Курс лекцій Донецьк Донуеп 2005 зміст



Сторінка6/14
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

6.2 Суб’єкти суміжних прав
Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже обнародуваних творів літератури і мистецтва.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. Об’єктами суміжних прав Закон визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об’єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі – ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Виконання стає об’єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об’єктом правової охорони за таких умов:

– виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцем знаходження на території України;

фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об’єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття „програма” включає в себе будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об’єктом правової охорони за умов: а) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; б) передачі здійснюються з передавачів, розташованих на І території України.


6.3 Об’єкти промислової власності
Винахідництво – один із найбільш поширених і масових видів творчості, який практично доступний кожному, і інша справа, що здатність до винахідництва в одних більша, в інших – менша. Країни з високорозвиненою економікою відзначаються високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосується досить досконалої системи правового регулювання відносин у сфері науково-технічної творчості. Саме тому винахідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які складаються у сфері створення і використання винаходів, в усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 1 червня 2000 р. із змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р.

Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола результатів технічної творчості такого об’єкта як корисна модель.

Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати визначення цих об’єктів.

Винахід – це технологічне (технічне) вирішення в будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає вимогам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень стосовно заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використанні.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент – в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її викорис­тання третіми особами.

Проте з цього загального правила Законом встановлено важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, розкриють цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатності. Тобто новизна пропозиції не втрачається.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції.

Винахід – це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення істотно- відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання. Винахідництво – це творчий пошук, створення нового пристрою, технологи, матеріалу тощо. Пропозиція визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо.

Винахід є придатним для використання. В Законі мовиться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не тільки в промисловості, айв сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства.

У цій нормі Закону наголошується й така ознака винаходу як технічна можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому.

Здатність до промислового використання означає і корисність винаходу. Щоправда, це інколи буває важко визначити. У сучасних умовах пропозиція може бути визнана некорисною, а в майбутньому ця сама пропозиція може дати значний прибуток. Такі факти в історії техніки непоодинокі.

Корисність пропозиції може виявитися у найрізноманітніших формах і способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний вплив на навколишнє середовище.

Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” визначає в ст. 6 п. 2 об’єкти винаходу. Ними можуть бути:

– продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо;

– спосіб;

– застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Об’єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішення не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій; комп’ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.

Крім того, правова охорона не надається пропозиції, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоздатності.

Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно характеризуватися явно вираженими просторовими формами. Така форма повинна характеризуватися не лише наявністю елементів і зв’язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель – викладення цієї сутності в просторі. Корисна модель може стосуватися лише пристрою. Якщо порівняти корисну модель з промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок є зовнішня форма промислового виробу (пристрою). Корисна модель – це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а їх внутрішні побудови то і є корисні моделі.

Корисна модель – це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислове придатним.

Винаходи і корисні моделі – близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздатності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає саме в об’єкті – до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням. До корисних моделей – конструктивне виконання пристрою.

Об’єкти промислових зразків. Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України „Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі – Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки.

При встановленні новизни промислового зразка до уваги береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.

Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна використати в промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому мається на увазі і придатність промислового зразка до багаторазового відтворення.

Відповідно до Закону про промислові зразки об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Заявлятися може декілька варіантів промислового зразка. В такому разі зазначаються його варіанти.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. До цієї категорії слід віднести вироби, що суперечать суспільним інтере­сам, принципам гуманності і моралі як за своїм основним призначенням (наприклад, знаряддя катування), так і за своїм зовнішнім оформленням (наприклад, малюнки або написи порнографічного або образливого характеру).

Відповідно до Закону про промислові зразки об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання. Під формою прийнято розуміти зовнішній контур, вид промислового виробу. Малюнок (рисунок) – зображення, контур на площині, який виконується за допомогою контурних ліній, штрихів, світло-тіньових плям в одному або в декількох кольорах переважно на папері, тканині та інших матеріалах. Найбільш загальною вимогою є те, що художньо-конструктивне рішення виробу має визначати його зовнішню форму. Проте зазначене рішення стосується не тільки форми виробу в точному значенні цього слова, а й малюнка, розфарбування або їх поєднання. Так, відповідно до Правил складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок від 13 лютого 1995 р. (п. 1.2) промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі – форма), площинними (малюнки) або комбінованими.

Комплект виробів – повний набір яких-небудь предметів, які в сукупності складають ціле (наприклад, комплект білизни, комплект частин машини). Гарнітур – повний набір, комплект предметів, які служать певній меті (наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білизни). Сервіз – повний набір столової або чайної посуди з єдиним художнім оформленням, розрахований на певну кількість людей. Інтер’єр – архітектурно і художньо оформлене внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних споруд, а також підйомно-транспортних машин транспортних засобів (наприклад, кабіни, садони, каюти, рубки тощо).

Варіанти виробів – художньо-конструкторські рішення одного і того ж виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні і ергономічні особливості виробу.

Об’єкти топографій інтегральних мікросхем. Інтегральна мікросхема – мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної у схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, не­залежно від способу його виготовлення.

Топографія інтегральної мікросхеми – зафіксоване на матеріально­му носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Об’єктом правової охорони є саме топографія інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками:

– топографія зафіксована на матеріальному носії;

–такий матеріальний носій може бути в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу;

– вона складається з елементів і з’єднань між ними;

– ці елементи з’єднані між собою неподільно.

Топографія інтегральної мікросхеми відповідає умовам обороноздатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості.

Топографія інтегральної мікросхеми визнається оригінальною (новою), якщо вона не була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї або до дати її першого використання. На визнання топографії інтегральної мікросхеми оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Установи заявки на реєстрацію цієї топографії інтегральної мікросхеми не перевищує двох років. Не може стати об'єктом правової охорони топографія інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якої подана пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.


6.4 Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів, послуг
Фірмові найменування. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність поки що не має законодавчого акта, призначеного для здійснення правової охорони фірмових найменувань. Об’єктом фірмового найменування є назва, або ім’я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім’я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням фірмового найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім’я підприємця (власника) як об’єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, які виробилися в практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування повинно відображати тип підприємства – державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

У найменування фірми не повинні включатися позначення, які здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати у фірмове найменування таке позначення, яке асоціюється в клієнтів з державною належністю підприємства.

Фірмове найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі відмінні риси, які здатні чітко відокремлювати дане підприємство від інших подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип – принцип виключності. Це означає, що (фірмове найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіальне розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої фірмове найменування не повинно співпадати з товарними знаками і зазначеннями походження товарів, які належать третім особам.

Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація.

Словесне позначення, яке має стати фірмовим найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу частину – додатком. Корпус фірмового найменування є обов’язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках – й на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов’язково повинно містити вказівку про те, що дане товариство є акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, повинно містити вказівку про його державну приналежність.

До корпусу фірмового найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкова частина є спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для відрізнення одних підприємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначення у вигляді оригінальних слів („Ватра”, „Оболонь”, „Славутич”), власних імен („Максим”), географічних назв („Донбас”, „Дніпро”) тощо.

До факультативних додатків відносяться додатки, які можуть включатися у фірмове найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу вказівок „універсальний”, „спеціальний”, „центральний” тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури – ХТЗ, КРАЗ, ЦУМ або „Дормаш”, „Південмаш”, „Мотор-Січ” тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, повинні відповідати дійсності і не вводити в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту.

Найменування фірми повинно бути виражено державною мовою. Якщо в найменуванні використовується іноземне слово, воно має бути наведене українськими літерами.

Фірмове найменування буде охоронятися лише за умови його державної реєстрації. Фірмове найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України.

Фірмове найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого фірмового найменування іншим особам по виключній чи невиключній ліцензії.

Об’єкти знаків для товарів і послуг

Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати знаком для товарів і послуг. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси напрошується висновок, що усі інші позначення, які не перелічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється з силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу обороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знака, що зображує державну символіку.

Вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою. Позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дозволяє маркувати ним випущені вироби і упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути благозвучним, милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко запам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послугу.

Знаки для товарів і послуг – це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон України ”Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” об’єктами знака визначає словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (ст. 5, п. 2 Закону).

Словесні знаки більш ефективні в силу їх більш легкого сприйняття зором, слухом тощо. Вони більш виразні, легше запам’ятовуються, легше вимовляються, перекладаються тощо.

Серед словесних знаків часто зустрічаються: імена великих людей – Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про можливість використання імен великих людей, які померли уже давно, для позначення товарних знаків. Але таку можливість можна вивести із п. 5 ст. 6 Закону. Якщо можна використати ім’я відомої особи з її дозволу, то, очевидно, можна використати і ім’я людини давно померлої, якщо дозволу спитати ні в кого. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися такі товарні знаки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфічних героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Оттело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), географічні назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для використання як товарних знаків назв астрономічних і метеорологічних явищ (Комета, Радуга, Зоря, Венера).

Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип – словесні знаки, у яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий тип – це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. В них охороняється шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон та інші часто візуальні, інформативні елементи.

Зображувальними знаками для товарів і послуг можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії товарних знаків вони найдавніші. Сама назва цих об'єктів товарних знаків свідчить про їх характер. Вони у більшості випадків втілені в малюнку, рисунку, кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі таке позначення може стати об’єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо.

Об’ємні товарні знаки. Найчастіше об’ємний товарний знак повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об’ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об'ємні товарні знаки наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні відмінності. Об’ємний товарний знак має своїм призначенням розрізняти товари одного виробника від таких же товарів іншого виробника. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин – словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, повинні бути пов'язані композиційне і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані товарні знаки мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів товарних знаків. Комбіновані , товарні знаки у свою чергу поділяються на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зображувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Знаки обслуговування принципово нічим не відрізняються від товарних знаків в точному значенні цього терміна. Вони виконують ті ж самі функції, мають дотримуватися тих самих принципів і відповідати тим самим вимогам. Знаки обслуговування відрізняються від товарних знаків лише призначенням – перші мають відрізняти послуги одних осіб, що їх надають, від таких же послуг інших осіб. Іншими словами, знаки обслуговування пов’язані не з товарами, а з послугами. Вони зафіксовані в ст. 1 (2) Паризької конвенції про охорону промислової власності. За своїм правовим режимом прирівнюються до товарних знаків.

Усі наведені позначення, які можуть бути зареєстровані як товарні знаки, можуть бути виконані в будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (ст. 5, п. 2 Закону про товарні знаки).

Колективні товарні знаки Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” не визначаються і таким позначенням правова охорона не надається. Проте деякі країни реєструють колективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить припис, за яким країни Союзу зобов’язав ні приймати заявки на колективні знаки і надавати їм правову охорону. Право на колективний знак надається спілкам, господарським асоціаціям та іншим добровільним об’єднанням підприємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право-на колективний знак і право на його використання не можуть бути передані третім особам.

Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстрації. До заявки на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити відомості про найменування об'єднання, що уповноважене зареєструвати колективний товарний знак на своє ім'я, перелік підприємств, які входять до складу об’єднання і мають право користуватися колективним товарним знаком. У статуті колективного товарного знака зазначається також мета реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характеристики товарів, які будуть позначатися колективним товарним знаком, умови його використання. Статут має обов’язково визначати порядок контролю за використан­ням колективного товарного знака і відповідальність за порушення його статуту.

До реєстру і в свідоцтво на колективний товарний знак крім загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підприємства, які мають право користуватися колективним товарним знаком. Зазначені відомості, а також виписка із статуту колективного товарного знака про єдині якісні чи інші характеристики товарів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені. Про зміни, що вносяться до статуту колективного товарного знака, його володілець зобов'язаний повідомляти патентне відомство.

У разі випуску товарів, що позначені колективним товарним знаком, але не відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг чинність знака може бути достроково припинена повністю або частково.

Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” не містить норм, які б визначали правовий режим колективного товарного знака. Це дає нам підставу зробити висновок, що під поняттям „об’єднання осіб” не варто розуміти суб’єктів права на колективний товарний знак.

Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” передбачає можливість реєструвати як знаки для товарів і послуг також й інші позначення (ст. 5, п. 2 цього Закону). До цих інших позначень можуть відноситися звукові і світлові позначення. Звукове позначення надається у вигляді фонограми, в якій зазначається вид звуку (музичний твір або його частина, шуми будь-якого походження та інше сполучення звуків). Це може бути, наприклад, пташиний спів. Якщо реєструється світловий знак, то наводиться характеристика світлових сигналів чи символів, їх послідовність, тривалість світіння та інші особливості. До заявки додається відеокасета.

У світовій практиці як позначення товарних знаків реєструються нюхові позначення (пахучі знаки).

Об’єкти зазначень походження товарів. Об’єктами прав на зазначення походження товарів є позначення, які вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив на попит на нього. На це можуть бути різні причини: уміння виробників, їх майстерність, які визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені фактори певним чином зумовлюють попит на цей товар. У силу цього таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, аби забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла необхідність надати правову охорону зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. Об’єктами зазначень походження товарів є просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Кваліфіковане зазначення походження товару складається з двох об'єктів: 1) назви місця походження товару; 2) географічного зазначення походження товару.

Закон так визначає зазначені об’єкти позначень:

„Назва місця походження (далі – НМП) товару – назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором”.

„Географічне зазначення походження (далі – ГЗП) товару – назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного, географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора”.

Під географічним місцем Закон визначає будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Наведені визначення об'єктів зазначень походження товару в Законі сформульовані нечітко. Все ж спробуємо віднайти різницю в поняттях цих двох об'єктів.

Спільними ознаками цих двох об'єктів зазначень походження товару є такі:

– в обох випадках об'єктом зазначень походження товару є позначення;

– це позначення обов'язково вживається в назві товару;

– це позначення є географічним місцем, яке в свою чергу є географічним об'єктом із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;

– це позначення є зазначенням місця походження товару.

Більш істотними є відмінності між цими об’єктами зазначення походження товару. Адже лише вони дадуть можливість чітко розрізнити ці два об’єкти.

Якщо порівняти наведені визначення об’єктів зазначень походження товару, то можна вивести такі відмінні ознаки:

НМП – назва місця походження ГЗП – географічне зазначення товару: на походження товару:


  1. назва географічного місця 1) географічне зазначення походження товару; походження товару;

  2. зумовлює особливі 2) зумовлює певні якості,

властивості товару; репутацію або інші

  1. які виключно або характеристики товару;

головним чином зумовлені; 3) в основному зумовлені;

4)характерними для даного 4) характерними для даного географічного місця природними географічного місця природними

умовами або поєднанням цих умовами чи людським факто-

умов з характерним для даного ром або поєднанням цих

географічного місця людським природних умов і людського

фактором. фактору.

З наведеного порівняння випливає, що основною ознакою для НМП – назви місця походження товару – є особливі властивості товару, які зумовлені виключно або головним чином характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Для ГЗП – географічного зазначення походження товару основною ознакою є певні якості, репутація або інші характеристики, зумовлені в основному характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Прикладами цих двох об'єктів зазначень походження товару можуть бути: для НМП – миргородська вода; для ГЗП – французькі парфуми.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка