Курс: «Українська мова за професійним спрямуванням»



Скачати 271.65 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір271.65 Kb.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
Коледж Академії Державної пенітенціарної служби

Кафедра іноземних мов та ділової української мови

Курс: «Українська мова (за професійним спрямуванням»



ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри іноземних

мов та ділової української

мови


кандидат педагогічних наук

І.В. Борисенко
“_____“ __________2016 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції
Розділ 3. Нормативність і правильність фахового мовлення

Тема № 6. « Форми колективного обговорення професійних проблем»

Форма навчання: денна

2-й курс ( 3-ий семестр)

Для проведення у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години

Підготував: доцент кафедри іноземних

мов та ділової української

мови Шумейко З.Є.


Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

„___” _______ 2016 р., протокол № __.



Чернігів – 2016

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ

Кафедра іноземних мов та ділової української мови

Курс: «Українська мова (за професійним спрямуванням»



ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри іноземних

мов та ділової української

мови


кандидат педагогічних наук

І.В. Борисенко
“_____“ __________2016 р.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції
Розділ 3. Професійна комунікація

Тема № 6. « Форми колективного обговорення професійних проблем»

Форма навчання: денна

3-й курс ( 5-ий семестр)

Для проведення у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години


Підготував: доцент кафедри іноземних

мов та ділової української

мови Шумейко З.Є.


Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

„___” _______ 2016 р., протокол № __.



Чернігів – 2016

Тема №6 : Форми колективного обговорення професійних проблем


1. Мета заняття:

  • ознайомити курсантів із формами спільного обговорення проблем, їх змістом, метою та завданнями;

  • висвітлити причину зростання інтересу до колективного вирішення ділових проблем у сучасному світі;

  • надати рекомендації щодо розмежовування різновидів усного ділового спілкування;

  • створювати умови для розвитку комунікативних умінь, розвивати навички усного спілкування;

  • виховувати особисту гідність, повагу до опонентів.

2. Актуальність теми лекції

Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним люди­на виявляє активність у їх розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обго­ворення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей.

Дана тема є логічною, необхідною ланкою серед тем, що вивчаються в м межах навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням) і опрацьовується на базі знань, отриманих курсантами під час вивчення курсів „Логіка”, „Загальна психологія”, „Професійна етика та естетика”.

Вивчаючи цю тему, курсанти отримують багато теоретичних відомостей про особливості усного ділового спілкування, як основного засобу професійної діяльності співробітника пенітенціарної служби.Робота співробітника ДКВСУ грунтується на умінні спілкуватися, агітувати, переконувати, пропагандувати, керувати своєю мовленнєвою поведінкою крізь призму комунікативних завдань, тому вивчення теми «Форми колективного обговорення професійних проблем» необхідне для майбутнього працівника УВП.



Ключові поняття:
2.План лекції (розрахунок навчального часу)

п/п

Навчальні питання

Розрахунок часу, хв.

1.

Організаційний момент та вступне слово

5хв.

2.

Особливості усного мовлення, види та форми усного ділового спілкування.

15 хв.

3.

Форми колективного обговорення професійних проблем.

35 хв.

4.

Види суперечок та культура ведення спору.

20 хв.

5.

Комунікативна деонтика юриста (сам.роб.).




6.

Висновки, відповіді на запитання, методичні вказівки на самостійну роботу

5 хв.




Разом:

80 хв.



    1. Вид лекції : інформаційна




    1. Метод проведення лекції: поєднання елементів індуктивного та дедуктивного методів навчання (пояснення, розповідь,наведення прикладів, демонстрація)




    1. Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор із слайдами, класна дошка




    1. Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.




    1. Список основної та додаткової літератури

Основна:

  1. Конституція України, 28 чер. 1996. / Офіційний вісник України. – 2010. – № 72/1. – Спеціальний випуск. – с. 15.

  2. Корж А. В. Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. / А. В. Корж. – Київ : Правова єдність, 2009. – 296 с.

  3. Про засади державної мовної політики : Закон України, 3 лип. 2012. / Голос України. – 2012. – 10 серп. – № 146.

  4. Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч. посіб. / Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол та інш.]; за ред. Т.В. Симоненко. - 2-ге вид., стереотип. – Київ.: ВЧентр «Академія», 2012. – 272 с.

  5. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : підручник / С. В. Шевчук;

2-ге вид., перероб. і допов. – Київ : Атіка, 2011. – 592 с.
Додаткова:

  1. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка. - К., 1996.

  2. Діденко А. Н. Сучасне діловодство : навч. посібник. – 2-ге вид., перероб. і допов. / А. Н. Діденко. – Київ : Либідь, 2000. – 384 с.

  3. Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики / Бібліотека державного службовця. Державна мова і діловодство. – Київ : Довіра, 2003. – 623 с.

  4. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. Навч. пос.

/ О.Р. Михайленко – К., 2006. – 264 с.

  1. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник / С. В. Шевчук;

1-ге вид.,. – Київ : Атіка, 2006. – 526 с.

  1. Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. — К., 1997.

  2. Токарська А.С., Кочан І.М. Українська мова фахового спрямування для юристів. /А.С. Токарська, І.М. Кочан — Львів: Світ, 2008.


ВСТУП

Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним люди­на виявляє активність у їх розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обго­ворення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей.

Тема «Форми колективного обговорення професійних проблем» ак­центована на формуванні майбутнього співробітника ДКВСУ як мовної особистості, обізнаної з формами усного ділового спілкування, мовними стратегією і тактикою ведення переговорів, культурою ведення спору , яка вміє в повному обсязі використовувати набуті знання, уміння і навички для оптимальної мовної поведінки в професійній сфері.

Під час лекції курсанти отримують інформацію про особливості усного ділового спілкування як основного засобу професійної діяльності співробітника пенітенціарної системи, загальні відомості про форми колективного обговорення ділових проблем та особливості кожної з них.

Дана тема є логічною, необхідною ланкою серед тем, що вивчаються в курсі «Українська мова (за професійним спрямуванням).

Тема «Форми колективного обговорення професійних проблем» розглядається на лекційному занятті – 2год., закріплюється на семінарському занятті – 2год., шляхом виконання вправ і вирішення мовно – ситуаційних завдань опрацьовується на практичному занятті – 2год..

Під час самостійної роботи, на яку відведено 2 години, курсанти повинні поглибити знання з даної теми шляхом перегляду навчального фільму, опрацювання рекомендованої літератури.

Під час лекційного заняття курсанти повинні ознайомитися з такими питаннями:

1. Особливості усного мовлення, види та форми усного ділового спілкування. 2. Загальні відомості про форми колективного обговорення професійних проблем. 3. Види суперечок та культура ведення спору. 4.(передбачено для самостійного опрацювання курсантами).

Розглядаючи дану тему курсанти повинні використовувати знання, набуті

під час вивчення таких навчальних дисциплін, як: «Логіка», «Загальна психологія», «Пенітенціарна психологія», «Професійна етика та естетика».

Питання№1. Особливості усного мовлення, види та форми усного ділового спілкування

Успішне виконання професійних обов’язків працівниками ДКВС України передбачає постійний контакт з людьми, тобто комунікативну діяльність. Мова і мовлення для співробітника є інструментом і засобом правозастосовчої діяльності. Саме тому він має бути готовий до спілкування в усіх його можливих проявах (усній та писамній формах), уміти орієнтуватися у будь-якій ситуації, правильно вибирати оптимальні форми, види та напрями спілкування.



Основні риси усного мовлення, що відрізняють його від писеного:

  • наявність співрозмовника;

  • спонтанність непідготовленість вислову;

  • використання позамовних (невербальних) чинників спілкування;

  • притаманні варіативність і повторюваність вислову;

  • поширена інформативність;

  • дотримання норм орфоепії, лексики;

  • дотримання норм культури спілкування.

Вимоги до усного ділового мовлення

Без мови неможливе існування будь-якого людського ко­лективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, ма­нери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ларошфуко: «Істинне красномов­ство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше».

Отже, багато говорити і багато сказати — поняття не тотожні, тому

підвищуються вимоги до мовного спілкування, особливо офіційного.

Ці вимоги постають з основних норм мови, етики стосунків між людьми в суспільстві, зокрема під час спілкування в органах та установах пенітенціарної системи.

Вимоги до усного ділового спілкування:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність;

2) логічність;

3) стислість;

4) відповідність між змістом і мовними засобами;

5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

7) вживання сталих словосполучень;

8) різноманітність мовних засобів;

9) нешаблонність у побудові висловлювання;

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літера­турної норми і чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення.



У межах усного мовлення розрізняють два типи:

- розмовно - літературне мовлення;

- розмовно - фамільярне мовлення.

Усне професійне мовлення належить до першого типу. Це

розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків. Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:

1.Залежно від способу сприймання інформації:

- контактне (безпосереднє);

- дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера).



2.Залежно від кількості учасників:

- діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

- монологічне (доповідь, промова, лекція);

- полілогічне (дискусія).



3.Залежно від форми і ситуації спілкування:

- міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

- публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

Міжперсональне професійне мовлення - це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.

Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких ситуаціях:

- ділова бесіда; - ділова телефонна розмова; - прес- конференці,інтерв’ю;

- допит; - іспит;

- форми колективного обговорення ділових проблем.


Висновок до першого питання:

Удосконалення пенітенціарної системи України посилило увагу керівників установ якраз до культури ділового спілкування, яка стала відігравати важливу роль у поліпшенні професійних відносин. Підвищуються вимоги до культури оформлення документації, поведінки тих, хто здійснює керівництво. Висувається ряд вимог щодо правильного використання правил вимови, стилістичних особливостей української мови, особистої культури.

Серед видів усного ділового мовлення слід особливу увагу приділити

формам колективного обговорення професійних проблем як найбільш результативного і демократичного засобу ділового спілкування. Це є тема другого питання даної лекції.


Питання№2 Форми колективного обговорення професійних проблем.

Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним люди­на виявляє активність у їх розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обго­ворення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей.

До форм колективного обговорення належать наради, збори, переговори, дискусії, "мозковий штурм" і т. ін.

Дуже важливою і широко вживаною формою обговорен­ня є дискусія. Набули поширення зустрічі "за круглим сто­лом", коли кілька учасників дискутують між собою в при­сутності слухачів. Така дискусія дає змогу ознайомити людей з різними поглядами фахівців на якусь проблему і сти­мулювати до активного мислення, самостійних висновків. Інколи колективне обговорення має форму диспуту, під яким розуміють публічну суперечку на наукову чи суспільно важ­ливу тему. Учасники диспуту, звичайно, не ставлять перед собою мети обов'язково дійти згоди.

Останнім часом для розв'язання перспективних і досить складних проблем дедалі частіше використовується така форма колективного обговорення, як "мозковий штурм". Вона дає змогу генерувати нові ідеї, шукати шляхи розв'язання складних проблем, окреслювати шляхи розвитку, скажімо, якоїсь організації. Ця форма, як і інші, зокрема ділові та рольові ігри, використовується не тільки для соціально-орієн­тованого навчання людей, а й у виробничій сфері для вирі­шення проблемних завдань.

Як на державному рівні, так і в буденному житті люди використовують як форму колективного розв'язання проблем переговори. Вони відбуваються навіть тоді, коли люди про це не здогадуються.



Мистецтво та стратегія переговорів (перемовин). Переговори — це обмін думками, який зазвичай відбу­вається з певною діловою метою. Вони проводяться на різних рівнях з різною кількістю учасників. Переговори можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер.

На жаль, більшість людей вести переговори не вміють. Вони нестерпно ставляться до чужої позиції, погано слуха­ють інших, намагаються нав'язати свою думку, часто перево­дять розмову у сварку і псують взаємини та настрій одне одному.

На практиці склалося кілька стратегій, підходів до веден­ня переговорів залежно від індивідуальних психологічних якостей їх учасників.

Перша стратегія прове­дення переговорів, яка зводиться до протистояння крайніх позицій партнерів.

Друга — це середина між м'якістю та жорсткістю. Однак дотримуватися "золотої" середини, тобто вести переговори так, щоб досягти своєї мети і водночас не зіпсувати відносини з людьми, досить важко і не всім вдаєть­ся.

Третя стратегія переговорів передбачає розв'язання проблем, виходячи з їх змісту, а не торги з приводу позиції, якої кожна зі сторін жорстко дотримується. Такий підхід розроблено в межах Гарвардського проекту. Ці переговори називаються принциповими. У цьому разі намагаються вра­хувати інтереси обох сторін і прагнуть отримати такий ре­зультат, який був би обґрунтований справедливими нормами, критеріями незалежно від волі жодної зі сторін. Ця страте­гія передбачає жорсткий підхід до розгляду суті справи, але м'який підхід до учасників переговорів і дає змогу прийняти справедливе рішення з погляду етики, яке б задовольнило обидві сторони.

Переговори як форма колективного обговорення передба­чають три стадії:



а) аналіз ситуації, тобто проблем учасників, їхніх емоцій, відносин, інтересів, можливих варіантів прий­няття рішення;б) планування; в) дискусія.

Готуючись до переговорів, доцільно відвести певний час для попереднього аналізу позицій та інтересів їхніх учас­ників — це буде запорукою успіху.

Для досягнення успіхів у обговоренні неабияке значення має те, яке враження справ­лять його учасники один на одного. Не можна забувати про одяг, приміщення, умови проведення переговорів. Напр., після першої зустрічі учасники, спілкуючись, обговорю­ють іноді не тільки предмет переговорів і їх зміст, але й те, як трималися представники іншої сторони, як вони були вдяг­нені, чи поводилися невимушено, чи посміхалися і т. ін.

Ставлення учасників переговорів до обговорення процесу також може бути різним: в одних випадках зорієнтованим на отримання результату за будь-яку ціну, в інших — на продовження партнерських відносин.

Учені, які вивчають переговори як наукову проблему, за­значають чотири прорахунки, що заважають людям дійти згоди:

- передчасні судження; - пошук єдиного варіанта розв'язання проблеми; - впевненість у неможливості "збільшити пиріг"; - думки типу "їхня проблема — це їхня проблема, і нехай вони її розв'язують".

Якщо угода більше виражає інтерес однієї зі сторін, треба полегшити іншій стороні її прийняття.

Якщо обом сторонам важко обрати якісь критерії, можна звернутися за порадою до третіх осіб.

Якщо хтось намагається зірвати переговори (свідомо по­рушує етичні норми, обдурює, погрожує, тисне і т. ін.), доціль­но, виявивши такий факт, а також домови­тися про подальші правила роботи.

Якщо якась одна сторо­на намагається обдурити партнера, доцільно одразу внести в угоду положення, які б унеможливлювали це. Іноді на пере­говорах ведеться "психологічна війна": опоненти роблять особистісні випади, не дивляться в очі, зловживають заува­женнями, вимагають повторювати одне й те саме кілька разів, не відповідають на запитання або навіть перекручують їх зміст. У цьому разі краще якомога швидше завершити зустріч. Не варто відповідати на погрози або образи, інакше переговори ніколи не будуть успішними.

Ситуація, коли кожна сторона в переговорах займає певну позицію й жорстко захищає її, називається позиційним тор­гом. Чим більше людина захищає певну позицію, тим більше вона себе з нею пов'язує. Найчастіше переможеним стає той, хто займає м'яку позицію, а той, хто виявляє жорсткість, ви­грає.

Спостереження за поведінкою партнерів під час перего­ворів свідчать, що вітчизняні учасники поводяться найчасті­ше не так, як іноземці. Програш полягає не лише в тому, що не досягається практичний результат, а й у тому, що перего­вори нерідко заходять у "глухий кут" і втрачаються можли­вості для подальших контактів з партнером. Це відбувається тому, що вітчизняні бізнесмени часто не надають належного значення переговорам як одній із форм ділового спілкуван­ня, певному виду спільної діяльності, не готові до конструк­тивної поведінки.

Нарада та збори як форми прийняття колективного рішення

Наради — один із найефективніших способів обговорен­ня важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах ви­робничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішен­ня. Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: ви­робничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді виявляються погляди зацікавлених сторін на проблему.

Оптимальна кількість учасників наради як однієї з ко­лективних форм обговорення — 10—12 осіб. Якщо людей менше, а отже, менше різних поглядів на проблему, то й ко­ристі від такої наради буде мало. Якщо кількість учасників перевищує 16—18, то, як правило, не всі зможуть взяти участь в обговоренні.

Нарада навряд чи пройде успішно, якщо її не буде заздалегідь підготовлено. Причому, чим краще це буде зроблено, тим менше помітною для учасників наради буде попередня робота.



Нараду в будь-якій організації, як правило, проводить її керівник. Тому її результати залежать передусім від нього, від того, як він уміє працювати з людьми. Неабияке значення для присутніх на нараді людей та їхньої участі в обговоренні мають психологічні якості керівника, дотримання ним етич­них норм.

Щоб бути вправним головуючим на нараді, керівникові треба мати не лише організаторський хист, а й уміти зосере­джувати увагу й зусилля на тому, щоб постійно стежити за перебігом дискусії, обмірковувати й добирати слушні запи­тання, систематизувати різні погляди, вчасно робити виснов­ки, уважно прислухатися до висловлювань кожного. Ефек­тивність наради полягає саме в тому, щоб виробити спільну думку, яка нерідко важить набагато більше, ніж сума окре­мих думок членів даної групи.



Навряд чи зможе успішно провести нараду людина, яка порушує етичні норми, зверхньо ставиться до її учасників, не­дооцінює їх.

Завдання головуючого полягає у тому, що він має відкрити нараду, охарактеризувати проблему, яку треба обго­ворити. Під час наради керівник має заохочувати людей до висловлювання думок, по­стійно систематизувати їх і періодично підсумовувати вислов­лені думки, ставити на обговорення нові питання. Наприкінці наради головуючий має підбити підсумки, акцентувавши ува­гу на раціональних пропозиціях, що прозвучали під час обго­ворення проблеми. Однак з повагою треба поставитися й до інших поглядів, які було висловлено. Якщо їх просто роз критикувати, то наступного разу підлеглі приховуватимуть свої справжні думки.

Варто зазначити, що наради, на яких не підбиваються підсумки, — це марно витрачений час. Нічого не дають та­кож наради, на яких завдання хоч і ставляться, але не визна­чаються умови їх виконання (хто, що, коли), а наслідки не перевіряються.

Етичні підходи до забезпе­чення ефективності наради як форми колективного обгово­рення проблем:


  • створення психологічної атмосфери;

  • моральні та психологічні якості керівника ;

  • ставити проблеми. Які можливо вирішити;

  • усі висловлені на нараді думки мають бути враховані ;

  • обговорення має бути вільним, без тиску з боку керівника;

  • рішення, яке прийнято колегіально, але, як з'ясувалося потім, є помилковим, коригується шляхом нового колективного розгляду без пошуку винного за невдало внесену пропозицію.

Збори.

Досить поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори, що проводяться з метою спільного осмислення певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються люди, яких об'єднує якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для вису­нення кандидата в депутати та ін.).

Збори готуються заздалегідь, і чим ретельніше, тим більшим буде ефект від їх проведення. Як і інші форми спілкування, збори складаються з кількох етапів: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її об­ґрунтування; обговорення проблеми; ухвалення рішення.

Щоб знайти відповідний підхід до слухачів, промовець, тобто особа, яка виступає на зборах з якоюсь інформацією чи основною доповіддю, має зважати на обставини і середовище, в якому виступатиме. Насамперед треба чітко визначити для себе основну ідею виступу, підкріпити її чіткими й перевіре­ними аргументами. Пам'ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю.

Зборами, як правило, керує президія, яку обирають їх учас­ники.

Після основного виступу з доповіддю з теми, винесеної на розгляд, починається її обговорення. Питан­ня про кількість осіб, які беруть участь в обговоренні, і регла­мент вирішують учасники зборів.

Важливо, як і на нараді, дібрати раціональні ідеї, не обговорюючи не­вдалі й не виявляючи неповаги до їхніх авторів. Якщо не дотримуватися цього етичного правила, збори переростуть у сварку.

Президія або робоча група виносить на обговорення про­ект рішення, який ухвалюється учасниками зборів, а потім доповнюється іншими пропозиціями. Якщо до запропонова­ного та винесеного на розгляд документа учасники зборів ставляться позитивно, він виноситься на голосування і прий­мається, якщо за нього голосує більшість присутніх на зборах учасників. Цей етап зборів дуже важливий, а рішення має бути конкретним, із зазначенням виконавців і термінів ви­конання. Надзвичайно важливою є стадія контролю за вико­нанням прийнятого рішення. Доцільно через деякий час повідомити учасників зборів про результати виконання прий­нятого рішення і внесених критичних зауважень та пропо­зицій. Це зараз робиться в обов'язковому порядку на зборах акціонерів, де розглядається інформація відповідальних осіб про виконання рішення, прийнятого минулими зборами, і внесених на них пропозицій.



"Мозковий штурм" — це спільне розв'язання творчої проблеми, яке забезпечується особливими прийомами. Ця форма обговорення виникла ще наприкінці 30-х років і спря­мована на активізацію творчої думки з використанням за­собів, які знижують критичність і самокритичність людини, а отже, підвищують її впевненість у собі й готовність до твор­чого пошуку. Під час "мозкового штурму" на першому його етапі — генерації ідей — кожний учасник вільно висуває свої пропозиції щодо вирішення поставленого завдання. Ця фор­ма обговорення базується цілковито на дотриманні учасни­ками загальноприйнятих етичних норм. На першому етапі обговорення критика повністю забороняється. А відтак усі учасники можуть спокійно висловлювати свої думки, знаю­чи, що їх не назвуть смішними або недоречними.

Після генерації ідей бажано вибрати серед них кращі, а не відкинути гірші. На авторстві ідей не слід наголошувати, бо найчастіше кращі ідеї є результатом колективної творчості. Після відбору кращої ідеї треба розділитися на дві групи — прибічників і противників. Вони спробують ще раз проана­лізувати всі аргументи "за" й "проти" висловленої ідеї.

Під час "мозкового штурму" важливо виконувати й інші правила, що сприяють підвищенню ефективності роботи.

По-перше, бажано, щоб на розгляд виносилася лише одна про­блема.

По-друге, у процесі обговорення мають брати участь щонайбільше 12 осіб. По-третє, варто розмістити учасників по колу, щоб вони бачили одне одного і були рівноправними. Необхідно також обмежити час обговорення до ЗО хвилин. Дефіцит часу породжує стрес і стимулює діяльність мозку.

Звичайно, велику роль у досягненні результатів під час "мозкового штурму" відіграє її лідер. Саме він має зробити все для того, щоб створити відповідну моральну і психо­логічну атмосферу в групі. Від нього залежить, щоб не було втрачено жодної пропозиції, щоб навіть "дику" ідею було обговорено, щоб усі висловлювання перетворилися з оціноч­них на змістовні. Психологічний бар'єр у такій групі лю­дей зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний .



Висновок до другого питання:

Отже, колективні форми обговорення, за яких стимулюється зацікавленість його учасників процесом пізнання, сприяють підвищенню професійної активності співробітників ДКВС, розвиткові її творчого по­тенціалу. Нарада є важливою формою ділового спілкування. Вона буде ефективною, якщо її учасники дотримуватимуть­ся певних етичних норм, принципів і правил спілкування.

Переговори треба вести, дотримуючись етичних норм: чесно, справедливо і на рівноправних умовах.. Проте дотримання етичних норм сторонами не ви­ключає можливості захисту своїх інтересів на підставі чин­ного законодавства. Дуже важливою і широко вживаною формою колективного обговорен­ня професійних проблем є дискусія, в основі якої є зіставлення різних поглядів, зіткнення позицій. Учені, які вивчають дискусію як наукову проблему, за­значають, що дискусія як форма колективного обговорення відрізняєть­ся від полеміки та диспуту, а чим саме ми розглянемо у наступному питанні даної лекції.
Питання№3 Види суперечок та культура ведення спору.

У діловому спілкуванні суперечка(спір) нерідко виникає спонтанно, причому в ній можуть брати участь декілька людей і обов'язково повинен бути організатор обговорення. Порядок ведення спору забезпечує дисципліну, сприяє пошуку істини



Суперечка (спір) – це процес обміну протилежними думками. Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій.

Основними факторами, що впливають на характер суперечки і особливості, є: а) мета; б) кількість учасників; в) форма проведення.

Учасники спору мають різні цілі, користуються різними мотивами.

Види суперечок залежно від мети:


  • Суперечка заради істини (діалектична);

  • заради переконання (мета-схилити співрозмовника на свій бік);

  • заради перемоги (парламентська) ;

  • суперечка заради суперечки.

Види суперечок за кількістю осіб

  • суперечка - монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір)

  • суперечка - діалог (сперечаються дві особи)

  • суперечка - полілог (спір ведеться кількома особами): - масова (усі присутні беруть участь у спорі) --- групова (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

На процес накладає відбиток і форма його. Спори можуть бути усними і писемними (друкованими). Усні спори, зазвичай, обмежені в часі й замкнуті у просторі. Вони ведуться в присутності слухачів, тому у процесі усних спорів важливу роль відіграють зовнішні та внутрішні психологічні чинники. Письмові спори триваліші, іноді ведуться на сторінках різних видань.

Плановані спори називаються організованими. Полемісти мають можливість ознайомитися з предметом спору, визначити свою позицію, обрати відповідні аргументи, продумати відповіді на можливі заперечення опонентів. Неорганізовані мають низький рівень продуктивності.



Дослідники визначають такі різновиди суперечок (спору):

Дискусія (від лат. дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й порівнянні різних точок зору (мета: консенсус).

  • Полеміка (від грецьк. ворожий, войовничий) — це суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок.

мета: отримати перемогу над супротивником, відстояти власну позицію.

  • Диспут (від лат. disputeдосліджую, сперечаюсь) спір на наукову чи публіцистичну тему.

  • Дебати — це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на засіданнях, тощо. Метавизначення ставлення учасників до спільних для всіх тез виступу.

Дуже важливою і широко вживаною формою обговорен­ня є дискусія, мета якої виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявля­ються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Важливо також дотриму­ватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлен­ня надається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних (від крайніх лівих до крайніх правих).

Про результативність дискусії можна говорити, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з при­сутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впли­вом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв "ефект переконання".

Цікава інформація. В історії риторики дискусію знаменитих фізиків Бора та Ейнштейна вважають зразковою. Ця незвичайна дискусія тривала декілька десятків років. Вона мала і драматичний, і гумористичний характер. Полемізували фізики і на відстані, і при зустрічі один з одним; їх суперечки були як усні, так і письмові.

Основним чинником, який викликав спір, було відкриття квантової механіки і пов'язані з ним зміни в поглядах людей на довкілля. Ця дискусія була неймовірно цікавою для наукового світу. Відомі дослідники, однодумці Бора і Ейнштейна, уважно стежили за нею, брали в ній участь. У цій суперечці не було переможців, бо ніхто нікого і ні в чому не переконав. Кожен залишився на своїх позиціях. Бор, який пережив свого опонента на 7 років, подумки продовжував полеміку з Ейнштейном.

Однак ця дискусія була досить специфічною. У ній не лише фіксувалися різні точки зору. Фізики із світовим ім'ям збагачували знання одне одного, уточнювали свої позиції. Дискусія визначила шляхи розвитку фізики на багато років. Запорукою успіху дискусії, її впливу на процеси наукових відкриттів, безумовно, була велика взаємна повага вчених. У одному з листів Ейнштейн так писав: «Шановний мій Боре!». У приватній розмові в Москві Бор говорив: «Ейнштейн був не тільки вчений. Він був прекрасною, доброю людиною. Його посмішка опромінює мене».

Висока результативність спору в пошуках істини і взаємоповага опонентів тісно пов'язані між собою.

Набули поширення зустрічі "за круглим сто­лом", коли кілька учасників дискутують між собою в при­сутності слухачів. Така дискусія дає змогу ознайомити людей з різними поглядами фахівців на якусь проблему і сти­мулювати до активного мислення, самостійних висновків.

Інколи колективне обговорення має форму диспуту, під яким розуміють публічну суперечку на наукову чи суспільно важ­ливу тему. Учасники диспуту, звичайно, не ставлять перед собою мети обов'язково дійти згоди.

Теми для диспутів нерідко добирають на основі ана­лізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться мен­ше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв'язання особистісно значущих світоглядних та мораль­них.

Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок, на відміну від дискусії, має на меті не досяг­нення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілку­вання, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Висновок до третього питання:

Успіх спору, безумовно, залежить від складу полемістів, рівня їх культури, ерудиції, компетентності, життєвого досвіду, володіння навичками аргументації та вміннями.



Висновки з теми;

  • Колективне обговорення реалізується за допомогою різних форм — наради, збори, дискусії, диспути, "мозковий штурм", переговори та ін.

  • Нараду як форму колективного обговорення найчасті­ше використовують, коли є потреба у спільному вирішенні складних ділових питань і учасники готові до цього мотива­ційно, змістовно та операційно.

Для досягнення ефективності під час колективного об­говорення потрібно дотримуватись таких умов: поінформо­ваності учасників про предмет обговорення, загального інте­ресу до визначеної теми, високої моральної та психологічної компетентності присутніх.
Методичні рекомендації та вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

1. Опрацювати та скласти конспект 4-го питання лекції: „Комунікативна деонтика юриста ”, використовуючи інформацію, надану у підручнику

Корж А.В. Українська мова професійного спрямування / Навчальний посібник. К.-2009. стор.24-27.

2. Після перегляду фрагменту з телешоу «Велика політика» дебати

І. Фаріон з В. Колісніченко підготувати доповідь на тему: « «Не перемогти, а переконати – ось що гідне слави». В.Гюго.»

3. Знайти і записати, вивчити напам’ять три висловлювання видатних людей про мистецтво переконання та його значення в житті людини.

4. Підготувати до вирішення на практичному занятті проекти мовно –

етичних ситуацій, які можуть виникнути під час колективного вирішення професійних проблем.



Питаннядля самоконтролю:

1. Сформулюйте визначення «ділове спілкування»?

2. Які існують види ділового спілкування?

3.Які ви знаєте види міжособистісної взаємодії спілкування ?

4. Які існують форми ділового спілкування?

5. Який зв’язок між емоціями і діловими контактами?

6. Про що говорить вміння запитувати, говорити, слухати?

7. Назвіть форми спільного обговорення професійних проблем.

8.Які ви знаєте правила проведення переговорів?

9.З якою метою і які форми колективного обговорення слід використовувати в певних ситуаціях?

10.Якою має бути поведінка людини, що керує колектив­ним обговоренням (нарадою, зборами, дискусією, "мозковим штурмом", диспутом тощо)?

11.Яких етичних норм і правил етикету слід насамперед дотримуватися учасникам будь-якої форми колективного обговорення, щоб досягти позитивного результату?

12. Назвіть основні вимоги до культури спору .

13.У чому, на ваш погляд, виявляється шанобливе ставлення опонентів одне до одного?

14. Що ви знаєте про національні традиції ведення спору?

Підготував:



доцент кафедри З.Є.Шумейко


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка