Конспект проведення лекційного заняття з теми №3 «Соціологія особистості»



Скачати 194.3 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір194.3 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА
ПЛАН КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

з теми № 3
«Соціологія особистості»

з навчальної дисципліни «Соціологія»
Категорія слухачів: курсанти

Мета занять з теми:

Навчальна:
Навчальна:

– закріплення теоретичного матеріалу, поширення отриманих під час лекцій і самостійної роботи знань під час навчальної дискусії;

– проводити наукові дослідження у формах доповідей, рефератів та інших видів робіт, передбачених навчальною програмою;

– розв’язувати ситуаційні завдання, передбачені робочою навчальною програмою та додатковою літературою за вказівкою науково-педагогічного працівника.

– вивчення закономірностей виникнення, становлення, функціонування суспільних явищ і процесів. Вивчення курсу «Соціологія» є: освоєння понятійного апарату даної науки; основних концептуальних підходів до вивчення суспільного життя; дослідження методології та методики соціологічного вивчення світу; формування соціологічної культури, соціологічного мислення; визначення шляхів раціонального управління людської поведінки; вміння правильно розпорядитися владою; вирішення конфліктних ситуацій, запровадження реформ та інновацій; оцінка політичних пріоритетів тощо.

Виховна:

– організація правового виховання, орієнтованого на використання соціологічних даних про суспільні явища та процеси з використанням їх у практичній та науковій діяльності.



Розвивальна:

– формування у курсантів науково обґрунтованих уявлень про суспільство;

– можливість використання соціологічної методології при проведенні досліджень;

– формування навичок системного аналізу сучасного стану правових явищ та процесів.



Навчальний час: 2 години

Навчальне обладнання та технічні засоби навчання, використання наочних засобів:

– мультимедійне обладнання навчального райуправління (за попередньою домовленістю з начальником навчального відділу ННІПККМ НАВС;

– фондові лекції з навчальних дисциплін, які викладаються кафедрою забезпечені мультимедійним супроводженням, кафедра;

– схеми з навчальної дисципліни «Соціологія».



Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки. Тема заняття пов’язана з темами № 1, 3, 7, 8, 9 ґрунтується на положеннях навчальної дисципліни «Соціологія», а також використовує положення навчальних дисциплін: «Психологія», «Політологія», «Конституційне право України», «Соціологія права», «Кримінологія», «Юридична конфліктологія».
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

  1. Поняття особистості. Особистість як суб’єкт суспільних відносин. Взаємовідносини особистості та суспільства.

  2. Рольові теорії особистості. Соціальний статус.

  3. Формування особистості в процесі соціалізації.

  4. Особливості соціалізації особистості в умовах сучасної України.


ЛІТЕРАТУРА:

  1. Бандурка А.С. Строката ковдра мультикультуралізму: монографія.- Харків: Золота миля, 2013.- 197с.

  2. Бліхар В.С. Державно-церковні відносини як експлікація дихотомії влади та суспільства у європейській філософії: монографія/ Львів. ДУВС.- Львів, 2013.- 515с.

  3. Єзеров А. Конфліктологічна експертиза актів конституційного законодавства/ А.Єзеров// Право України.- 2013.- № 1-2.- С. 275-283.

  4. Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів: постан. КМ України від 30 січня 2013р. №61// Офіційний вісник України.- 2013.- №9.- Ст.343.

  5. Проблеми реформування моделі етнонаціональної політики України/ І. Кресіна// Вісник Академії правових наук України.- Харків: Право, 2012.- № 1(68).- С.46-54.

  6. Медведчук В. Держава і громадянське суспільство : український вибір/ В. Медведчук// Право України.- 2012.- № 3-4.- С.375-384.

  7. Радзієвський В. (Радзієвський, Віталій.) Громадянське суспільство та кримінальна субкультура/ В. Радзієвський// Підприємництво, господарство і право.- 2012.- № 6.- С.100-103.

  8. Савчук К. Соціологічна школа міжнародного права В. М. Корецького/ К.Савчук, О.Кресін// Право України.- 2012.- № 3-4.- С.580-583.

  9. Сеник О. (Сеник, Оксана.) Аналіз наукових підходів до розуміння природи правового конфлікту/ О. Сеник// Підприємництво, господарство і право.- 2012.- №3.- С.103-106.

  10. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 06 вересня 2012 р.№5207-VI// Офіційний вісник України.- 2012.- №76.- Ст.3071.

  11. Шатіло В. Проблеми співвідношення конституційного механізму державної влади та механізму реалізації її функцій/ В. Шатіло// Право України.- 2012.- №1-2.- С.336-344.

  12. Яхно Т.П. (Яхно, Тетяна Петрівна) Конфліктологія та теорія переговорів: навчальний посібник/ Т.П.Яхно, І.О.Куревіна; МОН України. Львівська комерційна акдемія.- Київ: ЦУЛ, 2012.- 175с.

  13. Бєлкін Л. Генеза правового нігілізму в контексті теорій бюрократизму/ Л. Бєлкін// Право України.- 2012.- №1-2.- С.313-320.

  14. Блясова И.Ю. (Блясова, Ирина Юрьевна.) Социально-правовая природа предупреждения делинквентного поведения подростков/ И. Ю. Блясова// Российский следователь.- 2012.- №14.- С. 41-44.

  15. Василевич В. В. Соціологія: Альбом схем. / В. В. Василевич, Ю. О. Левченко, А. В. Микитчик, О. О. Соловей. – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2011. – 122 с.

  16. Павленок П. П. Краткий словарь по социологии. – М.: Инфра–М , 2011. –256 с.

  17. Фролов С. С. Общая социология. – М.: Проспект, 2011. – 384 с

  18. Демидов Н. М. Основы социологии и политологии. – М.: Академия, 2011. – 208 с

  19. Шелер М. Проблемы социологии знания. – М.: Ин.-т общегуманитарных исследований, 2011. – 304 с.

  20. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання / 5-те вид., перероб. і доп./ Н.Й.Черниш. – К.: Знання, 2009. – 486 с.

  21. Вербець В.В. Соціологія: навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів – Київ: Кондор, 2009. – 550 с.

  22. Добреньков В. И. Методология и методика социологического исследования: учебник / В.И. Добреньков, А.И. Кравченко. – М.: Альма Матер, 2009. – 537 с.

  23. Нестуля О. О., Нестуля С. І. Соціологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с

  24. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія та методологія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії : навчальний посібник / Є. В. Сірий ; МОНУ. – Вид. 3-є, виправл. та доп. – Київ : Атіка, 2009. – 492 с.

  25. Соціологія / Навчальний посібник за ред. д. соц. н. Макєєва С.О. – К.: Знання, 2008. – 566 с.

  26. Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За редакцією В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2008. – 392 с.

  27. Осипов Г.В. Социология. Основы общей теории / Г.В. Осипов, Л.Н. Москвичев, А.В. Кабыща. – М.: Норма, 2009. – 912 с.

  28. Соціологія / Навчальний посібник за ред. д. соц. н. Макєєва С.О. - К.: Знання, 2008. - 566 с.

  29. Соціологія другого модерну: проблема перевизначення понять суспільствознавчого дискурсу: зб. наук. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2009. – 296 с.

  30. Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За редакцією В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2008. – 392 с.

  31. Сучасний стан і перспективи розвитку соціології в Україні та Європі / За наук. ред. Є.І. Головахи та О.Г. Стегнія. – К.: ІС НАНУ, 2008. – 188 с.

  32. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами "Європейського соціального дослідження", 2005–2007–2009/ Є.І. Головаха, А.П. Горбачик; НАН України, Ін-т соціології, Міжнар. фонд "Відродження". – К.: [Ін-т соціології НАНУ: ТОВ "РПФ "Азбука"], 2010. – 117 с.: табл. –ISBN 978–966–02–5815–0

  33. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання / 5-те вид., перероб. і доп./ Н.Й.Черниш. – К.: Знання, 2009. – 486 с.

  34. Фролов С. С. Общая социология.-М.: Проспект, 2011.- 384 с

  35. Демидов Н. М. Основы социологии и политологии.-М.: Академия, 2011.- 208 с

КОНСПЕКТ лекції


Питання 1. Поняття особистості. Особистість як суб’єкт суспільних відносин
1. Первинним агентом соціальної взаємодії і соціальних відносин є особистість.

Так що ж таке особистість? Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно перш за все провести розмежування понять: «ЛЮДИНА»,«ІНДИВІД»,«ОСОБИСТІСТЬ».

Поняття «ЛЮДИНА» вживається для характеристики загальних якостей та здібностей, що є в кожної людини. Це поняття підкреслює наявність в світі такої особливої історично розвинутої спільності як людський рід (homo sapiens), тобто людство, яке відрізняється від усіх інших матеріальних систем тільки йому властивим способом життєдіяльності. Дякуючи цьому способу життєдіяльності людина на всіх етапах історичного розвитку, в усіх куточках земної кулі залишається ідентичною сама собі, зберігаючи відповідний онтологічний статус.

І так, існує людство як специфічна матеріальна реальність. Але людство як таке самостійно не існує. Живуть і діють конкретні люди.Існування конкретних представників людства визначається поняттям “ІНДИВІД”.



Індивід – це одинокий представник людського роду, конкретний носій всіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів тощо.

Поняття “ідивід” в цьому випадку вживається в значенні “конкретної людини”. При такій постановці питання це фіксується як особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, статі, темпераменту), так і відмінностей умов життєдіяльності людини. Але повністю абстрагуватися від дії цих факторів неможливо, Очевидно, що існують великі відмінності між життєдіяльностю дитини і дорослої людини, людини первісного суспільства і більш розвинутих історичних епох.

Щоб визначити конкретно-історичні особливості розвитку людини на різних рівнях її індивідуального та історичного розвитку, поряд з поняттям “індивід” використовують поняття “ОСОБИСТІСТЬ”. Індивід в даному випадку розглядається як початок відліку для формування особистості від початкового стану для онто – і філогенезу людини. Особистість – підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей.

Особистість є об’єктом вивчення для цілого ряду гуманітарних наук, і перш за все, для філософії, психології і соціології.

Філософія розглядає особистість з точки зору її місця в світі як суб’єкту діяльності, пізнання та творчості.

Психологія вивчає особистість у вигляді сталої цілісності психічних процесів, якостей та відносин: темпераменту, характеру, здібностей, волевих якостей.



Соціологічний підхід виділяє в особистості соціальнотипове. Основна проблематика соціологічної теорії особистості повязана з процесом формування особистості і розвитку її потреб в нерозривному зв’язку з функціонуванням та розвитком соціальних здібностей, дослідженням закономірного зв’язку особистості і соціальної групи, регуляції та саморегуляції соціальної поведінки особистості.

Ми сформулювали деякі найбільш загальні принципи підходу до вивчення особистості в соціології.



2. Рольові теорії особистості. Соціальний статус.
Але соціологія має багато теорій особистості, які відрізняються одна від одної кардинальними методологічними установками. Це: 1) теорія особистості як суб’єкта і об’єкта діяльності та спілкування в марксистській соціології; 2) теорія зеркального Р.Дарендорфа, Р.Мінтона, Р.Мертона, Дж.Міда; 3) рольова теорія Райта Лінтона і Толкотта Парсонса; 4) теорія референтної групи; 5)теорія установок; 6)окремі гілки необіхевіоризму в соціології та ін. Розглянемо деякі з них.

В марксистській теорії особистості головний акцент зміщується в бік взаємодії особистості і суспільства. Особистість з точки зору цього напрямку розглядається як цілісність соціальних якостей людини, як відповідним чином реалізована в індивіді інтеграція соціальних відносин даного суспільства, як продукт історичного розвитку, результат включення індивіда в соціальну систему внаслідок активної предметної діяльності і спілкування. Загальні соціальні умови подані, перш за все, економічними відносинами, від яких залежить соціальна структура суспільства, тобто: розподіл суспільства на класи; соціальна диференціація; закріплення суспільного розподілу праці.

Велику увагу марксистська соціологія приділяє ідеології, яка є компонентом загальних соціальних умов, а також духовній культурі, що акумулює історично складені традиції та звичаї даного суспільства. Соціальна структура і суспільний розподіл праці, на думку марксистів, є головним елементом, який спричиняє всі соціальні відносини і відносини в духовній сфері, так як вони визначають специфіку інтересів різних класів і соціальних прошарків суспільства.

Важливим компонентом макрооточення є соціальні інститути, які пов’язані з соціальною структурою, а також з ідеологічними відносинами.

Загальні соціальні умови визначають специфічні соціальні умови життя людей. До останніх відносять, перш за все, соціальний стан індивідів, тобто, належність до відповідної соціальної групи та місця в системі соціальних позицій. Соціальний стан індивідів прямо пов’язаний з характером і змістом праці та умовами життя, з його статтю, віком, етнічною та релігійною ознакою, сімейним станом та положенням в системі управління суспільними процесами. Його соціальне положення через умови праці та побуту включає і його близьке соціальне оточення – соціальні зв’язки, в яких людина “навчається” рольовій поведінці.

Таким чином, система “особистість як об’єкт” постає в якості відповідної системи наукових понять, що відображають деякі суттєві якості нормативних вимог, що висуваються соціальними спільнотами їх членам.

Велике значення в марксистській соціології приділяється дослідженню суб’єктивних якостей особистості, що формуються в процесах предметної діяльності і відтворюються у відповідних якостях свідомості, різноманітних творчих проявах, включаючи активне формування нових суспільно необхідних функцій і зразків поведінки. На малюнку розгорнуто зміст системи “особистість як суб’єкт”. Соціальні умови (загальні і специфічні) позначаються на інтересах індивіда. Через соціальний інтерес здійснюється зворотний хв’язок – від суб’єкта до його соціальної поведінки, тобто, люди діють, переслідуючи відповідні соціально обумовлені

Психофізичні загаагальні і специфічні якості індивіда соціальні умови, тобто, макро-і- мікросередовища умов життя і
нтереси. При цьому на основі динамічної системи потреб і минулого досвіду суб’єкт формує відповідні відносно стійкі переваги (диспозиції) до сприйняття і способу дій в різних конкретних ситуаціях. Формування нових потреб, інтересів і диспозицій стимулює творчу нестериотипну поведінку, вихід на межі жорстких рольових розпоряджень, можливих лише при умовах розвинутої самосвідомості.

Особистість як суб’єкт соціальних відносин, перш за все, характеризується автономністю, відповідною мірою незалежності від суспільства, здатною протиставити себе суспільству. Особиста незалежність пов’язана з умінням володіти собою, що передбачає в свою чергу, наявності у особистості самосвідомості, тобто, не просто свідомості, мислення і волі, а здатність до самоаналізу, самооцінки і самоконтролю.

Самосвідомість особистості трансформується в життєву позицію. Життєва позиція являє собою принцип поведінки, заснований на світоглядних установках, соціальних цінностях, ідеалах і нормах особистості, готовності її до дії.

Значення світоглядних і ціннісно-нормативних факторів в житті особистості пояснює ДИСПОЗИЦІЙНА (від лат. dispositio – розташування) ТЕОРІЯ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ. Родоначальниками цієї теорії були американські соціологи Т.Знанецький і Ч.Томас.

Диспозиційна теорія дозволяє встановити зв’язки між соціологічною і соціально-психологічною поведінкою особистості. Диспозиція особистості означає налаштованість особистості до відповідного сприйняття умов діяльності і до відповідної поведінки в цих умовах. Диспозиції поділяють на вищі і нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальний напрямок поведінки особистості. Вони включають в себе:



  1. концепцію життя та ціннісні орієнтації;

  2. узагальнені соціальні установки на типові соціальні об’єкти і ситуації;

  3. ситуативні соціальні установки як налаштованість до сприйняття і поведінки в даних конкретних умовах, в даному предметному і соціальному середовищі.

Нижчі диспозиції – це поведінка у відповідних сферах діяльності, спрямованості вчинків в типових ситуаціях. Вищі особисті диспозиції, що є продуктом загальних соціальних умов і відповідаючи найбільш важливим потребам особистості, потребам гармонії з суспільством, активно впливають на нижчі диспозиції.
ІІ. Значне місце в соціології особистості займає РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ. Основні положення цієї теорії були сформульовані американськими соціологами Дж.Мідом і Р.Мінтоном, а також активно випрацьовулися Р.Мертоном і Т.Парсонсом і німецьким соціологом Р.Дарендорфом. В чому ж полягають осоновні положення цієї теорії?

Рольова теорія особистості описує її соціальну поведінку двома основними поняттями: “соціальний статус” і “соціальна роль”. Що означають ці поняття? Кожна людина в соціальній системі займає декілька позицій. Кожна з цих позицій передбачає відповідні права і обов’язки і називається СТАТУСОМ. Людина може мати декілька статусів. Але частіше всього тільки один статус визначає положення людини в суспільстві. Цей статус називається головним, або інтегральним. Часто буває, що головний або інтегральний статус обумовлений посадою людини (наприклад, директор підприємства, професор тощо). Соціальний статус визначається як в зовнішній поведінці і вигляді (одяг, жаргон і інших ознаках соціальної і професійної належності), так і внутрішній позиції (в установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях і т.п.). Соціологи відрізняють визначені та набуті статуси.



Визначений статус – це нав’язаний суспільством статус, незалежно від зусиль і заслуг індивіда. Він обумовлюється етнічним походженням, місцем народження, сім’єю тощо.

Набутий статус (досягнутий) визначається зусиллями самої людини (наприклад, письменник, генеральний секретар, директор).

Виділяють також природний та професійно-посадовий статуси.



Природний статус особистості передбачає значні і відносно стійкі характеристики людини (чоловіки і жінки, дитина, юнак, зріла людини, пожилий чоловік тощо).

Професійно-посадовий статус – це базисний статус особистості дорослої людини, частіше всього він є основою для інтегрального статусу. В ньому фіксується соціальне, економічне і виробничо- технічне становище (банкір, інженер, адвокат тощо).

Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі. Сукупність вимог, що виставляються індивіду суспільством, створюють зміст соціальної ролі.



СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – це сукупність дій, що повинна виконувати людина, яка займає даний статус в соціальній системі. Кожний статус, як правило, включає ряд ролей. Сукупність ролей, що витікають з даного статусу називають рольовим набором. Марксистська соціологія якісно відрізняє інституціалізовані і конвенціальні (за походженням) ролі. Перші є провідними, так як витікають із соціальної структури суспільства, а другі виникають відносно довільно в групових взаємодіях і передбачають суб’єктивний відтінок.

Одна з перших спроб систематизації ролей була започаткована Т.Парсонсом. Він рахував, що люба роль описується 5 основними характеристиками:



  1. емоційною – одні ролі потребують емоційної стриманості, інші- розкутості;

  2. способом отримання – одні диктуються, інші завойовуються;

  3. масштабом – частина ролей сформульована і суворо лімітована, інша – розмита;

  4. формалізацією – дія в суворо установлених правилах або довільно;

  5. мотивацією – на особистий прибуток, чи на загальне благо.

Люба роль характеризується деяким набором цих п’яти якостей.

Соціальну роль слід розглядати в двох аспектах:

а) рольового очікування;

б) рольового виконання.

Між цими двома аспектами ніколи не буває повного співпадіння. Але кожний із них має велике значення в поведінці особистості. Наші ролі визначаються, перш за все тим, чого чекають від нас інші. Ці очікування асоціюються зі статусом, який має дана особистість. Якщо хтось не хоче грати ролі у відповідності з нашими очікуваннями, то він вступає у відповідний конфлікт з суспільством. Наприклад, батьки повинні турбуватися про дітей, близький товариш не повинен бути байдужим до наших проблем і т.п.

Рольові вимоги (розпорядження, вимоги та очікування відповідної поведінки) втілюються в конкретних соціальних нормах, які згруповані навкіл соціального статусу.

В нормативній структурі соціальної ролі виділяють, як правило, 4 елементи:


  1. описування типу поведінки, яка відповідає даній ролі;

  2. розпорядження (вимоги), що пов’язані з даною поведінкою;

  3. оцінка виконання розпорядчої ролі;

  4. санкція – соціальні наслідки тієї чи іншої дії в межах вимог соціальної системи. Соціальні санкції по своєму характеру можуть бути етичними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через її поведінку (наприклад, зневага), або юридичними, політичними, екологічними нормами, які реалізуються через діяльність конкретних соціальних інститутів.

Сутність соціальних санкцій полягає в тому, щоб стимулювати людину до відповідного типу поведінки. Вони являються одним із найважливіших елементів соціального регулювання.

Слід зазначити, що люба роль не є чистою моделлю поведінки. Головним елементом, що зв’язує рольові очікування і рольову поведінку є характер індивіда. Це означає, що поведінка конкретної людини не вміщується в чисту схему. Вона є продуктом унікального, властивого тільки їй способу інтерпретації і тлумачення ролей.

Оскільки кожна людина виконує декілька ролей в масі різних ситуацій, між ролями може виникнути конфлікт. Ситуація, в якій людина стикається з необхідністю задовольняти потреби двох і більше розбіжних ролей, називається рольовим конфліктом. Конфлікт створює стресову ситуацію, і необхідно вишукувати способи гармонізації ролей.

3. Формування особистості в процесі соціалізації.
Особистість як об’єкт суспільних відносин розглядається в соціології в контексті двох взаємопов’язаних процесів – СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

Соціалізація – це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Соціологія охоплює всі процеси приєднання до культури, навчання і виховання, з допомогою яких людина отримує соціальну природу і здібність бути учасником соціального життя. В процесі соціалізації приймає участь все оточення індивіда: сім’я, сусіди, дитячі заклади, школа, засоби масової інформації та ін. Для успішної соціалізації, на думку амер. соціолога Д.Смелзера, необхідна дія трьох фактів:



  1. очікування;

  2. зміна поведінки;

  3. бажання відповідати цим очікуванням.

Процес формування особистості, на його думку, проходить по трьох різних стадіях:

  1. стадії наслідування та копіювання дітьми поведінки дорослих;

  2. ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі;

  3. стадії групових ігр, на котрій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Одним з перших виділив елементи соціалізації дитини З.Фройд. По Фройду, особистість включає три елементи:

  1. ІД” – джерело енергії. що стимулюється бажанням до вдоволення;

  2. ЕГО” – втілюваний контроль особистості, на основі принципу реальності;

  3. СУПЕРЕГО”, або етичний оцінювальний елемент.

Соціалізація пропонується Фройдом у вигляді процесу, що “розгортає” вроджені якості людини, в результаті якого проходять становлення ці три складові елементи особистості. Фройд виділяє 4 стадії, кожна з яких пов’язана з відповідними ділянками тіла, так звані ерогенні зони: оральна; анальна; фалична і фаза полової зрілості.

Французький психолог Ж.Піаже, зберігаючи ідею різних етапів в розвитку особистості, робить акцент на розвитку пізнавальних структур індивіда і їх черговій перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці етапи змінюють один одного у відповідній послідовності:

а) сенсорно-моторний (від народження до 2 років);

б) операціональний (від 2 до 7 років);

в) етап конкретних операцій (з 7 до 11 років);

г) етап формальних операцій (з 12 до 15 років).

Згідно з Ж.Піаже, перші три етапи розвитку дитини мають універсальний характер; але не всі люди проходять через формально оперативний етап. Розвиток формально оперативної думки часто залежить від рівня й характеру шкільної освіти. Дорослі з низьким рівнем освіти продовжують тяжіти до конкретного мислення і зберігають значні рештки егоцентризму.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих швидше змінює зовнішню поведінку, в той час, як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути відповідні навики, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки. Психолог Р.Гарольд запропонував теорію в якій соціалізація дорослих розглядається не як продовження дитячої соціалізації, а як процес, в якому зникають психологічні прикмети дитини: відмовлення від дитячих міфів таких, наприклад, як всемогутність авторитету або ідеї про те, що наші вимоги повинні бути законом для навколишнього оточення.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фройд виділив психологічні механізми соціалізації:



  • імітацію

  • ідентифікацію

  • почуття сорому і вини.

Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати відповідну модель поведінки. Зразками для копіювання можуть виступати батьки, рідні, знайомі, друзі тощо.

Ідентифікація – це спосіб усвідомлення належності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти сприймають поведінку батьків, рідних, друзів, сусідів, їх цінності, норми, зразки поведінки як свої.

Імітація і ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння відповідного типу поведінки. Сором і вина є негативними механізмами, так як вони пригноблюють або забороняють деякі зразки поведінки. З.Фройд відзначає, що почуття сорому і вини тісно пов’язані між собою і майже нерозлучні. Але між ними є відповідні відмінності. Сором, як правило асоціюється із враженням. що вас викрили і зганьбили. Це почуття зорієнтовано на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Враження ж вини пов’язано з внутрішніми переживаннями, з самооцінкою людини своїх вчинків. Кара тут твориться самим над собою, де контрольною формою виступає совість.



Т.Парсонс і С.Белз застосовували поняття введені З.Фройдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, з допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди тощо. На їх думку імітація не має на увазі ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація же означає внутрішнє освоєння людьми цінностей і визначає собою процес соціальної науки. Рівень ідентифікації визначається характером звички до “іншого”. Оскільки найбільш сильні звички в сім’ї, постільки сім’я рахується основною формою соціалізації. Але окрім сім’ї в цьому процесі приймає активну участь зовнішнє оточення індивіда, в тому числі і засоби масової інформації і комунікації.

Процес соціалізації досягає відповідного рівня завершеності при досягненні індивідом соціальної зрілості, яка характеризується придбанням особистістю інтегрального соціального статусу. Але в процесі соціалізації можливі і невдачі, збої. Проявленням недоліків соціалізації є збочена (девіантна) поведінка.


IV. В кожній країні є свої специфічні умови соціалізації особистості. Україна не є винятком в даному випадку. Не вдаючись в історичне минуле, що також дає підстави для визначення особливостей соціалізації особистості, спробуємо визначити чинники, що позитивно або негативно впливають на процес соціалізації особистості в сучасних умовах.

По-перше, з утворенням самостійної держави, українці отримали статус державотворчої нації. Завдяки цьому прискорився процес ідентифікації нації та соціалізації особистості.

По-друге, створено ряд нових демократичних соціальних та політичних інститутів, що сприяють якісному процесу соціалізації.

По-третє, якщо за радянських часів соціалізація проходила в атмосфері ідеологізованих соціальних інститутів (дитячий садок, школа, піонерська організація, комсомол, учбові заклади), то зараз ці соціальні інститути втратили ідеологічну окраску або зникли зовсім.

В-четвертих, іде процес переосмислення історії нації і її місця в світовому розвитку. Особистість починає усвідомлювати поняття “національні інтереси” та “національна безпека”.

В-п’ятих, у особистості з’явилась можливість вільного вибору норм соціальної поведінки.

В-шостих, в процесі соціалізації значно зросла роль засобів масової інформації та комунікації.

В-сьомих, з появою приватної власності на засоби виробництва зросла трудова активність та відбувається переорієнтація особистості в професійному плані.



Це лише ті показники, що лежать на поверхні, більш ретельний аналіз сучасної дійсності зможе виявити значно глибші пласти як позитивних, так і негативних тенденцій. Але і зараз уже можна відзначити ті риси, що не сприяють позитивному процесу соціалізації. Серед них можна відзначити:

  • системна криза (політична та економічна), що затягнулася на десятиріччя створила великий прошарок маргиналів та люмпенів, який негативно впливає на процес соціалізації;

  • досить повільно іде процес структуризації суспільства. Соціальна група ще не стала основним елементом соціалізації особистості і демократичних перетворень в суспільстві;

  • криміналізація багатьох сфер суспільного життя призводить до високого рівня девіантності, суспільні норми втрачають вплив на поведінку індивіда;

  • залишається невирішеним питання інформаційної безпеки, що стримує процес соціалізації та ідентифікації нації в цілому;

  • значно затягнувся процес реформування та модернізації. Гальмується перехід до ринкових відносин, особливо в сільській місцевості: невирішеність питання з приватною власністю на землю;

  • недосконалість і незнання особливо дітьми і молодими людьми законодавства, його розбіжність і суперечливість не сприяє правовій соціалізації особистості.





База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка