Курс лекцій для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" галузі знань 0305 "Економіка І підприємництво"



Сторінка1/12
Дата конвертації29.12.2016
Розмір3.46 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Державний вищий навчальний заклад

“Українська академія банківської справи

Національного банку України”

Кафедра теоретичної і прикладної економіки

Кафедра міжнародної економіки


МАКРОЕКОНОМІКА
КУРС ЛЕКЦІЙ
Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”

галузі знань 0305 “Економіка і підприємництво”

усіх напрямів підготовки

Суми


ДВНЗ “УАБС НБУ”

2010


УДК 330.101.541(042.3)

М16
Рекомендовано до видання методичною радою Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”, протокол № 3 від 25.11.2009.


Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри міжнародної економіки, протокол № 3 від 16.10.2009.

Укладачі:

доктор економічних наук, професор

М.І. Макаренко;

кандидат економічних наук, доцент



Т.О. Семененко
Рецензенти:

доктор економічних наук, доцент,

завідувач кафедри економічної теорії

Сумського державного університету



О.В. Прокопенко;

доктор економічних наук, професор,

завідувачка кафедри теоретичної і прикладної економіки

ДВНЗ “Українська академія банківської справи

Національного банку України”

Л.В. Кривенко

Відповідальна за випуск

доктор економічних наук, доцент

І.І. Д’яконова
М16 Макроекономіка [Текст] : курс лекцій / Уклад. : М. ІМакаренко, Т. ОСемененко ; Державний вищий навчальний закладУкраїнська академія банківської справи Національного банку України”. Суми : ДВНЗУАБС НБУ”, 2010. 198 с.

Навчальний посібник містить конспективний виклад змісту лекцій з нормативної дисципліни “Макроекономіка” за тематикою освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів.

Призначений для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” галузі знань 0305 “Економіка і підприємництво” усіх напрямів підготовки.

УДК 330.101.541(042.3)

© ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України”, 2010

Зміст





  • Вступ

Даний посібник містить лекційний матеріал з нормативної для вищих навчальних закладів економічного профілю дисципліни “Макроекономіка”. Актуальність курсу макроекономіки полягає в тому, що він є невід’ємною складовою загальноекономічної підготовки бакалаврів галузі знань “Економіка і підприємництво”. Роль макроекономіки зростає в результаті фундаменталізації вищої освіти та відповідно до вимог Болонського процесу.

Метою викладання цієї дисципліни є формування системи знань про механізми функціонування національної економіки на основі сучасних макроекономічних теорій, обґрунтованих світовою і вітчизняною наукою, та досвіду, набутого макроекономічною практикою.

Завдання дисципліни полягають у 粨糯褊昕 ⅱウソ àð鮱î濵³錞 浯è, 鉤ウ ソソ 髜’コòà, ð裝å ウ å蔘, 粨ウ褊昕 ⅲ濵粹頷 àð鮱î濵³頷 îà鈿韭ウâ  ウ淸韭瑣ⅱウâ àð鮱î濵³魲î 鈔頸ó, î碯蒡箋 矜鉋粨õ î蒟åé 粹魵璢è, 粨…粱褊昕 å昕銕ó 粡犲î莎ソ à蒡粨õ àð鮱î濵³錞 î³è.

Вивчення макроекономіки ґрунтується на набутих студентами знаннях з політичної економії, економічної історії та історії економічної думки, мікроекономіки, статистики. У свою чергу макроекономіка є теоретичним підґрунтям для вивчення таких дисциплін, як “Гроші і кредит”, “Фінанси”, “Міжнародна економіка”, “Національна економіка”.

Предметом навчальної дисципліни “Макроекономіка” є å昕銕 渼í瑙 浯í琿í錞 裲í黑ウè 浯 ⅲ濵箋 îコ蓖瑙 渼魵魲î î胚籵澵…  蒟珞濵胛 糀è糒 浯 裲í黑ウウ ðⅷ褥è.

У результаті вивчення курсу макроекономіки студенти повинні сформувати знання про основні принципи функціонування економіки на макрорівні, передумови та закономірності формування рівноваги на товарному, фінансовому ринку і ринку факторів виробництва, умови запровадження макроекономічної політики держави, засади формування, реалізації та стимулювання економічного зростання відповідно до концепцій шкіл макроекономіки.

На основі отриманих знань студенти повинні вміти адекватно оцінювати макроекономічну ситуацію в країні, аналізувати макроекономічні показники розвитку економіки, які становлять зовнішнє середовище діяльності господарських суб’єктів, порівнювати переваги та недоліки моделей рівноваги і регулювання економіки, які застосовуються на практиці, оцінювати макроекономічну політику держави і прогнозувати її можливі наслідки.

Основною формою набуття знань в умовах запровадження болонських стандартів вищої освіти є лекційні заняття, на яких студент отримує інформацію про явища та процеси економічного життя. Даний курс лекцій сприятиме систематизації та впорядкуванню отриманих знань, допоможе при самостійному вивченні дисципліни.

При укладанні посібника автори виходили з вимог освітньо-професійної програми 2009 р., хоча не з усіма її положеннями згодні. Зокрема, йдеться про структуру та змістовне наповнення окремих тем, які часто виявляються дещо відірваними від європейської та американської традицій викладання макроекономіки.

Автори висловлюють щиру вдячність Т.В. Макаренко та Є.Є. Дмитрієву за технічну допомогу при підготовці курсу лекцій до видання.

  • Тема 1. Макроекономіка як наука





  1. Практична функція макроекономіки.

  2. Об’єкт і предмет макроекономіки.

  3. Методологія макроекономіки.

  4. Збалансованість економічного кругообігу як передумова макроекономічної рівноваги.


Макроекономіка – це теоретична наука, що вивчає поведінку великих груп господарюючих суб’єктів і національної економіки в цілому з погляду ринкового механізму і державного регулювання.

На відміну від мікроекономіки, яка вивчає економічну поведінку окремих (індивідуальних) господарюючих суб’єктів (споживача або виробника) на індивідуальних ринках, макроекономіка вивчає економіку як єдине ціле, досліджує проблеми, які загальні для всієї економіки, і оперує такими агрегованими величинами, як валовий внутрішній продукт, національний дохід, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупне споживання, інвестиції, загальний рівень цін, рівень безробіття, державний борг тощо.



Основними проблемами, які досліджує макроекономіка, є: економічне зростання і його темпи; економічний цикл і його причини; рівень зайнятості і проблема безробіття; загальний рівень цін і проблема інфляції; рівень процентної ставки і проблеми грошового обігу; стан державного бюджету, проблеми фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу; стан платіжного балансу і проблеми валютного курсу; проблеми макроекономічної політики.

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію. Її основою є головна суперечність суспільства – суперечність між безмежними матеріальними потребами і обмеженими економічними ресурсами. З огляду на головну суперечність, суспільство не може повною мірою задовольняти свої потреби, але воно може впливати на рівень їх задоволення з метою його підвищення. Єдиним способом вирішення цієї проблеми є підвищення ефективності використання наявних ресурсів, тобто зростання ефективності національної економіки, яке проявляється через збільшення обсягів виробництва товарів і послуг на одиницю ресурсів. Отже, практична функція макроекономіки полягає в тому, щоб продукувати знання, з допомогою яких люди спроможні будуть постійно підвищувати ефективність економіки і на цій основі забезпечувати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб. Звідси випливає, що обєктом макроекономіки є економічна система – сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин, предметом – причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки.

Макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й нормативну (прикладну) функцію. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які характеризують сучасний стан національної економіки, друга – на обґрунтування рекомендацій щодо шляхів підвищення ефективності її функціонування.

Для виконання своїх функцій макроекономіка повинна спиратися на певні методи, які в сукупності складають її методологію.



Методологія макроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі, виявленні реальних фактів, їх узагальненні і визначенні принципів або економічних теорій, які потім стають основою для розробки економічної політики держави.

Макроекономічний аналіз здійснюється на двох рівнях:

  1. Ex post (національне рахівництво), яке базується на вивченні фактично досягнутих параметрів з метою своєчасного корегування макроекономічних концепцій.

  2. Ex ante (прогностичне моделювання) – прогнозування економічних процесів на майбутнє, моделювання можливих факторів впливу на значення макроекономічних показників.

Усі макроекономічні процеси вивчаються на основі побудови моделей. Макроекономічні моделі – це формалізований опис економічних процесів і явищ з метою виявлення основних взаємозв’язків між ними. Для побудови моделі необхідно виділити істотні, найважливіші характеристики для кожного досліджуваного явища і абстрагуватися від несуттєвих явищ і чинників. Отже, модель є певним спрощеним відображенням дійсності, що дозволяє виявити основні закономірності розвитку економічних процесів і розробити варіанти вирішення таких складних макроекономічних проблем, як економічне зростання, інфляція, безробіття тощо.

Макроекономічні моделі можуть бути представлені у вигляді функцій, графіків, схем і таблиць, які дозволяють зрозуміти взаємозалежності між макроекономічними величинами, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами.

Моделі включають два види показників: екзогенні і ендогенні.

Екзогенні величини – це показники, що задаються ззовні моделі і є автономними (незалежними).

Ендогенні величини – це показники, що формуються всередині моделі.

Модель дозволяє показати, як зміна екзогенних величин (зовнішній імпульс) впливає на зміну ендогенних. Наприклад, якщо функція споживання має вигляд:



,

де С – величина сукупних споживчих витрат; Di – наявний дохід; W – багатство, то Di і W – екзогенні величини, а С – ендогенна величина.

Ця модель дозволяє досліджувати, як зміна наявного доходу і/або багатства змінює величину споживчих витрат. Таким чином, споживання виступає як залежна величина (функція), а наявний дохід і величина багатства – як незалежні величини (аргумент функції). У різних моделях одна і та ж величина може бути і екзогенною, і ендогенною. Так, у моделі споживання споживчі витрати (С) виступають як ендогенна (залежна) величина, а в моделі сукупного попиту AD = С + I + G + Xn споживчі витрати (С) є екзогенною (незалежною) величиною, тобто змінною, яка визначає величину сукупного випуску і сукупного доходу. Виняток – змінні державного управління, які, як правило, є екзогенними (державні закупівлі товарів і послуг, податкові ставки, величина трансфертів, облікова процентна ставка, норма обов’язкових резервів, грошова база).

Важлива особливість макроекономічних змінних у тому, що вони поділяються на дві групи: показники потоків і показники запасів. Потік – це кількість за певний період часу. У макроекономіці, як правило, одиницею часу є рік. До потокових показників належать: сукупний випуск, сукупний дохід, споживання, інвестиції, дефіцит (профіцит) державного бюджету, експорт, імпорт тощо. Усі вони розраховуються щороку, тобто отримані в розрахунку на один рік. Запас – це кількість на певний момент часу, тобто на певну дату, наприклад, на 1 січня 2009 р. До показників запасів відносяться національне багатство, особисте багатство, запас капіталу, чисельність безробітних, виробничий потенціал, державний борг тощо.

Макроекономічні показники можуть бути класифіковані також на абсолютні і відносні. Абсолютні показники вимірюються в грошовому (вартісному) виразі. Виняток становлять показники чисельності зайнятих і безробітних, які вимірюються в кількості чоловік. Відносні показники вимірюються у відсотках або відносних величинах. До відносних показників належать такі: рівень безробіття, дефлятор (загальний рівень цін), темп інфляції, темп економічного зростання процентна, ставка, ставка податку тощо.

Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від періоду, який охоплює модель. Тому в макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не здатні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість. Довгостроковий період – це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.

Економіка як цілісна система передбачає наявність рівноваги у всіх ринкових процесах, що характеризують її функціонування. Ілюстрацією рівноваги може бути схема економічного кругообігу.

Економічний кругообіг – циркуляція товарів, ресурсів і доходів між макросуб’єктами та макроринками. Проста модель економічного кругообігу подана на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Економічний кругообіг
Характеристика моделі:


  1. У простій моделі беруть участь два макросуб’єкти: домашні господарства та фірми. Така економіка називається приватною, тому що відсутній державний сектор, та закритою, оскільки відсутній зовнішньоекономічний сектор.

  2. З макроринків у простій моделі представлені лише товарний і ресурсний, які утворюють реальний сектор економіки, оскільки відсутній фінансовий ринок.

  3. На рис. 1.1 показано циркуляцію реальних потоків, які охоплюють рух товарів і ресурсів (за часовою стрілкою). Грошовий потік відображає рух доходів і витрат (проти часової стрілки). Рівновага економіки проявляється в тому, що кількісно реальний потік дорівнює грошовому.

  4. Повна модель економічного кругообігу враховує роль держави, яка з реального потоку бере частину товарів і ресурсів, а з грошового – податки, повертаючи до реального потоку послуги державних установ, трансферти та субсидії. Закордонний сектор забирає від реального потоку даної країни експортні товари і додає імпортні, а до грошового потоку додає кошти, виручені від експорту і забирає кошти, витрачені на оплату імпорту.

Основною проблемою макроекономіки є досягнення і підтримання стійкої рівноваги між макроекономічними об’єктами.

Макроекономічна рівновага означає збалансованість макрооб’єктів і пропорційність між виробництвом і споживанням, ресурсами та їх використанням, пропозицією та попитом, матеріально-речовими та фінансовими потоками.



Макроекономічна рівновага – це ідеальний стан економіки. На практиці завжди існують окремі нерівноважні ринки. Однак це не применшує значення категорії “макроекономічна рівновага”, оскільки до неї економіка прямує постійно. Розрізняють такі види ринкової рівноваги:

  1. Часткова (мікроекономічна) рівновага – збалансованість індивідуальних та галузевих ринків товарів або товарних груп, наприклад, ринок нафти, ринок зерна, ринок комп’ютерів.

  2. Загальна економічна рівновага – рівновага, що встановлюється на певний момент часу. Ця рівновага як цілісна взаємопов’язана система утворена всіма ринковими процесами на базі вільної конкуренції. Вона є сумою рівноважних станів окремих товарних ринків.

  3. Реальна макроекономічна рівновага – рівновага, що встановлюється на ринку за умов недосконалої конкуренції та впливу зовнішніх чинників. Ця рівновага враховує те, що в сучасних умовах на більшості галузевих ринків переважає недосконала конкуренція, яка ускладнює дію ринкового механізму врівноваження попиту і пропозиції. На економічну систему також впливає держава, яка покликана сприяти відновленню досконалої конкуренції на ринку.

Починаючи з Фр. Кене (1758 р.) і по сьогодні економісти займаються моделюванням макрорівноваги. До найпростіших моделей макрорівноваги належать:

  1. Модель рівноваги товарного ринку, або модель Сея:


(1.1)
де AS – сукупна (агрегована) пропозиція;

AD – сукупний (агрегований) попит.

  1. Модель національних рахунків. Вона констатує, що обсяг загальних національних витрат дорівнює національному доходу країни:


, (1.2)
де AE – сукупні витрати;

Ni – національний дохід.

  1. Модель рівноваги заощаджень та інвестицій. Якщо частина отриманого доходу не споживається, а заощаджується, то закон Сея і рівновага товарного ринку не порушуються при умові, що заощадження у повному обсязі будуть надані підприємницькому сектору у формі інвестицій. Посередником у цьому процесі може бути банківська система. Рівновага заощаджень та інвестицій встановлюється завдяки коливанням процентної ставки як ціни ресурсів фінансового ринку.


, (1.3)
де S – національні заощадження;

I – сукупні інвестиції.

  1. Модель рівноваги грошових та матеріальних потоків. Ця модель ґрунтується на основному рівнянні монетаризму:

, (1.4)
де M – середньорічна маса грошей, що перебувають в обігу;

V – швидкість обігу грошей, що визначається як кількість оборотів грошової одиниці протягом року;

Y – реальний ВВП;

P – загальний рівень цін, розрахований як дефлятор ВВП.

У лівій частині рівняння (1.4) представлений грошовий потік, а в правій – реальний потік. Якщо відбувається надмірне зростання грошей, це позначається на правій частині через підвищення дефлятора. Отже, основною причиною інфляції у монетаристів є збільшення грошової маси.

Поряд з найпростішими моделями використовуються також авторські моделі макроекономічної рівноваги. Вони відрізняються за напрямком агрегування об’єктів та цілями, які ставлять автори при дослідженні макроекономічних процесів. До основних авторських моделей макрорівноваги належать:


  1. Модель господарського кругообігу Фр. Кене (1758 р.), яка описує просте відтворення на прикладі економіки Франції.

  2. Модель простого і розширеного суспільного відтворення К. Маркса, яка поділяє економіку на два підрозділи та моделює рух грошових і товарних потоків між ними.

  3. Модель загальноекономічної рівноваги за умов вільної конкуренції Л. Вальраса.

  4. Модель “витрати – випуск” В. Леонтьєва, яка у матричному вигляді показує міжгалузевий баланс формування, розподілу та використання національного продукту.

  5. Модель короткострокової макрорівноваги Дж. Кейнса, яка формулює умови збалансованості сукупних витрат та сукупного доходу у національній економіці.

  6. Модель рівноважної економіки за умов розширення Неймана.

Оскільки рівновага є ідеальним станом економіки, на практиці вона часто порушується кризами, що періодично виникають в економіці. Економіка ринкового типу розвивається нерівномірно, періоди зростання змінюються спадами. Коливання економіки, що мають систематичний характер, називаються економічними циклами. У процесі циклічних коливань змінюється ринкова кон’юнктура, тобто співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Економічні цикли мають такі характеристики:



  1. тривалість циклу:

  • столітні цикли;

  • довгі хвилі, або цикли Кондратьєва (40-60 років);

  • будівельні цикли, або цикли Кузнєца (17-18 років);

  • великі цикли ділової активності, або цикли Жуглара (8-10 років);

  • малі цикли ділової активності, або цикли Кітчена (3-4 роки);

  • сезонні короткострокові коливання ділової активності та короткострокові галузеві коливання;

  1. фази циклу (рис. 1.2). Сучасне моделювання економічного циклу виділяє дві його фази та дві поворотні точки. Основною фазою є зростання економіки, яке за певних умов перетворюється у “перегрів” економіки, після чого наступає падіння виробництва. Якщо падіння триває менше 6 місяців, воно називається рецесією. Падіння тривалістю від 6 до 12 місяців називається спадом, понад 12 місяців – депресією;




  1. амплітуда циклічних коливань означає швидкість піднесення та глибину спадів упродовж ділового циклу. Різні галузі економіки неоднаково реагують на циклічні коливання, а саме:

  • виробництво споживчих товарів повсякденного вжитку найменше змінюється протягом циклу;

  • товари та послуги споживчого призначення з більш високою еластичністю попиту мають ширшу амплітуду циклічних коливань (товари тривалого користування – телевізори, холодильники, мікрохвильові печі тощо);

  • найзначніші коливання кон’юнктури спостерігаються у виробництві інвестиційних товарів та будівництві;

  1. макроекономічні показники на різних фазах циклу мають неоднаковий напрям дії. За цим критерієм розрізняють:

  • проциклічні показники – зменшуються в умовах спаду та збільшуються на фазі піднесення, наприклад, реальний обсяг ВВП, рівень зайнятості;

  • антициклічні (контрциклічні) – збільшуються при спаді та зменшуються при піднесенні, наприклад, обсяг товарно-матеріальних запасів в економіці;

  • ациклічні показники – їх рівень не залежить від циклічних коливань, наприклад, урожайність зернових у сільському господарстві;

  1. упродовж ділового циклу змінюються співвідношення попиту та пропозиції товарів, сукупних доходів і витрат економіки. За таких умов виникає макроекономічна нестабільність. Основною формою макроекономічної нестабільності є:

  • на фазі економічного спаду – зростання рівня безробіття, збільшення чисельності безробітних;

  • на фазі піднесення – може спостерігатися підвищена інфляція, зумовлена діловим оптимізмом підприємців, що проявляється активізацією процесу інвестування та залученням до виробництва дорогих виробничих ресурсів. Така ділянка лінії циклічного піднесення отримала назву економічного буму або перегрівання економіки, яке передує циклічному стисканню;

  1. для згладжування циклічних коливань за кейнсіанською теорією залежно від фази ділового циклу вживаються відповідні заходи короткострокового антициклічного регулювання економіки:

  • на фазі циклічного спаду застосовується антикризове регулювання, яке в макроекономіці отримало назву стимулюючої (експансійної) економічної політики;

  • для ліквідації макроекономічної нестабільності при економічному бумі держава використовує антиінфляційне регулювання, яке називається стримуючою або рестрикційною (від слова рестрикція, що означає жорсткі заходи) економічною політикою.

В останні десятиріччя уряди розвинутих країн все частіше звертаються до неокласичної концепції державного регулювання економіки, яка полягає в тому, що часовий горизонт регулювання здійснюється не на короткостроковій циклічній основі, а на середньостроковій і довгостроковій. Наприклад, у США проводилися податкові реформи (1986 р., 2002 р.), які орієнтували економіку на довгострокове зростання в руслі теоретичної концепції Артура Лафера.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка