Курс лекцій з фармакології Розділ «засоби, що впливають на центральну нервову систему»



Сторінка1/7
Дата конвертації10.11.2016
Розмір0.98 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Висоцький І.Ю., Храмова Р.А.


Курс лекцій з фармакології
Розділ
«ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЦЕНТРАЛЬНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ»


Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Висоцький І.Ю., Храмова Р.А.




Курс лекцій з фармакології

Розділ

«ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЦЕНТРАЛЬНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ»

Рекомендовано вченою радою

Сумського державного університету

як навчальний посібник

Суми

Вид-во СумДУ

2008



УДК 615.21 (075.8)

В 53

Рекомендовано до друку вченою радою

Сумського держаного університету

(протокол №6 від 31.01.2008 р.)

Рецензенти:

д-р мед. наук Л.Н. Приступа

(Сумський державний університет);

д-р мед. наук, проф. О.О. Потапов

(Сумський державний університет)

Висоцький І.Ю., Храмова Р.А.

В53 Курс лекцій з курсу “Фармакологія”. Розділ “Засоби, що впливають на центральну нервову систему”: Навчальний посібник. - Суми: Вид-во СумДУ, 2008. - 82 с.



ISBN 978-966-657-173-4

Посібник містить тексти лекцій, де розглядаються засоби, які впливають на центральну нервову систему, що відповідає програмі, затвердженій МОЗ України і ЦМК з вищої медичної освіти. Викладені механізми дії, фармакодинаміка, фармакокінетика, показання і протипоказання до застосування, побічна дія основних препаратів.

Для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації.

УДК 615.21(075.8)
ISBN 978-966-657-173-4 © І.Ю. Висоцький, Р.А. Храмова, 2008

© Вид-во СумДУ, 2008

Лекція 1

ЗАСОБИ ДЛЯ НАРКОЗУ (ЗАГАЛЬНІ АНЕСТЕТИКИ)


Засоби для наркозу (загальні анестетики) - це лікарські засоби, введення яких у організм супроводжується зворотною втратою свідомості, всіх видів чутливості, зниженням тонусу і рефлекторної активності на фоні збереження життєво важливих функцій організму.
Механізм дії

Засоби для наркозу пригнічують синаптичну передачу збудження в ЦНС (центральна нервова система) шляхом взаємодії з мембранами клітин. Загальні анестетики включаються у фосфоліпідний бішар і гідрофобні зони білків клітинних мембран, що супроводжується зміною структурно-функціонального стану останніх. У результаті порушується робота кальцієвих і натрієвих каналів. Зменшення потоку іонів натрію у клітину супроводжується зниженням збудливості нейронів. Зменшення вхідного потоку кальцію є причиною порушення виділення медіаторів із пресинаптичної мембрани. У ЦНС при цьому знижується активність адренергічної і одночасно підвищується активність ГАМК-ергічної та опіатергічної передач нервових імпульсів.


Класифікація препаратів

І Засоби для інгаляційного наркозу

1 Леткі рідини:


  • ефір для наркозу;

  • фторотан;

  • енфлуран;

  • ізофлуран.

2 Газоподібні речовини:

  • закис азоту.

ІІ Засоби для неінгаляційного наркозу

1 Похідні барбітурової кислоти:


  • тіопентал-натрій;

  • гексенал.

2 Небарбітурові препарати:

  • кетамін (кеталар, каліпсол);

  • предіон;

  • пропанідид;

  • натрію оксибутират.

Засоби для інгаляційного наркозу


Ефір для наркозу. Висока активність діетилового ефіру при відносно незначній токсичності дозволяє досягти необхідної глибини наркозу і розслаблення скелетних м`язів при достатньому вмісті кисню у суміші, яка вдихається пацієнтом. Ефірним наркозом легко керувати.

При застосуванні ефіру чітко виражені всі стадії наркозу.

Стадія аналгезії триває 1-3 хвилини. Вона характеризується поступовою втратою больової чутливості й частковим збереженням інших видів чутливості й свідомості. Однак у подальшому у хворого розвивається амнезія на події, які відбуваються в цьому періоді.

Стадія збудження триває 10-20 хвилин. Вона проявляється у вигляді рухового неспокою, мовного збудження, порушення ритму дихання, імпульсивними спробами встати з операційного столу та ін. Свідомість повністю втрачена. Всі рефлекси активовані. Дихання часте. Відмічаються тахікардія, коливання артеріального тиску. У зв`язку з подразливою дією ефіру можуть виникнути кашель, гіперсекреція бронхіальних і слинних залоз; а при потраплянні ефіру в шлунок - блювання. При подразненні верхніх дихальних шляхів можливе зменшення частоти дихання до апное та серцевого ритму до зупинки серця. Ці ефекти попереджають введенням атропіну.

Стадія хірургічного наркозу. На фоні ефіру пригнічення міжнейронної передачі імпульсів у ЦНС зростає. Свідомість відсутня, рефлекси пригнічені, больова чутливість відсутня. Вегетативні рефлекси пригнічені не повністю. Артеріальний тиск стабілізується, дихання стає ритмічним. Для ефірного наркозу характерна добра релаксація м`язів.

При застосуванні ефіру активуються центральні ланки симпато-адреналової системи. Це супроводжується підвищеним викидом адреналіну із надниркових залоз. На функцію печінки і міокарда ефір не впливає. Функція нирок знижується. У випадку глибокого наркозу розвивається ацидоз.

Пробудження після наркозу ефіром відбувається поступово (протягом 30 хвилин), для повного відновлення головного мозку необхідно кілька годин. У післянаркозному періоді зберігається аналгезія. Можливе блювання.

При передозуванні ефіру настає агональна стадія.


Вплив ефіру на окремі системи та органи

Ефір суттєво не пригнічує дихання, крім того, на 1-2 рівнях хірургічного наркозу дихання активується за рахунок подразнювальної дії наркозу на легеневі рецептори. У випадку передозування розвиваються розлади дихання аж до зупинки (результат паралічу дихального центру).

На серцево-судинну систему ефір впливає незначною мірою. Це зумовлено прямою пригнічувальною дією ефіру на серце і судинний тонус й одночасною стимулюючою дією на симпатоадреналову систему.

Гепатотоксичність ефіру небезпечна для пацієнтів із захворюваннями печінки, у здорових людей можливі функціональні розлади, які зникають на 5-7-й день після наркозу.

Функція нирок, як правило, нормалізується також самостійно.

Після наркозу спостерігаються підвищення рівня цукру, молочної і піровиноградної кислот у крові, рН крові зміщується в бік ацидозу.

Недоліками ефіру є виражена стадія збудження і сильна подразнювальна дія на слизові оболонки дихальних шляхів, що призводить до відчуття задухи, значної секреції бронхіальних залоз, що може бути причиною закупорки бронхів (для попередження вводять атропін). Подразнення слизових шлунка часто може провокувати блювання. Таким чином, ефір є далеко не ідеальним анестетиком. Крім того, він небезпечний у пожежному відношенні.

Фторотан характеризується високою наркотичною активністю, яка в 3-4 рази вища, ніж у ефіру. Наркоз настає через 3-5 хвилин. Введення в наркоз проходить спокійно, практично без стадії збудження. Фторотан не подразнює слизових оболонок, не посилює секреції бронхіальних залоз і не викликає ларингоспазми. Фторотановим наркозом легко керувати. Після припинення вдихання наркотичної речовини хворий пробуджується через 5-10 хвилин. Післядія, як правило, відсутня. Наркоз супроводжується задовільним м`язовим розслабленням. Фторотан потенціює дію курареподібних засобів. Цей препарат певною мірою пригнічує центр дихання. Але цей ефект швидко зникає після припинення інгаляції та активної вентиляції легенів.

Під дією фторотану послаблюється сила серцевих скорочень, зменшуються ударний та хвилинний об`єми серця, знижується артеріальний тиск. Гіпотензія зумовлена пригніченням судинорухового центру, симпатичних гангліїв, прямою міотропною дією фторотану на судини, а також зниженням серцевої діяльності.

Фторотан підвищує чутливість серця до адреналіну, що може стати причиною аритмій і навіть фібриляції шлуночків. Тому застосування адреналіну, норадреналіну та ефедрину при фторотановому наркозі протипоказане. За необхідності підвищення артеріального тиску перевагу віддають введенню мезатону.

Фторотан пригнічує секрецію слинних, бронхіальних та шлункових залоз. На функцію печінки за відсутності її патології практично не впливає. Однак захворювання печінки є протипоказанням для фторотанового наркозу. Препарат дещо зменшує нирковий кровотік і виділення сечі. Ці зміни минають самостійно після припинення наркозу.

Фторотан, на відміну від ефіру, безпечний у пожежному відношенні.

Закис азоту. Цей загальний анестетик забезпечує майже миттєвий розвиток аналгезії. Стадія збудження, як правило, відсутня. Закис азоту не проявляє подразливої дії і негативного впливу на паренхіматозні органи. Післянаркозний період характеризується дуже швидким пробудженням. Закис азоту проявляє слабку наркотичну активність і не спричиняє достатнього розслаблення скелетних м`язів. Для достатнього наркотичного ефекту необхідний високий вміст препарату (близько 95%) у повітрі, яке вдихає хворий. Використовувати такі концентрації неможливо, оскільки це супроводжується вираженою гіпоксією (вміст кисню становить лише 5%). В анестезіології, як правило, застосовують суміш 80% закису азоту і 20% кисню. Така комбінація дає змогу досягти початкового рівня стадії хірургічного наркозу. Для поглиблення наркозу і релаксації м`язів використовують закис азоту в комбінації із сильними анестетиками (ефір для наркозу, фторотан, барбітурати та ін.) і міорелаксантами.

Використовують закис азоту не лише для інгаляційного наркозу при хірургічних втручаннях, а й при інфаркті міокарда, травмах, пологах і післяопераційних болях. Раннє застосування закису азоту в пацієнтів із тяжкими травмами попереджає розвиток шоку. Слід враховувати, що тривала інгаляція (більше доби) закису азоту може стати причиною лейкопенії, мегалобластичної анемії, тромбоцитопенії, нейтропенії.

Закис азоту не горить, але підтримує горіння.
Засоби для неінгаляційного наркозу
Засоби для неінгаляційного наркозу, як правило, вводять парентерально, рідко - ентерально.

Класифікують ці препарати за тривалістю дії:

1 Препарати короткої дії (тривалість наркозу до 15 хвилин):


  • пропанідид;

  • кетамін.

2 Препарати середньої тривалості дії (20-30 хвилин):

  • тіопентал-натрій;

  • гексенал.

3 Препарати тривалої дії (60 хвилин і більше):

  • натрію оксибутират.

Пропанідид (сомбревін) використовують для внутрішньовенного введення. Препарат має надкоротку тривалість дії. Ефект настає через 20-40 секунд після введення без стадії збудження і триває 4-8 хвилин. Короткочасність дії пояснюється швидким гідролізом сомбревіну під дією холінестерази плазми крові. Після наркозу пригнічення функцій ЦНС не спостерігається. Наркозу може передувати гіпервентиляція легенів з короткочасним апное. Потім дихання нормалізується. Можливі незначні тахікардія та підвищення артеріального тиску. Препарат проявляє подразнювальну дію на місці введення, що є причиною гіперемії та больових відчуттів по ходу вени. Можливе тромбоутворення. Використовують пропанідид для ввідного наркозу і при проведенні короткочасних операцій.

Кетамін (кеталар, каліпсол). Це найбільш широко використовуваний засіб в анестезіології. Вводять препарат внутрішньовенно і внутрішньом`язово. Ефект при введенні у вену розвивається через 30-60 секунд і триває 5-10 хвилин, а у м`яз - через 2-6 хвилин і триває 15-30 хвилин. Кетаміновий наркоз називають “дисоціативним”, оскільки він пригнічує одні структури в ЦНС, не впливаючи на інші. Функції кори і стовбура мозку каліпсол безпосередньо не пригнічує, їх зміни мають вторинний характер. Під час кетамінового наркозу спостерігаються виражена аналгезія, легкий снодійний ефект із частковою втратою свідомості. М`язовий тонус дещо зростає, глотковий і кашльовий рефлекси збережені. Артеріальний тиск підвищується, збільшується частота скорочень серця. Можуть спостерігатися гіперсалівація, незначне підвищення внутрішньочерепного тиску. Дихання суттєво не змінюється. Кетамін проявляє помірну бронхолітичну дію. Після наркозу виникають яскраві, але часто неприємні сновидіння, галюцинації, дезорієнтація, збудження.

Застосовують кетамін для наркозу при короткочасних втручаннях (обробка опікових ран, перев`язки, аборти). У поєднанні з психоседативними засобами (сибазон, дроперидол) його можна використовувати для більш тривалого наркозу.

Тіопентал-натрій при внутрішньовенному введенні викликає розвиток наркозу через 1 хвилину без стадії збудження. Тривалість наркозу - 20-30 хвилин. Аналгезія слабко виражена. Тіопентал-натрій більшою мірою, ніж ефір для наркозу, пригнічує центр дихання. Зменшується як частота, так і глибина дихальних рухів. Препарат також знижує тонус судинорухового центру, пригнічує роботу серця, знижує артеріальний тиск. Швидке введення тіопентал-натрію може стати причиною колапсу. Препарату властива місцева подразнювальна дія. Застосовують тіопентал-натрій для ввідного наркозу і при проведенні короткочасних оперативних втручань.

Гексенал своїми властивостями близький до тіопентал-натрію (обидва препарати є похідними барбітурової кислоти). Однак слід зазначити, що гексенал проявляє більш виражену депресивну дію роботи серця. Він частіше провокує судоми. Застосовують за тими самими призначеннями, що й попередній препарат.

Натрію оксибутират є метаболітом гальмівного медіатора ЦНС - γ-аміномасляної кислоти. Препарат добре проникає до ЦНС. Проявляє седативну, снодійну, наркотичну та антигіпоксичну дії. Анальгетична дія натрію оксибутирату незначна. Препарат викликає виражену релаксацію м`язів, підвищує стійкість тканин мозку і серця до гіпоксії. Наркотична активність у нього незначна, тому для наркозу натрію оксибутират вводять у великих дозах. Стадія збудження відсутня. При внутрішньовенному введенні стадія хірургічного наркозу розвивається через 30-40 хвилин, а при прийманні всередину - через 40-60 хвилин. Тривалість наркозу – 1,5-3 години. Введення препарату супроводжується незначним зменшенням частоти й одночасним збільшенням глибини дихання. Нерідко спостерігаються брадикардія і незначне підвищення артеріального тиску. Можливе блювання. Застосовують оксибутират натрію лише у комбінації із активними аналгетиками та іншими загальними анестетиками для ввідного та базисного наркозів, знеболювання пологів, при гіпоксичному набряку мозку; як протишоковий засіб. Крім того, препарат використовується як заспокійливий та снодійний засіб.
Лекція 2

СНОДІЙНІ ЗАСОБИ. СПИРТ ЕТИЛОВИЙ


СНОДІЙНІ ЗАСОБИ
Снодійні засоби - лікарські препарати, які сприяють засинанню і забезпечують необхідну тривалість і глибину сну.

Згідно зі статистичними даними порушенням сну страждають мільйони людей.

Відсутність сну протягом 5-7 днів може призвести до галюцинацій, психозу та інших, у тому числі й соматичних (інфаркт міокарда, виразка шлунка та ін.) захворювань.

Сон не є однорідним процесом. У ньому виділяють дві фази: синхронізованого (ортодоксального, повільного, передньомозкового) сну та фазу десинхронізованого (парадоксального, швидкого, задньомозкового) сну.

Фаза повільного сну складається з кількох стадій (рівнів глибини). Перша стадія - перехід від стану неспання до сонливості, друга - дрімота, третя - поверхневий сон, четверта - глибокий сон. Фаза повільного сну триває близько 1,5 години, після чого відбувається різкий перехід до фази швидкого сну. Під час повільного сну відбувається синхронна робота нейронів кори з реєстрацією на ЕЕГ повільної високовольтної активності. В цей час процеси обміну уповільнюються, знижуються температура тіла та артеріальний тиск, підвищуються тонус блукаючого нерва і скелетних м`язів, спостерігаються мимовільні рухи тіла. На частку цієї фази припадає близько 75% від тривалості всього сну.

Фаза швидкого сну характеризується підвищенням тонусу симпатичної нервової системи, зниженням м`язового тонусу.

Під час цієї фази спостерігаються сновидіння й активна переробка інформації; глибина сну збільшується, хоча на ЕЕГ реєструється картина, типова для стану неспання. Для парадоксального сну характерні швидкі рухи очних яблук, збільшення частоти дихання, пульсу, поодинокі м`язові скорочення. Ця фаза сну періодично повторюється і становить приблизно 25% загальної тривалості сну.

Недостатня тривалість фази синхронізованого сну супроводжується відчуттям хронічної втоми, пригніченості, тривоги; соматичним дискомфортом і руховою неврівноваженістю. “Дефіцит” десинхронізованого сну супроводжується значними змінами особистості, галюцинаціями, психозами.



  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка