Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса»



Сторінка3/6
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6

г) теорія економічної історії як пристосування філософії історії й теорії класової боротьби до розвитку економічних інститутів та народного господарства як такого
З назви розділу витікає необхідність з’ясування, тісно пов’язаних між собою, трьох аспектів дослідження. Перш за все, це погляд на марксистську філософію історії, класову боротьбу, економічні інститути та народне господарство.

Основні принципи марксистської філософії історії були розглянуті раніше, в ході реалізації яких, по мірі розвитку буржуазного суспільства, К.Маркс зробив відповідні уточнення. Вони, на першому етапі модифікації капіталізму торкнулись демонстрації варіантів в розвитку самого капіталізму, тенденціями до пом’якшення класових протиріч, а також, особливостей багатоваріантностей розвитку в країнах, так званого, «доганяючого розвитку». Що стосується розвинених країн, то К.Маркс відходить від ідеї проведення в них соціалістичних революцій і визнання можливості еволюційних змін, що ведуть до соціалізму. В країнах «доганяю чого розвитку» він визнає багатоваріантність переходу до соціалізму, чим вносить нові нюанси в ідею лінійного розвитку і руху соціальної форми матерії від простих до більш складних форм. В епоху першої половини ХХ століття, марксистські положення, в значній мірі, виправдались, про що говорив ще Й.А.Шумпетер.

З періоду другої половини ХХ століття, стали відбуватися події поси-

24

леного розвитку НТР, що почали суттєво змінювати продуктивні сили старого суспільства, а з ними, і виробничі відносини. Звідси, на перший погляд, починають спростовуватись стратегічні прогнози К.Маркса на розвиток історії. Однак, це положення буде дійсним при умові не діалектичного підходу до аналізу цих змін в країнах «золотого мілліарду». Якщо використати метод діалектичного матеріалізму, що є душею марксизму, то стає зрозумілим, що ці перетворення органічно вписуються в марксистську доктрину, так як дозволяють продемонструвати підрив вартісного механізму саморегулювання капіталізму, появу форм соціалізації і, разом з цим, необхідність зміни як у внутрішніх закономірностях функціонування сучасних суспільств так і їх форм. Вони торкаються і змін в самих інститутах суспільства, які глибоко досліджує такий напрям сучасності, як інституціоналізм. До речі, його представники, особливо неоінституціоналісти, показують тісний зв'язок своєї теорії з марксизмом.



Достоїнством марксизму є обґрунтування тісного зв’язку продуктивних сил і виробничих відносин, що разом визначають спосіб виробництва будь-якого суспільства. Останній, в кінцевому підсумку, формує надбудову суспільства, його інститути, як сукупність групової психології людей так і інститутів самої держави, як політичної, господарської, ідеологічної та інших систем, які в процесі НТР швидко застарівають і потребують постійного оновлення. В кінцевому підсумку, головною причиною таких змін, є зміни в продуктивних силах. Самі ж підходи країн до визначення надбудови свого суспільства, приймають багатоваріантний характер, який все більше визначається станом культури, науки, менталітету нації та багатьма іншими неекономічними чинниками.

Слід відмітити і проблематику розвитку відображення змін в економічній дійсності різними школами та напрямками. Вони виступають у К.Маркса предметом спеціального дослідження, якому він приділяв величезного значення. Достатньо вказати, що головний твір марксизму «Капітал», мав підзаголовок «Критика політичної економії», який отримав розвиток в IV томі «Капіталу», названому «Теоріями додаткової вартості»,


д) історія економічної думки
В ньому автор проаналізував підходи економістів до аналізу поняття «додаткова вартість», яка характеризує самий розвинений стан суспільства, в якому діє основний закон – вартості. Не важко побачити, що підрив цього закону разом із зняттям самої вартісної природи капіталу як буржуазного суспільства, неминуче відтворює розмаїття прямо протилежним йому форм соціалізації, що має наслідком зміни через продуктивні сили і виробничі відносини в інститутах суспільства, які ці процеси переживають. Тому дослідження сучасних економістів можна було б віднести в розряд проблем IV то-

25

му «Капіталу», але доведеного до сучасних умов. Такий підхід багато в чому зняв би ті «протиріччя», які мають місце в ряді робіт як наших сучасних економістів від України до СНГ, так і багатьох західних.



Якщо ж відкинути метод діалектичного матеріалізму і механічно накласти їх на сучасний стан розвинених країн, то ми потрапимо в явну невідповідність висновків К.Маркса. Однак, суспільство, яке він аналізував було капіталістичним, а сучасне, багато в чому, вже соціалістичне. Звідси, висновки вченого костеніють і стають не сумісними з сучасними формами суспільного розвитку, але це вже не проблема протиріч самого марксизму, як вчення, а тих дослідників, які його аналізують. Зрозуміло, що до таких висновків К.Маркс не має ні якого відношення.
3. Місце та значення марксизму в розвитку світової суспільної думки
Після смерті К. Маркса, як було сказано вище, його вчення розвивав Ф. Енгельс. Надалі, після смерті останнього, розвиток марксизму отримав багато напрямків, розмаїття яких, на сьогодні, вражає. Однак, якщо досліджувати суто економічну складову, то можна виділити два основних напрямки:

1. Німецька соціал-демократія (Е.Бернштейн та К.Каутський);

2. Російське відгалуження (Г.В.Плеханов, М.І.Туган - Барановський, В.І.Ленін).

Найбільшу популярність і розвиток марксизм отримав у Росії. У його розвитку варто виділити три основних вектори, зазначених вище. Так, активне поширення марксизму в Російській Імперії, пов'язане з ім'ям Г.В.Плеханова, що вперше з'єднав російський робочий рух з ідеологією марксизму, утворивши в Женеві групу «Звільнення праці».

Практичний напрямок його тісно пов'язаний з іменами М.І.Туган-Барановського й П.Б.Струве, які оформили його у вигляді, так званого, «легального марксизму» і спробували використати раціональну спадщину К. Маркса для осмислення й реформування російської економіки.

Третій вектор марксизму, пов'язаний з ім'ям В. І. Леніна, мав своєю кінцевою метою кардинальну зміну соціального ладу в Росії. На першому етапі ставилось завдання осмислення російської дійсності, визначення рушійних сил майбутньої революції та захоплення влади трудящими (пролетаріатом). Другий етап, в свою чергу) передбачав перетворення в економіці, як умову для будівництва надалі соціалізму.

Розглянемо кожний з них більш детально.

Першим російським дослідником марксизму, який почав його активно пропагувати, був Г.В.Плеханов. Він розпочав свою діяльність як революціонер-народник (у середовищі революційного та ліберального народництва, де

марксизм був дуже популярним), але поступово почав відходити від доктри-

26

ни народників, вступаючи з нею в ідеологічну боротьбу. Народництво було особливим напрямком російської революційної думки, що вважало за можливе перехід у Росії до соціалізму, минаючи капіталізм.



За кордоном, у Швейцарії, Г.В.Плеханов створює групу «Звільнення праці», через яку намагається з'єднати марксизм із робочим рухом у Росії. Однієї із ключових проблем тієї епохи, стала проблема побудови соціалізму в Росії. Відомо, що одна з учасниць його групи, В.Засулич, написала лист К.Марксу, де порушила питання про перспективи соціалізму в цій країні. Відповідь К.Маркса була не менш чіткою - необхідно детально вивчити економіку Росії. Однак, Г.В.Плеханову, як потім і В.І.Леніну, було зрозуміло, що перехід до соціалізму в Росії на основі общинної власності був не можливий у виді підриву капіталізмом, що розвивається, залишків феодального укладу й несумісності громади з великим машинним виробництвом, тому що вона носила локальний характер.

В.І.Ленін потім називав Г.В.Плеханова своїм вчителем, відзначаючи, що «Хто не знає робіт Плеханова, той не знає історії російської соціал-демократії».

Другою групою вчених, які стояли на марксистській платформі, були М.І.Туган-Барановський та П.Б.Струве, які з іншими економістами, належали до напрямку «легальних марксистів». Однак, на відміну від більшості, творчість М.І.Туган-Барановського виходила за рамки розвитку ідей марксизму й охоплювала продовження російської галузі маржиналізму та німецької історичної школи. Його, без сумніву, можна назвати самим великим представником вітчизняної (української) економічної думки.

Однак, найбільшого впливу на розвиток марксистських ідей в Росії мало вчення В.І.Леніна (1870-1924), яке є предметом гострих дискусій як у науковій літературі, так і у засобах масової інформації вже багато років. Останнім часом у науковій літературі став переважати негативний акцент оцінки діяльності цієї людини. Спробуємо об’єктивно розібратися у цьому.

Його творчість, умовно, можна розділити на два основних періоду, дореволюційний (до жовтня 1917 року) та післяреволюційний (до березня 1923 року).

На першому, досліджувались економічні проблеми дореволюційної економіки Росії та нові риси розвитку капіталізму в ХХ сторіччі. В цей час були написані два фундаментальних економічних твори: «Розвиток капіталізму в Росії» і «Імперіалізм як вища стадія капіталізму'.

У першій роботі представлений аналіз російської економіки на предмет доказу наявності розвитку капіталізму через розвиток внутрішнього ринку. Книга стала результатом гострих суперечок з народниками, які відкидали можливість розвитку капіталізму в країні із-за відсутності вільних зовнішніх ринків.

27


Друга книга, «Імперіалізм як вища стадія капіталізму (популярний нарис), ставила завдання вирішення трьох основних проблем: по-перше, показати нові риси капіталізму ХХ століття, по-друге, пояснити причини виникнення Першої світової війни, і, нарешті, по-третє, уточнити стратегію робітничого класу у відношенні до цієї війни та особливості майбутніх соціалістичних революцій. Основний висновок книги полягав показати панування в капіталізмі XX сторіччя нових явищ його розвитку, що характеризувались пануванням монополій. Було доведено, що починаючи з ХХ століття, капіталізм вступив в нову, імперіалістичну стадію свого розвитку.

Після жовтня 1917 року завдання змінилися. Головними стали проблеми господарського будівництва в умовах нової влади та визначення стратегії подальшого розвитку країни. По проблемі жовтневого перевороту 1917 року і перспектив наступного розвитку, різко загострилися розбіжності в поглядах між Г.В.Плехановим. Останній вважав, що російський капіталізм є недостатньо розвиненим, а для соціалістичного будівництва необхідна наявність високого рівня розвитку продуктивних сил.

Звідси критика Г.В.Плехановим В.И.Леніна напередодні жовтневого перевороту про передчасність захоплення політичної влади пролетаріатом, з метою побудови соціалізму. Недорозвиненість капіталізму в Росії В.І.Ленін не заперечував. Він, навіть, був проти назви її соціалістичною і погодився на цей термін тільки в розумінні її майбутніх перспектив розвитку, про що було сказано вище. У цьому він був солідарний з Г.В.Плехановим. Цікаво, що ще у лютому 1917 року, останній, за 8 місяців до цієї події (Жовтневого перевороту), попереджував В.І.Леніна про його згубність. Він написав, що така «революція» наробить стільки лих у Росії, що цього не бачить тільки «сліпонароджений».

Однак, у цілому, В.І.Ленін, відносно жовтневих подій, виходив з інших передумов. Він розробив власну теорію, так званої, революційної ситуації, коли «низи не можуть жити по старому, а верхи - управляти по новому». Саме вона і склалася в той момент у Росії. У розпал Першої Світової війни, коли панували розруха й голод, Тимчасовий буржуазний уряд О.Ф.Керенського не зміг прийняти ефективних заходів для стабілізації соціально-економічної ситуації в країні і був скинутий.

З приводу цього, В.І.Ленін скаже, що жодна партія в Росії не взяла на себе відповідальність за її майбутнє, крім партії більшовиків. Відомо, що є колосальна література та величезна кількість негативних публікацій та висловлювань, відносно ленінізму. Зокрема, В.І.Леніна звинувачують у розв'язанні громадянської війни, появі концтаборів, «червоного терору» і т.ін. Однак, варто відповісти, що тут дійсно є багато білих плям. У цілому ж, можна констатувати наступне.

Розуміючи, що будуть різні трактування тих або інших його дій,

28

В.І.Ленін дає всі свої розпорядження в письмовій формі, які відразу надходили до архіву. У своїх роботах, говорячи про дослідження майбутніх істориків, він безліч разів повторював, що у відповідь на «білий терор» він повинен був розпочати «червоний терор». Свої дії він пояснював однозначно – на війні як на війні, білі розстрілювали червоних, червоні – білих. Тут не можна забувати про міжнародну інтервенцію в Росію майже 16 держав.

Історії відомі факти, що американська та англійська армії, в захоплених північних частинах Росії, розстрілювала й вирізала цілі села, не щадячи навіть дітей. Так, наше рідне місце, Одеса була окупована французами. Деякі історики та письменники, висвітлюючи події тих часів, говорять про це дуже «делікатно», хоча насправді, усе відбувалось трохи інакше. Слід сказати, що здійснювався не тільки психологічний тиск, але і реальні розстріли цивільних людей.

В остаточному підсумку, для історії важливо як розглядати економічні концепції цього періоду. Відомо, що в період громадянської війни панував, так званий, «воєнний комунізм». Його головною рисою стала продовольча розкладка (продрозкладка). Це означало, що на кожний повіт, волость, село розписували вилучення у селян хліба й інших продуктів харчування, виконання тих або інших повинностей (наприклад, перевезення яких-небудь вантажів на своїх конях - гужова повинність). У промисловості йшла повним ходом націоналізація підприємств (крім малих - один двигун і не більше п'яти робітників). Підприємства повинні були поставляти державі свою продукцію. У країні панувала колосальна інфляція. Звідси, головні розрахунки проходили натуральним чином, про що детально було сказано під час вивчання курсу «Історія економіки та економічної думки».

У той час, мабуть, практично всі соратники В.І.Леніна вважали, що «воєнний комунізм» є переходом, якщо, безпосередньо, не до комунізму, то у, як мінімум, до першої його фази - соціалізму. Наприклад, один з близьких соратників В.І.Леніна, Ю.Ларін писав в одній з газет, що знецінювання грошей є переходом до комунізму. У відповідній записці, на цю публікацію, В.І.Ленін написав: «…завантажте товариша іншою роботою, не давайте часу на літературну діяльність».

В.І.Ленін спеціально звертав увагу, що «воєнний комунізм» випливає з реалій обложеної фортеці, якою і була тоді Радянська Росія. Він, не одноразово, підкреслював, що продрозкладка, та інші реалії «воєнного комунізму» не є якимось відкриттям більшовиків. Так, в свій час, Пруссія в умовах війни, історично, перша ввела продрозкладку. Адже для того, щоб армія воювала, необхідно харчування, обмундирування, виробництво зброї й т.д., так як в таких умовах, економічні важелі просто не діють.

Отже, підсумуємо вище сказане. Російське відгалуження марксизму і його спроба практичного застосування, знов-таки, зіткнулася з проблемою, так званого «марксизму», якому спробував дати відсіч ще К.Маркс.

29

Дуже важливою проблемою в творчості В.І.Леніна, є використання



наукової спадщини марксизму в післяреволюційний період. Пануючою точкою зору є та, що він переконався в неможливості прямого переходу до комунізму (соціалізму), тому вирішив використати своєрідний маневр, так званого тимчасового відступу, результатом чого став перехід до Нової економічної політики (НЕПу). Однак, незважаючи на те, що слова В.І.Леніна про «тимчасовий відступ» можна знайти в його роботах, (хоча не слід виключати можливість виправлення цих робіт Й.В.Сталіним) того періоду, варто відповісти на запитання, а чи був він в реальності. Звернемо увагу на головні положення ленінського підходу.

Розглядаючи економіку колишньої Російської Імперії, вчений вказує на існування в ній багатоукладності. Уклад - це своєрідний уламок, фрагмент того або іншого економічного ладу, що не займає в суспільстві пануючого положення. У Росії він виділив п'ять домінуючих укладів:

1. Натуральне господарство – доринковий фрагмент економіки.

2. Дрібнотоварний уклад – це суспільство простих товаровиробників, селян, ремісників і т.ін., де відсутня капіталістична експлуатація.

3. Приватно-капіталістичний уклад – це економіка, що ведеться капіталістами, які привласнюють додаткову вартість.

4. Державний капіталізм (держкапіталізм) - це вища форма розвитку цивілізації, де держава в економіці починає виконувати координуючі та регулюючі функції.

5. Соціалістичний уклад, тобто та форма виробництва, яка виходять за межі попередніх укладів. Тут мова йшла про ледь помітні паростки, наприклад, заходи по безкоштовним формам освіти та медицини. Однак, займаючи командні висоти, цей уклад не мав економічної основи, яку і треба було створити в умовах нової форми політичного панування пролетаріату, як Радянської влади. Найважливішими першими кроками до цього стала програма ГОЕЛРО. Саме він створював умови для нової, не товарної, тобто соціально-технологічної форми зв'язку, як основи соціалізації, а, з неї, і , безпосередньо, і самого соціалізму. Саме цим пояснюється вислів В.І.Леніна про те, що комунізм є «Радянська влада плюс електрифікація всієї країни». До цього положення він додавав трестування по-американськи, освіта по-пруськи і т.ін.

Головним змістом НЕПу, по В.І.Леніну, як не дивно, вважався такий розвиток багатоукладної економіки, де провідним укладом повинен був стати не соціалістичний, а державно-капіталістичний. Останнє і є принципово важливим, тому що якщо держава перейшла б до використання для побудови соціалізму соціалістичного укладу, то тут був би правий Г.В.Плеханов, так як соціалізм, безпосередньо, не можливо побудувати поза розвиненими формами капіталізму, а в Росії вони були ще не розвинені. Це завдання і повинен був вирішувати НЕП.

Справа в тому, що розвинені форми капіталізму «випромінюють» соці-

30

алізацію виробництва, його «технічний розвиток» виробництва, створюючи



умови для розвитку особистості. Характерно, що один з опонентів В.І.Леніна

Л.Д.Троцький (його пізнання соціалізму були, приблизно, на рівні вище згаданого Ю.Ларіна, хоча агресивність була вище, мабуть, чим у Й.В.Сталіна), спробував звинувачувати В.І.Леніна у відході від комуністичного ідеалу, а з ним, і від ідеалів Жовтневої революції, на що він запропонував останньому почитати свої дореволюційні роботи («Чергові завдання Радянської влади», «Про продподаток» та інші), де було вказано саме все те, що зазначено вище (про багатоукладність економіки, про провідний уклад і т. ін.).

Іншими словами, при розгляді проблем будівництва соціалізму в Росії, вона включала своєю найважливішою ланкою рух до основ соціалізму через розвиток державно-капіталістичного укладу. Вчений підкреслював, що держава, у цьому випадку повинна відбивати інтереси всіх членів суспільства і, насамперед, найбідніших її верств через союз робітників і селян. Останнє є надзвичайно важливим для розуміння проблем будівництва соціалізму, де держава з буржуазної перетворюється в державу диктатури пролетаріату.

Досить часто, суть такої держави, розуміється примітивно, як влада озброєного солдата або матроса, які конфіскують, націоналізують, усуспільнюють і т.ін. Однак, це прояв лише політичної диктатури. Головне ж складається в економічній її суті, що з'являється як панування споживача над виробником, про що було сказано більш детально вище. Останню обставину можна здійснити лише через регульований ринок, у якому Держплан повинен був оцінювати ефективність наукових напрацювань для їх застосуванні у виробництві, і не більше. В епоху ж Й.В.Сталіна, він перетворився в орган директивного планування та жорсткого регулювання економіки з центру на місця.

Повертаючись до визначення про диктатуру пролетаріату та її сутність в дійсності, про неї можна судити саме по розвитку НЕПу. Кожний суб'єкт власності (особистої або приватної)(натуральний і дрібнотоварний уклади), власник свого капіталу (приватнокапіталістичний уклад) ведуть своє господарство та сплачують податки. Спочатку це був продуктовий податок, а потім, зі стабілізацією виробництва й валюти, грошовий.

Державний капіталізм, по В.І.Леніну, повинен був перетворити державну монополію «в інтереси й на користь кожного члена суспільства». Наприклад, найважливішим завданням держави було виконання плану ГОЕЛРО (державний план електрифікації Росії). Отримані державою податки, доходи підприємств та інші повинні були йти на розвиток електрифікації, тобто дати кожному її блага. Звідси, виникає афоризм «лампочка Ілліча», який підкреслює революційний технічний переворот - повсюдне використання електрики як у виробництві так і у побуті.

НЕП привів до різкого підйому виробництва в нашій країні. З 1925 року Росія повністю забезпечила себе хлібом і знову, як це було до Першої Сві-

31

тової війни, стала експортувати хліб у Європу. Однак, історично трапилось



так, що принципи НЕПу так і не були до кінця використані в Радянській Росії, хоча, на сьогоднішній день, набули широкого застосування у Швеції, Китаї та інших країнах. В остаточному підсумку, після 1929 року в колишньому СРСР, восторжествували так звані «марксисти».

Говорячи про роль та значення марксизму на сьогоднішній день, слід відмітити, що економічна теорії марксизму, викладена, насамперед в «Капіталі», непроста для сприйняття. Відомо, що К.Маркс побудував її на застосуванні діалектичного методу, розуміння якого викликає часом значні утруднення навіть для професійних економістів і по сьогодні. Не випадково, стародавнього діалектика Геракліта Ефеського назвали Гераклітом Темним, а його висловлення, що в одну й ту ж саму ріку не можна ввійти двічі - важке для сприйняття.

Ще при житті К.Маркса, в нього з'явилися послідовники, які були значно молодше його за віком, і тому називали себе «молодими марксистами». Вони займалися видавничою діяльністю, намагалися застосовувати економічну теорію марксизму до життя. Коли К.Маркс познайомився з ними та їх «визначними» здобутками, то, з іронією, сказав: «Якщо це марксизм, тоді я не Маркс».

Проблема так званих марксистів, тобто мнимих його послідовників переслідувала автора ще при житті та залишається після смерті вченого драматичною, як в історії економічної думки, так і в історії розвитку економіки в цілому. Достатньо згадати Поля Лафарга – зятя К.Маркса, Едуарда Бернштейна та Карла Каутського, які не змогли чітко, на підставі теорії марксизму, пояснити нові явища капіталізму кінця ХІХ - початку ХХ століття, і тому заснована ними соціал-демократична партія в Німеччині, вже давно відійшла від основних постулатів теорії К.Маркса. Однак, так званий «марксизм» найбільші втрати причинив у зв'язку з будівництвом соціалізму в СРСР та інших країнах.

Перераховуючи негативні сторони марксизму, сучасним вітчизняним та закордонним економістам, корисно згадати історію з молодими марксистами. Найбільш рельєфно межа між так званим і реальним марксизмом виявляється через метод самого К.Маркса і висновки, отримані ним на його базі з тими висновками, які робляться його критиками. Діалектичний метод припускав розгляд всіх явищ і процесів у розвитку. Звідси, факти дійсності виявляються правомірними тільки для певного періоду часу, на певному рівні абстракції та постійно змінюються, здобуваючи інший, часом прямо протилежний зміст.

Так, звинувачення марксизму в дослідженні явищ у руслі розгляду всіх питань через прошарки суспільства (незрілий клас), класів і класової боротьби, справедлива до моменту, коли людина є частиною виробництва. З виходом з нього, наприклад, у сучасних умовах, коли класова структура розмива-

32

ється, він перестає бути його представником. Саме про це й писав К. Маркс у



рукописах 1857 – 1861 років.

Щодо критики твердої залежності між базисом і надбудовою, ще Ф. Енгельс відзначав, що базис визначає надбудову тільки, в остаточному підсумку. При розгляді конкретної ситуації та під певним кутом зору, надбудовчі відносини можуть виявитися домінуючими. У цьому особливість діалектики, коли положення міняються місцями.

Обвинувачення К. Маркса в застосуванні однофакторного аналізу до вартості, ціні та доходів на основі єдиного ресурсу – праці, повисає в повітрі, якщо уважно придивитися до того, що праця є обставиною, що формує якісні параметри вартості, а корисність, поставлена в основу ціноутворення у маржиналістів, впливає тільки на її кількісні параметри. Звідси, маржинальний аналіз є досить важливим для практики господарюючого суб'єкта, але мало що дає для розуміння суті внутрішніх закономірностей розвитку буржуазного ладу.

Що стосується сумнівної цінності прогностичних положень, не підтверджених часом, як, наприклад, неминучість соціалістичної революції, то вони були актуальними, насамперед у період першої половини ХIХ століття, до появи монополій, як клітинки соціалізму, про що писав ще Ф. Енгельс, що коли з'являються монополії, то необхідність у соціалістичних революціях відпаде. Що ж стосується посилання критиків на кінець I тому «Капіталу», про «експропріацію експропріаторів», тобто капіталістів, то варто пам'ятати про рівень абстрактного розгляду К. Марксом дійсності. Адже мова йде про процес виробництва капіталу і не більше. Отже, дійсність розглядається односторонньо, як фрагмент виробництва капіталу. Причому, тут мова не йде про заклик до соціалістичної революції, а констатується факт, що сам капіталізм у процесі виробництва створює умови підриву та руйнації вартісних процесів як своєї основи, тобто діє еволюційно, крок за кроком руйнуючи капітал з середини, без революцій.

Сучасний стан марксистської теорії, представляє собою багатогранний, по суті і формі, підходи, що є спробою поглибити як філософський, економічний та соціальний аспект марксизму. Однак, при всій багатогранності існуючого матеріалу, економічна складова є досить обмеженою. Серед найбільш відомих напрямків сучасної економічної складової марксизму виділяється, так званий, аналітичний марксизм, який являє собою спробу продовження економічної складової марксистської доктрини. Так, представники цього напряму величезне значення приділяють уточненням термінів марксизму, спробі розробки проблем продуктивних сил, виробничих відносин, надбудови та співвідношення між ними через використання мікро- та макроекономічного підходів.

Однак, відмічений напрям відмовляється від такої основоположної складової марксизму, як метод діалектичного матеріалізму, який є його ду-

33

шею і дозволяє розглянути суспільство в його постійному розвитку та змінах.



Звідси виникає правомірне питання – а чи зберігається в такому підході аналітичним марксизмом первісна сутність класичного марксизму? Адже, використання мікро- та макропідходів, теорії ігор, надмірне застосування економіко-математичних методів залишає на узбіччі теорії дослідження постійних змін в господарчій діяльності суспільства, логіку його розвитку та тенденції, що вигідно виділяє марксизм порівняно з іншими теоріями.

Подібна ситуація нагадує використання неокласикою інструментарію маржиналізму, однак, від цього не відбувається його розвиток, як окремого напрямку. Також, і американський інституціоналізм Т.Веблена, який дуже високо цінував економічну складову марксизму як і його історичний метод, широко використовуваний в самому інституціоналізмі, не можна вважати прямим продовженням марксизму.

Підбиваючи підсумок вище сказаного, можна зробити висновок, що прогностичні висновки К.Маркса про те, що суспільство рухається до соціалізму через підрив вартісних процесів, виведення людини із процесів виробництва, руйнування класової структури суспільства, блискуче підтвердилися.

Однак, К.Маркс не був ідеальним вченим і людиною. Так, по-перше, у його здобутках, дійсно, проглядає претензійність на володіння абсолютною істиною та непримиренність до інших наукових поглядів. Критикуючи думки інших вчених, позиції яких не збігалися з його власною, він використовував у наукових дискусіях досить некоректні вислови, типу «божевільний Сэй», «брудний нехлюй» говорячи про С. Бейлі тощо.

По-друге, розробки економістів, більшою мірою, орієнтовані на розробку практичних проблем, ставилися їм у розряд вульгарних, якщо вони відходили від позицій трудової теорії вартості, наприклад, «теорія трьох факторів виробництва» Ж.Б.Сея, «гармонії класів» Г.Ч.Кері й т.п. хоча і підтвердили свою ефективність.

По-третє, у трактуванні окремих проблем, наприклад, про багатоваріантність трудової теорії цінності А.Сміта, їм начисто ігнорувався час написання цієї великої книги (1776 рік), коли вартісні процеси перебували ще в стані становлення, але не зрілих форм. Однак, критика його теорії вартості (цінності) велась з позицій розвинених форм капіталізму кінця ХIХ століття. Сам же марксизм, з погляду використання, безпосередньо, на практиці його напрацювань виявився малоефективним.

Однак, для розуміння змін в суспільному розвитку, тобто його траєкторії, навряд чи знайдеться вчення, більш продуктивне, ніж марксизм. Достатньо згадати збільшення інтересу до цієї доктрини в період катаклізмів, які, періодично, потрясають світ, особливо в наші часи.

34

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка