Курс лекцій з клінічної фармакології розділ «клінічна фармакологія засобів, що впливають на функції органів травлення І бронхіальну прохідність»



Сторінка4/4
Дата конвертації14.11.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4

3.2.5. Репаранти
До цієї групи відносять препарати, які можуть активізувати загоювання ерозивно-виразкових дефектів слизової шлунка і 12-палої кишки. Препарати призначають після основної терапії в період ремісії, а також у випадках, коли тривалий час не рубцюється виразка (особливо у шлунку), у людей похилого віку.

Механізм дії цих препаратів недостатньо вивчений. Відомо, що всі вони стимулюють білковий обмін, пригнічують вільно-радикальні реакції, покращують мікроциркуляцію (збільшують місцеве утворення простагландинів), зменшують вихід лізосомальних ферментів та ін.

Ці препарати можуть використовуватися не тільки при виразковій хворобі шлунково-кишкового тракту, але і при будь-яких ранах, які повільно загоюються, обмороженнях, пролежнях, переломах кісток. Препарати активізують клітинний і гуморальний імунітет, еритро- та лейкопоез.

До групи репарантів відносять метилурацил, ксимедон, пентоксил, етаден. Усі препарати активують синтез протеїнів. Терапевтичний ефект їх пов`язаний зі стимуляцією синтезу нуклеїнових кислот. Їх небезпечно призначати хворим із новоутвореннями.

Крім того, як репаранти широко застосовують анаболічні стероїди (ретаболіл, феноболіл, метандростенолон). При їх використанні азотистий баланс стає позитивним, зменшується виділення сечовини, калію, сірки, фосфору. У хворих збільшується маса м`язів, покращується апетит. Одночасно під час приймання цих препаратів виникають побічні ефекти, зумовлені андрогенною дією: зниження статевої функції у чоловіків; у жінок – порушення менструального циклу, огрубіння голосу, гірсутизм, холестатична жовтяниця та ін.

Як нестероїдні анаболіки застосовують калію оротат, препарати АТФ. Гарні результати дають різні біогенні стимулятори: солкосерил, екстракт алое, сік коланхое, апілак, прополіс, алантоїн. Як репаранти широко застосовують олії обліпихи та шипшини. Вони багаті каротином, каротиноїдами, вітамінами Е, F, флавоноїдами.

Для комплексної терапії виразок шлунково-кишкового тракту застосовують гастрофарм, який містить висушені бактерії болгарської молочно-кислої палички, біологічно активні продукти її життєдіяльності та сахарозу.
3.3. Препарати, що використовують при гіпофункції підшлункової залози
Підшлункова залоза впродовж доби виділяє 1,5-2 л соку, в якому міститься більше десяти ферментів. Підшлунковий сік містить також значну кількість бікарбонатів і має лужну реакцію. Це забезпечує нейтралізацію соляної кислоти, яка надходить із шлунка у кишечник, і нормальну роботу панкреатичних ферментів. Останні відіграють надзвичайно важливу роль у перетравлюванні білків, жирів та вуглеводів.

Трипсин, хемотрипсин, карбоксипептидази А і В та еластаза завершують розпочатий пепсином протеоліз білків до амінокислот. Амілаза підшлункового соку забезпечує розщеплення полісахаридів. Ліпаза і фосфоліпаза гідролізують жирні кислоти з довгими ланцюгами і фосфоліпіди. Для подальшого розщеплення жирів необхідна жовч, яка забезпечує їх емульгацію. Також жовч необхідна для всмоктування простих, у тому числі незамінних, амінокислот.

Недостатність функції підшлункової залози розвивається внаслідок перенесених гострих і хронічних панкреатитів, при хронічних гастритах, холангітах, виразковій хворобі та ін.

До складу препаратів панкреатичних ферментів часто вводять пепсин або компоненти жовчі для посилення функціонального взаємозв`язку органів травлення. Такі комбінації найбільш ефективні при хронічних розладах травлення, у тому числі у людей похилого та старечого віку. Панкреатичні ферменти отримують із залоз забитої худоби, окремі ферменти – із мікроорганізмів і навіть із рослин.

За недостатності функції підшлункової залози для замісної терапії часто застосовується панкреатин (порошок із висушених підшлункових залоз забитої худоби), який містить переважно ферменти – трипсин та амілазу. Недостатність підшлункової залози часто поєднується з недостатністю травної функції шлунка і всього кишечника. Тому часто використовують комплексні препарати: мезим форте (містить панкреатин, амілазу, ліпазу і протеазу), панзинорм форте (містить екстракт слизової оболонки шлунка, екстракт жовчі, панкреатин, амінокислоти), фестал (містить ліпазу, амілазу, компонент жовчі), дигестал (містить панкреатин, екстракт жовчі, геміцелюлозу), солізим, нігеразу, сомілазу, креон, лікреазу, панцитрат та ін. Усі препарати діють у лужному середовищі та інактивуються у кислому. У зв`язку з цим їх випускають у вигляді драже, капсул, дражованих таблеток. Найбільш активними препаратами є лікреаза і панцитрат. Лікреазу одержують із підшлункової залози свиней. 1 капсула лікреази містить 12000 ОД активної ліпази. Ще більш активним препаратом є панцитрат. В одній капсулі препарату 25000 ОД активної ліпази, що дозволяє призначати препарат рідше. Препарати доцільно запивати лужною водою – Боржомі та ін. Лікування препаратами проводять курсами від 2 до
4-6 тижнів. При позитивному результаті зникають здуття живота, проноси; поліпшується загальний стан хворого.

Показання до застосування препаратів: хронічний панкреатит, ахілія, хронічні гіпо- і анацидний гастрити, хронічний гепатит, гепатоцистит та ін.

Препарати добре переносяться. Необхідно враховувати, що вони містять значну кількість пуринів і можуть стати причиною загострення порушень пуринового обміну (подагра, утворення “уратних” каменів у нирках).
3.4. Препарати, що пригнічують секрецію підшлункової залози
У деяких випадках, наприклад при гострому панкреатиті, використовують препарати, які пригнічують секрецію підшлункової залози.

У нормі у підшлунковій залозі утворюється неактивний трипсин, який лише після надходження у дванадцятипалу кишку активується ентерокіназою і перетворюється у трипсин. При гострому панкреатиті активація трипсиногену відбувається безпосередньо у підшлунковій залозі під дією цитокінази та інших факторів. Активний трипсин активує й інші протеолітичні ферменти підшлункової залози. Це призводить до некрозу підшлункової залози, відбувається «самоперетравлювання» залози. Одночасно утворюється брадикінін, який розширює судини і спричиняє гіпотензію.

Лікування гострого панкреатиту необхідно починати з повного голодання протягом 24-48 годин. Рекомендується приймання рідини в перший день до 800 мл (краще 400 мл Боржомі і 400 мл відвару шипшини).

Медикаментозна терапія спрямована перш за все на зняття больового синдрому. Для цього можна використовувати суміш 2 мл 2% розчину но-шпи, 2 мл 50% розчину анальгіну, 1 мл 0,2% розчину платифіліну, 1 мл 1% розчину димедролу, 0,5 мл 0,1% розчину атропіну,


1-2 мл 2% розчину промедолу, 5-10 мл 0,25% розчину новокаїну,
100-200 мл фізіологічного розчину. Цю суміш вводять внутрішньовенно крапельно. Для купірування больового нападу можна використовувати 5-10 мл баральгіну внутрішньовенно. Препарат має спазмолітичну і знеболювальную дії.

Останніми роками для ліквідації больового синдрому при гострому панкреатиті застосовують сандостатин (октреотид). Він не тільки пригнічує секрецію шлунка (соляної кислоти і пепсину), але і під-шлункової залози (трипсину, ліпази, амілази, бікарбонатів), гастроінтестинальних тканинних гормонів (холецистокініну, секретину, панкреатичного поліпептиду, ентерокініну, секретину, панкреатичного поліпептиду, ентероглюкагону, гастрину, мотиліну, вазоактивного інтестинального пептиду і серотоніну). Соматомедин застосовують по 0,1-0,2 мг у вигляді підшкірних ін`єкцій 3 рази на день протягом


3-5 днів.

З метою зменшення секреції підшлункової залози використовують М-холіноблокатори атропін, метацин, або платифілін підшкірно 2-3 рази на день, або гастроцепін 2-3 рази на день.

Крім того, для інактивації протеолітичних ферментів (трипсину і калікреїну) вводять їх інгібітори – контрикал, трасилол, гордокс, пантрипін. У перші дні загострення панкреатиту контрикал вводять по 40-80 тис. одиниць на добу, трасилол – 50-100 тис одиниць на добу, гордокс – 200-300 тис. одиниць на добу. Препарати вводять внутрішньовенно крапельно 2 рази на день протягом 3-5 днів.

Останнім часом, крім антиферментних препаратів, уводять білкові препарати – альведин, поліамін, мориприм, валін, моріам, аміноплазмал. Усі вони застосовуються внутрішньовенно крапельно по 250-500 мл, на курс 4-6 вливань.

Лікування гострого панкреатиту містить у собі використання антибіотиків, плазмозамінників (поліглюкін, гемодез та ін.), антацидних препаратів, електролітів та ін.

Хворі повинні обов`язково дотримуватися дієти і не вживати копченої та смаженої їжі, свинини, баранини, м`яса качки та гуски, м`ясних та рибних консервів, шоколаду, алкогольних напоїв, сметани та інших продуктів, які заборонені лікарем протягом тривалого строку (іноді до 8 років і більше).


3.5. Препарати, що поліпшують функції печінки (гепатотропні препарати)
До гепатотропних засобів належать жовчогінні препарати; засоби, які підвищують резистентність гепатоцитів до агресивних впливів (гепатопротектори); препарати, які сприяють розчиненню жовчних каменів.

Продукція жовчі гепатоцитами відбувається безперервно. Жовч виділяється у жовчні капіляри, із них – у дрібні та великі жовчні протоки, які збирають її у загальну жовчну протоку. У періодах між травленням жовч депонується у великих протоках і жовчному міхурі, де вона концентрується. У загальній жовчній протоці, у жовчному міхурі та на виході у дванадцятипалу кишку розміщені сфінктери. У процесі евакуації жовчі важливу роль відіграє парасимпатична нервова система. Підвищення її тонусу супроводжується розслабленням сфінктерів і скороченням міхура. Масивний викид жовчі відбувається під час акту травлення, основним стимулом для цього є місцевий гормон – холецистокінін, який виробляється епітелієм 12-палої кишки при надходженні до неї їжі. Об`єм продукції жовчі за добу становить 1 л.

Для нормального травлення необхідні жовчні кислоти, які емульгують жири та активують ліпази. Завдяки цьому забезпечується перетравлювання жирів, а також всмоктування жиророзчинних компонентів їжі, у тому числі й вітамінів A, D, E, K, F. Крім того, жовчні кислоти підвищують активність панкреатичних протеаз і амілази, виявляють бактеріостатичну дію стосовно гнильної мікрофлори кишечника.

Усі жовчогінні засоби поділяють на дві групи:



  • засоби, що стимулюють утворення жовчі (холесекретики);

  • засоби, що сприяють виведенню жовчі (холекінетики).


3.5.1. Засоби, що стимулюють утворення жовчі
Це препарати, які стимулюють жовчоутворення та використовуються при хронічних запальних захворюваннях печінки та жовчови-відних шляхів.

До групи холесекретиків відносять такі препарати.

1 Препарати жовчі та жовчних кислот. Ці лікарські засоби, всмоктуючись у кров, стимулюють жовчоутворення в гепатоцитах й одночасно виконують функцію замісної терапії. Це такі препарати, як алохол, холензим, холафлукс, ліобіл, кислота хенодезоксихолева та ін.

Алохол – офіцинальний препарат у вигляді таблеток, покритих оболонкою. Він має такий склад: суха жовч тварин, сухий екстракт часнику, сухий екстракт кропиви, активоване вугілля. Холеретична дія препарату помірна. Під впливом алохолу зростає вміст солей жовчних кислот у жовчі. Препарат збільшує скорочення товстого кишечника і пригнічує процеси бродіння і гниття в кишечнику. З побічних ефектів іноді можливі алергічні реакції і діарея.

Холензим містить суху жовч, порошок висушеної підшлункової залози і слизової оболонки тонких кишок забитої худоби. Холензим покращує перетравлювання їжі у кишечнику за рахунок вмісту в ньому трипсину та амілази. Тривалість дії препарату 1,5-2 години.

Дегідрохолева кислота (холагон) призначається у вигляді таблеток всередину після їди. Жовчогінний ефект виникає через 10-20 хвилин, максимум ефекту – через 2 години після приймання.

Натрієва сіль дегідрохолевої кислоти (дехолін) призначений для введення всередину у вигляді таблеток і для внутрішньовенного введення у вигляді 5-20% розчину. При внутрішньовенному введенні ефект виникає через 2-3 хвилини і триває до 2 годин. Одночасно препарат може стимулювати утворення протромбіну у печінці, викликає підвищення цукру у крові і чинить помірну діуретичну дію.

2 Препарати рослинного походження. Ці лікарські засоби використовують у вигляді настоїв, відварів і зборів лікарських трав, а також у вигляді екстрактів із однієї або суміші декількох лікарських рослин. Холесекреторна дія властива флавоноїдам та ефірним оліям безсмертника, кукурудзяних приймочок, барбарису, плодів горобини і шипшини, пижма, коренів куркуми і кульбаби та ін. Під комерційними назвами промисловість випускає у таблетках витяжки із рослин у вигляді препаратів холагол, фламін, берберину сульфат, холосас (густий водяний екстракт плодів шипшини). Холеретичні властивості рослин пояснюють наявністю ефірних олій, смол, флавонів, фітостеринів, а також ряду вітамінів. До складу багатьох ефірних олій входять терпени (ментол, пінен та ін.), які мають спорідненість до гепатоцитів і сприяють утворенню глюкуронідів, які разом із флавоноїдами, фітостеринами і вітамінами стимулюють утворення жовчі й підвищують тонус жовчного міхура, а також розслабляють сфінктер Оді. Крім того, в аптеках продають жовчогінні збори, кукурудзяні приймочки, квітки безсмертника піщаного, плоди шипшини, горобини та ін. Ці препарати можуть бути використані в домашніх умовах для приготування настоїв і відварів. Призначають їх за 30 хвилин до їди тричі на день.

3 Препарати синтетичні: оксафенамід, циквалон, нікодин, одестон та ін. Ці лікарські засоби не тільки сприяють утворенню жовчі, але і її відділенню. Препаратам цієї групи властива більш виражена холеретична дія, ніж лікарським засобам, що містять жовч та жовчні кислоти. Синтетичні препарати підвищують тонус жовчного міхура і розслабляють гладеньку мускулатуру жовчних проток (за винятком нікодину). Крім того, деякі з них виявляють протимікробну дію (нікодин) та протизапальну дію (циквалон), що дуже важливо при лікуванні запальних захворювань печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів. Призначають ці препарати перед їдою тричі на день.

Оксафенамід – це похідне саліцилової кислоти. Препарат викликає значне та тривале (до 6 годин) підвищення секреції жовчі. Не призначають його хворим із супутньою рефлекторною стенокардією, оскільки оксафенамід може посилити рефлекторний спазм коронарних судин.

Циквалон – похідне циклогексанону. Має ті самі показання, що й оксафенамід. Під час його приймання можливе відчуття гіркого присмаку у роті, тиску в ділянці печінки і жовчного міхура. Ці відчуття проходять самостійно. Препарат зменшує діурез, має протизапальну дію в ділянці жовчовивідних шляхів, кишечника і сечовивідних шляхів.

Нікодин – похідне піридин-карбонової кислоти, яка в організмі розщеплюється з утворенням нікотинової кислоти і формальдегіду. Нікотинова кислота стимулює утворення жовчі, а формальдегід має протимікробний ефект.
3.5.2. Препарати, що сприяють виведенню жовчі
Холекінетики спричиняють скорочення жовчного міхура і розслабляють сфінктер Одді. Це супроводжується викидом міхурової жовчі у дванадцятипалу кишку. Механізм дії більшості з них зумовлений специфічним подразненням слизової дванадцятипалої кишки, внаслідок чого відбувається виділення у кров гормоноподібного фактора – холецистокініну, який, власне, і реалізує кінетичний ефект.

Холецистокінін – препарат гормону дванадцятипалої кишки, молекули якого побудовані із 33 залишків амінокислот. Виділяють холецистокінін із слизової оболонки дванадцятипалої кишки свиней. Препарат сприяє скороченню жовчного міхура й одночасно активує секрецію підшлункової залози та пригнічує секрецію хлористоводневої кислоти у шлунку. Застосовують холецистокінін для діагностики скоротливої здатності та вмісту жовчного міхура.

Магнію сульфат вводять у вигляді теплого розчину (25-10% по 50-200 мл відповідно) за допомогою дуоденального зонда один раз на кілька днів або призначають всередину (25% розчин по 1 столовій ложці 3-4 рази на день упродовж 2-3 тижнів) або проводять «тюбаж»: лежачи на правому боці, хворий упродовж 30 хвилин випиває 100 мл 10-20% розчину сульфату магнію, після чого на ділянку печінки кладуть грілку, і хворий у тому самому положенні лежить 1,5-2 години.

Холекінетичну дію виявляють також сорбіт (50-70 мл 10% розчину 2-3 рази на день до їди), ксиліт, маніт, оливкова або соняшникова олія (по 1-2 столові ложки 2-3 рази на день, можна додати лимонний сік), рослини, які містять гіркоти (кульбаба, деревій, полин та ін.), ефірні олії ялівцю, тмину, коріандру та ін., екстракти і сік плодів журавлини, брусниці та ін.

Показанням до призначення холекінетиків є атонія жовчного міхура із застоєм жовчі при дискінезіях, хронічному гепатиті, анацидних та гіпоацидних станах. Препарати протипоказані в гострому періоді захворювань печінки, за наявності каменів у жовчному міхурі, при загостреннях гіперацидних гастритів і виразковій хворобі.

Для послаблення спастичних явищ у жовчовивідних шляхах доцільно вводити міотропні спазмолітики: но-шпу, ніковерин, папаверин, еуфілін, олеметин, холагол, атропін, платифілін. Застосовують спазмолітики для усунення болю, що виникає при патології жовчовивідних шляхів. При помірній інтенсивності болю вони ефективні й добре поєднуються з іншими гепатотропними засобами. При інтенсивному болю під час нападу жовчнокам`яної хвороби препарати вводять парентерально з анальгіном. У випадках неефективності необхідно надати невідкладну медичну допомогу.

Спазмолітичний ефект мають рослинні препарати оліметин і холагол.

Оліметин містить олію аїру, оливкову та терпентинну олії, олію м`яти перцевої, очищену сірку. Препраат має спазмолітичну, жовчогінну та протизапальну дії. Призначають його в капсулах до їди.

Холагол містить барвник кореня куркуми, емодин із крушини, солі магнію, ефірні олії, спирти, оливкову олію. Має жовчогінну, спазмолітичну, протизапальну і протимікробну дії. Препарат підвищує моторику кишечника.

Стимулює виділення жовчі приймання мінеральних вод «Єсентуки», «Смирновська», «Слов`янська» та ін. Вони збільшують секрецію жовчі за рахунок водного компонента. Мінеральні солі, всмоктуючись у шлунково-кишковому тракті, виділяються у первинну жовч гепатоцитами, підвищуючи осмотичний тиск у жовчних капілярах і сприяючи збільшенню водної фази. Одночасно зменшується зворотне всмоктування води та електролітів у жовчних шляхах та жовчному міхурі. В результаті в`язкість жовчі зменшується. Крім того, мінеральні солі сприяють підвищенню колоїдної стабільності компонентів жовчі, а саме: іони кальцію утворюють комплекси із жовчними кислотами, зменшуючи ймовірність утворення важкорозчинних осадів. Призначають мінеральні води у теплому вигляді за 20-30 хвилин до їди.


3.5.3. Гепатопротекторні засоби
Гепатопротекторами називають засоби, які підвищують резистентність тканин печінки до несприятливих впливів, зменшують пошкодження і деструкцію клітин паренхіми.

Гепатопротекторна дія зумовлена нормалізацією метаболічних процесів у гепатоцитах, підвищенням активності мікросомальних ферментів, відновленням пошкоджених клітинних мембран. Препарати показані при гострому та хронічному гепатитах, дистрофії та цирозі печінки, токсичних ураженнях печінки ( у тому числі при алкоголізмі, печінковій комі та ін.).

Найбільш широкого застосування набули гепатопротектори із розторопші плямистої та інших рослин, багатих на флавоноїди: силібор, легалон, карсил, гепабене, гепатофільк Планта, силібінін, ЛІВ-52, розанол, катерген та ін.

Флавоноїди – це фенольні сполуки (два фенольних залишки), похідні хромону і хроману. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, а також входять до складу антиоксидантної системи клітин. Ці сполуки проявляють протизапальний, жовчогінний, противірусний, противиразковий, аналгетичний та імуномодулювальний ефекти. Флавоноїди зміцнюють судинну стінку, покращують мікроциркуляцію органів, усувають судинний спазм, підвищують вміст кальцію і кортикостероїдів у крові, знижують рівень холестерину. Флавоноїди широко використовують для профілактики захворювань шлунка, печінки і серцево-судинної системи. Антиоксидантна активність флавоноїдів вища за аналогічну активність вітаміну Е. Ці сполуки добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, накопичуються в організмі у печінці та нирках. Флавоноїдам розторопші плямистої притаманна висока гепатотропність, завдяки чому вони найбільш ефективні при захворюваннях печінки. Крім того, всі препарати стимулюють синтез білків, нормалізують обмін фосфоліпідів, підвищують запаси глутатіону в печінці.

Легалон – це витяжка із плодів розторопші плямистої. До його складу входить суміш флавоноїдів з гепатопротекторним ефектом – силібінін, силідіанін і силікристин. Найактивнішим є силібінін, який в експериментах на тваринах показав свою захисну функцію при отруєннях гепатотоксичними речовинами. Механізм дії легалону пов`язують зі стабілізацією мембран гепатоцитів, з його антиоксидантними властивостями, здатністю стимулювати синтез білків, нормалізувати обмін фосфоліпідів, підвищувати запаси глутатіону в печінці. Приймають препарат усередину в капсулах, драже та емульсії. Легалон добре переноситься хворими.

У наш час створений монопрепарат флавоноїду силібініну (силібініну дигідросукцинату натрієва сіль), який показаний для внутрішньовенного введення при отруєнні грибом блідою поганкою.

Інша група гепатопротекторів представлена засобами, які беруть участь у побудові клітинних мембран (ненасичені жирні кислоти, холін, фосфоліпіди, незамінні амінокислоти та ін.). До складу препаратів, як правило, входять вітаміни, які беруть участь у детоксикуючій функції печінки і необхідні для відновлення мембран. До таких препаратів можна віднести есенціале, тіотриазолін, адеметіонін, ліпоєва кислота.

Препарат есенціале містить ненасичені жирні кислоти у вигляді фосфоліпідів, вітаміни групи В, токоферол. Препарат вводять внутрішньовенно у критичних випадках (печінкова кома, гострі отруєння з порушеннями функції печінки та ін.). В інших випадках частіше призначають усередину (по 2-3 капсули тричі на день перед їдою). Есенціале показаний при хронічних гепатитах, цирозі печінки, порушенні функції печінки при цукровому діабеті, для профілактики рецидивів жовчнокам`яної хвороби, в передопераційний та постопераційний періоди та ін.

Тіотриазолін – синтетичний препарат, який проявляє протиішемічну, антиоксидантну, мембраностабілізувальну й імуномодулювальну активність. Він попереджає загибель гепатоцитів, пригнічує жирову інфільтрацію і некротичні процеси в печінці, відновлює гепатоцити і нормалізує в них білковий, вуглеводний і пігментний обміни. Тіотриазолін стимулює синтез і виділення жовчі. Крім того, препарат проявляє протиішемічну дію в міокарді, зменшує зони некрозу після інфаркту, активізує фібринолітичні властивості крові. Вводять препарат внутрішньовенно і внутрішньом`язово при гепатитах, цирозах печінки, а також при ішемічній хворобі серця, інфарктах міокарда, кардіосклерозі та аритміях.

Препарат адеметіонін (гептрал) містить метильні групи, які необхідні для синтезу мембранних фосфоліпідів, а також для утворення цистеїну, глутатіону, сульфатів і таурину, які проявляють детоксикуючу дію. Крім того, препарат має антидепресивну, знеболювальну та протизапальну активність. Препарат приймають всередину, а також вводять внутрішньовенно та внутрішньом`язово при внутрішньопечінковому холестазі, при гострих та хронічних процесах у печінці.

Ліпоєва кислота посилює детоксикацію в організмі, проявляє антиоксидантну дію, бере участь у ліпідному та вуглеводному обмінах. Використовують її при захворюваннях печінки (інфекційному гепатиті, хронічному гепатиті, цирозі печінки), при інтоксикаціях, при атеросклерозі коронарних судин, діабетичній поліневропатії.
3.5.4. Холелітичні препарати
Холелітичні препарати сприяють розчиненню жовчних каменів. Доведено, що деякі похідні дезоксихолевої кислоти – урсодезоксихолева кислота (препарат урсофалк) і хенодезоксихолева кислота (препарат хенофалк) здатні розчиняти утворені у жовчному міхурі холестеринові камені із вмістом кальцію менше 4%. Застосування препаратів цих кислот призводить до зменшення концентрації холестерину в жовчі. Для хенодезоксихолевої кислоти це пов`язано із пригніченням синтезу холестерину в гепатоцитах. Урсодезоксихолева кислота знижує всмоктування ендогенного та екзогенного холестерину в кишечнику, а також пригнічує продукування холестерину в печінці. Зниження рівня холестерину в жовчі зменшує ймовірність утворення холестеринових каменів у жовчному міхурі. Зміна співвідношення холестерину і жовчних кислот на користь останніх сприяє поступовому розчиненню холестеринових каменів. Дані препарати ефективні при застосуванні їх більше року. Призначають їх усередину. Із побічних ефектів можуть спостерігатися пронос, свербіння шкіри, підвищення рівня амінотрансферази. Препарат урсофалк (містить урсодезоксихолеву кислоту) проявляє менше побічних ефектів, але є більш дорогим. Застосовують урсофалк не лише для розчинення холестеринових каменів, а й для лікування біліарного цирозу печінки, при холестатичному синдромі, вірусних гепатитах, алкогольному ураженні печінки, муковісцидозі та ін.
4. Засоби, що впливають на моторику шлунка (прокінетичні засоби)
До цієї групи відносять метоклопрамід, цизаприд, домперидон та ін. Ці препарати використовують при затримці евакуації вмісту із шлунка, при гастроезофагальному рефлюксі. Метоклопрамід блокує периферичні й центральні D2-дофамінові рецептори, активує 5НТ4-серотонінові рецептори. Цизаприд стимулює 5НТ4-серотонінові рецептори, опосередковано стимулює холінергічні рецептори інтрамуральних гангліїв вегетативної нервової системи. Домперидон (мотиліум) блокує периферичні D2-дофамінові рецептори, що посилює перистальтику.

При підвищеній моториці використовують М-холіно-блокатори і гангліоблокатори, а також засоби, що поєднують дію обох груп: бускопан і пробантин. Крім того, при підвищеній моториці застосовують спазмолітики міотропної дії – папаверин, но-шпу та ін.


5. Блювотні засоби
До цієї групи препаратів належать апоморфін, препарати блювотного кореня, термопсису, міді сульфат і цинку сульфат, натрію хлорид, алкалоїди вератруму.

Блювання – це складнорефлекторний акт, який має захисне значення. Виникає блювання при активізації центру блювання, розміщеного у довгастому мозку. Стимуляторами блювотного центру можуть бути імпульси, які надходять із слизової оболонки шлунка, кишечника та інших порожнинних органів; із вестибулярного апарату, із вищих відділів мозку (психогенне блювання), від зорового, нюхового та смакового аналізаторів та ін. Однак вирішальне значення у виникненні блювання належить хеморецепторам тригерної зони центру блювання, які виконують функцію «нагромаджувача» подразнень до певного рівня, після чого вони стимулюють блювотний центр. Розміщена тригер-зона на дні IV шлуночка. На мембранах хеморецепторів є D2-до-фамінові, 5-НТ3-серотонінові та М1-холінорецептори.



Апоморфін – специфічний агоніст D2-рецепторів, який належить до групи блювотних засобів центральної дії. Препарат застосовують для видалення із шлунка отрут або харчових продуктів, які спричинили отруєння, у випадках, коли не можна зробити промивання шлунка (отруєння грибами та іншими продуктами, які не проходять через зонд, випадки суїциду та ін.). Вводять апоморфін під шкіру, іноді внутрішньом`язово. Дія розпочинається через 2-15 хвилин. Не можна викликати блювання у пацієнтів із затьмаренням свідомості, під час вагітності, у дитячому та похилому віці, при отруєннях бензином, гасом, скипидаром, кислотами, лугами та іншими речовинами, які пошкоджують слизові оболонки. Під час приймання апоморфіну можливі небажані ефекти: сонливість, пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, зорові галюцинації, невротичні розлади. У таких випадках перевагу віддають промиванню шлунка, призначають адсорбуючі та сольові проносні засоби. Стимуляторами хеморецепторів тригер-зони можуть бути різні хімічні фактори порушеного обміну речовин при недостатній функції нирок і печінки, під час вагітності. Ряд лікарських препаратів (наркотичні аналгетики, препарати наперстянки, протипухлинні засоби та ін.) також стимулюють хеморецептори.

До засобів, які збуджують блювотний центр рефлекторно, належать препарати термопсису та іпекакуани. Під час приймання всередину вони стимулюють рецептори шлунка й у великих дозах здатні провокувати блювання. Алкалоїди цих препаратів після всмоктування із кишечника можуть і безпосередньо збуджувати хеморецептори пускової зони.

Периферичну дію, пов`язану із подразненням слизової оболонки шлунка, мають сольові засоби: міді сульфат, цинку сульфат, розчин кухонної солі (2-4 чайні ложки солі на склянку теплої води).

Алкалоїди вератруму стимулюють вузлуваті ганглії аферентних волокон блукаючих нервів і тим самим спричиняють блювання.

Використання блювотних засобів у медицині дуже обмежене.

6. Протиблювотні засоби
До цієї групи лікарських засобів належать метоклопрамід (церукал), хлорпропазин, тіетилпірезин, трифтазин, етаперазин, скополамін, “Аерон”, димедрол, дипразин, меклозин, ондансетрон, тропісетрон, гранісетрон та інші.
Призначають протиблювотні засоби залежно від походження блювання.
При кінетозах (морська та повітряна хвороби) причиною блювання є перезбудження вестибулярного апарату, звідки імпульси за участі М-холіно- та Н1-гістамінових рецепторів мозочка надходять до центру блювання. Для профілактики блювання вестибулярного походження призначають таблетки «Аерон» (містять М-холіноблокатори – скополамін і гіосціамін камфорнокислий), скополамін і його трансдермальну форму – скоподерм ТТС, Н1-антигістамінні препарати димедрол і дипразин. Не є винятком, що в механізмі протиблювотної дії М-холі-ноблокаторів та антигістамінних засобів має значення їх пряма пригнічувальна дія на центр блювання. Побічними ефектами цих засобів є сонливість, сухість у роті, порушення зору.

Метоклопрамід (церукал, реглан) є одним із найбільш часто використовуваних протиблювотних засобів. Механізм його дії полягає у блокуванні D2-рецепторів тригер-зони. У великих дозах препарат також блокує 5-НТ3-серотонінові рецептори. Призначають метоклопрамід при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, метеоризмі, дискінезіях шлункового тракту, онкологічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, променевій хворобі, уремії, при затримці евакуації вмісту шлунка і рефлюкс-езофагіті. Приймають препарат усередину після їжі, у тяжких випадках вводять парентерально (внутрішьом`язово, внутрішньовенно). Ефект розвивається швидко, триває 6-8 годин. Як побічні ефекти можуть спостерігатися сонливість, шум у вухах, сухість у роті та екстрапірамідні розлади, характерні для паркінсонізму (ці явища усуваються парентеральним введенням кофеїну).

Взаємодія. Метоклопрамід прискорює всмоктування ацетилсаліцилової кислоти, парацетамолу, етанолу, сибазону, анаприліну, літію. Препарат зменшує засвоєння дигоксину і циметидину. При одночасному застосуванні метоклопраміду і нейролептиків можливе посилення екстрапірамідних розладів. Не рекомендується комбінація з будь-якими антидепресантами, оскільки можливі зміни в їх ефектах. Комбінація з антихолінестеразними препаратами призводить до взаємного ослаблення ефектів.

Із нейролептиків фенотіазинового ряду як протиблювотні засоби використовують тіетилперазин, хлорпропазин, трифтазин, етаперазин. Механізм дії препаратів пов`язаний із блокуванням дофамінових рецепторів тригер-зони. Тіетилперазин, крім того, блокує ці рецептори у блювотному центрі. Крім протиблювотної дії, препаратам властиві виражені психоседативний та антипсихотичний ефекти. Нейролептики ефективні при блюванні центрального походження.

Меклозин (бонін) одночасно має антигістамінні й антихолінестеразні властивості. Призначають препарат у вигляді таблеток для жування за 1 годину до подорожі. Препарат діє 24 години. Меклозин застосовують для профілактики і лікування нудоти, блювання і запаморочення при вестибулярних порушеннях, під час вагітності та променевої терапії. Із побічних ефектів можливі сонливість, сухість у роті, стомлюваність, порушення зору, іноді – блювання. У людей похилого віку можлива гіпотензія, а у дітей – галюцинації та судоми. Антидотів препарату немає. При одночасному застосуванні з барбітуратами, транквілізаторами, седативними засобами, етанолом можливе посилення пригнічувальної дії на ЦНС.

Ондансетрон (зофран), тропісетрон (навобан) і гранісетрон – протиблювотні препарати, які блокують 5-НТ3-серотонінові рецептори. Препарати виявляють високу ефективність при блюванні, пов`язаному з хіміотерапією злоякісних пухлин, у післяопераційному періоді, при променевій хворобі, у тому числі при неефективності інших протиблювотних засобів. Гранісетрон і тропісетрон вводять 1 раз на добу у вигляді лікувальних клізм, внутрішньовенно і приймають усередину натще за 1 годину до сніданку, запиваючи водою. Ефект розвивається через 20 хвилин і триває до 24 годин. Ондансетрон призначають 2-3 рази на день. Як побічні ефекти можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, запори. Екстрапірамідних порушень не виникає.

Протиблювотна активність також виявлена у препаратів глюкокортикоїдного ряду (дексаметазон та ін.).

Протиблювотні засоби не застосовують у хворих у коматозному стані, при глибокому пригніченні центральної нервової системи, кишковій непрохідності, шлунково-кишкових кровотечах і перфораціях виразки.
7. Засоби, що впливають на моторику кишечника
7.1. Засоби, що стимулюють моторику кишечника (прокінетики)
До цієї групи препаратів відносять засоби, що усувають атонію кишечника. Механізм дії різних прокінетиків може бути зумовлений як впливом на еферентну та аферентну іннервацію, так і безпосереднім впливом на гладенькі м`язи.

До цієї групи препаратів відносять препарати, які стимулюють


М-холінорецептори в ділянці закінчень парасимпатичних нервових волокон: М-холіноміметики (ацеклідин) та антихолінестеразні засоби (прозерин, піридостигмін, дистигмін). Також моторну функцію кишечника підвищують агоністи серотонінових 5-НТ4-рецеп-торів (цизаприд) та агоністи мотилінових рецепторів (еритроміцин, олеандоміцин). Мотилінові рецептори розміщені в антральній частині шлунка і дванадцятипалої кишки. Вони активуються мотиліном – гастроінтестинальним пептидом, який стимулює моторику шлунково-кишкового тракту.

Крім того, такі препарати, як гормональний препарат вазопресин і проносні засоби, також активують гладенькі м`язи кишечника.

До сучасних прокінетиків належить цизаприд (координакс). Препарат стимулює виділення ацетилхоліну в брижових сплетеннях кишечника й одночасно стимулює серотонінові рецептори. Препарат активує скорочення стравоходу, шлунка і кишечника. Призначають його за 30 хвилин до їди. Цизаприд не проникає до ЦНС. Із побічних ефектів можливі діарея, головний біль, диспептичні розлади. Ефективність препарату в кілька разів вища, ніж ефективність метоклопраміду і домперидону.
7.2. Засоби, що пригнічують перистальтику та
знижують спазм гладеньких м`язів кишечника

При спастичних станах шлунково-кишкового тракту для зниження його тонусу і перистальтики використовують М-холіноблокувальні засоби (атропін, платифілін, метацин), гангліоблокатори (бензогексоній, пірилен) і міотропні спазмолітики (папаверин, но-шпа).

Деяке пригнічення моторики і перистальтики відмічається при введенні адреноміметиків (ізадрин).



7.3. Протипроносні (антидіарейні) засоби
До антидіарейних засобів належать симптоматичні препарати, які усувають пронос шляхом гальмування перистальтики кишечника і скорочення його сфінктерів або усувають подразнювальний вплив на слизову оболонку кишечника. Як патогенетичне лікування розглядають застосування препаратів, що ліквідують дисбактеріоз кишечника.

Причиною діареї можуть бути різні захворювання та інтоксикації (психогенна діарея, холера, дизентерія, отруєння солями важких металів і миш`яком, різка зміна характеру їжі, недостатність секреторної функції шлунка і підшлункової залози та ін.). Часте рідке випорожнення впродовж кількох днів небезпечне дегідратацією і втратою електролітів, що може супроводжуватися гіпотонією, порушеннями свідомості, судомами та іншими розладами.

Усунення діареї при кожному захворюванні потребує специфічного лікування. Так, при інфекційних ентероколітах необхідно призначити хіміотерапію. При проносах, зумовлених недостатністю секреторної функції шлунка або підшлункової залози, призначають препарати замісної терапії (пепсин, шлунковий сік та ін.). У разі дисбактеріозу знищується патогенна флора і проводиться замісна терапія за допомогою кисломолочних продуктів та препаратів, які містять біфідобактерії.

Крім зазначеної терапії, застосовують засоби з неспецифічною протизапальною дією. До цієї групи відносять обволікаючі, в`яжучі, адсорбуючі засоби.

В`яжучі засоби здатні утворювати на поверхні слизових оболонок, ерозій або виразок плівку, яка захищає пошкоджену шкіру або слизову від подразнення і зменшує запалення. Як наслідок – зменшується моторика кишечника, прискорюється епітелізація виразок та ерозій. Із групи в`яжучих препаратів для лікування діареї використовують органічний препарат танальбін, відвари і настої трави звіробою, кори дуба, плоди чорниці та черемхи, а також неорганічний препарат – бісмуту нітрат основний.

Танальбін – сполука таніну з білком казеїном. Він проявляє в`яжучий ефект лише в кишечнику, оскільки перетравлюється білковий компонент препарату і вивільняється танін, який і викликає в`яжучий ефект. Захищаючи слизову оболонку від подразнення і ослабляючи запалення, танін зменшує перистальтику кишечника і ліквідує пронос. Танальбін призначають усередину по 1-2 таблетки
3-4 рази на день.

Бісмуту нітрат основний має в`яжучий і протимікробний ефекти.

Усі перелічені в`яжучі засоби використовують при запальних процесах тонкого і товстого кишечників самостійно або в комбінації з протимікробними, спазмолітичними та обволікаючими засобами.

Обволікаючі засоби – це високомолекулярні сполуки, що утворюють з водою колоїдні сполуки, здатні механічно захищати слизову оболонку шлунково-кишкового тракту від подразнення. Унаслідок цього зменшується рефлекторна перистальтика кишечника, створюються умови для зниження запального процесу. Як обволікаючі засоби використовують слизи із крохмалю, аравійської камеді; відвар насіння льону; настій, екстракт і порошок кореня алтеї.

Як адсорбуючі засоби застосовують активоване вугілля (кар-болен), холестирамін. Препарат використовують при гастритах, метеоризмі, інфекційних захворюваннях, харчових інтоксикаціях, отруєннях.

При диспепсіях, метеоризмі призначають активоване вугілля по 1-2 грами 3-4 рази на день. При гострих отруєннях – по 20-30 грамів з подальшим введенням сольового послаблюючого засобу.

Холестирамін – аніоннообмінна смола, що утворює нерозчинні комплекси з жовчними кислотами, мікробними токсинами та вірусами. Препарат призначають усередину. Тривалі курси не проводять, оскільки препрат може порушувати всмоктування жирів і жиророчинних вітамінів (А, D, Е, К).

Із синтетичних протипроносних засобів широко застосовують лопераміду гідрохлорид (імодіум), який за структурою нагадує опіоїдні аналгетики. Препарат знижує тонус і перистальтику кишечника за рахунок зв`язування з опіоїдними -рецепторами кишечника. Підвищує тонус сфінктера воротаря. Препарат чинить слабку болеза-спокійливу дію. Протипроносний ефект розвивається швидко і триває до 4-6 годин. Призначають препарат при гострій діареї після кожного випорожнення або 1-6 разів на день при хронічній діареї. Із побічних ефектів можуть бути закреп, нудота, запаморочення. У дітей до 3 років сонливість і пригнічення дихання. При передозуванні картина, як при отруєнні морфіном. Антидотом є налоксон.


7.4. Вітрогінні засоби
При метеоризмі кишечника використовують вітрогінні засоби, які одержують із листя м`яти перцевої, квітів ромашки лікарської, симетикон.

Листя м`яти перцевої містять ефірні олії, каротин, флавоноїди, поліфеноли, стероли, мікроелементи. Основною лікарською речовиною є ментол, який при потраплянні на слизові оболонки і шкіру подразнює холодові рецептори і спричиняє відчуття холоду. У відповідь на збудження холодових рецепторів звужуються поверхневі судини і рефлекторно розширюються судини внутрішніх органів. Ця властивість ментолу використовується під час приймання валокордину, який містить ментол, при болях у серці. Ментол має також легку місцевоанестезувальну та антисептичну активність. Потрапляючи до шлунково-кишкового тракту, ментол подразнює рецептори слизової оболонки шлунка і кишечника, активує їх перистальтику і секрецію. Одночасно препарати м`яти стимулюють секрецію жовчі. Галенові препарати м`яти перцевої проявляють спазмолітичну дію, пригнічують процеси гниття та бродіння у кишечнику.

Квітки ромашки лікарської містять флавоноїди, діоксикумарини, холін, аскорбінову кислоту, каротин, гіркоти, слиз і ефірну олію. Ефірна олія ромашки проявляє легкий збуджувальний ефект на центри довгастого мозку, активує скоротливу активність міокарда, розширює мозкові судини, проявляє жовчогінну дію. У великих дозах ефірна олія пригнічує центральну нервову систему і знижує тонус скелетних м`язів. Галенові препарати ромашки лікарської використовують як потогінні, антиспастичні препарати при болях у шлунку і кишечнику, при виразковій хворобі або при запальних процесах. Препарати ромашки лікарської можуть використовуватися як жовчогінні, антисептичні, вітрогінні засоби. Діючи на слизову, вони знижують запалення, активують регенерацію епітелію, проявляють місцевоанестезувальну активність.

Симетикон (дисфлатил) застосовується в наш час часто при всіх типах надлишкового газоутворення. Препарат отриманий на основі кремнію. Це нетоксичний піногасник, він не всмоктується через слизову оболонку кишечника. Призначають препарат 2-3 рази на день. Не викликає побічних ефектів.

7.5. Проносні засоби
Класифікація проносних засобів:

І Неорганічні засоби.

1 Сольові проносні засоби: магнію сульфат, натрію сульфат, карловарська сіль, моршинська сіль.

ІІ Органічні засоби.

1 Препарати рослинного походження:

а) рослинні олії - олія рицинова;

б) препарати, що містять антраглікозиди: екстракт жостеру рідкий (сухий), таблетки ревеню, настій листя сени.

2 Синтетичні засоби: фенолфталеїн, ізафенін.



3 Засоби, що збільшують об`єм вмісту кишечника: агар, висівки, мукофальк.
7.5.1. Сольові проносні засоби
Магнію сульфат, натрію сульфат, карловарську і моршинську солі призначають для очищення всього (тонкого і товстого) кишечника. Сульфати магнію і натрію створюють у кишечнику високий осмотичний тиск, завдяки чому затримують у просвіті кишечника воду. Об`єм вмісту кишечника збільшується, що супроводжується збудженням механорецепторів і посиленням перистальтики. Препарати діють на всій довжині тонкого і товстого кишечників. У результаті з`являються часті та об`ємні рідкі випорожнення. Ці препарати призначають у випадках гострих запорів або при отруєннях. Приймають усередину по 15-30 грамів, запиваючи 1-2 склянками води. Ефект розвивається через 4-6 годин. Препарати показані при гострих отруєннях, для приймання разом із протиглистними засобами. Небажані ефекти під час приймання магнію сульфату: пригнічення ЦНС, зниження тиску, седативний і снодійний ефекти, пригнічення скорочення серця. Сольові проносні засоби можуть викликати дегідратацію організму, порушення засвоєння їжі.
7.5.2. Рослинні олії
Олію рицинову одержують із насіння кліщовини. Це один із найстаріших проносних засобів. У дванадцятипалій кишці під впливом панкреатичних ліпаз олія розщеплюється з утворенням гліцерину і рицинової кислоти, яка подразнює рецептори по всій довжині кишечника. Крім того, рицинова кислота порушує всмоктування іонів і води, а частина рицинової олії, що не розщепилася, і гліцерин пом`якшують калові маси. Препарат приймають натще по 15-30 мл упродовж 30 хвилин. Проносний ефект розвивається через 2-6 годин. Рицинова олія діє по всій довжині кишечника. Застосовують рицинову олію при гострих запорах, для підготовки хворого до рентгенологічного та інших видів інструментальних досліджень, при підготовці хворого до операції на органах черевної порожнини, при отруєннях речовинами, які не розчинні у жирах. Рицинова олія посилює скоротливу активність міометрія. Під час її приймання можуть бути такі побічні ефекти, як спастичні болі у животі, рефлекторне скорочення матки, мальабсорбція, гіпокаліємія.
7.5.3. Рослинні препарати, що містять
антраглікозиди

Ці препарати посилюють перистальтику товстого кишечника і полегшують виведення калових мас. Найбільш широкого застосування набули препарати із листя сени, кори жостеру, кореня ревеню, плодів жостеру, листя алое та ін. Антраглікозиди, які є у рослинній сировині, не мають проносної дії. Лише після відщеплення від їх молекули флавоїдної частини у лужному середовищі кишечника під впливом бактеріальної флори і вивільнення антрахінонів (емозин, хризофанеїн, сенідини та ін.) препарати набувають здатності стимулювати перистальтику кишечника. До антрахінонів дуже чутливі рецептори товстого кишечника: вони реагують на такі концентрації цих речовин, до яких рецептори тонкої кишки не чутливі. Крім того, саме в тонкому кишечнику вивільняється основна кількість антрахінонів, де й виявляється їх дія. Антрахінони частково всмоктуються у кров і виділяються із сечею та потом, також можуть виділятися з молоком матері. Призначають препарати частіше на ніч або вранці перед сніданком, але не частіше ніж 1 раз на 2-3 дні. Проносний ефект розвивається через 8-10 годин. При тривалому застосуванні препаратів, що містять антраглікозиди, можуть розвиватися пошкодження слизової оболонки, а потім і м`язового шару кишки. Унаслідок відкладання антраглікозидів у слизовій оболонці поступово розвивається атрофія м`язового шару, і запори набувають хронічного перебігу та важко піддаються терапії. Довготривале використання антраглікозидів супроводжується порушеннями функції печінки, гіпокаліємією та гіпомагніємією.

7.5.4. Синтетичні проносні засоби
Фенолфталеїн, ізафенін, гуталакс, дуфалак, бісакодил та інші синтетичні проносні засоби за своїми ефектами та показаннями до застосування подібні до препаратів рослинного походження, але відрізняються іншими механізмами дії.

Фенолфталеїн всмоктується у тонкому кишечнику і потім секретується у товстому, де подразнює рецепторні закінчення і затримує абсорбцію електролітів і води. Проносний ефект розвивається через 6-8 годин. Препарат добре переноситься, однак в організмі може кумулювати і несприятливо впливати на нирки. Можливі алергічні реакції, кишкові коліки, прискорене серцебиття, колапс, порушення дихання, подразнювальна дія на нирки, гіпокаліємія, гіпокалігістія.

Ізафенін за механізмом дії і показаннями подібний до фенол-фталеїну, але дещо менш токсичний.

Препарати гуталакс, дуфалак і бісакодил близькі за хімічною будовою і своїми властивостями. Вони не всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. У товстому кишечнику під дією бактерій від цих препаратів відщеплюються певні радикали, і препарати перетворюються в активну форму, яка чинить стимулювальну дію на рецептори слизової оболонки кишечника і посилює його перистальтику. Застосовують препарати при хронічних запорах і за необхідності випорожнення кишечника при діагностичних процедурах. Призначають усередину, ефект розвивається через 6-10 годин.

Існують комбіновані проносні препарати для лікування хронічних запорів – кафіол, регулакс.

Послаблювальну дію мають вазелінове масло та інші інертні масла. Дисахариди (лактулоза і сорбітол) розм`якшують вміст товстої кишки і збільшують її об`єм, що призводить до збільшення перистальтики. Для швидкого випорожнення прямої кишки використовують гліцеринові свічки. Вони подразнюють слизову і стимулюють скорочення прямої кишки через 15-20 хвилин.




7.5.5. Засоби, що збільшують об`єм вмісту

кишечника
До цієї групи відносять агар, висівки, макроголь 4000, мукофальк. Вони не всмоктуються у кишечнику, збільшують об`єм неперетравленого залишку, абсорбують воду і набухають, викликають розтягнення кишечника і механічно стимулюють його скорочення. Препарати призначають усередину з великою кількістю води. Дія розвивається через 12-48 годин після приймання. Застосовують препарати при запорах із синдромом подразненої кишки.

Агар містить нерозчинену геміцелюлозу. При контакті з водою утворює гель.

Висівки – це побічний продукт обробки пшениці, містять 20% целюлози.

Макроголь 4000 (форлакс) – високомолекулярна сполука, яка містить довгі лінійні полімери, здатні за допомогою водневих зв`язків утримувати молекули води.

Мукофальк одержують із насіння подорожника. Він складається із епідермісу і висохлих шарів насіння, які здатні набухати і зв`язувати воду. Частина препарату в організмі зазнає розщеплення під дією бактерій. Це приводить до збільшення калових мас і збільшення бактері-альної маси калу. Продукти бактеріального розщеплення сприяють нормальній життєдіяльності клітин слизової оболонки товстої кишки і регулюють моторику кишечника. Мукофальк приводить до норми консистенцію калу і частоту випорожнень, зменшує метеоризм і супутні болі. Препарат призначають усередину, змішуючи його з рідиною, і також додатково запивають склянкою рідини. Між прийманнями препарату і рідини повинен бути інтервал 0,5-1 година. Побічні ефекти – метеоризм, відчуття переповнення у животі, обструктивна непрохідність кишечника (у разі якщо недостатньо приймають рідини).
8. Препарати, які застосовують для лікування
дисбактеріозу кишечника

Дисбактеріоз – це якісне та кількісне порушення природної флори кишечника. Причиною дисбактеріозу можуть бути приймання антибіотиків, нераціональне харчування (вживання продуктів, що вбивають мікрофлору), токсикоінфекція, стреси, вплив алергенів та іонізуючого випромінення, отруєння хімічними речовинами, зміни складу води та їжі тощо.

Нормальна мікрофлора тонкого кишечника така. У клубовій кишці загальна кількість бактерій становить 106 колонієутворювальних одиниць (КУО) /мл. В інших відділах тонкого кишечника –


104 КУО/мл. У дванадцятипалій і тонкій кишках живуть стрептококи, лактококи і вейлонели, у клубовій – кишкова паличка та анаеробні бактерії.

Товста кишка є більш заселеною. Кількість мікроорганізмів тут досягає 1011КУО/г фекалій, серед яких переважно висівається 8-9 різних анаеробних і факультативно-анаеробних мікроорганізмів (біфідобактерії, лактобактерії, ешеріхії, ентерококи, пептострептококи та ін.).

Крім облігатних мікроорганізмів, кишечник заселений факультативною (умовно-патогенною) мікрофлорою. До них відносять бактероїди (107-1011 КУО/г калу), пептококи (105-106 КУО/г), стрептококи (104-105КУО/г), клостридії (103 КУО/г), плісневі грибки (102 КУО/г) та інші (стафілококи, анаеробні бацили, кандиди, протей, цитробактер, ентеробактер, серації, клебсієли, фузобактерії, еубактерії, патенобактерії).

Крім того, допускається невелика кількість (до 102 КУО/г) інших транзиторних видів мікроорганізмів.

Стабільна мікрофлора кишечника необхідна для життя людини. Вона забезпечує:

1. Нормальне травлення і синтез багатьох ферментів, що беруть участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, холестерину, нуклеїнових кислот і сприяє всмоктуванню вітамінів D, Са2+, Fe2+ та інших макро- і мікроелементів.

2. Синтез вітамінів групи В і К, незамінних амінокислот.

3. Попередження бактеріального заселення патогенною або умовно-патогенною мікрофлорою (колонізаційна резистентність). Це забезпечується за рахунок конкуренції з екзогенними бактеріями за рецептори зв`язування і фактори харчування, за рахунок синтезу нормальною мікрофлорою сполук з антибактеріальною активністю (реутерину, плантарицину, лактоцидину, лактоліну, коліцину та ін.); за рахунок продукції нормальною мікрофлорою оцтової та молочної кислот, які перешкоджають розмноженню гнильної (клостридій, протея та ін.) і патогенної (шигели, сальмонели та ін.) флори.

4. Детоксикацію ксенобіотиків (лікарських препаратів та ін.). Ксенобіотики у кишечнику зазнають біотрансформації з утворенням нетоксичних продуктів, які швидко виводяться із організму. У кишечнику здебільшого відбуваються реакції гідролізу і відновлення, а у печінці – реакції окислення й утворення водорозчинних продуктів.

5. Формування гуморального і клітинного імунітету, а також неспецифічних захисних реакцій організму (стимуляція утворення лізоциму, інтерферону та ін.).

У процесі формування дисбактеріозу виникають функціональні шлунково-кишкові розлади, які часто супроводжуються сенсибілазацією організму і розвитком алергічних реакцій. Розмноження умовно-патогенної мікрофлори, що входить до складу мікробних асоціацій, може призвести до розвитку кишкових інфекцій.

Залежно від розвитку дисбактеріозу розрізняють три ступені його тяжкості.

1-й ступінь дисбактеріозу кишечника (компенсований) характеризується зниженням на 1-2 порядки кількості біфідобактерій і лактобактерій. Можливе зниження або збільшення вмісту кишечної палички з появою змінених її форм (більше 15%). У той же час вміст у фекаліях летких жирних кислот підвищується або знижується порівняно з нормою, вміст спочатку знижений, а кількість фенілоцтової кислоти і метиламіну підвищений. Збільшується вміст щавлевої кислоти. Клінічно ці зміни проявляються у вигляді метеоризму, запорів, зниження апетиту та ін.

2-й ступінь дисбактеріозу (субкомпенсований) характеризується наявністю одного виду умовнопатогенних мікроорганізмів у кількості не вище 105 КУО/г фекалій або асоціацій умовно-патогенних бактерій у титрах 103-104 КУО/г фекалій. Для цього ступеня характерні високі титри лактозонегативних кишкових паличок (>104 КУО/г фекалій) або кишкових паличок зі зміненими ферментативними властивостями. Одночасно змінюється вміст у фекаліях фенольних сполук (крезолу та індолу), в десятки разів зменшується кількість скатолу в калі. Вміст індолу зростає більше ніж у 2 рази, дещо знижується вміст крезолу і в 10 разів знижується питома вага скатолу. В цілому екскреція карбонових ароматичних кислот, фенольних та індольних сполук знижена. Зменшується екскреція гістаміну, серотоніну, а виведення метиламіну зростає. У клінічній картині виникають симптоми ентериту, коліту, рідше – гастриту.

3-й ступінь дисбактеріозу (декомпенсований) – виявлення умовно-патогенних мікроорганізмів у високих титрах як одного виду, так і в асоціаціях. Знижується кількість фенольних сполук, що виводяться з калом: індолу, крезолу. Практично відсутній скатол. Співвідношення індолу вище, ніж крезолу. Різко збільшується у фекаліях вміст фенілпропіонової кислоти. Екскреція гістидину і серотоніну може бути вищою або нижчою за норму. Вміст карбонових кислот у калі змінюється так, що леткі жирні кислоти знижуються, зникає щавлевооцтова кислота, проте зростає виведення α-кетоглутарової кислоти. Клінічно цей ступінь дисбактеріозу супроводжується транзиторною бактеріємією: підвищенням температури тіла, лихоманкою, головними болями, стійкою діареєю, переймоподібними болями у животі та ін.
Лікування дисбактеріозу передбачає застосування препаратів, що діють у таких напрямках:


  1. відновлення дефициту нормальної мікрофлори кишечника (пробіотики);

  2. стимуляція росту мікроорганізмів, що нормалізують флору кишечника (пребіотики);

  3. пригнічення розмноження умовно-патогенних мікроорганзімів або їх асоціацій (бактеріофаги, антибіотики, оксихінолони, нітрофурани та ін.);

  4. підвищення активності імунітету (імуностимулятори);

  5. покращання процесів травлення за допомогою ферментних препараатів;

  6. зменшення гіповітамінозів (вітаміни групи В і К, та ін.);

  7. адсорбція бактерій, токсинів, газів та алергенів (сорбенти).


8.1. Препарати, що відновлюють дефіцит
нормальної мікрофлори кишечника

Для відновлення нормальної мікрофлори кишечника у людей використовують пробіотики, препарати, що містять живі мікроорганізми і продукти мікробного походження. Бактерії, які прижилися в кишечнику, продукують оцтову і молочну кислоти, які пригнічують гнильні й газоутворювальні мікроорганізми (клостридії, протей, бактероїди та ін.), утворюють антибактеріальні речовини, які гальмують поділ різних умовно-патогенних мікроорганізмів і збудників кишкових інфекцій.

Усі пробіотики діляться на 4 групи:

1. Монокомпонентні препарати, які містять живі бактерії, що належать до нормальних симбіотиків (біфідобактерії, лактобактерії, кишкові палички, пропіоновокислі бактерії та ін.) або до самоелімізувальних антагоністів (Bacillus subtilis, B. lickenibormis та ін.). До цієї групи препаратів відносять біфідобактерин, лактобактерин, бактиспорин, нутралін.

2. Полікомпонентні препарати: біфілонг (Bifidobacterium bifidum i B. Longum), ацилат (3 різних штами Lactobacillus acidophilus), лінекс (Lactobacillus acidophilus, Bifidobacterium bifidum, Enterococcus faecalis), біфідин (Bifidobacterium adolescentis i Echerichia coli), біфінорм (Bifidobacterium bifidum, B. longum, B. аdolescentis) та ін.

3. Комбіновані препарати: біфідумбактерин форте (Bifidobacterinum bifidum на активованому вугіллі у вигляді мікроколоній), кіпацид (Lactobacillus acidophilus і комплексний імуноглобулін), аципол (Lactobacillus acidophilus і полісахарид кефірних грибків).

4. Рекомбінантні (генно-інженерні) препарати: субалін (штам Bifidobacterium subtilis, який несе клоновані гени, що контролюють синтез α-інтерферону).


8.2. Препарати, що стимулюють ріст нормальної

мікрофлори у кишечнику
Із цією метою використовують пребіотики, препарати немікробного походження, які стимулюють ріст і розвиток нормальної мікрофлори. До таких препаратів належать пантотенат кальцію, памба (параамінометилбензойна кислота), хілак-форте (містить молочну кислоту, концентрат продуктів метаболізму бактерій тонкого і товстого кишечників, які синтезують молочну кислоту, лактозу, амінокислоти), нормазе (дюфалак, лактулоза) – синтетичний дисахарид, що сприяє підкисленню вмісту товстого кишечника, зниженню концентрації гнильних бактерій; лізоцим (білковий фермент, що має біфідогенні властивості, активний щодо грампозитивних кокових мікроорганізмів); гідролізат казеїну, дріжджовий екстракт, молочна сироватка, муцин, глікопептиди молозива та ін.

Призначають пробіотики тільки у випадках визначення у фекаліях нормального вмісту лактобацил. Для досягнення більш стійкого ефекту доцільно пробіотики і пребіотики призначати разом. Існують готові комплексні препарати: біфіліз (Bifidobacterium bifidum і лізоцим), біфіформ (Bifidobacterium longum, Enterococcus faecium i неактивні інгредієнти, необхідні для живлення і розмноження бактерій).



8.3. Препарати, які пригнічують розмноження

умовно-патогенних мікроорганізмів або їх асоціацій
Для вибіркового пригнічення розмноження умовно-патогенної флори застосовують фаги: коліпротейний бактеріофаг (ефективний щодо поширених ентеропатогенних ешерихій, протеїв вульгарис і мірабіліс), синьогнійний бактеріофаг, стафілококовий бактеріофаг (активний щодо золотистого стафілокока та епідермального стафілокока), клебсієловий полівалентний очищений бактеріофаг, піобактеріофаг комбінований рідкий (активний проти клебсієл, стафілокока, стрептокока), піобактеріофаг полівалентний (активний проти стафілококів, стрептококів, клебсієл, ешерихій, синьогнійної палички, протеїв). Для призначення бактеріофагів необхідно провести бактеріологічне дослідження калових мас хворого. Для завершення бактеріологічного лікування можна призначити інтести-бактеріофаг рідкий, до його складу входить дуже широкий спект фагів. За ефективністю бактеріофаги перевершують антибактеріальні препарати, вони не викликають токсичних і алергічних реакцій, практично не мають протипоказань.

У випадках декомпенсованого дисбактеріозу можуть призначатися різні антибіотики (аміноглікозиди, макроліди, монобактами, пеніциліни, цефалоспорини, протигрибкові препарати та ін.), синтетичні протимікробні препарати, такі як оксихінолони (у тому числі препарат інтетрикс), нітрофурани та ін. Для захисту нормальної мікрофлори кишечника антибактеріальну терапію проводять на фоні підключення на 3-5-му тижні лікування деяких пробіотиків (лактобактерину, бактисубтилу та ін.).


8.4. Препарати, що підвищують імунітет
При декомпенсованих дисбактеріозах часто застосовують імуномодулятори – мієлопід, лікопід, натрію нуклеїнат, комплексний імуноглобуліновий препарат (містить антитіла до ентеробактерій, а також до інших грамнегативних мікроорганізмів) та ін.
8.5. Препарати, що покращують травлення
До цієї групи препаратів належать засоби, що містять ферменти: панкреатин, панзинорм, аболін, мезим форте, фестал та ін.

8.6. Препарати, що усувають гіповітамінози
При дисбактеріозі призначають вітаміни групи В і К, оскільки синтез вітамінів мікрофлорою порушений і через запалення слизової оболонки кишечника порушене їх усмоктування. Краще вітаміни призначати при дисбактеріозі парентерально.
8.7. Адсорбенти бактерій, токсинів,

алергенів і газів
Лікування декомпенсованого дисбактеріозу починають із
3-7-денного призначення сорбентів. На фоні їх приймання або відразу після нього призначають курс бактеріофагів та антибіотиків. Як сорбенти застосовують активоване вугілля, карболен, карболонг, мікросорбіт, полівалентні препарати лігніну: поліфепан, білігнін, лігносорб, природні ентеросорбенти: каолін, полісорб МП, смектааніонообмінні смоли (холестирамін) та ін.
Список літератури

  1. Клінічна фармакологія : підручник : у 2 т. / за ред. О. М. Біло-вола, І. К. Латогуза, А. Я. Циганенка. – К. : Здоров`я, 2005.

  2. Клінічна фармакологія : підручник : у 2 т. / за ред. І. К. Лато-гуза, Л. Т. Малої, А. Я. Циганенка. – Харків : Здоров`я, 1995.

  3. Михайлов И. Б. Клиническая фармакология: учебник. – 4-е изд., пераб. и доп. – М. : АСТ СПБ : Сова, 2005. – 518 с.

  4. Клиническая фармакология: учебник / под ред. В. Г. Кукеса. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ГЭОТАР-Мед, 2006. – 944 с.

  5. Клиническая фармакология / С. В. Налетов, И. А. Зупанец,
    Т. Д. Бахтеева и др. – Харьков : Изд-во НФаУ: Золотые страницы, 2005. – 448 с.

  6. Чекман И. С. Биохимическая фармакодинамика. – К. : Здоровье, 1991.

  7. Клиническая фармакология и фармакотерапия / Ю. Б. Бе-лоусов, В. С. Моисеев, В. К. Лепахин. – М. : Универсум паблишинг, 1997. – 531 с.

  8. Метелица В. И. Справочник по клинической фармакологии сердечно-сосудистых лекарственных средств. – М. : Медпрактика, 1996. – 784 с.

  9. Фармакотерапія / за ред. акад. Б. А. Самури. – Харків : Прапор, ПФаУ, 2000. – Т. 1. – 672 с., Т. 2. – 688 с.

  10. Клінічна фармакологія: підручник / О. І. Залюбовська, С. М. Коваль, О. М. Литвинова. – Харків : Видавничий дім «ІНЖЕК», 2003. – 688 с.

  11. Машковский М. Д. Лекарственные средства : в 2 т. – М. : Медицина, 2008.

  12. Клиническая фармакология: в 2 т. / Д. Р. Лоуренс, П. Н. Бен-нит. – М., 1991.

  13. Клінічна фармакологія і фармакотерапія в кардіології /
    О. В. Давидович, Н. Я. Давидович. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. – 318 с.

  14. Фармакологія: підручник / за ред. чл.-кор. НАН і АМН України проф. І. С. Чекмана. – Київ : Вища школа, 2011.

  15. Харкевич Д. А. Фармакология: учебник. 10-е изд., испр., переработ. – М. : ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 752 с.

  16. Клиническая кардиология. Руководство для врачей: практич. пособие / В. В. Горбачев, А. Г. Мроген, М. С. Пристром и др.; под ред. В. В. Горбачева. – Москва : Книжный Дом, 2007. – 864 с.

  17. Діагностика та лікування серцево-судинних захворювань: навчальний посібник / В. В. Лаба, Н. В. Демихова, В. Г. Псарьова. – Суми : Вид-во СумДУ, 2008. – 214 с.

ЗМІСТ

Тема 1. Засоби, що впливають на органи дихання......................

1. Засоби, що застосовують при синдромі бронхіальної обструкції........................................................................................

1.1. Бронхолітики (бронходилятатори)....................................

1.1.1. Препарати, що стимулюють -адренорецептори бронхів.........................................................................................

1.1.2. М-холіноблокатори..........................................................

1.1.3. Спазмолітики міотропної дії..........................................

1.1.4. Блокатори α-адренорецепторів......................................

1.1.5. Блокатори кальцієвих каналів (БКК)..............................

1.2. Засоби, що усувають набряк слизової оболонки бронхів.

1.2.1. Глюкокортикоїди..............................................................

1.2.2. Стабілізатори мембран тучних клітин........................

1.2.3. Засоби, що впливають на систему лейкотрієнів.

Блокатори синтезу лейкотрієнів.............................................

1.2.4. Блокатори лейкотрієнових рецепторів..........................

2. Відхаркувальні засоби...............................................................

2.1. Відхаркувальні засоби прямої дії.......................................

2.2. Відхаркувальні засоби рефлекторної дії............................

2.3. Муколітичні засоби.............................................................

3. Протикашльові засоби..............................................................

4. Стимулятори дихання (аналептики).........................................

5. Лікарські засоби, які застосовують для лікування набряку легень...............................................................................................

Тема 2. Засоби, що впливають на функції органів травлення..

1. Засоби, що впливають на апетит..............................................

1.1. Засоби, що стимулюють апетит..........................................

1.2. Засоби, що пригнічують апетит (анорексигенні засоби)..........................................................................................

2. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.................

3. Засоби, що використовують при гіпофункції травних залоз....

3.1. Препарати, що використовують при гіпосекреції залоз шлунка.........................................................................................

3.2. Засоби, що використовують при підвищеній секреторній функції слизової оболонки шлунка, порушеннях її трофіки та регенерації......................................................................................

3.2.1. Засоби, що зменшують секреторну активність залоз шлунка.........................................................................................

3.2.1.1.М-холіноблокувальні засоби...........................................

3.2.1.2. Н2-гістаміноблокатори.................................................

3.2.1.3. Блокатори протонової помпи......................................

3.2.1.4. Простагландини і їх синтетичні похідні....................

3.2.1.5. Блокатори гастринових рецепторів............................

3.2.2. Препарати з антигелікобактерною активністю (еридикаційна терапія)...............................................................

3.2.3. Гастропротектори.............................................................

3.2.3.1. Препарати, що створюють механічний захист на

слизовій оболонці.........................................................................

3.2.3.2. Препарати, що підвищують захисну функцію слизового бар`єра і стійкість слизової оболонки....................

3.2.4. Антацидні засоби..............................................................

3.2.5. Репаранти………...……………………………………....

3.3. Препарати, що використовують при гіпофункції підшлункової залози......................................................................

3.4. Препарати, що пригнічують секрецію підшлункової

залози..............................................................................................

3.5. Препарати, що поліпшують функції печінки

(гепатотропні препарати)..............................................................

3.5.1. Засоби, що стимулюють утворення жовчі.....................

3.5.2. Препарати, що сприяють виведенню жовчі...................

3.5.3. Гепатопротекторні засоби................................................

3.5.4. Холелітичні препарати.....................................................

4. Засоби, що впливають на моторику шлунка (прокінетичні засоби).............................................................................................

5. Блювотні засоби.........................................................................

6. Протиблювотні засоби...............................................................

7. Засоби, що впливають на моторику кишечника.....................

7.1. Засоби, що стимулюють моторику кишечника (прокінетики)...............................................................................

7.2. Засоби, що пригнічують перистальтику та знижують спазм гладеньких м`язів кишечника.........................................

7.3. Протипроносні (антидіарейні) засоби................................

7.4. Вітрогінні засоби.................................................................

7.5. Проносні засоби...................................................................

7.5.1. Сольові проносні засоби..................................................

7.5.2. Рослинні олії.....................................................................

7.5.3. Рослинні препарати, що містять антраглікозиди...........

7.5.4. Синтетичні проносні засоби............................................

7.5.5. Засоби, що збільшують об`єм вмісту кишечника….....

8. Препарати, що застосовують для лікування дисбакте-ріозу кишечника…......................................................................

8.1. Препарати, що відновлюють дефіцит нормальної мікрофлори кишечника………………………………………..

8.2. Препарати, що стимулюють ріст нормальної мікрофлори кишечнику…………......…………………………

8.3. Препарати, що пригнічують розмноження умовно-патогенних мікроорганізмів або їх асоціацій…..............……

8.4. Препарати, що підвищують імунітет......………………...

8.5. Препарати, що покращують травлення……………….....

8.6. Препарати, що усувають гіповітамінози………………...

8.7. Адсорбенти бактерій, токсинів, алергенів і газів…….....

Список літератури...................................................................................







1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка