Курс лекцій Донецьк Донуеп 2005 зміст



Сторінка9/14
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.81 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

10 ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



10.1 Загальні положення
Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до договорів.

Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до договірних відносин, стосуються і договорів, які укладаються у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладатися тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предметом їхнього регулювання мають бути майнові відносини, які ґрунтуються на законній основі.

Основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об’єктів інтелектуальної власності.

За змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори в галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов'язаних з використанням об'єктів суміжних прав – виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення.

Значною е група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об’єктів промислової власності, а також договори на їх використання. Ще одну групу складають договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Окрему групу складають договори, які можна назвати супутніми договорами, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них відносяться договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб'єктів права інтелектуальної власності тощо.

Об'єктом (предметом) договірних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямовані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об’єкти цієї власності. Група договорів, які мають своєю метою врегулювати порядок і умови використання об’єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом буде мати саме результати інтелектуальної діяльності.

Але об’єктами договорів можуть бути і такі результати Інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Це об’єкти договорів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність.

Об’єктами договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки тощо. Нарешті, об’єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок.

Специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також і те, що об’єктами права інтелектуальної власності є нематеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій. Але об’єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності.

Специфічність зазначених договорів полягає ще й у тому, що заінтересовані в укладенні такого договору часто не можуть чітко уявити, про що йде мова – матеріального носія може ще й не бути. Зазначена специфіка має місце, коли мова йде про використання об’єкта інтелектуальної власності. Коли ж мова йде про створення цього об’єкта, то яким він буде, не знає ніхто.

За загальним правилом сторонами в такому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем постійного місцезнаходження в зарубіжних країнах.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа.

Форма договору. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, мають укладатися в письмовій формі. Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов’язкового нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.

Закон України „Про авторське право і суміжні права” приписує авторські договори укладати в письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 того ж закону України передбачено правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за обсягом творів (для газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі.

Відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набувають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їхньої реєстрації в Установі. При цьому строк реєстрації ліцензійного договору не повинен перевищувати 2 місяців. Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки.

Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності. Це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов’язкове при укладенні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів має відповідати вимогам закону. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає в тому, що будь-які цивільно-правові дії з приводу об’єктів інтелектуальної власності мають здійснюватися в межах закону, тобто бути законними.

Зміст договору – це ті умови, на яких сторони погодилися укласти договір. Це в основному права й обов’язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні і випадкові. До істотних відносять такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безперечно, істотні умови договору визначаються за волевиявленням обох сторін. До таких істотних умов відносяться визначення об’єкта договору, того, стосовно чого укладається даний договір – твору науки, літератури чи мистецтва, об’єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об’єкта (предмета) договір не виникає. До істотних умов слід віднести також його ціну.

Строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяльності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх договорах є істотною умовою. Очевидно, що до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об’єкта. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг використання може визначатися кількістю, часом або територією.

Істотні умови договору у сфері інтелектуальної діяльності можуть визначати самі сторони, якщо вони дійшли висновку, що такі умови мають важливе значення для них.

Звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при укладенні договору. Сучасне цивільне законодавство країн із ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обігу.

Випадковими умовами договору визнаються такі, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту договору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у договорі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умови, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови е чинними не­залежно від того, чи включені вони до тексту договору чи ні.


10.2. Авторські договори
Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення й використання численних об’єктів авторського права і суміжних прав мають бути урегульовані такими ж численними договорами, які об’єднані одним поняттям „авторські договори”. Слід відразу підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських відносити договори по управлінню майновими правами авторів на колективній основі.

За авторським договором автор передає або зобов’язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов’язується здійснити або почати використання твору. Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих же творів. Особливість авторських договорів полягає в тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури й мистецтва.

Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення й використання творів. У зв’язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо мова йде про створення твору в порядку виконання службових обов’язків, то, зрозуміло, право на використання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їх відносини з автором розглядалися як трудові. У такому разі їм належить право на використання твору, оскільки твір визнається службовим, створеним у порядку виконання службових обов’язків.

Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов – створення твору входить у трудові обов’язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо.

У спеціальній літературі уже давно прийнято вважати, що в авторському договорі однією із сторін завжди виступає фізична особа – автор або його правонаступник чи інша особа, що має авторське право. З цього загального правила є один виняток – суб’єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спадкоємством. Якщо ж обидві сторони в договорі є юридичними особами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським. Проте в умовах ринкової економіки такий підхід до цієї проблеми видається сумнівним.

У авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору й строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. В договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. В договорі можуть бути визначені умови й підстави дострокового припинення чинності договору.

У авторському договорі мають бути визначені й інші строки – строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури й верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов’язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов’язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.

Права й обов’язки сторін за авторським договором. Права й обов’язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов’язки автора кореспондують і відповідають правам і обов’язкам користувача, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов’язки різних видів авторських договорів не співпадають – вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін. Проте основні права й обов’язки сторін в авторських договорах вироблені практикою.

Основними обов’язками автора є, передусім, створення й передача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призначення, обсягу тощо. Таким же чином визначаються вимоги до наукового твору – стаття, брошура, монографія, підручник тощо У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо. Твір мас бути переданий користувачу в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача.

Важливим є обов’язок автора виконати роботу особисто. Авторські договори відносяться до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин У разі смерті автора договір припиняє свою чинність із відповідними наслідками.

Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.

Обов’язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору й пропозицію щодо їх усунення. У такому разі автор у разі згоди зобов’язаний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження щодо зміни чи доповнення до твору.

Автор має право і зобов’язаний брати участь у підготовці твору до використання У більшості випадків автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України „Про авторське право І суміжні права” п. 4 ст. 15 визначає, що виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

До основних обов’язків автора твору слід віднести й обов’язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора.

Обов’язки користувача. Основним обов’язком замовника-користувача є його обов’язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різні способи прийняття й розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва може бути так же уважно оглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення – прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обгрунтоване. У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спеціальні процедури розгляду й схвалення чи відхилення твору. Результати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом.

Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов’язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов’язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, пов’язані із створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших причин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору – це право користувача, а не його обов’язок. Проте у більшості випадків автор заінтересовані в тому, щоб їх творіння було доведено до громадськості належним чином. Тому вони можуть передбачати в договорі обов’язок користувача використати твір. Проте такий обов’язок може набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений.

Одним із самих основних обов’язків замовника-користувача є виплата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються сторонами в авторському договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чинний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів і винагороди, порядку ЇЇ обчислення та виплати. Проте Кабінетом Міністрів України прийнято постанову „Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва” від 18 листопада 1994 р. За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб використання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винагороди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути визначена у вигляді чітко зафіксованої суми.

Авторські договори, як і будь-які цивільно-правові договори, повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Але можуть бути випадки, коли авторський договір виконується неналежним чином або й зовсім не виконується. Винними в цьому можуть бути кожна зі сторін або й обидві сторони разом. Іншими словами, мова йде про порушення умов договору сторонами. У разі такого порушення постає питання про цивільно-правову відповідальність сторони, яка припустилася порушення умов договору. Якщо раніше відповідальність за порушення авторського договору обмежувалася розміром гонорару, то зараз порушник зобов’язаний відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі, включаючи і втрачену вигоду.

Відповідальність автора за договором може полягати в обов’язку повернути безпідставно одержану винагороду, в односторонньому розірванні договору, в покладенні на нього обов’язку відшкодування заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки, Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, які порушили умови договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він повинен довести, що порушення сталося не з його вини. Підставами відповідальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов’язків за авторським договором. Умовами відповідальності є ті ж загальні цивільно-правові умови – наявність вини, протиправність дій автора, наявність шкоди і причинний зв’язок між діями автора і їх результатом – шкодою.

Серед можливих порушень авторського договору з боку автора найбільш складним є визнання його недобросовісності при виконанні роботи. Чинне законодавство України з авторського права не дають визначення недобросовісності. У спеціальній літературі прийнято вважати дії автора недобросовісними, якщо у процесі створення твору автор навмисне припустився неправомірних дій, що знизили якість твору або привели твір до стану, непридатного для використання. Груба необережність автора прирівнюється до навмисних дій. Відповідно до практики, що склалася раніше, до неправомірних дій автора, які дають підставу визнання їх недобросовісними, відносяться: неправомірне використання чужих творів при створенні свого твору; подання свого раніше опублікованого твору як нового; перекручення фактів та інших даних у документальному творі; перекручення оригіналу при перекладі твору; включення до рукопису неперевірених даних, перевірка яких входила в обов'язок автора та інші порушення.

Відповідальність користувача за порушення умов авторського до­говору може бути у формі його неправомірних дій. Підставою для відповідальності користувача є невиконання або неналежне виконання авторського договору. Умови відповідальності ті ж самі, а підстави можуть бути різні – замовник може нести відповідальність за невикористання твору, якщо такий обов’язок лежав на ньому за договором, наприклад, за видавничим договором; за втрату матеріального носія; за зміну твору без згоди автора; за відмову виплати винагороди або за несвоєчасну її виплату тощо.

Користувач зобов'язаний використати твір за умови, що авторським договором такий обов'язок передбачений. Правда, користувач може навести доводи, що неможливість використання настала не з його вини, в такому разі він звільняється від відповідальності. Відповідальність користувача в такому випадку зводиться до виплати визначеного договором гонорару в повній сумі.

Інколи з вини користувача настає пошкодження або втрата матеріального носія твору. У такому разі автор має право на відшкодування заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі передбачити конкретний розмір такого відшкодування. Користувач не має права вносити до твору будь-які зміни чи доповнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати усунення таких змін чи доповнень. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо авторським договором не передбачено інше. При порушенні цього автор має право па відшкодування збитків.

Припинення і розірвання авторського договору. Припинення авторського договору настає із закінченням строку його чинності. Але при ньому слід розрізняти припинення авторського договору і припинення використання твору, передбаченого цим договором. Припинення використання твору не припиняє прав і обов’язків за самим авторським договором. Якщо за авторським договором користувачеві були передані виключні права па використання на весь період чинності договору, автор зобов’язаний протягом цього строку не передавати право на використання цього ж твору третім особам, якщо навіть використання твору користувачем припинено. Іншими словами, користувач свій обов’язок використати твір виконав, але це виконання не звільняє автора твору від обов’язку не передавити право на його використання третім особам. У той же час користувач може використовувати твір протягом усього строку чинності авторського договору. Коли ж користувач з тих чи інших причин не використав твір, закінчення строку дії авторського договору припиняє його чинність. Авторський договір може передбачати можливість дострокового припинення його чинності.

Авторські договори поділяють на дві групи – авторські договори замовлення і авторські договори на використання готового твору. Перші зобов’язують автора створити твір і передати його для використання, другі – передати для використання готовий твір. Поділ авторських договорів можна провести і за видом художньої творчості – договори на створення і використання літературних, музичних, аудіовізуальних, архітектурних та інших творів. Авторські договори поділяються також і за способом використання: видавничі договори, договори про депонування рукопису, постановочні договори, сценарні договори, договори художнього замовлення, договори про використання в промисловості творів декоративного мистецтва та ін.

Видавничі договори, у свою чергу, поділяються на видання літературних, музичних творів та творів образотворчого мистецтва. Авторські договори можна класифікувати і за іншими критеріями.

Можуть бути випадки, коли твір створюють дві особи, із яких один є фахівцем у певній галузі, а літературний запис здійснює інша особа, наприклад, журналіст. У такому разі може бути співавторство, але його може і не бути. Видавництво не визначає, хто є автором, а хто здійснював літературний запис. Авторська сторона сама має визначити, хто є автором, чи має місце співавторство. Проте прийнято вважати, що якщо в видавничому договорі зазначено ім’я автора літературного запису, то тут має місце співавторство.



Договори про депонування рукописів. Зазначений договір має ту ж мету, що і видавничий договір – довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Його виникнення було зумовлено двома основними факторами. Перший полягає в тому, що бурхливий розвиток науки, техніки і культури вимагає якнайшвидше інформувати громадськість про новини в цій сфері. Другий фактор – досить тривалий процес видання твору, що обмежує можливості оперативного ознайомлення з твором. Цим передумовам відповідає депонування рукопису. Кожний, кого цікавить та чи інша проблема, дістає можливість в оперативному порядку ознайомитися з найостаннішою новиною в тій чи іншій галузі.

Договір про депонування рукописів почав складатися давно. Проте належного правового регламентування він поки що не дістав.

У даний час існує лише Інструкція про депонування рукописів, затверджена Центром науково-технічної інформації України. У той же час зазначений договір не втрачає своєї значимості, у ряді випадків він просто незамінний. У тих випадках, коли виникає необхідність якнайшвидше ознайомити громадськість з тим чи іншим досягненням, вдаються до депонування рукопису. Депонування може бути зумовлено також відсутністю можливості видати твір шляхом друку.

Депонування означає передачу на зберігання. Договір про депонування рукописів дійсно дуже близький до договору схову, але має істотні відмінності від нього. Останній характеризується безоплатністю, строковістю, взаємними правами і обов’язками. Договір про депонування рукописів не обмежений певним строком, розподіл прав і обов’язків між сторонами дещо інший, мають місце й інші істотні відмінності.

Як уже відзначалося, договір про депонування регламентується на рівні відомчої інструкції. Тому характеристика цього договору можлива лише на підставі тих правил, які усталилися в практиці. Специфічною особливістю зазначеного договору є те, що сторонами в ньому є поки що лише юридичні особи. З одного боку стороною договору виступають науково-дослідні, проектне-конструкторські установи, вищі навчальні заклади, колегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів. З іншого боку суб’єктами договору можуть бути центральні галузеві і республіканські органи науково-технічної інформації, які здійснюють депонування рукописів.

Предметом договору про депонування рукописів можуть бути рукописи з рефератами статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з’їздів, нарад, семінарів, симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які недоцільно видавати друкованим способом. Зазначені матеріали подаються на депонування в рукописній формі. До рукопису встановлені певні вимоги, недотримання яких може стати перешкодою до укладення договору.

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних чи республіканських наукових з’їздах, конференціях і семінарах, звіти про виконані науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи і дисертації депонуватися не можуть.

Права і обов’язки сторін за договором про депонування рукописів. Обов’язок підготувати відповідно до встановлених вимог рукопис лежить па авторові та організації, за рішенням якої рукопис передається на депонування. Рішення про депонування рукопису приймають науково-дослідні, проектно-конструкторські, вищі навчальні заклади, редакційні колегії та редакційні ради наукових і науково-технічних журналів в особі їх вчених, науково-технічних (технічних) рад, затверджених їх керівниками. Рукопис на депонування може бути направлений лише за умови згоди автора, але за зміст рукопису відповідальність несе організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису.

Договір про депонування рукописів – це одностороння угода, організація, яка прийняла рішення про депонування рукопису, має лише право на її передачу. Орган інформації несе тільки обов’язок прийняти рукопис. Відмовити в прийнятті рукопису на депонування організація може тільки у випадку оформлення рукопису без дотримання встановлених вимог.

Орган інформації, який прийняв рукопис на депонування, зобов’язаний на прохання будь-якої особи видати копію рукопису або її частини. Копії видаються за плату.

За прийом рукопису на депонування плата не стягується. Організації, що передала рукопис на депонування, або автору рукопису один раз копія видається безплатно. Автор зберігає право авторства на рукопис, але не має права на винагороду. Автор рукопису має право опублікувати іншим способом свій рукопис, який він передав на депонування. Але при цьому він зобов’язаний сповістити видавця про те, що рукопис депоновано. На депонування приймаються рукописи, які можуть бути опубліковані у відкритих публікаціях.

Таким чином, договір про депонування рукопису є угодою про передачу належно оформленого рукопису до органу інформації на зберігання з метою ознайомлення всіх бажаючих зі змістом рукопису. Послуги по наданню рукопису для ознайомлення виконуються за встановлену плату.

Постановочний договір. Постановочний договір – це договір, за яким автор зобов’язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов’язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду.

Сценічні твори призначені автором для виконання на сцені, в концертному залі чи на естрадній площадці, по радіо і телебаченню, що вимагає спеціальної підготовки до публічного виконання твору. Проте слід мати на увазі, що більшість сценічних творів може бути опубліковано також шляхом їх видання.

Сторонами в постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право, – з одного боку, і видовищний заклад – з другого. Але цим договірні відносини видовищного закладу не вичерпуються. Цей заклад має укласти ще ряд договорів для здійснення сценічного твору – з виконавцями. Але договірні відносини в такому разі виникають між видовищним закладом і виконавцями, а не з автором.

Права і обов’язки сторін за постановочним договором мають певні особливості. Автор зобов’язаний передати або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк. Видовищний заклад зобов’язаний твір розглянути також у визначений договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткий строк для опрацювання твору. У постановочному договорі може бути передбачений обов’язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консультацій, знайомства з виконавцями., технічними можливостями закладу, обговоренням попередніх варіантів твору. Автор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сцені.

Видовищний заклад зобов’язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття закладом твору. До закінчення строку на постановку автор не має права передавати цей же твір іншим видовищним закладам для використання у тому ж місті. За створення і використання сценічного твору автор має право на винагороду. Розмір і порядок виплати винагороди визначається угодою сторін. Постановою Уряду України визначені мінімальні ставки авторської винагороди, нижче яких опускатися не можна.

Сценарний договір. Сценарний договір близько примикає до постановочного договору. В більшості випадків об’єктами сценарних договорів є майже ті ж самі твори, що й постановочних, але не тільки. За своїм змістом сценарний договір значно ширший за постановочний. Сценарний договір це договір про розробку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його режисури, визначення змісту, характеру і порядку дій. Отже, сценарний договір –це договір про створення сценарію, і для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно- або телефільму, радіо- чи телемовлення.

За сценарним договором автор зобов’язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов’язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір оплатний. Сторонами в договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.

Будь-яка фізична особа може замовити сценарій для реалізації його в кіно- чи відеофільмі про свій життєвий шлях, родовід тощо. Це може бути сценарій не тільки про свій життєвий шлях, а й про творчий шлях свого батька (матері) тощо.

Об’єктом договору є літературний сценарій, який має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, яка складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо. Сценарій – це закінчений драматичний твір.

Права і обов’язки сторін у сценарному договорі виникають з моменту його підписання. Зазначені права і обов’язки сторін і складають зміст сценарного договору. У процесі реалізації сценарію мають бути дотримані права автора. При цьому на автора покладається також низка обов’язків, визначених договором. Твір має бути переданий у визначений строк, не передаватися третім особам без дозволу замовника та ін. Автор має право і зобов’язаний брати участь в реалізації свого твору.

Звичайно, сценарій за чинним законодавством може бути опублікований шляхом його видання друкарським способом. Але при цьому слід мати на увазі, що замовники більше заінтересовані в тому, щоб їм передавали неопубліковані твори, адже за таких умов інтерес публіки зростає. Якщо ж сценарій неопублікований, то особливістю сценарного договору є те, що сценарій може бути використаним у дуже обмеженому масштабі. По даному сценарію створено фільм, телепередачу, інше видовище. Фільми за ним же сценарієм здійснюватися більше не будуть. Що стосується інших видовищ, то вони можуть бути здійснені за вже використаним сценарієм. Зазначена особливість сценарного договору зумовлює і характер авторської винагороди, розмір, порядок обчислення і виплати якої визначаються угодою сторін.



Договори художнього замовлення. До творів образотворчого мистецтва з правової точки зору слід відносити твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографії, а також твори, створені способом аналогічному фотографії, літографії тощо. Безперечно, цей перелік не може бути вичерпним. Договір художнього замовлення є угодою, за якою автор зобов’язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов’язується сплатити автору обумовлену винагороду.

Особливість договору художнього замовлення полягає в тому, що його сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Справа в тому, що на стороні автора можуть бути художні майстерні, художні спілки, товариства. Часто договір художнього замовлення укладається саме з цими юридичними особами, які діють в інтересах автора. Замовниками також можуть бути як окремі громадяни, так і різноманітні організації. Останнім часом висловлюються пропозиції визнати окремим об’єктом договору художнього замовлення зовнішнє оформлення книжкової продукції тощо.

Права і обов’язки сторін також виникають з моменту підписання договору сторонами. Договір художнього замовлення краще укладати в письмовій формі, проте закон не містить заборони укладати такі договори в усній формі.

Автор зобов’язаний створити і передати замовнику твір образотворчого мистецтва. У договорі має визначатися два строки для створення твору – спочатку подати замовнику ескіз твору, а потім готовий твір. Автор може подати замовнику кілька ескізів. Після схвалення ескізу автор може приступати до створення твору. Проте замовник може відхилити ескіз без будь-якого мотивування. Це його право. Замовник може також запропонувати певні зміни до ескіза, які автор повинен врахувати. Якщо протягом визначеного у договорі строку від замовника не надійде будь-яких зауважень щодо ескіза, він вважається схваленим, що дає автору право створювати твір.

Особливістю договору художнього замовлення є також покладення ризику творчої невдачі на замовника. Це означає, що аванс, виплачений автору замовником, у разі творчої невдачі поверненню не підлягає.

Ще однією особливістю зазначеного договору є розв’язання питання про власність твору. За договором художнього замовлення створений автором твір образотворчого мистецтва після оплати винагороди стає власністю замовника. При цьому особисті немайнові права зберігаються за автором, замовник має дотримуватися їх. Замовник має право користуватися і розпоряджатися твором на свій розсуд. Якщо договір припиняє свою чинність з незалежних від автора причин, він має право оплати фактично виконаних робіт. Розмір і порядок виплати винагороди встановлюється угодою сторін. Проте, якщо автор у визначений договором строк не передасть замовнику твір за своєї вини, замовник має право розірвати договір і вимагати повернення виплаченого авансу.

Ескізи, етюди та інші підготовчі матеріали залишаються власністю автора. При цьому, якщо договір художнього замовлення розірваний з будь-яких підстав достроково, твір залишається у власності автора.

За загальним правилом зображення в образотворчому творі будь-якої особи без її згоди не допускається. Із цього загального правила практикою вироблені окремі винятки. Згоди зображеної особи не вимагається, якщо вона позувала за плату, а також коли це робиться в державних чи громадських інтересах.

Автор твору, в якому зображена певна особа, не має права на опублікування, відтворення і. розповсюдження твору. Проте слід підкреслити, що право на зображення не є авторським, але воно тісно пов’язане з авторським. Зображена в творі особа має право вимагати заборони випуску твору у світ або припинення його розповсюдження, якщо для неї це виявиться з тих чи інших причин небажаним. Право на зображення мають також діти зображеної особи, той із подружжя, який пережив померлу особу. За зображеною особою це право зберігається протягом усього її життя.

Серед договорів художнього замовлення на створення твору образотворчого мистецтва певне місце посідають пам’ятники та меморіальні скульптурно-архітектурні споруди чи комплекси. Пам’ятники для встановлення на могилах померлих родичів створюються на замовлення громадян або установ. Але якщо пам’ятники чи меморіальні скульптурно-архітектурні споруди мають своїм призначенням увіковічення певних крупних подій, що мають державне, громадсько-політичне значення, а також увіковічення видних державних, громадських та політичних діячів, видних діячів науки і культури, то такі твори можуть створюватися лише за рішеннями директивних органів держави. На підставі таких рішень укладаються договори на їх створення.

Твори образотворчого мистецтва часто використовуються в промисловості. Таке використання можливе лише на підставі окремого договору користувача з автором. Це вже буде договір не художнього замовлення, а договір на використання вже готового твору. Проте не означає, що майбутній користувач не може укласти з автором договір художнього замовлення. Як у будь-якому іншому договорі у за­значеному договорі мають бути визначені ті ж самі умови об’єкт твору, масштаби його використання, розмір, порядок обчислення та виплати авторської винагороди.

Окрему групу договорів складають договори про використання творів образотворчого мистецтва в театральних постановках, у кіно-та телефільмах. Створювані художником для оформлення спектаклів малюнки декорацій і костюмів, безперечно, є творами образотворчого мистецтва і тому є об’єктами авторського права і правової охорони. За ескізами, що створені художником, виготовлюються декорації, шиються костюми. Відносини театрів з художниками-постановниками оформляються по-різному. В одних театрах на оформлення кожного спектаклю з художником укладається договір, в інших є штат своїх художників. Вони створюють ескізи декорацій і костюмів у порядку службових обов’язків.

Художник зобов’язаний виконувати вказівки режисера, вносити необхідні виправлення і зміни в ескізи І макети до їх беззастережного прийняття керівництвом театру. Прийняту роботу художник зобов’язується виконати в строк і подати театру по частинах: спочатку чорнові малюнки і прикидки для виготовлення макета, потім подається сам макет і в останню чергу – ескізи костюмів чи декорацій.

Театральний художник за договором художник передає театру право використати свої твори тільки в театральних постановках, зберігаючи за собою решту авторських правомочностей. Використання зазначених творів за межами театральної постановки визнається порушенням авторського права. Якщо театр не використає протягом двох років від дати схвалення ескізів, то він зобов’язаний виплатити художнику авторську винагороду повністю.

Певні особливості мають договори на використання творів образотворчого мистецтва в кіно- та телефільмах. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Твори образотворчого мистецтва можуть бути використані в аудіовізуальному творі лише на підставі договору з художником. Цей договір близький до договору художника з театром.



Договори на створення і використання об’єктів суміжних прав. Охорона суміжних прав виникла в Україні недавно – з прийняттям Закону України „Про авторське право і суміжні права” 23 грудня 1993 р. Тому належного досвіду у цій сфері ще немає. Проте помітне істотне зростання кількості і значення об’єктів суміжних прав. Нові технічні можливості сприяють розвитку видовищної індустрії, збільшується використання звукозаписів і відеозаписів. Набирають потужного розмаху використання теле- і радіопрограм.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка