Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса»



Сторінка2/6
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6

Значення курсу для підготовки економістів-теоретиків

Вивчення даного спецкурсу дає можливість майбутнім викладачам економічної теорії поглибити теоретичні й практичні знання, набуті при вивченні політичної економії, мікро- макроекономіки, історії економіки та економічних учень, користуватися економічними поняттями, категоріями, бачити зв'язки між економічними явищами та розуміти закономірності їх розвитку, розуміти появу тієї чи іншої економічної політики та характер і причини її наслідків. Крім того, це дасть можливість уміти використовувати набуті теоретичні знання для подальшої навчальної та наукової діяльності, вирішення практичних завдань, а також застосовувати набуті знання для підготовки і проведення в майбутньому лекцій, семінарів або уроків з політичної економії, мікро-макроекономіки, історії економіки та економічних учень та інших політичних, економічних, історичних та соціальних наук. Дуже важливим є те, що після оволодіння даним спецкурсом студенти зможуть удосконалити практичні навички при користуванні джерелами та історіографічними напрацюваннями різних форматів, а, також, прогнозуванні та моделюванні перспектив економічного розвитку в світі, та, безпосередньо, в України.


13

ЛЕКЦІЯ 2. Історичне коріння та сутність теорії та методу марксизму


Філософи лише різним чином пояснювали світ,

але справа полягає в тому, щоб змінити його

К.Маркс «Тези про Фейєрбаха»



  1. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму:

а) основні історичні передумови формування марксизму;

б) ідейно - теоретичні джерела вчення К.Маркса;

в) основні етапи життя та творчої діяльності К.Маркса та Ф.Енгельса.

2. Основні елементи марксизму як науки про суспільство:

а) філософія історії або теорія суспільного розвитку;

б) економічна теорія;

в) теорія класової боротьби і революції;

г) теорія економічної історії як пристосування філософії історії й теорії класової боротьби до розвитку економічних інститутів та народного господарства як такого;

д) історія економічної думки.

3. Місце та значення марксизму в розвитку світової суспільної думки.




  1. Передумови виникнення та ідейно - теоретичні витоки марксизму:


а) основні історичні передумови формування марксизму
Марксизм як напрямок економічної думки виник не випадково й мав як соціально-економічні так і ідейно-теоретичні передумови. Соціально-економічними передумови його появи були пов'язані, у першу чергу, із прискоренням промислового перевороту, руйнацією залишків феодальних відносин, які завершилися зміною класової структури суспільства. Капіталізм вступив у період завершальної фази вільної конкуренції, а з ним і посиленням періодично повторюваних криз надвиробництва, що потрясали ринкову систему. Соціальні катаклізми в країнах Західної Європи отримали вигляд наростаючої боротьби робітничого класу за свої права. На політичній арені чітко виокремились два основних класи - буржуазія і пролетаріат, антагоністичні відносини, між якими, досягли свого апогею.

Виникнення марксизму мало й ідейно-політичні коріння. Нова соціальна реальність (робітничий клас) викликала до життя необхідність осмислення його місця й ролі в суспільному житті. На підставі наукової спадщини попередників, на початку 40-х років ХIХ століття сформувалося нове соціальне вчення - марксизм, що дав світу принципово нову ідеологію пролетаріату.

14
б) ідейно - теоретичні джерела вчення К.Маркса

Марксизм базувався на трьох основних джерелах, названих, пізніше В.І.Леніним, трьома складовими частинами марксизму: німецькою класичною філософією Г.В.Ф.Гегеля й Л.Фейєрбаха, англійської класичної політекономії А.Сміта й Д.Рикардо та французької (К.А.Сен-Симон і Ш.Фур'є), а, також, англійської (Р.Оуен) галузями утопічного соціалізму. Німецька класична філософія послужила для марксизму як метод дослідження як природних (діалектичний матеріалізм) так і суспільних явищ (історичний матеріалізм). Економічний блок марксизму мав у своїй основі трудову теорію вартості, що досягла своєї найбільш розвинутої форми в працях англійської школи політекономії. І, нарешті, практична реалізація ідей стала в блоці наукового соціалізму, що спирався на творчість великих соціалістів-утопістів, перерахованих вище.


в) основні етапи життя та творчої діяльності К.Маркса та Ф.Енгельса
Марксизм отримав свою назву від прізвища свого засновника Карла Генріха Маркса (1818 – 1883) – видатного мислителя – енциклопедиста, філософа, економіста, соціолога, політолога, громадського та політичного діяча, засновника міжнародної організації комуністів.

Свою діяльність він розпочав після закінчення трірської гімназії та університетів у містах Бонн та Берлін. Робота співробітником ліберально-радикальних «Рейнської газети», а потім – головним редактором «Нової Рейнської газети» привели його до усвідомлення того, що «…анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії». Розробка нового типу науки з позицій пролетаріату спонукала К.Маркса детально вивчити проблеми розвитку продуктивних сил капіталізму. З’являється ряд рукописів, в яких ретельно досліджуються проблеми відчуження праці, власності що поступово отримало формування якісно нової ідеології пролетаріату в програмі «Маніфест Комуністичної партії» (1848).

В цей період К.Маркс знайомиться зі своїм другом, а пізніше і соратником, Ф.Енгельсом, приймає активну участь в буржуазних революціях 1848 – 1849 років на боці пролетаріату, а після їх завершення переселяється в Лондон, де на базі ранніх рукописів видає перший том своєї фундаментальної праці – «Капітал» у 1867 році. В подальшому, К.Маркс працює над завершенням цієї праці, одночасно приймаючи активну участь в розробці філософських проблем та у міжнародному робітничому русі. Однак, напружена праця, смерть близьких людей підірвала здоров’я вченого і призвела до його передчасної смерті у 1883 році.

Активну участь в розробці нової пролетарської ідеології разом з

15

К.Марксом приймав його найближчій друг та соратник Ф.Енгельс. Його наукові інтереси були тісно пов’язані з практичною економікою, яка доповнювалась вивченням історії, філософії та військових наук. Після знайомства з К.Марксом, його інтереси почали концентрувались на економічній проблематиці, початок якій поклала його фундаментальна праця «Становище робітничого класу в Англії». Робота з К.Марксом в «Новій Рейнській газеті» та активна участь у збройному повстанні в Південно-Західній Німеччині, змусили його разом з К.Марксом переїхати до Лондону. Потім він перебрався в Манчестер, де працював в торгівельній конторі свого батька, допомагаючи К.Марксу матеріально.



Своє завдання Ф.Енгельс вбачав в допомозі К.Марксу в створенні ним «Капіталу». Одночасно він виконував функцію популяризатора і захисника марксизму. Будучи добре обізнаним у військовій справі, він пише низку статей з коментарями подій, що відбувалися в цей час у світі. Разом з тим, Ф.Енгельс приймав активну участь в створенні першого, а потім і в діяльності другого Інтернаціоналу. Після смерті К.Маркса основну увагу він зосередив на виданні другого, а потім і третього томів «Капіталу». Одночасно готувався матеріал для видання четвертого тому – «Теорії додаткової вартості», які після його смерті у 1895 році були доопрацьовані і видані його учнями Е.Бернштейном та К.Каутським – майбутніми керівниками німецької соціал-демократії.
2. Основні елементи марксизму як науки про суспільство:
При викладенні проблем спецкурсу, перш за все треба враховувати його економічний аспект в творчості К.Маркса, на який зроблено ключовий акцент. Звідси витікає необхідність вийти за межі суто економічного аналізу для розуміння тих напрацювань та висновків, які витікають з економічного вчення К.Маркса. Для цього треба дослідити, безпосередньо, сам методологічний інструментарій дослідження (діалектичний метод), витоки якого знаходяться в філософії марксизму. Причому, спочатку треба проаналізувати цей метод взагалі через призму діалектичного матеріалізму, а лише потім його застосування в аналізі суспільства, що міститься в другому розділі марксистської філософії – історичному матеріалізмі.

З іншого боку, марксизм має практичну складову, тобто реалізацію економічних принципів теорії, що знаходить своє відображення в третьому розділі марксизму – науковому соціалізмі, основні постулати якого не можливо зрозуміти як без знання марксистської філософії так і економічної складової. При чому, основний принцип, на якому будується основний принцип К.Маркса в дослідженні суспільства, є класовий підхід. Звідси економічна складова вчення вимагає вихід за межі чисто економічного дослідження і включає в себе висновки наукового соціалізму.

16

І, нарешті, спецкурс має завдання не тільки показати напрацювання К.Маркса в економічній сфері, зміни його підходів по мірі розвитку суспільства, в якому він жив, тих підходів, які внесли його послідовники за життя К.Маркса, а, також, після його смерті в період ще класичного капіталізму вільної конкуренції. Крім того, курс ставить завдання проаналізувати відповідність висновків самого К.Маркса до умов сучасного розвиненого суспільства західних країн, а, також, країн так званого «доганяючого розвитку».



Звідси виникає необхідність вийти за межі класифікації трьох складових частин марксизму по В.І.Леніну через розгляд відповідних п’яти ключових питань (проблем) висвітлення її економічної складової, вперше запропонованої російськими вченими-економістами Є.Гайдаром та В.Мау:

а) філософія історії або теорія суспільного розвитку;

б) економічна теорія;

в) теорія класової боротьби та революції;

г) теорія економічної історії як пристосування філософії історії й теорії класової боротьби до розвитку економічних інститутів та народного господарства як такого;

д) історія економічної думки.


а) філософія історії або теорія суспільного розвитку
Як було вказано раніше, коріння економічних висновків К.Маркса знаходяться в його філософії, в якій виділяють два підрозділи: діалектичний та історичний матеріалізм. Перший розділ дає загальний підхід К.Маркса у вирішенні основних питань філософії, а, також, особливості методу дослідження, який базується на двох складових – формулюванні висновків на базі аналізу фактів дійсності і розгляду їх в постійному розвитку та зміні. Друга частина філософії присвячена деталізації цього методу у вивченні вже суспільства. Марксизм уперше науково обґрунтував ідею матеріалістичного розуміння історії. К.Марксом було з’ясовано, що форми природного руху матерії мають загальні риси з суспільними формами, як то об’єктивність розвитку, наявність зовнішньої і внутрішньої форм та інше.

Однак, суспільна форма руху матерії має деякі суттєві особливості. По-перше, це стан органічної цілісності, яка має такі характеристики як саморух, саморозвиток і самовідтворення. Вони є характерними і для природної форми матерії, якою є її біологічна форма. Процес розвитку матерії призводить до її постійних змін, які потребують свого відображення в методі дослідження, що і відбувається в особливості використаного К.Марксом цього підходу, де суспільство розглядається в постійному розвитку, що, на відповідних етапах, через заперечення старих форм призводить до появи принципово нових, не тільки по формі, але і по суті явищ. Наприклад, до ринкові форми суспільства суттєво відрізняються від їх ринкових (буржуазних) форм. Фіксація відміче-

17

них вище закономірностей, отримала у К.Маркса форму нового методу в досліджені економічних явищ – діалектичному матеріалізму, центральною ідеєю якої є об’єктивність розвитку суспільств.



Сама по собі вона не була новою. Ще Ібн-Хальдун звертав увагу на те, що розвиток суспільства визначається не указами правителів, а залежить від об'єктивних законів, які, як і в природі, людина змінити не може. Ця ідея стала визначальної у виділенні предмета "Політичної економії". Принципу об'єктивності процесів у суспільстві дотримувались, також, У. Петті, П. Буагільбер, фізіократи й, нарешті, А. Сміт, який зафіксував це в назві своєї знаменитої книги «Дослідження про природу й причини багатства народів». В ній говориться про те, що «…продукт природньо розподіляється між основними класами суспільства», де слова «природньо» означають незалежність цих процесів від волі й свідомості людей. Однак, тільки після виходу в світ першого тому «Капіталу» ця наукова гіпотеза вперше стала науково доведеною істиною, про що його автор писав, про те що найкращим в моїй книзі є матеріалістичне розуміння історії та представлений в другій главі двоїстий характер праці.

Відмічена К.Марксом різниця між природною і суспільною формами матерії мала своїм наслідком вихід на історичний метод в дослідженні суспільств, який отримав високу оцінку навіть у непримиренних критиків марксизму. Виходячи з цього, можна констатувати, що головним в підході до аналізу будь-яких явищ, в тому числі і економічних, є розгляд дійсності, виходячи з фактів, які привалюють при її вивченні і дослідження тих змін, які вони проходять в своєму розвитку. Другим аспектом проблеми є вивчення предмету дослідження, який починається із визначення об’єкту.

Об’єктом політичної економії, згідно К.Маркса, є виробничі відносини. У зв'язку із цим у своїй праці «До критики політичної економії» він писав: «У суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а. навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість».

Виходячи з цього, важливою ознакою виробничих відносин є їхня специфічність, яку характеризують три аспекти: їх визначеність, тобто наявність такими які вони є, по-друге, їх необхідність, що означає їх неминучість і, нарешті, по-третє, незалежність від волі і бажання людей, що вступають у них. Сукупність економічних відносин утворює реальний базис. Другою стороною життєдіяльності людей є продуктивні сили, які визначають стан відповідних їм виробничих відносин.

18

Діалектична взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин становлять спосіб виробництва, який визначає соціальні, політичні й духовні процеси життя суспільства взагалі. Виходячи із цього, економічні епохи (первісне суспільство, рабство, феодалізм, економіка буржуазного суспільства) відрізняються одна від іншої особливостями (специфікою) виробничих відносин. Політична економія вивчає також закономірності переходу від одного економічного ладу до іншого. З цієї позиції предмет політекономії в широкому розумінні - є наука, що вивчає економічні закони, які регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних благ.



Як було вказано вище, заслугою К.Маркса є розгляд економічних явищ через принцип історизму, які на відміну від явищ природи носять тимчасовий, минаючий характер. Особливо чітко цей підхід отримав розвиток при характеристиці категорії абстрактної праці як особливої її форми в умовах капіталістичного суспільства.

Новим у цьому напрямку було й застосування при аналізі буржуазного суспільства методу діалектики, що вивчає об'єктивну реальність в постійному її розвитку. Ця сторона методу була взята К.Марксом у Г.В.Ф.Гегеля. Однак, вихідним пунктом з'ясування об'єктивних закономірностей розвитку стала не «абсолютна ідея», як у Г.В.Ф.Гегеля, а матеріалізм Л.Фейєрбаха. Матеріалістичний підхід, як інша сторона методу, містив у собі аналіз домінуючих фактів об'єкта дослідження, на базі якого розглядався закон їх розвитку та зміни.

Для К.Маркса головним є знаходження закону, який визначає зміни в досліджуваних ним явищах, точніше, закону їх змін, розвитку, переходу від однієї форми до іншої. При чому, відправним пунктом є зовнішні явища, де один факт дійсності співставляється з іншим фактом у їх зв’язку таким чином, щоб дослідити ступінь розвитку більш складної форми. Для К.Маркса кожний історичний період має свої закони, які при зміні дійсності теж змінюються. З’ясування змін в самій дійсності показує, що вона має причиною різні умови, в яких ці соціальні організми функціонують. Тому, наукова цінність аналізу полягає в з’ясуванні тих часткових законів, яким підкоряється виникнення, існування і смерть того соціального організма, який досліджується.

Наукове викладення отриманих результатів здійснювалось у вигляді сходження від абстрактного до конкретного, шляхом методу логічних абстракцій, індукції та дедукції, де головним було використання такого підходу як метод органічної цілісності. При аналізі суспільних явищ, насамперед, акцент був зроблений на дотримання принципу історизму, тобто фіксації постійно, що змінюється об'єкта, дослідження. Він сполучався з логічним підходом, де представлені факти виводилися, у взаємозв'язку й взаємозалежності, один з іншого – від найпростішої загальної форми (товару)

до найрозвиненіший (капіталу). При цьому, метод історизму був принципово новим словом в економічній науці. Відзначений підхід у дослідженні еконо-

19
мічних проблем уперше в історії економічної думки був реалізований при написанні «Капіталу» К. Марксом.


б) економічна теорія
Розвиток блоку марксистської економічної теорії можна умовно розділити на три етапи: ранній марксизм – від 40 – 50-х років ХIХ століття, зрілий марксизм – до кінця 70-х років і пізній – до 1895 року (смерті Ф.Енгельса).

На ранньому етапі уточнювалися основні положення теорії, зв'язані зі збором і аналізом історичного матеріалу, розробкою методу дослідження, підступами до викладу програмних завдань нової (комуністичної) ідеології. Основними науковими добутками цього періоду стали «Злиденність філософії», «Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», «До критики політичної економії» і інших.

Зрілий етап ознаменувався роботою К.Маркса й Ф.Енгельса над фундаментальним економічним добутком марксизму «Капітал», що складається із чотирьох томів.

Перший тім «Процес виробництва капіталу», що побачив світло в 1867 році, присвячений проблемі виробництва капіталу. В передмовах до твору були визначені як предмет так і метод дослідження автора. При чому, предметом дослідження визначався капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва та обміну. К.Маркс визначає завдання твору, що полягали у визначені основного закону системи (закону вартості) та розкриття закону її руху, як закону про додаткову вартість, що є наріжним каменем економічної теорії марксизму.

Дане вчення безпосередньо пов'язано із застосуванням методу сходження від абстрактного до конкретного. Абстрактним для економіки, що ґрунтується на капіталі, є товар. Тому із самого початку в I томі «Капіталу» К. Маркс починає своє дослідження, безпосередньо, з аналізу товару, самої «абстрактної» форми буржуазного суспільства. Головним фактором товару (саме фактором, тому що властивостей у товару нескінченна безліч, особливо з боку споживної вартості) є його вартість. Тому розвиток товарного характеру виробництва є розвитком вартісних процесів, з такої позиції товар «конкретизується» появою грошей і розвитком їхніх функцій, так вартісні процеси досягають виду Т – Г – Т, тобто простого товарного обігу. У свою чергу такі вартісні процеси перетворюються в процеси, що реалізуються по формулі Г – Т – Г. На рівні такої конкретизації з'ясовуються фундаментальні процеси виробництва додаткової вартості.

Виробництво додаткової вартості є наріжним каменем теорії К.Маркса. Ключовим питанням даного тому є теорія додаткової вартості, де автор розглянув доходи основних класів в «розчині», тобто без аналізу конкретних форм, у яких вони існують (прибуток промисловця, торговця, відсоток, рен-

20

та). У томі розглянуті самі абстрактні аспекти буржуазного суспільства, виходячи із процесу виробництва.



Уперше в історії економічної думки, К. Маркс розглянув капітал з боку процесів його виробництва, як самозростаючої вартості, в якому проявляються відносини між капіталістом і найманим робітником як частинами додаткової вартості й вартості змінного капіталу через кількісне вираження у вигляді норми додаткової вартості. Надалі у викладі матеріалу намічається новий аспект як процеси трансформації капіталізму через процеси соціалізації. Виробництво відносної додаткової вартості у вигляді її різновиду надлишкової, досягається на базі все більшого застосування не людської праці, а наукових відкриттів, що, у свою чергу, поступово виводить людини із процесу виробництва, робить його доглядачем. У зв'язку із цим, зникає експлуатація людини людиною. Замість цього ракурс зміщається у бік природних процесів.

У Післямові до другого видання I тому «Капіталу» К.Маркс звертає увагу на природно-історичний закон трансформації соціальних організмів. Останнє саме й дає ключ до розуміння сутності функціонування системи господарювання розвинених країн, що разючим образом відрізняється від економіки Х1Х століття, що доводить правильність висновків К.Маркса. Забігаючи трохи вперед, слід зазначити, що практичну реалізацію ідея соціалізації К.Маркса знайшла в умовах теорії соціального ринкового господарства в Німеччині в другій половині ХХ століття.

Другий том «Процес обігу капіталу», підготовлений до видання Ф.Енгельсом, що побачив світ в 1885 році і розглядав капітал уже з погляду його відтворення як індивідуального так і суспільного капіталу. Це теж однобічний, абстрактний підхід, але не з погляду виробництва, а обігу.

Третій том «Процес капіталістичного виробництва і обігу, взятий у цілому», також підготовлений до друку Ф.Енгельсом і вийшов у 1894 році, був присвячений розгляду економічних форм у діалектичній єдності процесу виробництва та обігу. Така єдність виводила на форми господарювання, як, наприклад, витрати виробництва, середній прибуток і ціна виробництва, доходи основних панівних класів, як прояв форм прибавочної вартості.

Четвертий том, представлений у трьох частинах, побачив світ у 1905-1910 роках і був підготовлений одним з учнів і активних послідовників марксизму, К.Каутським. У ньому був здійснений критичний аналіз із погляду існуючих на той час економічних поглядів з погляду наближення їх до відкриття прибавочної вартості, по суті, і формам розподілу.

Пізній етап марксизму пов'язаний з діяльністю Ф.Енгельса. Найбільш значимими роботами того періоду стали, як було сказано раніше, підготовка до видання другого та третього томів «Капіталу». Крім цього, Ф.Енгельс видав такі роботи як «Анти-Дюринг», «Діалектика природи», «Походження сім’ї, приватної власності та держави» та інші.

21

в) теорія класової боротьби та революції
Дана теорія є однією з практичних висновків марксизму, які, безпосередньо, пов’язані з економічним блоком теорії К.Маркса. Вона базується на висновках економічних праць марксизму і, особливо, «Капіталу». Як не яке інше положення К.Маркса, воно притерпіло найбільш спрощень, деформацій та викривлень. Як би відчуваючи ці явища в майбутньому, він в листі до Й.Вейдемеєра від 5 березня 1852 року, стосовно цього питання, він писав: «Що стосується мене, то мені не належить ні заслуга, що я відкрив існування класів у сучасному суспільстві, ні те, що я відкрив їх боротьбу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти – економічну анатомію класів. Те, що я зробив нового, складалося в доведені слідуючого: 1) що існування класів пов’язано лише з відповідними історичними фазами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів». [ 86, с. 424 – 427].

Розкриваючи більш глибше і доповнюючи дане положення самого автора, треба відмітити, перш за все, нечітке розуміння марксизму в плані його класової приналежності, що витікає з аналізу суспільства в історичному аспекті через метод діалектичного матеріалізму. Звідси, К.Маркс об’єктивно, виходячи з економічних інтересів, як визначальних, потрапляє на суб’єкти їх реалізації – класи. Цей термін належить не К.Марксу, однак, навряд чи є теорія, яка розглядала класову структуру суспільства так ретельно. Відмічена практична значимість теорії класів, знайшла свою реалізацію в третьому блоці марксизму – науковому соціалізмі, в якому К.Маркс поставив і розробив теорію класової боротьби та революції.

Навряд чи є положення, практична реалізація якого мала б такі катастрофічні наслідки. Перш за все, на ньому будувалась практика найбільш тоталітарних режимів від диктаторів типа Й.В.Сталіна в колишньому СРСР до Пол-Пота в Камбоджі та Кім Ір Сена в сьогоднішній КНДР. На цьому положенні, навіть виникла ідея про нелюдське обличчя марксизму як вчення, особливо в плані його застосування.

Спробуємо розібратися в цьому по порядку. Розберемо ряд положень, що дозволяють, на наш погляд, зрозуміти причину даного стану речей. По-перше, треба дати чітку відповідь на питання чи були в самому марксизмі теоретичні положення, які б мали наслідком подібні події. По-друге, чи мали місце інші положення, які не витікали, безпосередньо, із розуміння цього питання самим К.Марксом і якщо так, то які відхилення в самому марксизмі до цього призвели.

Відповідаючи на перше питання треба розрізняти ідеї самого К.Маркса, його найближчого друга і послідовника самого Ф.Енгельса, найближчого ко-

22

ла оточення К.Маркса – соціал-демократів і. нарешті, спроби продовження його ідей послідовниками. Можна сказати однозначно, що розуміння вчення самого К.Маркса, по мірі віддалення його у часі, мало не стільки позитивне значення через розробку його ідей нащадками та послідовниками, через напластування помилок в нерозумінні його як від методу дослідження, предмету так і, зрозуміло, висновків.



Візьмемо метод діалектики, що вперше був застосований в «Капіталі» К.Маркса. Його, в повній мірі, не зрозумів, навіть, Ф.Енгельс. Що стосується положення про класи, їх місце і роль, то вони, виходячи з діалектичного підходу, мають тимчасовий характер, який проявляє себе в діалектичному знятті класової структури суспільства через процеси усуспільнення (соціалізації), яка розмиває його класову структуру.

По-друге, в положенні про класову боротьбу треба вірно розуміти поняття диктатури пролетаріату. З одного боку, у К.Маркса воно має політичний аспект, як спосіб політичної влади пролетаріату. З іншого, економічний, під яким розуміється диктатура споживача над виробником. Про остане мало що пишуть в науковій літературі взагалі.

Що стосується положення про соціальні революції, то відносно соціалістичного їх типу, виходячи з діалектики всього марксистського вчення, погляди К.Маркса на неї змінювались. Про це красномовно заявив Ф.Енгельс словами про те, що коли з’являються монополії, необхідність в соціалістичних революціях відпадає. Події ХХ століття яскраво підтвердили це положення стосовно розвинених країн. Що стосується країн так званого нерозвиненого типу, то там, де соціальні конфлікти були доведені до пікового стану, такі революції відбулись. Однак, найбільш глибокі знавці марксизму розуміли, що вони не є соціалістичними. Наприклад, після жовтневих подій 1917 року, В.І.Ленін був категорично проти назви її як соціалістичної і погодився з такою назвою тільки в плані розуміння того пункту, до якого повинно було прийти російське суспільство в розвитку капіталістичних відносин і побудови соціалізму.

Що стосується відповіді на питання знаходження в теорії К.Маркса тих висхідних пунктів, які привели до тоталітарних суспільств, то вони теж мали місце. Так, аналізуючи вартість, в повному розумінні цього слова, як форму зв’язку, в основі якої лежить проста, некваліфікована праця, як домінуюча, вчений прекрасно розумів, що її характер буде змінюватись під дією розвитку науки, як показало ХХ століття, НТР. Однак, це положення отримало свій розвиток тільки в рукописах, що передували написанню «Капіталу». Однак, в самому творі, фундаментального розвитку воно не отримало. Це призвело до ряду невідповідностей між положеннями самого К.Маркса і дійсністю ХІХ століття і, особливо, в ХХ. Наприклад, таке положення як закон абсолютного і відносного зубожіння пролетаріату.

Орієнтація на просту, некваліфіковану працю, як основу вартості, на

23

перших порах, виступала як могутня рушійна сила руйнування капіталізму як політичної системи. Однак, з отриманням влади, якщо таке відбувалось, повставала проблема подолання «відчуження праці», яке, крім загального, всеохоплюючого оволодіння людьми, спочатку грамоти, а потім і знань, повинно було перетворитись в злиття людини з засобами виробництва, з якими вона вступала в контакт. З розвитком цих зв’язків, які потребували, з одного боку, постійного розвитку самої людини, а з іншої, засобів виробництва, підвищення їх технологічного рівня.



Таким чином, виходячи з останніх робіт К.Маркса, можна зробити висновок, що побудова нового суспільства досягається через класову боротьбу, але двома різними тільки по формам шляхами: еволюційним шляхом (тобто без революцій), або революційним (захоплення влади пролетаріатом). Однак, і в тому і в іншому випадку головним є проблема подолання цим класом відчуження праці, яке викликає зміну і самого типу конкуренції, яке із сфери обігу, спочатку боротьби за максимальний прибуток, а, потім, за розвиток більш сучасних технологій переміщується у сферу виробництва. Там змагання між людьми вже відбувається не за прибуток, або максимальну грошову винагороду, а за більш досконалий стан розвитку людини, як гармонійної особистості.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка