Козельщина 2013 Добірку підготував



Скачати 232.81 Kb.
Дата конвертації22.02.2017
Розмір232.81 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

КОЗЕЛЬЩИНСЬКЕ РАЙОННЕ

УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

«Психологічний захист від насильства

над дітьми в сім'ї»

Козельщина 2013

Добірку підготував:

Діденко Т.М. – провідний спеціаліст Козельщинського районного управління юстиції

ЗМІСТ

Вступ
1. Жорстоке поводження з дітьми.

2. Як захистити дитину?

3. Наслідки домашнього насильства для дітей.

4. Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми.

5. Як запобігти дитячим психологічним травмам.

6. Види поведінки дорослих, що можуть спричинити психологічну травму дитини.

7. Правовий захист від насильства над дітьми в сім’ї.
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

На жаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблема жорстокого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав дітей зокрема та громадян взагалі.

Нещодавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто. Невпевненість членів родини в собі і в почуттях близьких та боротьба одних членів родини за прихильність інших іноді постають у проявах насильства до тих людей, які поруч.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку.

Діти — це майбутнє кожної держави. Тому фізичні і емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики будь-якої держави і України також.
Жорстоке поводження з дітьми

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній, психологічній.

У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів.

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічними вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині — це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства — страждання жертви, її безсилля, внутрішній розлад, приниження.

Насильство має спільні елементи:


  • завжди є наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

  • пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

  • присутній елемент послаблення здатності до захисту.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є - свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства.



Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

Витоки насильства в сім’ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своєї мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім’ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім’ї, особливо над дітьми.



Насильство в сім’ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім’і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закладів втягнуті у насильницькі стосунки.

Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та (або) емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:



Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство – це коли поводяться з дитиною як з сексуальним об’єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і (або) повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та (або) кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т. д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрат їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, нездатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Дитина потребує соціально-правового захисту. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах.

У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини.

У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!


Як захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.



Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

  1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім’ї.

  2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

  3. Якщо наявні насильницькі стосунки — спробувати розірвати коло (цикл) насильства та захистити своїх дітей і себе.

Треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомити людям свої права.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну або алкогольну залежність; жагу помсти тощо.


Наслідки домашнього насильства для дітей

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де частим є насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити вербальне почуття. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття (думки), вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  • у залежності від стратегії кривдника — явне та приховане (непряме);

  • за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

  • за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

  • за місцем та оточенням: вдома — з боку родичів; у школі — з боку педагогів або дітей; на вулиці — з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей — жертв насильства — з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми

На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:



  • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

    • побиття;

    • штовхання;

    • спроби задушити;

    • викручування рук та ін.;

  • дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

    • батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

    • «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини;

    • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

  • сексуальне насильство, інцест:

    • ґвалтування;

    • нав’язування сексуальних стосунків;

    • сексуальні дотики чи поцілунки;

    • інцест (кровозмішення);

    • показ порнографії;

    • залучення дитини до виготовлення порнографічного продукту та ін.;

  • використання привілеїв дорослих:

    • поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

    • покарання, поводження, як з підлеглими;

    • поводження як зі своєю власністю;

    • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

  • залякування:

    • використовування свого росту, розмірів та сили;

    • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

    • крики, стресогенна поведінка;

    • жорстокість щодо інших істот;

  • погрози:

    • кинути дитину;

    • самогубства;

    • заподіяти фізичну шкоду;

    • заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...;

    • розлюбити дитину;

    • силами зла, що покарають дитину та ін.;

  • використання громадських установ:

    • загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

  • ізоляція:

    • контролювання доступу дитини до інших людей: бабусі (дідуся), однолітків, братів (сестер), батька (матері), інших людей;

    • контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

    • контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;

    • закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі, тощо;

    • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

  • емоційне насильство:

    • приниження;

    • використання скарг;

    • використання дітей в якості довірених осіб;

    • крики;

    • непослідовність;

    • присоромлення дитини;

    • використання дітей у конфліктах;

    • «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

  • економічне насильство:

    • незадоволення основних потреб дитини;

    • відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

    • занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім’ям;

    • повна відмова дитині в грошах;

    • контролювання дитини за допомогою грошей;

    • витрачання сімейних грошей;

    • відмова дитині у підтримці;

    • використання дитини, як засобу торгу при розлученні;

    • нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

примушування дитини важко працювати.
Як запобігти дитячим психологічним травмам

Починаючи з першого моменту життя дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Виділяють два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя.

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п’ятирічному синові: «Я вб’ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою — дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько), всерйоз вірить йому, лякається, можливо на все життя.
Види поведінки дорослих, що можуть спричинити психологічну травму дитини

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім’ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Микита у нас гарний хлопчик, а ти, Дмитро - незграба, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-на-всього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.



Приниження — постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова-"ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з’являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.

Емоційне ігнорування. Багато батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

У таких дітей можуть з’явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. У травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички — смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування виділяються словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.



На жаль, часто травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницькі, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов’язково знати про наші неприємності. А, виявляється, це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім’ї, відвертаючи страхи у дитини.

Найбільше страждають від домашньої тиранії діти у віці до 10 років. Причому кожен третій із них не вчиться у школі — чи то батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи то дітлахам просто ні в чому відвідувати заняття. Щорічно в Україні порушується близько 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало власне насильство над дітьми з боку родичів — не лише батьків, а й братів, сестер, бабусь і дідусів. До того ж, українських правоохоронців зараз надто турбує тенденція до різкого збільшення злочинів проти дітей, зокрема дуже маленьких — до одного-двох років.

Проблема насильства щодо дітей ускладнюється соціально-економічною нестабільністю у суспільстві: у нашій країні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де дорослі постійно перебувають у пошуках роботи, шматка хліба для себе і своїх дітей, з них — 60 тисяч сімей, де проживає понад 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Але психологи зазначають: жорстоке поводження з дітьми — це дуже часто результат того, що самі батьки в дитинстві страждали від насильства в родині. Іноді вони намагаються виправити власні помилки і використовують для цього своїх дітей, як мішень. І цей сценарій може повторюватись декілька поколінь. Часто трапляється й таке, що в людини ще не сформувалися відчуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в тій чи іншій ситуації, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом — образами або побиттям.

Існує доволі поширена думка, що насильство трапляється лише в родинах, які живуть у злиднях або де батьки алкоголіки чи наркомани. Таке уявлення є не зовсім правильним. Із досвіду працівників «Телефону довіри» відомо, що жорстоке ставлення до дітей трапляється і в абсолютно благополучних та, на перший погляд, ідеальних сім’ях. Але, незважаючи на те, де і в яких родинах трапляються випадки насильства, наслідки поганого ставлення батьків до дітей однакові. Ставши дорослими, діти, що страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і, в першу чергу, страждає їхня родина. А вже їхні діти, як найбільш незахищена категорія стають жертвами. Модель «агресор-жертва» повторюється знову і знову. Найбільший ризик нехтування потребами дитини виникає саме у тих батьків, чиє дитинство минуло в умовах насильства і зневаги.

Діти, які зазнають психологічних та фізичних травм внаслідок жорстокого з ними поводження, стають потайними та агресивними, нікому не довіряють, особливо дорослим. Дитина, як правило, починає гірше вчитися, не бере участі у шкільних справах, погано спить, а іноді навіть тікає з дому. Вона боїться гніву батьків і не знає, до кого їй можна звернутись, з ким поділитись своїми проблемами. У такій ситуації екстрена психологічна допомога для багатьох постраждалих дітей є справжнім порятунком.


Правовий захист від насильства над дітьми в сім’ї

Право дитини на захист від усіх форм насильства гарантує стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства», в ній, зокрема, вказується, що дитина має право особисто звертатися у відповідні владні структури по захист.

Організація Об’єднаних Націй прийняла низку документів — декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості.

До Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:


  • Декларація прав людини, 1948 року;

  • Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 року;

  • Декларація про політичні права жінок, 1953 року;

  • Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 року;

  • Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966 року;

  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 року;

  • Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 року;

  • Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 року;

  • Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 року;

  • Загальна декларація прав людини, 1984 року;

  • Конвенція про права дитини, 1989 року;

  • Декларація про викорінення насильства над жінками, 1993 року;

  • Зобов’язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 року;

  • Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995 року.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини.

Це стаття 27 Конституції України про право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Стаття 32, в якій говориться про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Стаття 40 про право на звернення до державних інституцій та стаття 41 про право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; стаття 47 про право на житло. Стаття 51 про принцип рівності кожного подружжя у правах і обов’язках в шлюбі та сім’ї; стаття 55 про права та свободи людини й громадянина, що захищаються судом. Про право знати свої права та обов’язки – стаття 57.



Сімейний кодекс України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків.

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьківських прав.



Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

  1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

  2. Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

  3. Жорстоке поводження з дитиною.

  4. Алкоголізм або наркоманія батьків.

  5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

  6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

  • служба у справах сім’ї, молоді та спорту;

  • кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

  • органи опіки і піклування;

  • кризові центри;

  • органи виконавчої влади,

  • органи місцевого самоврядування та інші державні органи.

Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.

У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:



  1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї (виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);

  2. Взяття на профілактичний облік осіб схильних до вчинення насильства в сім’ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження на рік);

  3. Винесення захисного припису особі, стосовно якої винесений припис - заборона вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.

Члени сім`ї, які вчинили насильство у сім`ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність.

В Україні 15 листопада 2001 року прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».

Насильство в сім’ї не визначається у Кримінальному кодексі України окремим злочином та карається відповідно до різних статей Кримінального кодексу за нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, тортур, здійснення побиття та погрози вбивства. Найчастіше застосовуються такі статті Кримінального кодексу: стаття 121 - умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень, стаття 125 - умисне завдання легких тілесних ушкоджень та стаття 127 – катування (тортури). Законодавством передбачено різний ступінь покарання - від стягнення штрафу до позбавлення волі терміном до 2 років, а у виняткових випадках можливе засудження до тривалих термінів позбавлення волі.

Адміністративна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї закріплена в кодексі України про адміністративні правопорушення. Ним передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері.

Так, відповідно до статті 173/2 Кодексу України про адміністративне правопорушення за вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або не проходження корекційної програми, передбачено накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'яти діб.

Існуюча практика стягнення штрафу за здійснення насильства в сім’ї знеохочує жінок від подання заяви до міліції, оскільки гроші зазвичай вираховуються з сімейного бюджету, що негативно впливає на інших членів сім’ї так само, як і на винуватця.


Висновок

На жаль, в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдження дітей, не завжди стоїть у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а від затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх — це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту.

З метою попередження насильства над дітьми необхідно:

- проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками із розповсюдженням різних буклетів, методичних рекомендацій, флаєрів, плакатів та інше;

- не допускати випадків фізичного і психологічного насильства, образ, недбалого і жорстокого поводження з дітьми, експлуатації, включаючи сексуальні домагання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Дитинство — найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.
Список використаної літератури
1. Дюркгейм Е., Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. — 2005. — № 5.

2. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М., 2006.

3. Парфёнова Н.Б. К типологии поведения несовершеннолетних потерпевших в ситуации психологического насилия. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – с. 43-48.

7. Кримінальний кодекс України.



8. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”.

10. Піча В., Семашко О., Черниш Н. Соціологія. - К., 2004.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка