Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права для студентів III курсу відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка7/15
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

В сучасній науці міжнародного права переважно негативне ставлення до визнання ТНК суб'єктами міжнародного права. Одиниці прихильників такої правосуб'єктності висловлюють скоріше побажання, ніж наукові доведення.

ТНК дійсно не підпадають під контроль жодної правової системи. Для регулювання їх діяльності потрібно заключали договори між корпораціями і державами, але ці договори є виключно міжнародними приватно-правовими контрактами.

Отже висновок може бути лише один: транснаціональні компанії не є суб'єкти міжнародного права.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

61

8. ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ 8.1. Поняття визнання



Інститут визнання — це сукупність міжнародно-правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з виходом на міжнародну арену нових суб'єктів міжнародного права.

В міжнародному праві постійно з'являються нові, припиняють або продовжують своє існування в зміненому вигляді вже існуючі суб'єкти міжнародного права, або з'являються утворення, які претендують на статус суб'єктів в майбутньому.

Міжнародне визнання має політичний і правовий характер. Політичний аспект визнання -це заява вищих органів держав про бажання встановити з державою, яка визнається, дипломатичних взаємин. Визнання, утримання або відмова у визнанні мають взаємні правові наслідки.

Універсального міжнародного документа, який би регулював процес визнання нових утворень не існує. Інститут визнання базується на звичаєвих нормах:



  1. не може бути обов'язку визнання;

  2. існує загальне право на визнання;

  3. загальновизнаним є право на вмотивовану відмову у визнанні.
    За формою визнання може бути:




  1. ае ]иге - офіційне, остаточне і повне визнання. Випливає з певної заяви, яка формується в
    офіційних актах, або з факту, який наочно означає намір визнати (встановлення офіційних
    міжнародних відносин). Зумовлює стабілізацію політичних і економічних стосунків, обмін
    дипломатичними представництвами вищого класу, визнання компетенції адмінистративної та
    судової влади визнаної держави, визнання її імунітету від юрисдикції держави, яка визнає).

  2. ае^асіо — визнання офіційне, але недостатнє, тимчасове й іноді зумовлене. Правові наслідки -
    не зобов'язує встановити дипломатичні стосункі, проте може спричинити встановлення
    консульських відносин.

  3. асі Нос. - неофіційне одноразове визнання для здійснення конкретних дій: налагодження
    контактів між дипломатами чи політиками, проведення мирних переговорів, підготовки
    мирних угод.

За способом здійснення визнання:

  1. наочно засвідчене — це офіційна заява або нота про визнання нового утворення сіє .]иге, або
    повідомлення про бажання налагодити дипломатичні стосунки з новою державою.;

  2. визнання що припускається (мовчазне визнання) - формальне налагодження дипломатичних
    стосунків (офіційні поздоровлення, декларація про нейтралітет при визнанні стану війни між
    державами; надання екзекватури консульському представникові тощо).

Типи визнання:

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

62

- визнання у традиційному розумінні;



попереднє визнання - здійснене до виконання визначених міжнародних-правових

вимог;


зумовлене визнання - надання визнання залежить від виконання певних умов;

колективне визнання; невизнання.

Визнання здійснюється компетентним органом держави. Надане визнання вже не відкликається, а у випадку докорінної зміни обставин його вилучення є автоматичним.

Припускається заява, або інші дії існуючого суб'єкта міжнародного права, які констатують факт політичного та правового існування нового утворення:

- держави,

уряду, що здобув владу неконституційним шляхом, національно-визвольного руху, міжнародної організації.

8.2. Визнання держав

Нові держави утворюються в наслідок: об'єднання однієї держави з іншою,

відокремленням частини або частин держави, які утворюють нові держави, поділ держави на декілька самостійних держав з припиненням існування попередньої.



В міжнародному праві існують дві теорії визнання держав - конститутивна і декларативна.

Конститутивна теорія: "політичний акт визнання є попередньою умовою існування юридичних прав нової держави". Саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну правосуб'єктність. Визнання нової держави, яка додержує умов державності, має бути правовим обов'язком. Таке визнання може мати виключно правові наслідки.

Декларативна теорія: "визнання є лише декларацією, що констатує існуючий факт виникнення нового суб'єкта міжнародного права. Держава здобуває міжнародну правосуб'єктність внаслідок юридичного факту утворення, незалежно від визнання."

Арбітражна комісія, створена Міжнародною Конференцією по Югославії в 1991 р., проголосила, що «існування або зникнення держави є питанням факту», «результати визнання іншими державами є суто декларативними».

Визнання нових держав пов'язують з наявністю певних елементів державності:

- населення,

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

63 території,

політичної організації влади.

Європейське Співтовариство ухвалило Декларацію «Керівні принципи визнання нових держав у Східній Європі і Радянському Союзі», в якій міститься перелік вимог до держав, які визнаються.

Визнання держав забезпечує стабільні політичні й економічні стосунки і ефективне здійснення прав, що випливають із прав і обов'язків міжнародної правосуб'єктності.

8.3. Визнання урядів

Значення і правові наслідки визнання нового уряду відрізняються від визнання нової держави. Визнання уряду надає йому можливість репрезентувати державу в міжнародних відносинах.

Питання визнання уряду виникає лише в тому випадку, коли уряд здобуває владу іншим, аніж визначено в національному законодавстві, шляхом. В міжнародному праві існують такі доктрини щодо визнання урядів:

1. Доктрина законності: уряд, який приходить до влади в країні, є законним не в зв'язку з
керуванням у країні де-факто, а в зв'язку з тим, чи відповідає його з'ява встановленому в такій
державі правопорядку та конституційним нормам.


  1. Доктрина Товару: невизнання урядів, які прийшли до влади шляхом державного
    перевороту, доки такий уряд не буде визнаний населенням своєї країни.

  2. Доктрина Естрада: визнання нового уряду не потребує особливого акту з боку інших
    країн. Із виникненням нового уряду перед учасниками світового співтовариства повстає лише
    питання щодо вступу з таким урядом у дипломатичні зносини.

4. Доктрина «ефективного контролю»: ефективний контроль нового уряду над
територією держави є основною вимогою у вирішенні проблеми його визнання.

В міжнародному праві також існує питання щодо визнання урядів у вигнанні. Таке визнання може бути лише в двох випадках:



  1. Коли керівники уряду або кабінети в повному складі тимчасово покинули національну
    територію внаслідок кризи.

  2. Коли одночасно з існуючим законним урядом держави формується новий уряд на тій
    же державній території або за кордоном. Означені новоутворення за певних обставин можуть
    бути визнані як уряди в майбутньому, але під час існування законного уряду, який здійснює
    ефективний контроль на всій території або більшої її частини, такі дії є втручанням у внутрішні
    справи держави.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

64 8.4. Інші види визнання

До інших видів визнання належить:

визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони».

Під час боротьби за державну незалежність або під час іноземної окупації нація створює органи національно-визвольного руху, які можуть бути визнаними іншими державами. Таке визнання забезпечує для них певні юридичні наслідки.

Цей вид визнання набув поширення в період ліквідації колоніальної системи у 60-70 роки XX сторіччя. Національно-визвольні рухи визнавались державами і міжурядовими організаціями (ООН, ОАЄ), які надавали їм статус спостерігачів.

Особливість полягає в тому, що по суті визнання надається організації, яка очолює НВР. Головний юридичний наслідок визнання - визнається статус законного представника такої організації з певним обсягом міжнародної правосуб'єктності:

можливість вступати у взаємини з державами і міжнародними організаціями; укладати або приєднуватися до певних міжнародних угод; брати участь у роботі міжнародних організацій. Визнання «воюючої сторони» можливе, якщо вона відповідає таким умовам:

у межах території однієї держави починаються явні і чітко визначені військові сутички між її збройними силами й іншими збройними групами; воююча сторона контролює істотну частину території;

воюючу сторону складають організовані групи, які здійснюють військові дії відповідно до норм міжнародного гуманітарного права;

наявність об'єктивних обставин, які змушують державу, що визнає визначити своє ставлення до учасників конфлікту.

Якщо конфлікт не стосується інтересів третьої держави, то визнання такого утворення є втручанням у внутрішні справи держави.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

65 9. ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ

9.1. Поняття правонаступництва

Правонаступництво держав означає перехід прав і обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави або її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою у несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки таких територій.

В правонаступництві беруть участь дві сторони:

держава-попередниця, яку було змінено іншою державою у випадку правонаступництва держав; держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав.

Правонаступництво держав не повинно порушувати права третіх країн, які мають з ними договірні стосунки.

Підставами правонаступництва держав є: об'єднання держав, поділ держави, відділення від держави частини території, передача частини території однієї держави іншій, деколонізація, соціальні революції.

Об'єктом дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність в країні і закордоном, міжнародні угоди, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, який припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях, тощо

Питання про Правонаступництво держави не виникає при зміні уряду, незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. В зазначених випадках держава продовжує бути пов'язаною своїми правами й обов'язками відповідно до міжнародного права. Така заміна не порушує безперервності існування держави, на чому базується принцип безперервності держави.

Тривалий час міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося небажанням держав пов'язувати себе чіткими договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав діє таким чином і зараз.

Основні питання правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних міжнародних угодах під егідою ООН:

Віденською конвенцією про Правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.; Віденською конвенцією про Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. (не вступила в дію), її норми застосовуються як кодифіковані звичаєві норми.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

66

9.2. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів



Основні питання правонаступництва держав щодо договорів врегульовано у Віденській конвенції про Правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Конвенцією передбачено, що її положення регулюють питання правонаступництва щодо угод між державами, але й між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

Загальним принципом інституту правонаступництва держав є принцип непорушності кордонів. У ст.Н Віденська конвенція закріпила норму міжнародного звичаєвого права, відповідно до якої Правонаступництво держав не стосується кордонів і договірних прав та зобов'язань стосовно їх режимів.

Одна або декілька держав-правонаступниць не мають права змінювати кордони, встановлені міжнародними договорами між державою або державами-попередницею та третіми країнами. Тобто, встановлені в договірному порядку державні кордони при правонаступництві держав можуть бути переглянуті лише за згодою зацікавлених сторін.

Правонаступництво держав не охоплює зобов'язань і прав щодо використання будь-якої території або обмежень щодо користування нею на користь будь-якої іноземної держави, груп держав або всіх держав, якщо така територія вважається невід'ємною частиною території держави-попередниці.

У даному випадку закріплено норму інституту міжнародних сервітутів у частині визначення права держави щодо частини іноземної території або визначені зобов'язання територіального суверенна перед іноземними державами щодо частини своєї території нерозривно пов'язані з цією територією і за зміни її належності автоматично переходять на нового територіального суверена. Прикладами таких територій можуть бути демілітаризовані і нейтралізовані зони, території, здані в оренду іноземній державі (міжнародна оренда), території, на яких здійснюється договірне право вільного транзиту. У відповідності зі ст. 12. п.З положення цієї статті не застосовуються до договірних зобов'язань держави-попередника, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, які є об'єктом правонаступництва держав.

Згідно з нормами міжнародного звичаєвого права Правонаступництво держав не поширюється автоматично на договори, які мають переважно політичний характер і визначену політичну окрасу (союзницькі договори, договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, договори про нейтралітет).

При переході частини території від однієї держави до іншої, діє принцип рухомості договірних кордонів. Тобто, угоди держави-попередниці втрачають свою силу на переданій території і на ній починають діяти угоди держави, до якої ця територія перейшла. Винятком є випадки, в яких застосування даних угод щодо території, яка перейшла, несумісне з їх об'єктом і метою або докорінно змінило б умови його дії (ст.15 Віденської конвенції 1978 р.), наприклад, у

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

67 випадку цесії - передачі частини однієї держави другій на підставі міжнародного договору або

в результаті обміну на договірних засадах частинами території.

При об'єднанні держав їх угоди зберігають чинність, але застосовуються лише відносно тієї частини території держави-наступниці, щодо якої вони мали чинність на момент правонаступництва. Дія багатосторонньої угоди може бути поширена на всю територію держави-наступниці, якщо вона зробить повідомлення про це і якщо для цього не потрібно буде згоди всіх його учасників. Цим положенням закріплено звичаєву норму.

При відділенні частини або частин території держави й утворенні одної або кількох держав, будь-який договір, що був чинним в момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередника, продовжує зберігати чинність відносно кожної держави-наступниці, яка утворилася в такий спосіб. Договір, який був чинним в момент правонаступництва держав відносно лише тієї частини території держави-попередника, що стала державою-наступницею, зберігає чинність лише стосовно держави-наступниці. Якщо після відділення частини її території держава-попередниця продовжує існування, будь-який договір, що у момент правонаступництва держав був чинним для держави-попередника, продовжує зберігати чинність стосовно її збереженої території. Тобто закріплюється принцип «расіа зшіі: зегуапсіа», який припускає обов'язковість договорів держави-попередниці для новоутворених держав.



Правонаступництво нових незалежних держав. Після Другої світової війни принцип рівноправності і самовизначення народів, закріплений у Статуті ООН, став одним з основних принципів міжнародного права. Це активізувало в 1960 х -1970 х роках процес набуття колоніальними і залежними країнами незалежності.

Нова незалежна держава (Конвенція 1978 р.) - держава-наступниця, територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держави була залежною територією, за міжнародні відношення якої була відповідальна держава-попередник. Загальне правило правонаступництва таких держав щодо договорів відповідно до якого нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником виключно тому, що в момент правонаступництва держави цей договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. У цій нормі закріплено принцип звичаєвого міжнародного права "ІаЬиІа газа", який означає, що нова незалежна держава не пов'язана договорами, укладеними колишніми держава.

Правонаступництво таких держав щодо багатосторонніх угод може здійснюватись шляхом повідомлення про статус цієї держави у якості учасника будь-якого багатостороннього договору, який у момент правонаступництва держав був чинним на території, яка є об'єктом

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

68 правонаступництва. Якщо в договорі існують умови про необхідність згоди всіх інших держав

на приєднання нової держави, то така згода необхідна.

Правонаступництво щодо двосторонніх угод має погоджувальний характер, адже двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею у тому випадку, якщо вони чітко про це домовилися або висловили мовчазну згоду.

9.3. Правонаступництво держав щодо державної власності

Щодо правонаступництва державної власності, архівів і боргів застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській конвенції про Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р_і (не набрала чинності).

Основним засобом регулювання проблем правонаступництва між сторонами за Конвенцією є угода між ними. І лише у випадку, коли така угода відсутня, застосовуються правила Конвенції.

Цеужавна власність держави-попередника, за Конвенцією, є майно, права й інтереси, що на момент правонаступництва держав належали їй, відповідно до внутрішнього права держави-попередника. Міжнародне право не визначає обсяг такої власності, це внутрішня компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності здійснюється без компенсації.

У разі об'єднання держав їх власність переходить до об'єднаної держави.

При передачі частини території держави його нерухома державна власність, що знаходиться на цій території, і рухома державна власність, пов'язана з його діяльністю на цій території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці.

У випадку відділення частини або частин території держави може поставати питання щодо справедливої компенсації між сторонами або це питання регулюється так само як у разі передачі території.

Визначення державної власності в кожній країні має свої особливості. Загальні визначення:


  1. До нерухомої державної власності належать: державні будинки, спорудження,
    підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприємства. У деяких країнах
    також земля, її надра й інші природні ресурси.

  2. До рухомої власності належать залізничний, водяний і повітряний транспорт,
    автомобілі й інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що знаходиться
    в державному керуванні.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

69 При поділі держави й утворенні на її території двох або більше держав-наступниць

нерухома і рухома державна власність держави-попередника переходить до держави-наступниці, на території якої вона знаходиться, а нерухома і рухома державна власність держави-попередника, що знаходиться за кордоном переходить до держав-наступниць у справедливих частках. Передбачається можливість справедливої компенсації.

9.4. Правонаступництво держав щодо державних архівів



Віденська конвенція визначає, що державні архіви держави-попередника є сукупністю документів будь-якої давнини і різновиду, розроблених або придбаних державою-попередником протягом її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем у якості архівів з будь-якою метою.

Основні правила правонаступництва державних архівів такі:

перехід державних архівів відповідно до територіального принципу;

перехід державних архівів відбувається без компенсації;

Правонаступництво держав не торкається архівів третіх держав, які знаходилися на

території держави-попередниці і які належать їй відповідно до внутрішнього права;

зберігання цілості й неушкодженості державних архівів попередником.

При поділі держави, відділенні або передачі частини території держави іншій державі, частина державних архівів держави-попередниці, необхідних для нормального керування цією територією, або яка стосується виключно або головним чином такої території, переходить до держави-наступниці. На прохання держави-наступниці і за рахунок останньої вона може одержати додаткові, пов'язані з інтересами переданої території державні архівні документи.

При об'єднанні держав архіви переходять до новоствореної держави-наступниці.

9.5. Правонаступництво держав щодо державних боргів

Державний борг, за Конвенцією, означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-попередника стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, яке виникло відповідно до міжнародного права.

Наслідками переходу державних боргів є:

припиненні зобов'язань держави-попередниці;

виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці.

Конвенція закріплює принцип відсутності наслідків правонаступництва держав для кредиторів. Правонаступництво не торкається юридичної сили зобов'язань відповідно до

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

70 принципу «расіа тпі зегуапгіа» і переходять як до нових незалежних держав або до держав, які

утворилися внаслідок територіальних змін.

При поділі держав, передачі частини території або відділенні частини території держави і утворенні нових держав, державний борг держави-попередниці переходить до держави-наступниці в справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав і інтересів, що переходять до держави-наступниці в зв'язку з означеним державним боргом.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка