Курс лекцій та тести Черкаси-2006 ббк у65. 497(У4 укр)



Сторінка1/7
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.77 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


О.В. Куклін

Підприємництво в освіті


Базовий курс лекцій та тести

Черкаси-2006



ББК У65.497(У4 УКР)

УДК 377.6+338



Видання здійснено за фінансової підтримки

громадської організації „Рада батьків

Черкащини”


Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу Черкаського державного бізнес-коледжу заборонено

Рекомендовано до друку рішенням

методичної ради Черкаського

державного бізнес-коледжу,

протокол № 2 від 30 листопада 2006 р.

Рецензенти: А.І. Кузьмінський – доктор педагогічних наук, професор;

Н.А. Азьмук – кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної

теорії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.




Куклін О.В. Підприємництво в освіті: Базовий курс лекцій та тести: Навчальний посібник. – Черкаси: Інтеграл-Техноімпекс, 2006. – 114 с.

У навчальному посібнику викладені теоретичні та практичні основи підприємництва в освіті. Розглядаються питання організації підприємницької діяльності в різних навчальних закладах, особливу увагу приділено наданню платних послуг в державних ВНЗ. Розкриваються проблеми розвитку підприємництва в освіті.

Посібник рекомендований викладачам і студентам економічних спеціальностей бакалаврського рівня підготовки. Може бути корисним керівникам і організаторам освіти, всім, хто цікавиться економікою освіти.

Затверджено на засіданні циклової ББК У65.497(У4 УКР)

комісії економіки та комерції,

протокол № 3 від 16 листопада 2006 року © О.В. Куклін, 2006


Зміст


Передмова ..... ..........................................................................................

3

Тема 1.

Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні.........

6




1.1. Правове забезпечення освіти в Україні ......................

6




1.2. Закон України „Про освіту” ........................................

8




1.3. Закони України у галузі дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної освіти ....

10





1.4. Закон України „Про вищу освіту” ...............................

15




Тест .......................................................................................

21




Використана література ......................................................

23

Тема 2.

Новітні тенденції в розвитку освітнього потенціалу України .................................................................................

25





2.1. Визначення та параметри економічної функції освіти .....................................................................................

25





2.2. Тенденції змін наявних ресурсів систем освіти .........

30




2.3. Державні видатки на освіту в Україні та інших країнах ..................................................................................

32





Тест .......................................................................................

36




Використана література ......................................................

38

Тема 3.

Організація підприємницької діяльності в освіті .............

40




3.1. Поняття „підприємництво” та його сутність .............

40




3.2. Основні положення здійснення підприємництва в освіті .....................................................................................

46





3.3. Організація підприємницької діяльності в освіті .....

49




Тест .......................................................................................

53




Використана література ......................................................

55

Тема 4.

Правові засади здійснення підприємницької діяльності в освіті ......................................................................................

57





Тест .......................................................................................

67




Використана література ......................................................

69

Тема 5.

Умови функціонування державних і недержавних навчальних закладів ............................................................

71





Тест .......................................................................................

82




Використана література ......................................................

84

Тема 6.

Платні послуги в державний навчальних закладах ..........

86




Тест .......................................................................................

98




Використана література ......................................................

100

Тема 7.

Проблеми розвитку підприємництва в освіті.....................

102




Тест .......................................................................................

110




Використана література ......................................................

112

Про автора ................................................................................................

114



передмова

В сучасних умовах розвитку України виникає безпрецедентний попит на вищу освіту, викликаний усвідомленням її вирішального значення для особистого розвитку молодої людини.

Освітня діяльність набула всіх рис підприємницької діяльності у більшості державних та у всіх приватних вищих навчальних закладах. Діяльність ВНЗ, особливо приватних, неможлива без визначення їх як суб’єктів ринкових відносин, а саме як виробників освітньої продукції. Для успішного функціонування на освітньому ринку всім освітнім закладам необхідно впроваджувати підприємницькі підходи не лише у філософській, а й у практичній сфері, враховуючи перспективи демографічних змін в Україні.

Пропонований навчальний посібник є узагальненням надбань вітчизняної економіки освіти, як галузевої економічної науки, враховує особливості сучасного стану ринку освітніх послуг України. При його написанні також був використаний досвід викладання цієї дисципліни автором у Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького на кафедрі економічної теорії.

Структура навчального посібника відповідає програмі вивчення курсу „Підприємництво в освіті” на економічному факультеті ЧНУ ім. Б. Хмельницького. У посібнику викладені теоретичні та практичні основи підприємництва в освіті. Розглядаються питання організації підприємницької діяльності в різних навчальних закладах, особливу увагу приділено наданню платних послуг в державних ВНЗ. Розкриваються проблеми розвитку підприємництва в освіті. Кожна тема передбачає проведення тестового контролю знань.

Навчальний посібник рекомендований викладачам і студентам економічних спеціальностей бакалаврського рівня підготовки. Може бути корисним керівникам і організаторам освіти, тим, хто цікавиться економікою освіти.

Автор з вдячністю приймає критичні зауваження та побажання читачів за електронною адресою http://kuklin@business-college.com.ua.

Тема 1. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні



“Кожен має право на освіту”.

Конституція України. Стаття 53.

1.1. Правове забезпечення освіти в Україні
Удосконалення системи освіти та підвищення якості професійно-практичної підготовки фахівців в Україні – визначальна соціокультурна проблема, вирішення якої полягає у приведенні освіти у відповідність до нових соціально-економічних вимог ринкової економіки, напрацюванні державними структурами, які визначають і здійснюють політику в галузі якості освіти, тенденцій, вступу нашої держави до Європейського Союзу, визначенні стратегії дій відповідно до потреб суспільства і державних ресурсів, створенні освітянських програм, необхідних для економічного та соціального розвитку України, а також індивідуального та культурного самовираження особистості в суспільстві. Нові функціональні можливості професійної діяльності фахівців у цих умовах вимагають змін у галузі забезпечення якості освіти, її інформатизації, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм, методики викладання і діагностики професійних якостей спеціалістів усіх категорій, технічних засобів передачі інформації.

Розвиток освіти в Україні невід’ємно пов’язаний з історією української нації і держави. Формування української нації відбувалось у широкому контексті національних процесів, у яких простежуються як націотворчі закономірності, так і гальмівні, руйнівні тенденції, що призводили до занепаду нації, стагнації національного розвитку.

Незважаючи на це, в Україні постійно розвивались освіта, наука і культура, що було позначено створенням академій, університетів, освітянських центрів тощо. Так, у першій декларації Генерального секретаріату Центральної Ради, проголошеній на її засіданні 26 червня 1917 р., зазначається: “...У справі народної освіти Секретаріат має на меті насамперед з’єднати в своїх руках все керування шкільною освітою, а власне: догляд за проведенням на місцях українізації школи, організації видання підручників, відшукання і приготування учителів для шкіл та поміч в згуртуванні їх у професіональні товариства. В справі позашкільної освіти Секретаріат має на меті допомогу культурним товариствам”.

У резолюції ІІ Всеукраїнського учительського з’їзду в Києві 1917 р. говорилось, що в шкільній роботі мусить мати місце національна творчість словесна, музична, мистецька “в згоді” з індивідуальним нахилом дітей, широким ознайомленням з рідним краєм, його історією місцевим життям, при цьому усі громадяни повинні мати право на безплатну нижчу, середню і вищу освіту із забезпеченням учнів підручниками, одягом, продуктами харчування, і щоб освіта була обов’язковою і світською.

У 1918 р. було прийнято закон Української держави про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії і географії України у середній школі, Закон Української держави про утворення фонду національної бібліотеки, Закон Української держави про заснування Української академії наук тощо.

Визначальною подією в історії освітянської галузі України стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції незалежної України, у статті 53 якої зазначено: “...Кожен має право на освіту. Повна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої професійно-технічної і вищої освіти і державних, комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам”.



Законодавство України про освіту включає низку законів, таких як “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, „Про наукову, науково-технічну діяльність”, а також Указів Президента України, таких як „Про Національну доктрину розвитку освіти”, “Про Міністерство освіти і науки України”, “Про заходи щодо поліпшення функціонування та розвитку загальної середньої освіти”, “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників навчальних закладів”, “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”. Нові перспективи розвитку вищої освіти закладено в положеннях Указів Президента України від 17 лютого 2004 року № 199 „Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України” і від 12 вересня 1995 року № 832 “Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні” та постанові Верховної Ради України від 4 червня 2004 року № 1755-ІV „Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” та рішенням Колегії МОНУ „Підвищення ефективності вищої освіти – потенціалу держави” (23 лютого 2006 року).

Функціонально-освітянська діяльність регулюється постановами Кабінету Міністрів України, такими як „Про ліцензування освітніх послуг”, „Про затвердження комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2012 роках”; “Про розвиток сільської загальноосвітньої школи”, “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, “Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)”, Програмою діяльності „Назустріч людям” та наказами Міністерства освіти і науки України, такими як “Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіт”, “Про затвердження Положення про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах”, “Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, „Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки”.

Важливим напрямом діяльності у сфері створення законодавчого поля освіти є міжнародне співробітництво, яке покликане забезпечити інтеграцію національної освіти до міжнародного освітянського простору на таких головних принципах: пріоритет національних інтересів; збереження і розвиток інтелектуального потенціалу нації; орієнтація на національні, загальнолюдські фундаментальні цінності. Приєднання України до Болонського процесу є незаперечним фактом міжнародного визнання наших вищих навчальних закладів, важливим кроком на шляху реалізації стратегічного курсу України до Європейського Союзу.



Методологічними та соціально-політичними інтегрованими документами, які було покладено в основу розвитку освіти в Україні на світовому рівні, вибору пріоритетів цього розвитку, стали резолюції та рекомендації ЮНЕСКО з питань освіти, зокрема “Рекомендації щодо освіти у дусі міжнародного взаєморозуміння, співпраці, миру та освіти в галузі прав людини та основних свобод особистості” (Париж, 1974 р.), “Всесвітня програма дій у галузі освіти з прав людини та демократії” (Монреаль, 1993 р.), “Декларація Міністрів, прийнята на 44-й сесії Міжнародної конференції з питань освіти” (Женева, 1994 р.), “Інтегровані рамки дій в галузі освіти в дусі миру, прав людини та демократії” (Париж, 1995 р.), Міжнародна стандартна класифікація освіти (МСКО, ЮНЕСКО, 1997 р.).
1.2. Закон України „Про освіту”
Законом, що визначає головні освітянські пріоритети, є Закон України “Про освіту” (прийнятий Верховною Радою України 23 березня 1996 року), який визначив освіту як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України, Законом визначено, що право на освіту забезпечується розгалуженою мережею закладів освіти, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером закладів освіт, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина. Визначає закон і форми навчання – очну, вечірню, заочну, екстернат і педагогічний патронаж.

Закон України “Про освіту” зобов’язує державу здійснювати соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються.

Закон визначає, що основними принципами освіти в Україні є: доступність освітніх послуг; рівність умов для реалізації здібностей особистості; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських цінностей; зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування.

Для управління освітою в Україні створено систему державних органів управління та органи громадського самоврядування: Міністерство освіти і науки України; міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.



Міністерство освіти і науки України при цьому є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти; а також: бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти; визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти; здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти; забезпечує зв’язок із закладами освіти, державними органами інших країн; проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти; формує державне замовлення на підготовку фахівців тощо.

До функцій Вищої атестаційної комісії України належать організація і проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, керівництво роботою з присудження наукових ступенів.



Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їхньої компетенції: встановлюють обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їхніх інтересів тощо.

Якість надання освітніх послуг визначається системою державних стандартів освіти. Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається в Україні шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За результатами акредитації навчальному закладу надається право видачі документа про освіту державного зразка, встановлюється рівень акредитації.

Законом України “Про освіту” встановлена така структура освітянської галузі: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Цим законом визначено такі освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні: освітні рівні – початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта; освітньо-кваліфікаційні рівні – кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Закон визначає, що науковими ступенями в Україні є кандидат наук і доктор наук, при цьому наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованим вченими радами вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вчені звання визначені: старший науковий співробітник; доцент; професор. Ці вчені звання присвоюються на основі рішень вчених рад вищих закладів освіти, наукових установ і організацій.
1.3. Закони УКраїни у галузі дошкільної,

загальної середньої, позашкільної,

професійно-технічної освіти
Низка освітянських законів України у галузі освіти реалізує головну освітянську ідею: наскрізність, наступність і безперервність. Першим законодавчим елементом, який реалізує цю ідею, є Закон України “Про дошкільну освіту” (2001 р.). Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягнення вітчизняної науки, надбання світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в України.

Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти тощо. Держава у цій схемі визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття, надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей.

До дошкільного віку в державі відносять немовлят, дітей молодшого дошкільного; середнього дошкільного та старшого дошкільного.

В Україні в 2005 році кількість дітей в дошкільних закладах складала 56 тис. (51% від загальної кількості дошкільнят) або на 57,5% менше порівняно з 1985 роком (було 2 млн. 428 тис.). кількість дошкільних закладів за цей же період скоротилося всього на 38,4% 17, с. 451. На зниження кількості дітей в дошкільних закладах вплинуло багато факторів, серед яких головним було скорочення народжуваності дітей з 657,2 тис. до 426,1 тис. відповідно 17, с. 351.



Додаткова інформація 1

Як головні принципи дошкільної освіти визначено: доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти; рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; єдність розвитку, виховання, навчання та оздоровлення дітей; єдність виховних впливів сім’ї і дошкільного навчального закладу; наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою; світський характер дошкільної освіти; особистісно орієнтований підхід до розвитку особистості дитини; демократизація та гуманізація педагогічного процесу; відповідність змісту рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров’я дитини дошкільного віку.

Як основні завдання дошкільної освіти закріплено: збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини, виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інший націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

Законом визначено статус дошкільного навчального закладу як такого, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Відповідно до потреб громадян в Україні передбачено створення таких дошкільних навчальних закладів: дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей різного віку; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсую чого типу для дітей, які потребують корекції розвитку, тривалого лікування та реабілітації; будинок дитини – дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей; дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу.

Сьогодні в Україні функціонує 15,1 тис. дитячих дошкільних закладів, якими охоплено 1 млн. дітей, з них 1,9 тис. закладів не працювали. Для дітей з вадами у психофізичному розвитку, які мають хронічні захворювання внутрішніх органів, працюють заклади компенсую чого типу: більше тисячі спеціальних і більше 500 санаторних. Ознакою часу є створення навчально-виховних комплексів профільних дитсадків з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, таких, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги.

Як і в більшості розвинутих держав світу середня освіта в Україні є базовим компонентом системи наскрізного навчання. Її діяльність законодавчо регулюється ґрунтовним Законом України “Про загальну середню освіту” (1999 р.). Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

Додаткова інформація 2

Основними завданнями законодавчого регулювання системи середньої освіти України визначено такі: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов’язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень; визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу; встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту.

Загальна середня освіта функціонально визначена як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво, засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта має забезпечувати всебічний розвиток особистості шляхом навчання та виховання, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полі культурності, світському характері освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

До системи загальної середньої освіти входять загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за освітніми рівнями (початкова, базова, повна середня освіта), які забезпечуються навчальним закладом.

Відповідно до освітнього рівня в Україні функціонують: загальноосвітні навчальні заклади І ступеня (початкова школа); ІІ ступеня (основна школа); ІІІ ступеня (старша школа). Складовими структурами мережі є такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: середня загальноосвітня школа (І. ІІ, ІІІ ступені або поєднання їх); спеціалізована школа (школа-інтернат); гімназія (ІІ-ІІІ ступені); ліцей (ІІІ ступінь); колегіум (ІІІ ступінь); загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного або (та) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа-інтернат (І-ІІІ ступені); школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання; вечірня (змінна) школа (ІІ-ІІІ ступені).

Закон встановлює такі терміни здобуття середньої освіти: для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів – 12 років; у загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня – 4 роки; у загальноосвітніх навчальних закладах ІІ ступеня – 5 років; у загальноосвітніх навчальних закладах ІІІ ступеня – 3 роки.

Якість здобуття середньої освіти визначається рівнем виконання державного стандарту загальної середньої освіти. Державний стандарт загальної середньої освіти – це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досягненні. Дотримання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти є обов’язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-технічних та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Всього в Україні діє більше 22 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, серед яких 733 гімназій, ліцеїв і колегіумів, у яких навчаються більше 6 млн. учнів. До структури закладів середньої освіти входять близько 700 інтернатних закладів, у яких навчаються більше півтора мільйона учнів 18.

З метою надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи в Україні діє система позашкільної освіти, законодавчо затверджена Законом України “Про позашкільну освіту” (2000 р.). Цей Закон визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади.

Завданнями цього Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; визначення основних засад державної політики щодо позашкільної освіти; визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах. Минулого навчального року понад одного мільйона дітей здобували позашкільну освіту в гуртках, групах та інших творчих об’єднаннях.

Додаткова інформація 3

До системи позашкільної освіти входять: позашкільні навчальні заклади, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об’єднання на базі загальноосвітніх та інших навчальних закладів, клуби та об’єднання за місцем проживання; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов’язана з функціонуванням позашкільної освіти.

Закон визначає такі основні завдання позашкільної освіти: вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду; створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів; задоволення освітньо-культурних потреб вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти; пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів; організація дозвілля вихованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профілактика бездоглядності, правопорушень; формування здорового способу життя вихованців учнів і слухачів тощо.

Державна політика у сфері позашкільної освіти здійснюється на принципах доступності, добровільності вибору типів позашкільних закладів, форм позашкільного навчання і видів діяльності; науковості, світського характеру освіти.

Позашкільна освіта у позашкільних навчальних закладах може здійснюватися за такими напрямами: художньо-естетичний; туристсько-краєзнавчий; еколого-натуралістичний; науково-технічний; дослідно-експериментальний; фізкультурно-спортивний або спортивний; військово-патріотичний; бібліотечно-бібліографічний; соціально-реабілітаційний; оздоровчий; гуманітарний.

Професійна освіта в Україні законодавчо регулюється Законом України “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.). Це забезпечує громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, право на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їхніх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках; сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів (далі – ПТНЗ) різних форм власності та підпорядкування.

До професійно-технічних навчальних закладів законодавчо віднесено: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.

Станом на 1 грудня 2004 року в системі професійно-технічної освіти України налічується 939 державних ПТНЗ, у яких навчається 485,5 тис. громадян, із них 315,2 тис. осіб поряд з професією здобувають повну загальну середню освіту. За останні роки збільшилась кількість професійно-технічних навчальних закладів нових типів. Сьогодні діє 160 вищих професійних училищ та 18 центрів професійно-технічної освіти, 1 училище-агрофірма. Прикметою останніх років стало створення 441 професійного ліцею 11.


1.4. Закон України „Про вищу освіту”
Однією з найважливіших ланок освітньої діяльності, що формують у державі національну еліту, є вища освіта, тому прийняття Закону України “Про вищу освіту” в 2002 році стало знаковою подією для освітянської громадськості України.

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на таких принципах:

- доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

- незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

- наступності процесу здобуття вищої освіти;

- державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

- гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

У вищих навчальних закладах (далі – ВНЗ) підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або безперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Відповідно до статусу ВНЗ в Україні встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень – технікум, училище;

другий рівень – коледж;



третій і четвертий рівні – інститут, консерваторія, академія, університет.

Додаткова інформація 4

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинутих країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Відповідно до наявних напрямів освітньої діяльності в Україні законодавчо визначено ВНЗ таких типів:

- університет – ВНЗ ІV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність;

- академія – ВНЗ ІV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

- інститут – ВНЗ ІІІ або ІV рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, здійснює наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

- консерваторія (музична академія) – ВНЗ ІІІ або ІV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

- коледж – ВНЗ ІІ рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу ІІІ або ІV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу ІІІ чи ІV рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

- технікум (училище) – ВНЗ І рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу ІІІ або ІV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному ВНЗ ІV рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Національному ВНЗ рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження: укладання державних контрактів з виконавцями державного замовлення; прийняття рішень про створення, реорганізацію, ліквідацію структурних підрозділів вищого навчального закладу; присвоєння вченого звання доцента чи професора вищого навчального закладу.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- молодший спеціаліст (технікуми, училища, інші ВНЗ І рівня акредитації);

- бакалавр (коледжі й інші ВНЗ ІІ-ІV рівнів акредитації);

- спеціаліст, магістр (ВНЗ ІІІ, ІV рівнів акредитації).

У системі вищої освіти передбачено такі терміни навчання:

- неповна вища освіта (термін навчання на базі повної загальної середньої освіти не перевищує 3 років; на основі базової загальної середньої освіти – не більше 4 років);

- базова вища освіта (нормативний термін навчання не перевищує 4 років, для осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста, термін навчання зменшується на 1-2 роки);

- повна вища освіта (нормативний термін навчання для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” – 1-1,5 року; для освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” – не більше 1 року).

Навчальний процес у ВНЗ організується відповідно до основного нормативного документа навчального плану, який складається на підставі освітньо-професійної програми підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня і визначає перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення і форми контролю.

Для кожної навчальної дисципліни складається навчальна програма, яка є нормативним документом навчального закладу і містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення, обсяг, форми та засоби поточного та підсумкового контролю.


Додаткова інформація 5

Положенням про ступеневу освіту в Україні передбачено виконанню таких вимог до різних освітньо-кваліфікаційних рівнів:

кваліфікований робітник – це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння і знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі народного господарства;

молодший спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні знання та уміння, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, які передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства;

бакалавр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці й здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства;

спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства;

магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Аспірантура і докторантура організуються для підготовки кадрів вищої кваліфікації у ВНЗ ІV рівня акредитації. До аспірантури приймаються особи, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень “спеціаліст”, “магістр” на денну та заочну форми навчання. Навчання і підготовка до захисту дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата відповідних наук проводиться на кафедрі, під керівництвом провідного фахівця, як правило, доктора відповідних наук. Під час навчання аспірант повинен скласти кандидатські іспити з дисциплін загальної підготовки і з фахової дисципліни. По закінченні аспірантури аспірант допускається до захисту дисертації у відкритому слуханні з наступною передачею відповідного рішення вченої ради навчального закладу до Вищої атестаційної комісії і присвоєнням вченого ступеня кандидата наук. Аспіранти денної форми навчання отримують стипендію.

До докторантури приймаються особи, що мають науковий ступінь кандидата наук і необхідні здобутки для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора відповідних наук.

У 2005 році захищено 2236 дисертацій, з яких 295 докторських та 1941 кандидатських. Відповідно в Україні кількість докторів наук склала 12014 осіб, кандидатів наук – 68291, з усіх вже 29,6% досягли пенсійного віку, до 30 років – немає жодного доктора наук і тільки 4,9% кандидати наук 17, с. 336.

Законом передбачена і діє система післядипломної освіти – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

перепідготовку – отримання спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

спеціалізацію – набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

розширення профілю (підвищення кваліфікації) – набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Наукова і науково-технічна діяльність викладачів ВНЗ забезпечується через органічну єдність змісту освіти і програм наукової діяльності; спрямування фундаментальних прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження нових конкурентоспроможних техніки, технологій та матеріалів; розвиток різних форм наукової співпраці з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти; безпосередню участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і конструкторських роботах, що проводяться у навчальному закладі тощо.

Важливим інструментом процесу забезпечення високої якості освіти є державна система ліцензування й акредитації. Згідно з чинним законодавством навчальні заклади незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності провадять освітню діяльність тільки після отримання відповідної ліцензії.



Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки (Державна акредитаційна комісія України) шляхом проведення ліцензійної експертизи. Вищому навчальному закладу, що успішно пройшов ліцензійну експертизу, видається ліцензія на освітню діяльність, як правило, на термін завершення циклу підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю, але не менше ніж на три роки.

Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального закладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення акредитаційної експертизи. Вищі навчальні заклади, що успішно пройшли акредитаційну експертизу, отримують сертифікат про акредитацію напряму, спеціальності або вищого навчального закладу, термін дії якого не може перевищувати 10 років.

Згідно з чинним законодавством ВНЗ мають право здійснювати міжнародне співробітництво, укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки з вищими навчальними закладами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства.

У рамках ВНЗ можуть створюватися:

- навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути);

- навчально-наукові центри (комплекси, інститути);

- науково-дослідні центри (комплекси, інститути).

Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі: підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Позитивні зміни в системі вищої освіти в останні роки набули стабільного характеру: серед 1007 ВНЗ усіх рівнів акредитації – 819 державної, 188 приватної форм власності.

За матеріалами парламентських слухань у Верховній Раді України від 13 травня 2004 року з порядком денним „Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” сектор державної форми власності включає 233 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації та 586 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Серед них 120 університетів, 57 академій, 54 інститути, 2 консерваторії, 122 коледжі, 276 технікумів та 188 училищ.

Сектор приватної форми власності налічує 104 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації та 84 ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, в тому числі 20 університетів, 7 академій, 77 інститутів, 55 коледжів, 20 технікумів та 9 училищ 12.

Створено 80 національних ВНЗ, що стали осередком трансформації системи вищої освіти України в європейське та світове співтовариство.

У ВНЗ працюють 136500 викладачів і науковців, зокрема 7672 доктора наук, 7890 професорів, 44426 кандидатів наук, 32915 доцентів (станом на 01.07.2004 р.).

Контингент студентів складає 2709,1 тис., серед них 505,3 тис. здобувають вищу освіту у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації та 1203,8 тис. у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. Підготовку фахівців зосереджено в основному у ВНЗ державної форми власності (88,1 відсотка).

За денною, заочною, вечірньою формами навчання вищу освіту здобувають відповідно 61,5 відс., 37,8 відс., 0,7 відс. студентів.

В 2004 році співпраця здійснювалася з іноземними партнерами із 60 країн світу на основі 128 угод різного рівня. У рамках програми Європейського Союзу ТЕМПУС реалізовано 126 проектів із загальним бюджетом понад 27 млн. євро 13.

Станом на 1 вересня 2005 року в Україні вищу освіту у 190 ВНЗ здобувають 33000 студентів із 131 країни світу 17, с. 2.


Тест
1. Який Закон України визначив освіту як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави?

а) “Про освіту”;

б) „Про загальну середню освіту”;

в) “Про професійно-технічну освіту”;

г) “Про вищу освіту”.

2. До вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації відносять:

а) національний університет, університет;

б) університет, консерваторія;

в) університет, консерваторія, академія;

г) університет, консерваторія, академія, інститут.

3. Аспірантура може бути організована у ВНЗ наступних рівнів акредитації:

а) ІІІ рівня ;

б) ІV рівня;

в) ІV або ІІІ рівня;

г) ІІ, ІІІ і ІV рівня.

4. Загальний термін дії сертифіката про акредитацію для вищих навчальних закладів:

а) 1 рік;

б) 3 роки;

в) 5 років;

г) 10 років.

5. Навчально-курсові комбінати законодавчо віднесено до:

а) системи дошкільної освіти;

б) системи загальної середньої освіти;

в) професійно-технічних навчальних закладів;

г) вищих навчальних закладів.

6. Який освітній закон ще не прийнятий Верховною Радою України?

а) „Про дошкільну освіту”;

б) „Про наукову, науково-технічну діяльність”;

в) „Про освіту дорослих”;

г) „Про позашкільну освіту”.

7. До функцій Вищої атестаційної комісії України належать:

а) організація підготовки магістрів;

б) організація і проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів;

в) організація і проведення атестації керівних кадрів ВНЗ України;

г) встановлення обсягів бюджетного фінансування національних закладів освіти.

8. Всього в Україні діє біля:

а) 10 тис. загальноосвітніх навчальних закладів;

б) 17 тис.

в) 22 тис.

г) 27 тис.

9. В системі професійно-технічної освіти України навчається приблизно:

а) 390 тис. громадян;

б) 485,5 тис.;

в) 517 тис.;

г) 629 тис.

10. Відповідно до статусу ВНЗ в Україні встановлена така кількість рівнів акредитації:

а) два;

б) три;


в) чотири;

г) п’ять.

11. Держава створює рівні умови функціонування державних і недержавних навчальних закладів через:

а) систему їх ліцензування;

б) систему їх акредитації;

в) систему їх ліцензування та акредитації;

г) систему їх фінансування.

12. Контингент студентів України складає:

а) 1 млн.;

б) 1,5 млн.;

в) 2,7 млн.;

г) 3,7 млн.

13. Центральним органом державного управління освітою є:

а) Міністерство освіти і науки України;

б) Адміністрація Президента України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Верховна Рада України.

14. До докторантури приймаються особи, що мають:

а) ОКР спеціаліста;

б) ОКР магістра;

в) науковий ступінь кандидата наук;

г) наукове звання доцента.

15. В Україні створено національні університети в кількості:

а) 52 одиниці;

б) 72 одиниці;

в) 92 одиниці;

г) 112 одиниці.

Використана література
1. Закон України “Про освіту” (зі змінами до статті 61)

(див. http://zakon.rada.gov.ua).

2. Закон України “Про професійно-технічну освіту”

(див. http:// zakon.rada.gov.ua).

3. Закон України “Про загальну середню освіту”

(див. http:// zakon.rada.gov.ua).

4. Закон України „Про наукову, науково-технічну діяльність

(див. http://zakon.rada.gov.ua).

5. Закон України „Про позашкільну освіту” (див. http:// zakon.rada.gov.ua).

6. Закон України “Про вищу освіту”. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією Кременя В.Г. – К., - 2002.

7. Указ Президента України від 12 вересня 1995 року № 832 „Про основні напрями реформування вищої освіти України” (див. http://www.prezident.gov.ua).

8. Указ Президента України від 17 лютого 2004 року № 199 „Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України

(див. http:// www.prezident.gov.ua).

9. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року № 347 „Про Національну доктрину розвитку освіти” (див. http://www.prezident.gov.ua).

10. Постанова Верховної Ради України від 4 червня 2004 року № 1755-ІV „Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні”

(див. http:// zakon.rada.gov.ua).

11. Інформація Міністерства освіти і науки України від 1 грудня 2004 року „Професійно-технічна освіта у цифрах” (див. http://www.mon.gov.ua).

12. Інформація Кабінету Міністрів України від 7 травня 2004 року № 2753/0/2-04 „Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні (див. http://www.kmu.gov.ua).

13. Зайчук В.О. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні//Вища школа. – 2002. - № 2-3. – С. 3-18.

14. Кремень В.Г. Наукове забезпечення вищої освіти України в ХХІ столітті//Вища освіта України. – 2001. - № 1. – С. 8-10.

15. Вища освіта в Україні: Навч. посіб./В.Г. Кремень, С.М. Ніколаєнко, М.Ф. Степко та ін.; За ред. В.Г. Кременя, С.М. Ніколаєнка. – К.: Знання, 2005. – 327 с.

16. Освіта в Україні. Номартивна база. – К.: КНТ, АТІКА, 2004. – 492 с.

17. Підвищення ефективності вищої освіти – визначальний чинник зростання соціально-економічного потенціалу держави: Матеріали до доповіді Міністра освіти і науки України (23 лютого 2006 року), м. Київ)//Освіта України. – 2006. - № 13 (706). – С. 2-9.

18. Статистичний щорічник України за 2005 рік/За ред. О. Осауленка. – К.: Видавництво „Консультант”, 2006. – 575 с.


Список рекомендованих Інтернет-ресурсів


  1. http://zakon.rada.gov.ua – законодавство України на сервері Верховної Ради.

  2. http://www.prezident.gov.ua – офіційний сайт Президента України Віктора Ющенка.

  3. http://www.kmu.gov.ua – сайт Кабінету Міністрів України.

  4. http://www.mon.gov.ua – сайт Міністерства освіти і науки України.


  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка