Курс лекцій київ-2007 В. В. Андрєєвський



Сторінка7/7
Дата конвертації13.11.2016
Розмір1.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Правовими підставами матеріального забезпечення адвокатів є загальні цивільно-правові засади про те, що ніхто не може збагачуватися за чужий рахунок і що ніхто не може примусово й безоплатно надавати власне майно та свою власність. Діяльність адвоката є його інтелектуальною власністю. Питання інтелектуальної власності в багатьох випадках є недоступними та незрозумілими в країнах де не існувало такого поняття.

Сучасний стан державного правового розвитку вимагає прямої заборони рабства, работоргівлі, інститутів та звичаїв подібних рабству оскільки відбуваються певні тенденції прихованого прояву вказаного приниження людської гідності. Особливо небезпечними країнами негативного ставлення до прав та свобод людини вважаються в першу чергу країни які постраждали від епохи комуністичного ідеологічного колоніалізму де було спотворене ставлення до людини, як до особливого явища природи божественного походження, що має право на піклування та захист з боку суспільства й держави.

Враховуючи що юридичною природою адвокатури є її громадський та публічно-правовий характер діяльності, то утримання адвокатури повинно здійснюватися за рахунок суспільства. Це означає що цінність адвокатської діяльності прирівнюється до різновидів податків або мита. Однак суспільство не має такої влади щоб встановити додаткові податки на утримання адвокатури, оскільки користування адвокатурою це питання індивідуальне і обкладання єдиним податком усіх громадян є соціально несправедливим.

На цій підставі, ще з древніх часів встановлено, що той кому необхідно скористуватися послугами адвоката, самостійно сплачує податок на правовий захист безпосередньо адвокату.

Останнім чинником правових підстав є платіжна спроможність громадян якщо прийняти до уваги що цінність адвокатської праці прирівнюється або є різновидом податку. Це означає що держава при встановленні розмірів податків та мінімального прожиткового мінімуму громадян повинна закладати в розмір споживчого кошику певну частину видатків на правову допомогу громадян. З цієї причини податки з адвокатів повинні бути незначними або умовними, тому що в такому випадку виникає колізія коли встановлюється податок на податок, або подвійне оподаткування громадян.

Залишається тільки встановити деякі особливості морального чиннику. Оскільки гонорар це добровільний дар, то може виникнути ситуація коли клієнт відмовляється від винагороди на користь адвоката. З цього приводу точаться суперечки не одне століття і ні одна рекомендація не є ефективною тому що людська природу вдячності не має певних критеріїв. Як рекомендації можливо використовувати тільки такі правові аргументи:

- про обов’язковість сплати за правову допомогу як за сплату податку;

- надання можливості права позову на гонорар;

- встановлення штрафів або пені за несплату гонорару як за несплату податку;

- встановлення належної платіжної спроможності громадян (державна складова організації адвокатури);

- забезпечення ефективності діяльності адвокатури яка впливає на результати роботи, натомість готовність добровільної вдячності громадян;

- наявність морального чинника в адвокатурі – професійної чесності, яка усуває маніпулювання законом, необґрунтовані обіцянки та надії з корисливими мотивами які неможливо досягти.



X.
Дисциплінарне право в адвокатурі та правила адвокатської професії.
Дисциплінарне право полягає у обов’язку дисциплінарного нагляду за належним виконанням адвокатами своїх обов’язків, та у владі застосовувати дисциплінарні стягнення. Дисциплінарне право в адвокатурі передбачає відношення підпорядкованості не особам, а тільки професійним правилам. Приймаючи до уваги особливий статус адвокатури та адвокатів видається неможливим розповсюджувати загальні норми дисциплінарної відповідальності передбачені законодавством про працю. Адвокати в своїй діяльності керуються нормами правил адвокатської професії. Це вимагає створення у внутрішній організації адвокатури спеціального дисциплінарного органу.

Що стосується загальної відповідальності, то статус адвоката як представника юстиції передбачає створення механізму професійного імунітету недоторканості, який полягає у отриманні дозволу на порушення кримінальної справи, або встановлення додаткової спеціальної норми в кримінально-процесуальному законодавстві відносно адвокатів. Цивільно-правова, адміністративна, шлюбна та інші види відповідальності, окрім кримінальної та дисциплінарної встановлюється на загальних підставах.

До повноважень структурного підрозділу внутрішньої організації адвокатури належать розгляд питань дисциплінарної практики її узагальнення, законодавча ініціатива щодо змін та доповнень до правил адвокатської професії, статистика конфліктів в адвокатській діяльності.

Формування дисциплінарного зібрання відбувається шляхом виборів на загальних зборах організації. Кандидатами можуть бути адвокати які відповідають певним кваліфікаційним вимогам, таким як досвід, стаж, репутація, видатні досягнення у практиці. До умов діяльності дисциплінарного органу належать обов’язкова періодична зміна її складу, а також статус рішень та форма дисциплінарного провадження. Статус рішень та форма дисциплінарного провадження на підставі традиції організації адвокатури поділяється на два види.

Перший вид простої дорадчої форми розповсюджений в країнах де адвокатура має найвищий рівень професійної моральності і тому не потребує створення спеціальної формальної процедури. Недоліком простої дисциплінарної процедури вважається, що оскільки її рішення не мають достатнього публічного значення, доводиться частково надавати право дисциплінарного нагляду та прийняття рішення іншим органам юстиції які входять в судову систему – прокуратурі, суду.

Другий вид навпаки, започаткований в тих країнах де адвокатура має надмірне публічне значення, свободу та незалежність діяльності. Дисциплінарне право в них запроваджується на зразок суддівської системи з процедурою схожою на розгляд кримінальної справи у суді першої інстанції з наданням права на захист та оскарженням рішення. Для надання вагомості рішень внутрішніх судових органів організації адвокатури, їх оскарження можливе тільки в апеляційному порядку вищим судом. З цією метою рішення по дисциплінарному провадженню адвоката повинно мати рівноцінне юридичне значення та наслідки рішення суду першої інстанції загальної юрисдикції. На відміну від дорадчої форми представникам прокуратури та суду надається можливість бути присутніми або входити до складу дисциплінарного суду адвокатури.

Таким чином до певної міри справи дисциплінарного провадження адвокатів мають приватний та обмежений професійний характер у зв’язку з чим і їх покарання має бути також таким що вражає тільки ті права які вони отримують як представники вільної професії та члени організації адвокатури. З цієї причини найбільш важливим та ефективним фактором впливу на порушників правил адвокатської професії вважається не покарання, а сама процедура розгляду про порушення правил та дисциплінарну відповідальність перед товаришами по роботі – гласно і публічно. Авторитет і репутація адвоката повинні бути на високому рівні й вимоги дисциплінарного нагляду безпосередньо впливають на їх належне підтримання.

Різновиди порушень які властиві адвокатській практиці поділяються на порушення загальних професійних правил, порушення стосовно відношень з клієнтами, порушення обов’язків адвокатів стосовно один одного, порушення обов’язків по відношенню до судів, прокурорів та осіб що приймають участь у судовому провадженні.

Найбільш тяжкими порушеннями поряд з приватними дисциплінарними вчинками зустрічаються й такі, що мають негативне суспільне та державне значення. Серед них слід виділити такі, що є найбільш специфічними, й за своїми наслідками небезпечні як для клієнта, так і адвоката та його суспільного значення.

Посяганням на правовий устрій держави і такий що порушує належне здійснення правосуддя незаперечно визнається зрада клієнту та його правовим інтересам. Вона має дуже багато проявів, які частково прямо забороняються правилами адвокатської професії, а частково є частиною традиції та звичаїв адвокатської практики. Зрада інтересів клієнта прирівнюється до кримінального злочину який називається - шахрайство.

Не менш значним ураженням адвокатської дисципліни є посягання на суспільні цінності, що порушують обов’язок адвоката неухильно дотримуватися адвокатської таємниці та конфіденційності відносин з клієнтом. Рівень якості захисту завжди залежить від рівня довіри клієнта, який з метою досягнення найкращих результатів може надати адвокатові інтимні подробиці особистого життя. Загальновідомою нормою є заборона втручання в особисте життя людини та дифамація – публічне розповсюдження свідчень, дійсних або вигаданих що ганьблять честь будь кого. Однак якщо це робить адвокат, - той кому з метою захисту доручені подробиці приватного життя людини, він ризикує не тільки званням адвокат і відповідальністю перед кримінальним законом, але також здоров’ям, життям і не тільки власним, а і тих осіб кого стосується адвокатська таємниця.

Порушення правил гонорарної практики також розглядаються як такі, що торкаються державного та приватного фактору. З огляду на те, що матеріальне забезпечення адвоката клієнтом є різновидом податку на юридичну допомогу, що дозволяється державою, то і зловживання у цій сфері підривають державний авторитет. А надмірне, заздалегідь обумовлене, створення вимушених умов та угод щодо гонорару, принижує звання адвокат в очах клієнтів та викликає зневажливе ставлення та недовіру.

Дисциплінарне право адвокатури має на меті створення, по-перше, належного дисциплінарного контролю. Але це не означає що контроль передбачає цілеспрямований пошук порушень та зловживань з боку адвокатів. Тим більше, ні в якому разі не допускається таємний контроль із застосуванням оперативних засобів або кляузництво. Традиційно якість роботи адвоката перевіряється шляхом публічного відвідування членами дисциплінарного органу судових засідань. Саме судове засідання відображає та надає справжнє уявлення про адвоката та його професійні можливості. За результатами такого контролю влаштовуються публічні слухання та обговорення серед членів організації адвокатури. Найбільш впливовим цей захід є у випадках виховання нового покоління початківців.

По-друге, дисциплінарна практика виконує завдання по перевірці заяв та, скарг громадян, судових рішень, повідомлень від органів прокуратури та досудового слідства про факти, що можуть стати приводом для дисциплінарного провадження.

По-третє, до функцій дисциплінарного органу належить порушення та безпосереднє виконання процедури розгляду про дисциплінарні вчинки адвокатів.

В-четвертих, передбачається дисциплінарна стадія прийняття рішення з певною системою дисциплінарних стягнень.

В-п’ятих, ведення статистики та систематизація дисциплінарної практики адвокатів і нормативна ініціатива щодо вдосконалення правил адвокатської професії.

До системи дисциплінарних стягнень адвокатів належать наступні остаточні формулювання за результатами розгляду провадження:

- вважати адвоката вільним від підозри в дисциплінарному вчинку;

- вважати адвоката вільним від обвинувачення в дисциплінарному вчинку;

- залишити адвоката під підозрою у скоєнні дисциплінарного вчинку;

- обмежитися публічним розглядом дисциплінарного вчинку адвоката;

- оголосити адвокату про його часткову професійну неспроможність (невідповідність);

- оголосити адвоката професійно непридатним з правом перепідготовки у встановлений термін;

- призупинення адвокатської практики на термін до одного року;

- виключення із списків практикуючих адвокатів.

Загальними зборами адвокатів визначаються певні механізми які покликані стримувати або обмежувати дисциплінарні органи адвокатури проти можливих зловживань та прийняття несправедливих рішень. До них належить надання права оскарження рішень до постійно діючого виборного органу, або до загальних зборів, право на захист, виборність та часткова змінюваність складу дисциплінарного органу, право участі свідків та скаржників і т.і.

Відносно професійних повірених то відносно них право дисциплінарного нагляду може надаватися судовим органам та прокуратурі але з правом апеляції до організації адвокатури.



Правила адвокатської професії.

Принцип професійного самоврядування базується на встановленні правил які вважаються єдиним засобом належної організації діяльності адвокатури. Ще на початку 1871 року Петербургська Рада висловилась, що при заснуванні корпорації присяжних повірених законодавча влада мала на меті організувати середовище знаних людей, які відрізняються окрім спеціальних пізнань, такими моральними якостями, які могли б слугувати достатньою гарантією цілком сумлінного ставлення їх не тільки до інтересів довірителів, але і до самого правосуддя. Законодавець, очевидно, не бажає, щоб ці особи служили виключно приватним інтересам, користуючись з цією метою, будь якими засобами. Створення організації адвокатури має більш велику задачу, яка полягає в тому щоб діяльність адвокатів була спрямована до інтересів суспільства і правосуддя, не захищала б завідомо аморальних домагань та використовувала законні та чесні методи.54

Там де немає правил адвокатської професії, там немає і організації адвокатури. Правила існують для того, щоб кожен адвокат відчував, що за ним стоїть єдине, потужне співтовариство яке необхідно захищати керуючись сталими звичаями і традиціями які створили репутацію достоїнства і честі, довіри до правосуддя і правового захисту в ньому.

У цьому зв'язку на адвоката покладено цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність.

Зобов'язання умовно поділяють на такі категорії:

- перед клієнтом;

- перед судом та іншими органами влади, з якими адвокат контактує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені;

- перед іншими представниками даної професії в цілому і перед будь-ким з колег зокрема;

- а також перед суспільством, для членів якого існування свободної незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства.

Суть правил адвокатської професії полягає в добровільному виконанні їх тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання адвокатом своїх обов’язків. Правила, якими керується організація адвокатури, походять від існуючих в країні традицій і співвідносяться з умовами і характером завдань, що виконуються членами певної організації в межах судових і адміністративних процедур, а також державним законодавством.55

Правилами адвокатської професії передбачаються питання що регулюють його незалежність, особисту порядність, конфіденційність, заборону суміщення неприпустимих видів діяльності, межі захисту інтересів клієнта, регулювання розміру гонорару, професійне страхування, взаємовідносини з судом, взаємовідносини адвокатів, відносини з протилежними сторонами, навчання адвокатів, правила дисциплінарної відповідальності, норми поведінки адвокатів у особистому житті.

За своєю структурою правила адвокатської професії створюються або як нормативно правовий акт, де перелічуються постатейно правові гіпотези, або як систематизований перелік коментарів до певних випадків з дисциплінарної практики що визнані за правило до застосування на зразок Дигест Юстиніана.

До складу правил можуть включатися професійні вимоги та методики щодо вирішення спірних питань застосування процесуального законодавства відносно обов’язків адвоката.

Типові приклади з правил адвокатської професії.

1. Адвокатура це не договір доручення та не договір особистого найму. Тому гонорар є винагородою, подякою. Його не можна таксувати і примушувати до оплати. Гонорар сплачується почестями а не грошима.

2. Незалежність одночасно і право й обов’язок адвоката. Це означає, що адвокат зобов’язаний відстоювати справедливу справу незалежно від власної вигоди, чи могутності супротивника. Звання адвокат вкривається славою гідних людей, а не люди отримують славу від звання адвокат.

3. Зворотною стороною чесності для адвоката є прагнення до істини. Істина повинна бути вище бажання клієнта отримати необхідний результат за будь яку ціну. Ухиляння від істини досягається підступними засобами – притворством, замовчуванням, викривленням значення фактів. Їх наслідки спрямовані на те, щоб застати суддів зненацька.

4. Адвокат повинен сумлінно вивчити справу яку він захищає. Імпровізація правового захисту неприпустима так само, як неприпустиме необґрунтоване обвинувачення.

5. Адвокат не має права перешкоджати укладенню мирової угоди сторін, а також не спонукати до мирової угоди. В цьому полягає свобода адвокатської професії.

6. Адвокат приймає участь в справі не для того щоб безумовно його перемогти, а для того щоб з’ясувати право клієнта.

7. Адвокат має право свободи дій в питанні відмови від захисту, але для адвоката принизливо та образливо для всієї адвокатури відмовлятися від захисту на прохання протилежної сторони, особливо якщо це прохання сплачене.

8. Адвокат повинен ставитися до клієнта з терпінням. З іншого боку адвокату не треба давати привід зловживати його часом. Адвокати зазвичай встановлюють годинник щоб вимірювати час консультацій, за яким визначають розмір винагороди. З цього приводу немає однозначних рекомендацій. Однак на думку М.Т.Цицерона і Квінтиліана слід до цього ставитися таким чином: «Краще прийняти до відома декілька зайвих подробиць, ніж випустити з виду що не будь суттєве. Адвокат часто може вбачити і зло і можливість від нього позбавитися за обставин які вдаються клієнту несуттєвими.

9. Сила адвокатської професії та її привабливість полягає в стосунках між адвокатами, які створюються на взаємоповазі, відданості та позитивних прикладах. В адвокатській організації повинен сформуватися «esprit de corps» - професійний дух. Він відрізняється від марнославства, винятковості та партійної приналежності. Це дух загальних інтересів, принципів чесності, поваги спільних правил та готовність захищати свої права, однакове уявлення про достоїнство вчинків і прагнення сприяти на користь усіх членів на підставі такої однодумності, яка називається благопристойною.

10. Неприпустимими стосовно судді є лестощі, запобігання, догідництво, складання судових документів замість суду, навіть якщо це необхідно для виконання доручення в справі.

11. Тільки повна взаємоповага судді та адвоката один до одного можуть призвести по істинного правосуддя.



Висновок: Повний перелік правил створюється відповідно до основних принципів загальної, зовнішньої та внутрішньої організації, історичної традиції, звичаїв, уявлень про право, законодавство та значення правосуддя в суспільстві.
В.В.Андрєєвський



1 Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов. Свит. 1992., Святоцький О.Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян. 1994 р., Святоцкий А.Д. Адвокатура: історія і сцчастність. Київ. Ін Юре. 1997.

2 Петрученко О. Латинсько-російський словник.- М., 1914.

3 Дюпен А. Lettres sur la profession d'avocat. –Пар., 5 вид., 2 т., 1832.

4 Петрученко О. Латинсько-російський словник.- М., 1914.

5 Там само.

6 Форхгаммер П.В. De Areopago. - Киль, 1828.

7 Міщенко Ф. Суд присяжних в Афінах - Журнал Міністерства Народної Просвіти – 1892. - № 9.

8 Васьковський Е.В. Организація адвокатури. Ч. 1, СПб. 1893.-С. 51.

9 Цицерон М.Т. Три трактата об ораторском искусстве. – М. 1972.

10 Євгеньєва А. П. Словник російської мови. - М., 1983.

11 Грималь П. Цицерон. –М. 1991 р. - С. 487.

12 Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. Т. 2. -СПб., 1902. - С. 19.

13 Цицерон М.Т. Речи т. 1. - М. 1993 г. – С. 292-301.

14 Справа за звинуваченням Боровкова С.В. Святошинський районний суд м. Києва. 2003.

15 Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Енциклопедичний словник. СПб., 1890-1907. Див. ст. „Еристика”.

16 Загурський Л.М. Принципы римского гражданского и уголовного процесса. – Харків., 1874 р. - С. 275

17 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 1, СПб. 1893.- С. 44.

18 Цицерон М.Т. Об ораторе. М., 1973. – С. 188, 410.

19 Суворін А. Жизнь и дела знаменитых людей древности. М., 1889.

20 Дігести Юстиніана. Закон III, т. I, §§ 3-8.

21Текст присяги: «…iuramentum praestent, quod omni quidem virtute sua omnique ope quod iustum et verum existimaverint clientibus suis inferre procurent, nihil studii relinquentes, quod sibi possibile est, non autem credita sibi causa cognita, quod improba sit vel penitus desperata et ex mendacibus adlegationibus composita, ipsi scientes prudentesque mala conscientia liti patrocinantur, sed et si certamine procedente aliquid tale sibi cognitum fuerit, a causa recedant ab huiusmodi communione sese penitus separantes…»

Переклад: «… урочисто присягаються, що всю мужність та міць переконання слова, які мають репутацію чесності та справедливості, довірені їм клієнтом, захищати неупереджено, можливо не знаючи, що справа обвинувачуваного аморальна, безнадійна, скривджена чи нелигітимно складена, але якщо щось подібне їм стане відомо під час процесу вони залишать справу відокремивши себе від суду…»

Кодекс Юстиніана. Закон III, т. I, - С. 14, § 1.



22 Кодекс Юстиніана. Закон II. т. VI, - C. 6.

23 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 1, СПб. 1893.


24 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 1, СПб. 1893. -С. 264

25 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 1, СПб. 1893.- С. 82.

26 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 1, СПб. 1893.- С. 106.



27 Васьковський Е.В. Организация адвокатуры., Ч. 2, СПб. 1893.- С. 162.

28 Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Енциклопедичний словник. СПб., 1890-1907. Див. ст. „Легитимация”.

29 Конституция США . Текст и постатейный комментарий : В 2 ч. - М., 1984.

30 Артефакт (від лат. ars – мистецтво, factum –подія, факт) – в контекті застосовано як «штучний факт».

31 Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. - М.: Издательская группа ИНФРА-М - НОРМА, 1997. - С. 181-234.

32 Там само.

33 Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. —М.: Издательская группа ИНФРА-М - НОРМА, 1997. - С. 423-450.

34 Святоцький О.Д. Сучасні системи адвокатури. К., 1993. - С 114., Smith. P.P., Bailey S.M. The modern english legal system. — P. 31.

35 Дерюжинский В. Ф. Канцлер, лорд верховный Великобритании. Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Енциклопедичний словник. СПб., 1890-1907.


36 Молло Ф.Е. Правила адвокатской профессии Франции.- М., 1894. - С. 70.


37 Матеріали семінару "Профессия юриста в Германии и России". – Кельн., 1999. http://www.femida.ru/discussion/2000/germany/

38 Фукс и Мандро. Русский перевод "Обязаттельственное право". - М., 1876. – С. 56.

39 Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. - Ч. 1. , СПб., 1893. -С.164.

40 Марш Ф. Слава та обов’язок професії адвокат. -Видавництво «Lionville», 1713. – С.106.

41 Дигести Юстиніана. Т. 1, М. 2002. – С. 311

42 Дигести Юстиніана. Т. 1, М. 2002. – С. 313.

43 Див. там само – С. 319.

44 Васьковський Е.В. Организація адвокатури. Ч. 1, СПб. 1893.-С. 144.


45 Закон про адвокатуру Франції 1822 р. Ordon, Du 20 nov 1822

46 Трунов И.Л. Институт адвокатуры и предпринимательская деятельность//Российская адвокатура. 2003.- № 4.- С. 11.

47 Трунов И.Л. Институт адвокатуры и предпринимательская деятельность//Российская адвокатура. 2003.- № 4.- С. 11

48 Лат. Не все що не заборонено є чесно.

49Молло Ф.Е. Правила адвокатской профессии Франции.- М., 1894. -С. 70

50 Дигести Юстиніана. Т. 1, М. 2002. – С. 149.


51 Дигести Юстиніана. Т. 1, М. 2002. – С. 339.


52 Дигести Юстиніана. Т. 1, М. 2002. – С. 343.

53 Див. там само.

54 Марков А.Н. Правила адвокатской профессии в России. М. 1813. - С. 2.


55 Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Бюлетень законодавства і юридичної практики України "Адвокатура в Україні". Київ. "Юрінком". N 1, 2000 р.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка