Курс: «Українська мова за професійним спрямуванням»



Скачати 276.71 Kb.
Дата конвертації30.11.2016
Розмір276.71 Kb.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
Коледж Академії Державної пенітенціарної служби

Кафедра іноземних мов та ділової української мови

Курс: «Українська мова (за професійним спрямуванням»



ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри іноземних

мов та ділової української

мови


кандидат педагогічних наук

І.В. Борисенко
“_____“ __________2016 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції
Розділ 2. Формування мовнокомунікативної компетентності

Тема 5. «Поняття про риторичну(ораторську) компетентність»

Форма навчання: денна

2-й курс ( 3-ий семестр)

Для проведення у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години

Підготував: доцент кафедри іноземних

мов та ділової української

мови Шумейко З.Є.


Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

„___” _______ 2016 р., протокол № __.



Чернігів – 2016


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ

Кафедра іноземних мов та ділової української мови

Курс: «Українська мова (за професійним спрямуванням»



ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри іноземних

мов та ділової української

мови


кандидат педагогічних наук

І.В. Борисенко
“_____“ __________2016 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції
Розділ 2. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Усна форма професійної комунікації.

Тема 5. «Поняття про риторичну(ораторську) компетентність»

Форма навчання: денна

3-й курс ( 5-ий семестр)

Для проведення у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години


Підготував: доцент кафедри іноземних

мов та ділової української

мови Шумейко З.Є.


Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

„___” _______ 2016 р., протокол № __.



Чернігів – 2016


Тема 5. «Поняття про риторичну(ораторську )компетентність»
1. Мета заняття:

- ознайомити курсантів із змістом, метою та завданнями практичної риторики

та обгрунтувати важливість вивчення даної теми;

- з’ясувати причину зростання інтересу до риторики у сучасному світі;

- вчити розмежовувати різновиди усного ділового спілкування, види бесід, жанри публічного мовлення;


  • розвивати логічне мислення;

  • створювати умови для розвитку комунікативних умінь.

2. Актуальність теми лекції

Дана тема є логічною, необхідною ланкою серед тем , що вивчаються в курсі «Українська мова ( за професійним спрямуванням) і опрацьовується на базі знань, отриманих курсантами під час вивчення курсів „Філософія” „Логіка”, „Загальна психологія”, „Професійна етика та естетика”.

Вивчаючи цю тему, курсанти отримують багато теоретичних відомостей про риторику , про види, форми, жанри, особливості усного ділового спілкування, як основного засобу професійної діяльності співробітника пенітенціарної системи.

Робота співробітника ДКВСУ грунтуються на умінні спілкуватися, агітувати, переконувати, пропагандувати, керувати своєю мовленнєвою поведінкою крізь призму комунікативних завдань, тому вивчення теми „Риторика і мистецтво презентації ” необхідне для майбутнього працівника УВП.



  1. План лекції (розрахунок навчального часу)




№ п/п

Навчальні питання

Розрахунок часу, хв.



Організаційний момент та вступне слово

5 хв.



Поняття про ораторську (риторичну) компетентність

25 хв.



Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.

20 хв.



Мистецтво аргументації .

25 хв.



Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.(сам.роб.)






Висновки, відповіді на запитання, методичні вказівки на самостійну роботу

5 хв.




Разом:

80 хв.


4. Організаційно-методичні вказівки


    1. Вид лекції : інформаційна




    1. Метод проведення лекції: поєднання елементів індуктивного та дедуктивного методів навчання (пояснення, розповідь,наведення прикладів, демонстрація)




    1. Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор із слайдами, класна дошка




    1. Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.




    1. Список основної та додаткової літератури

Основна:
1) Я. І. Нечволод, В.В. Паращич „Риторика” – Харків 2004р.;

2) В. П. Шейнов „Риторика” – Минск 2000р.;

3) Павлюк С. „Основні ознаки та мовно – структурна організація публічного виступу (Українська мова і література в школі – 2002р. – №6);

4) Коваль А. П. „Ділове спілкування” – К. Либідь 1992р.;

5) Баєва О. А. „Ораторское искусство и деловое общение” – Минск 2000г.;

6) Ножин Е. А. „Основы ораторского искусства” – Москва 1973г.;

7) Молдован В. В. „Судова риторика”. Навчальний посібник. К. – 1996р.;

8) Ораторское искусство лектора. Хрестоматия. – Москва 1986р.;

9) Ножин Е. А. „Мастерство устного выступления”. М. – 1982г.

10).Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник / С. В. Шевчук;

1-ге вид.,. – Київ : Атіка, 2006. – 526 с.

11)Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : підручник / С. В. Шевчук;

2-ге вид., перероб. і допов. – Київ : Атіка, 2011. – 592 с.

12)Корж А. В. Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. / А. В. Корж. – Київ : Правова єдність, 2009. – 296 с.



Вступ

Відомий письменник А. Чехов писав понад сто років тому: „Можливо, і ми колись дочекаємось, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов’язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло й гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони „не вміють” говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти та виховання навчання красномовству слід було б вважати неминучим”.

Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій певною мірою відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україна будує демократичну державу. Для цього їй необхідно передусім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні працівники, політики, викладачі. Настала пора змінити ставлення до базових наук, з-поміж яких на чільному місці й риторика наука й мистецтво переконуючої комунікації.

Наука, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманістичної професії і насамперед юриста – пенітенціарія.

Спілкування із засудженими має за мету їх переорієнтацію на чесне життя, переконання в’язнів у тому, що їх злочинне життя повинно стати минулим, виховання моральних якостей, естетичних смаків, формування соціальної, політичної позиції і т.д. Тому майстерне володіння словом співробітника КВС набуває особливо великого значення. Для цього необхідні практичні навички і вміння, іншими словами – щоденна і безперервна праця. На якість промов впливає:



  • загальна ерудиція;

  • професійна майстерність ритора;

  • уміння публічно говорити;

  • підготовка до промови.

Якраз на це звертається увага під час вивчення теми і „Риторика і мистецтво презентації”, завданням якої є надання допомоги курсантам – правникам в оволодінні основами риторики, в набутті необхідних знань і навичок.

На конкретних прикладах наводяться найдоцільніші засоби та методи конструювання виступів, бесід, відзначаються ті помилки й недоліки, які зустрічаються в практиці, даються рекомендації, спрямовані на підвищення професійного рівня співробітників КВС.



Питання №1. Поняття про ораторську (риторичну) компетентність

Життя людини (а сьогодні ми говоримо – ділової людини) пов’язане безпосередньо із спілкуванням. Як стверджує американський спеціаліст Френк Снелла, представник ділового світу вимовляє за день до 30 тисяч слів. Без мови неможливі ділові контакти і переговори, бесіди, виступи на нарадах, презентаціях. Ви хочете, щоб вони були успішними? Отже мисліте логічно, послідовно, тобто правильно. Та одного мислення недостатньо. Вам необхідно збагнути сутність науки, в основі якої – мистецтво спілкування. Ця наука називається Риторика (від гр. - ораторське мистецтво) – наука красномовства.

Визначення риторики, що ґрунтується на класичних уявленнях світової практики, зробив А.Авелічев „Риторикаце наука про способи переконання, різноманітні форми переважно мовного впливу на аудиторію, що справляється з урахуванням особливостей останньої та з метою здобути бажаний ефект”. Людину, яка володіє законами риторики, називають оратором. З допомогою мовних і позамовних засобів оратор самозатверджується і впливає на оточуючих.

Силу слова пізнали в далекому минулому. З появою елементів духовної культури і демократії в античному світі з’явилася потреба вчитися вміння переконувати. Так, в Давній Греції виникла відповідна наука – риторика, основним призначенням якої було розроблення прийомів спілкування. Політики з давніх часів до наших днів користуються словом як засобом переконання для вирішення своїх проблем – досягнення влади чи впливу на думки й поведінку співгромадян.



Наприклад: В.І.Ленін – досвідчений оратор зміг переконати і повести за собою маси.

Особливо володіти цим даром необхідно працівнику КВС, перед яким стоять задачі перевиховання і переорієнтації засуджених. Знання, досвід, а головне – слово і вміння ним володіти, ось основні знаряддя праці співробітника-пенітенціарія.



Курс „Риторика” має три складові частини:

  • історія риторики;

  • теорія риторики;

  • практична риторика.

Остання цікавитиме нас найбільше, але вона базується на двох попередніх частинах.

Батьківщиною риторики є Давня Греція (Георгій, Сократ , Аристотель, Платон, Демосфен ). У 4 ст.до н.е.риторика досягла значного розвитку. Якщо грек потрапляв у неприємне становище, то захищатися або обвинувачувати когось йому прийшлось би самому. Від переконливості промов позивача й відповідача залежали рішення суду, ступінь покарання і навіть життя.

Теорія допомагає пізнати закони, закономірності, функції риторики. Наприклад: щоб виступ був переконливішим, його мова повинна бути ясною, красивою, доречною та логічною. Для досягнення цього теорія риторики пропонує три засоби:

  • відбирання слів;

  • сполучення слів;

  • фігури й тропи мови.

Теорія вибирання слів учить користуватися словами оригінальними, метафоричними (піар, креатив, гламур, харизма, епатаж іт.д.)

Теорія сполучення слів – милозвучно будувати фрази.

Теорія фігур – вживати яскраві та незвичайні звороти мови.

Практична риторика – знайомить з правилами поведінки оратора, його інтонації, міміки, жестів;

  • знайомить з прийомами і секретами виступу перед аудиторією;

  • дає приклади і поради щодо поводження оратора в тій чи іншій ситуації.

Багато вчених розрізняють красномовство й уміння говорити публічно. Якщо красномовство – це дар Божий, то вміння виступати можна набути, систематично тренуючись, засвоюючи на практиці ази риторики. Наприклад: відомого російського публіциста і оратора А.В.Луначарського якось запитали, як йому вдається так легко виступати перед аудиторією. І він відповів „Я готувався до цього все життя”.

Місце риторики в системі знань визначається її єдністю з такими науками як логіка, етика, філософія, психологія. Сутність її – у висловлюванні Платона: „Красномовність поєднала силу всіх мистецтв”.

Риторика як наука має риторичні закони. Основним законом є закон відповідності типу мовлення типові ситуації. І дійсно, якщо такої відповідності не має, то наївно сподіватися, що мовлення досягне необхідної мети.

За основним риторичним законом існують такі види промов:


  • інформаційні; - переконувальні;- надихальні; -стимулювальні;

  • розважальні; - потаємні.

Кожна з промов виконує певні функції.

Наступний закон риторикинастанова на ефективну комунікативність.

Засоби досягнення:

  • широке використання синонімів, синонімічних рядів слів;

  • використання художніх засобів (епітетів, метафор, порівнянь);

  • вміння використовувати „універсальні” слова іншомовного походження;

  • помірне використання запозичених і рідковживаних слів і термінів;

  • уникнення зайвих, пустих, приблизних слів та суржика;

  • синтаксичне оформлення тексту відповідно до норм лінгвістики.

Процес ораторського мовлення
ОБСТАНОВКА

Висновок до першого питання:

Отже, сучасні вчені, які вивчають проблеми і закони риторики, вважають, що основна мета цієї науки – формування творчої особистості, яка володіє усною переконувальною комунікацією в ім’я істини і добра.

Сучасне ораторське мистецтво ділової людини передбачає оволодіння „чотирма К”: культурою мислення; культурою мовлення; культурою поведінки; культурою спілкування.

Отже, основний закон успіху – системне поповнення своїх знань, безперервна робота над собою. Цицерон сказав про це так: „Труднощі красномовства пояснюються тим що красномовство народжується з багатьох знань і старань”.



Той, хто вміє переконувати, здобуває перемогу і а незначному, і у великому. Красномовство – дар, який допомагає оволодіти розумом і серцем співрозмовника, робить його однодумцем і виконавцем своїх бажань.

Питання№ 2 Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.

Особливості публічного виступу

Окреме місце посідає спілкування однієї людини з гру­пою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об'єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для заінтересованих людей, які спеці­ально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати, і т. ін. Ця форма спілкування однієї людини з гру­пою потребує спеціальних знань з етики та психології, кон­кретних умінь та навичок.

Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов'яза­на зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і ба­чать, тобто мистецтво слухання.

Ще в старовину говорили: "Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". Публічне спілку­вання, що реалізується говорінням промовця та слуханням



Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні різновиди жанрів публічний виступ:

1. Громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді).

2. Академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції).

3. Ділові промови.

4. Промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Докладніше ознайомитись із найпопулярнішими жанрами публічного мовлення, тому що їх часто змішують, помилково називають доповідь лекцією, повідомлення доповіддю і т.д.



Доповідь – прилюдне повідомлення на певну тему.

Різновиди: ділова, звітна, політична.

Ділова доповідь – документ, який містить виклад певних питань обов’язково з висновками і пропозиціями.

Звітна доповідь – виступ, в якому доповідач правдиво й об’єктивно висловлює факти і переконує слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій.

Політична доповідь – публічний виступ, у якому порушуються політичні проблеми, співдружність, воєнні виступи.

Повідомленняневеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему.

Промова – усний виступ з метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття і волю слухачів.

Різновиди промов: мітингова, ділова.

Лекція – форма пропаганди наукових знань.

Дискусія – суперечка, обговорення будь якого питання.

Різновид дискусії:

а) дискусія під час спільного вирішення проблеми;

б) скеровано на формування переконань;

в) дискусія – обґрунтування наукових положень.

В основі дискусії, диспуту, дебатів лежить суперечка – це зіткнення різних думок під час якого кожна зі сторін відстоює свою позицію.

Чи завжди слід промовою під час публічного виступу вступати в суперечки з присутніми? Доцільніше ухилятися від неї: якщо цього не можна зробити, то треба поводитися за принципом „на війні – як на війні”. Промовою слід взяти участь у суперечці, викриваючи нечесні або помилкові докази опонента, використовуючи логічні прийоми, уміння переконувати, красномовство. Проте в цьому разі є межа, яку порядна людина не переступить, тактовність, повага гідності є запорукою успіху у вирішенні спірних питань.



Публічний виступ своєрідний витвір мистецтва. Щоб виступити публічно оратор повинен володіти спеціальними навичками та вміннями. За визначенням психологів, навички – це здібності здійснювати ту чи іншу операцію як найкраще.

Основні навички оратора:

  1. Вибір літератури.2 Вивчення обраних джерел.3.Складання плану.

4.Володіння собою.5. Орієнтація у часі.

ПРИКЛАД; досвідчені оратори добре знають, як важко виступати за обмеженого регламенту. Один із них якось сказав, відповідаючи на запитання, скільки часу він готувався до виступу: „Усе залежить від регламенту: якщо десять хвилин – тиждень, якщо двадцять хвилин – два дні, якщо дві години – то готовий завжди”.

З набутих навичок складаються вміння оратора.

Основні вміння оратора:


  1. Самостійно готувати виступ.

  2. Зрозуміло і переконливо викладати матеріал.

  3. Установлювати і підтримувати контакт з аудиторією.

  4. Відповідати на запитання слухачів.

  5. Використовувати різні засоби навчання.

Якщо немає таких навичок та умінь, спілкування оратора з аудиторією не матиме успіху.

Честерфілд: „Оратором я називаю людину, яка вміє розсудливо та витончено висловлювати думки про будь який предмет”.

Софокл: „Багато говорити і багато сказати – не одне й те саме”.

Підготовка до публічного виступу складається з взаємопов’язаних між собою етапів:



  • докомунікативний – формування методологічних принципів, визначення позиції, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;

  • передкомунікативний – визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов’язаних з Ії трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;

  • комунікативні – центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений матеріал виступу стає дієвим засобом впливу на знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;

  • посткомунікативний – визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги бо дає змогу визначити чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі.


Висновок до другого питання:

Отже, успіх публічного мовлення залежить від того наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли доповідач добре розуміється в темі свого виступу, якщо він уміє розповісти слухачам багато цікавого і навести нові невідомі аудиторії факти, якщо йому пощастить відповісти на це запитання, що виникли, він може розраховувати на увагу слухачів.

Оратор може бути людиною ерудованою, що знається в різних галузях, він не лише творець – він виконавець промови. Тому лише підготовка цікавої промови не гарантує успіху: необхідно володіти технікою ораторського мистецтва.

Питання № 3. Мистецтво аргументації

Мистецтво переконання та аргументації можуть принести велику користь тому, хто ним володіє.



Приклад: талант І.П.Котляревського (розвідник-дипломат, володів турецькою, татарськими мовами) допоміг переконати 50 тис. воїнів Приазов’я т Прчерномор’я перейти на бік Російської імперії під час русько-турецької війни 1801-1808р.р. А старшини і мурзи ногайських селищ в знак відданості віддавали своїх синів ло руського війська як заручників.

У сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до ко­мунікації. У тоталітарному суспільстві, якому притаманна жорстка ідеологія, домінуючою є монологічна модель ко­мунікації, де головним вважається не обмін думками, а беззастережна підтримка певної точки зору.

За умови діалогічності, права на власну думку, на раціо­нальну суперечку, стан справ змінюється. Новий кому­нікативний простір потребує рівноцінних співрозмовни­ків, які не залежать один від одного, і можуть обстоювати у комунікативних процесах власну позицію.

Однак зміна комунікативних традицій ще не означає безпосередньої зміни комунікантів. Культура суперечок, які можна спостерігати по телебаченню, радіо, у пресі, не витримує ніякої критики. Співрозмовники не можуть чіт­ко і ясно висловити свою позицію, побудувати перекон­ливу аргументацію, грамотно розкритикувати точку зору супротивника, знайти елементарні помилки як у власних текстах, так і в текстах інших людей, не володіють прийо­мами переконання, ведення різних типів суперечок тощо.



Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія.

Якщо історія, філософія та мистецтво у Стародавній Греції мали одну покровительку — музу Кліо, то мистецтво суперечки охороняли дві богині, дві Ериди (від eridzoспе­речаюся), яких називали богинями спору.

У суперечці пропонент висуває певну аргументацію. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» мож­на визначити як процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою пе­реконання в його істинності, слушності.

Обґрунтування може здійснюватися різними способами.

По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шля­хом безпосереднього звернення до дійсності (експери­мент, спостереження тощо). Така аргументація називаєть­ся емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допо­могою вже відомих положень (аргументів) шляхом побу­дови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація на­зивається теоретичною. Саме такий спосіб обґрунтування переважно притаманний гуманітарним наукам.

Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комуніка­ції зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звер­нення до досвіду, певних емпірічних даних, і теоретичні міркування.

У структурі аргументації розрізняють тезу та аргументи.

Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких обґрун­товується теза.

Демонстрація – логічний змістовний зв’язок між тезою та аргументом

Наведемо класичний приклад аргументації, відомий ще з часів середньовіччя: «Усі люди смертні. Сократ — люди­на. Отже, Сократ є смертним». Перші два висловлюван­ня, що складають цю аргументацію, будуть аргументами, а третє — тезою.



З першого погляду здається, що нічого складного в та­кій елементарній операції немає. Однак, як свідчить до­свід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а й навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає аргументацію супротивника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.
Аргументація — це найбільш важка фаза переконання. Воно вимагає знань, концентрації уваги, присутності духу, напористості і коректності висловів, необхідності володіння матеріалом і чіткого визначення завдання.
Аргументуючи управлінські рішення, рекомендуємо дотримуватися наступних правил:
1. Оперувати простими, ясними, точними і переконливими поняттями, оскільки переконливість можна легко «потопити» в морі слів і аргументів, особливо якщо вони неясні і неточні; співбесідник «чує» або розуміє набагато менше, ніж хоче показати.
2. Спосіб і темп аргументації повинні відповідати особливостям темпераменту виконавця:
доводи і докази, роз`яснені окремо, набагато ефективніше досягають мети, чим якщо їх піднести все відразу;
три-чотири яскраві доводи досягають більшого ефекту, чим безліч середніх аргументів;
точно розставлені паузи часто надають більшу дію, чим потік слів;
на співбесідника краще впливає активна побудова фрази, чим пасивне, коли мова йде про доказах (наприклад, краще сказати «ми це здійснимо», чим «можна здійснити», доцільніше сказати «укласти», чим «зробити укладення»).

3. Вести аргументацію слід коректно по відношенню до співробітника. Це означає:
завжди відкрито визнавати його правоту, коли він має рацію, навіть якщо це може мати для вас несприятливі наслідки. Це дає вашому співбесідникові можливість чекати такої ж поведінки з виконавського боку. Крім того, поступаючи таким чином, ви не порушуєте етики керівництва;
продовжувати оперувати можна тільки тими аргументами, які прийняті співробітником;
уникати порожніх фраз, вони свідчать про ослаблення уваги і ведуть до непотрібних пауз в цілях виграти час і зловити втрачену нитку бесіди (наприклад, «як було сказано», «або, іншими словами», «більш менш», «разом з відміченим», «можна і так, і так», «не було сказано» і т. п.).
4. Треба пристосувати аргументи до особи виконавця:
будувати аргументацію з урахуванням цілей і мотивів співбесідника;
не забувати, що «зайва» переконливість викликає відсіч з боку підлеглого, особливо якщо у нього «агресивна» натура (ефект «бумеранга»);
уникати неділових виразів і формулювань, затрудняючу аргументацію і розуміння;
спробувати якомога наочніше викласти співробітникові свої докази, ідеї і міркування. Пригадаємо прислів`я: «Краще один раз побачити, чим сто разів почути». Приводячи яскраві порівняння і наочні доводи, важливо пам`ятати, що порівняння слід засновувати на досвіді виконавця.
Аргументації виділяють дві основні конструкції:
- доказову аргументацію, коли необхідне щось довести або обґрунтувати;
- контраргументацію, за допомогою якої необхідно спростувати тези і затвердження виконавця.
Для обох конструкцій застосовуються одні і ті ж основні прийоми.

10 параметрів, дотримання яких робить переконливий виступ найбільш оптимальним.
- Професійна компетентність. Висока об`єктивність, достовірність і глибина викладу.
- Ясність. Ув`язка фактів і деталей, уникнення двозначності, плутанини, недомовленості.
- Наочність. Максимальне використання наочності, загальновідомих асоціацій, мінімум абстрактності при викладі думок.
- Постійна спрямованість. Під час бесіди або обговорення необхідно дотримуватися певного курсу, мети або завдання і в якійсь мірі ознайомити з ними співбесідників.
- Ритм. Необхідно підвищувати інтенсивність ділової бесіди у міру наближення до її кінця, при цьому слідує особлива увага приділяти ключовим питанням.
- Повторення. Акцент на основних положеннях і думках має велике значення для того, щоб співбесідник міг сприйняти інформацію.
Елемент раптовості. Є продуманою, але несподіваною і незвичайною для співбесідника ув`язкою деталей і фактів.
- «Насиченість» міркування. Необхідно, щоб під час спілкування робилися емоційні акценти, що вимагають від співбесідника максимальної концентрації уваги, а також були присутні фази пониження емоційності, які необхідні для передиху і закріплення думок і асоціацій у співбесідника.
- Межі обговорюваного питання. Вольтер якось сказав: «Секрет бути нудним полягає в тому, щоб розповідати все».
- Певна доза іронії і гумору. Це правило ведення ділової бесіди корисно застосовувати, коли потрібно висловити не дуже приємні для виконавця міркування або ж парирувати його випади.
Тактика аргументації
Техніка — це уміння приводити логічні аргументи,

а тактика — вибирати з них психологічно дієві.



Розглянемо основні положення тактики аргументації.
1. Застосування аргументів. Фазу аргументації слід починати упевнено, без особливих коливань. Головні аргументи висловлювати при будь-якій слушній нагоді, але, по можливості, кожного разу в новому світлі.
2. Вибір техніки. Залежно від психологічних особливостей співбесідників вибираються різні методи аргументації.
3. Уникнення конфронтації. Для нормального ходу аргументації дуже важливо уникати загостренні або конфронтації, оскільки протилежні крапки зір і натягнута атмосфера, що виникли в ході викладу одного з пунктів аргументації, легко можуть розповсюдитися і на інші області. Тут існують деякі тонкощі:
рекомендується розглядати критичні питання або на початку, або в кінці фази аргументації;
корисно по особливо делікатних питаннях переговорити з виконавцем наодинці до початку обговорення, оскільки «віч-на-віч» можна досягти великих результатів, чим на засіданні;
у виключно складних ситуаціях корисно зробити перерву, щоб «остигнули голови», а потім знов повернутися до того ж питанню.
4. «Стимулювання апетиту». Цей прийом ґрунтується на наступному положенні соціальної психології: найзручніше запропонувати виконавцеві варіанти і інформацію для попереднього пробудження у нього інтересу до неї. Це означає, що спочатку потрібно описати поточний стан справ з акцентом на можливі негативні наслідки, а потім (на основі «спровокованого апетиту») вказати напрям можливих рішень з докладним обґрунтуванням всіх переваг.
5. Двостороння аргументація. Вона більше вплине на співробітника, думка якого не співпадає з вашим. В цьому випадку ви указуєте як на переваги, так і на слабкі сторони пропонованого рішення. Ефективність такого прийому залежить від інтелектуальних здібностей виконавця. У будь-якому випадку по можливості слід вказати на всі недоліки, про які він міг би дізнатися з інших джерел інформації. Одностороння аргументація може застосовуватися в тих випадках, коли у співробітника склалася своя думка або він відкрито виражає позитивне відношення до вашої точки зору.
6. Черговість переваг і недоліків. Відповідно до виводів соціальної психології, вирішальне вплив на формування позиції співбесідника надає така інформація, коли спочатку перераховуються переваги, а потім недоліки.
7. Персоніфікація аргументації. Виходячи з того, що переконливість доказів, перш за все, залежить від сприйняття підлеглих (а вони некритичні до самих собі), ви приходите до думки, що потрібно спочатку спробувати виявити їх позицію, а потім включити її у вашу конструкцію аргументації або ж, принаймні, не допустити, щоб вона суперечила вашим передумовам. НАПРИКЛАД, Найпростіше це досягається шляхом прямого звернення до співробітника:
«Що ви думаєте про цю пропозицію?»
«Як, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?»
«Ви праві»
Визнавши його правоту, проявивши увагу, ми тим самим заохочуємо людину, яка тепер прийме нашу аргументацію з меншим опором.
8. Складання висновків. Можна з блиском вести аргументацію, але все таки не досягти бажаної мети, якщо ми не зуміємо узагальнити пропоновані факти і відомості. Тому, щоб добитися як можна більшій переконливості, ви обов`язково повинні самі зробити висновки і запропонувати їх співробітникам, тому що факти не завжди говорять самі за себе.
9. Прийоми контраргументації. Коли вас намагаються поставити в безвихідь за допомогою бездоганної, принаймні, на перший погляд, аргументації, слід залишатися холоднокровним і подумати:
Чи вірні викладені твердження? Чи можна спростувати їх основи або хоч би окремі частини, де факти не пов`язані між собою?
Чи можна виявити які-небудь суперечності?
Чи не є виводи помилковими або хоч би частково неточними?

Висновок до третього питання:


Отже,
сподіваємося, що технологія аргументації в переконливій дії допоможе вам уникнути деяких труднощів і конфліктів в управлінні колективами і в організації колективної діяльності.

Запам'ятайте таке правило: якщо ви хочете зрозуміти співрозмовника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обґрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все треба відновити аргументацію супротивника у повному вигляді, тобто з'ясувати усі його аргументи і тезу.

Питання№4 Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

У наш час, коли постійно зростає кількість пропозицій про нові проекти, види продукції, послуги та ін., важливим стає те, як представити інформацію про них. І для того, щоб нові ідеї дійшли до свого адресата, треба це робити в заманливій, цікавій і переконливій формі. Такою формою може стати презентація. Змістом презентації може бути інформація про нову видану книгу, новий товар, створену фірму.

Презентація проводиться з метою надання інформації для певної групи людей. І в цьому вона схожа на лекцію.

Але це не лекція, бо люди на презентацію приходять не за власним бажанням, щоб пізнати щось нове, і рідко виявляють ак­тивність. Як правило, на презентацію людей спеціально за­прошують, причому у запрошених бажання отримати нову інформацію значно менше, ніж у організаторів передати її.

На відміну від лектора, ведучий презентації має більшу свободу, бо не так залежить від наукового викладу проблеми. Але водночас від результатів презентації може залежати його професійне майбутнє.



Ведучий презентації звертаєть­ся до людей, які мають більш високий статус, ніж у нього, і він має заслужити їхню довіру і повагу. Якщо лектор сам, в основному, окреслює час, який йому потрібен для викладу теми, то ведучий презентації, звичайно, запитує у запроше­них, скільки часу вони йому можуть виділити для виступу.

Лектор може, зацікавивши аудиторію, відіслати її до літе­ратури для самостійного вивчення проблеми, а ведучий пре­зентації повинен викласти людям, які зібралися, проблему в повному вигляді і в найдохідливішій і найпереконливішій формі.

Лектор може бути кращим чи гіршим, але тема його виступу викликає зацікавленість у людей, бо вони зібралися його послухати, і тому звертатимуться до неї в майбутньо­му. Якщо ж презентація буде невдалою, то присутні на ній навряд чи захочуть витрачати в подальшому свій час і свою увагу на цю проблему.

Як і лекція, презентація для того щоб бути успішною, по­требує значної підготовчої роботи.

Необхідно визначити її цілі, персональний склад запрошених. На презентації обо­в'язково мають бути: керівник організації, особа, відповідальна за підготовчу роботу, спеціаліст з предмета презентації, спеці­аліст із запрошеної аудиторії. Виступати повинен той, у кого це краще вийде. Звичайно, треба продумати, в якому при­міщенні провести цю зустріч, які допоміжні матеріали, у тому числі й сувеніри, треба мати, як розподілити час, щоб не обтя­жувати запрошених і підтримувати їхню увагу.

Організовуючи презентацію, важливо пам'ятати: чим більшою буде кількість запрошених, тим менше вони реагу­ватимуть на предмет презентації і тим більше на особу, яка вестиме зустріч. Чим більша аудиторія, тим складніше дібра­ти докази, зрозумілі для всіх. Маленькими вважаються ауди­торії, в яких присутні до 50 осіб, великими — ті, в яких зібра­лося понад 200 осіб. Чим менше людей, тим менш офіцій­ною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Особливості структури виступу на презентації:


  • встановити психологічний контакт з присутніми; сказати декілька приємних фраз, щоб привер­нути до себе увагу присутніх

  • розповісти про власний досвід пов’язаний з предметом презентації;

  • з’ясувати наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;

  • зазначити, чому саме цих людей запрошено;

  • накреслити хід проведення презентації і чітко визначити час, необхідний для цього;

  • у кілька етапів викласти в дохідливій формі проблеми;

  • переконатися, що аудиторія зрозуміла сказане;

  • використовувати аудіовізуальне та інші допоміжні засоби;

  • сформулювати пропозиції до присутніх;

  • показати що саме кожен із присутніх може втратити, якщо не підтримає запропоновану ідею;

  • роздати запрошеним підготовленні матеріали та сувеніри;

  • відповісти на запитання;

  • висловити присутнім подяку за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Отже, організаторам презентації треба докласти максимум зусиль, щоб зацікавити присутніх, якомога тісніше об'єднати їх і обов'язково встановити з аудиторією діалог. Тоді можна розраховувати на позитивне ставлення присутніх до предмета презентації, а відповідно — на подальше спілкування.

Висновки з теми:

Спілкування в аудиторії — це взаємодія, в якій беруть активну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають.



  • Промовець є основним джерелом впливу на аудито­рію. Ефективність спілкування значною мірою залежить від моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних ха­рактеристик оратора.

  • Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необ­хідні умови ефективного спілкування промовця зі слухачами.

  • Ораторське мистецтво промовця — це насамперед ми­стецтво переконання, впливу на людей.

Позитивний результат матиме тільки така суперечка в аудиторії, яка ведеться на високому моральному рівні, коли обидві сторони дотримуються одних і тих же моральних цінностей та етичних норм.

Питання для самоконтролю:

  1. Яка наука називається риторикою?

  2. Коли і в якій країні виникла риторика?

  3. Кого називають оратором?

  4. Які основні закони риторики?

  5. Назвіть основні компоненти моделі ораторського мовлення.

  6. Назвіть найпоширеніші жанри публічного мовлення

  7. Як особистість оратора впливає на успіх або неуспіх виступу?

  8. Назвіть особливості структури і поведінки аудиторії.

  9. Яку роль відіграє контакт у спілкуванні лектора з аудиторією.

  10. Від чого залежить успіх публічного виступу оратора?

  11. .Поясніть вислів: „Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає”

  12. Чим спілкування в аудиторії відрізняється від інших його форм?

  13. Яку роль відіграє контакт у спілкуванні лектора з ауди­торією?

  14. Що необхідно знати промовцеві для того, щоб забезпе­чити ефективне спілкування в аудиторії і досягти поставле­ної цілі?

  15. У чому полягає ораторське мистецтво промовця?

  16. Які особливості має суперечка в аудиторії?

  17. Які відмінності має презентація від лекції?

Методичні рекомендації щодо підготовки до самостійної роботи.самостійної підготовки:

  1. Доповнити конспект лекції з теми № 5 необхідними матеріалами з питання „ Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій ”.

  2. Використовуючи інформацію з теми № 5 скласти „Пам’ятку для починаючого оратора» (на практичне заняття).

3.. Знайти і законспектувати:

- мислителі стародавнього та сучасного світу про ораторське мистецтво;

- сила і краса красномовства;

4. Користуючись конспектом і допоміжною літературою складіть словник(глосарій)



з теми.

5. Підготуйте, дотримуючись вже відомих вам правил, повідомлення:



«Роль уміння переконувати в житті людини», « Судова риторика», « Наслідки судової реформи в Російській імперії 1864 року», « Відомі українські оратори – юристи: Анатолій Коні Сергій Андрієвський».

Склав:
Викладач циклу З.Є.Шумейко


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка