Короткий словник з риторики Аарон (бл. Хiv—xii ст до н е.) —



Скачати 481.83 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір481.83 Kb.
  1   2   3
Короткий словник з риторики

Аарон (бл. ХIV—XII ст. до н.е.) біблійний персонаж, брат Мойсея, який, за Біблією, був “його вустами” через Мойсеєву тяжковустість і виголошував промови перед фараоном, вимагаючи звільнення ізраїльтян. Покликання А. відбулося на 83-му році життя; він і його нащадки започаткували ізраїльське священство. Помер, за Біблією, на горі Гор на кордоні з Едомською землею у віці 123-х років.

Августин Аврелій Блаженний (Святий) (354—430) — один з Отців Церкви, фундатор західної патристики. Замолоду вивчав риторику щоб стати оратором. Пережив духовну кризу, відкинувши милі йому здобутки античної культури й прийнявши християнство. Напруженим психологізмом сповнена його автобіографічна “Сповідь”. А. обгрунтував основні положення християнської теології та філософії. Незадоволений “переможною балакучістю” античних риторів, А. зосередився на слухачеві, виклавши в творі “Про християнську доктрину” новий погляд на риторику: 1. Корисна, але не обов’язкова антична риторика; християнинові достатньо вивчати Біблію. 2. Проповідникові важливіше мати мудрість, ніж красномовство. 3. Проте говорити красиво бажано. 4. Варто дотримуватися норм трьох стилів – високого, середнього та низького. 5. В часи апостолів проповідників надихав Святий Дух, тепер можна розраховувати лише на допомогу Благодаті Божої.

Авраамій Флоринський (?—1797) — український гомілет, вихованець Київської духовної Академії, в якій викладав та проповідував (1752—1758). Відома його обробка коментарів Івана Золотовустого на Новий Завіт.

Авсоній Децим Магн (бл. 310-394) вчитель граматики і риторики, життя якого є прикладом пієтету, що ним в тогочасному суспільстві оточено було риторику. Почавши свою кар’єру в м. Бордо, він досягає успіху в Римі, де стає наставником майбутнього імператора й підноситься до посади консула. Завдяки своїй риторській майстерності А. постійно отримував високі чини та нагороди. Риторика просякає його вірші: він ставить перед собою суто формальні завдання — блиснути знанням тропів та фігур, продемонструвати ерудицію тощо.

Автологічна лексика — слова з прямим значенням; численно переважають в будь-якій формі національної мови. А.л. протилежна металогічній лексиці.

Азіанізм — пишний та гучний стиль, що виник в еліністичний період в грецьких землях Малої Азії, де намагалися перевершити класичних ораторів за рахунок широкого вживання експресивних прийомів.

Академічне красномовство — ораторське вміння науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки. Основні жанри А.к.: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Аксіологія в р и т о р и ц і (άξία — цінність + λόγος — вчення) — морально-етичні цінності промовця. З часів Арістотеля вважається необхідним, аби оратор виходив з певної системи цінностей.

Алегорія (від грец. άλληγορία — іносказання) — троп, за допомогою якого стає можливим зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. А. однозначна (на відміну від багатомірного символа).

Алітерація (від лат. ad — при + littera — буква) — повторення приголосних з метою створення художнього образу і підсилення звучності тексту.

Алогізм (грец. ά…+ λόγισμος — міркування) — порушення послідовності, логіки в міркуванні, що веде до викривлення думки і можливості зловживання довірою аудиторії. Виникає як наслідок логічних помилок.

Алюзія (від лат. allusio — натяк) — стилістична фігура: натяк на якийсь відомий факт. Зловживання А. може затьмарити зміст.

Амвросій Медіоланський (бл. 340-397) — син префекта Галлії, що вже в роки навчання в Римі прославився ораторськими здібностями і зробив велику державну, а згодом церковну кар’єру. Автор богословських творів, молитов, коментарів до Біблії; основна нота творів А. — проповідницька. Мав величезний вплив в епоху боротьби за ортодоксію.

Амфіболія (від грец. άμφιβολία — двозначність) — троп, побудований на багатозначності слова: оратор свідомо приховує, яке саме з кількох значень слова він використовує.

Анадиплозис або стикування (від грец. άναδίπλωσις — подвоєний) – стилістична фігура: лексико-синтаксичне повторення слова (словосполучення) в кінці рядка (речення), яке ніби “підхоплюється” на початку наступного речення.

Аналогія (від грец. άναλογία — відповідність) — схожість явищ, яка є підставою для умовиводів в певних ситуаціях (наприклад, коли промовець хоче пояснити щось незнайоме за допомогою знайомого). Обов’язковою умовою за наведення А. є співставлення за суттєвими ознаками (а не випадковими). До А. не слід вдаватися академічному оратору; не завжди на неї можна покластися в судовому красномовстві (бо А. не є доказом), але вона широко вживається в інших видах красномовства.

Анафора (від грец. άναφορά — винесення вгору) — стилістична фігура: лексико-синтаксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків).

Аномінація (від лат. annominatio — перейменування) — стилістична фігура: створення нового слова на основі двох інших, відомих слів. Найчастіше А. використовується для сатиричного ефекту.

Антиклімакс — Див. Градація.

Антитеза (грец. άντίθεσις — протиставлення) — стилістична фігура, протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ.

Антифонт (бл. 480 до н.е. ?) — фундатор політичного красномовства, обстоював олігархію в епоху Пелопонеської війни, був засуджений на смерть. До нас дійшло 15 промов А., що можна розглядати як школу політичного красномовства — тут звинувачувальні та захисні промови моделюють умовний судовий процес.

Апологія — промова на захист самого себе, яку писали для звинувачених давньогрецькі логографи-софісти.

Апосіопеза або замовчування (від грец. άποσιώπησις — замовчування) — стилістична фігура: обрив, що містить в собі щось невимовне, підтекст. Мова переривається тому, що потрібно щось “сховати” чи імітувати таємницю.

Арістид Елій (бл. 117(29)—187(89) — талановитий ритор пізньої античності, представник така званої другої софістики. Отримав блискучу освіту, був популярним оратором у Римі, мандрував з великою розкішшю, мав широку славу. Переконав Марка Аврелія відновити зруйноване землетрусом м. Смирну, за що жителі поставили йому статую. Будучи противником християнства, сприяв консервації античної релігії, захищав її в своїх творах. Як політичний красномовець вихваляв славне минуле й сучасне Афін та Риму, інших міст.

Арістотель Стагірит (384—322 до н.е.) — один з найвидатніших мислителів Греції, учень Платона, вчений-енциклопедист, наставник Александра Македонського, засновник Лікейсьскої філософської школи. А. переорієнтував філософію на вивчення земних речей; серед них — питання практичного життя, зокрема, право кожної людини оборонити себе на суді посідає особливе місце. Автор книги “Риторика”, в якій підсумовано досвід судового та іншого грецького красномовства ранньої стадії. Відрізнив риторику від поетики. А. встановив загальні принципи риторики, вказав на значення особистості оратора та його моральної позиції, на потребу врахування специфікі аудиторії оратора; не залишилися поза його увагою техніка промовця, пафос промови, гумор оратора тощо. Спадщина А. була широко використана християнською схоластикою та арабською науковою думкою.

Аркани (стовпи) віри — моральні заповіді ісламу, викладені в Корані, які лягли в основу мусульманського права – шаріату (єдинобожжя, обов'язкова п'ятиразова молитва щодня, піст протягом місяця рамдан, пожертва 1/40 достатку на бідних та паломництво до Мекки).

Артикуляція (від лат. articulatio — розчленування) — система положень органів, що вимовляють звуки. Чіткість А., необхідна для оратора, визначається правильним положенням цих органів.

Архаїзми (від гр. άρχαίος — стародавній) — застарілі слова (словосполучення), які передають реалії минулих епох. Оратору не рекомендується зловживати А.

Асіндетон (від грец. άσύνδετον) — синтаксична фігура, безсполучниковість.

Асонанс (від лат. assonаre — cпівзвучати) — повторення голосних з метою створення художнього образу і підсилення звучності тексту.

Асертивність (від лат. аssero – претендувати) – здатність людини чітко визначити для себе, чого вона прагне, а чого – ні.

Аттицизм — наслідування зразків аттичної стилістики V-IV ст. до н.е., яке спостерігається в античній літературі та риториці в еліністичну епоху.

Auctor ad Herennium — автор-анонім латинського підручника з риторики (бл. 85 р. до н.е.), який базувався на грецькому досвіді й був присвячений якомусь Геренію. Текст приписувався Цицеронові, й, дійсно, дуже близький до його ранніх творів. Навіть після занепаду античної культури цей твір довго використовувався як підручник.

Афанасій Александрійський (295—373) — один з Отців Церкви, що потерпів гоніння за палку та красномовну оборону церковної ортодоксії. Мав класичну освіту, був пропагандистом ченецького руху. Його богословські твори та листи стали фундаментом християнського вчення про Трійцю.

Афтоній (2 пол. IV ст.) антіохійський ритор, автор комплексу письмових завдань на певну тему (“Progimnasmata”), які надовго стали фундаментом риторичної освіти.

Баранович Лазар (1593 (1620)—1694(1693) — видатний український церковний діяч та проповідник, освітянин, що, прагнучи союзу з Москвою, водночас намагався зберегти незалежність української культури. Полеміст, що видав польською мовою антикатолицький трактат “Nowa Miara Starej wiary”. Автор популярних збірок проповідей: “Меч духовний” та “Труби словес проповідних”, в яких відбився високий рівень тодішньої української гомілетики.

Бернард Клервоський (10901153) — французький богослов та проповідник, противник раціоналізму П’єра Абеляра, аббат монастиря в Клерво, який прославився палким і пишним стилем проповідництва; був одним з натхненників Хрестових походів.

Біблеїзм слово або вираз, запозичені з Біблії, що створюють відповідну стильову атмосферу, інколи — церковнослов’янизм.

Бібліографія (грец. βιβλίο — книга + γράφω — пишу) — допоміжна наукова дисципліна, що дозволяє оратору зорієнтуватися в друкованих виданнях (рукописах) і базується на правилах бібліографічного опису.

Будда — Див. Гаутама Будда.

Варваризми (грец. βάρβαρος — чужоземець) — слова іншомовного походження. Засмічення мови оратора В. робить її незрозумілою. Суміш рідної мови з великою кількістю В. утворює макаронічний стиль.

Василь Великий (бл. 330—379) один з Отців Церкви, син видатного ритора, який отримав риторичну освіту в Афінах та Константинополі, єпіскоп Кесарії (з 370 р.), прославився численними проповідями та богословськими працями з догматичних питань. Виступав як коментатор Біблії (“Шестоднев”). Обороняв за Юліана Відступника право християн вивчати античну культуру.

Вербалізм (від лат. verbalis — словесний) — зловживання словом, марнослів’я, пусте пишномовство, під яким не криється ніякої думки.

Види красномовства — сфери застосування ораторського слова в суспільній ситуації (школа, церква, суд, політика, побут). Залежно від цього найчастіше розрізняють 5 В.к.: академічне, церковне, судове (юридичне), політичне, суспільно-побутове.

Виразне читання — читання з дотриманням певної системи правил (орфоепії, артикуляції, дикції тощо). Часто термін В.ч. вживається також як синонім поняття “художнє читання” або ж декламація, що не зовсім точно.

Вишенський Іван (1545(50)—1620(30) український православний ченець, плідний письменник-полеміст, який значну частину життя провів в Греції (Афон), звідки, наслідуючи традиції апостольських послань, писав листи в Україну, палко обстоюючи в них православ’я та живо змальовуючи обставини життя свого часу. Твори В. є яскравою сторінкою давньої української риторики.

Вступ — Див. Структура ораторського твору.

Вульгаризми (від лат. vulgaris — простий, низький) — слова (словосполучення) лайливого характеру. Використовуються, як правило, малокультурними промовцями. Їхня сфера — переважно суспільно-побутове красномовство, почасти  політичне.

Галятовський Іоанікій (?-1688) — український письменник ХVII ст., видатний діяч української церкви, викладач та ректор Києво-Могилянської Академії. Автор першого вітчизняного курсу гомілетики — “Наука або способ зложення казаня”, збірок проповідей — “Ключ розуміння” та інших творів. У спадщині Галятовського велике місце посідає апологетика православ’я; він прагне спростувати вчення католицизму, протестанства, ісламу, юдаїзму, вдаючись до багатющого арсеналу риторичних прийомів письменника-полеміста.

Гаутама Будда (бл. 563—483 до н.е.) — син одного з індійських царів, який з 29-ти років став мандрівним шукачем істини, що відкрилася йому в м. Бенарес, де він виголосив свою першу проповідь. Це було початком величезного духовного зрушення світового значення: вчення Б. зосереджується на екзистенціальних питаннях буття людини. Основне в його проповіді — причина страждання і шлях уникнення страждання. Слово Б. лягло в основу світової релігії буддизму, що породила величезну й змістовну духовну літературу: дидактику, поезію, риторику.

Гебраїзм — вид варваризму, давньоєврейське слово (зустрічається в церковному красномовстві); як всякий варваризм, вимагає пояснення.

Гермагор з Темносу (II ст. до н.е.) — грецький письменник та ритор, автор 6-ти книг, в яких викладено систему поглядів на риторику, що певною мірою підсумовує давньогрецький досвід (вчення про систему аргументації, юридичні тлумачення та ін. у пристосування до потреб школи). Пізніші підручники з риторики багато в чому базувалися на доробку Г.

Гермоген Тарсійський (бл. 160—225) античний ритор, автор праці про стильові якості ораторського твору. Ним визначено сім стилів: ясний, величний, прекрасний, кропіткий, повчальний, палкий, правдивий, могутній.

Герод Аттік (101—177) — видатний представник “другої софістики”, що впровадив аттицизм.

Гіпербола (від грец. ύπερβολη — перебільшування) — троп, який базується на художньому перебільшенні, укрупненні.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка