме лекції, загальні висновки.

Відповіді лектора на можливі запитання.

Завдання для самопідготовки студента

=11
=11


=111

Див. п. 2


Див. п 1

Клінічна лекція


Засоби наочності:

таблиці


кодограми

слайди.


Матеріали контролю:

питання,


проблемні ситуації

Список літератури, питання завдання



3
80

7

4.Зміст лекційного матеріалу



НЕЙРОЕНДОКРИННІ СИНДРОМИ


  1. Післяпологове ожиріння.

  2. Нейрообмінно – ендокринний синдром, не пов'язаний з вагітністю.

  3. Післяпологовий гіпопітуітаризм (синдром Шихана).

  4. Передменструальний синдром.

  5. Полікістозні яєчники (хвороба полікістозних яєчників, первинні полікістозні яєчники, склерокістозні яєчники, синдром Штейна – Левенталя; синдром полікістозних яєчників – вторинні полікістозні яєчники).

  6. Гіперпролактинемія.

  7. Альгоменорея (первинна, вторинна).

  8. Посткастраційний синдром.

  9. Клімактеричні розлади.

Післяпологове ожиріння – особлива форма порушення менструальної і репродуктивної функції на тлі збільшення маси тіла після вагітності і пологів – була описана В.Н. Сєровим у 1970 р. - є частою причиною ендокринної безплідності і порушень менструального циклу. У 4-5% після перерваної вагітності і пологів виникає ожиріння з порушенням репродуктивної функції. Порушення репродуктивної і менструальної функції в поєднанні з вегетативно – обмінними порушеннями, серед яких є прогресуюче наростання маси тіла, розвиваються протягом 3-12 місяців після пологів або вагітності, що перервалася.

Етіологія і патогенез. Після пологів або вагітності, що перервалася, у здорових жінок відбувається нормалізація гомеостазу: відновлюються гіпоталамо–гіпофізарно–надниркові взаємовідношення, гонадотропна функція гіпофіза й овуляторні цикли в яєчниках. У жінок з несприятливим преморбідним фоном, що характеризується функціональною лабільністю гіпоталамічних і надгіпоталамічних структур (спадкоємна обтяженість ендокринними захворюваннями, ожирінням, перенесені в дитинстві або пубертатному віці інфекції, інтоксикації), нормалізації гіпофізотропних функцій гіпоталамуса не відбувається; у них розвивається клінічна картина ПНЕС.

Для ПНЕС характерні підвищення виділення АКТГ і внаслідок цього збільшення вмісту кортизолу; підвищення виділення пролактину, збільшення рівнів інсуліну і тестостерону в крові; незначне зниження рівня Е2 і виражене зменшення прогестерону (відсутність овуляції).

У жінок із ПНЕС рівень тестостерону в крові – у межах верхньої границі норми, рівень кортизолу – вище норми. У них порушений вуглеводний обмін; відзначається гіперглікемія – від чітко вираженої тенденції до значного зниження толерантності до глюкози. Порушується ліпідний обмін: збільшена концентрація в крові ЛПНЩ, ЛПДНЩ, холестерину, тригліцеридів і підвищений коефіцієнт атерогенності.

Жінки з ПНЕС мають характерний сімейний анамнез: ожиріння, цукровий діабет або діабетоїдні стани, гіпертензія. Самі жінки звичайно відзначають хитливий менструальний цикл і менархе з тенденцією до затримок, надлишкову масу тіла з дитинства, часті ГРВІ. Характерно, що такі жінки часто хворіли на інфекційні захворювання (кір, паротит, краснуха) у пубертатному і постпубертатном віці. Основною анамнестичною ознакою ПНЕС є швидке збільшення маси тіла (не менше 8-10 кг) після вагітності, що перервалася, або пологів. Вагітність і пологи протікають, як правило на тлі гестозу, кровотечі й інших ускладнень і є крапкою відліку для розвитку ожиріння, порушень циклу, безплідності і гіпертрихозу.

Клінічна картина. Основними клінічними симптомами ПНЕС є ожиріння (масоростовий індекс звичайно вище 30), ановуляторна гіпофункція яєчників, помірний гіпертрихоз, тенденція до гіпертензії, гіперглікемія. Крім ендокринних і метаболічних порушень, для ПНЕС характерні симптоми гіпоталамічних (діенцефальних) порушень: головний біль, швидка стомлюваність, запаморочення, поліурія, полідіпсія, поліфагія, гіпертермія. Інтенсивність гіпертензії і гіперглікемії залежать від тривалості захворювання.

Зовнішній вигляд хворих ПНЕС має ряд типових рис, що полегшують діагностику. За рахунок ожиріння збільшені окружність грудної клітки і міжвертельний розмір тіла. Ці зміни морфотипу є наслідком так званого кушингоїдного розподілу жирової тканини в ділянці плечового поясу і низу живота, клімактеричного горбика. На шкірі живота, стегон і сідниць є смуги розтягання від блідо- до яскраво–рожевого забарвлення. Гіпертрихоз звичайно слабко виражений; мають місце й інші ознаки гіперандрогенії: жирна себорея, вугрева висипка на шкірі обличчя, спини і грудей. Відзначається порушення менструальної функції, як правило за типом олігоменореї. У 10-12% жінок відзначаються ациклічні маткові кровотечі, що дуже рідко бувають рясними. Незважаючи на олігоменорею і навіть аменорею, в ендометрії жінок із ПНЕС нерідко знаходять виражені проліферативні зміни. Частота залозисто–кістозної гіперплазії досягає 40%, рецидивируючої залозисто–кістозноі гіперплазії – 8%, атипової гіперплазії – 22%. У кожної п'ятої жінки виявляються зміни в тканині молочних залоз, частота фіброзно–кістозної мастопатії досягає в них 22%. Лапороскопічні дослідження виявили два типи макроскопічних змін у яєчниках у жінок із ПНЕС: перший - не збільшені яєчники зі згладженою капсулою без слідів овуляції і жовтих тіл, другий – збільшені й округлі (у середньому 3-4 см) яєчники з гладкою поверхнею, стовщеною білесоватою капсулою, через яку просвічують множинні дрібні блакитнуваті пензлики діаметром 2-4 мм. Перший і другий тип змін яєчників чітко корелюють із тривалістю захворювання: другий тип зустрічається в жінок із тривалістю захворювання більш 3-х років. Таким чином, у жінок з нелікованим ПНЕС поступово формуються вторинні полікістозні яєчники, так звані полікістозні яєчники гіпоталамічного генезу.

У розвитку ожиріння в хворих ПНЕС провідну роль грає зміна харчового поводження, центри якого знаходяться у вентромедіальних і латеральних ядрах гіпоталамуса, що мають множинні зв'язки зі структурами ЦНС і самим гіпоталамусом через нейротрансмітери. Важливим фактором розвитку гіпоталамічного ожиріння є характерна для ПНЕС гіперінсулінемія.

Гіпертрихоз звичайно не має особливо вираженого характеру: на обличчі – лише одиничне стрижневе волосся; більш інтенсивним буває оволосіння білої лінії живота і внутрішньої поверхні стегон.

У жінок із ПНЕС значно частіше, ніж у популяції, зустрічаються транзиторна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, гіперглікемія і цукровий діабет, а також захворювання жовчовивідних шляхів і обмінний поліартрит.

Діагноз. Відносно постійний характер має підвищення рівня АКТГ, інсуліну і тестостерону, є також тенденція до підвищення рівня пролактину і ЛГ. Рівні ФСГ, естрогенів коливаються в межах норми, вміст прогестерону знижений.

Велике значення у встановленні діагнозу мають типовий анамнез, особливості плину захворювання і навіть зовнішній вигляд хворих.

Жінкам, у яких на підставі анамнезу і клінічних проявів можна припустити діагноз ПНЕС, роблять наступні діагностичні процедури:



  • рентгенографія турецького сідла і черепа з оцінкою ложа гіпофіза і виміром його розмірів, обліком ознак внутрічерепного тиску і гіперостозу;

  • ЕЕГ з функціональними навантаженнями (світлові, звукові подразники, дозована гіпервентиляція);

  • визначення толерантності до глюкози з навантаженням глюкозою (1 г/кг);

  • визначення АКТГ, пролактину, кортизолу, тестостерону в крові, 17–КС у сечі;

  • біопсія ендометрію (навіть на тлі аменореї);

  • УЗД яєчників для встановлення їхніх розмірів;

  • лапароскопія для визначення розмірів яєчників, їхньої макроструктури й узяття біоптату для гістологічного дослідження.

Опорними пунктами в діагностиці є:

  1. типовий початок захворювання: прогресивне наростання маси тіла після вагітності, що перервалася, або пологів, на тлі якого розвиваються олігоменорея і гіпертрихоз;

  2. вторинна ановуляторна безплідність;

  3. характерний розподіл жирової тканини з переважним відкладенням жиру на животі і плечовому поясі;

  4. симптоматика, що вказує на зацікавленість у патологічному процесі діенцефальних структур мозку: поліфагія, полідіпсія, поліурія, тенденція до гіпертензії, гіпертермія, головний біль, порушення сну і пильнування, настрою.

Диференціальну діагностику проводять із хворобою Іценко–Кушинга. Необхідна консультація ендокринолога. Також диференціальну діагностику проводять з первинними ПКЯ, конституціональним ожирінням.

Нейрообмінно – ендокринний синдром, не пов'язаний з вагітністю. Клінічні спостереження і дослідження показують, що симптоми, характерні для ПНЕС, іноді розвиваються в жінок, які не вагітніли, не родили і навіть не жили статевим життям. Порушення менструальної, репродуктивної функції й обмінно–ендокринні порушення на фоні ожиріння описані в жінок з порушенням процесу статевого дозрівання, що визначають як пубертатний базофілізм, діенцефальний синдром або гіпоталамічний синдром періоду статевого дозрівання. Описаний нейроендокринний синдром з порушеннями репродуктивної, менструальної функції на фоні ожиріння і гіпертрихозу, що розвився після різних стресорних впливів, як гострих, так і хронічних.

Патогенез. Після перенесеної нейроінфекції, особливо в період статевого дозрівання – порушується утворення і ритм виділення гіпофізотропних рілізинг – гормонів – кортиколіберіну (РГ АКТГ) і люліберіну (РГ ЛГ), а також нейротрансміттерів (дофаміну, серотоніну, ендорфінів). Унаслідок стресорних впливів виникає збільшення утворення ендорфінів і зменшення синтезу дофаміну, що призводить до утворення гіперпролактинемії.

Наслідком цього є ановуляторна дисфункція яєчників з розвитком відносної гіперестрогенії на фоні абсолютної гіпопрогестеронемії, гіперкортицизма.

Клінічні прояви. Подібні з ПНЕС.

Лікування. Необхідно виділяти чіткі критерії ефективності проведеної терапії в залежності від кінцевої мети лікування:



  1. зниження маси тіла;

  2. відновлення овуляторних менструальних циклів без застосування стимуляторів овуляції;

  3. відновлення овуляторних менструальних циклів на фоні стимуляції овуляції;

  4. вагітність як показник відновлення функції репродуктивної системи.

Першим етапом лікування є редукційна дієта, спрямована на зниження маси тіла. Цей етап обов'язковий для всіх жінок незалежно від кінцевої мети лікування: відновлення фертильності, регуляції менструального циклу, зменшення гіпертрихозу. Дієтотерапія має на меті створення негативного енергетичного балансу за рахунок обмеження калорійності до 1200-1800 ккал при дотриманні принципів збалансованого харчування. У дієті передбачається:

  • активація ферментних систем ліполізу і пригнічення систем ліпогенезу (5-6 разовий прийом їжі, заміна тваринних жирів рослинними);

  • обмеження цукрів, які швидко всмоктуються (інсуліногенних речовин: цукру, меду, варення, кондитерських виробів);

  • досягнення ситості малокалорійної, але значної по обсязі їжею (овочі, несолодкі фрукти);

  • нормалізація функції ШКТ: прийомом альмагелю, що володіє антацидною, адсорбуючою і послаблюючою дією;

  • застосування розвантажувальних днів до 3 разів на тиждень у залежності від ступеня ожиріння.

Лікування голодом не показано, оскільки в більшості хворих є гіперглікемія.

Лікарські препарати призначають у строгій відповідності з характером виявлених метаболічних і ендокринних порушень. Ефективність таких регуляторів нейромедіаторного обміну (РНМО), як хлоракон і дифенін, обумовлена зміною чутливості рецепторів серотоніну і дофаміну, нормалізацією секреції дофаміну й опосередковано швидкості секреції кортизолу. Бромкриптин (парлодел) також відноситься до РНМО, його дія реалізується через нормалізацію секреції дофаміну. Застосування РНМО на фоні редукційної дієти нормалізує обмін речовин і викликає додаткове зниження маси тіла на 8-10 кг. Приблизно в 40-50% жінок під впливом цієї терапії відновлюються регуляторний овуляторний менструальний цикл і фертильність.

При відсутності ефекту від кломифену показане хірургічне лікування (клиноподібна резекція яєчників або термокаутеризація яєчників).

Нерідко виникає необхідність лікування гіперпластичних процесів ендометрію у даного контингенту хворих.

Для нормалізації структури ендометрію, особливо в жінок, кінцевою метою лікування яких є настання вагітності, можна користуватися кломіфеном (клостильбегіт) у розрахунку на стимуляцію овуляції, формування жовтого тіла і продукцію ендогенного прогестерону. Терапія кломифену ефективна тільки після зменшення маси тіла на 10-15% від вихідної. Тому починати лікування гіперпластичних процесів ендометрію слід з синтетичних гестагенів, норстероїдів або комбінованих естроген – гестагенних препаратів з урахуванням протипоказань.

Клиноподібна резекція яєчників рекомендується також жінкам з рецидивуючою або атиповою гіперплазією ендометрію за онкологічними показниками.

Таким чином, лікування має на меті в міру можливості дієтичними, фармакологічними і хірургічними засобами нормалізувати порушення функції найважливіших залоз внутрішньої секреції (підшлункової, надниркових залоз, яєчників) і порушений метаболізм.

Післяпологовий гіпопітуітаризм (синдром Шихана). Це захворювання відоме з кінця XIX століття, але тільки в 1937 році H. Sheehan науково обґрунтував зв'язок масивної кровотечі під час пологів з наступною гіпофункцією передньої частки гіпофіза. До середини 80-х років було описано близько 1500 випадків захворювання, однак справжня частота цієї патології не відома, оскільки вона може протікати в стертій формі, під «маскою» гіпофункції щитовидної залози або навіть вегетативно – судинної дистонії по гіпотонічному типу. Вважають, що частота синдрому Шихана складає 0,1%, але після масивних післяпологових або постабортних кровотеч досягає 40%. Синдром Шихана розвивається в кожної 4-й жінки після крововтрати під час пологів до 800 мол, у кожної 2-й – при крововтраті до 1000 мол і в 2/3 жінок з масивною крововтратою до 4000 мол.

Патогенез. Синдром Шихана розвивається внаслідок некротичних змін у гіпофізі, що виникають на фоні спазму або внутрішньосудинного згортання крові в судинах передньої частки гіпофіза після кровотеч або бактеріального шоку при пологах або при абортах. Сприяє розвитку цих змін особливості кровопостачання гіпофіза, маса передньої частки якого під час вагітності збільшується в 2 рази, а також препарати ріжка, широко застосовувані при пологах і кровотечах. Частота гестозів під час вагітності в жінок із синдромом Шихана дозволяє вважати їх фактором, що привертає, тим більше що загальновідомо факт нахилу до внутрішньосудинного згортання крові у вагітних з важкою формою гестозів. Крім того, після пологів має місце фізіологічне зниження виділення АКТГ, що також сприяє ішемії гіпофіза. Вважається, що клінічні прояви синдрому Шихана знаходяться в прямій залежності від величини ураження гіпофіза. На думку багатьох клініцистів, виражена клінічна картина захворювання розвивається при поразці 80% тканини аденогіпофіза. Проте, були описані випадки, коли на розкритті було уражено близько 5 мм передньої частки гіпофіза, а при житті жінки клінічної симптоматики гіпопітуїтаризму не було. У той же час є повідомлення про хворих, у яких при житті була виражена картина післяпологового гіпопітуїтаризму, а на розтини знаходили незначне ураження гіпофіза.

Вважають, що до синдрому Шихана призводять повторні часті пологи (з інтервалом до 2-х років).

Клінічна картина. Характеризується різним ступенем гіпофункції ендокринних залоз – насамперед щитовидної, надпочечников і полових. Виділяють сдежующие форми синдрому Шихана в залежності від недостатності тропных гормонів гіпофіза:



  1. глобальна форма – із клінічними проявами недостатності ТТГ, гонадотропинов, АКТГ. Захворювання може протікати в легкій або важкій формі;

  2. часткова форма – з недостатністю гонадотропной, тиреотропной, адренокортикотропної функцій;

  3. комбінована недостатність гонадотропной і тиреотропной функцій; тиреотропной і адренокортикотропної.

Калиниченко А.С. і співавтори (1987) вважають за доцільне виділяти три форми синдрому: легку, середньої важкості і важку. Легка форма характеризується головним болем, швидкою стомлюваністю, мерзлякуватістю, тенденцією до гіпотензії. У хворих відзначається знижена функція щитовидної залози і глюкокортикоїдної функції наднирників. Форма середньої важкості відрізняється зниженням гормональної функції яєчників (олігоменорея, ановуляторна безплідність) і щитовидної залози (пастозність, схильність до набряклості, ламкість нігтів, сухість шкіри, стомлюваність, гіпотензія зі схильністю до непритомностей, причому ці симптоми можуть зустрічатися в різних сполученнях). При важкій формі відзначається симптоматика тотальної гіпофункції гіпофіза з вираженою недостатністю гонадотропинів (стійка аменорея, гіпотрофія статевих органів і молочних залоз), тиреотропного гормону (мікседема, облисіння, сонливість, зниження пам'яті), АКТГ (гіпотензія, адінамія, слабість, посилена пігментація шкіри). При важкій формі значно падає маса тіла, але при більш легких частіше спостерігається її збільшення в зв'язку з пастозністью і схильністю до набряклості внаслідок гіпофункції щитовидної залози. Для синдрому Шихана характерна також анемія, що погано піддається звичайної терапії.

Діагноз. Найважливішим опорним пунктом у діагностиці захворювання є характерний анамнез і зв'язок початку захворювання з кровотечею або септичним шоком при пологах або абортах. В.Н. Сєров і співавт. (1984) характерною ознакою синдрому Шихана вважають відсутність нагрубання молочних залоз після пологів і агалактію. При гормональних дослідженнях виявляють різні ступені зниження у введенні тропних гормонів відповідно підвищується рівень периферичних гормонів відповідно підвищується рівень периферичних гормонів у крові. Відзначаються також гіпоглікемія і гіпоглікемічний тип цукрової кривої при навантаженні глюкозою. У сечі знижений зміст 17 – КС.

Диференційований діагноз проводять з нервової анорексією, пухлиною гіпофіза, хворобою Аддісона, мікседемою. Велику допомогу при цьому робить характерний анамнез хворих – кровотеча або септичний шок при пологах або абортах.

Лікування. Призначають замісну терапію глюкокортикоїдними і тиреотропними препаратами при клінічних проявах гіпофункції відповідних залоз. Є думка, що доцільніше використовувати кортизон і преднізолон, а не дексазон і дексаметазон, оскільки останні володіють вираженої антикортикотропної активністю, придушуючи і без того знижене виділення АКТГ гіпофізом. Преднізолон рекомендується призначати по 5 мг 2 рази в день протягом 2-3 тиж. курсом один раз у 2-3 міс. у залежності від клінічної картини захворювання. При аменореї або олігоменореї жінкам до 40 років рекомендується циклічна гормонотерапія. Після 40 років використовуються андрогени, з огляду на їхній високий анаболічний ефект: метилтестостерон по 5 мг у день протягом 2-3 міс.; задовільний ефект роблять андрогени при випаданні волосся. Успішно застосовують анаболічні препарати: ретаболіл, метиландростендиол і ін. Обов'язкові вітаміни групи В, З, РР; біостимулятори – алоэ, Фибс по 20-30 внутрім'язових ін'єкцій. Харчування повинне бути повноцінним, варто уникати дефіциту білка в їжі. З урахуванням анемії хворим показані препарати заліза під контролем аналізу крові.

Хворих з важкою формою синдрому Шихана лікують тільки в умовах ендокринологічного стаціонару.

Профілактикою захворювання є розумна тактика ведення вагітних з гестозами, їхня своєчасна терапія; дбайливе ведення пологів з профілактикою кровотечі і, нарешті, адекватні реанімаційні заходи при кровотечах при пологах, абортах і при септичному шоку.


Передменструальний синдром (ПМС). Складний патологічний симптомокомплекс, що виникає в передменструальні дні і виявляється розладами центральної нервової системи (ЦНС) під впливом екзот- чи ендогенних факторів на тлі набутої або вроженої лабільності гіпоталамо-гіпофізарно-оваріальної системи. Звичайно симптоми ПМС виникають за 2-10 днів до менструації і зникають відразу після початку менструації або в перші її дні.

Частота ПМС коливається в широких межах у різні вікові періоди. Так, у віці 19-29 років цей синдром зустрічається майже в 20% хворих, після 30 років його частота збільшується до 47%, після 40-49 років у жінок з регулярними менструаціями – до 55%. Частіше ПМС спостерігається в жінок розумової праці.

Патогенез. Складний і недостатньо вивчений, про що свідчить існування безлічі теорій, що пояснюють його: гормональна, «водної інтоксикації», психосоматичних порушень і ін.

Класифікація ПМС

Класифікація за МКХ-І0

N 94 -Біль та інші стани, пов'язані з жіночими статевими органами та менструальним циклом, передменструальний синдром

Класифікація ПМС у залежності від особливостей клінічної симпто-

матики та вираженості передменструальних розладів:

-передменструальні cимптоми;

-власне передменструальний синдром;

-передменструальні дисфоричні розлади;

-передменструальна магніфікація.

Класифіація за ступенем тяжкості:

-легка форма -поява 3 -4 симптомів за 2 -10 днів напередодні менструації

за значної вираженості 1 -2 з них;

-тяжка форма -поява 5 -12 симптомів за 3 -14 днів напередодні менс-

труації за значної вираженості 2 -5 з них.

Класифікація за стадія ми розвитку ПМС

-компенсована стадія -поява симптомів пмс під час лютеїнової фази мен-

струального циклу (МЦ) та їх нівелювання з початком менструації, з часом його перебіг не прогресує;

-субкомпенсована стадія -перебіг захворювання з часом погіршується,

симптоматика наростає, але припиняється по закінченню менструації;

-декомпенсована стадія -тяжкий перебіг пмс -клініка наявна і після за-

кінчення менструації, а "світлі проміжки" між зникненням та появою симптомів скорочуються.

Клініка ПМС

ПМС-складний симптомокомплекс, який характеризується різноманітними

психопатологічними, вегето-судинними та обмінно-ендокринними порушеннями, що проявляються у лютеїновуфазу мц.

У залежності від переваги в клінічній картині тих або інших симптомів виділені чотири основні клінічні форми ПМС: нервово – психічна, набрякова, цефалічна, кризова. Хоча виділення цих форм деякою мірою умовно, все-таки в клінічній практиці це має значення як для короткої характеристики особливостей прояву ПМС, так і для терапевтичної корекції виявлених порушень.

Час появи симптомів найчастіше визначається другою фазою менструального циклу, а саме за 7-10 днів до початку менструальної кровотечі.

Синдром має кілька назв:



  • Передменструальне напруження (ПМН);

  • Передменструальний синдром (ПМС);

  • Синдром передменструального напруження (СПМН);

  • Циклічний синдром (ЦС).

Циклічний синдром може бути більш точною назвою, тому що відомо, що комплекс симптомів, характерних для передменструального синдрому, може змінювати циклічний плин у жінок з відсутністю регулярного ритму менструації, а також у період предпубертата, постменопаузи й у пацієнток з відсутність матки при уродженій патології або після гістеректомії. Разом з тим найбільш широке застосування одержав термін «передменструальний синдром» (ПМС) як у вітчизняній, так і в закордонній літературі.

У передменструальні дні можуть з'являтися симптоми розладів у будь-якій системі жіночого організму й у функції будь-якого органа. Але найбільше що часто зустрічаються симптомами є:



  • Напруження, набряк і болі в молочних залозах;

  • Головні болі;

  • Запаморочення;

  • Збільшення ваги;

  • Дискомфорт у животі: здуття, понос, болі, затримка випорожень;

  • Спрага;

  • Нудота, блювота;

  • Зміна апетиту: тяга до спиртного, гострих страв, солодкого;

  • Болі у всьому тілі або в кінцівках, спині, суглобах, попереку;

  • Гіперстезія в різних частинах тіла;

  • Летаргія;

  • Безсоння;

  • Депресія;

  • Втома;

  • Агресивність.

Усі симптоми, як правило, наростають до початку менструації і припиняються з початком менструальної кровотечі або за кілька годин до нього. При спробі класифікації симптомів відповідно до поразки функції тієї або іншої системи можна виділити наступні групи симптомів:

Психологічні розлади:



  • Часта зміна настрою;

  • Збудливість;

  • Відсутність можливості зосередження;

  • Втрата й ослаблення пам'яті;

  • Ворожість і агресія;

  • Втома;

  • Летаргія;

  • Безсоння;

  • Страх;

  • Туга;

  • Безпричинний плач або сміх;

  • Суицидальные думки;

  • Зміна лібідо.

Неврологічна симптоматика:

  • Головні болі, мігрень;

  • Запаморочення;

  • Нестійкість ходи;

  • Гиперстезия;

  • Дисменорея;

  • Астма;

  • Риніт;

  • Частішання або поява припадків епілепсії;

  • Підвищення збудливості на ЭЭГ.

Дерматологічні прояви:

  • Вугри;

  • Кропивниця;

  • Лихоманка;

  • Сверблячка;

  • Пігментація на особі і тулубі;

  • Сухість або підвищення жирності шкіри на тілі, особі, черепі.

Розладу опорного апарата:

  • Болю в кістах, суглобах, спині;

  • Ослаблення м'язової сили;

  • Болю в м'язах;

  • Симптоми артритів - болю, набряки.

Гастроинтестинальные симптоми:

  • Зміна апетиту аж до булемии й анорексии;

  • Зміна смаку;

  • Нудота, блювота;

  • Здуття живота;

  • Розладу дефекації.

Ниркові симптоми:

  • Затримка рідини внаслідок зміни функції бруньок;

  • Зміна питомої ваги сечі.

Лікування ПМС.

Лікування ПМС включає медикаментозну та немедикаментозну терапію.

Немедикаментозна терапія:

-нормалізація режиму праці та відпочинку;

-дозованні фізичні навантаження;

-психотерапія;

-фізіотерапия, массаж;

Нормалізація режиму харчування:

Принципи лікувально-профілактичного харчування при ПМС:

1. Контрольорований калораж -1200 -1500 ккал/доб., з яких:

30 % повинні складати протеїни;

20 % -жири;

50 % -вуглеводи.

2. Дрібний режим харчування -5 -6 разів на добу. Такий харчовий режим

дозволяє нормалізувати метаболізм жирової тканини та запобігги зниженню рівня цукру крові.

3. Виключення або зменшення вживання наступних продуктів:

-солі, усіх видів консервів, заморожених овочів та фруктів, гострих сортів

сиру, копчень, солінь, чіпсів тощо;

-простих вуглеводів;

-насичених жир них кислот: жирів тваринного походження;

-алкоголю, який зменшує резерви вітамінів та мінералів в організмі та порушує обмін вуглеводів;

-кави, чаю, какао, коли, що містять кофеїн, який може посилити неспокій,

дратівливість, відчуггя напруження у молочних залозах.

4. Доцільне включення до раціону:

-вітамінів груп А, В, С, Е (для прийому кожного дня):

-вітамінА-І0-15мг;

-вітаміни групи В -25 -50 мг (крім вітаміну Вб);

-вітамін ~ -50 -150 мг;

-вітамін Е -100 -600 мг;

-вітамін С -100 мг;

-вітамін D -100 мг;

-кальцій 100 -150 мг;

-магній -200 -300 мг;

-цинк -25 мг;

-хром -100 мг.

-макроелементів Mg, К, Са, які беруть участь у регуляції стану нервової системи (в тому числі ВНС), підтримці водно-електролітного балансу та в процесах

та міорелаксації;

-мікроелементів Zn, Си, Se -у якості антиоксидантів;

-поліненасичених жирних кислот, які містяться в оливковій, соняшниковій,

арахісовій олії, печінці тріски, несоленій ікрі;

-соків, в першу чергу морквяного та лимонного;

-чаїв з трав.

Медикаментозна терапія ПМС підбирається та проводиться диференційовано відповідно до ступеня тяжкості та клінічного перебігу синдрому. Групи препаратів наведені у послідовності, яка рекомендована при їх призначенні.
5.Матеріали активізації студентів під час викладання лекції.
Питання

1.Поняття про фізіологічний менструальний цикл

2.Нейрон-ендокринна регуляція менструального циклу.

3.Статеві і гонадотропні гормони, їх біологічні властивості.

4.Етапи збору гінекологічного анамнезу.

5.Тести функціональної діагностики.

6.Будова і функції статевих органів жінки.
1.Хвора скаржиться на нерегулярний менструальний цикл, значне збільшення маси тіла, гірсутизм, безплідність. При бімануальному дослідженні матка набагато менше норми, по обидва боки визначаються щільні, рухливі яєчники розмірами 4х5х4 см, безболісні. Про яку патологію варто думати?
Відповідь: Хвороба полікістозних яєчників.
2. Хвора 30 років звернулася зі скаргами на відсутність менструацій протягом 5 місяців. Відзначає виділення молозива з молочних залоз. При бімануальному дослідженні: матка невеликих розмірів, рухлива, безболісна. Придатки без особливостей. На рентгенограмі черепа патології не виявлено. Виявлено підвищення пролактину в сироватці крові. Встановіть діагноз.

Відповідь: Гіперпролактинемія
3.Хвора 40 років після безуспішного лікування у невропатолога направлена до гінеколога зі скаргами на нагрубання молочних залоз, депресію, що змінюється агресивністю, слабість, плаксивість, оніміння рук, метеоризм, що з'являються за 2-3 дня до початку менструації і зникають після неї. Вважає себе хворою протягом 2 років. При гінекологічному дослідженні патологічних змін з боку статевих органів не виявлено. Був установлений діагноз: передменструальний синдром. Яка клінічна форма передменструального синдрому найбільш ймовірна?

Відповідь: Нервово-психічна.
7.Матеріали для самопідготовки студентів
Література


  1. Акушерство и гинекология (в 2-х книгах): учебник (под ред. Грищенко В.И., Щербины М.О.) // Книга и Акушерство. М .: Медицина, 2011.- 422 с .; Книга ИИ Гинекология. - М. Медицина, 2011.- 375 с.

  2. Акушерство: учебник (под ред. Б.М.Венцкивського, Г.К.Степанкивськои, В.П.Лакатоша) .- М .: ВСВ Медицина, 2012.- 648 с.

  3. Гинекология: учебник (под ред. Б.М.Венцкивського, Г.К.Степанкивськои, М.Е. Яроцкого) .- М .: ВСВ Медицина, 2012.- 352 с.

  4. Запорожан В.Н., Чайка В.К., Маркин Л.Б. Акушерство и гинекология (в 4-х томах): национальный учебник: 2 013

  5. Дубоссарская З.М., Дубоссарская Ю.А. Репродуктивная эндокринология: учебно-методическое пособие.- Д.:Лира ЛТД,2008.-416 с.

  6. Наказ №503 від 28.12.2002 р. Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні

7. Наказ №620 від 29.12.2003 р. Про удосконалення надання стаціонарної акушерсько-

гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні



Питання для самоконтролю

  1. Регуляція менструальної функції.

  2. Періоди життя жінки.

  3. Післяродовий нейроендокринний синдром. Етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.

  4. Синдром Шихана. Етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.

  5. Предменструальній синдром. Етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.

  6. Посткастрационній синдром. Етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.

  7. Климактерический синдром. Етіологія, патогенез, діагностика, клініка, лікування.


Тестові завдання
1. У жіночу консультацію звернулася хвора 16 років зі скаргами на відсутність менструацій. Зріст 140 см, вага 40 кг. Низький ріст волосся і крилоподібні складки на шиї. Статева формула Ах-0, Р-0, Ма-0, Ме-0. Зовнішні статеві органи розвинуті за жіночим типом, але розвиток їх відповідає 9-10 літньому віку. Virgo. Попередній діагноз?

А. Синдром Штейна-Левенталя.

В. «Чиста» дизгенезія гонад.

+ С. Синдром Шерешевського-Тернера.

D. Адреногенітальний синдром.

Е. Трисомія Х хромосоми.


2. Хвора 30 років звернулася до лікаря зі скаргами на відсутність менструацій протягом 2-х років після других пологів. Пологи ускладнилися масивною кровотечею. Після пологів хвора відзначає випадання волосся, утрату маси тіла. Об'єктивно: хвора астенічна, зовнішні статеві органи гіпоплазовані, шийка матки циліндричної форми, тіло матки маленьке, безболісне. Придатки матки не визначаються. Який найбільш ймовірний діагноз?

+ А. Гіпофизарна аменорея (синдром Шихана).

В. Маткова вагітність.

С. Первинна аменорея.

D. Синдром Штейна-Левенталя.

Е. Пухлина гіпофіза (хвороба Іценко-Кушинга)

8.Література, яка використана лектором для підготовки лекції


1. Акушерство и гинекология (в 2-х книгах): учебник (под ред. Грищенко В.И., Щербины М.О.) // Книга и Акушерство. М .: Медицина, 2011.- 422 с .; Книга ИИ Гинекология. - М. Медицина, 2011.- 375 с.

2. Акушерство: учебник (под ред. Б.М.Венцкивського, Г.К.Степанкивськои,

В.П.Лакатоша) .- М .: ВСВ Медицина, 2012.- 648 с.


  1. Гинекология: учебник (под ред. Б.М.Венцкивського, Г.К.Степанкивськои, М.Е. Яроцкого) .- М .: ВСВ Медицина, 2012.- 352 с.

  2. Запорожан В.Н., Чайка В.К., Маркин Л.Б. Акушерство и гинекология (в 4-х томах): национальный учебник: 2 013

  3. Дубоссарская З.М., Дубоссарская Ю.А. Репродуктивная эндокринология: учебно-

методическое пособие.- Д.:Лира ЛТД,2008.-416 с.

6. Наказ №503 від 28.12.2002 р. Про удосконалення амбулаторної акушерсько-

гінекологічної допомоги в Україні

7. Наказ №620 від 29.12.2003 р. Про удосконалення надання стаціонарної акушерсько-



гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні
Лекцію склала

д.мед.н., професор Єрмоленко Т.О.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка