Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права для студентів III курсу відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка3/15
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


Важливою ознакою МПН є те, що більшість із них не має загальнообов'язкового характеру. Група держав не може створити норми для інших держав. Кожна міжнародна угода або звичаєва норма створює об'єктивне право лише для держав, які висловили на те явну або мовчазну згоду.

МПН мають особливу внутрішню структуру: найчастіше вони містять лише диспозицію (правило належної поведінки), рідше - гіпотезу і диспозицію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми - відсутня.

Санкції визначаються самостійним інститутом міжнародного права - інститутом міжнародно-правових санкцій, і застосовуються примусово потерпілими державами індивідуально або колективно стосовно держав правопорушників, або визначаються в конкретних договорах.



Отже, МПН мають такі особливості:

  1. об'єкт регулювання;

  2. метод регулювання;

  3. «погоджувальний», «координаційний» характер МПН;

  4. обов'язковість лише для сторін, які її добровільно визнали;

  5. форма існування - міжнародний договір, звичай, окремі акти міжнародних організацій;

  6. забезпечення реалізації - самими державами або їх об'єднаннями - міжнародними
    організаціями;

  7. структурна особливість - відсутність санкції як структурного елемента норми.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

21 4.2. Види міжнародно-правових норм та їх класифікація

Норми міжнародного права не однорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у сучасній системі міжнародного права породжують потребу їх класифікації. Класифікувати МПН можна за такими критеріями:

1. За місцем в системі:


  • принципи;

  • норми.

2. За сферою дії:

  • універсальні;

  • регіональні;

  • локальні і партикулярні.

3. За юридичною силою:

  • імперативні;

  • диспозитивні;

  • рекомендаційні.

4. За характером нормативного припису:

  • зобов'язуючі;

  • забороняючі;

  • уповноважуючі;

  • відсильні.

5. За функціями в системі:

  • матеріальні;

  • процесуальні

6. За формою і способом утворення:

  • звичаєві;

  • договірні;

  • рішення міжнародних організацій.

7. За строком дії:

  • строкові;

  • безстрокові.

Основними ознаками універсальних норм є глобальна дія, загальнообов'язковість, утворення та скасування міжнародним співтовариством в цілому. Основна форма існування -звичай.

Регіональні норми - це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має регіональній інтерес і які визнаються усіма або більшістю держав відповідного регіону

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

22 Універсальні норми історично створювались на базі регіональних. Разом з тим універсальні

норми сприяють розвитку регіональних. Основна вимога - регіональні угоди або органи та їх діяльність не повинні суперечити цілям та принципам ООН.



Локальні або партикулярні норми регулюють певні галузі міжнародних відносин між обмеженим колом учасників. Можуть мати регіональний характер - між державами певного географічного регіону, частіше за все - між сусідніми державами або нерегіональний характер -між державами, які знаходяться в різних географічних регіонах. Партикулярні норми - це найпоширеніший вид МПН. Основне джерело таких норм - договори, але є також і звичаєві партикулярні норми.

Визначення імперативної норми (]ш со§епз) міститься в ст.53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів: "...імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав в цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, яка має такий же характер".

Будь-який договір є недійсним, якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права. З виникненням нової імперативної норми дія договорів, що суперечать їй, припиняється.

Імперативні регулюють найбільш важливі, загальні відносини міжнародного співтовариства в цілому, їх порушення завдає шкоди всьому міжнародному співтовариству.

Основна частина МПН є диспозитивними. Такі договірні норми юридичне обов'язкові лише для держав, які беруть участь у них. Диспозитивна норма, яка суперечить імперативній є недійсною. Вони припиняють дію та змінюються за взаємної згоди держав, що їх прийняли.

Рекомендаційні норми узгоджують відносини між суб'єктами шляхом визначення бажаної, доцільної моделі поведінки, яку не зобов'язують виконувати. Рекомендаційну норму є двосторонньою або багатосторонньою нормою, доцільність виконання якої покладається на розсуд сторін, що її прийняли.

Зобов'язуючі норми фіксують обов'язки взаємодіючих суб'єктів та визначають шляхи і засоби реалізації таких обов'язків.

Уповноважуючі норми містять права суб'єктів та визначають шляхи і засоби їх реалізації.

Забороняючі норми забороняють певні дії або бездії, або приписують стримуватись від певних дій.

Відсильні норми визначають загальні засади бажаної поведінки суб'єктів і з метою їх виконання відсилають до конкретних міжнародних угод, або інших норм міжнародного чи національного права.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001



23 Матеріальні норми містять права й обов'язки держав щодо конкретних об'єктів

міжнародно-правового регулювання, впроваджують їх правила поведінки. Вони складають основний масив МПН.



Процесуальні норми встановлюють суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників міжнародного юридичного процесу щодо здійснення організаційно-процедурної діяльності в ході створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права.

Час дії строкових норм визначається у заключній частині договору або завершується з припиненням існування об'єкту договору, після виконання певних умов або незалежно від волі сторін.

4.3. Ієрархія норм міжнародного права

В ієрархії МПН найвищу юридичну силу мають договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права, які є імперативними нормами загального міжнародного права, що містяться в універсальних міжнародних договорах. Імперативні норми визначають межі дійсності або недійсності всіх інших норм як двосторонніх так і багатосторонніх договорів.

Обов'язкова сила договірних і звичаєвих норм однакова. За засобом створення і формою існування такі норми можуть мати істотні розходження, проте, з огляду юридичної чинності вони є рівними.

Договірні і звичаєві норми одного рівня мають однакову юридичну силу. У разі колізії між ними і відсутності взаємного рішення суб'єктів щодо вибору норми, доктрина припускає можливість використання загального принципу права: "Іех розіегіог йего&аі ргіогГ'.

У випадку невідповідності договірних і звичаєвих норм різного ієрархічного рівня, незалежно від форми вираження застосовуються ті, що мають більшу юридичну силу.

4.4. Кодифікація норм міжнародного права

Кодифікація міжнародного права є систематизацією й удосконаленням норм загального міжнародного права, яке здійснюються шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньоузгодженому порядку в міжнародно-правовому акті

Основні завдання кодифікації:

1) пошук і визначення точних формулювань чинних норм загального міжнародного права


в певних його галузях;

2) перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального


міжнародного права;

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

24 3) систематизація таких норм у офіційному письмовому акті - міжнародному договорі,

призначеному для прийняття й визнання суб'єктами права в якості норм загального міжнародного права.



Кодифікація є офіційною лише в тому випадку, коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за допомогою міжурядових чи міжнародних організацій. Приклади кодифікацій, які здійснювали вчені або окремі наукові національні або міжнародні установи, неурядові організації є неофіційними, мають допоміжне значення для встановлення тих чи інших правових норм, або наукових досліджень, а також для вивчення та викладання питань кодифікації.

Кодифікаційний акт може бути єдиним письмовим офіційним документом, або складатись із декількох взаємоузгоджених документів, що містять міжнародні норми, чинні в певній галузі міжнародного права.

Провідною міжнародною організацію, яка займається проблемами кодифікації в міжнародному праві є Комісія з міжнародного права. Чинними кодифікаційними актами є: Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо.

Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи і зміцненню світового правопорядку в цілому.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію - збір та об'єднання за визначеними критеріями діючих нормативно-правових актів та видання їх у окремих збірниках документів. Такі документи можуть мати як офіційний так і неофіційний, інформативний характер.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001



25 5. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

5.1. Поняття основних принципів міжнародного права



Принципи міжнародного права — це юридична узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародного права в певній сфері правовідносин.

Основні принципи міжнародного права - це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого і правозастосовчого процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.

Не всі принципи міжнародного права є універсальними нормами. Існують також регіональні принципи (принцип непорушності державних кордонів), партикулярних (локальних) принципів міжнародного права. Не всі міжнародно-правові принципи є імперативними нормами в повному обсязі.

5.2. Функції основних принципів міжнародного права

Функції основних принципів міжнародного права - це основні напрямки впливу принципів міжнародного права на зовнішнє середовище.

За І.І.Лукашуком основними функціями принципів міжнародного права є:

1. Зміцнення існуючої системи міжнародних відносин і сприяння її передбачуваному


розвиткові.

  1. Сприяння становленню і розвитку системи міжнародного права як безпосередньо, так і
    шляхом об'єднання норм, інститутів і галузей навколо власних загальнообов'язкових правил.

  2. Закріплення основних прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів міжнародного
    права, визначення основ їх взаємодії шляхом встановлення правових статусів.

  3. Забезпечення основних засад правотворчого і правозастосовчого процесів.

5. Є головним критерієм визначення стану міжнародної законності як її головний
структурний компонент.

  1. Визначення системи і напрямів розвитку міжнародного правопорядку.

  2. Заповнення прогалин в міжнародному праві.

  3. Формування і розвиток міжнародної правосвідомості.

5.3. Природа основних принципів міжнародного права

Основні принципи є основою і системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

26 Більшість основних принципів мають юридичну обов'язковість на рівні норм іиз соеепз.

Але є і такі принципи міжнародного права, від яких держави відступають в своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права.

Суб'єкти міжнародного права можуть відступити від взятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору, на випадок докорінної зміни обставин (геЬиз зіс зІашіЬш), чи утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне зобов'язання.



Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань е принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Проте, як свідчить практика застосування загальних принципів міжнародного права до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань. Отже обов'язковість принципу добросовісного виконання міжнародного зобов'язання не значить, що він є нормою .(ш со§епз.

Не можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, адже юридичне не встановлено суб'єкту його застосування. На сьогодні в міжнародному праві немає визначеного поняття "народ".

Такі основні принципи міжнародного права як невтручання у внутрішні справи, не застосування сили чи загрози силою, мирного вирішення міжнародних спорів, поваги прав людини і основних свобод тощо є імперативними нормами. Вони не допускають взаємної домовленості щодо відступу від зобов'язань за ними.

Отже всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридичне обов'язковими і підлягають безумовному виконанню. В системі самих принципів виділяють принципи _)ш со§епз, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови від виконання обов'язків, і такі, які допускають по домовленості заміну одних зобов'язань іншими як і зміни у відповідних правах.

5.4. Ознаки основних принципів міжнародного права

Основним принципам міжнародного права властиві певні ознаки, завдяки яким їх можна виділити серед інших норм міжнародного права.

Ознаки основних принципів міжнародного права:

1. Вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного права.


Закріплені в Статуті ООН; в Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються
дружніх відносин і співробітництва у відповідності з Статутом ООН, 1970 р.; Заключному
акті Наради по безпеці і співробітництву в Європі, 1975р. та в інших міжнародних документах.

2. Основні принципи міжнародного права формулюють права, обов'язки і законні інтереси


безвідносно суб'єктів міжнародного права.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

27

3. Основні принципи міжнародного права мають перевагу над іншими нормами цієї



системи права. Ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р., Віденській конвенції про право міжнародних договорів між: державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, 1986р.

Основний принцип міжнародного права може бути змінений чи скасований лише новим принципом.



  1. Формально основні принципи не підпорядковані один одному. Але фактично в процесі
    застосування, їм надається різне значення. Принцип незастосування сили, наприклад, є головним,
    при забезпеченні миру і безпеки.

  2. Порушення основних принципів міжнародного права кваліфікується більш серйозно,
    ніж порушення звичайної норми.

6. Основні принципи міжнародного права застосовуються при наявності прогалин в
міжнародному праві. Зокрема, в нових сферах міждержавного співробітництва.

1. Принципи констатують існуючий стан міжнародних відносин та визначають головні напрями їх розвитку, тобто формулюють програму розвитку на перспективу.

8. Основні принципи міжнародного права функціонують лише у взаємодії. Вони мають комплексний характер, взаємно обумовлюють одне одного. Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності зі Статутом ООН, 1970 р.: "При тлумаченні і застосуванні викладені вище принципи є взаємозв'язаними і кожний принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів".

5.4. Класифікація основних принципів міжнародного права

При визначенні основних принципів міжнародного права до уваги беруться три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. і Заключний акт Хельсінкі 1975 р.

Статут і Декларація називають лише сім принципів:



  1. незастосування сили або загрози силою;

  2. мирного вирішення міжнародних спорів;

  3. невтручання;

  4. співробітництва;

  5. рівноправ'я і самовизначення народів;

  6. суверенної рівності держав;

  7. добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

28 Гельсінський акт 1975 року додатково назвав ще три принципи:



  1. територіальної цілісності;

  2. поваги прав людини;

10) непорушності кордонів.

Останній принцип визнаний лише стосовно європейського регіону та не може вважитись за універсальний.



Отже, основні міжнародно-правові акти принципово визнають 9 універсальних принципів міжнародного права.

Всі основні принципи міжнародного права поділяються на:



  1. універсальні;

  2. регіональні (принцип непорушності державних кордонів);

  3. локальні чи партикулярні (наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1971
    р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972р. та ін.).

Окремо можна виділити:

  1. загальносистемні принципи;

  2. галузеві принципи;

  3. принципи інституту міжнародного права.

5.5. Зміст основних принципів міжнародного права

Основні принципи міжнародного права за своїм походженням є звичаєвими нормами. Всі основні принципи можна охарактеризувати за такими ознаками:

А. Юридичний зміст. Для кожного принципу важливо встановити джерела, в яких він закріплений. Якщо принцип випливає з міжнародно-правових звичаїв і не був кодифікований, необхідно підтвердити його наявність відповідною згодою держав. Принцип повинен вміщувати конкретні права і обов'язки суб'єктів міжнародного права.

Достатнім підтвердженням наявності основного принципу міжнародного права є застосування його в такій якості в міжнародній судовій практиці.

Міжнародний Суд ООН встановив, що "принципи міжнародного права залишаються обов'язковими як звичаєві, не дивлячись на те, що вони були також включені в договірно-правові постанови".

К Сфера застосування. Кожний принцип міжнародного права має свій об'єкт правового регулювання - конкретні міждержавні відносини.

Одні і ті ж самі відносини не регулюються двома принципами.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

29 К Механізм застосування принципу. На етапі встановлення юридичного змісту

принципу міжнародного права необхідно виявити юридичні факти, при яких наступає відповідна реакція принципу, тобто, коли переходять в стан динаміки права і обов'язки.

Міжнародно-правові відносини - важливий компонент механізму застосування принципу. Вони є свідченням ефективності регулюючої дії принципу на міжнародні відносини. Кожен основний принцип міжнародного права має власні правовідносини.

Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі і інституту, універсальних, регіональних і партикулярних принципів.



Декларація принципів Заключного акту Наради по безпеці і співробітництву в Європі (1975 р.) формулює принцип непорушності державних кордонів, а універсальне міжнародне право такого принципу не знає, то очевидно, що цей принцип - є нормою регіональної сфери дії.

Статут ОАЄ сформулював принципи, які відображали специфіку африканського регіону, а саме: "відданості справі повного звільнення тих африканських територій, які ще залишились залежними", "засудження вбивств з політичних мотивів і підривної діяльності". На базі проголошених вказаних принципів розвивалися стабільні правові відносини і вони застосовувалися в судових справах саме як норми права.

Регіональні і партикулярні принципи міжнародного права, як правило, конкретизують основні принципи (а партикулярні - основні і регіональні), стосовно певного регіону чи сторін. В цьому їх основне призначення.

Важливим фактором прийняття (вироблення) регіональних і партикулярних принципів є потреба заповнити існуючі прогалини в міжнародному праві, при неможливості домовитись про більш конкретне нормативне регулювання.

Принципи міжнародного права можна розмістити в ієрархічну залежність:

партикулярні від регіональних і універсальних,

регіональні - від універсальних.



  1. Принципи "нижчого порядку" приймаються для конкретизації принципів "вищого
    порядку".

  2. Принципи "нижчого порядку" інколи приймаються з метою заповнення прогалин в
    праві, тобто вирішення тих проблем, які не врегульовані основними принципами.

  3. Регіональні і партикулярні принципи частіше всього створюються з метою більш
    сприятливого регулювання, ніж то випливає з універсальних принципів. Це не суперечить
    загальним принципам.

Інститутські і галузеві принципи міжнародного права базуються на основних принципах міжнародного права. Вони доповнюють основні принципи в складному механізмі міжнародно-

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

зо правового регулювання, заповнюють відповідні прогалини в міжнародному праві. Галузеві і

інститутські принципи відіграють роль системоутворюючого фактору на своєму рівні.

5.6. Принцип заборони застосування сили або загрози силою

Становлення принципу незастосування сили або загрози силою можна дослідити по нормативно-правових актах, які втілили цю ідею в юридичне правило поведінки:

Вперше - Гаазька Конвенція про мирне вирішення міжнародних сутичок (1899 р)., Конвенція про обмеження застосування сили при відшкодуванні за борговими зобов'язаннями (1907 р.), Декларація про агресивні війни (1927 р.), Паризький договір або Пакт Бріана-Келлога (1928р.)

Етап становлення цього принципу завершується прийняттям Статуту ООН, ст. 2, п. 4 якого закріпила: "Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй".

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка