Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права для студентів III курсу відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка9/15
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2.35 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

трансформації волі суб'єкта міжнародного права в правову норму;

б) підкреслити основні умови, дотримання яких необхідно для оптимального


функціонування механізму міжнародної правотворчості.

Одним з головних політико-правових принципів міжнародної правотворчості є принцип рівноправності всіх суб'єктів-учасників міжнародного правотворчого процесу. Міжнародно-правові акти укладені з порушенням принципу рівності визнаються недійсними з моменту укладання. Закріплений: у Віденській конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р., Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986р. тощо.

Міжнародний правотворчий процес повинен здійснюватися на основі дотримання принципу міжнародної законності. Дотримання його сприяє становленню підпорядкованості:

міжвідомчих міжнародно-правових актів - міждержавним,

міждержавним - універсальним (союзним договорам, актам про ненапад,

договорам про дружбу і співробітництво),

всіх міжнародних актів - вимогам Статуту ООН.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

81 Правотворча діяльність суб'єктів міжнародного права не може суперечити режиму

міжнародної законності. Основні правила міжнародного правотворчого процесу держави закріплюють в своїх конституціях, а міжнародні організації - в установчих актах.

Важливими політико-правовими принципами міжнародного правотворчого процесу є вимоги:

дотримання конституційної процедури укладення міжнародних угод;

врахування інтересів іншої сторони;

укладення міжнародно-правових актів належним суб'єктами і їх повноважними

представниками;

повна добровільність і незастосування сили;

заборона обману в ході узгодження позицій і дій, які ведуть до текстуальне

неточного відображення узгоджених правил;

заборона підкупу учасників міжнародного правотворчого процесу і їх

представників та ін.

Слід вказати на принцип відповідності суб'єкта управління об'єкту управління, який сприяє об'єднанню різних ланок механізму правотворчості в одне ціле. Порушення цього принципу веде до перешкод у функціонуванні системи правотворення, а в результаті до порушення міжнародної законності.

Важливими є принцип ієрархії державних органів, які мають міжнародні правотворчі повноваження і принцип ієрархії нормативних розпоряджень. Участь багатьох державних органів в міжнародній правотворчій діяльності характеризується різним об'ємом їх повноважень. Створюється своєрідна ієрархічна піраміда, на верхівці якої - верховний орган державної влади, в залежності від якого знаходиться вся правотворча діяльність підпорядкованих органів. Ієрархія органів в певній мірі веде до ієрархії створених ними правових актів. Важливо також вказати такі принципи:

принцип наукової обґрунтованості міжнародної правотворчої діяльності,

принцип ретельної підготовки і обговорення спроектованих актів,

принцип максимального врахування попередніх міжнародно-правових актів і

практики їх застосування,

принцип відповідності міжнародно-правового акту його об'єкту регулювання та

ін.

Ефективність міжнародного правотворчого процесу залежить від того наскільки вказані принципи враховувались з точки зору їх взаємодії і взаємозв'язку.



О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

82 11.3. Односторонні акти держави в міжнародному правотворчому процесі

Міжнародний правотворчий процес - це сфера міжнародних відносин, в якій одночасно співробітничають щонайменше два суб'єкти міжнародного права. Інколи джерелом міжнародних зобов'язань може бути односторонній акт держави. На сьогодні в практиці з'явились численні односторонні акти у формі нот, заяв, виступів лідерів держав, інших державних і політичних діячів тощо, якими держави беруть на себе зобов'язання поводитись певним чином в міжнародних відносинах.

Більшість з них мають морально-політичний характер, але вони зобов'язують державу до певних дій і відмова її від своїх заяв наносить відчутну шкоду авторитету держави. Дж. Кеннеді казав: "Слова любого, хто обіймає цю посаду (президента), особливо слова про зовнішню політику, безумовно повинні бути надійними, бо з великою вірогідністю будуть враховуватися багатьма: суперниками, союзниками, нейтралами."

Односторонній акт породжує зобов'язання не лише в силу міжнародно-правового принципу добросовісності, айв силу інших норм чинного міжнародного права.

Коли не існує міжнародної договірної норми держава може брати на себе одностороннє зобов'язання згідно міжнародно-правового звичаю і, якщо воно не суперечить принципам і нормам міжнародного права, - поважати його (держави брали на себе зобов'язання не застосовувати першими ядерної зброї, не виводити в космічний простір зброї масового знищення, припиняти випробування ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї тощо). Норм міжнародного договірного права, які б забороняли відповідні дії не існує, але існує звичаєва норма, що держави можуть брати на себе такі зобов'язання, бо вони не тільки не суперечать чинному міжнародному праву, а й сприяють його стабільності, прогресивному розвитку.

Згідно з міжнародно-правовою звичаєвою нормою, держава не може вважатись вільною у відмові від зобов'язань, взятих в односторонньому порядку. Винятком є ситуація, коли держави, при проголошенні одностороннього акту, обумовили фактори виходу з міжнародних правовідносин, в які вона вступає згідно акту.

Односторонні акти держав мають значний вплив на міжнародний правотворчий процес:


  1. Переважна більшість міжнародних договірних ініціатив здійснюється через
    односторонні акти, тобто з них розпочинається міжнародний правотворчий
    процес.

  2. Значна кількість міжнародних звичаєвих норм, визнаються в якості таких шляхом
    односторонніх актів визнання, тобто ними завершується правотворчий процес
    міжнародного звичаєвого нормоутворення.

  3. Через проголошення односторонніх актів іноді створюється норма міжнародного
    права без дотримання тривалих стадій міжнародного правотворення.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

83 Вважається, що односторонні акти держав є "неформальними міжнародними угодами",

на них розповсюджуються вимоги міжнародного договірного права. Неформальність полягає у відсутності звичних для міжнародної правотворчості, переговорів, підписання, утвердження, ратифікації тощо. Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають відміні чи зміні.

У разі, якщо інші суб'єкти міжнародного права ведуть себе без поваги до міжнародних зобов'язань, взятих шляхом одностороннього акту, держава-ініціатор може залишити за собою право скасування такого акту.

Односторонні акти держави мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією і перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Держави також можуть застосувати акти визнання. Це такі односторонні акти, які повністю замінюють правотворчу стадію з усіма наслідками, які можуть впливати з міжнародних договорів (акти приєднання до угод, визнання їх чинними для себе тощо). Від таких односторонніх актів не можна відмовитись, а зобов'язання знімаються з держав в порядку передбаченому в самих договорах.

Важливим для міжнародного правотворчого процесу є односторонній протест держави. У створенні міжнародного звичаю протест є одним із головних факторів його невизнання. Цим актом засвідчується, що не має, не відбулося певного міжнародного правотворення. Протесту повинен бути чітко і публічно висловленим.

Для визнання одностороннім правотворчім актом держави відмови чи естопелю не є достатньо підстав. Відмова держави від прав, свідчить, що ці права вже існують і їх правотворча стадія завершилась до відмови. При естопелі держава, яка раніше стверджувала своїми діями існування певної норми, не може з часом стверджувати протилежне. В цьому випадку мова йде про неоднозначне ставлення до існуючої норми міжнародного права.

11.4. Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

Під громадськістю в науці міжнародного права мається на увазі населення, або його представників, як правило, не на рівні окремого індивіда. В залежності від ступеню організації, населення може об'єднуватись в націю, народ, меншину, громадські організації, міжнародні неурядові організації тощо.

Питання можливої участі широкої громадськості в регіональній міжнародній правотворчості вивчались універсальними міжнародними організаціями. В рамках ООН спочатку на рівні Підкомісії по попередженню дискримінації і захисту меншин, а згодом Комісії з прав людини, інших підрозділів і установ ООН, при підготовці і обговоренні міжнародних документів

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

84 з прав людини запрошуються представники широкої громадськості, національних громадських

об'єднань і міжнародних неурядових організацій.

На сьогодні в таких форумах беруть участь представники багатьох міжнародних неурядових організацій і національних громадських об'єднань. Вони беруть безпосередню участь в обговоренні проекту міжнародно-правових актів запропонованих державами, міждержавними урядовими і неурядовими організаціями, національними громадськими об'єднаннями, вносять власні поправки, застереження, схвалюють кінцеві проекти тощо.

Кінцеве рішення і в цих випадках залишається за державами. Але, основна частина правотворчої діяльності до затвердження кінцевого проекту проводиться за безпосередньої участі представників широкої громадськості різних країн світу.

Громадськість активно впливає на міжнародну правотворчу діяльність в сфері:


  • прав людини,

  • права навколишнього середовища,
    міжнародного економічного права,
    міжнародного гуманітарного права,
    міжнародного трудового права,

міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю тощо.

11.5. Кодифікація міжнародного права



Кодифікація - це офіційна систематизація чинних договірних і звичаєвих норм міжнародного права з метою заповнення прогалин, заміни застарілих норм, уникнення суперечностей в праві. На відміну від інкорпорації, кодифікація є засобом здійснення правотворчої діяльності.

В системі міжнародного права є значна кількість застарілих, суперечливих, не чітко сформульованих норм. З метою підвищення ефективності реалізації норм міжнародного права кодифікація має виправити недоречності в нормативному масиві. Робиться це шляхом перегляду і уточнення діючих норм міжнародного права або шляхом скасування, відмови від застарілих. Так були внесені зміни щодо статусу іноземних військ, що перебувають на чужій території, відмінено право переможця, присвоєння захопленої території тощо.

Кодифікація часто проводиться шляхом перетворення норм міжнародного звичаю в договірні (в сфері права міжнародних договорів, дипломатичного, консульського, міжнародного морського права тощо). Але можлива й кодифікація звичаєвих норм без трансформації в міжнародні договірні.

Кодифікація норм міжнародного права сприяє зближенню регіональних особливостей міжнародно-правового регулювання, виробленню спільних стандартів для національних

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

85 правових систем, становленню єдиної міжнародно-правової позиції суб'єктів міжнародного

права.

В ході кодифікації розробляються нові норми міжнародного права, необхідні для сфер міжнародного співробітництва (щодо освоєння космічного простору і небесних тіл, глибоководних районів морського дна, вирішення соціальних проблем тощо).



Кодифікація може бути офіційною (яку здійснюють держави і міждержавні організації) і неофіційною (здійснюють окремі особи, громадські об'єднання, неурядові організації тощо).

Шляхом офіційної кодифікації проведена систематизація міжнародного морського права, дипломатичного, консульського, права представництва при міжнародних організаціях, права міжнародних договорів, міжнародного космічного права, міжнародного повітряного права, міжнародного захисту прав людини, міжнародного гуманітарного права, права міжнародних організацій та інших галузей і інститутів сучасного міжнародного права.

В результаті кодифікації встановлюються основні засади для співробітництва суб'єктів міжнародного права в цих напрямах.

Важливе значення має неофіційна кодифікація. Так, громадська організація Міжнародний комітет Червоного Хреста підготовила проекти в галузі міжнародного гуманітарного права, які були взяті державами за основу Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів І і П 1977

Р-

Велике значення серед форм неофіційної кодифікації має наукова або доктринальна кодифікація, яку здійснюють окремі вчені і науково-дослідні установи. В сучасному міжнародному праві думка вчених не є превалюючою в прийнятті рішень кодифікаційного характеру.



Головна кодифікація відбувається в рамках ООН, в межах спеціально створеної Комісії міжнародного права. Після підготовки Комісією проекту міжнародної конвенції, останній розглядається Шостим комітетом Генеральної Асамблеї ООН і передається державам для зауважень. Отримавши зауваження. Комісія готує остаточний проект. Кодифікаційні результати Комісії міжнародного права: дві конвенції в галузі права міжнародних договорів, женевські конвенції 1958 р. по морському праву, дві конвенції по правонаступництву чи не повний перелік з найбільш значимих джерел сучасного міжнародного права.

Міжнародна організації праці в рамках кодифікаційної роботи підготовила близько 200 конвенцій і значну кількість відповідних рекомендацій.

Кодифікаційні роботи проводяться спеціально скликаними міжнародними конференціями. Найбільшого успіху було досягнуто на Ш Конференції ООН по морському праву, яка майже за десять років кодифікувала галузь міжнародного морського права.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001



86 Інкорпорація є зовнішнім опрацюванням законодавства шляхом об'єднання

нормативно-правових актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку без зміни змісту.



Характерні ознаки інкорпорації:

  1. при опрацюванні нормативно-правові акти об'єднують у алфавітному, хронологічному,
    предметному порядку, що робить можливим їх зовнішню упорядкованість;

  2. зміст нормативно-правових актів, що включаються до ін корпоративних збірників чи
    зібрань законодавства, не змінюється.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

87 12. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.

12.1. Поняття реалізації норм міжнародного права



Реалізація норм міжнародного права є втіленням в життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб'єктів міжнародного права, їх діяльність по практичному здійсненню міжнародно-правових нормативних розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб'єктів міжнародного права.

В механізмі міжнародно-правового регулювання реалізація норм міжнародного права є окремою стадією: втілення прав і обов'язків суб'єкта в його поведінку. Саме на цій стадії з'ясовується чи досяг міжнародний правотворець бажаного результату. Реалізація норм МП склалася в підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання.

12.2. Форми і способи реалізації норм міжнародного права.

Увага до цього питання була прикута з 1954 року, після проведення першої наукової дискусії по з'ясуванню сутності застосування правових норм. Під час дискусії було встановлено, що дотримання, застосування, виконання і використання є окремі форми реалізації суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, норм міжнародного права в цілому.



Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:

а) через правовідносини;

б) поза правовідносинами.

Така реалізація здійснюється двома шляхами:

а) через дію;

б) утриманням від дії суб'єктом права.

Існує чотири способи реалізації розпоряджень міжнародно-правових норм в суспільне бажані результати:

виконання, використання, дотримання, застосування.

Існують деякі юридичне необхідні обмеження щодо способів норм міжнародного права різними суб'єктами МП. В силу того місця, яке займає держава серед суб'єктів міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями інших суб'єктів.

Застосування права - це державно-владна реалізація. За волею держави або уповноваженого на те органу держави, цей спосіб реалізації норми міжнародного права може

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

бути застосований навіть до виникнення міжнародних правовідносин. Застосування норм міжнародного права не має свого постійного місця в механізмі міжнародно-правового регулювання. Застосування в міжнародному праві може також здійснюватися за попередньою домовленістю держав і на випадок правопорушення.

Застосування норм міжнародного права можуть здійснювати міжнародні органи (Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні суди і арбітражі, Рада Безпеки ООН) в силу повноважень, наданих їм державами. Отже, застосування норми міжнародного права не є простою дією, воно вимагає вияснення фактичних обставин правопорушення, їх оцінки, встановлення норм, які можуть бути застосовані, визначення сфери дії таких норм і співставлення їх з конкретною поведінкою (чи відсутністю такої) суб'єкта міжнародного права, вияснення змісту відповідної норми, можливостей і способів її застосування до встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо.



Дотримання норм міжнародного права полягає в утриманні від дій, заборонених міжнародно-правовим актом. Це виконання нормативних розпоряджень забороняючого характеру, реалізація норм заборони. Міжнародно-правові норми можуть реалізовуватися шляхом дотримання лише в юридичне передбачених випадках, інакше суб'єкт правовідносин своїм утриманням від певних дій може порушити норму, її правове розпорядження.

Часто реалізація норм міжнародного права способом дотримання відбувається зовні не помітно. Відсутність дії з боку суб'єктів свідчить, що вони втілюють норму в життя (невтручання у внутрішні справи держави, нерозповсюдження ядерної зброї, відмова від виробництва ядерних компонентів, припинення співробітництва з державою-порушницею в умовах оголошення блокади тощо).

Суб'єктами дотримання, виконання і використання норм міжнародного права є всі суб'єкти міжнародного права без винятку.

Виконання норм міжнародного права передбачає активну дію суб'єкта по реалізації нормативних зобов'язань. При виконанні суб'єкти міжнародних правовідносин зобов'язані своїми діями цілеспрямовано здійснювати нормативні розпорядження і тим самим сприяти добросовісній реалізації права. Виконання завжди супроводжується активними діями суб'єкта міжнародних правовідносин, тому нормативно-правове розпорядження більш ретельно регламентує поведінку суб'єктів, ніж при дотриманні. Виконання характеризується конкретними зобов'язаннями і визначеними діями. Такі норми переважають в міжнародному гуманітарному праві, в сфері визначення прав людини, співробітництва в боротьбі зі злочинністю, визначення статусу території тощо.

Активна дія суб'єкта правовідносин характерна і для реалізації норм міжнародного права способом використання. Йдеться про реалізацію суб'єктивних юридичних права, можливостей,

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

89 наданих нормою міжнародного права. При використанні суб'єкт міжнародних правовідносин

сам вибирає варіант поведінки під час реалізації юридичне визначених можливостей.

Використання характерне для норм, що встановлюють правосильність суб'єкта міжнародного права. Це, як правило, диспозитивні норми міжнародного права.

В кожного способу є свої труднощі. При виконанні і дотриманні норм міжнародного права не завжди добросовісно діють суб'єкти, часто важко встановити міру відповідальності, не спрацьовують санкції. При використанні норм суб'єкти переходять за межі і без того широко передбачених варіантів поведінки, діють всупереч цілям договору тощо.

Реалізація норм міжнародного права має організаційно-правові механізми забезпечення на міжнародному і внутрішньодержавному рівні, які доповнюють один одного.

12.3. Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права

В міжнародно-правовому механізм реалізації норм міжнародного права виділяють два компоненти:

а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;

б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.
Нормативно-правовий компонент є міжнародно-правовою основою реалізації норм

міжнародного права. Завдання нормативно-правового компоненту:

а) визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх
відповідних дій (правозабезпечення);

б) з'ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування і основних параметрів можливої


дії (тлумачення);

в) нормативне забезпечення обробки інформації, яка визначає поведінку суб'єкта


реалізації (міжнародний контроль);

г) нормативне забезпечення індивідуальних або колективних дій суб'єктів по реалізації


норм міжнародного права (правозастосування).

Визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій може мати прогнозований і кінцевий характер. Держави можуть вдатися до тимчасового нормативного забезпечення реалізації, з метою з'ясування ефективності норм, тобто чи можна їх прийняти остаточно.

Кінцева нормотворчість повністю забезпечує правовий механізм реалізації норм МП. Відбувається одночасно з прийняттям основних норм міжнародного права або процесі їх реалізації, коли встановлюються прогалини в нормативному забезпеченні реалізації норм МП.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

90

Важливу місце в забезпеченні реалізації норм міжнародного права займає міжнародно-правове тлумачення. Розрізняють два основних види тлумачення: офіційне (має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення поділяють на:

а) автентичне (встановлюється сторонами договору);

б) судове або казуальне (дається на прохання сторін договору міжнародними судовими
органами).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів виділяє основні і додаткові об'єкти тлумачення. До основного об'єкту тлумачення відноситься міжнародний договір і його додатки, угоди та інші документи прийняті в зв'язку з укладенням основного договору. До об'єкту додаткового тлумачення відносяться підготовчі матеріали основного договору і обставини його укладення.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка