Курс лекцій Донецьк Донуеп 2005 зміст



Сторінка8/14
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.81 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

9 ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ ПРАВА

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



9.1 Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності
У суб’єктивному значенні право інтелектуальної власності – це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зазначені суб’єктивні права за своїм змістом схожі, проте мають певні відмінності в залежності від видів інтелектуальної діяльності.

Початок виникнення суб'єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності за видами цієї діяльності не співпадає. Істотна різниця в цьому є між авторським правом і правом промислової власності. Авторське суб’єктивне право виникає на твори науки, літератури і мистецтва з моменту надання цьому твору об’єктивної форми. Суб’єктивні суміжні права виникають: суб’єктивне право виконавців – з моменту виконання твору; суб’єктивне право виробників фонограм – з моменту першої фіксації, суб’єктивні права організацій мовлення – з моменту першої передачі в ефір.

Стосовно об’єктів промислової власності, то чинне законодавство про промислову власність (в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг) по-різному визначає початок виникнення суб’єктивних прав.

Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 28 п. 1 проголошує: „Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу”. Таку ж норму містить і Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”. Стаття 6 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” проголошує, що право власності на винахід і корисну модель також виникає від дати подання заявки до Установи, оскільки це право засвідчується патентом.

Таким чином, чинність патенту і проголошене ним право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок виникають від дати подання заявки. Особисті немайнові та майнові права на ці ж об’єкти промислової власності, що випливають із патенту, виникають від дати публікації відомостей про видачу патентів. А хіба право власності не майнове право? Постає питання і про особисті немайнові права – вони з якого моменту виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не містить.

Суб’єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” виникають від дати подання заявки до Установи. Ці права, що випливають із свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику виключне право на користування і розпорядження знаком на свій розсуд.

Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” момент виникнення суб’єктивних прав на зазначені топографії пов’язує з моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику зареєстрованої топографії ІМС виключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд.

Таку ж норму містить Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”.

Таким чином, два закони встановлюють початок виникнення суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності від дати опублікування відомостей про видачу патентів. Два інших – від дати дання заявки на видачу охоронного документа, ще два – з моменту державної реєстрації заявленого документа.

Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб'єктивних авторських прав і суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності. Перші виникають з моменту надання об’єктивної форми творам науки, літератури і мистецтва або з початку вчинення дії, результатом якої виникають об’єкти суміжних прав.

Щодо виникнення суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності, в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних дій, без яких зазначене право просто не виникає. Це система юридичних дій:

– подання заявки на пропозицію, яку заявник має намір через відповідний державний орган визнати тим чи іншим об’єктом інтелектуальної власності;

– здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронного документа на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності;

– у разі позитивних результатів проведених експертиз здійснення державної реєстрації заявленого і атестованого об’єкта промислової власності;

– видача відповідного охоронного документа, який засвідчує виникнення суб’єктивних прав на об’єкт промислової власності.

При цьому слід мати на увазі, що мова йде про суб’єктивні права саме на об’єкти промислової власності, які виникають лише на підставі рішення відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим об’єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб’єктивні права, які виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об’єктом промислової власності. Це право на подання заявки, на її зміну, заміну, відкликання тощо.

У теорії цивільного права всі суб’єктивні права прийнято поділяти на особисті немайнові і майнові права. Цей поділ стосується і об’єктів інтелектуальної власності.
9.2 Особисті немайнові права на об’єкти інтелектуальної власності
Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені Законом України „Про авторське право і суміжні права”. Стаття 14 цього Закону до них відносить права:


  1. вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

  2. забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

  3. вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

  4. вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором створеного ним твору. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.

Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже відзначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і припиняється зі смертю автора. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство визнається і охороняється і після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільне явище, удостоєне поваги нащадків. Право авторства зумовлює всі інші авторські права.

Право на авторське ім’я. Право на авторське ім’я включає в це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під своїм власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім’я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.

Автор має право вимагати називати його ім’я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім’я автора не згадується при використанні, його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.

Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім’я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім’я автора має бути зазначено на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів – військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.

При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються в послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.

Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у випадках порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім’я відомого автора.

Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім’я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім’я автора, але тільки з його згоди. Справжнє ім’я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.

Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність. Формулювання цієї норми в чинному Законі про авторське право видається більш вдалим, воно охоплює собою більше коло неправомірних дій, які можуть порушити цілісність твору.

Автор не тільки має право на свій твір. Він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень та інші достоїнства. В будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, його бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був ким би то не було переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.

Зазначені дії можуть стосуватися не тільки змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.

Проте особи, на які законом покладається обов’язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, які не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. Видається, що така практика не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим слід мати на увазі, що право автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Всі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постановником, якщо при цьому не вноситься змін у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.



Особисті немайнові права суб’єктів промислової власності. За своїм змістом і характером вони патентні права відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

До особистих немайнових прав суб’єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень по заявці та ін. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об’єкта промислової власності, які, видається, є найбільш важливими.

Право авторства на будь-який об’єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг) є таким же як і суб’єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об’єктом, щоб його визнавали автором даного рішення. Ім’я автора об’єкта промислової власності повинно називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об’єкта.

Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як автора даного рішення при будь-якій публікації.

Право авторства носить абсолютний і виключний характер, воно є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. З правом авторства тісно пов’язане право на авторське ім’я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім’я як розробника даної пропозиції згадувалося в будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.

Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 5 ст. 8 прямо відзначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід’ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі.

Отже, автор об’єкта промислової власності має особисте немайнове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним об’єкту.

Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той же об’єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. В такому разі постає питання, кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисна модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту. Такі ж норми містяться в інших патентних законах України. Право на подання заявки на будь-який об’єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, воно може також належати роботодавцеві.

Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника в розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним немайновим. Воно належить тільки заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов’язане ще одне особисте немайнове право того ж заявника – право на внесення до заявки виправ­ення і уточнення. Це право закріплено в тій же ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.



Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим немайновим правом заявника, яке має тільки він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що мова йде про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник – громадянин однієї держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об’єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей же об’єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріоритетом по вперше поданій заявці. Таке право належить усім заявникам на об’єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету різні, про що уже йшлося. Як і усі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.

Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду заявки. Всі патентні закони України містять норми, які надають право заявникові право прохати Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові на подовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.

Право на оскарження рішення стосовно заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке рішення, прийняте Установою по заявці, в тому числі і до суду.

При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним завданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не пізніше 6 місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.

Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові права творців науково-технічних досягнень.

Своєрідність особистих і немайнових прав суб’єктів промислової власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об’єкта промислової власності, а й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб’єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавством наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб’єктами цих прав в силу закону.

Особливість особистих немайнових прав на об’єкти промислової власності полягає в тому, що більшість із них виникають ще до видачі охоронного документа.
9.3 Майнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав
Стаття 15 Закону України про авторське право надає право автору чи іншій особі, що має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:

1) відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;


  1. публічну демонстрацію і публічний показ;

  2. будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

  3. переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

  1. включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

  2. розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;

  3. подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

  4. здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

  5. імпорт примірників творів.

Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.

Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.



Відтворення творів. Однією із причин виникнення авторського права є виникнення можливості відтворення творчого результату, досягнутого автором, іншими особами. Це право на відтворення твору, закріплене за автором, є фундаментальною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення є право на повторне надання твору об’єктивної форми, яка робить; твір доступним для сприйняття іншими особами.

Публічне виконання і публічне сповіщення твору. За Законом публічне виконання – подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місця, де присутні чи можуть бути присутніми особи) які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) – така передача в ефір чи по проводах творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, відеограм, фонограм, передач організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеже­ною кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання фонограми, відеограми, передач організації мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях). Публічний показ може здійснюватися за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих сім’ї. Немає значення також чи присутні ці особи в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо вони здійснюються іншою організацією. В цьому виді використання творів (переданих в ефір) мова йде про використання уже оприлюднених творів шляхом їх публічного сповіщення в ефір чи по проводах. Таке використання без дозволу організацій мовлення, які здійснили зазначене публічне сповіщення, не допускається. Відповідно до ст. 41 Закону України „Про авторське право і суміжні права” організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти: 1) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; 2) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; 3) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.



Переклади творів. Законом України про авторське право переклади творів визначаються як окремий об'єкт авторського права і як окремий вид використання уже оприлюдненого твору. Виключне право на переклад його твору належить автору або його правонаступникам. За своїм змістом воно є правом на переклад і використання перекладу самим автором або видачею дозволу на переклад і використання перекладу іншим особам. Видача дозволу іншій особі на переклад і використання перекладу оформляється договором між автором і перекладачем. Як правило, такий договір укладається автором з тією організацією, яка має намір використати твір автора.

За наявності авторського перекладу (перекладу, здійсненого самим автором) ніхто інший не може перекладати цей же твір на ту ж саму мову. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з французької, а з російської мови, то російський пере­клад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.

Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. У результаті зазначених перетворень твору створюються так звані похідні твори. Ними Закон визнає продукти інтелектуальної творчості, створені на основі іншого існуючого твору (переклад, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити охороні оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані українською та іншими мовами.

Право на переробку належить самому автору, який може здійснити її особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам.

Створені в результаті переробки похідні твори є окремим об’єктом авторського права, а, отже, і об'єктом правової охорони. Будь-яка переробка твору може мати місце лише на підставі договору з автором.

Адаптація твору – це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літературно-художнього твору для осіб, що починають вивчати іноземну мову.

Аранжування – перекладення музичного твору, написаного для одного інструменту чи складу інструментів (голосів) стосовно до іншого інструменту або іншого складу – розширеного чи звуженого.

Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в матовий наш чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Майновим правом автора є також право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить закону. Проте розповсюджуватися можуть тільки твори, які зафіксовані на певному матеріальному носії.

Імпорт примірників творів. Це також виключне майнове право автора, яке є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примірників творів, які охороняються авторським правом, без дозволу автора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України примірників творів, які були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право носить територіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на територію, де воно виникло. В силу цього розповсюдження примірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це .може привести до порушення майнових прав автора шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора.

Виключне право авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включає в себе і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права полягає в тому, що автор зазначених творів має право вимагати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для ре­алізації зазначених творів. Але в договорі може бути передбачено й Інше. Закон України „Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які реалізують архітектурний проект, зобов'язані залучати архітектора – автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є необхідність забезпечення контролю за точним втіленням авторського твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва в реальні об’єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укла­дається між замовником і розробником проекту.

Закон України „Про авторське право і суміжні права” передбачає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Мова йде про право слідування. Відповідно до ст. 27 цього Закону автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору. Це право виникає за умови, що твір продавався через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його повіреного або через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування характеризується такими ознаками. Передусім цим правом відповідно до Закону наділяються автори тільки творів образотворчого мистецтва. При цьому право слідування виникає у авторів при продажу тільки оригіналів твору, тобто саме унікальних матеріальних носіїв творів живопису, скульптури, графіки тощо.

Зазначене право поширюється тільки на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж – це перепродаж, який здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо.

Проте найважливішим майновим правом автора є право на винагороду.

Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати встановлюється угодою між автором і користувачем, яка укладається обов’язково в письмовій формі.

Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору надається забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Але це право не поширюється на визначені законом випадки так званого вільного використання твору.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів). За загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без видачі йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами. Передусім таке вільне використання може мати місце лише стосовно правомірно відтворених творів.

Другою вимогою до вільного використання творів є недоторканність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство, на ім’я і недоторканність твору.

Третя вимога до вільного використання полягає в тому, що при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів.

Четверта особливість обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного використання творів, встановлений законом, є вичерпним.

Першу групу таких винятків складають визначені законом випадки вільного використання творів, які мають своєю метою забезпечення більш широкої інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями у науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених таких випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією ж метою.

Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок і використання творів складають випадки вільного використання! творів бібліотеками та архівами репрографічним способом:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

– бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий; примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

–відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

– немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов виготовлення таких примірників;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для відновлення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, що одержання такого примірника іншим шляхом неможливе і це не носить систематичного характеру.

Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право:



  1. відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

  2. репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з опублікованих письмових творів, які також будуть використовуватися для навчання. Таке відтворення може бути за таких умов:

– його обсяг виправданий зазначеною метою;

– відтворення не носить систематичного характеру;

– немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Наступна група обмежень майнових прав авторів стосується окремих випадків використання комп’ютерних програм. Комп’ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символік чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми. Поняття комп'ютерної програми не поширюється на поняття „база даних”.

Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та організацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони знаходяться в залежності від прав творців творів літератури і мистецтва, їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації.творів літератури і мистецтва. Проте не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму чи передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть носити самостійний, а не похідний характер. Права виконавців. Слід підкреслити, що чинний Закон України „Про авторське право і суміжні права” надає охорону не тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, що виконує твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між виконавцями-професіона-лами і простими любителями. Для надання охорони виконанню не вимагається, щоб воно мало якісь формальні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання охороняється незалежно від його якості і достоїнств, оскільки останні є суб'єктивними категоріями.

Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті немайнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 виконавцям належать особисті немайнові права на ім’я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з використанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім має право на захист свого виконання від будь-якого спотворення чи іншого посягання на виконання, яке здатне нанести шкоду честі і репутації виконавця. Право на ім’я означає, що виконавець має право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо).

Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця.

Майнові права виконавців полягають у тому, що тільки вони мають виключне право дозволяти чи забороняти вчиняти такі дії:

– публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

– фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання;

– передачу в ефір і по кабелях їх виконань;

– відтворений та розповсюдження своїх виконань шляхом його продажу або іншої передачі права власності у разі, коли при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограм (відеограм) на її подальше відтворення;

– надання в комерційний прокат, майновий найм примірників фонограм (відеограм), на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу чи іншої передачі у власність чи володіння.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм. Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:

– відтворення і розповсюдження способом першого продажу;

– іншого відчуження;

– комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну і імпорт фонограм (відеограм)

Майнові права організації мовлення. Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в такому:

– допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;

– їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;

– доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.

Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:



  1. публічне виконання фонограми (відеограми);

  1. публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;

  2. публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).

Права суб’єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів. Права суб’єктів промислової власності щодо результатів їх науково-технічної творчості виникають лише на підставі державної реєстрації. Остання визнає заявлений результат об’єктом правової охорони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного документа (патенту чи свідоцтва).

Права власників патентів також поділяються на дві групи: особисті немайнові і майнові права. До особистих немайнових прав патентовласників відносять право на авторство, право на назву об’єкта промислової власності і право на ім’я.

Право авторства полягає в тому, що автор заявленої пропозиції (винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має право вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об’єкта правової охорони.

Творець науково-технічного досягнення має право на ім’я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім’я згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім’я дійсного автора зазначеного досягнення має бути обов’язково вказано в патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім’я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник вправі вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). Видається, що винахідник має право також і на присвоєння винаходу і корисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону.

Майнові права суб'єктів промислової власності, які випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними законами України.

Основним достоїнством патентних законів України є те, що вони чітко і однозначно проголошують право власності на об’єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони лише після його кваліфікації таким відповідним державним органом. І лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний.

Суб’єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб’єкт права власності, має право на користування.

Власник має право користуватися результатом своєї творчої праці будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Зрозуміло, що способи використання об’єктів промислової власності зумовлюються їх характером, а також доцільністю.

Закон чітко визначає, що є використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Зокрема, використанням визнається:

– виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;

– застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;

– пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Право розпорядження власника патенту. Відповідно до Конституції України та чинних законів про промислову власність патентовласник має право розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда, прокат, найм тощо.
9.4 Обов’язки суб’єктів промислової власності
Обов’язки, що випливають з охоронного документа на об’єкт промислової власності, набувають чинності також від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов’язок сплачувати відповідні збори за дії, пов’язані з охороною об’єктів промислової власності.

Збори сплачуються відповідно до „Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності”. Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:

– для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в Україні (резиденти), – у гривнях, у розмірах виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день сплати збору;

– для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться за межами України (нерезиденти), – у доларах США.

Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку повинні сплатити резиденти і нерезиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів – у доларах США. До суми збору не включається вартість послуг, пов’язаних з його сплатою.

Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного банку на день його сплати.

Громадянам України пільги із сплати зборів надаються відповідно до законодавства. Громадянам держав – членів Співдружності Незалежних Держав надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р.

Зазначені пільги надаються громадянам держав – членів Співдружності Незалежних Держав, які офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України.

Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні відповідних документів, що підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг.

Патентовласник зобов’язаний добросовісно використовувати запатентований об’єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на топографію ІМС зобов’язаний використовувати запатентований об’єкт. Якщо зазначений об’єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об’єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об’єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об’єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору.

За певних умов власник охоронного документа зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об’єкта (промислового зразка) власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, – так звана залежна ліцензія. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, яким цей дозвіл затребувано. Спори, пов’язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються в судовому порядку.




1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка