Курс лекцій Донецьк Донуеп 2005 зміст



Сторінка7/14
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

7 СУБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
7.1 Автори як творці об’єктів права інтелектуальної власності
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін „автори” буде вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об’єкт інтелектуальної власності.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, – це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора – нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину – роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:



  1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, у балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту – не опера, танець без музики – не балет.

  2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує – це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу – креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.

  3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов’язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

  4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.

  1. Співавторство має бути добровільним.

  2. При нероздільному співавторстві об’єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об’єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об’єкта.

7. Винагорода за використання об’єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об’єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Суб’єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані „інші особи”, яким належить право на будь-який об’єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб’єктом цього права незалежно від волі автора.

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність переважна більшість творчих результатів створюються в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців стосовно об’єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і не досить чітко.

Закон про авторське право проголошує, що твір належить роботодавцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 „Авторське право на службові твори” Закону „Про авторське право і суміжні права”). Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” більш ґрунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корисну модель. Роботодавцеві належить об’єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який знаходиться в трудових відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий договір щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступнику) відповідної винагороди. Подібне визначення правового режиму роботодавця дане в Законі України „Про охорону прав на сорти рослин”.

З визначень правового режиму роботодавця випливає одне – об’єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов’язків, належить роботодавцеві.

Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов. Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка.

Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця та іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право виключного використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років від дня подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.

Використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором. Невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років відповідно дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати останній на свій розсуд. У такому разі роботодавець зберігає право використати в майбутньому цей винахід, корисну модель чи промисловий зразок на умовах безплатної невиключної ліцензії. При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належить автору цього досягнення, адже ці права невідчужувані.

Виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об’єкта. За чинним законодавством усі вони належать роботодавцю за таких умов:

– творець об'єкта інтелектуальної власності знаходиться в трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

– договір найму визначає коло службових обов’язків творця, до числа яких входить обов’язок створювати об’єкти інтелектуальної власності;

об’єкт інтелектуальної власності створено саме в порядку виконання службових обов’язків;

об’єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві в процесі створення зазначеного об’єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об’єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

– договір повинен бути укладений тільки в письмовій формі;

– у договорі обов’язково має бути визначений розмір винагороди за використання об’єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об’єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об’єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права і обов’язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об’єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.


7.2 Заявники
Суб’єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб’єктами власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об’єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб’єктами права власності (чи виключного права на використання) вони не стали.

Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи – громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 14 до 18 років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З наведеного випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Закон України „Про авторське право і суміжні права” в ст. 11 проголошує, що для виникнення і здійснення прав на твір, передбачених чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак у вигляді латинської літери С в колі – ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, – поміщається на кожному примірнику твору.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, які стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано. Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах. Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р.№ 1756.

Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мистецтва мають право здійснювати автори творів незалежно від громадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, що мають авторське право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особа, що має авторське право. Право на реєстрацію мають також організації, яким автор доручив управляти своїми майновими правами.

Для державної реєстрації до Установи заявники зобов’язані подати:

– заявку, складену за встановленою формою;

– один примірник твору в машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;

платіжний документ про сплату реєстраційного збору Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформляються способом, придатним для їх репродукування.

Зазначений порядок досить детально визначає здійснення державної реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва.

Право на подання заявки на об’єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” прямо підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України.

Патентні повірені, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, представляють також і іноземних юридичних осіб, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. із змінами і доповненнями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997 р.

Назване Положення визначає досить суворі вимоги до патентних повірених і досить жорстко регламентує їх діяльність. Це Положення відповідно до законів України у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює відносини, пов’язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов’язком патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і юридичним особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності, представляє інтереси зазначених осіб в Державному департаменті Інтелектуальної власності і установах, що відносяться до сфери його управління. Патентні повірені виконують свої представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами. Ним має бути тільки громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони інтелектуальної власності, має не менш як п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності. Патентний повірений для заняття цієї посади має скласти кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію і одержати свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.

Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть посідати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.

Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, який підтверджує його повнова­ження відповідно до чинного законодавства. Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об’єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки: на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об’єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло в силу закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Іноземні заявники та особи без громадянства ведуть свої справи з Установою лише через патентного повіреного. Вітчизняні заявники можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не зобов’язані.

Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об’єкта промислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.

Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.


7.3 Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності
Суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить в силу закону чи договору, держава.

Спадкоємці можуть стати суб’єктами права інтелектуальної власності в силу закону або заповіту. Лише Закон України „Про авторське право і суміжні права” (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону проголошує: „Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора”. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: „Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником” (п. 6 ст. 28). Така ж норма міститься й в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять й таких норм.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством. Проте із цього загального правила все ж є один виняток. Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб’єктами, які цими правами користуються. Правом на одне й теж зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об’єктом спадкування не може бути річ (об’єкт), яка не є об’єктом права власності спадкодавця.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними в силу договору або закону. Так, Закон України „Про авторське право і суміжні права” містить ст. 31 „Передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права”. Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. В практиці такі випадки відомі.

Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” чітко і однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.

З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися буді-які цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об’єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією із сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України „Про авторське право і суміжні права” (ст. 30) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов’язані оберігати право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати – воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб’єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (ст. 30, п. 3). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

Авторським правом наділені також в певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі ліцензійного договору – ліцензіати. Вони також не є правонаступниками, але за договором вони мають певні авторські права.

Проте Закон містить інше визначення особи, що має авторське право і суміжні права. За цим визначенням це є автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією „іншою особою, яка має авторське право”. Коли сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, що має авторське права. Якщо ж майнові права автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступниицгво, адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором. Правонаступництвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої, в тому числі і за договором.

Цивільний кодекс України передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола кодекс відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних творів та колективних творів.

Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші переробки. Особи, що здійснили переклад, переробку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів – перекладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права.

Те ж саме варто сказати про колективний твір. Видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання – це і є майнові права. Отже, видавець зазначених видань не визнається автором, видання в цілому, але він є тією особою, що має авторське право.

Патентні закони України не знають такого суб’єкта як інша особа, що має патентні права. Цим законам відомий один суб’єкт патентних прав – патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб’єкт права) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому об’єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання об’єкта промислової власності, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Суб’єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. 30 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.



8 ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА ОБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
8.1 Виникнення прав на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав
Усі результати інтелектуальної діяльності стають об’єктами правової охорони лише за однієї необхідної умови – цей результат повинен відповідати вимогам закону. За цією вимогою усі об’єкти інтелектуальної власності поділяються на три групи: 1) твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права; 2) об’єкти промислової власності, які потребують спеціальних експертиз; 3) об’єкти промислової власності та деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які підлягають лише державній реєстрації.

Право на твори науки, літератури і мистецтва виникає із самого факту створення твору. Проте за бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Твір науки, літератури і мистецтва стає об’єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він чи не оприлюднений. Не мають значення його достоїнство, обсяг, мета, призначення, жанр, а також спосіб відтворен­ня, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Дещо інші вимоги пред’являються до суміжних прав. Об’єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) стають об’єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом 30 днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні відповідно до міжнародних договорів.

Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання самих авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

Авторам, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання в Україні, надається правова охорона незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Чинність авторського права поширюється також і на інших осіб, які визнаються суб’єктами авторських відносин.


8.2 Оформлення прав на об'єкти промислової власності
Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об’єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством „Український інститут промислової власності”, яке входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності (Установи), на підставі проведення спеціальних експертиз – формальної і кваліфікаційної (експертизи по суті). Зазначені експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відомчих нормативних актів. Так, наприклад, експертизи заявок на винаходи і корисні моделі здійснюються відповідно до Закону „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель” від 22 січня 2001 р. та „Правил проведення експертизи заявки на винахід і корисну модель” від 9 березня 1995 р. Подібні нормативні акти існують і щодо заявок на інші об’єкти промислової власності.

Проте проведенню експертиз передує подання заявки на те чи інше науково-технічне досягнення, що заявляється як об’єкт промислової власності. Заявка – це сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту (свідоцтва) на той чи інший об’єкт промислової власності. Заявка складається українською мовою і повинна містити заяву про видачу патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності. У заяві заявник повинен зазначити, який патент він бажає одержати – з проведенням кваліфікаційної експертизи чи без проведення такої (деклараційний патент). У заяві обов’язково зазначається ім’я (найменування) заявника (заявників) і його (їх) адреса, а також ім’я творця науково-технічного досягнення. Заявку має право подавати будь-яка особа, у якої є на це підстави – науково-технічне досягнення, що заявляється як об’єкт промислової власності.

До складу заявки входить опис об’єкта промислової власності; формула винаходу чи корисної моделі, якщо заявка подається на ці об’єкти; креслення, якщо на нього є посилання в описі; реферат.

Опис винаходу чи іншого об’єкта промислової власності повинен викладати сутність досягнення настільки повно і ясно, щоб його зміст міг здійснити фахівець у цій галузі.

Заявки на винаходи і корисні моделі мають містити формулу цих об’єктів, в якій чітко і стисло виражається їх сутність. Формула – це патентна вимога, яка містить сукупність істотних ознак винаходу чи корисної моделі, достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату. Формула базується на описі і служить для визначення обсягу правової охорони, який має надати патент.

Реферат складається лише для інформаційних цілей. Для іншої мети реферат не може бути використаний, зокрема для тлумачення формули винаходу чи корисної моделі або для визначення рівня техніки.

До встановлення дати подання заявки здійснюється її попередній розгляд, у процесі якого виявляється чи не містить заявка матеріалів, які можуть бути віднесені до державної таємниці.

Передусім має бути чітко визначена дата подання заявки. Нею визнається дата одержання Установою принаймні таких матеріалів:

– заяви у довільній формі про видачу патенту, викладеної українською мовою;

– відомостей про заявника та його адресу;

– матеріалу, який є коротким описом об’єкта промислової власності і частини матеріалу, яку можна прийняти за формулу, якщо заявка стосується винаходу чи корисної моделі. Якщо опис і формула винаходу викладені іншою мовою, то для збереження дати подання заявки їх переклад українською мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.

Заявник має право вносити зміни до заявки~ Заявник має право вимагати, щоб його ім'я не згадувалося в будь-якій публікації Уста­нови.

Якщо заявка відповідає вимогам закону, Установа приймає рішення про встановлення дати подання заявки. Повідомлення про це Установа надсилає заявникові лише після одержання документа про сплату збору за подання заявки.

До Установи може надійти і міжнародна заявка, тобто заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію. Міжнародна заявка розглядається в Україні за національною процедурою за умови, що вона надійшла до Установи не пізніше 21 місяця від дати пріоритету. Якщо по міжнародній заявці проводилась попередня експертиза, то вона має бути подана до Установи не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.

Міжнародна заявка приймається Установою до розгляду за умови, що вона оформлена відповідно до вимог закону, про що Установа повідомляє заявника.

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на об’єкт промислової власності. Пріоритет заявки Закон визначає як першість у поданні заявки, а дату пріоритету як дату подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на винаходи і корисні моделі протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності. Пріоритет попередньої заявки на промисловий зразок – протягом 6 місяців від дати подання попередньої заявки.

Заявник, який бажає скористатися своїм правом на пріоритет, повинен разом із заявкою або не пізніше трьох місяців від дати подання заявки заявити про це своє бажання. Лише за умови дотримання зазначених вимог заявка піддається експертизі, яку здійснює Державне підприємство „Український інститут промислової власності” Державного департаменту інтелектуальної власності. Заявник особисто чи через свого представника (патентного повіреного) за власною ініціативою або на запрошення Установи може брати участь у розгляді питань, які виникли під час проведення експертизи.

До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову в видачі патенту заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони вже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об'єкт промислової власності, але за 6 місяців до дати публікації.

Заявник має право доповнювати заявку шляхом подання додаткових матеріалів. Під час проведення експертизи встановлюється, чи не виходять ці додаткові матеріали за межі розкритої у заявці суті об’єкта промислової власності. У разі, коли додаткові матеріали містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу чи корисної моделі, вони не враховуються під час розгляду заявки. У такому разі заявник може їх оформити як окрему заявку.

Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними ознаками). Мета цієї експертизи виявити два важливих фактори:

– чи відноситься заявлена пропозиція до об’єктів промислової власності;

– чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону.

Формальна експертиза має бути проведена протягом 6 місяців від встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи Установа зобов’язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки.

Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена пропозиція не відноситься до об’єктів промислової власності або вона стосується тих об’єктів, які не можуть бути визнані промисловою власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи.

У разі виявлення в заявочних матеріалах інших відхилень від вимог закону про це повідомляється заявник, якому Установа встановлює конкретний строк для внесення змін і уточнень до заявочних матеріалів. Якщо протягом визначеного строку зазначені зміни і уточнення та інші невідповідності не будуть усунуті, Установа повідомляє заявника, про відмову у видачі патенту. Проте заявник може клопотати про продовження строку для усунення виявлених недоліків заявки.

Результатом формальної експертизи в більшості випадків буває, що заявка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки може стати-проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки.

Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну.

Деклараційний патент на винахід – це різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Деклараційний патент може бути виданий і на корисну модель – це патент, який видається на корисну модель за результатами лише формальної експертизи.

Експертиза на локальну новизну – складова частина кваліфікаційної експертизи, яка має своєю метою виявлення лише локальної новизни. Локальною новизною визнається новизна, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками про видачу патентів.

Отже, за бажанням заявника йому може бути виданий на винахід чи корисну модель деклараційний патент. Зрозуміло, деклараційні патенти на винаходи і корисні моделі видаються за позитивних експертиз.

Наступним етапом у розгляді заявок на об’єкти промислової власності є публікація в офіційному бюлетені Установи відомостей про заявку. Зміст зазначених відомостей визначається Установою і вони публікуються через 18 місяців від дати подання заявки на об’єкт промислової власності. Якщо ж по заявці заявлено пріоритет, то 18 місяців обчислюються від дати пріоритету. За бажанням заявника зазначені відомості можуть бути опубліковані раніше встановленого строку. На прохання заявника його ім’я може не згадуватися в цій публікації. Після публікації зазначених відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з, матеріалами заявки. Порядок ознайомлення визначений Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) та відомостями, що занесеш до Державного реєстру патентів України на винаходи і Державного реєстру патентів на корисні моделі від 9 березня 1995 р. Стосовно промислових зразків є така ж Інструкція від 21 липня 1995 р.

Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на винахід чи корисну модель не публікуються. Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) заявки на видачу патенту України проводиться лише стосовно винаходів. На інші об’єкти промислової власності кваліфікаційна експертиза не проводиться.

Кваліфікаційна експертиза заявок на винаходи проводиться лише за клопотанням будь-якої особи та наявності документа про сплату збору за проведення такої експертизи. Мета зазначеної експертизи – відповідність заявленої пропозиції умовам патентоспроможності, тобто на новизну, винахідницький рівень та промислову придатність.

Клопотати про проведення кваліфікаційної експертизи може сам заявник, який зобов’язаний подати це клопотання не пізніше трьох років від дати подання заявки. Якщо протягом зазначеного строку такого клопотання не надійде, заявка вважається відкликаною.

Клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи може, крім заявника, подати будь-яка інша особа. Клопотання іншої особи повинно надійти до Установи лише після публікації відомостей про заявку на винахід, але в межах трьох років від дати подання заявки. Кваліфікаційна експертиза провадиться за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення. Експертний висновок надсилається саме цій особі.

Під час проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід Установа може зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, а також запропонувати змінити формулу винаходу. На підставі результатів кваліфікаційної експертизи Установа повинна повідомити заявника про можливе рішення про видачу патенту, про відмову у видачі патенту чи вимоги про необхідність надання додаткових матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе.

Початком проведення кваліфікаційної експертизи є дата одержання клопотання про її проведення. Якщо таке клопотання надійшло до завершення формальної експертизи, то початком проведення кваліфікаційної експертизи буде дата закінчення формальної експертизи. На підставі позитивних результатів кваліфікаційної експертизи Установа приймає рішення про видачу патенту на винахід.

На будь-якому етапі розгляду заявки на об’єкт промислової власності заявник має право відкликати свою заявку, проте до прийняття рішення про видачу патенту. Заявка на видачу патенту на винахід може бути перетворена заявником на заявку на видачу деклараційного патенту на винахід і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення Установи про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Заявник має право перетворити заявку на видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання рішення Установи. У таких випадках зберігається початкова дата по дання заявки до Установи, а якщо заявлено пріоритет, – дата її пріоритету.

Від дати подання заявки до Установи і до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Забороняється доступ третіх осіб до цієї інформації. У разі порушення цього правила винні несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

У процесі розгляду заявки на об’єкт промислової власності до прийняття рішення про видачу патенту допускається заміна заявника. Вона може здійснюватися на підставі передачі права на одержання патенту на підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, а також внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи. Заявник або особа, яка заступила заявника, подає до Установи заяву про необхідність такої заміни. До заяви мають бути додані документ чи засвідчена копія документа, що послужив підставою для такої заміни. Якщо відбувається заміна не всіх заявників, а тільки окремих, заява про таку заміну має бути підписана всіма заявниками, які подали заявку.

Після опублікування відомостей про заявку в офіційному бюлетені Установи винаходу надається тимчасова правова охорона в обсязі формули, з урахуванням якої вони опубліковані. Правова охорона надає заявнику право на одержання компенсації за завдані йому збитки після публікації відомостей про заявку від особи, яка неправомірно використала пропозицію. Компенсація може мати місце за таких умов: 1) зазначена особа дійсно знала, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу заявника, опубліковані; 2) зазначена особа одержала письмове повідомлення українською мовою із зазначенням номера заявки про неправомірне використання заявленої пропозиції; 3) зазначена компенсація виплачується заявникові лише після одержання ним патенту на заявлену пропозицію.

Дія тимчасової охорони припиняється від дати публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту на винахід чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.

Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від дати її публікації Установою за тих же умов.

Наступним етапом у процесі розгляду заявки на об’єкт промислової власності є реєстрація патенту (свідоцтва). Установа на підставі рішення про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель і промисловий зразок здійснює державну реєстрацію патентів у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація патентів можлива лише за однієї неодмінної умови – сплати встановленого збору за їх видачу.

Реєстрація патентів на об’єкти промислової власності України здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи від 25 липня 2000 р.; Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 20 червня 2001 р.; Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки від 12 квітня 2001 р. Після внесення до зазначених Реєстрів відомостей про державну реєстрацію патентів будь-яка особа має право ознайомитися з ними. Порядок ознайомлення із зазначеними даними визначається Установою.

На підставі державної реєстрації патентів України на об’єкти промислової власності Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу патентів. Протягом трьох місяців від дати публікації відомостей про видачу патентів Установа публікує опис до патенту (деклараційного патенту), що містить формулу та опис винаходу та корисної моделі, а також креслення, якщо на нього є посилання в описі винаходу чи корисної моделі.

Після публікації відомостей про видачу патенту (деклараційного патенту) будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Такі ж правила встановлені щодо патентів на промислові зразки. Порядок ознайомлення з цими матеріалами встановлений Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель) і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на винаходи і Державний реєстр патентів України на корисні моделі від 9 березня 1995 р.; Інструкцією про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на промисловий зразок і відомостями, внесеними в Державний реєстр патентів України на промислові зразки від 21 липня 1995 р.


8.3 Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів і послуг
До засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відносяться, як уже відзначалося, фірмові найменування, знаки для товарів і послуг і зазначення походження товарів. Будь-якого нормативного акта про фірмові найменування (фірму) Україна поки що не має. Мова може йти про заявки знаків для товарів і послуг та зазначень походження товарів. У процедурі подачі заявок на зазначені об’єкти принципових відмінностей немає. Заявки на зазначені об’єкти подаються до Установи. Все ж певні відмінності в процедурі оформлення прав на зазначені об’єкти є.

Першою особливістю є те, що право на знаки для товарів і послуг та зазначення походження товарів засвідчується не патентами, а свідоцтвами. Слід підкреслити, що свідоцтвами охороняються також і деякі об’єкти промислової власності – топографії інтегральних мікросхем. Особливість свідоцтва як охоронного документа полягає в тому, що свідоцтво засвідчує факт державної реєстрації об’єкта правової охорони. Сам факт державної реєстрації того чи іншого об’єкта відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність є підтвердженням того, що цей об’єкт підлягає правовій охороні. Отже, можна сказати, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг, зазначень походження товарів, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, є об’єктами правової охорони у формі свідоцтв.

Є відмінності у складі заявки. За Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” заявка має стосуватися одного знака, складається українською мовою і повинна містити такі документи: 1) заяву про реєстрацію знака; 2) зображення позначення, що заявляється; 3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

За необхідності до заявки додаються документи, які можуть бути використані при вирішенні рішення по заявці:

– документ про сплату збору за подання заявки, в тому числі за експертизу, оформлений відповідно до вимог Положення про порядок сплати зборів;

– копія попередньої заявки, засвідчена відомством країни подання, якщо заявник бажає скористатися правом на пріоритет;

– документ, що підтверджує показ експонатів з використанням заявленого знака на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, якщо заявник бажає скористатися правом пріоритету знака, використаного в експонаті, показаному на виставці на території держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. Дата пріоритету в такому разі визначається за датою відкриття виставки. Строк пріоритету 6 місяців від зазначеної дати;

– довіреність на ім’я представника, якщо заявка подається через такого;

– документи, що підтверджують право заявника на використання у заявленому позначенні елементів, які можуть бути використані лише з дозволу їх володільців (п. 1 ст. 6 Закону);

– статут колективного знака, якщо заявником є об’єднання осіб, що займаються виробництвом товарів або наданням послуг зі спільними характерними ознаками.

У заяві зазначається ім’я заявника або його найменування, його адреса. Заявка складається відповідно до вимог Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 20 серпня 1997 р.

Об’єктом правової охорони знака може були колір чи поєднання кольорів як його розрізняльна ознака. В такому разі заявник зобов’язаний: 1) заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; 2) подати в заявці кольорові зображення позначення, що заявляється, в кількості, що визначається Установою.

Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товарів має свої особливості, які зумовлюються характером об’єкта правової охорони. Вона також подається до Установи і буває двох видів. Перший – це заявка на реєстрацію зазначення походження товару; другий – це заявка на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару.

Перший вид заявки подають особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Проте слід мати на увазі, що заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару в разі її реєстрації вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення. Отже, заявка на реєстрацію права на використання подається уже на зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару.

Заявка складається українською мовою та повинна містити в собі такі документи:

– заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу;

– заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару;

– назву товару, для якого заявник просить зареєструвати, вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;

– назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов’язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару;

– опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації та інших характеристик товару;

– дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару;

– дані про взаємозв'язок особових властивостей, певних якостей, репутації та інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця походження товару.

Крім наведених документів, разом із заявкою подаються:

– документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;

– висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об’єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця походження товару;

– висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов’язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.

Іноземні заявники разом із заявкою зобов’язані подати документи, які підтверджують;

– правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення походження товару у відповідній іноземній державі;

– право іноземного заявника на використання відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.

Зазначені документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською повинен надійти до Департаменту не пізніше трьох місяців від дати подання заявки.

Експертиза заявки на знаки для товарів і послуг складається із двох видів – експертизи за формальними ознаками і експертизи заявки по суті. Обидві експертизи проводяться Установою відповідно до Закону „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 20 серпня 1997 р.

Експертиза заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг за формальними ознаками провадиться за тією ж процедурою, що і експертиза заявок на об’єкти промислової власності. Цій експертизі передує встановлення дати подання заявки та наявності документа про сплату збору за подання заявки. Заявка перевіряється на відповідність її формальним вимогам закону.

Якщо заявка відповідає формальним вимогам Закону і документ про сплату збору за подання заявки оформлено правильно, Установа проводить експертизу заявки по суті. Завданням експертизи заявки по суті позначення, заявленого на реєстрацію як знак, є перевірка позначення на відповідність умовам надання правової охорони. Стаття 5 п. 1 Закону проголошує, що правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом. Стаття 6 Закону містить перелік досить численних підстав, які позбавляють заявлене позначення можливості одержати правову охорону.

Закон не містить правових ознак, крім наведених, яким має відповідати позначення для визнання його знаком для товарів і послуг. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Отже, за винятком цього пе­реліку, всі інші позначення можуть визнаватися знаками для товарів і послуг.

Таким чином, експертиза заявки на знаки для товарів і послуг по суті має своїм завданням передусім перевірити, чи не співпадає заявлене позначення з тими зображеннями, які не можуть одержати правову охорону. Це досить складна і копітка робота.

Перелік позначень, наведених в Законі, що не можуть бути визнані як знаки для товарів і послуг, умовно можна поділити на чотири групи.

Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних і міжурядових організацій. Сюди ж відносяться офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки. За згодою ком­петентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороняються.

Другу групу позначень складають позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуг. Так, не визнаються, наприклад, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитої змією, оскільки це позначення є усталеним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення, такі як „Укрторгреклама”, „Промінвестбанк”, „Українська біржа нерухомості” та інші підпадають під зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не мають домінуючого розташування в зображенні знака. До цієї ж групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками тому, що здатні ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень, які не можуть одержати правову охорону, Закон відносить такі, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

– раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для однорідних товарів і послуг;

– знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

– фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

– найменуваннями місць походження товару, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім’я осіб, які мають право користуватися такими найменуваннями;

– сертифікаційними знаками, зареєстрованими в установленому порядку.

Українським виробникам довелося відмовитися від вживання та­ких назв як „Коньяк”, „Шампанське”, які майже зникли з етикеток. Така продукція має походження з відповідних провінцій Франції – Коньяк і Шампань і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів. Проте вони можуть бути визнані знаками для відповідних товарів в поєднанні з іншими словами.

Експертиза України відмовила американській фірмі „Сінгрен” у реєстрації знака „Київська Русь” для спиртних напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не тільки для українського споживача, аж ніяк не асоціюється зі Сполученими Штатами Америки. А згідно з постановою міської ради народних депутатів на всі запозичення, що стосуються історичних цінностей, пов’язаних із містом Києвом, необхідно одержати дозвіл та сплатити значний податок.

Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, що складають четверту групу і які відтворюють:

– промислові зразки, право на які належать в Україні іншим особам;

– назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

– прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Під час перевірки позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо наявності підстав для відмови у наданні правової охорони встановлюється, чи не належить заявлене позначення до позначень порнографічного характеру, чи не містить антидержавних, расистських лозунгів, емблем та найменувань екстремістських організацій, нецензурних слів та виразів тощо. Якщо заявлене позначення або хоча б один з його елементів відноситься до позначень, наведених вище, розгляд заявки припиняється і заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.

Експертиза заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару має свої особливості. У ході цієї експертизи здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів, сформованого Установою на підставі Положення про перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься в Переліку видовій назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.

При завершенні експертизи заявки по суті з позитивним результатом Установа приймає рішення про реєстрацію знака чи кваліфікованого зазначення походження товару. На підставі цього рішення і при сплаті збору за видачу свідоцтва Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцтва. Після публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Будь-яке рішення Установи з приводу розгляду заявки будь-якою особою може бути оскаржено до Апеляційної палати Установи.
8.4 Видача охоронного документа на об’єкт інтелектуальної власності
Як уже підкреслювалося, не всі об’єкти інтелектуальної власності охороняються охоронними документами. На об’єкти авторського права і об'єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не видаються. Правова охорона зазначених об’єктів виникає з моменту надання твору чи об’єкту суміжних прав об’єктивної форми.

Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності здійснюється у формі патенту або свідоцтва. Патентами охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення. Свідоцтва Видаються на топографії інтегральних мікросхем, знаки для товарів і послуг, на кваліфіковане зазначення походження товарів і послуг.

Результати інтелектуальної діяльності, які для визнання їх об’єктами права інтелектуальної власності потребують перевірки заявлених пропозицій на патентоздатність, охороняються патентами. Ті результати інтелектуальної власності, які потребують лише державної реєстрації, охороняються свідоцтвами.

Отже, крім об’єктів авторського права і суміжних прав, на всі інші результати інтелектуальної діяльності видаються охоронні документи – патенти або свідоцтва. Як уже підкреслювалося, завершальним етапом розгляду заявки в Установі є прийняття рішення по розглянутій заявці про видачу охоронного документа. На підставі прийнятого рішення Установа публікує у своєму офіційному бюлетені відомості про видачу патенту чи свідоцтва.

Відомості про видачу охоронного документа, які підлягають публікації, визначаються Установою. Видача патентів на об’єкти інтелектуальної власності.

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність патент можна визначити як охоронний документ, який засвідчує особисті немайнові і майнові права патентовласника на об’єкт інтелектуальної власності. Патент – це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції об’єктом інтелектуальної власності, авторство на цей об'єкт, пріоритет і право власності на зазначений об’єкт.

Міжнародно-правова практика знає багато різновидів патентів на об’єкти промислової власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність також передбачає кілька різновидів патентів. Зокрема, Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” розрізняє такі види патентів:

– патент на винахід – різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (патент видається строком на 20 років);

– деклараційний патент на винахід – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну (видається строком на 6 років);

– деклараційний патент на корисну модель – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель (видається строком на 10 років);

– патент (деклараційний патент) на секретний винахід – різновид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому порядку до державної таємниці;

– деклараційний патент на секретну корисну модель – різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.

Іншими патентними законами встановлюється:

– патент на промисловий зразок – різновид патенту на об’єкт промислової власності, що видається за результатами формальної експертизи заявки на промисловий зразок строком на 10 років з правом продовження, але не більше як на 5 років;

– патент на сорт – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи заявки на сорт.

Усі патенти, що видаються Установою на об’єкти промислової власності, мають чинність тільки в межах України і протягом строку, визначеного законодавством.

Свідоцтва на об’єкта інтелектуальної власності видається Установою на топографії інтегральних мікросхем, знаки для товарів і послуг, кваліфіковане зазначення походження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право власності на топографію інтегральної мікросхеми і знак для товарів і послуг.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг видається будь-якій особі, яка має право на його одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на знак для товарів і послуг продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Установою за клопотанням власника свідоцтва, яке подається протягом останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності свідоцтва на знак для товарів і послуг визначаються Установою.

Свідоцтво на топографію інтегральної мікросхеми – документ, який засвідчує факт реєстрації Установою зазначеної топографії і право власності на неї. Строк чинності свідоцтва обчислюється від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання топографії інтегральної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і дати подання заявки пройшло не більше як два роки.

Свідоцтво на кваліфіковане зазначення походження товару – це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та/або право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Свідоцтво видається на строк 10 років з правом продовження його чинності на наступні 10 років. Клопотання про продовження чинності свідоцтва подається до Установи його володільцем.

Строк чинності свідоцтва на кваліфіковане зазначення походження товару обчислюється від дати подання заявки до Установи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка