Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права для студентів III курсу відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка8/15
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2.35 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

При об'єднанні двох або більше держав, державний борг переходить до такої держави-наступниці.



Особливий режим мають нові незалежні держави - ніякий борг держави-попередника не переходить до нової держави. У разі укладання угоди між державою-кредитором і новою незалежною державою має бути враховувало зв'язок між державним боргом держави-попередниці, пов'язаним із його діяльністю на території, що є об'єктом правонаступництва держав, і майном, правами й інтересами, що переходять до нової незалежної держави. Така угода не повинна завдавати збитку принципу невід'ємного суверенітету кожного народу над його багатствами і природними ресурсами. Здійснення такої угоди не може підривати основи економічного добробуту нової незалежної держави.

9.6. Врегулювання проблем правонаступництва в зв'язку з припиненням існування СРСР. Правонаступництво України

В основу правонаступництва нових держав, які утворилися в результаті розпаду СРСР, покладено принципи міжнародного права та положення Віденської Конвенції 1983 р. Правонаступництво новоутворених держав відбувалося шляхом укладання угоди між ними. Безпосередньо процес правонаступництва врегульовано в:


  1. Мінській угоді, підписаній Росією, Україною і Білорусією про створення Співдружності
    Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., де проголошено те, що СРСР «як суб'єкт міжнародного
    права більше не існує».

  2. Алма-Атинській Декларації країн СНД від 21 грудня 1991 р., яка закріплює, що «З
    утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік
    припиняє своє існування». Держави-учасниці СНД гарантують «виконання міжнародних
    зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього Союзу РСР».

3. Постанові Ради голів держав СНД від 21 грудня 1991 р., де визначено, що Росія
продовжить членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки, а також в
інших міжнародних організаціях. У Постанові відзначається також, що Республіка Бєларусь,
РРФСР, Україна підтримають інші держави СНД у вирішенні питання їх повноправного членства
в ООН і інших міжнародних організаціях.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

71

4. Меморандумі про порозуміння з питань правонаступництва щодо договорів



колишнього Союзу РСР від 6 червня 1992 р., де вирішено питання правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу РСР, які мають взаємний інтерес. Питання про участь у цих договорах вирішується відповідно до принципів і норм міжнародного права кожною державою-учасницею самостійно, у залежності від специфіки конкретного випадку, характеру й змісту того або іншого договору.

Меморандум встановив, що держави-правонаступниці СРСР підтвердили свою участь у договорах колишнього Союзу РСР, які стосуються інтересів двох і більше держав-учасниць Співдружності стосовно їх території із урахуванням їх національних інтересів. Такими договорами є договори про нерозповсюдження різних видів озброєнь, договори щодо роззброєння та щодо кордонів.

Відповідно до положень Віденської конвенції 1978 р., правонаступництво держав не торкається встановлених договором кордонів. Виходячи з цього держави-наступниці повинні підтвердити межі своєї території з третіми державами, або фіксувати їх наступними договорами з прикордонними державами.

Україна вирішила питання кордонів згідно з нормами міжнародного права і визнала державним кордоном України кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова.

При вирішенні питання про правонаступництво щодо двосторонніх міжнародних договорів в результаті обміну нотами було укладено угоду між Україною і США від 10 травня 1995 р., в якій йдеться про те, що у всьому, що стосується двосторонніх угод, укладених між: ними "відправною точкою" є ст. 34 Віденської конвенції 1978 р. У результаті договірного розгляду цього питання двома сторонами було вирішено, що деякі договори застаріли, інші не можуть бути застосовні, а треті, зазначені в Додатку до ноти, розглядаються як чинні.


  1. Договорі про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу
    РСР від 4 грудня 1991 р., де держави - правонаступниці СРСР домовилися про те, що частка
    кожного з них у загальній сумі боргу та активів визначається з урахуванням виробленого
    національного прибутку, експорту, імпорту та чисельності населення

  2. ЗО грудня 1991 р. країни СНД уклали багатосторонню Угоду Про майно колишнього
    Союзу РСР за кордоном.

  3. 23 червня 1992 р., набрала чинності з моменту підписання Угода між Україною та
    Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин, у статті 13-ї якої
    передбачено передати Україні у власність частину майна колишнього СРСР за кордоном для
    дипломатичних та консульських потреб.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

72

8. 6 липня 1992 р. країнами-учасницями СНД підписано Угоду про розподіл усієї



власності Союзу РСР закордоном, де в ст.1 підтверджено зафіксовані в Угоді 1991 р. частки країн СНД. Відповідно до ст. 2 Угоди зазначені частки поширюються не лише на нерухому власність, яка перебуває в користуванні дипломатичними, консульськими й іншими представництвами колишнього Союзу РСР, і рухомість, пов'язану з обслуговуванням цих представництв, але також на усі види інфраструктур і прибутків від їх експлуатації; прибутки від реалізації усіх різновидів власності, що належали колишньому Союзу РСР за кордоном; власність і прибутки від діяльності СРСР, а також юридичних осіб, які знаходилися під його юрисдикцією або контролем; а також на всі інші види власності колишнього Союзу РСР закордоном. Кожна сторона-учасник Угоди 1992 р. має право на самостійне володіння, користування і розпорядження належною, фіксованою часткою, яка відійшла до неї від усієї власності колишнього СРСР, а також правом її виділення в натурі.

9. 2 серпня 1992 р. набрала чинності Угода між Урядом України та Урядом Російської


Федерації про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР, у якій ще раз було
закріплено право власності України на частку нерухомого майна обсягом 16,37 %, а також
визначені механізми і поетапність її передачі.

  1. 9 березня 1992 р. було створено, а 9 жовтня 1992 р. глави держав СНД ухвалили
    рішення про зупинення роботи Комісії у розгляді комплексу питань, пов'язаних з
    правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього Союзу РСР у п. 2 якого передбачалося,
    що питання, пов'язані з правонаступництвом щодо боргів і активів колишнього СРСР будуть
    вирішуватись на двосторонніх засадах.

  2. 9 грудня 1994 р. було підписано "Угоду між Україною і Російською Федерацією про
    врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього Союзу
    РСР" за схемою «нульового варіанту».

У ст. З Угоди зазначалося, що «Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов'язання по виплаті частки України в зовнішньому державному боргу колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». Ст.4 визначала, що «Для виплати частини зовнішнього боргу, закріпленого за Україною, Україна передає, а Російська Федерація приймає частку України в активах колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». З моменту набрання Угодою чинності всі зазначені питання між Договірними Сторонами є цілком урегульованими.

На сьогоднішній день Верховна Рада України не ратифікувала Угоду у зв'язку з тим, що Російською стороною не надано повної інформації стосовно боргів та активів колишнього СРСР, що не дозволяє визначити реальну частку активів та боргів, які б мали належати Україні згідно досягнутих домовленостей.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

73 13. Правонаступництво країн СНД щодо державних архівів СРСР відбувалося

відповідно до норм міжнародного звичаєвого права і ст.31 Віденської конвенції 1983 р., що відображено в положеннях Угоди про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р. Сторони визнали цілість і неподільність архівів Російської Імперії і СРСР, що знаходяться за межами їх територій. Учасники взаємно визнали перехід під їх юрисдикцію архівів СРСР, які знаходяться на їх території. Учасники Угоди зобов'язалися забезпечувати відповідно зі своїм законодавством доступ дослідників до архівів і визнавати на своїх територіях юридичну силу довідок, виданих державними архівними закладами країн СНД.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

74 10. МІЖНАРОДНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ

10.1. Поняття міжнародної правосвідомості

Міжнародна правосвідомість - це сукупність поглядів, уявлень, ідей учасників міжнародних відносин щодо сутності необхідних міжнародного права, міжнародної законності і міжнародного правопорядку.

Явище міжнародної правосвідомості характерне для всіх етапів розвитку міжнародного права.



Суттєве значення для становлення міжнародно-правової свідомості мало виникнення держав - з'явилась потреба в особливій регламентації відносин між ними. Цю потребу було реалізовано завдяки міжнародно-правової свідомості, яка склалася на основі налагодження матеріальних відносин між державами як обмін речей.

Не одночасна поява "міжнародної правосвідомості" і "міжнародного права" має значення для розуміння сутності міжнародної правосвідомості. На ранньому етапі розвитку суспільства, а також в періоди соціальних катаклізмів місце правових норм займала правосвідомість. Тобто конкретні ситуації вирішувались владами виходячи з їх уяви про правомірне і протиправне.

Міжнародна правосвідомість, будучи формою суспільної свідомості, разом з тим не входить в поняття міжнародного права як системи правових норм.

10.2. Суб'єкти міжнародно-правової свідомості




СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ


ПЕРЕСІЧНІ ГРОМАДЯНИ


КОРІННІ НАРОДИ


НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ


ВЧЕШ

МАЛІ СОЦІАЛЬНІ

ГРУПИ НАЦІЇ, НАРОДИ

СУБ'ЄКТИ

МІЖНАРОДНОЇ

ПРАВОСВ1МОСТІ


Для становлення і розвитку міжнародної правосвідомості найвище значення має відповідна діяльність вчених, а особливо діячів науки міжнародного права.

Порівняно низько оцінюється міжнародна правосвідомість політичних діячів. Правлячі кола держав не приділяють належної уваги розвитку міжнародно-правової свідомості населення.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001



75 Бісмарк: "Я дію і я переконаний, що я завжди знайду професора міжнародного права, який

виправдає мої дії."

Рівень міжнародно-правової свідомості населення достатньо низький, але масова міжнародно-правова свідомість росте. В певні історичні періоди вона відігравала важливу роль:

- рух за заборону випробувань ядерної зброї, хімічної і бактеріологічної війни; протести щодо війни у В 'єтнамі і Афганістані; протести проти введення військ в Чехословаччину в 1968 р. та інш.

Роль носіїв масової міжнародно-правової свідомості визначається в Підсумковому документі Віденської зустрічі НБСЄ 1989 р. Документ особливо виділяє необхідність міжнародних контактів викладачів, вчених, журналістів та ін.

Значного результату в розвитку міжнародно-правової свідомості досягли такі малі соціальні групи, як об'єднання колишніх в'язнів гітлерівських концтаборів, інші громадські організації. Вони добилися перелому в правосвідомості широкої громадськості європейських країн, виступивши за європейську інтеграцію, за європейську Хартію прав людини. Під тиском масових організацій Європейські держави уклали Європейську конвенцію про захист прав і свобод людини, створили Європейський суд з прав людини.

Внесок в розвиток міжнародної правосвідомості зробили національні меншини, корінні народи. Вироблення проекту Декларації прав корінних народів в Підкомісії по попередженню дискримінації і захисту меншин відбулося завдяки зусиллям представників корінних народів шляхом втілення в положення Декларації їх розуміння відповідних міжнародно-правових положень.

Організації, об'єднання, міжнародні рухи називають виразниками міжнародної правосвідомості. Вони здатні самостійно здійснювати функції суб'єкта міжнародної правосвідомості та їх ідеї все частіше втілюються у відповідні міжнародно-правові документи.

Суб'єктами міжнародної правосвідомості є також суб'єкти міжнародного права: держави, міждержавні об'єднання та ін. Міжнародно-правова свідомість таких суб'єктів може бути:


  1. загальною (носій - співдружність держав);

  2. індивідуальною (носій - окрема держава);

  3. асоціативну міжнародну правосвідомість (носій - міждержавна організація).

10.3. Структура міжнародно-правової свідомості

Міжнародна правосвідомість складається з:

а) міжнародно-правової психології і

б) міжнародно-правової ідеології.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

76 Є також точка зору, що міжнародно-правова культура є третім складовим компонентом

міжнародної правосвідомості.

Складовими міжнародно-правової психології є традиції, звичаї, уявлення, почуття тощо. Вони мають відношення більше внутрішньодержавної сфери.

До міжнародно-правової ідеології входять міжнародно-правові ідеї, концепції і теорії конкретного суб'єкта міжнародної правосвідомості. Міжнародно-правова ідеологія розвивається паралельно з міжнародним правом. На міжнародно-правову свідомість здійснює вплив міжнародно-правова ідеологія. Міжнародно-правову ідеологію на відміну від правосвідомості можна заборонити правовим актом (заборона нацистської ідеології, расистської ідеології).

Міжнародна правосвідомість змінюється лише через зміну своїх складових.

10.4. Функції міжнародної правосвідомості



Міжнародна правосвідомість здійснює три основні функції:

а) пізнавальну;

б) оціночну;

в) регулятивну.



Пізнавальна функція суб'єктів міжнародної правосвідомості проявляється в з'ясуванні особливостей існуючих міжнародних відносин та виявленні можливостей для встановлення нових відносин, які регулюються міжнародним правом або містять прогалину в міжнародному праві. Завдяки пізнавальній функції міжнародної правосвідомості встановлюються рамки можливого міжнародно-правового впливу на міжнародні відносини.

Оціночна функція міжнародно-правової свідомості дозволяє на основі зібраних фактів зробити їх правову оцінку. Виробляється судження щодо відповідності певних фактів, подій міжнародному праву, міжнародній законності, прогнозується їх можливий вплив на міжнародний правопорядок.

Реалізація цієї функції дозволяє встановити практичну користь діючої норми міжнародного права, відображення нових потреб і інтересів суб'єкту міжнародного права.

Якщо ідеальна модель норми розходиться з діючою або така норма відсутня, міжнародно-правова оцінка породжує в правосвідомості мотив.

Міжнародно-правовий мотив узгоджується з вираженими в правосвідомості потребами, інтересами суб'єкта міжнародного права та породжує певну ціль (наприклад: підтримання миру і безпеки, розвиток дружніх відносин, співробітництво у вирішенні проблем міжнародного економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, сприяння розвитку поваги до прав людини і основних свобод).



© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

77 Цілі міжнародної правосвідомості фіксують прогалини в міжнародному праві та

формують міжнародно-правову волю окремого суб'єкта міжнародного права. Волю може бути втілено в конкретну норму міжнародного права.

Міжнародна правосвідомість проявляється на передправотворчій і правотворчій стадії. Регулятивна функція міжнародної правосвідомості складається у корегуванні дій суб'єктів міжнародного права на правотворчій стадії. На цій стадії міжнародна правосвідомість виявляє найбільш ефективні засоби втілення правової ідеї в норму міжнародного права.

Реалізація норм міжнародного права також залежить від рівня міжнародно-правової свідомості. Завдяки регулятивній функції міжнародної правосвідомості суб'єкти міжнародного права виконують відповідні правові вимоги.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

78 11. МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

11.1. Сутність міжнародного правотворчого процесу



Міжнародна пуавотвоучість є активно-творчою діяльністю суб'єктів міжнародного права по формуванню правової норми шляхом узгодження державних інтересів, позицій. Держава - головний суб'єкт правотворчого процесу.

Основний шлях створення норм міжнародного права - досягнення угоди між суб'єктами міжнародного права. В сфері міждержавних відносин немає спеціалізованого нормотворчого органу. Самі суб'єкти здійснюють правотворчі функції. Сформована державна воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з іншими державами.

Процесу міжнародно-правового нормотворення характерні дві стадії:

а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (в першу чергу держав) щодо


змісту правил поведінки;

б) досягнення згоди стосовно визнання цих правил поведінки в якості норм міжнародного


права.

Правотворчім стадіям передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб і інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах:

а) власного бачення механізму вирішення проблеми;

б) прогнозу перспективи її впорядкованого розвитку;

в) можливості використання потенціалу інших держав у вирішенні вказаної проблеми.
Міжнародна правотворчість починається з договірної ініціативи, яка може здійснюватися

у формі запропонування проекту угоди. Міжнародна договірна ініціатива може мати наслідки лише в тому випадку, коли вона поступила від суб'єкта міжнародного права, в першу чергу держави, безпосередньо або органу повноважного від його імені виступати з договірними ініціативами.

До органів, які можуть виступити від імені держави з договірною ініціативою, відносяться спеціалізовані і неспеціалізовані органи зовнішніх зносин. З ініціативою укладення міжнародних договорів можуть виступати інші органи, громадські організації і навіть фізичні особи. Проте вони не можуть представляти державу в галузі зовнішніх зносин, а тому така ініціатива не породжує для держав зобов'язань, які ініціатива міжнародних неурядових організацій.

Безпосереднє створення норм міжнародного права розпочинається з процесу узгодження позицій суб'єктів міжнародного права щодо можливого варіанту норми. Чим більший інтерес держави в новій нормі міжнародного права і чим більша різниця в її позиції з контрагентами, тим більший арсенал поступок, компромісів і допоміжних варіантів буде задіяний в ході узгодження

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

79 позицій. Держава зацікавлена в кінцевому результаті повинна мати не тільки обґрунтовану

позицію, а й попередньо визначитись, на які компроміси вона готова піти для досягнення мети. Процес узгодження позицій за своєю суттю є виробленням прийнятного проекту норми права. Прийнятність визначається збалансованістю прав і обов'язків учасників угоди.

Дві стадії міжнародного нормотворчого процесу за часом можуть співпадати, а можуть мати суттєвий розрив інколи до років.

Одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої у разі, якщо:


  1. Акти міжнародних організацій і конференцій приймаються голосуванням або
    консенсусом та держави погодились визнати за ними юридичну силу.

  2. Міжнародно-правові акти набирають сили з моменту їх підписання.

Розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу закономірний, у разі вступу міжнародно-правового акту в силу на умовах: - ратифікації,

підписання певною кількістю сторін чи певними учасниками, настання певної події чи ситуації тощо.

Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних організацій складають їх установчі акти і правила процедури головних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій різноманітна. Вона може:

а) виступити з договірною ініціативою,

б) запропонувати проект міжнародно-правового акту,

в) скликати дипломатичну конференцію для його обговорення,

г) провести його узгодження в рамках власних органів,

д) стимулювати держави до визнання виробленого міжнародно-правового акту юридичне
обов'язковим,

е) здійснювати функцію реєстратора і депозитарія,

є) з допомогою держав готовити офіційні тексти різними мовами,

ж) мати повноваження тлумачення, перегляду акту тощо.

Міжнародні організації можуть також виконувати допоміжні правотворчі функції при виробленні норм міжнародного права іншими суб'єктами. Таку нормотворчу функцію називають квазінормотворчою.

Стосовно традиційних звичаїв, які історично склалися і функціонують завдання міжнародного нормотворчого процесу - привести їх у відповідність з новими міжнародними реаліями. Ті ж звичаї, які формуються в порівняно нетривалий час, утворюються в порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході якого виробляються відповідні міжнародно-правові акти.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

80 Певний вплив на міжнародний правотворчий процес продовжують здійснювати

міжнародно-правові доктрини, резолюції громадських організацій і наукових установ, думки відомих державних і політичних діячів.

11.2. Принципи міжнародного правотворчого процесу

Міжнародний правотворчий процес детально врегульований сучасним міжнародним правом. Серед чисельних норм особливу роль в стабілізації міжнародного правотворчого процесу грають принципи правотворчої діяльності. Вони фіксуються як в нормах міжнародного права, так і в основних актах національного законодавства, їх мета - уникнути колізій в правотворчій діяльності, підвищити ефективність вироблення нових норм міжнародного права.

Принципи міжнародної правотворчої діяльності поділяють на дві основні групи:

ті, що забезпечують політико-правову сторону міжнародного правотворчого процесу;

ті, що удосконалюють його технічно-управлінську сторону.

Такий поділ має суттєві недоліки. Багато політико-правових принципів може бути віднесено і до принципів управління (для права це закономірно) і навпаки. Класифікація лише підкреслити двоєдине завдання принципів міжнародної правотворчої діяльності:

а) показати основні вимоги, які неминуче повинні дотримуватися при забезпеченні

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка