Конспект лекцій з курсу «соціальна психологія»



Скачати 321.83 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір321.83 Kb.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

«СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»


Для студентів кафедри соціології та гуманітарних дисциплін ННІМП ДУТ.
Змістовий модуль 1. Загальна теорія та історія соціальної психології
Лекція 1. Соціальна психологія як культурно-історичне явище і наука

1.1 Соціальна психологія як явище. Ефект соціальності та його виявлення у психічних феноменах.

1.2. Предмет соціальної психології як науки.

1.3. Загальна характеристика соціальної психології як галузі психологічних знань.




    1. Соціальна психологія як явище. Ефект соціальності та його виявлення у психічних феноменах.

Сучасні уявлення про предмет соціальної психології є надзвичайно диференційованими, тобто такими, що відрізняються один від одного, що характерно для більшості суміжних галузей науки, до яких відноситься соціальна психологія.

Вона вивчає наступні явища:



  • психологічні процеси, стани й властивості індивіда, які проявляються в результаті його включення у відносини з іншими людьми, у різні соціальні групи (родину, навчальні й трудові групи й т.д.) і в цілому в систему соціальних відносин (економічних, політичних, управлінських, правових і ін.);

  • феномен взаємодії між людьми, зокрема, феномен спілкування. Взаємодія може бути не тільки міжособистісною, а й міжгруповою;

  • психологічні процеси, стани й властивості різних соціальних груп як цілісних утворень, які відрізняються один від одного. Найбільший інтерес соціальних психологів викликають дослідження соціально-психологічного клімату групи й конфліктних відносин (групових станів), лідерства й групових дій (групових процесів), згуртованості, спрацьованості й конфліктності (групових властивостей)та ін.;

  • масові психічні явища, такі як: поведінка юрби, паніка, мода, тощо.




    1. Предмет соціальної психології як науки

Поєднуючи різні підходи до розуміння предмета соціальної психології, можна дати наступне її визначення: Соціальна психологія – це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності й механізми поведінки, спілкування й діяльності людей, обумовлених їх включеністю в соціальні групи, а також психологічні особливості самих груп.

Залежно від того або іншого розуміння предмета соціальної психології виділяються основні об'єкти її вивчення. До них відноситься:



  • особистість у групі (системі відносин), взаємодія в системі „особистість – особистість”;

  • мала група, взаємодія в системі „особистість – група” (керівник - трудовий колектив), взаємодія в системі „група – група” (міжгрупові конфлікти тощо);

  • велика соціальна група (етнос, партія, суспільний рух тощо);


1.3. Загальна характеристика соціальної психології як галузі психологічних знань

Визначаючи місце соціальної психології серед інших наук, в першу чергу необхідно враховувати саме співвідношення складових в понятті „соціальна психологія”. Звісно, що соціальна психологія бере свій початок з двох джерел: соціології та психології, тому вона не має чітких меж, але диференціація є важливим аспектом для будь якої науки.

Місце соціальної психології по відношенню до соціології та психології визначається такими підходами:


  1. Соціальна психологія виникла між соціологією та психологією. Прихильниками такого підходу є вітчизняні вчені.

  2. Соціальна психологія виникла всередині соціології. Прихильники – вчені західної Європи.

  3. Соціальна психологія виникла всередині психології. Прихильники – вчені США. У США офіційно існують 2 соціальні психології й 2 асоціації соціальної психології: Американська соціальна асоціація та Американська психологічна асоціація.

Таким чином, виокремлюють Соціологічну соціальну психологію (західно-європейська) та Психологічну соціальну психологію (американська).
Структура соціальної психології в кожний історичний період її розвитку є результатом взаємодії двох протилежних, але тісно пов'язаних процесів:

а) диференціації, тобто поділу, подрібнення соціальної психології на складові її частини, розділи;

б) інтеграції її з іншими, не тільки психологічними галузями науки, причому інтеграції соціальної психології як у цілому, так і окремими складовими її частинами.

Процеси поділу соціальної психології відбуваються за багатьма підставами:



1. За провідною орієнтацією на різні (теоретичний, емпіричний, зокрема, експериментальні й практичний) методи аналізу соціально-психологічних явищ, поділяється на:

  • теоретична соціальна психологія;

  • емпірична соціальна психологія (включаючи експериментальну)

  • практична соціальна психологія.

2. За видами життєдіяльності людини і її спільнот:

  • психологія праці;

  • психологія спілкування;

  • психологія соціального пізнання й творчості, гри.

У свою чергу, у соціальній психології праці сформувалися галузі, що вивчають окремі види трудової діяльності: керування, керівництво, підприємництво, інженерна праця тощо.

3. За використанням соціально-психологічних знань у різних сферах громадського життя:

  • промислова психологія;

  • психологія сільського господарства;

  • психологія торгівлі,

  • психологія освіти,

  • політична психологія;

  • психологія масових комунікацій;

  • психологія спорту;

  • психологія мистецтва;

  • соціальна психологія економіки;

  • психологія реклами;

  • психологія дозвілля.

4. За об'єктами дослідження:

  • соціальна психологія особистості;

  • психологія міжособистісної взаємодії (спілкування й відносин);

  • психологія малих груп;

  • психологія міжгрупової взаємодії;

  • психологія великих соціальних груп і масових явищ.


Лекція 2. Історія формування і розвитку соціально-психологічних ідей

2.1. Перші історичні форми соціально-психологічного знання

2.2. Передумови виникнення соціальної психології та перші соціально-психологічні теорії.
2.1 Перші історичні форми соціально-психологічного знання

Соціальну психологію можна вважати однією із найдревніших областей знань, адже, як тільки люди почали поєднуватися в якісь більш-менш стабільні первісні співтовариства (родини, племена тощо), виникла необхідність у взаєморозумінні, регулюванні відносин усередині співтовариств і між ними. Отже, із цього моменту людської історії почалася й соціальна психологія, спочатку у вигляді примітивних повсякденних уявлень, а потім у формі розгорнутих суджень і концепцій, що включалися у вчення стародавніх мислителів про людину, суспільство й державу.

Розглядаючи історію соціальної психології з позицій розвитку ідей, можна виділити три основні стадії в еволюції цієї науки.


  • соціальна філософія (емпіричні передумови соціальної психології) VI ст. до н.е. – середина XIX ст.;

  • соціальний емпіризм (описова соціальна психологія) 50-60 р. XIX ст. – 20 р. XX ст.;

  • соціальний аналіз (експериментальна соціальна психологія ) 20 р. XX ст. – наші дні.

Умовність даного хронологічного розподілу визначається тим, що й сьогодні всі три названих методологічних підходи мають місце в соціальній психології.
2.2. Передумови виникнення соціальної психології та перші соціально-психологічні теорії.

Стадія соціальної філософії. Характеризується накопиченням соціально-психологічних знань. Так, ще у первісних суспільствах люди зіткнулися з соціально-психологічними явищами й спробували їх використати. Наприклад, в системі давніх релігій використовувалися такі форми масового настрою, як схильність до психологічного зараження, обряди; табу стають регуляторами спілкування, оратори використовують секрети впливу на публіку. Взагалі процес створення передумов соціальної психології не відрізняється від розвитку інших наук. Це зародження у надрах філософії. А потім поступове відділення від неї. Так, родоначальниками соціологічної думки вважаються древні філософи Платон і Аристотель.

Платон (V-IV в. до н.е.) підкреслював перевагу держави над особистістю, яку необхідно виховувати під наглядом влади, щоб створити справді соціальну особистість.

Аристотель (IV в. до н.е.) вважав людину соціальною від природи, і саме ця природа може навчити окремих людей жити разом й встановлювати міжособистісні відносини, які природнім чином утворюють родину, плем’я, і у кінцевому результаті – державу.

Стадія соціального емпіризму. Розвиток соціальної психології на цій стадії пов’язаний передусім з прогресом у розвитку наук, які відносяться до різних процесів суспільного життя, а саме:


  • розвиток мовознавства (бурхливий розвиток капіталізму збільшив зв’язки між країнами, а відтак проблеми спілкування й взаєморозуміння, взаємовпливу між народами, що зумовило науковий пошук);

  • накопичення фактів у галузі антропології, етнографії археології ;

  • розвиток кримінології (капіталістичні відносини породили нові форми протиправної поведінки, і пояснення причин, які її детермінують, доводилося шукати в сфері психологічних характеристик поведінки);

  • розвиток психіатричної практики.

В цей період виникають перші теорії, які ще не базувалися на дослідницькій практиці, але вже були схожими на певні наукові конструкції. Дві наукові школи: німецька психологія народів і франко-італійська психологія мас.

Психологія народів: головна сила історії – народ, що виражає себе в мистецтві, релігії, мовах, міфах, звичаях, індивідуальна свідомість – його продукт; завдання соціальної психології – вивчення психологічної суті духу народу, законів протікання духовної діяльності народу.

Психологія мас: соціальна поведінка обумовлена наслідуванням та ірраціональними моментами; всіляке скупчення людей – маса, що втрачає здібність до спостереження; поведінка людини в масі: знеособлення, переважання відчуттів над інтелектом, втрата відчуття особистої відповідальності; маса хаотична, і їй потрібен вождь (еліта).

Стадія соціального аналізу. Це стадія становлення наукової соціальної психології, яку ми знаходимо сьогодні. Виникла вона на межі століть. У 1908 р. виходить перший підручник У.Макдугала „Вступ до соціальної психології”.

Одночасно починається дослідження у галузі міжособистісного спілкування та аспектів соціального впливу.

У 1966 р. створюється Європейська асоціація експериментальної соціальної психології, а у 1973 р. виходить перший журнал „Європейський журнал соціальної психології”. 70-80-ті р. присвячені дослідженню статевих відмінностей і дискримінації за статевою ознакою.

Так йшов розвиток соціальної психології на Заході та у США, у СРСР він йшов окремим особливим шляхом.

Труднощі у розвитку соціальної психології у СРСР, були пов’язані з виокремленням предмету дослідження. Можна виділити два етапи у дискусії про предмет соціальної психології: 20-ті р. ХХ ст. і кінець 50-х — початок 60-х р. ХХ ст. У 20-ті рр., тобто в перші роки радянської влади, дискусія про предмет соціальної психології стимулювалась двома обставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільства висунуло задачу розробки соціально-психологічної проблематики. З другого боку, ідейна боротьба тих років неминуче захопила і область соціально-психологічного знання. Як відомо, ця ідейна боротьба розвернулася в ті роки між матеріалістичною та ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наука переживала період гострої ломки своїх філософських, методологічних підстав. Поступовий розвиток соціальної психології на Заході призвів до того, що її почали ототожнювати з буржуазією, тому дослідження у РССР були призупинені.

В кінці 50-х – на початку 60-х р. ХХ ст. розвернувся другий етап дискусії про предмет соціальної психології. Дві обставини сприяли новому обговоренню цієї проблеми:



  • зменшення ідеологічного контролю;

  • збільшення контактів з науковцями Західної Європи.

Поступово, з питання про предмет соціальної психології склалися три підходи.

Перший з них, що набув переважне поширення серед соціологів, розумів соціальну психологію як науку про „масовидні явища психіки”.

Другий підхід, навпаки, бачить головним предметом дослідження соціальної психології особистість.

Третій підхід синтезував два попередніх. Cоціальна психологія розглядається ним як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і положення особистості в групі.


Лекція 3. Основні теоретичні напрямки сучасної соціальної психології

3.1 Біхевіоризм і необіхевіоризм у розвитку соціальної психології

3.2 Когнітивний напрямок соціальної психології

3.3 Психоаналіз в соціальній психології

3.4 Гуманістичний напрямок у сучасній соціальній психології
Основи соціальної психології закладалися спочатку під впливом напрямків психології, що панували на початку ХХ століття: психоаналізу, біхевіоризму, символічного інтеракціонізму. Надалі домінуючу роль почали відігравати модифікації цих напрямків, до яких можна віднести: необіхевіоризм, неофрейдизм, когнітивізм та інші.
3.1 Біхевіоризм і необіхевіоризм в соціальній психології

Основною проблемою біхевіористичної орієнтації традиційно є научіння. Саме через научіння здобувається весь репертуар поведінки. Намагаючись відповістити на запитання про те, як відбувається научіння, автори фокусують увагу на умовах оточення (середовища) - стимулах, які «відповідальні» за придбання, модифікацію, ослаблення окремих поведінкових зразків.

До біхевіористичних теорій відносять:

1) теорії агресії й наслідування (Н.Міллер, Д.Доллард, А.Бандура).

2) теорії діадичної взаємодії (Д.Тібо, Г.Келлі, Д.Хоманс).


3.2 Когнітивний напрямок соціальної психології

Сутність когнітивного підходу полягає у прагненні пояснити соціальну поведінку за допомогою опису переважно пізнавальних процесів, характерних для людини.

До когнітивних теорій відносять:

1) теорія структурного балансу (Ф. Хайдер).

2) теорія комунікативних актів (Т. Ньюком).

3) теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестингер).


3.3 Психоаналіз в соціальній психології

Сучасні психоаналітичні уявлення про групові процеси своїм корінням уходять до соціально-психологічних поглядів З.Фрейда.

Відомо, що З.Фрейд пояснював особистість невротика через розкриття психологічних механізмів такої первинної групи, як родина. Надалі ці механізми були покладені в основу інтерпретації міжособистісних відносин.

До психоаналітичних теорій відносять:

1) динамічна теорія функціонування групи (В.Байон).

2) теорія розвитку групи (В.Бенніс, Г.Шепард)

3) тривимірна теорія інтерперсональної поведінки (В.Шутц)
3.4 Гуманістичний напрямок у сучасній соціальній психології.

Інтеракціонізм в соціальній психології. Назва інтеракціоністського напрямку походить від поняття „інтеракція”, або „соціальна взаємодія”, що є ключовим для даного напрямку. На відміну від інших теоретичних підходів у соціальній психології, в основі яких лежать традиційні психологічні підходи й напрямки, інтеракціоністський напрямок прийшов у соціальну психологію із соціології.

Понятійний апарат і проблематика взяті в основному із соціально-психологічних концепцій Дж.Міда. До інтеракціоністських теорій відносять:

1) символічний інтеракціонізм (Дж.Мід, Г.Блумер)

2) рольові теорії ( Р.Лінтон, М.Дойч)

3) теорії референтної групи (Г.Хайман, Р.Мертон)



Символічний інтеракціонізм (Дж.Мід, Г.Блумер). Представники символічного інтеракціонізму приділяють особливо велику увагу проблемам „символічної комунікації”, тобто спілкуванню, яке здійснюється за допомогою символів.

Символічний інтеракціонізм – це інтеракція, властива тільки людині й припускає створення, передачу, інтерпретацію символів, значень і дії індивіда на їхній основі. Значення символу або значимого жесту варто шукати в реакції тієї особи, якій цей символ адресований. Тільки людина здатна створювати символи й тільки тоді, коли в неї є партнер по спілкуванню.


Лекція 4. Методологічні основи соціально-психологічного дослідження.

4.1. Поняття і сутність соціально-психологічного дослідження.

4.2. Етапи соціально-психологічного дослідження.

4.3. Методи дослідження в соціальній психології.


4.1. Поняття і сутність соціально-психологічного дослідження.

Соціально-психологічне дослідження вид наукового дослідження з метою встановлення в поведінці й діяльності людей психологічних закономірностей, обумовлених фактом включення в соціальні (велику й малу) групи, а також психологічних характеристик самих цих груп.

У соціальній психології розрізняють три рівні дослідження: емпіричний, теоретичний і методологічний. Емпіричний рівень являє собою збір первинної інформації, яка фіксує соціально-психологічні факти, і опис отриманих даних, звичайно в рамках певних теоретичних концепцій. Теоретичний рівень дослідження забезпечує пояснення емпіричних даних шляхом співвіднесення їх з результатами інших робіт. Це рівень побудови концептуальних, теоретичних моделей соціально-психологічних процесів і явищ. Методологічний рівень зі змістовної сторони розглядає багаторівневу, системну організацію соціально-психологічних явищ і складових їхніх елементів, співвідношення принципів і категорій, визначає вихідні принципи вивчення цих явищ.


4.2. Етапи соціально-психологічного дослідження

Кожне більш-менш ґрунтовне дослідження має чотири основних етапи:



Перший етап підготовка дослідження:

  • Постановка проблеми.

  • Висування гіпотез.

  • Планування дослідження..

Другий етап збір первинної інформації:

Третій етап обробка інформації.

Четвертий етапаналіз отриманої інформації:
4.3. Методи дослідження в соціальній психології.

Метод спосіб виконання чого-небудь, упорядкована робота з фактами й концепціями, принцип і спосіб збору, обробки або аналізу даних, а також принцип впливу на об'єкт.

Методи емпіричного дослідження

  1. спостереження;

  2. аналіз документів (методика контент-аналізу);

  3. опитування (анкетування, інтерв'ювання (метод фокус-груп));

  4. тестування (у тому числі найпоширеніший соціометричний тест);

  5. експеримент.


Змістовий модуль 2. Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення проблеми особистості.
Лекція 5. Проблема особистості в соціальній психології.

5.1. Особистість як предмет дослідження в соціології і психології.

5.2. Соціально-психологічні властивості особистості
5.1 Особистість як предмет дослідження в соціології і психології

Для соціальної психології важливо як мінімум встановити відмінність свого підходу до особистості від підходу до неї в двох «батьківських» дисциплінах: соціології і психології.

Головна проблема соціологічного аналізу особистості — це проблема соціальної типології особистості.

Набагато складніше йде справа з розподілом проблематики особистості в загальній і соціальній психології. Суперечка торкається питання про те, чи повинна особистість в психології бути розглянута переважно в значенні соціального об’єкту або в системі даної науки головне — поєднання в особистості (а не просто в «людині») соціально значущих рис і індивідуальних властивостей.



Специфіка соціально-психологічної проблематики особистості.

В основі соціально-психологічного розуміння особистості лежить характеристика соціального типу особистості як специфічного утворення.

При визначенні специфіки соціально-психологічного підходу до дослідження особистості слід спиратися на визначення предмету соціальної психології.

Ддля соціальної психології головним орієнтиром в дослідженні особистості є взаємовідношення особистості з групою. Найголовніше — це виявлення тих закономірностей, яким підкоряються поведінка і діяльність особистості, включеної в певну соціальну групу.
5.2. Соціально-психологічні властивості особистості

Соціально-психологічні властивості особистості розглядаються як «вторинні» по відношенню до «базових» властивостей, що вивчаються в загальній психології.

Ці соціально-психологічні властивості зведені в чотири групи:


  • властивості, що забезпечують розвиток і використання соціальних здібностей;

  • властивості, що формуються у взаємодії членів, і в результаті її соціального впливу;

  • загальні властивості, пов'язані з соціальною поведінкою і позицією особистості;

  • соціальні властивості, пов'язані із загальнопсихологічними і соціально-психологічними властивостями.

Характеристики соціально-психологічних якостей особистості.

Соціальна ідентичність особистості й формування Я-Концепції.

Основною властивістю людини є «ідентичність особистості», яка вказує на взаємозв'язок особи й соціального оточення. Ідентичність розглядається у двох аспектах:



  • особистісному, що складається з двох компонентів: органічного та індивідуального;

  • соціальному, який передбачає групову ідентичність — входження особистості в різні спільноти.

Кожен з названих аспектів ідентичності має два полюси: позитивний (яким має бути індивід з погляду соціального оточення) і негативний (те, яким він не повинен бути). Ідентичність формується у протиборстві цих двох сторін і вважається одним із основних елементів розвитку Я (Его) і його сили.

Самосвідомість і Я-Концепція особистості.

Згідно сучасних уявлень, «Я-концепція» — це система, сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про самого себе. Результатом уявлень людини про себе є набуття нею ідентичності.

Я-Концепція особистості включає в себе три аспекти:

1) Когнітивний аспект дозволяє індивіду створити власний образ Я – уявлення про себе.

2) Емоційно-ціннісний (афективний) аспект виражає ставлення особистості до власного Я-Образу і він найбільш тісно пов'язаний з самооцінкою.

3) Поведінковий аспект дозволяє виявляти прояви когнітивного і емоційно-ціннісного аспектів в поведінці (в т.ч. в мові, висловлюваннях, ставленні до себе і оточуючих).

Найважливішою функцією Я-концепції слід вважати забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості її поведінки.
Лекція 6. Дослідження процесу і моделей соціалізації особистості.

6.1. Поняття та стадії соціалізації особистості.

6.2 Механізми соціалізації.

6.3 Порушення соціалізації особистості.


6.1 Поняття та етапи соціалізації особистості.

Поняття „соціалізація” вперше було запропоновано американським філософом Ф.Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття. В соціальній психології існує чимало класифікацій стадій соціалізації. Узагальнюючи існуючі положення, ми пропонуємо виокремити такі стадії:



Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду) – дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує.

Стадія індивідуалізації (від підліткового до юнацького віку) – з'являється бажання виділити себе серед інших, характеризується критичним ставленням до суспільних норм поведінки, поступово формуються власні позиції та світогляд.

Стадія інтеграції (від юнацького до ранньої зрілості) – з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, "вписатися" у суспільство.

Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності.

Післятрудовая стадія соціалізації розглядає літній вік як вік, що вносить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.
6.2 Механізми соціалізації

Процес соціалізації здійснюється за допомогою певних механізмів, які можна поділити на:



  • Інституціоналізований механізм – у рамках взаємодії з інститутами-організаціями;

  • Стилізований механізм – у рамках взаємодії із субкультурою – комплекс норм, цінностей, рис і поведінкових проявів, типових для людей певної вікової категорії, професійної або соціальної групи;

  • Міжособистісний механізм – у рамках взаємодії зі значимими особами за допомогою ідентифікації, емпатії, конформізму, наслідування.


6.3. Порушення соціалізації особистості

Асоціалізація – засвоєння особистістю антисоціальних норм.

Десоціалізація – відчуження особистості від основної маси людей.

Соціальна дезадаптація – порушення процесу пристосування індивіда до умов соціального оточення.

Лекція 7. Особистість у структурі соціальних взаємодій і відносин.

7.1 Місце особистості в системі суспільних і міжособистісних відносин.

7.2. Методи психологічного дослідження міжособистісних стосунків.
7.1 Місце особистості в системі суспільних і міжособистісних відносин

Розрізняють два основні види відносин: суспільні і міжособистісні.

Структура суспільних відносин досліджується соціологією. Вони носять безособистісний характер. У їх основі лежать виробничі, матеріальні відносини, над ними надбудовується ще цілий ряд: соціальні, політичні, ідеологічні. Все це в сукупності є системою суспільних відносин. Специфіка їх полягає у тому, що в них не просто «зустрічаються» індивід з індивідом, а «зустрічаються» індивіди як представники певних суспільних груп (класів, професій, політичних партій тощо). Такі відносини будуються не на основі взаємодії конкретних осіб, а на основі певного положення, займаного кожним в системі суспільства.

Міжособистісні відносини складаються не десь поза суспільними відносинами, а усередині них, оскільки немає «чистих» суспільних відносин. Практично у всіх групових діях учасники їх виступають як би в двох якостях: як виконавці безособової соціальної ролі і як неповторні людські особистості. Поняття «міжособистісна роль» вводиться як фіксація положення людини в системі групових зв'язків на основі індивідуальних психологічних особливостей особистості.
7.2. Методи психологічного дослідження міжособистісних стосунків

Для психологічного дослідження міжособистісних стосунків в групі можуть застосовуватись наступні методи:



  • соціометричний;

  • референтометричний;

  • вивчення мотиваційного ядра міжособистісних виборів;

  • вивчення згуртованості колективу.

Найбільш поширеною є соціометрична методика. Слово "соціометрія" буквально означає "соціальне вимірювання". Методика розроблена американським психологом Дж. Моренно і призначена для оцінювання міжособистісних відносин неформального типу. Результати, одержувані за допомогою соціометричної методики, можуть бути представлені у формі матриць, соціограм, спеціальних числових індексів.

Треба враховувати обмеження застосування соціометрії. Наприклад, цей метод не може бути застосований в тих групах, де індивіди в силу вікових причин мають нерозвинену рефлексію, а отже не можуть об’єктивно дати відповідь на поставлені питання. Також як обмеження застосування може виступати низький рівень розвитку групи – первинні етапи становлення, короткий час знайомства членів групи між собою.


Змістовий модуль 3. Соціально-психологічні закономірності спілкування і взаємодії людей.
Лекція 8. Феномен спілування в соціальній психології та його інтерактивні параметри.

8.1. Загальна характеристика процесу спілкування.

8.2. Інтерактивний аспект спілкування.
8.1. Загальна характеристика процесу спілкування.

Спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребою спільної діяльності й обміну інформацією, що включає в себе вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини.

Враховуючи, що спілкування є досить складним феноменом, для більш ґрунтовного розуміння слід розглянути його структуру. До структури спілкування можна підійти по-різному, але найбільш поширеною є структура трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної й перцептивної.



Комунікативна сторона спілкування, або комунікація у вузькому змісті слова, полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.

Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються.

Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню.
8.2 Інтерактивний аспект спілкування

Інтерактивна сторона спілкування це умовний термін для позначення характеристики тих компонентів спілкування, які пов’язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією спільних дій.

У ході спілкування для учасників надзвичайно важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати «обмін діями», спланувати спільну діяльність. В історії соціальної психології існувало кілька спроб описати структуру взаємодій, які оформилися у теорію символічного інтеракціонізму Дж. Міда і Г. Блумера.

Інтеракція може проявлятися у самому загальному вигляді як два типи взаємодії: кооперація й конкуренція.



Кооперація – характеризується об'єднанням зусиль учасників для досягнення спільних цілей.

Конкуренція – характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей і інтересів в умовах протиборства з іншими індивідами або групами. Окремим різновидом конкуренції є конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей.

Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди. Міжособистісний конфлікт – важко розв’язуване протиріччя, яке виникає між людьми й викликане несумісністю їхніх поглядів, інтересів, цілей, потреб. Урегулювання конфлікту можливо за допомогою стратегій подолання.



Лекція 9. Перцептивна сторона спілкування.

9.1. Поняття соціальної перцепції.

9.2. Перцептивні механізми та ефекти.
9.1. Поняття соціальної перцепції.

Перцептивна сторона спілкування полягає у сприйнятті один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння. Враження, які виникають при цьому, грають важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому, що, пізнаючи іншого, формується й сам індивід, який пізнає. По-друге, тому, що від міри точності „читання” іншої людини залежить успіх організації з нею погоджених дій.


9.2. Перцептивні механізми та ефекти.

Процес сприйняття індивідом іншого, особливо перше враження, багато в чому залежить від дії ефектів сприйняття, які розглядають як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме процесу стереотипізації.



Стереотипізація – процес формування уявлення про людину, яку сприймаємо на основі вироблених стереотипів. Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації.

Є кілька класифікацій стереотипів. Згідно з однією з них стереотипи поділяють на три класи: антропологічні, соціальні, етнонаціональні. Друга класифікація пропонує виокремити такі групи соціально-перцептивних стереотипів: антропологічні; етнонаціональні; соціально-cтатусні; соціально-рольові; експресивно-естетичні; вербально-поведінкові. Відомі й інші класифікації, згідно з якими виокремлюють професійні, фізіогномічні, етнічні та інші стереотипи. Найбільш дослідженими й вивченими є національні стереотипи.




Лекція 10. Інформаційно-комунікативні аспекти спілкування.

10.1. Спілкування як обмін інформацією.

10.2. Специфіка комунікативного процесу між людьми.
10.1 Спілкування як обмін інформацією.

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка направляє інформацію (комунікатор), і людина, яка приймає її (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації й декодифікації. Це особливо важливо, тому що комунікатор і реципієнт у комунікативному процесі постійно міняються місцями.


10.2. Специфіка комунікативного процесу між людьми.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. У соціальній психології виокремлюють два види комунікації: вербальну і невербальну.



Вербальна комунікація використовує у якості знакової системи людське мовлення, тобто систему фонетичних знаків. За допомогою мовлення здійснюються кодування й декодування інформації: комунікатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує цю інформацію.

Невербальна комунікація включає наступні основні знакові системи:

  • жести – жестові рухи окремих частин тіла;

  • міміка – рухи м’язів обличчя;

  • пантоміміка – моторика всього тіла і пози, постава, нахили, хода;

  • дотики;

  • рукостискання;

  • відстань між суб’єктами;

  • тривалість комунікації.

Сукупність цих засобів покликана виконувати наступні функції: доповнення мовлення, заміщення мовлення, репрезентація емоційних станів партнерів по комунікативному процесу.

В умовах комунікації можуть виникати так звані комунікативні бар’єри через особливі соціально-психологічні стосунки, які склалися між партнерами (антипатія, недовіра тощо), а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри.


Лекція 11. Психологічні способи впливу в процесі спілкування.

11.1. Класифікація та особливості психологічних впливів в системі масових комунікацій.

11.2. Маніпуляція свідомістю і поведінкою людей.
Найбільш розповсюдженими способами маніпулювання свідомістю і поведінкою людей в натовпі є зараження, навіювання і наслідування, оскільки для них характерною є відсутність свідомого, критичного перероблення інформації, що надходить.

Зараження. Багато дослідників констатують наявність особливої "реакції зараження", яка виникає особливо у великих відкритих аудиторіях. В цьому випадку емоційний стан посилюється шляхом багатократного "віддзеркалення" за моделлю звичної ланцюгової реакції. Ефект має місце перш за все в неорганізованій спільноті, найчастіше в натовпі, який виступає своєрідним "прискорювачем", який "розгонить" певний емоційний стан.

Навіювання. Навіювання представляє особливий вид дії, а саме цілеспрямована, неаргументована дія однієї людини на іншу або на групу. При навіюванні здійснюється процес передачі інформації, заснованої на її некритичному сприйнятті.

Наслідування. Наслідування також відноситься до механізмів, способів дії людей один на одного, зокрема в умовах масової поведінки, хоча його роль в групах, особливо в спеціальних видах діяльності, також достатньо велика. Наслідування має низку спільних рис з вже розглянутими явищами зараження і навіювання, проте його специфіка полягає у тому, що тут здійснюється не просте прийняття зовнішніх рис поведінки іншої людини або масових психічних станів, але відтворення індивідом рис і зразків демонстрованої поведінки.
Змістовий модуль 4. Проблема груп та міжгрупової взаємодії в соціальній психології.
Лекція 12. Класифікація груп та їх соціально-психологічні характеристики. 12.1. Поняття та соціально-психологічні характеристики групи.

12.2. Класифікація груп.


12.1 Поняття та соціально-психологічні характеристики групи

До проблеми груп соціальна психологія звернулась не одразу, лише у 30-х роках ХХ ст. До цього вся увага приділялась психології мас.



Група – це сукупність осіб, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність один одному і розглядаються як група іншими особами.

Умовно соціально-психологічні характеристики можна поділити на: групову статику і групову динаміку.

Групова статика включає:


  1. композицію (склад групи);

  2. структуру;

  3. норми;

  4. систему санкцій.

Найбільш вивченими вважають структуру і норми.

Композиція групи може мати такі ознаки: вікові; професійні; соціальні характеристики членів групи.

Структура групи – це система стійких відносин в групі, які склалися в результаті кристалізації (закріплення) ролей і статусів членів групи на основі групових норм і санкцій. Розрізняють структуру міжособистісних комунікацій, рольову структура, структуру симпатії/антипатій та ін.

Норми деякі правила, які напрацьовані групою для забезпечення суспільної діяльності її членів, колективні погляди і стандарти поведінки, які регулюють взаємодію в групі. Бувають імпліцитні та експліцитні. Імпліцитні – неусвідомлювані, неформальні групові стандарти. Усвідомлюються, коли порушуються. Експліцитні – формально затверджені групові норми, найчастіше виражені у вигляді статуту.

Змінити норми дуже важко.



Санкції – сукупність механізмів і способів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку. Вони можуть бути „+” і „–­”. Санкції не зводяться до покарання, це механізм стимулювання до змін.

Групова динаміка включає сукупність процесів, які відбуваються в групі в кожен даний момент часу і які визначають її розвиток і перехід від однієї стадії до іншої (згуртованість, лідерство і керівництво, конфлікти, прийняття групових рішень та ін.).



12.2 Класифікація груп.

Існує велика кількість поглядів щодо класифікації соціально-психологічних груп.

За кількісною ознакою природні групи поділяються на Великі та Малі.

Велика група – об’єднання, члени якого не перебувають у безпосередній взаємодії. Може співпадати з умовною. Стає реальною, якщо членів поєднують структурно-формальні (комунікативні, рольові) і соціально-психологічні характеристики (цінності, норми).

Мала групане чисельна група (3-15 чол., іноді 45) осіб, об’єднаних загальною соціальною діяльністю, які безпосередньо спілкуються, сприяють виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів. Деякі дослідники виокремлюють окрім великих та малих груп ще й Середні.

Середня група – об’єднання людей на рівні статусів, відносини між якими опосередковані офіційною структурою організації (учбових колектив, працівники підприємств).

Великі групи також поділяються на стихійні (загалом це натовп, юрба та публіка ) і стійкі (класи, етноси, народності). Малі групи представлені великим різноманіттям. Виокремлюють: первинні і вторинні – ті, що мають/не мають безпосередній контакт; відкриті і закриті – за ступенем доступності для суспільства; формальні і неформальні – за рівнем запрограмованості позицій членів.

Впродовж життя людина може входити до різних груп, причому у кожен конкретний проміжок часу вона одночасно належить до багатьох груп.
Лекція 13. Соціально-психологічні підходи до вивчення малих груп і дослідження їх динаміки.

13.1. Поняття і специфіка вивчення малої групи.

13.2. Дослідження динаміки групових процесів.
13.1 Поняття і специфіка вивчення малої групи.

Мала група – не чисельна група людей (3-15 чол., іноді 45 осіб), об’єднаних спільною соціальною діяльністю, які безпосередньо спілкуються, що сприяє виникненню емоційних відносин, виробленню групових норм і розвитку групових процесів.

Рольові позиції в групі.

Соціальна роль це існуюча в суспільстві система очікувань щодо поведінки індивіда, який займає певне положення у його взаємодії з іншими індивідами.

У роботах, присвячених рольовим теоріям, можна зустріти безліч класифікацій ролей за різними критеріями. Найчастіше має місце розподіл ролей на „формальні” і „неформальні”. Виділяють також ролі „активні” й „латентні”. Цей розподіл обумовлюється тим, що індивід як член суспільства бере участь у багатьох відносинах і є одночасно носієм багатьох ролей, але в кожен даний момент він може активно виконувати лише одну роль. Саме вона буде активною, а інші будуть латентними.

У рольових теоріях прийнято виділяти конфлікти двох типів: міжрольовий й внутрішньорольовий.


  • Міжрольовий – викликаний тим, що індивідові одночасно доводиться виконувати занадто багато різних ролей і тому він не в змозі відповідати всім вимогам цих ролей, або тому, що для цього в нього немає досить часу й фізичних можливостей, або тому, що різні ролі пред'являють йому несумісні вимоги.

  • Внутрішньорольовий – суперечливі вимоги, пропоновані до носіїв однієї ролі різними соціальними групами.


13.2 Дослідження динаміки групових процесів

Завдання соціальної психології в контексті аналізу групи полягає, перш за все, у вивченні процесів, які відбуваються в ній. Мається на увазі групова динаміка як сукупність процесів, які відбуваються в групі в кожен даний момент часу і які визначають її розвиток і перехід від однієї стадії до іншої.

Зазвичай виокремлюють три психологічні механізми групової динаміки: розв’язання внутрішньогрупових суперечностей, ідіосинкразійний кредит, психологічний обмін. Особливість функціонування групи полягає в тім, що саме тут можливий прояв різноманітних групових ефектів.

Соціальна влада в групі. Соціальна влада в групі, яка реалізується через потенційне чи актуальне право на впливові дії з боку певних членів групи, може здійснюватися в різних формах, серед яких найбільш дослідженими є феномени лідерства і керівництва.

Керівництво – вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство – психологічний вплив одного члена групи на інших всередині групи, що виникає спонтанно.

Лідерство в малій групі – це феномен впливової дії або впливу індивіда на думки, оцінки, відношення і поведінку групи в цілому або окремих її членів.
Лекція 14. Великі соціальні групи

14.1. Зміст і структура великої соціальної групи.

14.2. Загальна характеристика і типи стихійних груп.
14.1 Зміст і структура психології великої соціальної групи

"Великі" в кількісному відношенні утворення людей розділяються на два види:



  • випадково виниклі, короткочасно існуючі спільності: натовп, публіка, аудиторія;

  • соціальні групи, тобто групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства (до них слід віднести, перш за все, соціальні класи, різні етнічні групи (як їх головний різновид - нації), професійні групи, статевовікові групи (з цієї точки зору як група можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди тощо).

Структура психології великої соціальної групи включає цілу низку елементів. У широкому значенні це — різні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани, подібно тому як цими ж елементами володіє психіка окремої людини.

Соціальні уявлення - інструмент групового соціального пізнання (а не індивідуального), оскільки "уявлення" виробляються на основі досвіду, діяльності групи, апелюючи до житейських міркувань, що почерпнуті в цьому досвіді.

Механізм зв'язку групи і виробленого нею соціального уявлення представляється у такому вигляді: група фіксує деякі аспекти соціальної дійсності, впливає на їх оцінку, використовує далі своє уявлення про соціальне явище у виробленні ставлення до нього. З другого боку, вже створене групою соціальне уявлення сприяє інтеграції групи, як би "виховуючи" свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, тобто сприяючи формуванню групової ідентичності. Соціальні уявлення, породжені групою, достатньо довготривалі, вони можуть передаватися з покоління в покоління, хоча при певних обставинах можуть, звичайно, і мінятися з часом.


14.2 Загальна характеристика і типи стихійних груп

Серед стихійних груп в соціальній психології найчастіше виділяють натовп, масу, публіку (з них починалось вивчення груп в історії соціальної психології).



Натовп утворюється на вулиці з приводу самих різних подій: дорожньо-транспортної події, піймання правопорушника, незадоволеності діями представника влади або просто людини, що проходить поряд. Тривалість його існування визначається значущістю інциденту: натовп роззяв може розійтися, як тільки елемент видовищності ліквідований. У іншому випадку, особливо, коли це пов'язано з виразом незадоволеності яким-небудь соціальним явищем, натовп може все більш і більш збуджуватися і переходити до дій, наприклад, до руху у бік якої-небудь установи. Його емоційне напруження може при цьому зростати, породжувати агресивну поведінку учасників. У натовпі можуть виникати елементи організації, якщо знаходиться людина, яка зуміє його очолити. Але якщо навіть такі елементи виникли, вони нестабільні.

Маса звичайно описується як утворення з досить нечіткими межами. Маса може опинитися в значно більшому ступені організованою, коли певні верстви населення достатньо свідомо збираються заради якої-небудь акції: маніфестації, демонстрації, мітингу. В цьому випадку більш висока роль організаторів: вони звичайно висуваються не безпосередньо у момент початку дій, а відомі наперед як лідери тих організованих груп, представники яких взяли участь в даних масових діях. Як і натовп, маса достатньо різнорідна, в ній теж можуть як співіснувати, так і стикатися різні інтереси, тому її існування може бути нестійким.

Публіка є ще однією формою стихійної групи, хоча елемент "стихійності" тут слабкіше виражений, ніж, наприклад, в натовпі. Публіка - це теж короткочасні збори людей для сумісного проведення часу у зв'язку з якимсь видовищем - на трибуні стадіону, у великому залі для глядачів, на площі перед динаміком при прослуховуванні важливого повідомлення. В замкнутих приміщеннях, наприклад, в лекційних залах, публіку часто іменують аудиторією. Публіка завжди збирається ради загальної і певної мети, тому вона більш керована, зокрема, більшою мірою дотримує норми, прийняті у обраному типі організації видовищ. Але і публіка залишається масовими зборами людей, і в ній діють закони маси. Достатньо і тут якого-небудь інциденту, щоб публіка стала некерованою. Відомі драматичні випадки, до яких приводять невгамовні пристрасті уболівальників футболу на стадіонах тощо.
Лекція 15. Дослідження міжрупових відносин в окремих галузях практики

15.1. Поняття психічної і соціальної напруженості. Критичні й конфліктні ситуації у професійній сфері діяльності, механізми їх виникнення та шляхи подолання.



15.2. Психологічне забезпечення соціального управління, соціально-психологічна діагностика, корекція і профілактика ПТСР і СЕВ.


Список рекомендованої літератури

  1. Андреєва Г.М. Соціальна психологія. Навч. Посібник. - М.: Аспект-Пресс, 2008. – 507 с.

  2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.: Прогресс, 1996. – 182 с.

  3. Гапон Н.Соціальна психологія. Навчальний посібник.– Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – С.4 -25.

  4. Канеман Д., Тверски А. О психологии прогнозирования // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.120-138.

  5. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 301 с.

  6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2010. - 649 с.

  7. Основи соціальної психології навч. посіб. / Акад. пед. наук України, Ін-т соц. та політичної психології. - К. : Міленіум, 2008.

  8. Психологічна енциклопедія /Авт.-упоряд. О.М.Степанов. – К.: „Академвидав”, 2006. – 855 с.

  9. Філоненко М. М. Психологія спілкування. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 383 с.

  10. Хьелл Л.,Зиглер Д. Теории личности. –СПб. Питер Пресс, 1997. – С.373-430.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка