Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса»



Сторінка1/6
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.15 Mb.
  1   2   3   4   5   6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



КУРС ЛЕКЦІЙ

до вивчення спецкурсу

«Теорія та метод К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса»

для студентів 4 курсу денної форми навчання

спеціальності «Економічна теорія»

Одеса ОДЕУ 2010


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



КУРС ЛЕКЦІЙ

до вивчення спецкурсу

«Теорія та метод К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса»

для студентів 4 курсу денної форми навчання

спеціальності «Економічна теорія»

Усі цитати, цифровий та фактичний Затверджено на засіданні

матеріал, бібліографічні відомості кафедри загальної економічної перевірені, написання сторінок теорії.

відповідає стандартам. Протокол № 1

Зауваження рецензентів ураховані від 6 вересня 2010 року

_____________________________

(підпис укладача)

Одеса ОДЕУ 2010



Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса» для студентів 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Економічна теорія» / Укл. П.П. Несененко, О.А.Артеменко. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2010 р. – 74 с./
УКЛАДАЧІ: П.П.Несененко, канд. екон. наук, доцент

О.А.Артеменко, ст. викладач

РЕЦЕНЗЕНТИ: С.О.Матвеєв, д-р екон. наук, професор

(зовнішній рецензент)

М.О.Уперенко, д-р екон. наук, професор

Л.Л.Жданова, канд. екон. наук, професор


КОРЕКТОР: А.О.Ковальова




«Справжній економіст, знавець своєї справи, повинен бути наділений різноманітними обдаруваннями – певною мірою він повинен бути математиком, істориком, державним діячем, філософом… Він повинен уміти розмірковувати про часткове в поняттях загального і звертати зліт своєї думки однаковою мірою до абстрактного та конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого – заради майбутнього. Жодна риса людської натури чи створених людиною інституцій не повинна залишатися поза межами його впливу»

Джон Мейнард Кейнс

Лекція 1. Предмет та завдання курсу «Теорія та метод К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса»




  1. Предмет та завдання курсу.

  2. Метод, методологія та особливості їх використання в економічній теорії.

  3. Основні етапи розвитку економічної науки та місце в ній марксизму, економічної теорії А.Маршалла та кейнсіанства.

  4. Значення курсу для підготовки економістів-теоретиків.


1.Предмет та завдання курсу
Навчальний курс «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж.М.Кейнса» є своєрідним поглибленням та продовженням політичної економії, мікро- макроекономіки, історії економічних учень та інших наук, які були вивчені студентами раніше, і мали за мету дати майбутнім фахівцям економістам-теоретикам більш чітке й детальне уявлення про історичні умови формування учень, предмет та методологію дослідження наведених вище видатних економістів а, також сприяти подальшому розвитку та формуванню у студентів наукового способу мислення, нового світогляду, вміння постійно оновлювати та вдосконалювати знання і використовувати їх для аналізу господарської практики.

4

Мета дисципліни полягає в тому, щоб:

а) уточнити особливості історичних умов виникнення теорій, визначення предмета, методу, досягнутих результатів та значення творчості видатних економістів ХІХ –ХХ століть у царині економічної теорії;

б) удосконалити підходи у використанні набутих теоретичний надбань у практиці господарювання;

в) розширити обсяг знань майбутніх фахівців зі спеціальності «Економічна теорія» в галузі економічних доктрин та інших економічних дисциплін.

Завдання дисципліни зводиться до:

а) поглиблення набутих знань студентів про сутність концепції та формування методології дослідження в працях К.Маркса, А. Маршалла та Дж. М. Кейнса і їх вплив на розвиток людства в різні епохи;

б) допомоги студентам у підготовці для подальшого викладання дисциплін курсу економічної теорії.
Предметом курсу є економічна думка в історичному процесі виникнення, розвитку та зміни систем наукових поглядів К.Маркса, А. Маршалла та Дж. М. Кейнса для вирішення практичних проблем.
Після опанування даного курсу студент має :



  • поглибити теоретичні й практичні знання в області предмету і методу К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса, набуті при вивченні політичної економії, мікро- макроекономіки, історії економіки та економічних учень, навчитись користуватися економічними поняттями, категоріями, бачити зв'язки між економічними явищами та розуміти закономірності їх розвитку, появу того чи іншого напрямку економічної політики та характер, причини та наслідки її використання;



  • навчитись використовувати набуті теоретичні знання для подальшої навчальної та наукової діяльності, вирішувати практичні завдання, а також застосовувати набуті знання для підготовки і проведення у майбутньому лекцій, семінарів або уроків з політичної економії, мікро-макроекономіки, історії економіки та економічних учень та інших політичних, економічних, історичних та соціальних наук;




  • удосконалити практичні навички при використанні літературних джерел, історіографічних напрацювань різних форматів, а також прогнозування та моделювання перспектив економічного та соціального розвитку в світі, та, безпосередньо, в Україні.

5


  1. Метод, методологія та особливості їх використання в економічній теорії

Перш за все треба вказати на необхідність розрізняти в чомусь схожі, але відміні поняття методу та методології. Метод в тлумаченні Г.В.Ф.Гегеля є «усвідомлення форми внутрішнього руху її змісту». Із приведеного визначення слідує, що метод є способом відкриття через рух зовнішньої форми схованого за нею змісту який предстає внутрішню форму будь якого явища. Тому дослідження будь якого процесу через фіксацію змін зовнішньої форми, тобто прояву цього процесу на поверхні, завжди має на меті дослідити відповідні зовнішнім формам внутрішні їх характеристики. Більш детально це положення буде проілюстровано через логіку дослідження К.Марксом капіталістичного способу виробництва яке він, як відомо, починає з товару.

Поняття «методологія» дуже тісно пов’язане з методом, але не тотожне йому. В науковій літературі воно тлумачиться по-різному. Хоча зміни в цьому питанні упродовж кількох останніх десятиліть незначні. Так, у «Філософському словнику», виданому 1968 році, методологія визначається як «1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці; 2) вчення про метод наукового пізнання та перетворення світу». У «Великому економічному словнику» методологія визначається як «вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Методологія науки – вчення про принципи побудови, форми та способи «наукового пізнання».

Розбіжності у визначеннях сутності методології значною мірою зумовлені походженням (чи сутністю?) цього поняття від грецьких слів «метод» (шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення) та «логос» (слово, поняття, вчення). Якщо дотримуватись цих вихідних значень, то методологію найлогічніше визначити як певну сукупність засобів та прийомів пізнання і вчення про них. Водночас для чіткішого обґрунтування сутності цієї категорії в сучасних умовах доцільно використовувати методологію в широкому та вузькому змісті цього слова.

У широкому розумінні, методологія – це система різноманітних методів, засобів і прийомів наукового пізнання (передусім принципів, законів та категорій) та наука (або вчення) про цю систему.

У вузькому визначенні - методологія означає комплекс засобів і прийомів наукового пізнання та теорію про них. Єдність ідеалів світогляду, знання, методу спричиняється до постійного конструювання нових методологічних моделей. Здатність людини самостійно почувати певний стан (свобода суб’єкта), право інтелектуального вибору уможливлює реальне буття методологічного плюралізму, а не методологічного хаосу.

Переконавшись у тому, що людський розум сам собі створює ускладнення і не користується тверезо й розсудливо всіма інструментами пізнання

навколишнього світу, науковці всіх часів і народів визнавали за необхідне

6

всіма способами прагнути до формування цілісності, або принаймні впорядкованості, у системі відносин між розумом і фактами реальної дійсності. Такі міркування визначали функції особливого розділу філософії – філософії наукового пізнання. Платон, Аристотель, Аквінат, В.Оккам, Ф.Бекон, Р.Декарт, І.Ньютон, І.Кант, Д. Юм, А.Сміт, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, О.Конт, Дж.С.Мілль та багато інших велику увагу приділяли опису і поясненню принципів наукового дослідження.



Опис філософських концепцій будови світу, на основі яких формувались провідні наукові теорії, дослідження і пояснення вибору принципів, методів, інструментів системи теоретичних обґрунтувань, вивчення психологічних та соціологічних детермінант зародження, розвитку і добору наукових гіпотез – ось далеко не повний перелік функцій сучасної методології науки. Цей розділ, що займається проблемами наукового пізнання, способів суджень і методів їхнього обґрунтування, користується водночас позитивним і нормативним підходами.

Позитивна сторона методології економічної науки полягає в дослідженні існуючих структур через їх опис, організацію, виявлення рушійних сил розвиток економічних систем суспільства. Нормативний підхід пов'язаний з практичним використання досягнень науки і передбачає пояснення вибору способів побудови теорій та оцінки їх достовірності обґрунтування їх концептуальних положень. Характерна особливість будь-якої науки є пошук істини, незалежно від тих наслідків, до яких вона призводить. Адже істина, як правило, дає найцінніші результати для практичної діяльності. Використання логічним апаратом всієї сукупності наукових теорій про способи доведень та спростувань дозволяє перейти від істинних вихідних положень до істинних наслідкових суджень.

Починаючи з давньогрецьких мислителів, особливо з Сократа, економіка розглядалась як розділ філософії моралі, а починаючи з Аристотеля предметом теоретичного аналізу стає ринок, який трактувався через призму морально-етичних принципів ведення господарської діяльності. Метою таких досліджень було визначення нормативних морально-етичних законів ведення господарської діяльності, які б узгоджували поведінку суб’єктів господарювання із суспільними інтересами.

Розвиток економічного аспекту в рамках філософії в середні віки досить важко піддати ґрунтовному аналізу в зв’язку з пануванням натурального господарства, Проте ті розпорошені частинки знань, які можна здобути з джерел епохи Відродження, свідчать, що навіть в умовах всебічного переплетення та зрощення релігії і науки допитливий людський розум продовжував формувати розробку потужного методологічного апарату схоластичної логіки – логіку семантичних висловлень, що спирались на систему постулатів і відповідних методів переконання.

Новим проривом наукового пізнання став великий розкол у теології,

7

зумовлений загостренням суперечностей у структурі філософських поглядів тих часів. Поглиблення суспільного розподілу праці, а з ним зовнішньої торгівлі прискорив процес руйнування доринкових структур і позаекономічного зв’язку між людьми. Як наслідок, посилилось розмежування науки і релігії, що сприяло розробці фундаментальних принципів наукового аналізу, якими пізніше скористалась більшість класиків економічної науки.



Перші спроби уточнити предмет економічної науки, як науки про сферу обігу, ринок, мав місце ще з праць Аристотеля, відбулись на етапі меркантилізму. Забезпечення могутності суспільств того періоду відбувалося на фоні зміни суспільного багатства яке переходило від титулів та звань до речової його форми як запасу дорогоцінних металів та коштовностей. Зовнішня торгівля була тим середовищем яке в особі купців і лихварів дозволяла провести його накопичення. Однак для цього треба було створити захист постачальників такого роду багатства, що і взяла на себе держава, що стимулювала завершення процесу первісного нагромадження капіталу.

Однак остаточне виокремлення економічної науки із філософії та її формування як самостійного розділу наукового пізнання більшість учених пов’язують з виходом у світ праці А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів». Детальне вивчення праць фізіократів (Ф Кене, Венсана де Гурне, маркіза Мірабо, П.-С.Дюпон де Немура, Мерсье де ла Рівьєра, А.Р.Ж.Тюрго, Ле-Трона) переконує в ідентичності формулювання предмета економічної науки як науки про суспільне багатство. У цьому аспекті слід звернути особливу увагу на проблему вибору методології дослідження. І справді, постає закономірне запитання: під яким кутом зору розглядати факти, пов’язані із суспільним багатством? З позиції іманентних його функцій? З позиції джерел його примноження? Чи з позиції найсправедливішого його розподілу в суспільстві? Кожне з поставлених запитань фіксує об’єкт досліджень різних сфер пізнання.

Мабуть, не викличе заперечень той факт, що обмін, виробництво й особливо розподіл багатства перебувають у функціональній залежності від волі індивідів, а отже, досить сумнівною є універсалізація положень класичної теорії щодо цих фактів. Неможливість провести глибокий економічний аналіз у рамках концепції верифікаціонізму та «системи природничих об’єктивних законів» привернула увагу представників Лозаннської школи до філософії науки. Використання принципів фальсифікаціонізму поряд із чітким розмежуванням економічних фактів реальної дійсності дозволило визначити місце економічної теорії у системі суспільних наук і поділити її на три складові – чисту, прикладну та соціальну економіку.

Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в упорядкуванні знань стосовно всієї сукупності взаємопов’язаних елементів економічної системи суспільства, у виокремленні шляхом аналізу одноманітних при

чинно-наслідкових або функціональних схем.

8

Ідеалізованим елементом чистої економічної теорії стала цінність блага як внутрішньо властива функція суспільного багатства. Аналітична увага представників Лозаннської школи економіки Л. Вальраса, В. Парето та інших була сфокусована саме на дослідженні суб’єктивних законів обміну. Звичайно, теорії цінності й обміну не можуть вважатися сферою дослідження усієї економічної теорії. Але саме теорія цінності стала предметом чистої економіки, яка мала передувати прикладній та соціальній економічній теорії.



Так само як реальна дійсність лише приблизно підтверджує теоретичні припущення фізики і логічні докази поведінки ідеального газу, стосовно економічної теорії практичний досвід господарювання дає лише можливість досить широкого прикладного використання сформульованих моделей. Проведені неокласиками фундаментальні дослідження основних суб’єктивних закономірностей економічної поведінки дали поштовх для розвитку прикладних досліджень економічної теорії у працях їхніх послідовників і кейнсіанців. За своєю суттю прикладна економічна теорія перебуває між фактами споживання та перетворення функціональних властивостей речей. У загальному ж сенсі прикладні дослідження були спрямовані на аналіз джерел і визначення найефективніших способів примноження суспільного багатства.

Розширення сфери економічного аналізу до системи прийняття раціональних рішень, яке відбулося з часів маржинальної революції, потребувало і розширення методологічного апарату. На думку Дж.М.Кейнса, економічна теорія стає певним напрямом мислення, відгалуженням системної логіки, яке за допомогою використання своїх аксіом і максим утворює модель економічної системи суспільства. Сутність економічної моделі полягає у системному викладенні схеми логічних міркувань, а універсальність її застосування втрачається у разі використання реальних значень змінних величин в моделі економічного розвитку капіталістичного господарства першої третини ХХ століття.

Таким чином, починаючи з середини XX ст. економічна теорія постає наукою мислення в термінах моделей і відповідним мистецтвом вибору моделей, які були б адаптованими до економічної дійсності. Отже, в рамках моделювання виокремлюються довгострокові, відносно сталі тенденції, задля розробки способів логічного міркування стосовно змінних факторів та їх коливань, що зрештою формує концептуальне уявлення щодо конкретного впливу останніх.

Розвиток соціального розділу економічної науки бере свій початок від теоретичних досліджень німецької історичної школи. Визначення господарства як частини соціального життя суспільства, а людини – як соціокультурної істоти, що орієнтована на суспільні цінності, можна простежити у працях представників як старої історичної школи – Ф. Ліста, Б. Гільдебранда, К. Кніса, так і нової історичної школи – Г. Шмоллера, К. Бюхера, Л. Брентано.

Проведений аналіз розвитку економічної науки від її витоків до сього-

9

дення дозволяє зробити низку фундаментальних висновків нормативного характеру.



1. Виокремлення економічної теорії як форми наукового знання, що формує цілісне уявлення про відносно стійкі закономірності й істотні зв’язки в економічній системі суспільства, з рамок загальної філософії відбулося внаслідок чіткого розмежування тих фактів реальної економічної дійсності, які становлять предмет дослідження.

2. Генезис наукового сприйняття фактів реальної економічної дійсності проходив під впливом стрімкого утвердження методів математичного аналізу в системі природничих наук, що насамкінець дозволило вирішити ряд найважливіших, а водночас і суперечних проблем прикладного та соціального розділів економічної теорії.

3. Структура сучасної економічної науки відбиває основні етапи еволюції економічного аналізу тих реалій, які пов’язані із суспільним багатством, від філософії моралі до мистецтва прийняття рішень і, зрештою, до сфери чистої науки.

4. Предметом економіки є поведінкові закономірності взаємодії індивідів у суспільстві з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання вироблених благ. Дисциплінарна матриця має будуватися з урахуванням класифікаційних ознак об’єктів, суб’єктів та сутнісного характеру самих відносин. Таким чином, якщо класифікація економічних суб’єктів виділяє індивіда, групу індивідів і державу, а структура економічних відносин за суб’єктами формує індивідуалістичні, групові, суспільні, міжнаціональні економічні відносини, то це означає, що структуризація предмета економічної науки за суб’єктами має здійснюватися на мікро-, макро- та міжнародному рівнях.




  1. Основні етапи розвитку економічної науки та місце в ній марксизму, економічної теорії А.Маршалла та кейнсіанства

Існують найрізноманітніші періодизації науки. Кожна з них відображає свій погляд на проблему і має свою цінність. Розглянемо поділ історії економічної думки в марксизмі та у Раймона Барра. Марксизм виділяє наступні етапи у розвитку економічної думки.

1) Находження економічної думки в філософії (економічні погляди Аристотеля, каноністів, тощо).

2) Розвиток поверхових (вульгарних поглядів) почався з відокремлення економічної науки в окрему сферу знань. Особливість цих поглядів полягала в з’ясуванні чисто зовнішніх залежностей, які фіксувалися на поверховому рівні. Емпіричний підхід проходив через осмислення досвіду господарювання. Цей етап відрізнявся збором і початком процесу осмислення фактів дійсності та пошуком загального. Потім на основі досвіду виникає економічна наука. Цей етап становлення економічної думки відобразив меркантилізм.

10
3) З накопиченням емпіричного матеріалу починається його осмислення. Ракурс зміщується в сторону виявлення питання про природу багатства і фактори його зростання. З’являються теорії багатства. Все ХVІІІ и ХIХ ст. проходять у розв’язанні цієї дилеми (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.).

4) Після глибокого аналізу природи багатства задача конкретизується в сторону пояснення законів функціонування суспільства, тобто виявлення його анатомії і фізіології. З’являються теорії праці, і новий підхід, де основним є розгляд дійсності, виходячи з трудової теорії вартості. Економістом, який відкрив цей етап був Д. Рікардо, а в найбільш розвиненому вигляді отримав у «Капіталі» К. Маркса.

5) Після з’ясування законів розвитку суспільства і досягнення ним розвинутих форм, з’являється необхідність в більш тісному зв’язку результатів науки і практики. Ця задача отримала свою постановку та розв’язання з появою економікс А. Маршалла.

Окрім даної класифікації етапів розвитку економічної думки можна запропонувати періодизацію по Раймону Барру, який виділяє чотири етапи розвитку економічної науки:

1. Донаукова фаза (від виникнення з праць Аристотеля до 1750 року, тобто появи фізіократії). Його особливістю був розгляд суспільства з точки зору окремих його сторін, де було відсутнє уявлення про суспільство як цілісну систему, як живий організм (давні греки, кантоністи, У. Петті, П. Буагільбер, завершується етап Р. Кантильоном, роботи якого стали перед течією наукового етапу).

2. Народження економічної науки (1750 – 1870 рр). на даному етапі суспільство розглядалося як органічна цілісність. Усі сторони його постають як частини. Першими економістами, які дали світу економічну науку були фізіократи. Сюди ж можна віднести А. Сміта, Д. Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж. С. Мілля, К. Маркса.

3. Відкриття та розробка основних теоретичних принципів (1870 - 1930). Проходить інтенсивна розробка найбільш важливих нових методів дослідження дійсності для більш тісного зв’язку її з практикою. Найбільш значимими напрямами цього етапу були: Історична школа в Німеччині, австрійська (віденська) школа граничної корисності, Лозаннська школа і теорія всезагальної рівноваги. А також Кембриджська школа з теорією часткової рівноваги.

4. Сучасні дослідження. Розвиток політичної економії після 1930 року. Сюди можна віднести ряд під етапів: макроекономічний підхід Дж. М. Кейнса; дослідження Дж. Робінсон та Е. Чемберліна, інституціоналістів та неокласиків, особливо після 60-х років ХХ століття.

Таким чином, підводячи підсумки вище сказаного, можна відмітити,

що економічна теорія К. Маркса (1818 - 1883) як закономірний етап розвитку економічної науки, зумовлений відповідними соціальними інтересами та ви-

11

могами часу, сприяла розвитку трудової теорії вартості, природи циклічності та криз надвиробництва, подальшому аналізу проблем суспільного відтворення, джерел економічного зростання та виявленню ролі додаткової вартості як визначального чинника і основи відтворення капіталізму. Водночас вона вирізнялась ідеологічним, класовим підходом до аналізу економічних проблем, абсолютизацією суперечностей ринкової економіки епохи вільної конкуренції, недооцінкою здатності капіталістичного суспільства до реформування та саморозвитку.



Важливим етапом розвитку економічної науки в останній третині XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральних течії сучасної економічної думки.

Розвиток маржинальної революції в економічній науці був поетапним. I етап (70 – 80-ті роки XIX ст.) започаткував суб’єктивний напрям у політичній економії та теорію граничної корисності як основи цінності, що знайшло відображення у творах В. С. Джевонса (1835 - 1882), К. Менгера (1840 - 1921) та Л. Вальраса (1834 - 1910). II етап маржинальної революції (90-ті роки XIX ст.) репрезентований працями А. Маршалла (1842 - 1924), Дж. Б. Кларка (1847 - 1938), В. Парето (1848 - 1923) та інших видатних економістів, був пов'язаний зі становленням неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб’єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом.

Новаторські ідеї видатного англійського економіста, державного та політичного діяча Дж. М. Кейнса (1883 - 1946) започаткували появу у 30-ті роки XX ст. макроекономічного аналізу та теорії державного регулювання ринкової економіки.

Подальша еволюція кенсіанства була пов’язана з розвитком у 50 – 60-ті роки неокейнсіанської теорії у працях Е. Хансена (1887 - 1976), Дж. Хікса (1904 - 1989), П. Самуельсона (1915 - 2009), Р. Харрода (1900 - 1978), Є. Домара (1914 - 1997), та започаткуванням у 80 – 90-ті роки XX ст. посткейнсіанства і нового кейнсіанства Дж. Робінсон (1903 - 1983), Н. Калдор (1908 - 1986), П. Сраффа (1898 - 1983) та ін.

З початку ХХ століття мікроекономічний аналіз, який був представлений А.Маршаллом, перестає задовольняти умовам монополізованого виробництва, особливо після «Великої депресії» 1929 – 1933 років. Звідси виникає потреба в деталізації проблем відтворення капіталу з боку спонукальних мотивів не стільки відтворення індивідуального, скільки сукупного капіталу суспільства. Це призвело до появи макроекономіки, як частини економікс.

Розгляд приведеної вище класифікації становлення і появи економічної науки, дозволяє зрозуміти необхідність появи кожного з етапів, основних проблем, які досліджували представники кожного з етапів. При цьому, важливо відслідковувати найбільш важливі постаті економістів, що умовно віднесені до відповідного етапу, внесли найбільш вагомий вклад в розвиток

12

економічної думки. Предмет методичного дослідження має за мету реалізувати цю ідею через виділення найбільш вагомих постатей економічної науки, що внесли значний вклад в її розвиток, як К.Маркс, що дав найбільш досконалий аналіз суспільства того часу, завершивши формування економічної науки буржуазного суспільства, в якому ринок досяг найбільшого розвитку.

А.Маршалл, в свою чергу, продовжуючи ідеї класичної школи сформулював принципи економічної теорії, які дали можливість перевести її з русла чистої теорії пізнання закономірностей суспільного розвитку в напрямку практичного використання. Для цього він ввів в науку про багатство А.Сміта (читай політичну економію) відносини попиту і пропозиції, що дозволило перевести цю науку в русло вирішення практичних проблем господарюючими суб’єктами. Це дало можливість створити мікроекономічний підхід.

Як було вказано вище, з появою «Великої депресії», виникла необхідність розробки нового підходу, який базувався на макрозакономірностях. З одного боку, це дозволило пояснити причини появи вказаного явища, а з іншого – показати ті спонукальні мотиви, дія на які з боку держави дозволяла вивести систему відживаючого класичного капіталізму в русло посилення тих процесів, які приводили його через процеси соціалізації в нову якість.



  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка