Курс лекцій Донецьк Донуеп 2005 зміст



Сторінка4/14
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

5 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
5.1 Співвідношення права інтелектуальної власності і права власності
Право інтелектуальної власності і правовласності на річ не залежать друг від друга. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не тягне переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не тягне переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності – це право на нематеріальний об’єкт (результат інтелектуальної, творчої діяльності). Але цей результат може сприйматися іншими особами і відтворюватися лише за умови, що він буде певним чином об’єктивованим, втіленим у визначену матеріальну форму, наприклад, добуток, втілений у книгу. Право на зміст книги (ідеї, образи, символи, думки, сентенції і т.п.) – правоінтелектуальної власності, – належить авторові або іншим особам, до яких це право перейшло на підставі закону або договору.

Особливість об’єктів права інтелектуальної власності складається в їх властивості до тиражування. Той самий результат інтелектуальної, творчої діяльності (об’єкт права інтелектуальної власності) може бути відтворений у будь-якійкі якості в залежності від потреб. Тобто, той самий об’єкт права інтелектуальної власності, втілений у матеріальний об’єкт, може бути використаний багато разово, кожен матеріальний носій може приносити доход(прибуток). У силу цієї властивості кожен такий матеріальний носій може стати об’єктом права власності окремого суб’єкта. Суб’єкт права інтелектуальної власності буде один (або декілька) автор, його правонаступники, роботодавці, а суб’єктів права на матеріальний носій інтелектуальної власності може бути стільки, скільки буде виготовлено матеріальних носіїв.

Варто мати на увазі, що коли ЦК України говорить про право власності на річ, то мова йде про право власності на матеріальний носій (річ) інтелектуальної власності. Зі сказаного зрозуміло, що право інтелектуальної власності право на матеріальний носій не залежать одне від одного. Тому перехід права на об’єкт інтелектуальної власності (зміст книги, сутність винаходу) не означає переходу права власності на матеріальний носій. Право власності на книгу (матеріальний носій) може належати багатьом власникам проданих книг. Промисловий виріб, у якому використаний винахід, також може перейти у власність багатьох покупців його виробу. Але власником об’єкта права інтелектуальної власності залишається при цьому та сама особа.

Суб’єкт права інтелектуальної власності може продати свої майнові права на цей об’єкт будь-якій іншій особі, що стає суб’єктом його права (правонаступником). Але право власності на матеріальний носій (річ) залишається в особи, що придбало книгу або інший промисловий виріб, у якому використаний об’єкт інтелектуальної власності.

Таж ситуація буде і тоді, коли право власності на матеріальний носій (річ) перейде за законом або договором до іншої особи, право інтелектуальної власності залишається в його суб’єкта без яких-небудь змін. Суб’єкту права інтелектуальної власності належить право на нематеріальний об’єкт (зміст книги, сутність винаходу), суб’єкту права на матеріальний носій належить право на річ.


5.2 Поняття права інтелектуальної власності
Термін „власність” щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Термін і поняття „інтелектуальна власність” виникли порівняно недавно. Проте в спеціальній літературі поняття „власність” і „інтелектуальна власність” використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна „інтелектуальна власність” пов’язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Термін „інтелектуальна власність” широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття „інтелектуальна власність” має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності є право його суб’єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об’єкта власності.

Власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об’єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів – володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами.

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння – це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом – в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збірне принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати – лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій сфері діяльності. Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його само стійного використання. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об’єкт права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, свідчить, що існує досить широке коло об’єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об’єктів. Що стосується інших видів суміжних прав – прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише за дозволом їхніх виробників чи авторів.

В офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін „володіння авторським правом”. Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору.

З наведеного можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об’єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.

Право користування об’єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об’єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб’єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл – ліцензію на використання зазначених творів іншими особами.

Зрозуміло, що способи використання об’єктів інтелектуальної власності зумовлюється характером самого об’єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це особливість інтелектуального права власності. Об’єкти звичайного права власності також передаються іншим особам в користування, як правило, за плату.

Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб’єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб’єктивному розумінні – це закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження – це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, в тому числі і на об’єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до Закону України „Про власність” (п. 6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності.

У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, в силу зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати своє пра­во розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.

Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження.

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 28 п. 6. Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до другої особи – правонаступника на підставі договору.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності1.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об’єкти науково-технічної творчості (Закони України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та ін.), інші – тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником, а письменник, що написав твір, художник, що написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об’єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України „Про власність”).

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він досить добре знає, що те, що він створив, – це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва.

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість – це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що творчість – це сфера духовного виробництва, яке оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємства, самовільне використання його імені. До недобросовісної конкуренції належить також одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з мстою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наведені неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, які підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, тягне за собою відповідно до Закону „Про захист від недобросовісної конкуренції” накладення штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючими суб’єктами за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або її не було, штраф накладається в розмірі п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Передбачене також вилучення товару у випадках його неправомірного позначення чужими знаками для товарів і послуг, рекламних матеріалів, упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Видається, що зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари, позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироблені з використанням чужих винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Прийняття таких додаткових заходів сприяло б підвищенню ефективності захисту прав інтелектуальної власності.
5.3 Авторське право і патентне право: спільне і відмінне
Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературною художньою власністю. Отже, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: одна група охороняється авторським правом, інша – патентним.

Всі результати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції.

Таким чином, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути – авторське право і патентне право або право промислової власності.

Спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об’єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв’язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не носить творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів.

Суб’єктами авторських і патентних відносин (прав і обов’язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб’єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб’єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає й об’єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й в установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало – він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і їй не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, яка поєднує зазначені правові інститути, полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав – це територія України. Іншими словами, авторські і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише в межах України. Звідси один дуже істотний висновок – патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки в межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідництва в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно цей же винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції.

Що стосується авторського права, то ст. 3 Закону України „Про авторське право і суміжні права” проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України.

Зазначені права захищаються на території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю в правовому регулюванні відносин, що пов’язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб’єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Право авторства і право на ім’я, що складає п’яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності незалежно від віку.Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об’єкта промислової власності має право просити, аби його витвору було присвоєно його ім’я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є тільки факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом. Спільним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за загальним правилом може мати місце лише на підставі договору. Позадоговірне використання таких об’єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством).

Спільним є й те, що суб’єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов’язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні зазначених відносин є передусім різні об’єкти цих відносин. Суб’єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема, це – твори в галузі науки, літератури, мистецтва тощо. В свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів – статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, в свою чергу, як вид творчої діяльності об’єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості – живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів тощо. Як уже підкреслювалось, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво знаходиться в постійному розвитку, пошуку.

Іншу групу об’єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять об’єкти, які ми називаємо об’єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об’єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи).

Відмінність об’єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об’єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об’єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об’єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком.

Право на ім’я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстрокове, як і право авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно.

Що стосується об’єктів промислової власності, то автор має лише право просити присвоїти своєму витвору своє ім’я чи спеціальну назву.

Після закінчення строку дії авторського чи патентного права твір або будь-який інший об’єкт промислової власності може використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати йому авторської винагородив.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка