«Кримінологія» Для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за напрямом 030401 «Правознавство» галузь знань



Сторінка12/19
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.08 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю.

Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, різноманіття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності і її проявів у соціальному житті, визначають необхідність випереджального аналізу розвитку ситуації. Без цього не можна досягти точності і своєчасності у визначенні цілей і задач боротьби зі злочинністю.

Випереджальний аналіз розвитку ситуації має форму прогнозу, тобто можливого судження про тенденції, темпи, кількісних і якісних характеристиках цього розвитку, виходячи зі зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього. Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину.

Існують три основних види кримінологічного прогнозування:  прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; індивідуальний прогноз.

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями: за територіальною ознакою розрізняють прогнозування (загальнодержавне, регіональне, місцеве, у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві). Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють: поточні (оперативні), короткострокові (1-2 роки), середньострокові (3-5 роки), довгострокові(більше 5років), перспективні (більше 10 років).

Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології. Але специфічними для прогнозування методами визнаються: статистичне екстраполювання, експертні оцінки і математичне моделювання.

Кримінологічне планування (програмування) являє собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений часовий період.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.


Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень.

При вивченні цієї теми слід з’ясувати, що кримінологічний аналіз злочинності дозволяє розробляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано і планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тому, вивчення злочинності, виявлення її детермінант, дає змогу, в подальшому проводити ефективний комплексу економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових питань попередження злочинності.

Отже, кримінологічні дослідження дають можливість на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити і втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.

Наукове дослідження у кримінології—це процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її обумовлюють, особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо попередження злочинних проявів.

У проведенні досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. підготовчий - полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. збір первинної кримінологічної інформації;

3. упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за: метою; системою вибору одиниць сукупності; методами; принципом охоплення об’єктів вивчення; масштабами; масштабом; видами злочинів, що вивчаються.

Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні проблеми злочинності. Традиційно, всі методи поділяються на: 1) загальні методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових науках: логічного, історичного та порівняльного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. 2) окремі - належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.). Особливе значення у кримінології мають статистичні методи.

Тема 10. Теорія протидії злочинності

Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС).

Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний.

В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами).

За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні;

- організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові.

 Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

 За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи.

Розкриваючи зміст цієї теми, потрібно усвідомити, що правове регулювання профілактики злочинності проявляється в нормотворчій діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших нормативно-правових актах мету і завдання профілактики злочинності, коло суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенцію, основні форми і методи цієї діяльності.

Зазначимо, що профілактика злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, що сприяло б усуненню негативних явищ громадського життя, які можуть проявитися як причини та умови злочинності. Така організація громадського життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням.

Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування і життєдіяльність особи, тим самим створюючи умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності.

Разом з тим, правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинності, порядок, форми і методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що потрапляють у сферу профілактики злочинності.

Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини та умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи передбачає:

- поліпшення законодавства, його вдосконалення;

- точну і неухильну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів;

- наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпечують таку реалізацію.

Важливо засвоїти, що належна організація попереджувальної діяльності здійснюється через кримінологічне планування (програмування), що являє собою цілеспрямований процес по виробленню плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на повний часовий період.

Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм).

Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому розроблювачі оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю. Організація цієї боротьби передбачає конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців.

Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативних

соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.

Вивчення цієї теми займає особливе місце, оскільки розглянуті в ній види асоціальної поведінки хоча в більшості випадків і не є злочинними, але дуже тісно пов’язані із вчиненням багатьох злочинів. Такі явища вважаються «фоновими явищами» злочинності, оскільки суттєво сприяють вчиненню різних злочинів. Потрібно мати чітке уявлення про криміногенність цих явищ, знати конкретні форми їх взаємозв’язку з різними видами злочинності, причинами та умовами, що сприяють пияцтву, наркотизму, статевій деморалізації. Такі знання важливі для здійснення успішної профілактики злочинів, пов’язаних з розглянутими видами антисоціальної поведінки.

Аналізуючи зв’язок злочинності з пияцтвом, слід мати на увазі, по-перше, вплив алкоголю на психіку людини, що провокує її на вчинення різних злочинів; по-друге, роль сп’яніння як віктимогенного фактора; по-третє, те, що приводом до вчинення багатьох злочинів є прагнення винного придбати спиртне.

Важливо знати основні показники, що характеризують зв’язок пияцтва з різними видами злочинів, поширеність «п’яної злочинності» у різних криміногенних групах. Вивчаючи обставини, що сприяють пияцтву в різних соціальних прошарках і демографічних групах населення, потрібно погоджувати їх з характером профілактичних заходів, що проводяться на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях, роллю правоохоронних органів по їх усуненню.

Подібні питання повинні бути вивчені стосовно проблем наркоманії і її взаємозв’язку зі злочинністю. При цьому слід особливо звернути увагу на зростаючу суспільну небезпеку цього явища, що набуває все більшого поширення і все більш організованих форм.

Антисоціальна поведінка у сфері статевих відносин цікавить кримінологію головним чином у зв’язку з проституцією. Це явище викликає суспільне занепокоєння і привертає увагу правоохоронних органів не лише тим, що веде до деморалізації суспільства, яка поглиблюється, але й у більшості випадках стимулюється і контролюється злочинністю. Знання конкретних форм взаємозв’язку проституції з різними видами злочинів потрібно для успішного виявлення і викриття небезпечних злочинів.



Методика підготовки семінарських занять.
Семінарське заняття проводиться у відповідності до програми, тематичного плану з кримінології згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих начальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.



Основними завданнями семінарського заняття є :

  • розвиток пізнавальної активності і самодіяльності, вміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

  • поглиблення і закріплення знань, отриманих в процесі вивчення предмета;

  • сприяння розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:



  • фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

  • семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

  • комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.

Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:


  1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

  2. Опрацювати необхідну літературу як рекомендовану для студентів, так і додаткову.

  3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

  4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.

  5. Підготувати ілюстративні приклади для зв’язку предмета з практикою, з життям.

  6. Підготувати наочні та допоміжні засоби.

  7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.

  8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

  • тематичні дискусії та диспути;

  • колективний пошук відповідей і ролей;

  • бесіда і вільний обмін думками;

  • інформація про конструктивні пропозиції студентів;

  • ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:


  • повторює і закріплює знання студентів;

  • демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

  • готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

  • контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:

  • наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності;

  • методикою читання лекцій;

  • педагогічною майстерністю викладача;

  • організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

  • вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчаються; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з певної тематики);

  • обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, коригування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

  • заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:



  1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

  2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

  3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

  4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

  5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:



  • Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

  • Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

  • перетворення виступу студентів на діалог «викладач-студент» на фоні інертності аудиторії.

  • Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

  • недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.


Методика підготовки практичних занять

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:



  • вступ викладача;

  • відповіді на запитання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

  • практична частина як планова;

  • заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:



  • 1-й етап – визначення цілі;

  • 2-й етап – формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям.

Основними цілями практичних занять є:


  • формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов’язків;

  • розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

  • формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:



  • підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

  • підготовка студентів до контрольних робіт;

  • набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

  • підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:


  • у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не має бути надто великим;

  • вибір завдань, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

  • вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання необхідної інформації;

  • навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

  • використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, мультимедійні засоби тощо).

Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать такі етапи роботи:



  • повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді запитань з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

  • пояснення нового типу завдань з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи завдань);

  • організація рішення завдань біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно;

  • аналіз їх рішення з опором на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання – зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач має залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових запитань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дає розв’язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не виявив відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:


  1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

  2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги;

  3. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;

  4. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;

  5. Відрив теорії від потреб практики;

  6. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;

  7. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;

  8. Суттєве порушення запланованого хронометражу;

  9. Занадто велика дистанція між викладачем і студентами;

  10. Недосягнення поставленої мети.

Для ефективної підготовки до занять студентам рекоменується ретельно опрацьовувати теоретичні джерела з проблем теми (підручники, навчальні посібники, монографії, наукові статті, аналітичні огляди, узагальнення практики), наведені у цих матеріалах і/або запропоновані лектором та викладачем, який проводить заняття у навчальній групі.

Однією з основних умов отримання студентом позитивної оцінки під час занять є наявність у нього конспекту лекції, що була прочитана за темою. Передбачені планом до занять завдання виконуються у робочому зошиті, ведення якого є обов`язковим.

Студентам рекомендується готувати тези виступу з кожного питання плану семінарського заняття та письмово виконувати завдання для самостійної роботи.

При підготовці до практичних занять студент повинен розв`язати вказані в планах задачі й скласти програми попередження злочинності у письмовій формі. Рішення кожного завдання повинно бути аргументованим, мати посилання на конкретні норми, закріплені в нормативно-правових актах. Якщо умови задачі допускають альтернативи у її розв’язанні, необхідно зазначити кожний з можливих варіантів її вирішення.

Виконання завдань для самостійної роботи перевіряється викладачем під час проведення аудиторних занять або під час підсумкового заняття з відповідного модулю, коли воно передбачено навчальним планом. Питання, що випливають з завдань для самостійної роботи включаються до тестових завдань з кожного модулю та до підсумкового контролю з дисципліни, яким є іспит.

З усіх питань, що виникають у зв’язку з підготовкою до семінарських та практичних занять студентам слід звертатись до викладача під час щотижневих консультацій.

Студентам рекомендується самостійно опрацьовувати відповіді на тестові завдання з метою підготовки до тестування та іспиту з дисципліни.

Для підготовки і проведення заняття використовуються бібліотечний фонд, навчально-методичні та інші, рекомендовані кафедрою матеріали.

Викладачам при проведенні занять бажано застосовувати такі методи перевірки занять студентів:

1) опитувальний   метод перевірки знань, за яким суб'єкт перевірки ставить запитання об'єкту (в усній або письмовій формі).

2) реферативний – метод перевірки знань, за яким заздалегідь визначені студенти доповідають певне питання з наступним обговоренням.

3) програмний контроль – метод перевірки знань, за яким зі студентами проводиться тестування.

4) перевірка конспектів лекцій – метод перевірки знань, який полягає у перевірці наявності лекційного матеріалу у зошитах.

Виступам студентів передує вступне слово викладача. Після кожного виступу студенту можуть бути поставлені додаткові запитання, які не були розкриті під час його виступу. У ході виступу, а також і після нього, ставляться запитання до решти студентів, які повинні постійно слідкувати за виступами своїх колег та вчасно висловлювати погляд щодо дискусійних проблем.

Після кожного виступу викладач повинен робити підсумок виступам як основного відповідача, так і інших осіб, які брали участь у обговоренні питання. Загальне резюме робиться наприкінці заняття.

Виступ студентів здійснюється через вільне викладання питання без використання конспектів. Можливість використання додаткового матеріалу доцільна, якщо це є самостійно розробленим проектом рішення щодо поданого ситуативного завдання, яке допомагає розкрити правові підстави і порядок дій у запропонованій ситуації.

Організаційно заняття складається з доведеного до студентів:

- плану проведення заняття;

- переліку рекомендованої літератури;

- тем реферативних повідомлень.

Орієнтовний розрахунок навчального часу на заняттях:

- перевірка готовності студентів до заняття – 3 хв.

- вступне слово викладача – 5 хв;

- розгляд основних навчальних питань – 68 хв;

- прикінцеве слово викладача, підведення підсумків та виклад рекомендацій щодо поглиблення знань з даної теми – 4 хв.

Навчально-методичні матеріалі та тестові завдання в електронному форматі є в читальному залі, комп’ютерному класі, у методистів курсу та на кафедрі кримінального права і криміналістики ННІПП НАВС.

14. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО, ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка