Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса»



Сторінка4/6
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6

ЛЕКЦІЯ 3. А.Маршалл – засновник принципів нової економічної науки
Економічна наука як інструмент пі- знання конкретної істини в тому вигляді, в якому ми сьогодні його використовуємо, в значній мірі є творінням А.Маршалла.

Джон Мейнард Кейнс
1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напрямку економічної думки:

а) неокласична економічна теорія як другий етап маржинальної революції в 90-х роках ХIХ століття - першої третини ХХ століття;

б) спільні та відмінні ознаки класичної політекономії та неокласичної економічної теорії;

в) характерні риси методології неокласики;

г) роль та значення Кембриджської школи у розвитку економічної науки тих часів.

2. А.Маршалл - фундатор «Принципів економікс». Нове визначення предмету дослідження.

3. Особливості методу дослідження. Структура, зміст та основні теоретичні

здобутки.

4. Місце та значення неокласичного напрямку на сучасному етапі еконо

мічної науки.


1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напрямку економічної думки:
а) неокласична економічна теорія як другий етап маржинальної революції в 90-х роках ХIХ століття - першої третини ХХ століття
Неокласична економічна теорія має своїм витоком поглиблення основних положень маржиналізму 70-х – 90-х років ХІХ століття. Вона дозволила вивести економічну науку на якісно новий рівень завдяки формуванню принципів економічної науки. Були використані основні ідеї маржиналізму як визначення величини цінності ринкових благ їх корисністю та рідкістю через широке використання граничного аналізу.

Одночасно, з 90-х років ХІХ століття, в класичну доктрину ринкового лібералізму, крім маржинальних підходів, був зроблений акцент на мікроекономічний аналіз. З часом, особливо з 30-х років минулого століття, неокласичний аналіз, крім теорії економічного неолібералізму, був доповнений

35

макроекономічними дослідженнями і ідеями виваженого державного регулювання ринку.



Однак, найбільш значним рухом в розробці неокласичного напрямку, слід, по праву, вважати наукові здобутки видатного англійського економіста А.Маршалла (1842 – 1924). По-перше, він відніс маржинальний напрям до класики, з якої починається неокласична традиція в економічній науці, що стала продовженням класичного підходу, але з акцентом на його практичне спрямування, що вилилось в розробку принципів економічної теорії.
б) спільні та відмінні ознаки класичної політекономії та неокласичної економічної теорії
Неокласичний напрям, маючи витоком його класичний варіант, крім загальних рис, і відмінності. Тому, для розуміння неокласики треба з’ясувати її висхідні пункти, які знаходяться в класичній теорії А.Сміта і Д.Рікардо і визначають загальні риси двох етапів класичного напрямку: як фундаментального етапу так і неокласичного.

Перш за все слід відмітити загальні ознаки етапу розвитку класичного напрямку. Вони зводяться до трактування суспільства, як об’єктивної реальності, яку людина змінити не може, а лише полегшити своє існування, вивчаючи дійсність та враховуючи її закономірності в реальному житті, де діє принцип «laissez faire, laissez passer», що буквально, означає, хай все іде як іде. Даний принцип ґрунтується на невтручанні держави в економічні процеси. Другим спільним аспектом став раціональний вибір господарюючого суб’єкта, за умов заданого набору обмежень. Третім моментом, є методологічний індивідуалізм, який викликає відповідну поведінку в суспільстві не груповими інтересами людей, а індивідуальними. І, нарешті, оптимальний варіант пропорцій, що складаються в суспільному виробництві знаходяться в ринковому механізмі.

Однак, неокласичний напрям, на відміну від класичного, мав і свої відмінності. Вони полягали, перш за все, у розгляді оптимальної поведінки людини в умовах існування обмежених ресурсів. Тобто, мали практичний аспект. По-друге, маржинальний підхід, як елемент дослідження ринкової системи, а, також, його вихід на практику, суттєво розширив коло досліджуваних проблем. Це призвело до необхідності формування нової науки – «Економікс» з її практичним нахилом. Межі політичної економії розширились через дослідження, як окремої проблеми, відносин між попитом та пропозицією, що і визначило формування неокласичного напряму та його особливості.

в) характерні риси методології неокласики
Зміщення в аналізі предмету дослідження в кінці ХІХ століття мало на

36

слідком нові підходи в методологічному інструментарії, що починає використовуватись. Продовжуючи традиції класичного напряму, акцент науки зміщується в сторону дослідження поведінки економічної людини, яка постійно намагається постійно максимізувати доход і мінімізувати свої витрати.



Взявши, як було вказано раніше, за основу маржинальні напрацювання в теорії граничної корисності та граничної продуктивності праці, неокласики пішли далі, звернувши увагу на граничні величини, а, також, витрати виробництва, що дозволили внести суттєві доповнення в теорію ціни. Крім того, великого значення в розробках практичної складової, набувають процеси математизації отриманих висновків з побудовою на їх основі економічних моделей. Особливо, значний внесок в розробку цих проблем внесла Лозаннська школа на чолі з Л.Вальрасом і його послідовником В.Паретто. В їх концепціях, математика отримала значне місце і як інструмент пізнання дійсності. Наприклад, на базі неї Л.Вальрасом була сформульована теорія загальної економічної рівноваги.

Одночасно з цим, на іншій стороні світу, в США, широкого розвитку набуває американський напрям маржиналізму, представлений Дж.Б.Кларком. Він взяв за основу закон граничної продуктивності праці і дослідив на його основі розподіл продукту між класами, а, також, умови його оптимізації.


г) роль та значення Кембриджської школи у розвитку економічної науки тих часів
Значний вклад відмічених вище представників неокласичного напряму отримав своє логічне завершення в працях найбільш визначного її представника, англійського економіста, фундатора Кембріджської школи А.Маршалла. Йому вдалося завершити перетворення напрацювань попередників в практичне русло, спростивши їх наробки, одночасно невілюючи протиріччя між ними, по таким фундаментальним питанням як вартість, ціна,

показуючи спадковість цих напрацювань і їх важливість для вирішення проблем господарювання.

З роботами А.Маршалла бере свій початок нова наука – «Економікс», хоча сам термін був запропонований В.С.Джевонсом, а основні поняття, як попит і пропозиція були розроблені його попередниками. Однак, на відміну від них, йому вдалося зробити глибокий аналіз, як в методі дослідження цієї науки, так і визначення її предмету, завдяки чому відбулася своєрідна революція в економічній теорії, яка повернулася до вирішення, безпосередньо, завдань господарської практики.

Завдяки А.Маршаллу, в Кембріджській школі, в кінці ХІХ століття утворилась школа з відповідною назвою, яка дала світу таких визначних економістів як Ф.Еджуорт, А.С.Пігу, Дж.В.Робінсон, хоча остані два економіста більш відомі, як засновники та продовжувачі кейнсіанського напрямку. Що

37

стосується А.Маршалла, то його книга мала величезний успіх, неодноразово перевидавалась і на багато десятиліть стала основним посібником по «економікс».




  1. А.Маршалл - фундатор «Принципів економікс». Нове визначення предмету дослідження

Як було вказано раніше, завдяки А.Маршаллу відбулась поява «Економікс». Новий етап в науці, який остаточно вивів економічну теорію в практичне русло, був досягнутий завдяки розширенню рамок такої фундаментальної теоретичної науки як політична економія, завдяки доповненню її аналізом відносин попиту та пропозиції. Остані дали можливість поставити питання про спонукальні мотиви поведінки як покупців так і виробників. Одночасно з цим, було поставлене і вирішене питання про вимір сили цих спонукальних мотивів через гроші.

На основі викладених положень, А.Маршалл добудовує перший поверх будівлі політичної економії в руслі англійської політекономії, як науки про багатство новим поверхом, що перевів завдяки відносинам попиту і пропозиції її в практичне русло. Звідси, відповідне визначення предмету «Економікс», яке, з одного боку, наука про багатство , а з іншого – та частина суспільної науки про дії людини в суспільстві, яка відноситься до уживаних нею зусиль, для задоволення своїх потреб у тих межах, у яких ці зусилля і потреби піддаються виміру в одиницях багатства або його загального представника, тобто грошей [ 93, т. І, с. 107].


  1. Особливості методу дослідження. Структура, зміст та основні теоретичні здобутки

Визначення А.Маршаллом предмету дослідження зі сторони практич-

них рекомендацій для господарюючого суб’єкта, не могли не торкнутися методу дослідження. Перш за все, у самому викладі матеріалу чітко проявляється метод Е. Канта, особливо в 4 главі І книги, де вчений, підводячи підсумок визначення предмету дослідження, намічає порядок і мету економічних досліджень. Почавши обґрунтування методу дослідження до економічних проблем, А.Маршалл зацікавився методом Г.В.Ф.Гегеля, для чого, певний час, жив у Німеччині, спілкуючись з послідовниками самого філософа молодими гегельянцями. Однак, з часом, його інтерес змістився у бік більш ґрунтовного методу, вже згаданого, Е. Канта, не відмовляючись від діалектики Г.В.Ф.Гегеля. Дивно, але, навіть в працях таких маститих вчених як М.Блауг, нічого про це не говориться. А.Маршаллу приписують зовсім інші філософські методи, в чомусь схожі на методи класичної німецької філософії, але не тотожні їм.

38

Продовженням підходу А.Маршалла в дусі німецької класичної філософії стало використання каузального (причинно-наслідкового) методу, який знайшов своє відображення у дослідженні фактів дійсності, яким вчений приділяв величезну увагу. Причому, для нього цінними були не самі факти, а логіка їх змін. Виявлення тенденцій розвитку, він вбачав в узагальненні дій людей при відповідних умовах, які виступають, як економічні закони. В зв’язку з цим, є дивним приписування цій людині багатьма сучасними авторами функціонального методу, як головного. Таке ж тлумачення зафіксовано і в багатьох підручниках з економікс. Спростовуючи це положення, досить вказати на обмежене використання математики в дослідженні спонукальних мотивів діяльності людей, виведені, самим А.Маршаллом, за рамки основної частини твору. При функціональному методі, математика стала б основним інструментом дослідження.



Перш за все, велику увагу автор приділив змісту існування економікс, головне завдання якого він вбачав в дослідженні діяльності людей, їх спонукальних мотивів, які піддаються визначенню через вимір їх рушійної сили в грошах. Таким чином, економічна наука ставить своїм завданням, по-перше, здобувати знання для самих себе і, по-друге, проливати світло на практичні питання. Хоча практичні проблеми, в значній мірі, виходять за межі економічної науки, вони залишаються головним мотивом, що лежить в основі діяльності економіста.

Велике значення в економічній спеціальності, вчений приділяв трьом великим інтелектуальним якостям: сприйняттю, уяві та розсудливості. Причому, головним з них він вважав уяву, яка дає можливість знайти сховані для очей людини наслідки видимих причин, що віддалені від дослідника або не лежать на поверхні. Уява економісту необхідна, також, для реалізації своїх ідеалів. Аналіз фактів дає можливість знайти найбільш ефективний шлях стимулювання розвитку багатства суспільства, одним із яких, по А.Маршаллу, була виявлена освіта, яка дає дійсну економію для нього.

Пошук нового предмету дослідження, виводить науку про багатство (політичну економію) на практичний рівень, підходи до якого вже були відпрацьовані його попередниками, представниками маржиналізму, в теорії його вчителя Дж.С.Мілля та інших економістів. Цим самим, А.Маршалл реалізував в економічній науці два її аспекти: теоретичний та практичний, вперше поставлений в історії філософії Е.Кантом.

Вихід на практику через формування принципів економічної теорії як методу, що визначав би правила практичної дії в тій чи іншій господарській ситуації, мали результатом введення в науковий обіг, як окремої проблеми, відносин попиту та пропозиції. Саме вони дозволяли вийти на головний практичний аспект – спонукальні мотиви людей, силу яких А.Маршалл запропонував вимірювати через гроші, як ціну попиту та пропозиції. Цей відправний пункт дослідження, в подальшому доповнюється новими аспектами.

39

Початок аналізу відміченої проблеми вчений віднайшов в положенні Д.Рікардо. «Товари, які мають корисність, - писав останній - черпають свою мінову вартість з двох джерел: своєї рідкості і кількості праці, необхідної для їх виробництва» [115, c.1]. Звідси, А.Маршалл вийшов на необхідність дослідження спочатку спонукальних мотивів споживача, яку, в значній мірі, визначала рідкість даного блага, що була досліджена з боку попиту. З іншої сторони, досліджувались спонукальні мотиви виробника, які впливали на мінову вартість через витрати праці, що визначали сторону пропозиції.



Початок дослідження мінової вартості, з боку сторони пропозиції, дозволив А.Маршаллу конкретизувати спонукальні мотиви споживача, якому передували дослідження таких проблем, як багатство, виробництво, споживання, праця, нагальні життєві засоби, дохід і капітал. Вони дозволили, з одного боку, визначити обставини, що дозволяють з’ясувати спонукальні мотиви споживача через розгляд і класифікацію матеріальних, дарових, економічних і та інших благ. З іншого боку, деталізувалась сторона пропозиції. Відмічена характеристика отримала у А.Маршалла в назві ІІ книги «Деякі основні поняття».

Книга ІІІ «Про потреби та їх задоволення» ставить завдання показати все розмаїття чинників, що визначають сторону попиту, як з боку його градації, еластичності потреб, вибору між різними видами споживання однієї і тієї ж самої речі. Всі ці проблеми добре описані в курсі мікроекономіки, які вже вивчались, а тому особливої деталізації не потребують.

ІV книга «Фактори виробництва. Земля, праця, капітал і організація», присвячена аналізу пропозиції та факторів виробництва. Спочатку А.Маршалл досліджує кожен із чинників виробництва, даючи їм різносторонню характеристику. В ході дослідження він ввів такий фактор, як організація, який досліджується не тільки з боку стану організації на підприємстві (підприємницька діяльність), який детально був розглянутий в курсі мікроекономіки але і в суспільстві, як стан організації охорони здоров’я, виробничого навчання і т.ін.

Окремо треба сказати про використання А.Маршаллом математичних методів дослідження та їх місце в його економічній теорії. В економічній (коментаторській) літературі, відносно зазначеного питання, розповсюджена точка зору, що вчений визначав використання математики, як основний інструмент пізнання дійсності. Однією з причин подібного підходу стало чудове розуміння А.Маршаллом математики, яку він дуже любив. Однак, математичні узагальнення, як і сам математичний метод, зайняли в його книзі досить скромне місце і були відправлені в додатки, наприкінці відповідних розділів книги, де математичний метод слугував тільки для більш компактного представлення результатів відповідних досліджень.

Книга V «Загальні відносини попиту, пропозиції і вартості», є центральною в усій роботі і ставить своїм завданням дослідження попиту і про-

40

позиції, ринкової рівноваги та її чинників. В ній автор порушує питання: про механізм встановлення цієї рівноваги при досягненні оптимального стану попиту та пропозиції; проблему інвестування та розподілу ресурсів та ряд інших проблем як, наприклад, вихід на теорію монополій. При цьому, головним завданням залишається з’ясування обставин, які визначають зрівноважену ціну, чим А.Маршалл закладає проблему ціноутворення з виходом в практичну площину.



Остання, VІ книга «Розподіл національного доходу», присвячена аналізу заробітної плати, прибутку, ренти, економічного та соціального прогресу, яка конкретизує попередні п’ять книг, виводячи дослідження на якісно новий практичний рівень. З часом, ця проблема, отримала розвиток у працях послідовника А.Маршалла – А.С.Пігу, в його «Теорії суспільного добробуту» (1932), яка започаткувала новий напрям економічних досліджень та обґрунтування економічних функцій держави.



  1. Місце та значення неокласичного напрямку на сучасному етапі економічної науки

Події 1929–1933 років в розвинених країнах, що отримали назву Великої депресії, значно підірвали вплив неокласичної теорії. Вона не змогла, в той час, кінця вільної конкуренції та періоду панування монополій, відповісти на виклик часу. З’являється новий напрям економічної науки, який отримав назву по прізвищу свого автора, видатного англійського економіста Дж.М.Кейнса. Одночасно з ним, потроху, отримає визнання американський інституціоналізм, особливо в розробках «Нового курсу» Ф.Д.Рузвельта.

Виникає питання про те, що відбувається в цей період в неокласичному напрямку: він зникає, продовжує розвиватися чи, на відповідний період, замирає? По-перше, треба відмітити його відхід, як провідного напрямку економічної науки. По-друге, значну втрату його прихильників. По-третє, спроба не багатьма економістами дати новий поштовх для розвитку цього напрямку в зв’язку з відміченими вище подіями.

До числа таких прибічників, перш за все, треба віднести праці Ф. фон Хайека та його вчителя Л. фон Мізеса. Спроби розкласти чинники, що діють на ефективність роботи підприємств, економістами, що створили економічну модель Кобба-Дугласа. Цих економістів можна віднести до консервативного напряму неокласики, який зберіг свій вплив до 70-х років минулого століття. Крім того, в період 50-х – 60-х років, отримують широке розповсюдження спроби синтезу неокласики з кейнсіанством через створення таких теорій в працях П.Е.Самуельсона та Дж.Р.Хікса, автора відомої моделі IS – LM.

Після енергетичної кризи 1973 року, з появою стагфляції, кейнсіанський напрямок втрачає своє провідне значення. Починається відродження неокласики, яка бере на озброєння ідею класичного лібералізму, доповнюю-

41

чи її макроекономічним аналізом. Виникають теорії монетаризму, економіки пропозиції, раціональних передбачень (в економічній літературі – очікувань, що не зовсім точно). Окремо в цей період виділяється «теорія соціальної ринкової економіки», яка займає проміжне місце між консервативною неокласикою та теоріями, яки сповідували планово-директивну систему.



Що стосується інституціоналізму 50-х – 50-х років ХХ століття, то він вступає в третій етап розвитку, що отримав назву неоінституціоналізму. Спроби, і не безуспішні, застосувати неокласичний напрям для побудови теорії інститутів, дали позитивний результат. Для цього були використані інструменти сучасної мікроекономіки та теорії ігор, використано спроби аналізу інституцій на основі єдиної теорії та в середині неї, і, нарешті, була звернута увага на незалежного індивіда, який сам вирішує, членом яких колективі йому вигідніше бути. Іншими словами, неоінституціоналісти використали основну ідею індивідуалізму класичного напряму. При цьому, треба відмітити, що метод, який вони використали, став однією із вагомих причин отримання інституціоналізмом в 80-х – 90-х роках минулого століття положення провідного напрямку сучасної економічної науки.

Таким чином, неокласичний напрям отримав новий розвиток через відмічені вище теорії, а, також, дозволив підвищити власний рівень та рівень таких напрямів як інституціоналізм та кейнсіанство.


ЛЕКЦІЯ 4. Дж.М.Кейнс фундатор макроекономічного аналізу ХХ століття
«…постулати класичної теорії можуть застосовуватись не до загального, а тільки до особливого випадку, так як економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги. Більш того, характерні риси цього особливого випадку не співпадають з рисами економічного суспільства, в якому ми живемо, і тому, їх проповідування збиває зі шляху і веде до фатальних наслідків при спробі застосувати теорію до практичного життя»

Джон Мейнард Кейнс
1. Історичні умови виникнення кейнсіанства.

2. Дж.М.Кейнс (1883 – 1946) – теоретик макроекономічного підходу.

42

3. Критика постулатів неокласики та розробка Дж.М.Кейнсом нової методології економічного аналізу.



4. Структура та логіка «Загальної теорії зайнятості, процента і грошей» (1936).

5. Подальша еволюція кейнсіанського напрямку:

5.1.Ліве кейнсіанство.

5.2.Неокейнсианство. Теорії економічного росту.

5.3.Посткейнсианство:

а) монетарне посткейнсианство;

б) калецкианское посткейнсианство;

в) неорикардианское посткейнсианство.

5.4.Нове кейнсіанство.

6 . Кейнсианская теорія та економічна політика.

7. Кейнсіанство та сучасність.
1. Історичні умови виникнення кейнсіанства
Кейнсіанство відноситься до сучасного етапу економічної науки, яким відкриваються сучасні теорії. Як будь-який новий період, він мав об'єктивні причини своєї появи, якою стали якісні зміни в економічних процесах капіталізму, а точніше, поява нового продуктивного чинника праці – конвеєрного

виробництва. Це знаменувало освоєння капіталом більш розвиненої продуктивної сили. Остання мала для капіталізму двояке значення. З одного боку, це дозволило скоротити необхідний робочий час і збільшити додатковий, а значить і додаткову вартість. З іншого боку – це мало наслідком остаточний підрив вартісного механізму саморегулювання економіки. Суспільство перетворилося у величезну фабрику, де отримав розвиток новий регулятор ринку - по живій праці (трудовому еквіваленту), а не по уречевленій, минулій праці (вартості).

Формування нового механізму господарювання почалося з 70-м років ХIХ століття, коли економіка розвинених країн досягла піку панування вільної конкуренції, а з нею і зрілого капіталізму. Технологічно, з боку продуктивних сил, нею стала стадія машинного виробництва. Разом із цим, завершується перетворення суспільства в єдину фабрику, де паралельність і безперервність виробництва поступово стає умовою нової форми зв’язку , як соціально-технологічного.

З переходом до монополістичного капіталізму, безперервність та паралельність виробництва отримує новий розвиток. Діяльність банків по підтримці технологічних ланцюжків, на відміну від класичного капіталізму, отримує нові форми. З укрупненням капіталу та появою промислових монополій, виникає необхідність у великих джерелах кредитування, які дрібні банки надати не можуть. Виникає інтенсивний процес концентрації банківського капіталу, яке неминуче веде до перетворення останніх у всесильних моно-

43
полістів. Через банківські рахунки вкладників, банки дізнаються про їх фінансовий стан і, маючи величезні кошти, можуть на нього впливати.

Зміни в продуктивних силах у 1920–29 роках, 1948–57 роках, 1957– 66 роках стає показником оволодіння капіталом масової продуктивної сили. З 1913 року нею стає конвеєрне виробництво, що досягло свого піку в 1929 році. Останнє мало наслідком фіаско ринку, що отримало свій зовнішній прояв у світовій економічній кризі 1929–1933 років і Великій депресії. В цих умовах, велике виробництво виявилося немобільним у плані оперативного переміщення як матеріальних так і трудових ресурсів, в зв’язку з динамічною зміною пропорцій виробництва. Конвеєризація виробництва, посилюючи безперервність і паралельність виробництва, остаточно підірвала вартісний механізм саморегулювання. Однак, власного механізму саморегулювання у самому виробництві не сформувало. У зв'язку з цим, державне втручання в економіку стало неминучим. Одночасно з цим, стало питання про визначення важелів, за допомогою яких держава може змінити існуючий стан речей.

Одним із засобів такого впливу став кредитний механізм, про дію якого, ми вже знаємо в умовах НЕПу. Іншим важелем дії на економіку став механізм стимулювання інвестицій за допомогою збору коштів через державний бюджет (фіскальна політика). Прикладом неї може бути ленінська ідея електрифікації Росії, що використала для цієї мети залучення фінансових ресурсів власної країни.

З таким підходом почалася реалізація ідеї регульованого ринку, що, уперше, застосували більшовики на чолі з В.І.Леніним в період НЕПу. Однак, завдання, які вирішувала Росія того періоду, мали за мету прискорення дозрівання капіталізму в умовах нової політичної влади, представленої Радами. У країнах Західної Європи та США стан справ був трохи іншим. Капіталізм «перезрів» і почав рухатися убік освоєння планомірної форми зв'язку, як чужорідної своїй внутрішній суті. Спочатку ця ідея отримала своє практичне втілення в «Новому курсі» 1933– 38 років Франкліна Делано Рузвельта, а потім, і в теоретичній розробці економічної політики втручання держави в економіку, запропонованої вже Дж.М.Кейнсом.

У нових умовах кризи, неокласична теорія, згідно, з якою вільно утворювані ціни та доходи несуть достовірну інформацію про ринок, перестала відповідати дійсності. Спроба вийти з цього положення через державну заборону профспілкам втручатися у встановлення вартості робочої сили та контроль над цінами, тобто шляхом повернення до вільного ринку, провалилась. Не дало позитивного результату і прагнення до збалансованості бюджету та стійкого валютного курсу, а, також, орієнтація економіки на внутрішню замкнутість. Необхідність нових підходів у теорії та практиці господарювання ставала неминучою. Одним з таких відповідей на виклик часу і стала нова

парадигма - кейнсіанство.
44

2. Дж.М.Кейнс (1883 1946) – теоретик макроекономічного підходу


Джон Мейнард Кейнс народився 5 червня 1883 року в Кембриджі в родині професора логіки та економіки Джона Невілла Кейнса.

Закінчивши кращу приватну школу в Ітоні, а потім і Кембриджський університет в 1906 році, він почав службу в керівництві у справах Індії. У 1909 році він повертається на роботу в Кембриджський університет за запрошенням свого вчителя А. Маршалла, де читає курс «Економікс».

У 1913 році виходить його перша книга «Індійська валюта та фінанси», у якій він висловив ідею про підлегле положення індійської валюти і її тісній прив'язці до англійської. У той час він був активним прихильником золотого стандарту, тобто неокласиком.

Видатні математичні здібності дозволили йому одержувати призи на конкурсах у Великобританії. Іншим джерелом доходу стала вдала гра на біржі. Цим він примножив статки як собі так і Кембриджському Королівському коледжу, являючись його скарбником. Крім інтересу до дослідження економічних проблем, він був завзятим колекціонером живопису, шановником літератури та театру. Був особисто знайомим та приятелював з багатьма видатними особистостями свого часу.

У 1919 році його призначають представником Британського казначейства, а в тому ж році він бере участь у Паризькій мирній конференції, під час якої проявився його якості далекоглядного політика. В зв’язку з цим, його погляди досить часто не співпадали з офіційною точкою зору керівництва країни на післявоєнний устрій Європи. Так, він, у розпал конференції, залишає її, виказавши власну незгоду з політичним курсом уряду країни. Незабаром з'являється його праця «Економічні наслідки Версальського договору», де процвітання Європи тісно пов'язувалось ним з післявоєнним розвитком країн, що програли у війні. Звідси він робив висновок про те, що Німеччини потрібна допомога, а не обкладання її репараціями. У цій же роботі він висунув ідею про те, що заощадження й споживання взаємно впливають на дохід.

В 1923 році виходить у світ його “Трактат про грошову реформу”. Головна ідея книги, що пронизує її, складалась у демонстрації впливу у зрушені у рівня цін на населення. Виходячи з цього, автор робить висновки що:

- інфляція не вигідна рантьє, але, якщо помірна, то задовольняє як підприємців так і робітників.

- золотий стандарт пережиток варварства.

- ідея керованої валюти, тобто визнання грошей активним фактором, повинна стати основою економічного прогресу.

Однак його не послухали, наслідком чого стало послаблення конкурентоспроможності англійських товарів і зростання безробіття, у зв'язку з чим, уряду довелось терміново організовувати суспільні роботи.

45

Перехід на рейки тези «нехай іде як іде» Дж.М. Кейнс уважав справою небезпечною. У нових умовах, він стає прихильником ідеї не тільки урядових видатків на економічні потреби, але й державного інвестування в сферу транспорту, будівництва житла, ліній електропередач.



В 1925 році виходять його “Економічні наслідки валютної політики міністра Черчілля”, в якій автор ще раз виступає проти нього як людини, яка намагалась відновити вільний обмін фунта на золото. Однак, результатом остаточного переходу на рейки регульованого ринку стала його робота “Кінець Laisser Faire “ (1926).

Улітку 1925 року вчений їде до Москви в зв’язку з його професійними інтересами до причин буму радянської економіки в період НЕПу, в якому він побачив реалізацію більшовиками ідеї регульованого ринку. Там Дж.М.Кейнс читає дві лекції для вищого керівництва молодої Радянської держави. Повернувшись додому, він пише нарис «Побіжний погляд на Росію», де стверджує, що капіталізм не кращий лад, але його можна вдосконалити, якщо розумно їм керувати. Його вразив ентузіазм радянських людей та їх віра у майбутнє. Він записує, що для того, щоб перемогти Радянську Росію не досить мати рівний їй економічний потенціал, а потрібна багаторазова перевага.

Всі ці роботи стали підготовкою до створення ним головної ідеї принципово нової економічної теорії. Відвідування Росії остаточно переконали великого вченого в закінчені епохи вільного ринку. У 1930 році вчений видає двотомник «Трактат про гроші», у якому піднімає ряд нових проблем:


  1. Оформлення концепції заощаджень і інвестицій.

  2. Питання грошового обігу.

  3. Причини економічної нестабільності, які стояли на першому місці. Головне писав він, - «знайти метод, придатний для характеристики не тільки стабільної рівноваги але і нерівноваги для того, щоб розкрити динамічні закони, що управляють переходом грошової системи від стану рівноваги до іншого стану».

У ній Дж.М. Кейнс:

а) підтримує ідею Робертсона про те, що не існує автоматичного механізму вирівнювання інвестицій (i) і заощаджень (s). Причому, тут можливі три умови співвідношення між ними, які мають наслідками коли:

S > I наступає скорочення ділової активності.

S < I наростання експансії.

S = I головна умова розвитку макроекономічної рівноваги;

б) намічає ідею про взаємозв'язок грошового ринку з нормою відсотка;

в) висуває вимогу кредитно-фінансового контролю на міжнародному рівні;

г) формулює ідею про наднаціональні фінансові органи керування, які, з часом, були запропоновані в Бреттон-Вудсі.

46

У 1933 році Дж. М. Кейнс пише роботу «Шлях до процвітання», де використовує ідею мультиплікатора Р. Канна для рішення проблем зайнятості.



У 1934 році відбулась його зустріч з Ф.Д.Рузвельтом, де, не зважаючи на його намагання, йому не вдалося переконати останнього у значному збільшенні урядових видатків. Повернувшись додому, він працює над головною працею свого життя, яка вийшла з друку у 1936 році з назвою «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей». Основна мета книги полягала в демонстрації небезпеки неокласичних підходів до теорії вибору найкращого варіанту по використанню обмежених рідких ресурсів (відповідно до закону граничної корисності та граничної продуктивності), хоча на ділі, суспільство стикнулось з проблемою не нестачі трудових ресурсів, а їх надлишку.

Дж. М. Кейнс виклав загальну економічну теорію, включивши в її аналіз і депресивну економіку.

Рівність попиту та пропозиції, на його думку, може встановитися навіть при неповному завантаженні ресурсів, при якому повне завантаження є лише частковим випадком рівноваги.

З початком Другої Світової війни Дж.М.Кейнс повертається на пост радника міністерства фінансів і стає одним з директорів англійського банку.

У 1940 році він пише роботу «Як оплатити війну», де пропонує як компенсацію видатків примусові позики, які повинні призупинити інфляцію.

У 1944 році Дж.М. Кейнс - глава англійської делегації в Бреттон-Вудсі де пропонує замінити золото спеціальними зобов'язаннями. Головним зараз, на його думку, була вже не орієнтація на золотий запас, а забезпечення повної зайнятості.

Ці ідеї втілилися у створенні МВФ та МБРР у 1946 році.

Геніальний економіст і політичний діяч ХХ сторіччя помер 21 квітня 1946 року від серцевого нападу.


3. Критика постулатів неокласики та розробка Дж.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
Світова економічна криза 192933 років мала для розвинених країн глибокі руйнівні наслідки. Спроба їх подолання, традиційними на той час, неокласичними методами не дала бажаних результатів, продемонструвавши і недосконалість методологічного інструментарію, як аналізу того суспільства, так і практичних рекомендацій по виходу з незвичайної кризи. Причини недосконалості методу неокласики, відносно вказаних вище подій, стали предметом глибокого дослідження ряду економістів та шкіл. Особливо, так званої, шведської школи, а, також, представниками інституціоналізму. Однак,

найбільший внесок в з’ясування недосконалості методу неокласики, зробив Дж.М.Кейнс.

47


Перш за все, він запропонував нову методологію економічного аналізу, де особливу увагу звернув на макроекономічний підхід, на відміну від своїх вчителів.

По-друге, йому належить принципово новий підхід, в якому враховувались не тільки суто економічні фактори, що діють на поведінку господарюючих суб’єктів, але і ті обставини, в яких вони складаються, як-то, психологічний стан суспільства, його морально-етичні цінності, спонукальні мотиви в той чи інший період, що визначали стан поведінки людей. Цим, вчений розробив підходи, що, з одного боку, визначали дію окремої людини, як частини макроекономічної системи, а з іншого, доповнив її психологічними факторами, одним із яких стала категорія основний психологічний закон.

По-третє, частина нового категоріального апарату створювалась на базі використання принципів економічного аналізу, які запропонували ще маржиналісти. Однак, на відміну від них, їх підходи були вмонтовані не в мікроаналіз, а в макроекономічну систему. Це мало наслідком появу нових макроекономічних категорій (гранична схильність до споживання, гранична ефективність капіталу і т.ін), які відображали метод граничних величин, що органічно були вмонтовані в його методологічний апарат. Граничні величини, з часом, дозволи більш активно застосувати кількісні підходи через математичні методи дослідження.

По-четверте, відмічені вище підходи, започаткували суттєву різницю між неокласичною ортодоксією і його власним підходом. Це знайшло своє відображення в запереченні центральної доктрини ринкової рівноваги в неокласиці (Закону Сея), на відміну від якого, центральне місце зайняли проблеми вивчення факторів, що визначають макроекономічну нерівновагу. В зв’язку з цим, був зміщений і часовий простір в досліджені явищ з довготривалих інтервалів до короткотривалих. І, нарешті, центральною проблемою дослідження стану ринку і його змін, став не стан сукупної ринкової пропозиції, а сукупний попит.

По-п’яте, на відміну від свого вчителя А.Маршалла, Дж.М.Кейнс широко використовує функціональний аналіз через такі активні фактори, як схильність до споживання, граничну ефективність капіталу, норма відсотка, які впливають на змінні, залежні величини (зайнятість та національний доход). Однак, ця обставина в науковій літературі тлумачиться як повернення до каузального підходу, що, на нашу думку, не відповідало дійсності.

І, нарешті, по-шосте, суттєвою відмінністю кейнсіанського підходу від неокласичного в досягненні макроекономічної рівноваги та повної зайнятості, стало обґрунтування значної регулюючої функції держави Дж,М.Кейнсом на відміну від вільного ринку у попередників.


48


4. Структура та логіка «Загальної теорії зайнятості, процента і грошей» (1936)

Головна книга Дж. М. Кейнса побачила світ у 1936 році та складалась з шести книг.



Перша книга («Вступ») ставила за мету визначення власної концепції автора, та розгорнуту критику постулатів класичної та неокласичної теорії, а, також, формулювання в загальному вигляді принципу економічного попиту.

Друга книга («Визначення та поняття») розкриває загальний принцип ефективного попиту з його поділом на споживчий та інвестиційний. Визначається доход, споживання, заощадження з подальшим аналізом зв’язку заощаджень та інвестицій.

Третя книга («Схильність до споживання») розглядає основні фактори динаміки споживчого попиту. При чому, спочатку дається розгорнутий аналіз об’єктивних та суб’єктивних факторів, які визначають схильність до споживання та заощадження. В главі 10 розкривається сутність граничної схильності до споживання та мультиплікатора с функціональними залежностями між цими категоріями.

Книга четверта(«Спонукання до інвестицій») містить розгорнутий аналіз чинників інвестиційного попиту та його динаміки. Розглядаючи граничну ефективність капіталу, Дж.М.Кейнс розкриває свою теорію норми проценту та її відмінності від класичної теорії з розгорнутою критикою поглядів Д.Рікардо та А.Маршалла. Теоретична розробка інвестиційного попиту розкриває психологічні та ділові мотиви надання переваги ліквідності, аналіз природи капіталу, основні властивості процента та грошей. Книга завершується новим формулюванням загальної теорії зайнятості.

Книга п’ята («Грошова заробітна плата та ціни») показує теорію заробітної плати, функцію зайнятості та теорію цін.

Книга шоста («Короткі замітки у зв’язку із загальною теорією») присвячена розгляду проблем економічного циклу. Останні дві глави книги містять узагальнення з історії економічної теорії. Дж.М.Кейнс в ній переглядає традиційні критичні оцінки школи меркантилістів та розкриває їх позитивну роль в економічній думці. Остання глава присвячена критичному переосмисленню теорії ринків та реалізації попередників, в якій він протиставляє неортодоксальну теорію недоспоживання Т.Р.Мальтуса, якого він вважав своїм найважливішим попередником в історії економічної думки.

Для зрозуміння логіки даної книги слід, перш за все, відштовхуватися від сутності «Великої депресії» 19291933 р.р., яка проявила себе в значному надвиробництві товарної маси, падінні рівня цін, краху великих банків і фондових бірж. Однак, найнебезпечнішим для існування капіталізму явищем стала наявність крім фрикційного та добровільного безробіття ще й вимушене. У результаті депресії утворилася величезна армія таких безробітних, що до

сягала в деяких країнах до третини працездатного населення, а в Німеччині –

49
половини. Проблема ліквідації вимушеного безробіття стала головним завданням перед всіма урядами економічно розвинених держав. Це добре видно з назви книги, яка отримала назву «Загальна теорія ...», яка вказує на можливість застосування її висновків до будь-якої фази циклу. Насамперед, до депресивного стану економіки.

За Дж.М.Кейнсом, нерівноважний стан економіки визнавався «нормальним», причиною появи якого, був недостатній «ефективний попит». В період Великої депресії економіка остаточно втратила автоматичний механізм переводу зберігаємої частини доходу в інвестиції, в зв’язку з цим втручання держави в економіку стає неминучим.

Пояснення механізму утворення вимушеного безробіття Дж.М.Кейнс починає з визначення складових частин національного доходу ( Y ) як суми, що складає зі СПОЖИВАНОЇ (С) та частини, що ЗАОЩАДЖУЄТЬСЯ (S):


Y=C+S
При зростанні доходів кожна наступна одиниця грошей, що йде на споживання, знижується. Дане явище Дж. М. Кейнс назвав основним психологічним законом і математично сформулював його як граничну схильність до споживання. При падінні споживаної частини збільшується частина, що заощаджується. Наслідком цього є падіння обсягів виробництва, а значить і зайнятості. Втрата автоматичного механізму саморегулювання накладає на державу обов’язок по створенню комплексу заходів для примусового переводу частини, що зберігається в інвестиції, ідеальним варіантом якого є співвідношення S = I.

Таким чином, основною проблемою в цих умовах є стимулювання ефективного попиту за допомогою діяльності держави. Щодо цього, Дж.М.Кейнс писав, що «кінцева наша мета це пошук тих змінних величин, якими державна влада може в нашій господарській системі свідомо керувати та управляти». При цьому, одну з ключових ролей, може відігравати регулювання ставки відсотка та грошей. Однак, цей важіль, як буде показано пізніше, має істотні обмеження. З'ясуємо ті величини, які можуть стати основою впливу на ринковий механізм і сформувати потрібні суспільству показники, найважливішим з яких є рівень зайнятості.

Вирішення цього завдання Дж.М.Кейнс починає з виділення трьох груп факторів, в сформульованій ним моделі:

1. Висхідні, які в розрахунок не приймаються, (рівень кваліфікації робітників та кількість робочої сили, технологія, смаки споживачів), так як змінити їх у короткому періоді неможливо.

2. Незалежні змінні. Саме через них можливий вплив держави на створення певного економічного клімату. Сюди входять такі показники, як:

- гранична схильність до споживання ( );

50

- гранична ефективність (продуктивність) капіталу ( );



  • норма відсотка (r').




  1. 3. Залежні величини. Вони є результатом діяльності позначених вище незалежних змінних. До них ставляться:

Y - національний доход

N – зайнятість.

Розглянемо перші два показники незалежних змінних. Досліджуючи процес споживання, Дж. М. Кейнс показав, що схильність до споживання є функціональна залежність між доходом вираженим в одиницях праці й видатками на споживання при цьому ж рівні доходів. Дана закономірність фіксується через граничну схильність до споживання як відношення приросту споживання до приросту доходу ().

де:


С – останній приріст порції споживання

Y – остання порція отриманого доходу.

Вона показує, яким чином певний приріст виробництва (НД) розподіляється між споживанням та інвестиціями.

Гранична ефективність (продуктивність) капіталу визначається як остання одиниця приросту доходу (найменшої його величини, на яку погодився підприємець) до останньої одиниці інвестицій, що дала цей дохід

( ), де :


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка