Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права для студентів III курсу відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Сторінка2/15
Дата конвертації26.12.2016
Розмір2.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001



11 відповідності діючим принципам і нормам міжнародного права (обов'язки держави

по партикулярним зобов'язанням поступаються перед обов'язками, що випливають з

принципів міжнародного права й універсальних норм); - раніше взятих зобов'язань (не вступати в блоки, нейтралітету, неприєднання тощо);

форми міжнародного договору (коли одні і ті ж відносини регулюються усним



договором і письмовою угодою, перевага надається письмовій);

від суб'єктів як сторін міжнародної угоди (угоди міждержавних організацій є



джерелом другого порядку). Але міжнародні договори мають також й певні недоліки;

1. Більшість договорів є результатом компромісу, якого досягнуто в результаті


переговорів. Часто компроміс удається досягти за рахунок втрати чіткості, ясності
формулювання. Переважна більшість принципів і універсальних норм міжнародного права в
міжнародних угодах формулюються дещо звужено (порівняно зі звичаєвим правом).

2. Більшість міжнародних договорів за кількістю їх сторін поступаються відповідним
міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права.

3. На підготовку і переговори з метою укладення багатосторонніх договорів потрібні роки,


а інколи десятиріччя (характерно для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони
зброї масового знищення тощо).

2.3. Міжнародний звичай

Міжнародний звичай - це правило поведінки, яке конституйоване загальною практикою.

Для універсальних звичаїв необхідне загальне визнання. Визнання регіональних і партикулярних підтверджено рішеннями Міжнародного Суду. У справі про португальсько-індійський спір щодо права проходу по індійській території (1960), Суд вирішив: "партикулярна практика лише між двома державами, яка визнається ними як правова, дає підстави для визнання звичаєвої норми, яка діє між ними".

Необхідно розрізняти міжнародний звичай і міжнародну звичку. Звичка є юридичне не обов'язковим правилом поведінки, а міжнародний звичай і загальні принципи права можуть визнаватися і без міждержавної практики.



Міжнародний звичай (МЗ) і міжнародний договір (МШ є універсальними джерелами міжнародного права, але вони мають суттєві відмінності:

  1. В МД можна простежити чітку різницю між правотворчою процедурою і нормативним
    результатом, в МЗ правотворча процедура і нормативний результат не мають процедурної
    відокремленості.

  1. МД створюється в рамках формальних переговорів, МЗ - завдяки практиці держав.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

12

3. Форма існування МД - конкретний правовий акт, МЗ - правило поведінки держав,



закріплене їх практикою.

  1. Завдяки МД можна сформувати як загальні так і конкретні рішення, МЗ формує лише
    основні правові принципи, керівні засади.

  2. МД є джерелом практично всіх галузей міждержавних відносин, МЗ не може бути
    джерелом правового регулювання тих галузей міжнародних відносин, які потребують детальної
    регламентації.

  3. МД властивими йому засобами регулювання сприяє розвитку нових міжнародних
    відносин, МЗ базується на існуючій практиці.

7. В МД норми регіонального й партикулярного характеру переважають над
універсальними, в МЗ переважають норми універсального характеру.

Звичай заповнює відповідні прогалини в міжнародному праві на випадок відсутності конвенційного регулювання. Часто звичай регулює міжнародні відносини паралельно з міжнародним договором. Міжнародний звичай є основним регулятором відносин між державами - не учасницями міжнародного договору й державами-учасницями договору з державами - не учасницями.



Міжнародний звичай застосовується між державами-сторонами міжнародного договору в таких випадках:

І) для регулювання відносин, які виникли до вступу договору в силу (Віденська конвенція про право міжнародних договорів, ст. 4);

П) для регулювання відносин, які виникли після вступу договору в силу (паралельне регулювання), а саме:


  1. якщо в галузі відносин діють загальновизнані принципи й норми міжнародного
    права;

  2. якщо міжнародні договірні й міжнародні звичаєві розпорядження близькі, але не
    тотожні;

  3. якщо конвенція закріплює зовсім нові норми, держави користуються
    міжнародним звичаєм щодо старих юридичних фактів;

  4. коли важко встановити момент "перетворення" звичаєвої норми в договірну;

  5. якщо договірна норма уточнює звичаєву;

  6. коли конвенційна норма закріплює лише принципові вимоги звичаю, а нові
    звичаї розвивають ці положення;

  7. коли міжнародний договір стає доказом існування міжнародного звичаю;

  8. коли міжнародний договір виконує функцію кодифікації міжнародних звичаїв;

  9. коли міжнародний договір підписаний (ратифікований), але не вступив у силу;

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

13

10) коли в міжнародному договорі визначається, які міжнародні звичаї можуть



застосовуватися;

  1. коли звичай складається в ході розробки міжнародного договору (до його
    укладення);

  2. коли міжнародний договір укладається для тлумачення міжнародного
    звичаю.

Свідченням наявності міжнародного звичаю є:

а) міжнародна практика (прецеденти);

б) оріпіо }игі$ $іче песе55аіІ5 (думка, яка визнає цю практику за юридичну норму);

в) тривалість застосування.

Для створення міжнародно-правового звичаю важлива практика тільки суб'єктів міжнародного права. Міжнародна практика повинна бути постійною, загальною, одноманітною й тривалою.

Стосовно тривалості міжнародної практики, вважається, що для створення міжнародного звичаю потрібно стільки часу, скільки вимагає ситуація необхідного ступеню визнання.



Щодо оріпіо іигіз 8ІУЄ песе88аЙ8 слід зазначити, що визнання міжнародного звичаю -необхідна умова завершення звичаєвої нормотворчості. Оріпіо _)игі8 може бути як явно висловленим, так і мовчазним, а також виводитись із загальної практики. Підставою для юридичної обов'язковості міжнародного звичаю є згода держав.

Міжнародний звичай не має офіційного письмового формулювання. Він може встановлюватися шляхом тлумачення, але за правилами й методами визнаними при тлумаченні міжнародних договорів. Норми міжнародного звичаю мають рівну юридичну силу з нормами міжнародного договору. Звідси між договором і звичаєм діють принципи:



Іех розіїегіог сіегоеаі: ргіогі,

Іех зресіаіез сіегоеаі: еепегаїе.

2.4. Загальні принципи права



Статут Міжнародного Суду ООН закріплює "загальні принципи права" як джерела сучасного міжнародного права. Практика Міжнародного Суду ООН показує, що він неохоче використовує це джерело, тобто своєю діяльністю ставить під сумнів справедливість статутного положення. За більш ніж 50 років своєї діяльності Суд лише декілька разів використовував "загальні принципи права".

Тому вчені запропонували нове тлумачення "загальних принципів права".



Загальні принципи права є спільними правовими поняттями, логічними правилами, технічними принципами, які використовуються при тлумаченні й застосуванні права як

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

14 міжнародного, так і внутрішньодержавного. Свій початок вони беруть як в концепціях

природного права, так і в основних положеннях міжнародного й внутрішньодержавного права (особливо римського права). Значна кількість загальних принципів права є трансформованими в право закономірностями розвитку суспільних відносин, принципами функціонування систем управління в суспільстві.

Поняття загальних принципів міжнародного права охоплює:



  1. Загальні принципи, які трансформувалися в право через закономірності розвитку
    суспільних відносин (особистий позов, який виник з делікту вмирає разом із суб'єктом; дія моя
    вчинена мною проти моєї волі, не моя дія; не можна врахувати випадкові події і нікого не можна
    зобов'язати їх передбачити; так як природа нічого не робить стрибками, це не повинен робити
    закон, добро народу є вищий закон);

  2. Загальні принципи, які склалися в праві на основі принципів функціонування систем
    управління в суспільствах (справедливість і благо є закон законів; застереження, яке забороняє
    відмову не дійсне із самого початку; не законна умова не вважається зобов 'язуючою; де є вина,
    там повинно бути покарання);

  3. Загальні принципи права, які склалися на основі розвитку правових систем:

а) загальні принципи матеріального права (ніхто не повинен мати користь від
здійсненого ним правопорушення; ніхто не може надати право до тих пір,
поки воно йому не належить; Іех розіегіог аего%аІ ргіогі; рішення, винесене по
спору між суб'єктами, не торкається суб'єктів, які не сучасниками спору; Іех
зресіаШ аего%аІ §епегаІі);

б) загальні принципи процесуального права (вислухай і іншу сторону; тягар


доведення лежить на тому; хто стверджує, а не на тому, хто заперечує;
обов'язок доброго судді - приймати рішення, які сприяють розвитку
правосуддя, тлумачення закону не породжує порушення права);

в) доктринальні або концептуальні загальні принципи (від слів закону не можна


виходити);

4. Загальні принципи внутрішньодержавного права (покарання за державну зраду


перевищує покарання за будь-які злочини; подружжя відповідає законам природи);

  1. Загальні принципи міжнародного приватного права (торгівля повинна бути загальною і
    не перетворюватися в монополію; шлюб дійсний за законами місця його здійснення, принцип
    "закон суду");

  2. Загальні принципи міжнародного публічного права (власник території володіє нею до
    неба і до найбільших глибин; публічне користування берегами ріки - це те ж саме, що і
    користування самою річкою).

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

15 Загальні принципи права (ЗПП) не можна ототожнювати з принципами сучасного

міжнародного права (ПМП), хоч вони і формулюють загальні засади, головні ідеї в праві:

  1. ПМП формуються на основі діючих міжнародних звичаїв і міжнародних договорів,
    ЗПП - на основі функціонування правових систем як закономірності.

  2. Головним для ПМП є регулювання міжнародних відносин, а потім неузгодженостей в
    правовій системі. Головним для ЗПП є регулювання неузгодженостей в правовій системі, а потім
    регулювання відносин.

  3. ПМП є вищими імперативними нормами міжнародного права, ЗПП - правилами
    юридичної логіки, юридичної техніки.

  4. ПМП характерні тільки для системи міжнародного права або для її галузі чи інституту,
    ЗПП - не тільки для міжнародних, а й для національних правових систем.

5. ПМП можуть формулювати два і більше правила поведінки. ЗПП в переважній
більшості вміщують лише одне правило в одному принципі.

6. ПМП в застосовуються міжнародній практиці дуже часто, ЗПП - дуже рідко.


Загальні принципи права хоч і є правовими положеннями, але за сутністю не є нормами

права. Вони можуть застосовуватися в міжнародному праві лише за згодою держав або міждержавних організацій.

2.5. Допоміжні джерела міжнародного права

Допоміжними джерелами міжнародного права є - рішення міжнародних органів та організацій, рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів, доктрина міжнародного права.



Питання щодо правотворчих рішень міжнародних організацій як джерела міжнародного права є дискусійним в науці міжнародного права.

Втім, на сьогодні склалась загальна думка, що рішення міжнародних органів і організацій є допоміжними, не основними джерелами сучасного міжнародного права. При цьому одні автори обмежують подібні рішення рамками резолюцій Генеральної Асамблеї ООН і рішень Ради Безпеки, інші розглядають їх в значно ширшому плані. В якості джерел міжнародного права розглядаються акти спеціалізованих установ ООН (конвенції і рекомендації МОП, ЮНЕСКО, ВПС; конвенції постанови і регламенти МСЕ; конвенції і міжнародні санітарні правила ВООЗ; рішення і рекомендації УМКО; конвенції, стандарти, рекомендації, процедури, технічні регламенти УКАО) міжнародних конференцій, регіональних міжнародних організацій.

Як правило особливо виділяються рішення міжнародних судових установ.

Щодо визнання рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів джерелами міжнародного права в науці міжнародного права й досі немає одностайності.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

16

На відміну від основних джерел, судові та арбітражні рішення не є результатом узгодження воль держав, й відповідно не створюють норми права, але виступає у ролі тлумачення та застосування основних джерел.



В Статуті Міжнародного Суду ООН також передбачено можливість застосування судових рішень у якості допоміжного джерела, але виключно за умови їх обов'язковості лише по конкретній справі та для сторін цієї справи. Судові рішення використовуються лише за згодою обох сторін ех ае^ио еі Ьипо, тобто по справедливості. Однак, і в такому випадку рішення Суду повинні базуватись на діючих міжнародно-правових нормах.

Міжнародна судова та арбітражна практика може підтвердити існуючі міжнародно-правові норми або сприяти появі нових норм міжнародного права.

Особливе місце серед міжнародних судових установ посідає Свропейський Суд з прав людини. В своїх судових рішеннях Суд з прав людини на головне місце поставив свої попередні рішення (прецеденти). Мотивуючи свої судові рішення власними прецедентами, Суд фактично зобов'язав держави їх поважати і виходити з них при аргументації їх позицій у власних справах.

Доктрина міжнародного права. Думка вчених-міжнародників завжди високо цінувалась як засіб встановлення наявності чи відсутності норм міжнародного права. До послуг вчених вдавалися, коли необхідно було дати кваліфіковане тлумачення міжнародно-правових актів. Коли ж держави і міжнародні організації почали широко публікувати міжнародно-правові документи, державні акти, дипломатичні джерела, рішення міжнародних організацій тощо до доктрини як засобу встановлення норми вдаються все менш.

На сьогодні знижується тенденція звернення до вчених з метою отримання їх тлумачення норм міжнародного права. Цю функцію досить успішно виконують міжнародні судові установи, відповідні комітети міждержавних організацій. Міжнародний Суд ООН в своїх рішеннях жодного разу не посилався на доктрину міжнародного права.

Досвід провідних вчених світу широко використовується в діяльності Комісії з міжнародного права ООН. Саме через Комісію вчені мають можливість впливати на правосвідомість і практику держав, а через них і на формування і розвиток міжнародного права. Але проекти Комісії як і доктрини міжнародного права не є джерелами міжнародного права.

Національне законодавство і рішення національних судів на сьогодні не є джерелом міжнародного права.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

17 3. СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА



Система міжнародного права - це сукупність принципів і норм міжнародного права, що становлять єдине ціле і які впорядковані на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права.

3.1. Співвідношення системи і структури міжнародного права

Система міжнародного права не ідентична його структурі. Основний елемент структури міжнародного права - норма МП.

Структура міжнародного права - це внутрішня організація системи міжнародного права. Структурою міжнародного права є особливі способи зв'язків на рівні норм міжнародного права, інститутів міжнародного права і галузей міжнародного права.

Структура сучасного МІ 111 багаторівнева. Елементарний структурний рівень - це структура норм, компонентний розподіл на рівні інституту і галузі міжнародного права.

Сучасне загальне міжнародне право - центр функціонуючої системи. У взаємодії з ним існують регіональні міжнародно-правові комплекси (європейське право прав людини, право ЄС, комплекс міжамериканських норм права тощо). Значна кількість норм регулюють локальні, партикулярні відносини. Ці норми можуть не вписуватись в певний інститут. Міжнародне право не тільки багатофункціональна система, але й складноструктурована система.

3.2. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права



Система норм міжнародного права структурована в багатьох площинах, в тому числі в площині ієрархії його норм. В ієрархічній структурі міжнародного права основні принципи міжнародного права (ОПМП) є головними системоутворюючими засадами цієї системи. ОПМП є індикатором відповідності норм міжнародного права потребам і засадам функціонування системи права. Поза ОПМП не може функціонувати жоден інститут чи галузь і навіть система міжнародного права в цілому.

Загальносистемні інститути міжнародного права - це сукупність норм, яка забезпечує стійкість системи права та не входить структурно до жодної галузі МП. В системі міжнародного права вони є тим ядром, навколо якого формулюються галузі міжнародного права. Такі інститути:

інститут міжнародної правосуб'єктності;

інститут міжнародної правотворчості;

інститут застосування норм міжнародного права;

  • інститут міжнародно-правової відповідальності;

  • інститут відновлення порушених правовідносин.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

18 Галузь міжнародного права є особливою підсистемою системи міжнародного права,

найбільшим компонентом його структури. Галузь міжнародного права - комплекс однорідних норм певного функціонального призначення.

В міжнародному праві існує певна система поділу на галузі.

ГАЛУЗІ МІЖНАРОДНОГО

Для комплексних галузей міжнародного права характерне "міжгалузеве" регулювання складноструктурованих міжнародних відносин. Комплексні галузі є особливими асоціаціями норм права, які можуть функціонувати в сфері суміжних об'єктів правового регулювання.



Компонентами галузей міжнародного права є інститути права. Інститут регулює певний вид міжнародних відносин відповідної галузі. Інколи інститути регулюють міжгалузеву сферу відносин. В таких випадках вони функціонують як міжгалузеві, прикордонні інститути.

Елементарний поділ системи міжнародного права здійснюється на рівні норми права (див. Гл.У).

Схематично систему міжнародного права можна відобразити так:





НОРМА




ІНСТИТУТ




ГАЛУЗЬ

9*

9*

ПІДГАЛУЗЬ

О

п м п



© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

19 3.3. Види галузей системи міжнародного права

Види галузей МП, їх місце в системі МП та взаємодія обумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами.

В систему МП, яка має об'єктивний характер входять основні принципи та галузі МП. Єдиного офіційного переліку таких галузей не існує, але можна запропонувати перелік галузей права, що визнається більшістю юристів-міжнародників:


  1. Населення в міжнародному праві.

  2. Правовий режим території в МП.

  3. Право міжнародних договорів.

  4. Міжнародне морське право.

  5. Міжнародне повітряне право.

  6. Міжнародне космічне право.

  7. Дипломатичне та консульське право.

  8. Право міжнародних організацій.

  9. Право міжнародної безпеки.

  10. Гуманітарне право.

  11. Міжнародна боротьба зі злочинністю.

  12. Міжнародно-правова відповідальність.

Система МП є системою відкритого типу. Постійно розширюється коло суб'єктів, а також об'єктів регулювання. Це пов'язано із розвитком вже існуючих галузей права, а також з появою нових. Серед відносно нових галузей права необхідно назвати:

міжнародне право захисту прав людини;

міжнародне економічне право;

міжнародне екологічне право;

міжнародне атомне право тощо.

О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

20 4. НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

4.1. Поняття та характерні риси норм міжнародного права



Наума міжнародного права — це юридична обов'язкове правило поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах.

Міжнародно-правові норми (МПН) є універсальною формою існування міжнародного права. Без правової норми немає права.



МПН мають особливий об'єкт і метод регулювання. Об'єктом регулювання МПН є особливий різновид суспільних відносин - відносини між суб'єктами міжнародного права, перш за все суверенними державами і їх об'єднаннями. Ці відносини, у свою чергу, визначають специфіку методу міжнародного-правового врегулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах добровільних угод між його суб'єктами. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені у загальновизнаних юридичних формах, джерелах міжнародного права.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка